Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди



Сторінка9/18
Дата конвертації11.04.2017
Розмір3.52 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

10. ’Αδιαιρέτως, ’ατρέπτως, ’αμερίστως, ’ασυγχύτως

При ознайомленні з дуалізмом Сковороди нам повинно було впасти в очі, що Сковорода кілька разів підкреслює нерозривність двох таких різних та протилежних світів: вони звязані, мовляв, так нерозривно, як «дерево та тінь його».

Для цього відношення, що є заразом найбільша різниця та найтісніша нерозривність, Сковорода знаходить вислів у христолоґії церковної догматики. Обидва світи звязані між собою так само, як обидві природи — людська та божеська — в Христі. Вони — «’ατρέπτως», «’αμερίστως», «’ασυγχύτως», «’αδιαιρέτως», «’αχωρίστως» — «без змішання, але й без розділення» звязані, сполучені одна з однією. Ця формула сподобалася Сковороді, напевне, вже за її антитетичний, парадоксальний характер. Він звик до неї, думаючи над проблемами христолоґії. Але вона надзвичайно підходила до найглибшого духа його системи думок, де Христос займає центральне місце, і де і в инших сферах науку Церкви про Христа переноситься, без дальших змін прикладається до цього або того питання (напр., у антрополоґії) 76.

74 Пор. Ehmann, op. cit., 36 та далі; Swedenborgs und anderer irdische und Himmlische Philosophie, II, 340 та далі; Wörterbuch, 853. Пор. також: Ган, XI, 1, 22.

75 Треба звернути увагу на елементи дуалістичної символіки у Плятона, Resp., 529b — картину бачить не око, а розум, — тут, здається, намічене порівняння картини та плану, що так часто вживає Сковорода. Також у Плотіна: матерія — відбитка — II, 4, 3; дзеркальна відбитка — IV, 6, 14; тінь — І, 8, 3.

76 Згадана формула з констянтинопільського символу віри: пор. Н. Denziger et Cl. Bannwart. Enchiridion symbolorum. Freiburg і. Br., 1928, ст. 129 та инде. Ця своєрідна метода, перенесення теолоґічних формул на філософічні проблеми, грає в історії філософії, зокрема релігійно забарвленої, значну ролю. Так, наприклад, у діялєктичній методі, очевидячки, жива ідея триєдности Божої (пор. Johannes Hessen S. J. Hegels Trinitätslehre, Freiburg i. Br., 1922). Цю тему, на жаль, іще не досить освітлили історики філософії. Пор. (невдалу) працю С. Булґакова: Die Tragödie der Philosophie, Darmstadt, 1927. Я хотів би тут указати також на той подиву гідний факт, що ідеолоґія кирило-методіївців христолоґічні (та ин. теолоґічні) формули переносила на історичну долю України. Пізніше — ідея «воскресення України» Куліша (пор. мої «Нариси з історії філософії на Україні», цит. стор. 115 та далі, та статтю «Р. О. Kulisch, ein ukrainischer Philosoph des Herzens» «Orient und Occident» 1933, 14). Ще в яскравішій формі маємо подібну методу думання в польському «месіянізмі». Вказівки на окремі подібні приклади з історії німецької містики — в J. Bernhart-a, op. cit., 191 (Eckhart), 216 (Cusanus).

«Сія невидимая натура, или Бог всю твар проницает и содержит» (63). Матерія не є Бог, а Бог не є матерія, і хоч Бог — у матерії, «но /106/ кромЂ ея и вышше ея пребывает» (312). Або — формулує Сковорода инакше — «Бог во плоти и плоть в БозЂ, но не плоть Богом, ниже Бог плотію» (101). «Плоть бренная твоя есть то здЂшній мір и днешній вечер и пЂсочный грунт и море сиренское и камни претыканія. Но тамже за твоєю плотію, до твоей же плоти совокупилась гавань и лоно Авраамле: земля посредЂ воды [...] мір и Мір; тЂло и ТЂло; человЂк и ЧеловЂк 77, — двое в одном и одно в двоих, нераздЂлно и не слитно же» (202). «Во едином обое мЂстЂ и во едином лицЂ, но не в той же чести, ни в той же природЂ» (318). «...дабы из двоих одно составляющих естеств не послЂдовала смЂсь, а из нея идолотолченіе, раздЂлил Творец между свЂтом славы своей и между тмою тлЂни нашей, между истинною и между образующей сЂнью. [...] Но дабы опять не послЂдовал раздор, разрывающій двоицу сопряженых во єдино естеств, здЂлан из тмы и свЂта, изо дня и ночи, из вечера и утра день един. [...] Сей есть мір Божій. [...] Сей день сотворил Господь из противных натур: из лукавыя и добрыя, тлЂнныя и нетлЂнныя, из глада и сытости, из плача и радости в неслитном соединеніи» (372). Щодо процесу творення світу Сковорода вживає одного разу слова «смЂшеніе» та «раздЂленіе» разом (517).



77 Див. далі параграф 14.

Це антитетичне розуміння вважає Сковорода за надзвичайно важливе. Як у инших випадках правдиве пізнання належить до доброчину та є, власне, передумовою всякої чесноти, як узагалі людина дістає блаженство через правдиве пізнання, так і спеціяльно — через пізнання правдивого відношення обох «натур». Фальшиве пізнання є, на думку Сковороди, з релігійного та етичного пункту погляду — «гріхом». «Змішання», змішування — себто фальшиве розуміння відношення обох «природ», що веде до неґування одної з них — зве Сковорода «Вавилон». «Не змішую ночі та дня в тотожність» (318). Змішування природ, їх злиття, є справжнє «идолобЂшенство и устраненіе от блаженной натуры и невЂдЂніе о БогЂ» (244). «Родная смерть, душу убивающая жалом, есть смЂшеніе в одно тлЂнной и божественной натуры, а смЂшенное сіе сліяніе есть устраненіе от божественнаго естества в страну страха и пепела» (244).

Це незлите та незмішане співбуття обох природ, різних шарів буття, є улюблена думка Сковороди, що відповідає цілком антитетичному стилеві його думання. Таку «незмішану» та «незлиту сполуку» двох природ найдемо в усіх трьох світах: у великому світі, в малому, «мікрокосмі», в людині, та, нарешті, в символічному світі Біблії. Наведемо тут кілька слів самого Сковороди: «ВсЂ три мыры состоят из двоих, єдино составляющих естеств, называемых матеріа и форма. Сіи формы у Платона называются ідеи: сирЂчь видЂнія, виды, образы. Они суть первородные мыры не рукотворенныя, тайныя веревки, преходящую сЂнь /107/ или матерію содержащія. Во великом и малом мырЂ вещественный вид дает знать о утаенных под ним формах, или вЂчных образах. Такожде и в симболичном или біблічном мырЂ собраніе тварей составляет матерію. Но Божіе естество, куда знаменіем своим ведет тварь, есть форма. Убо и в сем мырЂ есть матерія и форма, сирЂчь плоть и дух, стЂнь и истина, смерть и жизнь. НапримЂр, солнечная фигура есть матерія или стЂнь. Но понеже она значит положившаго в сонцЂ селеніе свое, того ради вторая мысль есть форма и дух. Будьто второе в сонцЂ сонце. Как из двоих цвЂтов два духи, так и из двоих естеств д†мысли и два сердца: тлЂнное и нетлЂнное, мертвое и живое...» (498). Отже і в людині подібним «незмішаним та незлитим» чином сполучені душа та тіло. Але і в межах душевного життя Сковорода вказує почасти на ту подвійність: так раціональний елемент («мудрість») та доброчин стоять один до одного в такому самому відношенні; Сковорода символізує їх взаємну допомогу та їх принципову різнородність, використовуючи відомний образ «сліпця та кульгавого», що один одному «взаїмно служать» та один без одного втрачають можливість існувати . Сліпа воля несе на собі видючий, але безсилий розум: «погляньте на дивугідний твір Божий: із двох людей утворена одна людина, одна мандрівна особа зроблена з двох природ 79, що одна одній взаїмно без ніякого змішання, але й без розділення служать» (215).

Ця єдність «двох природ», що її підкреслює також Валентин Вайґель 80, здається Сковороді одною з наиважливіщих вартостей життя: «що таке вокресення, як не простота, очищена від тлінних стихій, від многости, від розділення» (Ковалінський, 37). Ця думка веде нас безпосередньо до божеського буття, для якого те характеристичне, що воно «просте», нескладне (217 та по инших місцях), до теорії світового процесу, що є процесом сполуки та розкладу (обидва ці часткові процеси розуміє Сковорода антитетично, — пор. далі параграф 13) та до етичної проблеми, де наука про подвійність людини (в усіх угорі згаданих сенсах) грає центральну ролю (пор. далі параграф 14 та далі).



78 Пор. параграф 5.

79 Сковорода пише «сродностей», але це слово визначає в нього часто-густо «природу», «натуру». Дозволяю собі тут перекласти його таким не досить звичайним словом (пор. далі параграф 4).

80 Пор. параграф 9.

11. Бог

Наука Сковороди про Бога концентрується коло кількох пунктів. Здається, він приймає цілком звичайну науку православної Церкви, але обмежується формулуванням лише окремих пунктів, і то таких, що з цього чи того пункту викликають його окрему цікавість. Сковорода /108/ формулує науку про Бога ще у своїх викладах для дворянської молоді 1766 року. У своїх містичних творах він цікавиться більше шляхами богопізнання та боговподіблення («обоження»), аніж формулуванням понять науки про Бога.

Може, Сковорода робить так іще й тому, що, на його думку, можливий лише символічний вислів богопізнання. Можна лише подати ймена Божі та ті символи, образи, що скоріш виявляють відношення Бога до світу, аніж єство Боже.

«Чи ти не чув, що найвища істота не має ніяких належних їй імен?» — питає один зі співрозмовників у одному з раніщих творів Сковороди. Такий увід робить Сковорода до розгляду проблеми Божих імен. Вже в цьому першому реченні розмови на цю тему висловлена думка, що можна говорити лише про, так би мовити, «невласні», «неналежні» ймена Бога, бо «власного», «належного» ймення Бог не має (215). Бог є єдність, що не має частин та різниць у собі (217), як таку «абсолютну» єдність його важко, здається, означити при допомозі понять.

Не зважаючи на це, Сковорода називає кілька різних імен Божих. Ці ймена мають для нього окрему, надзвичайну вагу: «Його єство та його ймена тотожні: коли ти його назвав, то ти водночас означив його єство. — Бути та зватися відрізняє наша брехня, а не правда Божа» (349) 81. «Той, хто є» (216: Сый) є перше з Божих імен. «Старі звали Бога світовим розумом. Але вони мали й инші ймена для нього. Наприклад — природа. Буття річей. Вічність. Доля. Необхідність. Фортуна і т. д. А в христіян його головні ймена такі: Дух. Господь. Отець. Розум. Правда. Останні два ймена є, як здається, ліпші, ніж инші, бо розум зовсім нематеріяльний, а правда через її вічне перебування цілком протилежна непостійній матерії. Та й нині Бог називається в одній країні іштен» (64) 82.

81 Пор. замітки Сковороди про походження мови, 349.

82 Очевидячки, тут на увазі мадярська мова.

Пізніше Сковорода звав Бога залюбки «Природа» (або «натура», «блаженная натура»). Вжиток цього слова він у подробицях обґрунтував: «У Біблії Бог зветься вогонь, вода, вітер, залізо, камінь та визначається иншими нечисленними йменами. Чому ж не можна назвати його Природа (Natura); щодо мене, то признаюсь, що я не можу знайти ніякого ліпшого та належніщого ймення, як це. Натура є слово латинське. В нашій мові: природа або єство («природа или естество»). Цим словом визначається геть чисто все, що тільки народжується в машині цього світу...» (216). «Для чего», — пише він, — «вся тварь заключающим именем, то есть натурою не називать того, в коем весь мір с рожденіями своими, как прекраснЂйшее цвЂтущее дерево, закрывается в зернЂ своем и оттуда ж является? Сверх того слово сіе — натура не только всякое раждаемое и премЂняемое вещество значит, но тайную экономію присносущной силы, которая вездЂ имЂет свой центр или сред-/109/нюю главнЂйшую точку 83, а околичности своей нигдЂ, так как шар, которым оная сила живописью изображается: кто яко Бог? Она называется натурою потому, что все наружу происходящее или раждаемое от тайных неограниченных ея нЂдр, как от всеобщей матери чрева, временное свое имЂет начало. А понеже сія мати, раждая, ни от кого не принимает, но сама собою раждает, для того называется и отцом, и началом, ни начала, ни конца не имЂющим, ни от мЂста, ни от времени не зависящим, а изображают ее живописцы кольцом, перетнем или зміем, в коло свитым, свой хвост своими ж держащим зубами. Сея повсемЂстныя, всемогущія и премудрыя силы дЂйствіе называется тайным законом, правленіем или царством, по всему матеріалу разлитым безконечно и без временно, то есть нельзя о ней спросить, когда она началась — она всегда была или поколь она будет — она всегда будет — или до коего мЂста простираетея — она всегда вездЂ есть» (217) 84.

Це місце, вирване з контексту, розуміється, має деякий «пантеїстичний» присмак 85. Але ми повинні приняти на увагу, що це місце вставлене в рямку два рази повтореної тези про відсутність у Бога власного ймення, та що в самих наведених нами словах підкреслений позачасовий та позапросторовий характер буття Божого. Перед виправданням права Божого на імя «природа» йде установа права вживати імя Боже «Сый» (див. вище), а в наступних рядках Сковорода переходить до третього імени Божого, що може остаточно знищити і той присмак пантеїзму, що його, може, дехто в цитованих рядках знайде.

83 «Точка» — у Сковороди = центр.

84 Це місце нагадує трохи означіння causa sui у Спінози; треба лише взяти на увагу, що означіння Спінози не було оригінальне. Пор. Richter, цит. в параграфі 13, прим. 158.

85 Лише ті, що говорять про «пантеїзм» Сковороди, ніколи не зробили навіть спроби аналізувати ці місця та інтерпретувати їх у деталях.

Це третє імя Боже є «любов». «Бог любовію есть... Любовію называет то, что одинакое и несложное — единство вездЂ, всегда, во всем. Любовь и единство есть тоже. Единство частей чуждое есть; почему разрЂшиться ему дЂло лишнее, а погибнуть совсЂм постороннее...» (217).

Тут — лише натяк на «вічність» Божу. В инших місцях про цей атрибут говориться трохи уважніще, але завше лише побіжно: ми знаходимося тут, власне, вже у сфері символічного пізнання Бога. Майже завше маємо тут справу з натяком на символ кола: Бог є, мовляв, «початок» та «без кінця кінець» — цими парадоксальними формулуваннями Сковорода хоче, очевидячки, позбавити слова «початок» та «кінець» їх часового змісту. «Є початок, що починається, й тому не є початок, бо поперед нього щось іде. Та є безпочатковий початок. [...] Це правдивий безпочатковий початок [...] без кінця початок, який є всьому кінець та для всього тлінного початок та кінець. Пізнайте Бога, то зустрінете /110/ початок. Шукайте Бога, то знайдете кінець...» (136: тут «начало», «начаток», «кінець», «остаток»). «Кінець без кінця, безпочатковий початок та Бог одне й те саме» (230). «Єдине невичерпне джерело всього доброго та всякого щастя: він сам є цим щастям (блаженством), безпричиновий початок, безпочаткова причина («вина»), в якій та з якої все, та вона сама з себе самої та завше з собою самою є й буде 86. Тому він також вічний, завше та в усьому однаковий, такий, що розуміє та утримує. Ця найвища причина зветься загальним імям Бог, власного імени вона не має» 87 (257). «Божественні містагоги та провідники в таємницях уживають (слова) Початок лише супроти Бога. [...] Дійсний початок є те, що нічого не має поперед себе. А тому, що все створіння родиться та загине, поперед нього щось було та після нього щось залишиться. Отже немає нічого, що є початок та кінець. Початок та кінець є те саме, що Бог та вічність. Немає нічого поперед та після. Усе обіймає вічність своїми невимірними глибинами. Та ніщо не є для неї початок та кінець, навпаки, вона є для всього початок та кінець. [...] Вона є як кільце. Перша точка є рівночасно й остання та, де почалося, там і кінчиться. [...] Цей правдивий початок живе скрізь. Тому він не є ні частина, ні не складається з частин, але є цілий та кріпкий, тому непорушний («не разоряемое»), не міняє свого місця, але одностайний, безмірний та надійний. Він є скрізь та завжди. Він є поперед усього та закінчує все. Але сам він не має нічого поперед себе та після себе...» (366) 88.

86 Пор. те саме означіння causa sui.

87 Пор. вище.

88 Пор. ще стор. 239, 274, 365 і т. д. Пор. § 4.

Вже тут ми маємо, власне, справу з символічними означеннями божеського буття. Сковорода підкреслює це, вказуючи на символ кола. Але цілу низку инших означень він наводить лише як символічні, що вказують лише на одне або друге з наведених уже означень: «Чому Бога зображають як колесо? [...] Він усе починає, але сам не має ніякого початку, тим-то він є початок; він не міг би бути початком, якби щось було поперед нього. Лише той є правдивий початок, що був перед усім иншим та що перед ним нічого не було. Лише Бог є правдивий початок. [...] Це кільце та корона. [...] Цей правдивий початок я символізую також усім, що подібне до початку, як, наприклад, голова, — джерело, — коріння, — схід, — серце, — плодюче дерево, — уста. Сюди таки належать також: хмара, искра, батько, мати і т. д.» (286 та далі). «Бог, початок, вічність, світло є те саме» (501).

Декілька символів повторюється знову та знову:

α) Сонце: «Пан усіх створінь — сонце» (77), «блаженне сонце правди» (231), «Боже, пане наш! твоя правда живе у світлі. Світло — у твоїй правді. Правда твоя живе в сонці, сонце стоїть на твоїй правді» (427). «Палац Божий — сонце» (503). Тут треба мати на увазі не матері-/111/яльне сонце, але, так би мовити, «ідею сонця», «друге сонце», або «сонечко», як його зве Сковорода, що й є головний образ Божий 89.

β) Вогонь або світло: «вогняна ріка Божа» (110), «вогняне обличчя Боже» (131), Бог «чхает молніею, смотрит денницею, дышет іскрами и горящим угліем» (174) 90. «Бог наш огонь есть» (до Правицького лист, ч. 9). Бог є світло, що робить нам доступною правду, «освітлюючи» її (105 та далі, пор. § 19).

γ) Джерело або криниця: «Ріки гинуть. Потоки пересихають. Струмочки заникають. Лише джерело дихає вічною парою, що оживлює та прохолоджує. Люблю лише джерело та заникаю...» (76). «Сонце — джерело світла» (77). «Вся суміш творінь тече з божеського джерела» (270) 91. «Бог подібний до фонтану...» (340) 92.

δ) Безодня: «Чому ти не хочеш довідатися, як зветься Бог? Чому не достукуєшся, щоб його побачити? Безодня наповнить безодню» (430)93.

ε) Центр: «Саме коло залежить від свого центру, бо цей є поперед нього (кола). [...] Це є — безпочатковий, невидний початок» (289). «Центр благополучія» (Centrum securitatis: 347). «Точка 94 вічности» (374), «божеський центр» (375), «стріла всіх думок, спрямована на центр вічности» (377).



89 Пор. ще 392, 406 та далі, 411, 194; до «сонечка» — стор. 202, 204, 300, 379, 498 та инде.

90 Типовий для Сковороди гумор навіть супроти святого! Про український характер цієї риси див. в нас далі!

91 Одне з небагатьох місць, де в Сковороди ніби намічена теорія еманації. Але не можна бути певним, що до Сковороди прийшла теорія (та поняття) еманації, дуже можливо, що ми маємо в нього лише наведений образ без філософічної підвалини.

92 Пор. 132, 414 та багато инших місць.

93 «Удовлит», одначе, можливо, що це лише помилка (видавця або друкарська) замісць «уловлит».

94 Як уже сказано, «точка» = центр.

ζ) Коло або сфера: тут ми маємо лише нагадати сказане вже, — Бога малярі змальовують «кільцем, колом, змиєю, що кусає себе за хвіст» (217, пор. вище). «Згадайте цей вислів старих філософів: Центр Божий є скрізь, периферія — ніде» (284, пор. 289, 216), тому Бога «малярі змальовують кулею» (217).

η) Скеля або камінь: «Бог є камінь, а все инше тлінність, брехня, калюжа» (203, пор. також § 7).

θ) Трикутник: цей символ зокрема — в останньому творі Сковороди, де він, як здається, вперше (раніше — натяки: 258, 360, 395) — говорить про проблему триєдности Божої, — він визнає безсилля розу-/112/му, що може лише дивуватися триєдности Божій (512). «Хто з Пітаґором розкусив 95 символічний («фигурный») трикутник, що символізує правду, той бачить, що в ньому троє, двоє та один є одне й те саме...» (511) 96.

Звертаючись до питання про відношення Бога до світу, Сковорода підкреслює несамостійність, несутність, пасивність світу. Світ утворений Богом (216). Важливіще є, що Бог постійно світ утворює, та що Творець «утримує», підтримує в його несамостійному, непевному, заникливому єстві й бутті. Усі речі «зродив» та «утримує» «Початок», усе живе та рухається в Бозі та силою Божою, усе пізнаємо лише через Бога та в Бозі: в світлі Божім, нарешті, все створіння, креатура змагає до Бога, до «повороту» до свого вихідного пункту, до «Початку», до «Джерела».

Бог скрізь (155). «Бог проникає та тримає все створіння» (63). «Він є таємна сила в усьому розлита, що над усім панує» (64). «Бог є в нашому людському тілі — один і той самий у всякому та цілий у кожному з нас» (105). «Чи не Бог тримає все? Чи не він є голова та все в усьому? Чи не він є правда в пустоті та в твоєму нікчемному пороху? [...] Чи може щось бути поза ним? Чи не є він буття всьому? Він є в дереві — дійсним деревом, у траві — травою, в музиці — музикою, в домі — домом, у нашому земному тілі — новим тілом та центром усьому» (86).

Бог і рухає все — бо, може, й саме ймення Бог повстало з того, що рух того, хто рухає світ, є, як у річки, безпереривний біг («бЂг») 97. Пасивність матерії вимагає для її руху якоїсь сили поза нею. «Ця блаженна природа або Бог утримує ввесь світ у руху, як хитрість машиніста, механізм годинника на вежі, та є, як дбайливий батько, буття всякому створінню. Він сам усе оживляє, годує, впорядковує, поліпшує, обороняє, та зі своєї власної волі, що зветься загальним законом або статутом, знову повертає в сирову матерію або бруд, а ми це звемо смертю. Тому мудра старовина порівняла його з математиком або ґеометром, бо він вправляться завжди в пропорціях та мірах, виліплюючи за різними фігурами: трави, дерева, тварини та все инше; жидівські мудрці порівняли його з ганчарем» (64 та далі). «Усе створіння йде за кермівництвом («водительством») Творця. [...] Хто кличе породу солов’їв та дроздів у ліси та сади, жайворонків у поля, а жаби в води та болота? Хто веде річки до моря? Хто притягає сталь до маґнету? 98 Хто підіймає дрижке полумя догори?

95 Про цей образ пізнання див. далі § 19.

96 Важливо, що Сковорода далі підкреслює примат єдности над многістю!

97 Звичайна етимольогія XVIII віку; ми зустрічаємо її також, напр., у Ломоносова. Паралелі — німецьке Gott ніби з — geht та грецьке θεός із θέω.

98 Про образ маґнета див. на инших місцях §§ 5 та 16. /113/

Це наш Бог, що над усім панує та в усьому все господарює» («домостроительствует»: 344). «Що таке стріла, як не стремління? Що таке стремління, як не побуд Божий, що все створіння його шляхом та до його місця рухає? Ось що значить складати світ та давати рух цій машині» (357).

Також усе можна пізнавати лише в Бозі та через Бога: «Хто може чути слово Боже, якщо Бог не є вже в ньому?» (101). «Світло відкриває нам усе, що нам у пітьмі було лише неясне, мов туман. Так само лише Бог один одкриває нам усю правду» (105, пор. ще § 19).

І життям людським кермує лише Бог, бо він до нас безмежно ближчий, ніж «світ». Світ «далеко від нас, а Бог завше в нас, у нашому серці» (252, пор. § 15).

Усе створіння стремить до Бога, повертається, в певному сенсі, до свого вихідного пункту: «Усе йде до центру вічности, як до свого завершення («свершенію»)» (374). «Як стебло зникає, коли дозріває зерно пшеничне, або, ліпше сказати, зберігається в зерні, так і вся тлінність фігур («фигуральная мертвенность») знищується, допливши до свого пристановища, поглинута життям його» (375). «Коли вся суміш створінь випливає з божеського джерела, то вона має й повернутися до того, хто є початок та кінець, та хто повинен нас вести від смерти до життя, від землі до неба» (270). Так у Сковороди, бодай у натяках, намічена наука про «обоження» всієї креатури, всього створіння, про щось наче ’αποκατάστασις πάντων 99.

Ці науки Сковороди, не лише змістом, а й формою, мало оригінальні. Ми майже не найдемо нічого, що не було б загальним майном христіянської теолоґії. Специфічно містичних моментів майже немає. Правда, ми знаходимо натяки на «негативну теолоґію», але ці натяки знищені дальшими позитивними міркуваннями про Бога. Ми не знайдемо у Сковороди ні науки про тотожність світла та темряви в Бозі, ні — про божеську «безодню» (Ungrund). Символи Бога є майже без вийнятків традиційно церковні, ми знайдемо паралелі до них не лише в усіх отців Церкви, але й в літурґіці та в церковному мистецтві.

Тим-то нам не треба тут давати детального досліду «джерел» Сковороди. Ми наведемо лише кілька прикладів, якими не вичерпуємо та не хочемо вичерпати матеріялу.

Початки «неґативної теолоґії» зустрінемо вже в Плятона 100 та в Філона 101.



99 Ця наука Оріґена, як відомо, в пізніших часах знайшла досить розповсюдження в містиці (часто у злагідненій формі); можна навіть сказати, в цій науці головна «внутрішня небезпека» містики з христіянського пункту погляду.

100 Tim., 28с, пор. 2-го листа, 312; Resp., VI, 509b.

101 Бог не має імени, але дозволяє нам зі співчуття до нас його якось іменувати: De Abr., 51. Але Бог має також багато імен — пор. L. Colin у нім. перекладі творів Філона, Ш, 30.

Ідея «неґативної теолоґії» тісно звязана з плятонізмом, і ми /114/ знайдемо її в цій чи тій формі і в пізніщому плятонізмі: у Плотіна та Прокла 102. Як-не-як, а ця ідея скоро здомашніла в христіянській теолоґії. Вже за Климентом Олександрійським — Бога не можна пізнати в поняттях та визначити окремими іменами 103. За Оріґеном — Бог не має «відповідного» імени 104. Для Григорія Ниського всяке імя Боже є «тьма та мовчання» та ніяке слово у власному сенсі 105. Детальний розвиток ця тема дістає в «Ареопагітиках», за якими Бог є «єдине, що виходить поза межі понять; для ніякої мови невислівне, понад усяку мову підняте добро...; невислівне слово; безрозумність, безрозумілість, безіменність...». Бог «без імени та має всі імена» 106. Те саме в німецькій містиці. В Екгарта Бог стоїть «понад іменами», «важко сказати, що він є щось, це буде більш брехня, ніж правда», Бог не має імен так, що про нього ніхто не може говорити або розуміти (того, що про нього говорять) 107. Для Себастіяна Франка «в Бога немає ніякого імени» 108. Та й для Беме: «Бог-Отець є в собі самім, але без імен, бо він є в собі самому світла, ясна та прозора вічність, без єства...». Але Бог має право на всі імена 109. Автор символічної «енциклопедії» містичної теолоґії, Максиміліян Сандеус уважає, що тези «Deus innomius» та водночас «Deus multinomius» є важливі складовини всякої містичної теолоґії, а Ангел Сілєзій каже: «не знаю, що таке Бог», «Бог має всі ймення та ніякого. Можна йменувати найвищого Бога всіма іменами, але, з другого боку, не можна визнати за ним ні одного». «Невислівний. Хочеш висловити імя Бога в часі? Його не можна висловити і в вічности» 110.



102 Hugo Koch. Pseudo-Dionysius Areopagita in seinen Beziehungen zum Neuplatonismus und Mysterienwesen, Mainz, 1900, стор. 123 та далі. Також: Damascius. De princ., 43. До теми «негативної теолоґії» пор. також С. Булґаков. СвЂтъ невечерній, Москва, 1917.

103 Stromata, V, 82; пор. 11, 12; Päd., І, 8; Redepenning, І, 103; J. Meifort. Der Piatonismus bei Clemens Alexandrinus, Tübingen, 1928, 60.

104 De princ, I, 1,5; Redepenning, II, 277 та далі.

105 F. Diekamp. Die Gotteslehre des Heiligen Gregor von Nyssa, Münster i. W., 1896,191. Пор. також Флоровскій, цит., стор. 136; про Василія Великого — J. Bernhart, 42, 254.

106 De divinis nominibus, I, 1,6; пор. Й. Дамаскін, De fide orthodoxa, I, 1.

107 Напр., Pfeiffer, 318.

108 Paradoxa, 17.

109 De tripl. vita, II, 76; Weg zu Christo, IV, 2,9.

110 Пор. про Сандеуса Н. Gies, 103 — Наводимо цитовані місця з Ангела Сілезія:

Was Gott ist, weiss ich nicht... (IV, 21).

Gott hat alle Namen und keinen.

Man kann den höchsten Gott mit allen Namen nennen,

man kann ihm wiederum nicht einen zuerkennen (V, 196).

Das Unaussprechliche.

Denkst du den Namen Gott’s zu sprechen in der Zeit?

Man spricht ihn auch nicht aus in einer Ewigkeit (II, 51).

Пор. ще II, 153; IV, 38; V, 195 та ин., та ще Авґустин — In Joh. 13, 5 («Omnia possunt dici de Deo et nihil digne dicitur de Deo»); De trin., 7, 4, 7. Томас. Summa, I, q. 13, а 2. 3. /115/

З імен Божих, що їх уживає Сковорода, падає найбільш у вічі імя «природа». Коло цього імени повстали різні гіпотези про вплив Спінози на Сковороду. Виходячи з цього ймення, будовано найфантастичніщі конструкції про «матеріялізм» або «атеїзм» Сковороди 111. Але й це імя має свою традицію, що далеко не обмежується лише на Сковороду, та що, як це легко бачити при вважному читанні творів Сковороди, є в нього однозначне приблизно зі словом «єство» 112. Так уживає слова «природа» вже Філон 113. У Еріугени Бог зветься «natura creans non creata», а Альмаріх із Бени обявив: «Creatorem et creaturam idem esse». Ця формула звязана в нього в кожнім разі зі значним пантеїстичним забарвленням усієї системи думок 114. Та й у Екгарта Бог зветься «правдива природа» 115. С. Франк уважає, що імена «Бог» та «природа» є різні ймення одного й того самого обєкту 116. Для Беме «Бог не має імен, крім «натура» та «креатура», иноді він зве Бога «вічна природа» 117. Один із попередників Ангела Сілезія, Чепко, утотожнює терміни Бог та природа 118.

Наука про внутрішню абсолютну єдність Бога є традиційна, й нам не треба над нею далі зупинятися: вже Філон підкреслював, що Бог не є складне єство 119. Так само Оріґен 120. В нових часах, напр., В. Вайґель 121. Що все буття є в Бозі, це також традиційна наука, і нас можуть цікавити лише рішучі та парадоксальні її вислови. Та й таких висловів знайдемо безліч. Бог «є скрізь та в усьому, але ніщо з того, де він є», — каже Григорій Ниський 122. Те саме знайдемо в «Ареопагітиках»: «Він є все в усьому та ніщо в нічому...», «Бог є у світилах, у душах, у тілах, у небі та в землі, заразом у тому самому те саме, у світі навколо світу, над небом, він є сонце, зоря, вогонь, вода, вітер, роса, хмара, камінь, скеля — все, що є, та ніщо з того, що є» 123. Порівняємо Бернгарда: «Що є Бог? з усього, через усе, в усьому», «він є все в усьому, але ніщо з усього; нічого немає ближчого та несхопливіщого за нього» 124. Для Екгарта є «Бог як буття в усіх річах та їх правдива природа, внутрішніщий, ніж вони сами собі», «так усі речі повні Бога», «Бог є в усіх речах відповідно до єства, дійсно, міцно» 125.

111 Пор. Єфіменкова, Багалій, Сумцов, у нових часах М. Яворський — цит. вище.

112 Пор. замітки у A. Koyré, Boehme, 354.

113 L. Cohn — цит. місце.

114 Про нього пор. J. Bernhart, op. cit., стор. 126. Альмаріх умер 1207 р.

115 Büttner, І, 84.

116 Die guldin Arch., CXIa; Paradoxa, 80.

117 Myst. magn., XL, 38; III, 20; De tripl. vita, IV, 26.

118 Про нього: Н. Heckel. Geschichte der deutschen Literatur in Schlesien, I, Breslau, 1926, 275. Імя Бога δεμιουργός, що його Мірчук уважас ва потрібне виводити від Плятона (Zeitschrift für slav. Philol., V), знайдемо також у отців Церкви — у Григорія Назіянського, напр. — пор. Diekamp, 171.

119 Leg.alleg., II, 1 (2). М. 66.

120 Redepenning, II, 287; Philo, De conf. ling., 27 (136). M. 425; Прокл (Koch, 80 та далі).

121 De vita beata, cap. 16 та далі, 100.

122 Contra Eunom., 6, II, 724a, op. 7, II, 749d.

123 De divinis nom., VII, 3; I,6.

124 Cons., V, 14.

125 Pfeiffer, II; Büttner, I, 84, 118; Tauler, I, 115; Deutsche Theologie, 3.

Для Франка «Бог є все в усьому, в арфах — /116/ згук, у птиці — спів, у всіх речах — природа, єство та життя», «Бог є все в усьому, природа, щастя, всіх річей єство, всіх чеснот чеснота, в ньому утримуються всі речі. [...] Він є єство, душа, сила та вага вина, жінки, чоловіка, дитини, грошей, багатства» 12 . Так каже й Вайґель: «Бог є єдине. Це єдине є причина всіх причин, річ усіх речей, життя всіх, що живуть, досконалість усіх досконалостей. Це єдине обіймає, проникає, утримує та опановує все». «Ця воля Божа є слово всіх речей, як у центрі є всі лінії, так охоплює Бог усі створіння, зло та добро, та вони не можуть без нього стояти, йти, жити або літати» 127. І Беме: «...не смієш питати: де є Бог? Слухай, сліпа людино, ти живеш у Бозі, та Бог є в тобі... куди ти не глянеш, там є Бог» 128. Та ту саму думку зустрінемо у двовіршах Ангела Сілезія: «Бог є мій дух, моя кров, моє тіло та моя кість...». «У Бозі живе, носиться та рухається все створіння» 129.

Усе пізнаємо в Бозі, наука, що за неї Сковороду порівнювали з Мальбраншем 130, йде теж від Філона та отців Церкви: вона звязана з уявлінням про Бога, як про джерело правди та світла: «Де я тільки не знаходив правду, там я знаходив Тебе, мій Боже, що Ти є сам правда» 131. У німецьких містиків знайдемо варіяції цих думок: «поза Богом немає нічого, поза Богом ніхто не може нічого знати, мати або жити» 132.

Усі символи Бога в Сковороди традиційні. Ми могли б указати сотки паралель. Цікаво лише, що ці символи живуть і в новій філософії, аж до Баадера, Геґеля та Шеллінґа 133.



126 Paradoxa, 80, 121.

127 Opel, 122; Vom Ort der Welt, 89.

128 Aurora, XXII, 46; nop. XXIII, 61; De trib. princip., XXV, 78.

129 Напр.: Gott ist mein Geist, mein Blut, mein Fleisch und mein Gebein (I, 216).

In Gott lebt, schwebt und regt sich alle Kreatur (IV, 71).

In Christo ist Gott, in’n Engeln englisch Bild,

In Menschen Mensch und all’s in allem, was du willt (V, 24).

Пор. ще — І, 107, 168, 207; IV, 185; V, 111, 261, 370; Werke, 1, 44. Пор. ще § 8, примітка 24.

130 Пор. цит. виклад В. В. Зіньківського.

131 Augustin. Confes., X, 24; X, 26; Soliloquia, І, 3; пор. J. Bernhart, 51; Cl. Bäumker. Piatonismus im Mittelalter, München, 1917.

132 Paradoxa, 123; у Вайґеля — див. Opel, 50 та далі, 122. Схоже в Екгарта — Pfeiffer, 162.

133 Бог — сонце: Плятон, Плотін, Прокл: Кох, 237, 95; «Ареопаґітики»: De div. nomin., IV, 1 та далі; Екгарт: Pfeiffer, 21; Тавлєр, II, 151; Франк — Paradoxa, 54, 79; Беме: Sex puncta theos., V; Баадер: D. Baumgardt, 330. Бог — вогонь, Второзак. 4: 24; Євр. 12: 79; та в плятонізмі, — відціля черпають отці Церкви: Оріґен, In Joh., 10,25; Григорій Назіянський, От., 28,31; Dy coel. hier., XV, 2; також Максим Сповідник, Симеон Новий. Джерело та Безодня: Пс. 41:8; пор. Чепко — 4, 271. Бог — центр уже у Плотіна: VI, 9, 8, в «Ареопаґітиках» — De div. nom., II, 5; у Максима (Ambigua, Migne, 91,1081 bc); у Вайґеля (Opel, 242, 248), в Беме (passim, пор. A. Koyré, 258 та далі. R. Jecht у збірнику «Jakob Boehme. Gedenkgabe der Stadt Görlitz zu seinem 300-jährigen Todestage, herausgegeben von R. Jecht», Görlitz, 1924, 103 та далі), у Гана: XII, 1, 578 та далі; XI, 1, 22; V, 3, 95; І, пісня 274, 275. Символ кола ми вже обговорили. Трикутник як символ Бога — у Чепка (Milch, 223, ч. 37, 278; Heckel, I, 279), Беме, Франкенберґа та ще в Геґеля (Rosenkranz, Hegels Leben, 159 та далі). /117/

Та, як сказано, ці символи — в цілому церковному мистецтві, в символічній літературі, що ми з нею познайомилися раніше. В такій книзі, як «Theologia mystica» Сандеуса, знайдемо «енциклопедію» цієї символіки134. З симпатіями Сковороди до символічного мислення звязана тенденція висувати символи Бога на перший план науки про Бога.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   18

Схожі:

Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДмитро чижевський історія української літератури
Чижевський Дмитро Iванович. Історія української літератури. — K: Видавничий центр «Академія», 2003. — 568 с (Альма-матер)
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДмитро чижевський нариси з історії філософії на україні
Розв’язання проблеми. Філософія І філософії. Абсолютна правда та окремі філософічні пункти погляду. Розвиток філософії. Боротьба...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДмитро Чижевський
Платона (Прага, 1926, видавництво "Сіяч") не може зараз побачити світу, ані можливості видрукувати почасти вже підготовану книгу...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди icon«Філософія щастя» Григорія Сковороди
Тип заняття: проблемна лекція з елементами практичної робота з текстами філософських творів
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconПрограма навчальної дисципліни релігійна філософія та теологія: християнська філософія І теологія ХХ ст. Галузь знань 0203 Гуманітарні науки Напрям підготовки 020301 Філософія
Метою нормативної дисципліни «Релігійна філософія І теологія: Християнська філософія І теологія ХХ ст.» є вивчення католицької, протестантської...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconЛекція з навчальної дисципліни " філософія" тема № Філософія, її гуманістичний зміст та призначення
Навчальні: засвоєння особливостей філософського мислення; розуміння змісту І сутності базових понять лекції: «світ», «світогляд»,...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconДипломні та магістерські роботи, захіщені в хнпу ім. Г. С. Сковороди (2012 р.) Харків 2013
Д 46 хнпу ім. Г. С. Сковороди: бібліогр покаж. / Харк нац пед ун-т ім. Г. С. Сковороди, Бібліотека; уклад.: Неудачина Т. І.; відп...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconКласична філософія план: Що таке класична філософія? Філософія Середньовіччя. Філософія Відродження. Філософія Нового часу
План: Що таке класична філософія? Філософія Середньовіччя. Філософія Відродження. Філософія Нового часу
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconРобоча програма курсу "Основи теоретичної біографістики" для спеціальності 030101 "Філософія"
Сучасна західна філософія”, “Філософія науки”, „Організація культурних проектів”. Знання, отримані студентами при вивченні даної...
Дмитро чижевський філософія г. С. Сковороди iconТема. Значення творчості Григорія Сковороди
Сковороди, прагнення поглибити знання шляхом самостійного читання творів письменника, літератури про нього


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка