Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука



Сторінка4/12
Дата конвертації15.04.2017
Розмір2.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
1.3. З револьвером у руці й "Капіталом" у голові

Як це не здасться дивним, у соціально-політичних переконаннях В. Кук дотримувався лівих поглядів. У нашу свідомість комуністичною пропагандою й наукою впроваджена теза про "українських буржуазних націоналістів". Чи так це? "Буржуазними" обзивали й "народника" Михайла Грушевського, соціалістів Володимира Винниченко й Симона Петлюру, і майже на 100% соціалістичну Центральну Раду, і різночинську ОУН (знайти справжнього "буржуя" в її рядах проблематично), і переважно селянську за складом УПА. При цьому не обтяжували себе обґрунтуванням цього ярлика, так само як і забули тезу "дореволюційного" В.Леніна про необхідність розрізняти націоналізм нації-загарбника й протестний націоналізм націй поневоленої. Перший же програмний документ ОУН передбачав, що селяни повинні одержати без викупу поміщицькі землі. Основу сільського господарювання становила б приватна власність селян на землю з державним регулюванням відносин купівлі й продажі землі. Уряд повинен був піклуватися про підвищення продуктивності й агротехнічного рівня селянської праці.

Важка й воєнна промисловість підлягали переходу в державну власність. Інші виробництва залишалися б у власності окремих осіб й організацій і функціонували на основі вільної конкуренції й приватної ініціативи. Держава бралася сприяти розвитку різних форм кооперації в місті й на селі. В області торгівлі передбачався державний протекціонізм для захисту внутрішнього ринку й захисту інтересів вітчизняного товаровиробника на світовому ринку. Держава зобов'язувалася забезпечити соціальні гарантії – 8-годинний робочий день, арбітраж при рішенні виробничих конфліктів, допомога безробітним, пенсійне забезпечення. Декларувалося право працівників утворювати профспілки, виборні "ради робітників" для гармонізації відносин між пролетарями, роботодавцями й державою.

Корінна зміна ідейно-політичних пріоритетів ОУН(Б), відмова від антигуманного, багато в чому ксенофобського, "інтегрального націоналізму" відбулася на ІІІ Надзвичайних Великих зборах (серпень 1943 р.) із прийняттям нової Програми організації, побудованої на засадах соціальної справедливості, демократії, поваги до прав людини й національних меншостей. У відомій роботі керівника референтури пропаганди ОУН(Б) Петра Федуна "Хто такі бандерівці й за що вони борються" (1948 р.) мова йшла про необхідність введення суспільної власності на засоби виробництва, усунення експлуатації людини людиною, створення безкласового суспільства. Неважко помітити, що в програмних установках ОУН переважали соціалістичні або соціал-демократичні принципи, що вигадливо поєднувалися із солідаризмом, а то й цілком комуністичними гаслами.

Не доводиться сумніватися, що розуміння наскільки далекі значній частині народу України капіталістичні ідеї та рафінований націоналізм "Лемішу" дало керівництво підпіллям ОУН в індустріальних областях південного сходу УРСР в 1942-1943 рр. На допитах у КДБ він визнавав, що ідеї націоналістів і курс на відродження приватної власності не зустріли підтримки в "східняків". Жителі Сходу республіки, визнавав документ Центрального проводу ОУН(Б), в основному русофіли й для них "поняття самостійної України – як для нас самостійна Гуцульщина".

Уже в післявоєнні роки Василь Степанович критично ставився до недоліків капіталістичного способу життя, до своєкорисливої політики Заходу відносно України. Перебуваючи у вирі боротьби з радянським режимом, він болісно сприймав прагматичне відношення Заходу до руху ОУН й УПА лише як до "п'ятої колони" в "холодній війні", нерозуміння правлячими колами США й Великобританії важливих нюансів становища підпілля в умовах поступової радянізації регіону й розгортання там популярних соціальних програм.

В одному з бункерів, де переховувався "полковник Коваль" (один з відомих псевдонімів В. Кука), знайшли копію й англійський переклад листа "групи українських політичних діячів" британському прем'єрові Вінстону Черчіллю від квітня 1946 р. У ньому містився розбір знаменитої промови у Фултоні 5 березня того ж року, що знаменувала початок "холодної війни". Лідери ОУН вимагали від Заходу визнання суверенних прав України й волі у виборі соціально-економічного устрою. У серпні 1950 р. лідери повстанців підготували лист про зміст радіопередач на Україну "Голосу Америки". Фактично це була критика політичних установок адміністрації США, яка, зокрема, не враховувала індиферентності до капіталізму значної частини населення УРСР і того, що ОУН виступає за плюралізм форм власності.

Про далеко не буржуазні погляди В. Кука говорив на допитах і його близький соратник, член Проводу ОУН(Б), син наймита Василь Галаса ("Орлан"), захоплений спецгрупою МДБ 11 липня 1953 р. На одній з останніх зустрічей "на волі", відзначав на допитах "Орлан", "Леміш" сказав бойовому побратимові: "Ми стоїмо у своєї могили, іти на Захід мені змісту немає. Я й 10 кілометрів не пройду, зведе болем шлунок. Краще чесно загинути тут, але не бачити скандалів цих панів (малися на увазі гострі розбіжності в націоналістичних організаціях за кордоном. – Авт .). Краще йдіть Ви, друже Орлан, Ви самі з "черні" і будете захищати "чернь". А мене на Заході вважають марксистом, ми ж засуджуємо капіталізм. Але спробуйте запропонувати їм прочитати "Капітал" Маркса – відразу ж обізвуть більшовицьким агентом"...


Розділ 2. Становлення революціонера


2.1. У молодіжному резерві націонал-радикалів

Будучи гімназистом, Василь Кук подружився з однокласником Ярославом Лехом. Приятель давав йому читати нелегальний орган Української військової організації (УВО, першої організаційної форми руху українських націоналістів) журнал "Сурма", що видавався в Литві (частину її території з Вільнюсом Польща також окупувала в 1919-1920 рр.). На сторінках "Сурми" регулярно друкувалися, крім антипольських статей, матеріали з досвіду діяльності революційних або екстремістських рухів ("Як російські революціонери втікали з в'язниць", "Нігілісти", "Орсіні" й інші), настанови з поведінки націоналіста на випадок арешту й перебування під слідством ("Із практики поліції ляхів", "Допит", "Техніка слідства" й інші). Видимо, це були перші уроки конспірації, визнаним майстром і розробником якої Василь Степанович стане згодом.

В 1928-1929 навчальному році Василь стає членом "Юнацтва" (молодіжного резерву ОУН) і тим самим вступає в ряди національно-визвольного руху, з яким буде пов'язане все його життя аж до захоплення 23 травня 1954 р. агентурно-бойовою групою КДБ УРСР. У наступному році йому довірили керівництво "юнаками" Золочівської гімназії й однойменного повіту. Відповідаючи в 2001 р. на питання журналу "Захист", Василь Степанович так охарактеризував свої мотиви до вступу в ряди борців за незалежну Україну: "Якщо ви людина, якщо вас ображають і принижують як українця, нехтують вашу мову, хочуть тримати в ярмі й господарювати на вашій землі – ви не можете не відчути бажання боротися за свій народ, за свою державу. Я свідомо став на шлях боротьби, ясно розуміючи, які нелегкі випробування мене чекають на ньому. Та й хіба можна відсиджуватися, коли відстріляли майже всю нашу інтелігенцію, створили штучний голод, масово вивозили українців і знищували як націю? Не тільки я, але й інші люди брали в руки зброю або вели боротьбу в тих формах, які були найбільш доцільні на тому чи іншому історичному етапі".

До слова, згадані В.Куком злочину сталінізму були добре відомі в регіоні. На початку 1930-х у середовищі націоналістів цілком закономірно наростають антирадянські настрої. "Великий перелом" і репресивний характер сталінського режиму не були секретом для населення ЗУЗ (відзначимо, що у світовому комуністичному русі саме Компартія Західної України першою, ще наприкінці 1920-х років, виступила проти свавілля Кремля в Україні, в 1938-му була розпущена, а її останні лідери розстріляні в лісі під Орлом 16 жовтня 1941-го).

Як відзначає в мемуарах колишній командир бойової групи (боївки) Служби безпеки (СБ) ОУН Дмитро Куп’як-"Клей", "читаючи вільну пресу, у якій часто були репортажі про життя в СРСР, західні українці добре знали про масові розстріли в казематах ЧЕКА, ГПУ ... НКВД, вивіз мільйонів свідомих українців-патріотів у Сибір і про недавній штучний голод, який забрав у 1933 р. мільйони українців...". До речі, радянським правосуддям "Клей" обвинувачувався в організації вбивства більше 200 мирних громадян в 1940-х роках, однак влада Канади в післявоєнний період відмовила кількаразовим вимогам СРСР щодо екстрадиції колишнього бойовика – "холодна війна" диктувала подвійні стандарти...

У молодіжному резерві "Леміш" пробув недовго, його здібності до організаторської роботи помітили, і вже з 1930-го він стає членом ОУН, більше того – у її Золочівській повітовій екзекутиві (так називали територіальні органи керування ОУН, пізніше перейменовані в проводи) суміщає пости керівника організаційної й молодіжної референтур. Закінчивши гімназію, намагається вступити у Львівський університет (цілком полонізований, як й інші три вузи Галичини), однак українцеві туди дорога була заказана, , і вступити довелося на юридичний факультет Люблінського університету. Однак закінчити освіту довелось уже після помилування в Радянській Україні, а тоді В. Кук стрімко втягувався в кар'єру професійного революціонера, якими уважали себе члени Організації українських націоналістів.


2.2. Галицькі пасіонарії
Оформлення руху українських націоналістів стало реакцією радикально настроєної частини населення Західної України на загибель національної державності 1917-1920 рр., поразка національно-визвольної боротьби й територіальне розчленовування українських земель між СРСР, Польщею, Чехословаччиною й Румунією. Навколо колишнього командира Корпусу січових стрільців Армії Української Народної Республіки полковника Євгенія Коновальця згуртувалися відчайдушні бойові офіцери, учасники Січового стрілецтва й УГА.

На засіданні "Стрілецької ради" у липні 1920 р. і на з'їзді представників нелегальних військово-патріотичних організацій 31 серпня того ж року в Празі приймається рішення створити "Військову організацію" (після 1924 р. затверджується назва – Українська військова організація, УВО). З липня 1921 р. її очолив Є. Коновалець. Активісти УВО вели облік колишніх військовослужбовців УГА, збирали зброю, розробляли плани збройного повстання проти Варшави. Крім цієї й пропагандистської роботи вони мали намір вести підривну діяльність і терор проти польської влади. Перший теракт – постріли бойовика Степана Федака 25 вересня 1921 р. в "начальника держави" Юзефа Пілсудського, які поранили, однак, львівського воєводу Грабовського. Тільки в 1922 р. УВО провела в регіоні 38 диверсій, у пресі навіть з'явилося поняття "балканізація Галичини".

Націоналісти створили широку мережу підпільних груп і резидентур у Галичині, найбільших містах Польщі й деяких інших європейських країн. У складі "Початкової команди" УВО створюється референтура розвідки, яку очолювали Ярослав Чиж (співробітник розвідки Австро-Угорщини, а потім Корпуса січових стрільців), сотники Микола Колтуняк й Осип Думін. Створюються розвідувальні підрозділи окружних і повітових команд УВО, конспіративні лінії зв'язку, по яких інформація надходила в "поштові скриньки", що перебували у веденні керівників розвідки УВО.

Як відмічалося в підручнику "Розвідка", підготовленому Генштабом Польщі, "розвідувальна мережа УВО була найбільшою й щонайкраще організованою у своєму роді в Європі". Збиралася різнопланова інформація про збройні сили, державні установи, промисловість, комунікації Польщі. Джерелами інформації служили українці-військовослужбовці або цивільні особи, корисливі чиновники всіх національностей. Так, українці штабу корпусу в Перемишлі за завданням розвідника УВО Заблоцького добули дані про дислокацію й командний склад частин, мобілізаційні схеми, секретні накази й документацію місцевого арсеналу.

Уже в березні 1925 р. відбувся гучний судовий процес над членами УВО за обвинуваченням у розвідувально-підривній діяльності ("справа басарабівців" – від імені зв'язкової Ольги Басараб, що загинула у в'язниці під час слідства). По ньому проходило 10 фігурантів на чолі з керівником УВО в Галичині Андрієм Мірошником, який одержав 4 роки в'язниці. Усього до 1928 р. близько 100 українських націоналістів відбували покарання за обвинуваченням у шпигунстві. За даними дефензиви (контррозвідки, підлеглої ІІ відділу Генштабу Польщі), в 1929-1935 рр. близько 630 українців збирали розвідувальні дані (26% від загального числа підозрюваних у шпигунстві).

Світова історія повна прикладів, коли військово-політичні сили, що домагалися національного звільнення в несприятливих для себе умовах, керувалися принципом "ворог мого ворога – мій друг". Керівництво націоналістичного руху не могло, природно, сподіватися на відродження Української самостійної соборної держави тільки самотужки. За свідченням одного із творців УВО Михайла Кураха, після анексії Західної України Польщею (14 березня 1923 р.) Коновалець повідомив найближчим соратникам про крах надій на компроміс із режимом Пілсудського й про переорієнтацію на союз із традиційним ворогом Польщі – Німеччиною. Лідер УВО відверто вказав на мотиви співробітництва з німцями митрополитові Андрію Шептицькому: "Нехай сьогодні ми знаходимося в прислужництві німецьким чиновникам. Але завтра з їхньою допомогою ми добудемо свою державу".

Характерно, що громадськість регіону з розумінням ставилася до необхідності співробітництва із зовнішніми силами для протиборства з польським шовіністичним режимом. Як заявив на допиті 15 лютого 1948 р. у МДБ УРСР співробітник референтури пропаганди Центрального проводу ОУН В. Порендовський, про контакти Коновальця з німцями було широко відомо в Галичині, однак сприймалися вони як цілком природний спосіб боротьби з Польщею.

Уже в 1921 р. Є.Коновалець ухвалив рішення щодо вступу в таємні відносини з абвером і домовився про поставки розвідувальної інформації щодо Польщі. Оплата становила 9 тисяч марок на місяць. Відкриваються розвідувальні курси для УВО, організовані в тому ж році майором Фоссом у Мюнхені (Баварія). До кінця 1920-х уже діяли шпигунсько-диверсійні курси "шефів українських розвідувальних бригад" у Берліні, Гданьску (Данцизі), Кенігсберзі, на території Голландії. Як показав на допитах у МДБ уже після війни один із засновників ОУН Петро Кожевников, тільки в 1923-1928 рр. бойовики Коновальця одержали до двох мільйонів німецьких марок. Лише через данцизький переправний пункт їм надійшли дві сотні револьверів, півтони вибухівки, тисячі детонаторів. У липні 1926 р. керівництво УВО прийняло рішення розповсюдити розвідувальні устремління й на інших потенційних супротивників Німеччини – СРСР, Англію, Францію, США, Канаду.

Широке співробітництво налагоджується між УВО й спецслужбами Литви (розвідувальним відділом Генштабу, поліцією державної охорони, прикордонною поліцією, розвідкою організації "Союз стрільців"). Коновалець і прем'єр-міністр Литви Вальдемарас в 1923 р. домовилися про співробітництво в області обміну відомостями про Польщу й СРСР. В 1925 р. гданьська філія УВО – один з найбільш результативних її розвідувальних центрів – посприяв литовській розвідці в організації транспортування в порт Клайпеда двох закуплених у Німеччині підводних човнів.

У наступному році розвідка УВО здобула план польського вторгнення в Литву (!). Про деталі операції Є.Коновалець попередив литовський уряд, а через гданьську філію інформацію донесли урядам Англії й Німеччини, що поставило Польщу перед загрозою інтернаціоналізації конфлікту.

У тодішній столиці Литви Каунасі розмістилася резидентура УВО на чолі із сотником Йосипом Рев’юком ("Йонасом Братвічусом"). У неї входило 15 співробітників, що володіли польською, литовською та білоруською мовами. Вони збирали інформацію в регіоні Вільнюс – Гродно – Ліда – Пінськ, сприяли закупівлі й переправлянні в Галичину зброї, підтримували зв'язок з резидентурами УВО в Берліні, Відні, Парижу. В останні роки життя Є. Коновалець використовував для прикриття саме литовський паспорт.

За відомостями, повідомленими польській розвідці її інформатором (насправді подвійним агентом) пресвітером Яковом Кравчуком, близьким до вищих керівників ОУН, у бюджеті ОУН ("визвольному фонді") на 1936-1937 рр. із загальної суми, еквівалентної 126 тис. 282 доларам США 50 тис. надійшло від Німеччини, 30 тис. від Литви. Безпосередньо на розвідку витратили 20 тисяч доларів.


2.3. Тюремні університети Речі Посполитої
Посилення шовіністичних тенденцій у політиці Польщі прискорило консолідацію українських радикально-націоналістичних організацій і груп. 28 січня – 3 лютого 1929 р. у Відні проходить установчий Конгрес, який об'єднав їх в Організацію українських націоналістів (ОУН) на чолі з Є.Коновальцем. Основним її статутним завданням проголошується відродження Української Самостійної Соборної Держави (УССД), основою зовнішніх контактів – курс "союзу з народами, які вороже ставляться до окупантів України", керівним органом – Провід українських націоналістів (ПУН).

Після дебатів на конференціях керівників-націоналістів у Львові (травень) і Празі (червень) 1930 р. полковник Коновалець затвердив рішення: УВО залишається в складі ОУН як автономний елемент і виступає бойовим елементом, "збройним крилом, але акції проводить у повній організаційній незалежності від ОУН... Апарат УВО буде скорочений до мінімуму й строго законспірований".

До 1930 р. мережа ОУН на ЗУЗ складалася з "ланок" як первинних організацій по 3 - 5 учасників, які об’єднувалися в "кущі" або "станиці" за населеними пунктами. Із цього рівня вже вводилися посади "спеціальних розвідників". Три "кущі" складали підрайон, три підрайони – районну організацію, далі йшли надрайонні, повітові (75-80 сіл) і окружні організації ("екзекутиви"), останніх було шість за числом воєводств на ЗУЗ.

Слід зазначити, що з 2 тисяч членів УВО націоналістичний рух до 1939 р. виріс у 10 разів, хоча залишалося вузькою, сектантською організацією, що робила ставку на силові методи й протиставляла себе іншим українським політичним організаціям. Націоналісти відчайдушними акціями й безстрашністю, безкомпромісністю здобули високий авторитет серед молоді. Формується особлива когорта людей, фанатично готових служити нації. Як писала член ОУН, поетеса й модель Олена Теліга, страчена німцями в Києві в 1942-му, "Україну може врятувати новий тип українця, що вміє жити й умирати для своєї нації". Ці люди дійсно не жаліли ворогів, реальних і уявних, але й самі без коливань підривалися гранатами або пускали кулю в скроню в бункерах підпілля.

Активізується й робота В. Кука по лінії ОУН. В 1931-1932 р. він установлює контакти зі членами Крайової екзекутиви ОУН (КЕ ОУН), майбутніми відомими діячами підпілля ОУН Дмитром Мироном, Ярославом Стецьком, Ярославом Старухом. З доручення КЕ ОУН часто виконував кур'єрські завдання: перевозив зброю й вибухові речовини у Львів із краківської лабораторії Ярослава Карпинця й Миколи Климишина. Поставляв нелегальну літературу в Луцьк і Рівне. Гімназиста Василя кілька разів затримувала польська поліція, але після двох діб арешту за браком доказів відпускала. Перша серйозна відсидка трапилася в 1933-му, коли довелося провести півроку в Золочівській в'язниці за поширення націоналістичних листівок.

У вересні 1933 р. – новий арешт, разом із братом Ілярієм за саботаж і за підозрою в підпалі польських маєтків одержує 14 місяців в'язниці, однак апеляційний суд збільшує строк до 2,5 років. На судовому процесі їх захищав відомий галицький адвокат Степан Шухевич (дядько бойовика УВО-ОУН "Дзвона" – Романа Шухевича).

В 1936-му брати вийшли на волю по амністії у зв'язку зі смертю Ю.Пілсудського, і Василь знову очолив ОУН на Золочівщині, працюючи під прикриттям продавця. Однак спокушати долю більше не став, і в травні 1937 р. перейшов на нелегальне становище – тоді невідомі вбили поміщиків Ясинських, і В. Кук побоювався потрапити під репресії "під гарячу руку". За його ж словами, "став професійним підпільником, озброєним револьвером і гранатами", "проводив масове нічне ідейно-політичне навчання робітників і ремісників на окраїнах Львова".
2.4. Епоха терактів й експропріації
Початок 1930-х відзначений різким підйомом терористичної, диверсійної, саботажної й пропагандистської антипольської діяльності ОУН. Не випадково саме в цей час формується спеціальний орган руху з функціями розвідки й контррозвідки. У червні 1932 р. на Празькій конференції ОУН створюється "контрольно-розвідувальна референтура" на чолі зі студентом-медиком Ярославом Макарушкою. На цей підрозділ покладали завдання "зовнішньої розвідки" (збір інформації про збройні сили, правоохоронні органи й структури влади Польщі, створення в них власних агентурних позицій) і "внутрішньої розвідки" (захист підпілля від проникнення в нього інформаторів і провокаторів польських силових структур, перевірка членів ОУН на лояльність).

У складі Крайової (регіональної) екзекутиви ОУН у Західній Україні створюється референтура розвідки, в окружних – референтури розвідки й зв'язку. Крім того, при бойовій організації у Львові створюється жіночий розвідувальний підрозділ Катерини Зарицької – "Монети", дочки професора математики й майбутньої коханої командувача УПА Романа Шухевича.

На кампанію "пацифікації" ОУН відповіла серією терористичних актів. Найбільш резонансними з них стали вбивство 27 серпня 1930-го директора Української державної гімназії Львова Івана Бабія (йому не простили закликів до українців бути толерантними до влади), 29 вересня в Трускавці в номері лікарні був застрелений і добитий кинджалом колишній директор Східного департаменту МЗС Польщі Тадеуш Голувко (прихильник, до речі, примирення з українцями). Убивство зробили бойовики Василь Білас і Дмитро Данилишин, які брали участь потім у ряді "експропріацій" на поштах й у банках. 23 грудня 1932-го їх повісили у львівських "Бригідках", а день страти став однією із установлених в ОУН пам'ятних дат. В 1932-му ліквідували комісара поліції Львова Є. Бачинського. У кульмінаційний 1934 рік жертвами терактів стали 3 поліцейських, 3 старости, кілька агентів поліції, проведено два вибухи в громадських місцях. Усього ОУН здійснила до 1939-го 63 "атентантів" (тобто терактів, замахів), загинуло 63 чоловік, 36 з них – українці, обвинувачені в співробітництві з "ляхами".

До цього часу Крайову екзекутиву очолив уродженець містечка Угринів на Станіславщині, син священика Степан Бандера-"Сірий" (1909-1959). Він з юності готував себе до випробувань у боротьбі за волю України й навіть хворі зуби ходив рвати до сільського коваля. Після понад 10 років один з керівників абверу, який підтримував зв'язок з ОУН в інтересах боротьби зі СРСР, розвідник з 22-літнім стажем полковник Ервін Штольце на допитах у НКДБ охарактеризував Степана Андрійовича як досить енергійну, кар'єрну й фанатичну людину. Кредо Бандери, як і всієї тієї генерації борців екстремальними засобами, став відомий девіз: "Або добудеш Українську державу, або загинеш у боротьбі за неї!".

Один з найближчих соратників "Сірого" Микола Лебідь-"Марко" (1910-1998) виступив безпосереднім організатором убивства міністра внутрішніх справ Другої Речі Посполитої Броніслава Пєрацького – основного ініціатора й розробника кампанії "пацифікації". Протягом 1933-1934 рр. за міністром велося зовнішнє спостереження "жіночої розвідки", вивчалися маршрути проходження й звички. Убити Пєрацького зголосився Григорій Мацейко – хотів спокутати провину за те, що, не розібравшись, допоміг затримати поліції бойовика ОУН, який тікав після акції. Лебідь і його наречена Дарина Гнатківська ("Солецька") вручили терористові пістолет "Гіспано" калібру 7,65 мм. 15 червня 1934 р. на сходах "Товариського клубу", куди любив заходити міністр, Г. Мацейко пострілом у голову ззаду смертельно поранив генерала Перацького. Убивці вдалося зникнути й емігрувати.

М. Лебідь був виданий полякам німецькою владою. Відбулася хвиля арештів, і на лаві Варшавського процесу 1935 р. над членами ОУН виявилися всі керівники Крайової екзекутиви. Тільки вплив суспільної думки й клопотання митрополита греко-католицької церкви Андрія Шептицького змусили правосуддя замінити страту для Бандери, Лебедя й ряду інших фігурантів на довічний вирок. Дарина Гнатківська одержала 15 років й обвінчалася з Лебедем у тюремній церкві (цікаво, що до "Солецької" довгі роки мав ніжні почуття й сам С. Бандера).

Планувався замах на повноважного представника СРСР у Польщі Володимира Антонова-Овсієнко. Уже в 1970-і роки в особистому листі до заступника голови КДБ СРСР Пилипу Бобкову Павло Судоплатов повідомив, що в 1933-му ОДПУ одержало від агента "82" в оточенні Є.Коновальца інформацію про виїзд у США п'ятьох бойовиків ОУН на чолі з Мишугою для теракту проти наркома іноземних справ Максима Литвинова (бойовиків заарештували).

Однак Василь Кук-"Леміш" не був безпосередньо причетний до бойової діяльності ОУН. Його ділянкою роботи стала пропаганда й розробка основ конспірації націоналістичного руху.

Польські правоохоронні органи працювали проти українських націоналістів досить кваліфіковано й продуктивно, співробітничаючи при цьому зі спецслужбами Чехословаччини (в 1929 р. створюється координаційний орган спецслужб цих країн). Акцент робився на створенні агентурних позицій у середовищі УВО, уведенні в неї провокаторів й інформаторів. Характерними рисами професійного "почерку" польських спецслужб були пріоритет агентурної розвідки, масовість агентур у ворожому середовищі в сполученні з її високою кваліфікацією, цілеспрямованістю й наполегливістю в досягненні мети.

Як результат – в 1922-1928 рр. суд УВО присудив до смерті 5 зрадників. В 1930-1939-му в ОУН ліквідували 11 польських конфідентів. Але це, за словами бойового референта УВО Зіновія Книша, була "лише дрібна поліцейська рибка". Більше того, після державного перевороту 1926 р. спецслужби Польщі використовують свою агентуру в УВО, щоб роздобути добуту розвідкою націоналістів інформацію про події закордоном. Агентура просувалася в близьке оточення лідерів націоналістів. Так, комісаріатом державної поліції м. Стрия був притягнутий до співробітництва дядько лідера ОУН Галичини (з 1933 р.) Степана Бандери – Йосип Бандера.

На поляків з 1929 р. "працював" за 200 злотих на місяць й окрему нагороду за особливо коштовні відомості крайовий бойовий референт УВО Роман Барановський. На зв'язку він перебував у начальника "українського відділу" політичної поліції Львова Чеховського – умілого агентуриста, майстра оперативних ігор з націоналістичним підпіллям. Він, за оцінкою самих націоналістів, "прекрасно орієнтувався у всіх подробицях, був одним з найнебезпечніших приборкувачів українського підпільного революційного руху". 22 березня 1932 р. Чеховський загинув від пострілів бойовика Юрка Березинського (брата дружини Романа Шухевича).

Висуванню обвинувачень проти націоналістів на голосних Варшавському й Львівському процесах 1936 р. над членами ОУН сприяв великий успіх польської контррозвідки. У рамках співробітництва (проти Німеччини й ОУН) зі спецслужбою Польщі в 1933-1934 рр. у місцях проживання лідерів ОУН Омеляна Сеника, Ярослава Барановського, Володимира Мартинця чеське МВС вилучило майже півтисячі оригіналів і понад 2 тис. копій документів ОУН (так званий "архів Сеника") і передало їхнім польським колегам. Були розшифровані псевдоніми й адреси 62 активних функціонерів підпілля. Свою роль зіграла й інформація найбільшого інформатора польських спецслужб у рядах ОУН Романа Барановського.

З початку 1930-х серйозною загрозою для руху ОУН стає радянська розвідка (Іноземний відділ ОДПУ, з 1934 р. – розвідувальний відділ Головного управління держбезпеки НКВС). Просування оперативних джерел у закордонні центри УВО-ОУН часто здійснювалося під приводом направлення "націоналістичним підпіллям в УРСР своїх учасників по каналах зв'язку" за межі СРСР. Оперативним позиціям радянської розвідки була властива близькість до керівних кіл українських націоналістів. Так, секретний співробітник "Лоцман" (псевдонім змінений. – Авт .), який походив із родини одного з лідерів Української партії соціалістів-революціонерів й особисто контактував з Є.Коновальцем, в 1936-му був нагороджений орденом Червоної Зірки за виконання важливих завдань відомства Генріха Ягоди, а його сестра стала дружиною одного з керівників розвідки ОУН.

Є твердження про те, що на радянську розвідку працював Петро Кожевников, один із засновників ОУН, член її Проводу. Після війни Кожевников був арештований, сидів у Луб’янці в одній камері з керівником розвідувальної мережі ДРУ (Державного розвідувального управління) в Західній Європі "Червона капела" Леопольдом Треппером і після звільнення в 1955-му емігрував у ФРН.

Від імені "глибоко законспірованої організації в СРСР" удалося впровадити в націоналістичне середовище розвідника, що подавав надії, Павла Судоплатова. Ним же здійснений і досить докладно описаний у мемуарах теракт, здійснений за наказом Й.Сталіна проти Є.Коновальця – фрагменти тіла полковника, розірваного "пекельною машинкою", збирали в радіусі 20 метрів. Майбутній начальник відділу оперативної техніки 4-го Управління (зафронтова розвідувально-диверсійна робота) НКВС СРСР Олександр Тімашков виготовив для ліквідації лідера ОУН закамуфльовану під коробку цукерок міну. У роки війни він же конструював міни для знищення гітлерівських високих чинів, включаючи вибуховий пристрій з 8 кг англійського пластиду для ліквідації посла Німеччини в Туреччині фон Папена. "Що будемо підривати?" – любив приказувати вмілець.

У свою чергу, успіх Судоплатова був визначений тим, що на початку 1930-х у Проводі ОУН у результаті оперативної комбінації ввели "керівника націоналістичного підпілля в Україні" В. Лебедя, відомого в закордонній ОУН як Хом'як. Саме його "племінника" і зображував Судоплатов й у випадку "наїздів" різко обривав співрозмовників: "Вуйко не велів!", що завжди діяло. В 1937 р. Судоплатов повернувся в Союз, одержавши орден Червоного Прапора з рук Й.Сталіна.

Як ми вже відзначали вище, в 1970-і роки П. Судоплатов в особистому листі заступникові голови КДБ СРСР Пилипу Бобкову повідомляв, що в 1933-мц ОДПУ СРСР одержало від агента "82" в оточенні Є.Коновальца інформацію про відрядження останнім у США п'ятьох бойовиків на чолі з Мишугою для теракту проти наркома іноземних справ СРСР Максима Литвинова (терористів заарештували). "82-м" був згаданий Василь Хом'як, колишній офіцер Січових стрільців, який разом з Коновальцем ділив тяготи російського полону під Царицином в 1915-1917 рр. Співпрацючи із ВНК-ОДПУ з 1920-х, В. Лебідь потрапив за кордон за легендою: рятуючись від арештів, по фальшивих документах улаштувався на корабель і на початку 1933-го залишився в Бельгії, поновив зв'язок з Коновальцем. У червні 1935-го з ним у Фінляндію вивезли й племінника Павлуся (Судоплатова). Попутно Хом'як переконував лідерів ОУН не влаштовувати теракти в СРСР як безперспективне заняття. У роки війни працював в 4-му Управлінні НКВСД, командував спецзагоном ОМСБОП (Окремою мотострілковою бригадою особливого призначення), потім – на дипломатичному поприщі, на високих господарських постах, умер в 1980-х у Києві й похований на Байковому цвинтарі.

Крім того, по ОУН за кордоном плідно працював і колишній український есер Кіндрат Полуведько, який став главою Української громади в Хельсінкі. В 1942-му чекіст Полуведько був замучений з у Харкові, де залишився для зафронтової роботи.

Радянську спецслужбу досить цікавили й ділові контакти ОУН з розвідками потенційних супротивників СРСР. В 1931 р. емісари ОУН установили контакт із британською спецслужбою через її кадрового співробітника в посольстві Англії у Варшаві Д. Росса. В 1934 р. японський військовий аташе в Стамбулі обговорив із представниками ОУН можливості збору інформації про СРСР. За даними розвідки НКВС, у серпні 1937 р. Р. Ярий звів у віденському готелі "Брістоль" Коновальця й шефа Військового штабу ОУН генерала Миколу Капустянського з японським військовим аташе в Берліні, генштабістом і кадровим розвідником Іто – радником посольства Японії в Парижі. Сторони домовилися про співробітництво в зборі розвідувальної інформації про Радянський Союз із позицій ОУН у Маньчжурії.

Таке співробітництво активізувалося після виходу в 1927 р. меморандуму прем'єра Танаки з рекомендаціями щодо війни проти СРСР. На початку 30-х рр. розробляється план бойових дій Квантунської армії – "Оцу", який передбачав широке застосування розвідувально-диверсійних засобів. Після створення Японією маріонеткової держави Маньчжоу-Го (1931 р.) ОУН направила туди своїх представників Федорова й Митника, що створили в 1933 р. у Харбіні "Далекосхідну січ", і встановила взаємодію з японською розвідкою. Третій відділ японського "Бюро у справах російських емігрантів" підбирав кандидатури для навчання шпигунсько-диверсійному ремеслу. "Українська націоналістична громада" Харбіна працювала під контролем японського розвідоргану ("військової місії"), направляла своїх членів на розвідувально-диверсійні курси з перспективою роботи на радянській території.

Нарешті, у європейські країни направили представників Проводу ОУН М. Капустянського (Франція), І. Габрусевича (Італія), Мошинського (Іспанія), Кентжинського (Фінляндія), які шукали контакти зі спецслужбами цих держав, а також Туреччини і Югославії.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconРафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада
Джерело: Р. Сабатіні. Одіссея капітана Блада. Хроніка капітана Блада. К.: Майдан, 1992. 488 с. С.: 4-289
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconАвтобіографія візенков Дмитро Валерійович
Візенков Дмитро Валерійович, народився 03 грудня 1985 року у м. Маріуполь, Донецької області, Україна
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconДмитро чижевський філософія г. С. Сковороди
Леонід Ушкалов. Дмитро Чижевський та його книга про філософію Сковороди
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconДуховна міра таланту
Тижня минулого року І зосередити увагу читачів на творчості укр поетів -наших земляків. Під час цього дня читачам цікаво було послухати...
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconВасиля голобородька
К 54 Поетика Василя Голобородька. Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. 196 с
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconЛук’яненко Дмитро Григорович Біографія Лук’яненко Дмитро Григорович
Російської Федерації. Його раннє дитинство пройшло у селі Старовичі Іванківського району Київської області, де його виховували бабуся...
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconДмитро чижевський історія української літератури
Чижевський Дмитро Iванович. Історія української літератури. — K: Видавничий центр «Академія», 2003. — 568 с (Альма-матер)
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconДжеймс кук Біографія
Експедиція також довела, що Нова Зеландія — це два самостійні острови, розділені вузькою протокою (протокою Кука), а не частина невідомого...
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconПедагогічної освіти імені василя сухомлинського
В. М. Нудний, заступник директора з навчально-організаційної діяльності коіппо імені Василя Сухомлинського
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconВсеукраїнська професійна бухгалтерська газета
Україні. Виходить українською мовою з 1927 року, має багату історію. Саме цей журнал визнав І благословив на творчість Олександра...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка