Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст



Сторінка32/43
Дата конвертації11.04.2017
Розмір7.38 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   43

В розповіді про конкретні події тогочасного суспільно-політичного життя України Манштайн теж допускає неточності й помилки. Але в цілому він достовірно передає його атмосферу, напружене становище на Україні, створюване боротьбою козаків за відновлення автономії і репресіями царської адміністрації.



З російсько-турецькою війною 1735-1739 рр. пов'язані й сторінки про Україну й запорозьких козаків у спогадах Й. Лерхе, військового лікаря в російській армії, який брав участь у її поході на Крим 1738 р. Написані вони були пізніше, після повернення їхнього автора на батьківщину, в Німеччину, й опубліковані відомим німецьким вченим-географом А. Ф. Бюшинґом (287). Не без художнього чуття описані в спогадах Лерхе "запорозькі землі" — незаселені, напівпустинні степи південної України, скіфські баби на курганах, сутички з татарськими роз'їздами й загонами, участь козацьких слобідських полків у цьому поході.

Відчувається, що автора цих спогадів особливо цікавили запорозькі козаки. Російська армія просувалася на південь мимо Запорозької Січі, що Лерхе не забуває відмітити. Згодом загін запорожців (Лерхе називає іншу, ніж у Манштайна, його чисельність, у шість тисяч чоловік) приєднався між Кизикерманом та Кам'яним затоном до російської армії і взяв участь у поході, так що Лерхе мав можливість безпосередньо їх спостерігати. Поряд з тим йому багато розповідав про них оберст-лейтенант Оросманн, комендант недавно збудованої в запорозьких краях російської фортеці. Таким чином Лерхе зібрав досить значну інформацію про запорозьких козаків, яку узагальнено виклав у своїх мемуарах. Для нас у ній немає нічого нового, але ця розповідь мемуариста про запорожців становила безперечний інтерес для його сучасників і співвітчизників, особливо для німецьких науковців.

З російсько-турецькою війною 1735-1739 рр. пов'язаний "Докладний опис стану земель і народів областей між ріками Доном і Дніпром" Г. Ф. В. Юнкера, що повідомлення про нього було опубліковано Я. Д. Ісаєвичем (540). Його автор — німецький поет і вчений, який в 1731 р. вступив на російську службу і з початком російсько-турецької війни був призначений історіографом при фельдмаршалі Мініху; в обов'язок його входило вести журнал походу. Цей журнал 1843 р. був опублікований у Німеччині, причому видавець Е. Германн авторство його приписав Мініху, хоч насправді його автором є Юнкер (398). Тоді ж Юнкер почав на місці збирати матеріали для названого опису Лівобережної й Південно-Східної України, котрий у наступні роки був ним написаний, але повністю так і не був опублікований. У 1764 р. Г. Ф. Міллером був виданий його перший розділ під назвою "Про особливості природи областей між ріками Доном і Дніпром", у якому описано природу Лівобережної України й Донецького краю під кутом зору вченого-географа (261). Слід ще сказати, що "Докладний опис ..." Юнкера з російським перекладом у 1848 р. готувався видати О. Бодянський в "Чтениях в Московском обществе истории и древностей российских", але після публікації книги Флетчера "Про Російську державу" він був увільнений з посади секретаря товариства і його задум не здійснився; російський переклад "Докладного опису ..." зберігся в матеріалах "Чтений..." (540, с. 206).

Про останні напади кримських татар на Україну в середині XVIII ст. розповів у своїх мемуарах барон де Тотт, який у 1766-1769 р. був французьким резидентом при дворі Кримського ханства. Угорець з походження, барон де Тотт тривалий час жив у Туреччині, знав турецьку мову й звичаї, потім переїхав до Франції, де вступив на дипломатичну службу. Він був людиною освіченою, з філософськими нахилами й не позбавленою літературного хисту, що досить переконливо проявилося і в його "Мемуарах про турків і татар" ("Memoires sur les Turcs et les tartares"). Видав він їх у Парижі 1783 р. в чотирьох томах; про його перебування в Криму розповідається в другому томі. фраґменти з цього тому, що стосуються України, були опубліковані в "Киевской старине" за 1883 р. (102).

Тут ідеться про похід кримського хана у 1769 р. на Нову Сербію, прикордонну область із центром у Єлизаветграді, яка входила до Російської імперії. Це вторгнення було інспіроване барськими конфедератами, які після вступу російських військ на Правобережну Україну знайшли пристановище в Хотині. Турецький султан схвалив військову акцію свого сателіта й послав йому на підмогу восьмитисячний загін. Барон де Тотт супроводжував кримського хана в цьому поході й таким чином став очевидцем чергового спустошення татарами й турками українських земель. Відповідні сторінки його мемуарів цікаві й тим, що вони дають виразне в своїй конкретиці зображення татарсько-турецьких нападів, від яких протягом віків тяжко страждав український народ.

Як розповідає Тотт, першим зазнало нападу прикордонне місто Балта, яке разом з навколишніми селами було дотла спалене й сплюндроване допоміжним турецьким загоном. І всі поселення, що зустрічалися на шляху просування татар і турків, зазнавали такого ж плюндрування. Прагнучи насамперед захопити якнайбільше невільників, татари глибоко проникали й за польський кордон. Турецькі спаґі відбирали у них невільників, а коли їм набридало тягати їх за собою, то вони рубали їх на шматки. Ось одна з конкретних замальовок, мемуариста: "Наказ спалити Аджамку був виконаний з такою поспішністю, і вогонь охопив будинки, криті соломою, з такою силою і швидкістю, що ми самі ледве встигли вихопитися з полум'я. Дим і пара від снігу, що танув, заповнили повітря й затьмили сонце. Півтораста сіл були так само спалені, величезна хмара диму поширилася на двадцять миль у межі Польщі і лише наш прихід туди з'ясував причину цього явища" (там само, с. 170). Тисяча двісті чоловік, що сховалися в монастирі й учинили нападникам запеклий опір, були спалені живцем. Як бачимо, в другій половині XVIII ст., в апогей європейського Просвітництва, на українській землі все ще повторювалися трагедії часів Батия і Тимура.

Вкажемо ще на один цікавий момент у мемуарах Тотта, хоч він і не стосується прямо нашої теми, а є досить своєрідним фактом міжнаціонального резонансу творчості Мольєра. Перебуваючи в дружніх стосунках з ханом Шагін-Гіреєм, Тотт знайомив його з комедіями уславленого французького драматурга. Хан особливо зацікавився "Тартюфом" і заявив Тотту: "Якщо ніхто не може обдурити людей щодо свого походження (тут він мав на увазі мольєрівського "Міщанина-шляхтича". — Д. Н.), то легко ввести в оману щодо свого характеру. Всі країни мають своїх Тартюфів, є вони й серед татар, і я дуже б хотів, щоб ви зробили для мене переклад цієї п'єси" (там само, с. 148). Лишилося невідомим, чи вдовольнив барон де Тотт це прохання кримського хана.

Серед пам'яток "літератури факту", в яких описується Україна середини XVIII ст., слід виділити "книгу мандрів" Джозефа Маршалла, який у 1768-1770 рр. об'їздив Центральну й Східну Європу (310). Автор цієї книги говорить, що реальна Україна, яку він побачив під час подорожі, виявилася зовсім не такою, якою він її уявляв на основі прочитаних книжок. Побачив він не спустошений напівдикий край, а цивілізовану країну з гарно поставленим сільським господарством і ремеслами. "Сучасне населення України, — пише Маршалл, — це цивілізований народ, найкращі хлібороби в усій Російській імперії" (там само, III, с. 169). Як "практичний англієць", представник країни, де відбувався бурхливий економічний розвиток, Маршалл цікавився передусім суспільно-економічним життям відвіданих країн — сільським господарством, ремеслами, комерцією, заняттями населення тощо. Подорожуючи по Україні, він насамперед приглядався до цієї сфери її життя, розмовляв з селянами, цікавився веденням господарства, обробкою землі, врожаєм, промислами тощо. Все це дало йому підстави для висновку, що "Україна є найбагатшою провінцією Російської імперії", причому не тільки "завдяки щедрій природі, родючості ґрунту, а й завдяки гарному господарюванню її населення". Маршалл навіть заявляє у своїй книзі: "Я не зустрічав жодної країни, яка була б так схожа на найкращі провінції Англії, як це зауважив на Україні" (там само, с. 169-170).

Під час своєї подорожі Маршалл побував і на Лівобережній, і на Правобережній Україні. Україна була ним сприйнята і описана як єдина етнічно-історична реальність, поділена між двома сусідніми державами — Російською імперією і Польським королівством. Така була державно-політична дійсність України, але як етнонаціональна реальність вона розглядається автором в одній площині з іншими країнами Центральної і Східної Європи, про що свідчить і заголовок його книги ("Подорожі по Голландії, Фландрії, Німеччині, Данії, Швеції, Лапландії, Росії, Україні й Польщі в 1768, 1769 і 1770 рр."). На Україну він прибув у жовтні 1770 р., завершивши подорож по Росії; маршрут його пролягав через Стародуб і Чернігів до Києва, куди він приїхав 3 листопада і зробив тривалу зупинку; далі він вирушив у подорож по Правобережній Україні, звідки відбув до Польщі. В третьому томі своєї "книги мандрів" Маршалл описав різні реґіони України, звертаючи основну увагу на їхнє економічне життя, на становище третього стану, зокрема селян. Слід зазначити його різко неґативне ставлення до кріпосництва; долю покріпачених селян він порівнює з долею чорних невільників у колоніях. Описуються в книзі Маршалла й ті українські міста, в яких побував автор, причому найбільш докладно розповідає він про Київ, поєднуючи опис міста з історичними ремінісценціями: "Київ, одне з найзначніших міст серед побачених мною в Росії, посідає почесне місце в історії цієї імперії. Упродовж віків він пережив багато потрясінь, які призвели його до злиденного стану, що становив контраст його давній величі; тепер можна сподіватися, що він знову досягне колишнього розквіту. Місто гарно забудоване цегляними й кам'яними будинками, в ньому є вулиці вузькі й широкі, всі гарно замощені; також є в ньому справді чудовий старовинний собор, який повільно відбудовується (тут автор має на увазі Софію. — Д. Н.), і ще одинадцять інших храмів. В місті налічується сорок тисяч жителів, і воно грунтовно укріплене" (там само, с. 168-169).

В розрізі нашої теми значний інтерес становлять "Подорожі" Вільяма Кокса, відомого історика й політичного письменника пізнього англійського Просвітництва. Як наставник старшого сина графа Пемброка, лорда Герберта, Кокс у 1778 році подорожував по Речі Посполитій, потім приїхав у Росію, де провів більше півроку. Повернувшись на батьківщину, він видав у двох томах свої "Подорожі" (189), які, незважаючи на значний обсяг, мали великий успіх у читачів, передусім завдяки їхньому високому літературному рівню. Цей твір можна віднести до кращих зразків художньої документальної прози доби Просвітництва. У XVIII ст. "Подорожі" Кокса витримали шість англійських видань, виходили в перекладах французькою, німецькою, італійською, голландською й шведською мовами.

Представник радикальної течії в англійському Просвітництві, Кокс з його позицій підходив як до дійсності Речі Посполитої, що описується в першому томі його книги, так і до дійсності Російської імперії, про яку йдеться в другому томі. Обидва ці державні утворення були в його очах потворними породженнями феодалізму, хоч і з різними структурами. Як і значна частина західноєвропейських просвітників, Кокс вбачав у Речі Посполитій державу, в якій законсервувався середньовічний феодалізм, збереглися його безглузді й шкідливі пережитки. З осудом пише він про "рабське становище селян", у тому числі й українських, про те, що "селянин стогне під ярмом феодального деспотизму, набагато гіршого, ніж тиранія абсолютного володаря" (там само, I, с. 89-93). Співчутливо говорить він про "повстання козаків України за часів правління Яна Казиміра" (тобто про визвольну війну під проводом Хмельницького), яке "потрясло гніт польської аристократії" (там само, с. 115). З українських земель найбільш докладно описується у Кокса Галичина, яка за першим поділом Польщі перейшла до Австрійської імперії.

У другому томі своїх "Подорожей" Кокс піддав такій же різкій критиці суспільно-політичний лад Російської імперії, який характеризувався вже не феодальною анархією, а царським деспотизмом, аж ніяк не стаючи від цього привабливішим. Цей лад англійський просвітник визначає як "систему кнута" (the system of knout), яка в другій половині XVIII ст. була поширена й на Україну. Четвертий розділ другого тому "Подорожей" Кокса відкривається описом knout'a — як своєрідної емблеми самодержавно-кріпосницької системи "імперії царів". Не випадково ж правлячі кола останньої поставилися до цієї книги вкрай вороже, як до "наклепницької", і вона потрапила до числа "суворо заборонених"; ця заборона залишалася в силі й упродовж першої половини XIX ст., невеликий уривок із неї, про подорож автора з Москви в Петербурґ, у 1837 р. міг з'явитися в російському виданні лише без імені автора (436, с. 132).

Від наведених пам'яток західноєвропейської "літератури факту" за своїм змістом і характером відрізняються чотиритомні "Подорожі в Росію" відомого німецького вченого С. Ґ. Ґмеліна, видані в 1770-1784 рр. (222). Відрізняються вони своїм суто науковим ухилом і колом завдань, що їх ставив перед собою автор. Під час подорожі по Лівобережній і Слобідській Україні, здійсненій з науковою метою в 1768-1769 рр., Ґмелін цікавився передусім природою краю, його флорою і фауною, і поряд з тим виявляв певний інтерес до етнографії, до зовнішнього вигляду, одягу й життєвого укладу населення. В узагальненій характеристиці українців Ґмелін говорить: "Малоросіяни ревні в своїй вірі, веселої вдачі, в поводженні товариські з усіма, дуже схильні до музики, а також до чарки. Вони люблять чистоту, а тому їхні бідні житла виглядають набагато краще, ніж чорні приміщення великоросів. Вони делікатні в їжі" (там само, I, с. 93).

Не будемо докладніше зупинятися на цій пам'ятці, оскільки за своїм змістом і характером вона виходить за межі проблематики дослідження. Те ж саме слід сказати й про книги Й. Г. Ґеорґі, німецького вченого, який працював у російській Академії Наук, зокрема про його "Опис усіх народів Російської імперії" в трьох томах, який в 1776-1777 рр. вийшов у Петербурзі водночас німецькою, французькою і російською мовами, і про його "Географічно-фізичний та природничо-історичний опис Російської імперії" в чотирьох томах, виданий в 1797-1806 рр. у Кеніґсберзі. Більший інтерес у плані даного дослідження становить книга іншого німецького вченого, "Подорож по Росії і Кавказьких горах" Й. А. Ґільденштедта (30), який теж був членом петербурзької Академії наук. Цей вчений цікавився економічним життям та господарством різних частин Російської імперії, в тому числі й України, і під цим кутом зору описав її східні реґіони та міста. Його наукова подорож, здійснена 1774 р., охопила Лівобережну й Слобідську Україну, а також південні степи, колишні запорозькі землі, недавно приєднані до Російської імперії. Книга Ґільденштедта була відома Я. М. Марковичу, і в своїх "Записках о Малороссии" він навів уривок із неї під назвою "Физическое описание Малороссии".

Слід тут згадати й А. Ф. Бюшінґа, видатного німецького вченого-географа, який у своїй всеосяжній праці "Новий опис землі" (13 ч., 1754-1777), виданій у Гамбурзі, подав географічно-історичний опис українських земель. Основні матеріали про Україну з історичним екскурсом, де основна увага приділена козацтву, зосереджені в розділі, відведеному Російській імперії, тоді як у розділі про Річ Посполиту даються лише деякі розрізнені відомості. В своєму описі Києва Бюшінґ говорить і про "Київський університет", тобто про Києво-Могилянську академію, і зазначає його важливу роль у розвитку освіти на Україні (160, с. 767-768). Не менш значним внеском Бюшінґа в німецьку й західноєвропейську україніку були публікації матеріалів про Україну в "Magazin fur neue Historie und Geographie", що він видавав у Галле в 1765-1793 рр. В першу чергу тут слід назвати німецький переклад "Кратких политических и исторических сведений о Малой России" В. Рубана, який з'явився в IX томі названого видання (за 1775 р.). Ця пам'ятка української історіографії XVIII ст., перекладена німецькою X. Г. Газе, мала значний відгомін у західноєвропейській історіографії кінця XVIII — початку XIX ст., про що мова буде далі. З інших матеріалів вкажемо ще такі, як анонімний опис "Подорожі із Петербурга в Молдавію через Москву і Київ", що була звершена в 1770-1772 рр., як "Історичні й воєнні анекдоти та думки" М. Р. ле Г. де В., писані французькою мовою, і серед них — фраґмент про запорожців, яких автор ставить високо й порівнює з мальтійськими рицарями, як додатки до "Мемуарів" Манштайна, де теж подаються відомості про запорозьких козаків (див. 457, с. 21).

Як відомо, у XVIII ст. в Західній Європі зародилася наукова славістика, причому найраніше значного розвитку набула вона в Німеччині. Одним з її складників вже з того часу виступає україністика. В першій третині XVIII ст. центром німецької славістики був університет в Галле, де вчені-пієтисти особливий інтерес виявляли до православних слов'янських країн, у тому числі й до України, і мали тісні зв'язки з діячами української культури Т. Прокоповичем, С. Тодорським та іншими (962, с. 321-341). В середині XVIII ст. центр славістичних студій в Німеччині зміщається до Ґеттінґена, до його славетного університету, де склалася група вчених-просвітників, які активно цікавилися слов'янським світом та його культурою і внесли вагомий вклад в їх вивчення (А. фон Галлер, Гебґарді, Гайне, Ґмелін, Майнерс, Шлецер та інші), їхній науковий орган "Gottingenischen Gelehrten Anzeigem" систематично друкував розвідки й рецензії зі славістики, пробуджував інтерес громадськості до слов'янських народів та їхніх культур і прагнув впливати на її сприймання процесів і подій у слов'янському світі (див. 847). Зв'язки із слов'янськими країнами ґеттінґенські вчені здійснювали головним чином через університет, де навчалися вихідці з цих країн, які, повернувшись на батьківщину, висилали книги, надавали різнорідну інформацію, писали рецензії і т. д. В університеті читалися лекції з історії Росії і Польщі — в рамках всесвітньої історії або історії Європи, в них висвітлювалася історія Київської Русі і деяких пізніших епох історії України.

Як видно з публікацій їхнього органу, ґетгінґенських вчених-просвітників найбільше цікавило походження слов'ян і їхня давня історія, зв'язок їхнього характеру й мови з географічним середовищем, християнізація слов'янських народів, гуситський рух у Чехії, діяльність Петра I і європеїзація Росії та інші проблеми. Із сучасного життя слов'янського світу особливий інтерес у них викликали взаємопов'язані процеси занепаду Польщі й піднесення Росії, поділи Польщі й "просування Росії в Європу", причому на всі ці явища й процеси вони дотримувалися різних, нерідко протилежних думок.

З'являлися на сторінках ґеттінґенського наукового часопису й публікації про Україну й рецензії на книги про її тогочасний стан та історію. 1772 р. в ньому були надруковані "Замітки по дорозі з Петербурґа в Крим 1771 року" невідомого автора, в яких відбито невдоволення українського народу політикою царського уряду, кріпосницьким і колонізаторським гнітом. Спостережливий автор тут, зокрема, зазначає: "Весь народ з приємністю згадує часи, коли він мав власну вільну державу, і з обуренням дивиться на намагання уряду позбавити його широких прав, якими він раніше володів" (140, с. 933). Цікаве й спостереження автора нарису, що "на землі цього (козацького, власне українського. — Д. Н.) народу, який ми звикли вважати варварським, схильним до розбою, подорожувати набагато безпечніше, ніж по поліцейських державах (als in den policirtesten Staaten). Ця різниця одразу ж стає помітною, як тільки перетинаємо російський кордон. У Росії службовці пошти обов'язково попереджають подорожніх про небезпечні місця, тоді як по всій Україні про щось подібне не було й згадки" (там само, с. 939).

Гарно було поставлене в "Gottingischen Gelehrten Anzeigen" рецензування книг про слов'янський світ — наукових видань, історичних праць, описів подорожей тощо, — які з'явилися в Німеччині та інших європейських країнах. Серед них трапляються й книги, повністю чи почасти присвячені Україні та її історії. Так, М. X. Шпренгель у 1782 р. відрецензував на сторінках цього наукового видання багатотомну "Історію Росії" французького вченого Левека, в якій висвітлювалася епоха Київської Русі та окремі події з історії України, в 1788 р. Ґебґарді, вчений-славіст з оточення Шлецера, опублікував оглядову рецензію "Про козаків", де йдеться про "Аннали Малоросії" Шерера, в 1793 році А. Майстер рецензував книгу С. Гаммарда "Подорож з Верхньої Сілезії на Україну" тощо.

Також із самого середовища ґеттінґенських просвітників вийшли наукові праці й художні твори, які тією чи іншою мірою стосуються України. При всьому критичному ставленні до "норманської теорії" А. Л. Шлецера, не можна заперечити його визначної ролі у вивченні давньоруської історії, її літописних джерел, а також в ознайомленні з ними Німеччини й усієї Західної Європи. В 1772-1783 рр. Шлецер читав у Ґеттінґенському університеті курс історії північних країн Європи, зокрема Росії і Польщі, в якому багато уваги приділив Київській Русі. Як відомо, ним був зроблений повний переклад літопису Нестора німецькою мовою, опублікований вже на початку XIX ст. Отже, Шлецер зробив значний внесок у вивчення минулого України, оскільки історія Київської Русі — це історія давньоукраїнської держави.

Щодо пізніших епох історії України, то до них Шлецер звертався лише епізодично, до того ж, бувши "централістом" у підході до історії східних слов'ян, він схильний був розглядати Україну як утворення локального характеру й розчиняти її історію в "загальноросійській історії" (585, с. 846). На його думку, виражену в "Перевірці руських літописів" (1768 р.), історія України — це "територіальна історія" поряд з історією Новгорода, Пскова, Казані, Сибіру та запорозьких козаків (383, с. 135). В "Загальній історії Півночі", розвиваючи свій погляд на історію "російських слов'ян", він вже поділяє її на три частини: 1. Російську історію; 2. Новгородську історію і 3. Козацьку історію (384, с. 241). Однак ця теза щодо "козацької історії" не знайшла розробки в його праці, його наукові інтереси перебували далеко за межами "козацької України". З-під його пера вийшла з її історії лише одна невеличка стаття "Статистичні відомості про Малоросію або Україну". В ній, торкаючись козацької доби, він дотримується офіційної імперської версії щодо процесів і подій тогочасної української історії, твердячи, що Богдан Хмельницький навіки приєднав Україну до Росії, що були вироблені статті приєднання, які, однак, внаслідок "зловживань" і "невірності" козацьких гетьманів частково підтверджувалися, частково обмежувалися російським урядом (585, с. 846). Як одне з джерел, Шлецером тут було використане "Краткое описание Малороссии", яке, за свідченням Енгеля, він списав у домі Кирила Розумовського в Петербурзі й привіз з собою до Німеччини (205, с. 4).



Першою спробою систематизованого наукового огляду західноєвропейських джерел з історії Росії і України від давніх часів по XVIII ст. включно була двотомна книга С. Майнерса "Порівняння давньої і нової Росії", написана з просвітницьких позицій (307). Її автор належав до ґеттінґенської групи вчених-славістів і на сторінках її наукового часопису рецензував видання з історії слов'янських країн. Книга Мейнерса була також своєрідним підсумком багатовікового процесу пізнання Західною Європою Східної, і в цьому її специфічний науковий інтерес, про що скажемо далі. З Ґеттінґенським університетом був пов'язаний також Й. X. Енґель, відомий історик України; тут була ним підготовлена й опублікована 1790 р. латиномовна маґістерська дисертація на досить таки ориґінальну тему — порівняння "військових республік" давніх спартанців, критян і українських козаків (204).

Глава ґеттінґенських просвітників у середині XVIII ст. відомий вчений і письменник А. фон Галлер в своєму соціально-політичному романі "Альфред, король англосаксів" (1772 р.) до своїх роздумів про найрозумніший і найдосконаліший суспільно-політичний устрій залучив "республіку запорожців" як найповніше вираження певних "конституційних принципів". Представник поміркованого крила просвітників Галлер тут виступає з апологією конституційної монархії та доктрини "освіченого абсолютизму", яка на той час набула великого поширення в Німеччині. Завершеним його втіленням і виступає в романі Альфред, англосаксонський король раннього середньовіччя, який, зрозуміла річ, не має нічого спільного з історичним прототипом: це не що інше, як проекція умоглядного просвітницького ідеалу на дуже умовне середньовічне тло. Розповідаючи в перших розділах роману про формування цього ідеального правителя, Галлер наголошує на ролі освіти, яка засновується на античній культурній спадщині, в чому виразно проявляється генетичний зв'язок Просвітництва з ренесансним гуманізмом. Зразковий освічений монарх король Альфред велику увагу приділяє мистецтвам і наукам, вважаючи, що служать вони одній і тій же меті — поліпшенню суспільних звичаїв, вихованню любові до добра й відрази до зла та пороків (236, с. 60-61). Загалом же перші три розділи роману Галлера — це розгорнутий виклад доктрини "освіченого абсолютизму", цілий кодекс настанов і рекомендацій правителям Європи, насамперед німецьким.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   43

Схожі:

Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconДмитро Дорошенко нарис історії україни
Розвиток української історичної думки й наукових історичних дослідів з кінця XVIII століття й до наших днів
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст icon1. Загальна характеристика некласичної філософії
Західній Європі в 19 ст поза межами німецької класичної філософії. Остання, однак, має саме пряме відношення до виникнення цих течій,...
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconКонтрольна робота на тему Скульптура України в другій половині XVII-XVIII ст. Друга половина XVII-XVIII ст
Це стосується насамперед української традиції, оскільки в рамках мистецької творчості західноєвропейської орієнтації на Правобережжі...
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconДержавний комітет україни по водному господарству літопис розвитку І становлення водного господарства Волинської області
Волинська область розташована в північно-західній частині України І займає територію площею 20,2 тисяч квадратних кілометрів, що...
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconПівденно-західній відділ рос. Географ. Товариства в києві
Києвської Громади 1870-х p p стверд­жують лише науково культурницький характер в роботі такої виключної своїм значінням української...
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст icon„Самарський бір
Учнівський проект „Я – ровесник незалежної України” за напрямком „Природа очима душі”
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconРецепція творчості Ромена Гарі в критиці І літературознавстві Лєбєдь Ю. Ф. Рецепція творчості Ромена Гарі в критиці І літературознавстві

Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconЦаричанський аграрний професійний ліцей” Навчальний проект „Україна в Європі. Європа в Україні”
Мета: ознайомитися з лірикою Ліни Костенко, шляхом аналізу віршів розкрити внутрішній світ поетеси, риси її характеру; перебування...
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconУрок української літератури 11 клас Учитель І категорії
Тема. Українська література за межами України. Література в Західній Україні
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconАвтобіографія візенков Дмитро Валерійович
Візенков Дмитро Валерійович, народився 03 грудня 1985 року у м. Маріуполь, Донецької області, Україна


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка