Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст



Сторінка8/43
Дата конвертації11.04.2017
Розмір7.38 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   43

На початку XVI ст. на Україні побував також визначний італійський гуманіст Челіо Кальканіні, який відзначався ренесансною універсальністю, поєднуючи в своїй особі філолога, поета, комедіографа, юриста, математика й астронома. У 1517 р. він прибув до Угорщини, супроводжуючи кардинала Іпполіта д'Есте, відомого в історії літератури тим, що він був покровителем Аріосто. На початку XVI ст. Угорщина зазнавала значної "культурної експансії" італійського Відродження і правила за важливий осередок поширення її на сусідні краї - на Польщу, Галицьку Русь та румунські князівства. У 1518 р., скориставшись нагодою, -виїздом до Кракова з приводу одруження польського короля Сигізмунда І з італійською принцесою Боною Сфорца, - Кальканіні здійснив тривалу пізнавальну подорож землями Польсько-Литовської держави й побував на берегах Дніпра - usque Boristhenum penetravi (там само, с. 158-159). На жаль, у моєму розпорядженні немає матеріалів про цю надзвичайно цікаву мандрівку відомого італійського гуманіста.

Вкажемо ще на деякі факти італійської україніки кінця XV - початку XVI ст. Про Русь із Києвом у загальному плані розповідається в компіляційних історіографічних виданнях латинською мовою, що з'явилися в Італії в цей період: в "Opus de temporis suis" (1475 p.) M. Пальмієрі і в "Commendum urbanorum" (1506 p.) M. Матеї Вольтерано, своєрідній історико-географічній енциклопедії початку чінквеченто (804, с. 121-122). У Римі 1507 року вийшла "Географія" Птолемея латинською мовою, до якої була додана "Сучасна карта Польщі, Угорщини, Чехії, Німеччини, Русі й Литви"; польські вчені вважають, що у створенні цієї карти, до якої під назвою "Русь" включені Україна й Білорусь, брав участь Б. Ваповський, визначний польський географ того часу, а також, можливо, й М. Коперник (945, с. 13).

У добу Відродження на Заході починають цікавитися Україною і як частиною слов'янського світу, який у той час був передовим рубежем оборони від турецько-татарської експансії. Як відомо, в другій половині XV і в XVI ст. боротьба з цією експансією стала для Європи проблемою першорядного значення. Турки нестримно просувалися в Центральну Європу, підступаючи до самого Відня, нависали над Італією, розширювали військові дії в західному Середземномор'ї до Іспанії включно. Турецька аґресія справді ставила під загрозу весь розвиток Європи, яка в той час переживала високе культурне піднесення, епоху Відродження. Звідси й посилена увага західних гуманістів, особливо італійських і німецьких, до "турецької проблеми"; до організації відсічі турецькій агресії закликали Еней Сільвій і М. Боярдо, С. Брант і Ульріх фон Гуттен, Л. Камоенс і М. Сервантес, М. Монтень, Ф. Бекон та багато інших письменників і мислителів Відродження. З "турецької проблеми" в XVI ст. була створена величезна література, її бібліографія, підготовлена С. Ґельнером, налічує близько 2500 позицій (224).

До кола згаданої специфічної зацікавленості західних гуманістів слов'янським світом поступово входить і Русь, тобто Україна, котра ними усвідомлюється як частина цього світу. Певна роль в цьому процесі належить Енею Сільвію Пікколоміні, видатному італійському гуманісту і "вчителю гуманістів Німеччини, Чехії та Угорщини" (І. М. Голенищев-Кутузов), який став папою Пієм II. Надаючи великого значення організації відсічі туркам, Еней Сільвій проявляв активний інтерес до слов'янського світу, цього першого антитурецького оборонного валу Європи. Він написав "Історію Богемії" (1443 р.), яка є першою спробою ренесансно-гуманістичного висвітлення чеської історії, посилено цікавився також Польсько-Литовською державою і відвів їй значне місце у створеній під кінець життя "Космографії". В поле його зору частково потрапила й Русь, під якою розумілися Україна й Білорусь, однак його уявлення про цю віддалену країну були туманними й плутаними. Не маючи про неї достовірних географічно-етнографічних та історичних матеріалів, він писав про "рутенців" у своїй "Космографії" як про варварський народ, що перебуває під зверхністю польської аристократії.

Водночас у ренесансній Італії не забувалася й татарсько-монгольська навала та боротьба з татарськими ордами в Східній Європі, яку небезпідставно пов'язували з турецькою експансією. Все це знайшло своєрідний прояв у відомій поемі М. Боярдо "Закоханий Роланд" (1484-1495 рр.). Нагадаю, що італійські ренесансно-рицарські поеми кінця XV й першої половини XVI cт. відштовхувалися від сюжетів каролінзького циклу середньовічного героїчного епосу Франції, але являли собою грайливе, казково-фантастичне перетлумачення рицарського епосу відповідно до світовідчуття й смаків італійської ренесансної аристократії. Разом з тим до описуваних пригод і чудес Боярдо ставився не без "гомерівської серйозності"; хоч і не вірив у них, -адже він, як зазначав Ф. Де Санктіс, "даремно прагнув відібрати у простолюду роман та надати йому благородних пропорцій епопеї" (696,1, с. 466). Проте в цьому він не досяг особливого успіху, в структурі його поеми домінуючими лишилися елементи середньовічного рицарського роману, і небезпідставно автори італійських поетик XVI ст. поеми Боярдо і Аріосто визначали як romanzi, тобто романи.

В каролінзькому циклі французького героїчного епосу провідний мотив - боротьба європейського християнського світу з мусульманським, - яка розпочалася з часу завоювання арабами Іспанії, тобто епохи, відтворюваної в епосі, і ця боротьба не втрачала актуальності не лише під час остаточного його оформлення в XI-XIII ст., а й пізніше, принаймні до XVIII ст. Боярдо зберіг цю ідеологічну основу каролінзького епосу, але вона в його поемі зазнала ґрунтовної трансформації. Не будемо тут говорити про її послаблення, зумовлене причинами, що не стосуються нашої теми, натомість підкреслимо, що арену боротьби "поганського", тобто мусульманського, і християнського світів він переносить до Східної Європи, і грізним ворогом останнього виступають у нього вже не іспанські сарацини, а татарський цар Аґрікан. Як відомо, з XIII ст. дуже розширився загальний фронт боротьби християнської Європи з мусульманською Азією, який починався на Русі і закінчувався в Іспанії, посилився натиск "поган", і саме Русь прикривала Європу, яка вступала в пору блискучого розквіту культури, на найширшій і найнебезпечнішій ділянці цього фронту. Можна сказати, що поема Боярдо у специфічній романічно-фантастичній формі відбила свідомість важливих змін, що відбулися в зазначеній багатовіковій боротьбі, а саме зміщення її центру на схід Європи.

Тут і розгортаються основні події першої і другої частин "Закоханого Роланда". Поет малює картину грандіозної війни християнських королів проти татарського царя Аґрікана, яка під його пером набуває світового масштабу й значення. Першим з головних героїв поеми на театрі цих воєнних дій з'являється Астольфо, паладин Карла Великого, який промчав через багато країн, далі він
Passa il Danubio nella Transiluana, La Russia blanca, et a gionto alla Tana.

("Проїхав Дунай у Трансільванії, білу Русь і прибув у Тану" (151, с. 40). Тут у Боярдо "біла" Русь - звичайний епітет, постійний в італійській літературі того часу, коли мова заходила про Русь - країну, вкриту снігами, за уявленням тогочасних італійців).

У Тані він "повернув управо", тобто на південь, і прибув до Черкеси, король якої Сакріпанте "розпочав велику війну проти Агрікана, царя Тартарії". Як бачимо, маршрут Астольфо описаний з незвичайною для поеми топографічною точністю, що говорить про обізнаність автора з географією півдня Східної Європи, можливо, за описами Барбаро, Контаріні та інших італійських мандрівників того часу. Це важливо зафіксувати ще ось чому.

В поемі Боярдо основним супротивником татар виступає "Сакріпанте, король Черкесії", персонаж вигаданий, як і всі інші в "Закоханому Роланді", включаючи, звичайно, й Агрікана. І все -таки варто поставити запитання: чому саме Черкесії випала в поемі честь виступати головним ворогом татар на сході? Чи це примха фантазії поета, позбавлена будь-якого "історичного зерна", чи, можливо, до цього спричинилися певні конкретно-історичні факти й обставини? На мою думку, такий конкретно-історичний привід існував: італійці XV ст., які побували в Тані, багато розповідали про черкесів як сміливих вояків, що чинять напади на самих татар. Зокрема, про ці напади черкеських племен на татарські улуси розповідається у Барбаро, а докладніше - в нарисі "Про життя зуків, званих черкесами" Георгія Ґенуезця, який теж користувався популярністю в Італії й був вміщений у другому томі "Подорожей і плавань" Рамузіо (362, с. 140-142). Словом, черкеси, завдяки їхньому сусідству з Таною, були знані в Італії і мали репутацію сміливих вояків, яких побоюються навіть грізні татари. Слід думати, це й було те "історичне зерно", з якого виросло у Боярдо фантастичне "королівство Черкесія", що вступає у війну з Татарією.

На допомогу її королю Сакріпанте прибувають головні герої поеми, паладини Карла Великого, і до них переходить вирішальна роль у війні з "царем царів" (il Re de Re) Aґріканом. Змалювання їхніх подвигів у цій війні й становить основний зміст перших двох частин поеми. Саме Орландо (Роланд) в XIX пісні поеми вбиває Аґрікана, що приносить розв'язку першому, цікавому для нас у даному випадку циклу її дії. Спираючись на традицію каролінзького епосу, Боярдо малює свою фантастичну війну як ґрандіозне зіткнення християнського і "поганського" світів, у якому беруть участь різні народи й королівства, в тому числі "Русь" і "Московія", причому вони опиняються в різних таборах. У X пісні поет влаштував "огляд військ" воюючих сторін (тут маємо пряме наслідування античних епопей, а саме II пісні "Іліади" Гомера й VII пісні "Енеїди" Верґілія), і серед королів, що зібралися під християнськими знаменами, він називає "імператора Русі Аґранте":

... Vedi 1'imperator de la Rossia Che ha nome Agrante, et e smisurato.

("Бачиш імператора Русі на ймення Аґранте, і він велетенського зросту" - 151, с. 41).
Очевидно, тому що Боярдо був відомий факт тривалої залежності Московського князівства від татар, у тому ж епізоді "огляду військ" він вказує серед васалів царя Аґрікана на "володаря великої Москви, що розташована далеко на півночі" (там само). Щодо "велетня Аґранте, імператора Русі", то він не раз з'являється в першій частині поеми, і Боярдо його характеризує, поряд з "готським королем Пандраґоном", як одного з наймогутніших союзників Орландо та інших паладинів Карла Великого. Варто тут нагадати, що наприкінці XV ст., коли створювалася поема Боярдо, італійці, як і інші народи Західної Європи, розрізняли Московську державу від Білорусі та України, які входили до Великого князівства Литовського, причому за ними закріпилася назва "Русь", а за Московською державою -"Московія". Проте було б помилкою вважати, що "імператор Русі Аґранте" представляє в поемі Велике князівство Литовське, - це не що інше, як відгомін того образу могутньої давньоруської держави (Київської Русі), який склався в середньовічному західному епосі XI-XIII ст. і після розгрому її татарами ще довго жив у пам'яті та поетичній традиції народів Західної Європи.

Справа в тому, що фантазія Боярдо не рахувалася з хронологією, і в його поемі поряд з державами й королівствами, що реально існували в той час, фіґурує чимало й таких, які стали на той час набутком історії. Це королівства ґотів, норматив, вандалів тощо; в стані християн і поган названі також народи й держави, назви яких донесли античні історики, а то й зовсім фантастичні. І хоч Велике князівство Литовське в XIV-XV ст. за етнічним складом, мовою й культурою було утворенням переважно руським, у Європі воно було знане як держава Литовська, і, отже, Боярдо аж ніяк не міг вивести його володаря як "імператора Русі". Симптоматично й те, що "імператор Русі Аґранте" в поемі постійно виступає в парі з "королем Ґотії Пандраґоном", - свідчення того, що Русь і Ґотія асоціювалися в уяві італійського поета кватроченто як могутні держави минулих часів, раннього європейського Середньовіччя. Словом, у поемі Боярдо виступає історично-епічна Київська Русь, звучить її своєрідне ренесансне відлуння.

XVI століття приносить з собою новий етап у процесі ознайомлення Західної Європи зі східнослов'янським світом у цілому й Україною зокрема. На цьому етапі вступають у дію нові, політичні фактори, які сприяють розширенню і поглибленню названого процесу. Це, по-перше, швидке зростання Російської держави, її сили і впливу в європейських справах, і закономірно, що численні описи "Московії", які з'являлися в Італії, Німеччині, Англії та інших західних країнах, мали значення й для ознайомлення Заходу з усім східнослов'янським світом. По-друге, впродовж XVI ст. тривали розширення й інтенсифікація різнорідних зв'язків Польсько-Литовської держави і Західної Європи, а це приводило й до того, що українські та білоруські землі дедалі частіше потрапляли в поле зору західних мандрівників, письменників, учених. Особливе значення для розвитку європейсько-українських літературних зв'язків мала поява козацтва і пов'язане з ним посилення боротьби українського народу з турецько-татарською аґресією і польсько-шляхетською експансією. Ця боротьба не тільки привертала дедалі більшу увагу європейської громадськості до України, а й вирішальним чином сприяла формуванню інтересу до неї як окремої етнічної та історичної реальності в складі Польсько-Литовської держави.

У XVI ст. Італія поступово втрачає провідну роль в ознайомленні Заходу зі Східною Європою, у тому числі й з Україною, її пізнання набуває, аналогічно пізнанню Сходу чи Америки, своєрідного інтернаціонального характеру, в ньому беруть участь різні країни й народи. Найзначніші тогочасні історико-літературні пам'ятки про Східну Європу, в тому числі й такі справді епохальні, як "Трактат про дві Сарматії" М. Меховіти й "Нотатки про Московію" С. Герберштайна, були написані латинською мовою і призначалися для всеєвропейської аудиторії. Ті ж пам'ятки, які з'являлися національними мовами й викликали загальний інтерес, нерідко перекладалися на латину і випускалися або окремими виданнями, або своєрідними тематичними збірниками. Це, наприклад, збірник "Світ нових країв і островів..." (1532 р.), що кілька разів перевидавався, і до його останнього видання (1555 р.) були включені "Трактат про дві Сарматії" М. Меховіти й розповідь Ч. Джовіо про московське посольство до папи Климента VII (340). Цей збірник вийшов також у 1534 році в німецькому перекладі М. Герра. А до відомого збірника "Описи Московії різних авторів" крім двох названих пам'яток увійшли ще "Записки про Московію" С. Герберштайна і трактат Ф. Фабра про релігійні справи на Русі (367). Чимало цікавих пам'яток і матеріалів, які стосуються українських земель, містить також тритомний збірник про Польське королівство, виданий у Франкфурті 1584 року (368). Варто згадати тут і збірник "Про історію Персії" (1601 р.), виданий у Франкфурті, до якого потрапили характеризовані вище твори Д. Барбаро й А. Контаріні. Таким чином, внесок різних народів у вивчення Східної Європи в більшості випадків дійсно ставав загальноєвропейським надбанням, доступним письменникам, ученим і взагалі освіченим людям усієї "латинської Європи".

Поряд з цим аналогічні збірники з'являються в XVI ст. також національними мовами, насамперед італійською, яка в той час мала приблизно таке ж поширення в освічених колах Європи, як французька в XVIII чи XIX ст. Серед них на особливу увагу заслуговує вже не раз нами цитований збірник "Плавань і подорожей" Дж. Рамузіо, який відігравав визначну роль в ознайомленні Італії й інших країн Заходу із Східною Європою в цілому й Україною зокрема. Венеційський вчений-гуманіст Рамузіо, якого справедливо називають зачинателем історії географії, видав цей тритомний збірник у 50-х рр. XVI ст., включивши до нього описи вславлених мандрівок до трьох відомих тоді континентів -Африки, Азії й Америки (про Рамузіо та його збірник див. 810). Другий том, який вийшов останнім 1559 року, через два роки після смерті Рамузіо, присвячувався Азії, але значне місце зайняли в ньому матеріали про Східну Європу, і після доповнень у наступних виданнях вони посіли в збірнику чільне місце. Так, Рамузіо включив до першого видання описи мандрівок Барбаро й Контаріні, лист Кампензе до папи Климента VII "Про справи Московії" і трактат відомого італійського вченого П. Джовіо на аналогічну тему. У виданні 1574 р. збірник поповнився уривками із "Історії монголів" Плано Карпіні і "Записками про Московію" С. Герберштайна. Нарешті, у виданні 1584 р. з'явився "Трактат про дві Сарматії" М. Меховіти і "Опис Європейської Сарматії" А. Ґваньїні. Отже, в кінцевому підсумку збірник увібрав найвідоміші пам'ятки про Східну Європу, що з'явилися на Заході в XVI ст., і став одним із найцінніших джерел її вивчення.

В історії ознайомлення всієї Європи зі східнослов'янським світом явищем епохального значення став "Трактат про дві Сарматії" ("Tractatus de duabus Sarmatiis Asiata et Europea", 1517) польського вченого-гуманіста Матвія з Мехова, або Матвія Меховського чи Меховіти. І хоч цей твір належить перу польського автора, його необхідно у відповідному аспекті розглянути й тут, оскільки він відіграв важливу роль передусім у розвитку західноєвропейської україніки. По-перше, він був написаний латинською мовою і призначався не так для польської, як для європейської аудиторії, за уявленнями того часу - для "республіки гуманістів", тобто для згадуваної вище ренесансної інтеліґенції, яка "була, безсумнівно, міжнародною, в масштабах свого часу, звичайно" (566, с. 159). По-друге, він видавався головним чином за межами Польщі, в різних країнах Західної Європи, перекладався на західні мови й на тривалий час став одним з головних джерел для західноєвропейських авторів, що писали про Східну Європу. Крім його перших, краківських видань 1517 і 1521 рр., вкажемо на паризьке видання 1532 року, базельські 1522 і 1537 рр., венеційське 1542 року; включали його й до згадуваних вище латиномовних збірників. У німецькому перекладі твір Меховіти виходив у 1518 і 1534 рр., в італійському - 1531 і 1562 рр., вміщений він був і в останньому виданні "Другого тому плавань і подорожей" Рамузіо. А все це, зрештою, свідчить про велику популярність "Трактату про дві Сарматії" на Заході XVI ст., про доступність його для західних учених, письменників і взагалі освічених людей.

Сучасні польські вчені небезпідставно говорять, що трактат Меховіти знаменував якісно новий етап в історії ознайомлення Західної Європи зі Східною, що він поклав початок її наукової географії, особливо північної частини (див. 776; 882; 901; 945). Справа тут насамперед у тому, що на Заході географічні уявлення про північну частину Східної Європи в той час усе ще базувались на "Географії" Птолемея, за якою вздовж Льодовитого океану тягнуться Гіперборейські гори, на сході в південному напрямі від них ідуть Ріфейські гори, і з цих гір беруть початок "великі сарматські ріки" - Волга, Дон і Дніпро. Меховіті потрібна була неабияка мужність, аби спростувати ці фантастичні, але дуже авторитетні уявлення на європейському форумі. Слід зауважити, що для поляків трактат не був особливим відкриттям: Меховіта виклав те, що вони вже в основному знали з розповідей русичів. Сам Меховіта на Русі не бував, але спирався на інформацію, що надходила звідти до Польщі. "Використана тут безпосередня руська інформація", -слушно пише Г. Барич про його трактат (776, с. 77).

Інша річ - Західна Європа, де твір Меховіти справив глибоке враження й викликав гостру та тривалу полеміку (докладніше про це див. 892). Імператор Максиміліан I, палкий аматор космографії, посилаючи в Москву посольство Франческо да Колло (1518 р.), доручив йому перевірити відомості Меховіти. Однак да Колло не виконав доручення кайзера і підніс йому те, що вичитав у Птолемея, а пізніше разом з А. деі Конті виступив, за висловом німецького вченого Й. Міхова, на "підтримку авторитету проти істини", тобто на підтримку хибних традиційних уявлень (див. їхній трактат 182). Цікаво, що протестанти на чолі з Лютером до трактату Меховіти поставилися неприхильно, зате рішучим його прибічником виступив католицький теолог Й. Екк, який навіть переклав трактат німецькою мовою й опублікував цей переклад 1518 року в Аґсбурзі. Трактатом зацікавилися не тільки вчені, а й купці (наприклад, відомі Фуґґери), дипломати й політики. Широкий відгомін він мав також в інших країнах Заходу, зокрема в Італії.


Бурхливу реакцію твір Меховіти викликав у визначного німецького письменника-гуманіста Ульріха фон Гуттена. Після ознайомлення з трактатом і бесіди з С. Герберштайном, який незадовго перед тим повернувся з першої мандрівки в Москву (1516 р.) і підтвердив викладки Меховіти, Ульріх фон Гуттен написав у листі до В. Піркгаймера славетні слова, що звучать як символ віри гуманістів Відродження: "О, що за час! Як іде вперед людський розум, як процвітають науки! Геть варварство і невігластво! Отримавши свою данину, йдіть на вигнання на віки вічні" (936, II, с. 304).

Відомий німецький гуманіст В. Піркгаймер теж дуже зацікавився "Трактатом про дві Сарматії", і саме він наштовхнув Ульріха фон Гуттена на зустріч із Герберштайном, оскільки обидва вони перебували в той час в Ауґсбурзі. У листі до Гуттена він прохав також проконсультуватись із мандрівником щодо нового висвітлення географії Східної Європи в трактаті Меховіти і повідомити його наслідки цих консультацій. Переконавшись, що істина на боці польського вченого, а не древніх авторитетів, Піркгаймер в основу опису "Європейської Сарматії" у своєму "Explicatio Germaniae" поклав відомості з трактату Меховіти.

В ономастиці Східної Європи Меховіта, слідом за західними гуманістами, дотримувався птолемеївської традиції, але Польщу він вивів за межі "Сарматії", називаючи її, слідом за Енеєм Сільвієм, "Вандалією"; отже, "Європейська Сарматія" у нього - це фактично вся Русь у давніх її межах з прилеглою до неї Прибалтикою. "В Європейській Сарматії, - говориться в трактаті, - є області русів або рутенців, литвинів, москів та інші, що прилягають до них, між ріками Віслою на заході й Танаїсом на сході" (66, с. 48). Власне, його увага майже повністю була зосереджена на Русі, яку він описав зі знанням справи й не без симпатії, доповнивши географічно-етнографічні викладки екскурсом в історію Київської Русі й монголо-татарської навали. Чітко визначена у Меховіти внутрішня диференційованість тогочасного східнослов'янського світу. Він поділив "європейську Сарматію" на "Русь" і "Московію", включивши до "Русі" українські й білоруські землі, які тоді входили до Польсько-Литовської держави. Відповідно "русами" або "рутенцями" він називає лише населення України й Білорусі, а щодо населення Московської держави, то воно виступає у нього під назвою "москів" або "московитів".

Українським землям в основному присвячений перший розділ другої частини трактату під характерним заголовком "Про Русію, її округи, великі багатства і все, що там є". В ньому Меховіта описав географію України, її флору і фауну, природні багатства, заняття населення, її "основні провінції" - Галичину (яку він називає "Руссю" у вузькому значенні слова), Волинь і Поділля, причому до останньої провінції він, як і інші польські географи епохи Відродження, відніс усе Правобережжя. Особливо наголошував Меховіта на родючості й природних багатствах українських земель, нерідко вдаючись при цьому до гіперболізації. Наприклад, ось що він пише про Поділля: "Це дуже родючий край, багатий хлібом і медом. Хоч там дуже недбало обробляють землю, орють мало й неглибоко, а сіють поверху, пшениця там родить три роки підряд, тільки тому що під час жнив певну кількість зерен розсипають по землі, щоб вони зійшли наступного року без обробки й оранки поля. Трава на пасовищах росте там так швидко й щедро, що за три дні виростає більше сажня, а за більший час окутує й ховає плуг, забутий у полі" (там само, с. 94-95). Ці розповіді Меховіти про надзвичайну родючість української землі сприяли появі на Заході уявлень про Україну як про "нову землю ханаанську", які не раз будуть з'являтися в пам'ятках XVI-XVII ст.

Важливо ще вказати на те, що "Трактат про дві Сарматії" містить стислий нарис історії Київської Русі й монголо-татарської навали - в другому розділі першої книги, що має назву "Про появу й навалу татар". Цей розділ майже повністю ґрунтується на славетній латиномовній "Історії Польщі" Яна Длуґоша, яка була написана в 60-80-х рр. XV ст. і поширювалась у рукописних списках до появи її друком на початку XVII ст. Загальновідоме її велике значення і для розвитку всієї слов'янської історіографії, і для ознайомлення Західної Європи з історією слов'янських країн, у тому числі й України-Русі. Як слушно пише Ю. О. Лимонов, Я. Длуґош "одним з перших у Східній Європі дав історію слов'янських країн на загальному тлі "світової історії". Йому зобов'язана Західна Європа докладними відомостями про духовну культуру й історію слов'янських держав, у тому числі й Русі" (595, с. 8). У висвітленні історії Київської Русі Длуґош ґрунтувався на давньоруських літописах, що дало йому змогу розгорнути в "Історії Польщі" фактично паралельний виклад історії Русі, доведений до 80-х рр. XIII ст. Далі Длуґош, базуючись на західноруських літописах, висвітлював у своєму багатотомному творі головним чином події на українських і білоруських землях.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   43

Схожі:

Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconДмитро Дорошенко нарис історії україни
Розвиток української історичної думки й наукових історичних дослідів з кінця XVIII століття й до наших днів
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст icon1. Загальна характеристика некласичної філософії
Західній Європі в 19 ст поза межами німецької класичної філософії. Остання, однак, має саме пряме відношення до виникнення цих течій,...
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconКонтрольна робота на тему Скульптура України в другій половині XVII-XVIII ст. Друга половина XVII-XVIII ст
Це стосується насамперед української традиції, оскільки в рамках мистецької творчості західноєвропейської орієнтації на Правобережжі...
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconДержавний комітет україни по водному господарству літопис розвитку І становлення водного господарства Волинської області
Волинська область розташована в північно-західній частині України І займає територію площею 20,2 тисяч квадратних кілометрів, що...
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconПівденно-західній відділ рос. Географ. Товариства в києві
Києвської Громади 1870-х p p стверд­жують лише науково культурницький характер в роботі такої виключної своїм значінням української...
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст icon„Самарський бір
Учнівський проект „Я – ровесник незалежної України” за напрямком „Природа очима душі”
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconРецепція творчості Ромена Гарі в критиці І літературознавстві Лєбєдь Ю. Ф. Рецепція творчості Ромена Гарі в критиці І літературознавстві

Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconЦаричанський аграрний професійний ліцей” Навчальний проект „Україна в Європі. Європа в Україні”
Мета: ознайомитися з лірикою Ліни Костенко, шляхом аналізу віршів розкрити внутрішній світ поетеси, риси її характеру; перебування...
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconУрок української літератури 11 клас Учитель І категорії
Тема. Українська література за межами України. Література в Західній Україні
Дмитро наливайко очима заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст iconАвтобіографія візенков Дмитро Валерійович
Візенков Дмитро Валерійович, народився 03 грудня 1985 року у м. Маріуполь, Донецької області, Україна


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка