Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука



Сторінка5/12
Дата конвертації15.04.2017
Розмір2.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

2.5. Конспірація - мати порядку
Протистояння досвідченим правоохоронним органам Польщі вимагало від ОУН суворої конспірації, контррозвідувального захисту своїх рядів.

Пункт 6-й морального кодексу націоналістів – "Декалогу" – підкреслював, що говорити про справи організації треба лише з тим, з ким можна. Підпільник, наставляла навчальна література підпілля, повинен бути мовчазним, холоднокровним, уміти складати бездоганне алібі.

Програмні установки, атмосфера внутрішнього життя організації зобов'язували до твердої лінії поводження підпільника. "Декалог", ведучим укладачем якого виступив Степан Ленкавський, закликав "ненавистю і підступництвом зустрічати ворогів націй". Пункт 7-й говорив: "Не зупинишся перед виконанням найбільшого злочину, якщо цього вимагають інтереси Справи". Красномовне пояснення історичних обставин виникнення цих постулатів дала згодом учасниця руху з 13 років, зв'язкова командуючого УПА Р. Шухевича Ірина Козак: "...Декалог створювали молоді люди..., вони пізніше визнавали, що за деякі пункти їм незручно, а один сказав прямо: "Мені соромно". Декалог створювався тоді, коли український націоналізм тільки ставав на ноги, а народився як спадщина програної війни й втраченої держави. Цим можна багато чого пояснити".

Член ОУН вибирав собі псевдонім, який не повинен був бути співзвучним з дійсним ім'ям, нагадувати риси зовнішності й характеру, і змінювався залежно від місця перебування й небезпеки розконспірації. Керівник будь-якого рівня не міг знати псевдонімів підлеглих нижче, ніж на два щаблі. Пропонувалося ретельно підбирати конспіративні квартири і явки. Після створення контрольно-розвідувальної референтури ОУН при ній організують "розвідувально-конспіративний вишкіл" – курси для молодіжного резерву "Юнацтво".

Поповнення рядів підпілля супроводжувалося ретельною перевіркою неофіта. Як згадував член ОУН з 1937 р., майбутній керівник розвідки Служби безпеки Закордонних частин ОУН Степан Мудрик-"Мечник", кандидат у члени ОУН "проходив підготовку й перевірку: чи не має шкідливих звичок і злих намірів, які негативні риси йому властиві. За мною, крім явної перевірки, непомітно спостерігав хтось, мені не відомий...". Кандидатові влаштовувалися нестандартні ситуації (наприклад, члени ОУН переодягалися в поліцейських і затримували для "довірчої бесіди" випробуваного), покликані перевірити його витримку й відданість.

У цих умовах Василь Кук стає розробником "катехізису конспіратора". В 1937 р. він виконує особливо важливе завдання – створює підпільну друкарню Крайового проводу ОУН у селі Угринів на Тернільщині. У ній друкуються листівки, пропагандистські й навчальні матеріали й підготовлена Василем Степановичем під псевдонімом "агроном-інженер Лука Лемішка" своєрідна енциклопедія конспіративної роботи й внутрішньої безпеки підпілля – брошура під необразливою назвою "Орні буряки" (1938 р.). Робота, екземпляр якої зберігся у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади України, докладно описувала методи оперативно-розшукової роботи поліції й контррозвідки, основи конспіративного поводження підпільника, способи ухилення від зовнішнього спостереження й організації таємних зустрічей. Викладалися прийоми використання паролів, застосування тайнопису, шифрів, зберігання нелегальних архівів, способи переходу кордону й багато чого іншого, корисного для борців таємного фронту всіх часів і народів.

...Уже після 1954 р., коли В. Кука і його дружину Уляну співробітники КДБ повели в київський музей В. Леніна, захоплення "старого" нелегала викликав макет підземної друкарні більшовиків часів царату в Закавказзі. "Справжня криївка!" – вигукнув бранець (конспіративний притулок підпілля ОУН, радянська назва "схрон". – Авт .). Навіть перебуваючи під посиленим спостереженням у внутрішній в'язниці КДБ у Києві, "інженер-агроном" намагався застосувати конспіративні хитрування: на прогулянках певне число разів ляскав шапкою, немов обтрушуючись, то по одній, то по іншій нозі (показуючи 64-й номер своєї камери для інших ув'язнених), залишав умовні позначки в туалетній кабіні, у книгах підкреслював слова й просив передати дружині.

При діяльній участі В. Кука в Підгаєцькому повіті Тернопільщини створюється спеціальна школа для підготовки кадрів професійних революціонерів для інших регіонів Західної України.


2.6. "Гранатами - вогонь!"
Окрім індивідуального терору, робляться спроби створення спеціальних нелегальних диверсійно-терористичних підрозділів. Думка про це виникла серед функціонерів Крайової Екзекутиви ОУН. Її учасник Ярослав Гайвас (у майбутньому один з керівників спецпідрозділів ОУН Андрія Мельника) організував для дій в УРСР розвідувально-диверсійну "чорну сотню", розсіяну радянськими прикордонниками при спробі прориву. Майбутні керівники СБ ОУН Володимир Макар і Петро Башук навесні 1937-го створили спецгрупу "Вовки". Її першими акціями стали погроми польських поміщицьких маєтків у липні 1937-го й ліквідація агента поліції Я. Душко. Нарешті, один з керівників ОУН на Волині Василь Сидір в 1937 р. створює під такою ж назвою конспіративну групу (25-37 бойовиків, за різним даними). У вересні 1939-го "Вовки" роззброїли ряд дільниць польської поліції.

Спецпідрозділи з учасників ОУН зіграли свою роль у польсько-німецькій війні 1939 р. (не можна не підкреслити при цьому, що тисячі етнічних українців мужньо виконали свій військовий обов’язок у рядах Війська Польського, борючись із агресором, що розв'язав Другу світову війну). Слід зазначити, що останні передвоєнні місяці були відзначені різким ускладненням відносин між українським населенням і польською владою. З 15 вересня 1938-го по 15 березня 1939-го відбулося 397 демонстрацій, 47 саботажних й 34 терористичних акцій. Влада почала серію відповідних силових акцій. Ще влітку 1939-го дефензива повідомляла про інтенсивний збір розвідкою ОУН в інтересах Німеччини військової інформації в південно-східних районах Польщі, фотографування залізничних станцій та інших важливих об'єктів. Напередодні нападу Німеччини на Польщу диверсанти ОУН провели велику диверсію на станції Підмонастирськ біля Тернополя, щоб ускладнити перекидання військ на захід.

З початком війни два курені (батальйони) націоналістів, сформованих німецькою військовою розвідкою (абвером), під командуванням колишнього офіцера Українських січових стрільців, тодішнього керівника розвідки ОУН Романа Сушка і Йосипа Бойдуника, а також диверсійна група колишнього сотника Карпатської Січі Йосипа Карачевського в складі 14-ї армії німецької групи армій "Південь" розгорнули розвідувально-диверсійну діяльність і дійшли до міста Стрия на Львівщині. Збройні формування ОУН (понад 7 тис. бійців) до 23 вересня 1939-го роззброїли 3600 польських військовослужбовців і поліцейських, захопили танк, 8 літаків, 7 знарядь, майже 8 тис. одиниць стрілецької зброї.

"Леміш" і тут залишається на передньому краї боротьби. Із залученням прихильників ОУН із числа унтер-офіцерів польської армії організує ряд навчальних курсів для підготовки молодших командирів і "стрільців", бойову сотню ОУН у Словятинських лісах. У підпільній друкарні виходить написана ним книжка по застосуванню "кишенькової артилерії" – "Гранатна підготовка".


Розділ 3. Напередодні Великої війни

3.1. З ким і проти кого?
За наказом Крайової екзекутиви ОУН восени 1939-го Василь Кук прибув до Львова, де склав звіт про свою підпільну діяльність і був спрямований у місто Сянок (південний схід Польщі, українська етнографічна земля Лемківщина), який у той час перебував уже під німецькою окупацією, для організації розвідувально-підривної роботи проти радянської влади, яка взяла під контроль землі Галичини й Волині, а в 1940 р. – і Північної Буковини, що влилися до складу Української РСР.

Рубіж 1939/1940 р. став переломним етапом для учасників українського націоналістичного руху й персонально В. Кука, коли потрібно було визначатися, з якою із фракцій розколеної ОУН їм бути. Протиріччя в середовищі руху назрівали з першої половини 1930-х, коли Крайова екзекутива в Галичині під керівництвом Степана Бандери зосередилася на радикальних методах боротьби й фактично вийшла з-під контролю Є.Коновальця і його спадкоємця Андрія Мельника. "Старійшинам" націоналістичного руху молодь дорікала в демагогії замість дійсної боротьби, угодовстві з іноземними спецслужбами, відсутності "революційного духу".

У вересні 1939-го С. Бандера виходить із в'язниці розваленої Польщі. Конфлікт в ОУН здобував усе більше гострі форми. 6 - 7 квітня 1940 р. А. Мельник повідомив листами С. Бандеру і Я. Стецька: "Ставлю Вас перед Головним Революційним Трибуналом ОУН". Однак "диверсантів" (як іменували бандерівців конкуренти) це не зупинило. 10 липня 1940-го широка нарада активу підпілля Західної України висловилася за передачу С. Бандері керівництва організаційними справами ОУН і руля Революційного проводу. У відповідь 27 квітня 1940 р. Головний революційний трибунал ОУН вивів С. Бандеру з рядів організації.

Протистояння між фактично окремими організаціями націоналістів відбувалося у жорсткій формі. "Тільки одне, кровожерливе крило сліпих фанатиків, – викривав опонентів-бандерівців Зіновій Книш, – прагнуло до безоглядного братовбивства". Захоплені мельниківцями документи ОУН(Б) підтверджували, що Служба безпеки (СБ) негласно стежила за близьким соратником А. Мельника, керівником розвідки його Проводу, шефом мельниківського підпілля на окупованих Німеччиною польських землях Р. Сушком "за допомогою спеціальних шукачів-агентів".

Відповідно СБ бандерівців підготувала "Записку про подолання внутрішньої організаційної кризи в ОУН". У ній, посилаючись на документи СБ, лідерів ОУН(М) обвинувачували в співробітництві з польською поліцією й НКВД. Висувалося завдання "проведення строгої ізоляції небезпечних елементів", "безоглядної чистки від шкідливих елементів". 10 листопада 1940-го року Революційний провід приймає "Постанови в справі про диверсії полковника А. Мельника". До червня 1941 р. в протиборстві двох відгалужень ОУН загинуло близько 400 мельниківців і до 200 бандерівців.

За свідченням арештованого НКВД 26 квітня 1941 р. заступника Краківського центру ОУН (М) О. Куца, у відповідь на терор бандерівців мельниківці збиралися ліквідувати С. Бандеру, шефів Служби безпеки Миколу Лебедя й розвідки – Івана Равлика.

Цілком природним виглядає вступ молодого, але вже загартованого підпільника "Леміша" у бандерівську, або "революційну", фракцію в ОУН.

Налагоджується підготовка розвідувально-диверсійних кадрів із членів ОУН. Її здійснювала заснована наприкінці 1939 р. спецшкола "Абверштелле-Краків" під керівництвом полковника Візера, яка мала відділення з підготовки співробітників розвідки, контррозвідки й диверсантів.

У грудні 1939 р. за наказом Р. Сушка від ОУН (М) і М. Лебедя від ОУН(Б) було відібрано 115 націоналістів для навчання в спецшколі в Закопане, розташованої на віллі "Тамара" під виглядом спортивних курсів. Навчальним закладом керував офіцер гестапо Крігер (який пізніше сумно прославився на посту керівника таємної поліції Станіслава), викладали німецькі офіцери й інструктори-оунівці. Згодом на чотирьох відділеннях школи (одне з них – для членів ОУН(М) навчалося по 100-300 курсантів. Відмінники проходили додаткову підготовку при полку спеціального призначення "Бранденбург-800" в Аленцзеє (куди були приписані й розвідувально-диверсійні батальйони "Роланд" й "Нахтігаль", укомплектовані учасниками українських націоналістичних об'єднань). Першу половину дня курсанти вивчали стройову й стрілецьку справу, устави німецької армії, у другу – опановували розвідувально-диверсійне ремеслом. М. Лебідь викладав шифри й методи тайнопису. Курсанти проходили практику, оперативно розробляючи польське підпілля.

В 1940 р. Візер створює "українські навчальні табори", де до травня 1941 р. перебувало до 700-800 бандерівців й 120-150 мельниківців. З початком війни частина випускників надійшла в розпорядження представників спецоргану Абвер-2 майора Вайнца (Галичина) і капітана Вербейка (Волинь). У Кракові відкриваються курси радистів і жіночі розвідувальні курси, в Аленцзеє готують диверсантів. Вищий керівний склад ОУН проходив підготовку на створених генералом Лахузеном спецкурсах під Берліном – на них відучилося до 1000 функціонерів.

В 1940-1941 рр. В. Кук брав діяльну участь у роботі Військового штабу ОУН(Б), пройшов командирську ("старшинську") підготовку в Кракові (1941) і сам викладав основи партизанської боротьби на військових курсах для членів ОУН, створених із санкції й за підтримкою німецьких спецслужб. Однак не можна не відзначити, що ОУН, за словами Василя Кука, таємно від німців наставляла випускників спеціальних навчальних закладів: потрапивши на територію СРСР, вони повинні зв'язуватися не з нацистами, а з місцевим підпіллям, його референтурами СБ, створювати мережу радіозв'язку на відстань до 500 км в інтересах руху опору.

Квітень 1941 р. ознаменувався для "Леміша" входженням у вище керівництво ОУН(Б). Тоді, на ІІ Великому зборі (з'їзді) бандерівців, де він виступає з промовою, його вводять до складу Центрального проводу ОУН(Б) на посаду організаційного референта – по суті, людини номер два в ієрархії націонал-радикального руху.


3.2. "Перша окупація"
Так називали в ОУН прихід радянської влади на землі Західної України в 1939-1941 рр. Возз'єднання Східної Галичини, Західної Волині, Північної Буковини й Південної Бессарабії з іншими етнічними українськими землями в складі Української РСР, яке відбулося в 1939-1940 рр., носило об'єктивно-прогресивний характер, заклало історичні передумови для соборності українських земель. Складалися умови для індустріалізації цього аграрно-сировинного придатка Другої Речі Посполитої. Розгорталися соціальні програми (зокрема, безкоштовна система освіти й охорони здоров'я), відкривалися українські школи, вищі навчальні заклади. Разом з тим на ЗУЗ відразу ж була перенесена вже відпрацьована в УРСР й інших республіках Союзу модель тоталітарної політики й побудови "мобілізаційного соціалізму".

Здійснювалася тотальна націоналізація промисловості й фінансової сфери, ліквідувався плюралізм форм власності, прискореними темпами, ігноруючи традиційний аграрний уклад, проводилася колективізація сільських господарств. Секретна постанова уряду СРСР № 34 від 6 січня 1941 р. передбачало примусове переселення з регіону на Схід 60 тис. селянських родин.

Ліквідувалася багатопартійність, товариство "Просвіта", інші національно-культурні організації, кооперативні, страхові, національно-спортивні організації.

Починаються масові незаконні репресії. Якщо спочатку вони були спрямовані, насамперед, проти "соціально ворожих елементів" із числа заможних верств населення й учасників національно-політичних об'єднань (у вересні-грудні 1939-го в суди передається 10,2 тис. справ на осіб цих категорій), то поступово вони здобувають масовий, позакласовий характер. До січня 1941 р. населення регіону (у тому числі за рахунок депортацій польського населення) зменшилося на 400 тис. чоловік. Лише за обвинуваченням у причетності до ОУН заарештували в 1940-му понад 35 тис. громадян (усього за цей рік у регіоні заарештували 48043 чоловік). У цілому, по підрахунках істориків, на Заході України було репресовано в 3-4 рази більше громадян, ніж за цей же період у німецькій зоні окупації Польщі, населення якої було вдвічі більше. Кожен десятий засуджений одержав "вищу міру"...

Радянізація Західної України, суспільно-економічні й ідеологічні перетворення нової влади, які здійснювалися командно-адміністративними засобами із застосуванням масових репресій, привели до виникнення широкого антирадянського націоналістичного підпілля, яке докладало зусиль для скинення збройним шляхом радянського апарата керування й відродження Української держави.

Щоб не бути голослівним, приведемо оцінку чекістами поводження засуджених підпільників ОУН на "Процесі 59-ти" у Львові (січень 1941 р.): "Більшість засуджених як на попередньому, так і судовому наслідку визнавали себе винними й не каялися, а навпаки, заявляли в суді, що були й залишаються непримиренними ворогами Радянської влади й надалі , якщо представиться можливість, при будь-яких умовах будуть вести боротьбу проти Радянської влади".


3.3. "Дайте нам організацію революціонерів..."
Стратегічною метою руху опору виступала підготовка збройного повстання з метою скинення радянської влади й відновлення Української держави. Донині дискусійним залишається питання про орієнтовну дату початку відкритого виступу. У свідченнях арештованих НКВС функціонерів підпілля й у літературі приводяться різні строки: середина травня, кінець літа або осінь 1940 р., переддень або початок війни між Німеччиною й СРСР. Про спрямованість планів підпілля свідчить той факт, що вже в грудні 1939-го НКВС викрила підготовку збройного повстання в регіоні. Для його зриву провели першу оперативно-бойову операцію, заарештувавши понад 900 осіб за підозрою в причетності до ОУН.

На період підготовки масштабного збройного виступу головними завданнями ставали розвиток нелегальної мережі підпілля, створення позицій ОУН в офіційних установах, розгортання антирадянської пропаганди, розвідувальна робота й контррозвідувальний захист осередків руху опору, диверсійно-терористична діяльність, створення бойових повстанських загонів.

Головним координаційним органом підпільної боротьби став Краківський центр (Провід) Революційної ОУН (одна із самоназв ОУН С. Бандери). Військовим референтом центру став Роман Шухевич, майбутній лідер ОУН й УПА, а також майбутній основний конкурент Василя Кука в ієрархії підпілля Західної України.

10 березня 1940 р. штаб виділяє зі свого складу Повстанський штаб на чолі із Дмитром Грицаєм ("Перебийносом") для керівництва підготовкою збройного виступу. Розвідку штабу спочатку очолив Микола Лебідь ("Чорт"). Передбачалося створення філій штабу у Галичині й Волині, збір інформації про реальні можливості підпілля на ЗУЗ, настроях населення, радянських оперативно-військових силах, польських й єврейських організаціях у регіоні.

Для розвитку підпільної мережі Краківський центр перекинув через кордон до 60 досвідчених організаторів, у тому числі розвідувальної діяльності. Між Краківським центром і німецькою таємною поліцією (гестапо) в особі її представника Янди досягається домовленість про безперешкодний перехід емісарів з Генерал-губернаторства в Західну Україну. Перша група на чолі з Володимиром Тимчієм направилася на ЗУЗ наприкінці лютого, друга (40 емісарів) на початку березня пішла на Волинь, третя, 12 березня, у Львів (при переході кордону В. Тимчій був оточений прикордонниками й підірвався гранатою разом з юною зв'язковою Зенею Левицькою). 24 березня на конспіративній квартирі по львівській вулиці Бема, 20, на нелегальній нараді створюється Крайовий повстанський штаб на чолі з Володимиром Гринівим (після його арешту – Дмитром Мироном).

Для підвищення професійного рівня розвідки С. Бандера направив свого особистого представника Миколу Думанського. До кінця 1939 р. створюється Крайова екзекутива (КЕ) ОУН у Львові – центр підпілля регіону, який очолив Д.Мирон ("Орлик").

Крайовому органу підкорялися окружні екзекутиви (пізніше територіальні органи підпілля йменувалися проводами) у Львові, Станіславі, Дрогобичу, Тернополі, Луцьку (існують згадки й про окружні органи ОУН у Стриї та Коломиї). Окружні проводи поєднували по 3 - 5 надрайонних, надрайонні – по 3 - 5 районних проводів, які, у свою чергу, ділилися на підрайонні. До складу проводів окружного - районного рівня входили провідник, начальник повстанського штабу, інструктор військового навчання, референти – розвідки, безпеки, зв'язку, пропаганди, з роботи з молоддю.

Підрайонні ланки включали по 4 - 5 "станичних" організацій (у населених пунктах). На організації цього рівня покладали, зокрема, завдання з мобілізаційної готовності 40-70 учасників майбутнього повстання, здобуття зброї, організація військової підготовки й збір розвідувальної інформації. Нижчою ланкою були "ланки" по 3 - 5 підпільників. У кожному населеному пункті передбачалося мати розвідника. При підпіллі існував молодіжний резерв ("Юнацтво") і окрема жіноча "сітка". Як свідчили захоплені НКВС УРСР документи заступника шефа референтури з КЕ Марти Грицай, до вересня 1940 р. рух опору в регіоні нараховувало близько 5,5 тис. активних членів, до 14 тис. "симпатиків". В 1939 – червні 1941 рр. радянська сторона захопила під час антиповстанських операцій 7 гармат, 200 кулеметів, 18 тис. гвинтівок, 7 тис. гранат.

Тільки в 1940 р. відбулося 95 бойових зіткнень між прикордонниками НКВС і бойовими групами ОУН (убито 82, поранено 41, захоплено 387 повстанців, однак 111 зуміло прорватися в УРСР, а 417 – закордон). Лише з 1 січня по 15 лютого 1941 р. у Західній Україні було ліквідовано 38 груп ОУН (273 учасника), затримано 747 нелегалів, убито 82 і поранено 35 підпільників (при цьому загинули 13 й одержали поранення 30 оперпрацівників держбезпеки). Активізація терористичних і бойових виступів спостерігалася й у першій половині 1941 р. Якщо в січні - лютому зафіксували 17 терактів, то у квітні підпілля провело 38 терористичних актів проти представників влади, військовослужбовців, активу, у травні – 58 (убито 57 і поранено 27 чоловік).

Націоналістичне підпілля в Західній Україні існувало в постійному протиборстві з радянськими силовими структурами. У березні - квітні 1940 р. УНКВС по Львівській області, реалізуючи дані оперативно-слідчих заходів, заарештувало 165 підпільників – увесь керівний склад КЕ, окружного й ряду нижчих проводів. Новий керівний склад КЕ й ряд інших функціонерів (107 чоловік) "взяли" у вересні. Черговий склад верхівки підпілля вдалося нейтралізувати через агентуру в середовищі нелегалів у грудні, коли в ході оперативних заходів затримали до 1000 учасників підпілля. Проходять арешти й у периферійних проводах. Так, у вересні заарештовують 85 оунівців у Рівненській області, 97 – у Станіславській, у квітні - травні 1941 р. у Волинській області – 214 членів ОУН. Директивами НКДБ СРСР від 31 травня й 21 червня 1941 р. були заплановані нові масштабні операції з арешту й депортації "націоналістичних елементів", узяттю під контроль керівних ланок ОУН через впроваджену туди агентуру.


3.4. Координатор розвідувальної роботи
Член Центрального проводу ОУН(Б) Василь Кук-"Леміш" також взяв діяльну участь у роботі Повстанського штабу. Він організує нелегальні переходи через границю кур'єрських груп, одержує розвідувальні звіти підпільників, узагальнюючи інформацію про положення в "підрадянській" Україні, займається технічною підготовкою кадрів ОУН для подальшої роботи в різних регіонах УРСР. Слід зазначити, що розвідувальна робота була налагоджена з великим розмахом й ефективністю, та й кадри В. Кук готовив відповідні. Як відзначалося в орієнтуванні 3-го Управління (військова контррозвідка) Народного комісаріату державної безпеки (НКДБ) СРСР від 31 травня 1941-го, "оунівці-нелегали представляють собою добре навчені щодо нелегальної техніки, загартовані й досить агресивні кадри. Як правило, при арештах... чинять збройний опір, намагаються покінчити самогубством. Оунівці, підозрювані в співробітництві з Радянською владою, фізично знищуються".

Референтура розвідки КЕ складалася зі спеціалізованих підрозділів. Відділ політичної розвідки вивчав адміністративні, партійні й комсомольські органи, інші легітимні установи, настрої населення, виявляв активістів радянського будівництва серед місцевих жителів. Відділ військової розвідки збирав відомості про Червону Армію й правоохоронні органи. Пріоритетної вважалася інформація про дислокацію й бойові можливості бронетанкових, артилерійських, авіаційних частин, аеродроми, засобах ППО, стані озброєння, залізниць і засобів зв'язку, мобілізаційній системі. Бралися на облік співробітники органів НКВС, вивчалися їхні особисті якості, склад родин, складалися плани приміщень правоохоронних органів, переліки номерів службових автомобілів.

Вивчалося середовище мельниківського й польського підпілля. Відзначимо, що польське збройне підпілля ставило метою боротьбу не тільки з радянською стороною, але й утримання під польським правлінням, у випадку перемоги, західноукраїнських земель.

22 вересня 1939 р. генерал М. Янушайтіс заснував на ЗУЗ нелегальну Польську організацію боротьби за волю. Командир Корпусу прикордонної охорони генерал В. Орлик-Рюкеман доручив начальникові розвідки Корпусу майорові Б. Студзинському розгорнути підпільну мережу "Захисники Польщі". Основною ж структурою таємної боротьби за польську державність стає з 13 листопада 1939 р. Союз збройної боротьби (СЗБ). Безпосередньо на ЗУЗ діяли чотири територіальних округи, що становили Регіон № 3 СЗБ. У складі СЗБ був 2-й, розвідувальний відділ, підпілля мало досить кваліфікованих офіцерів армії й спецслужб довоєнної Польщі. Існував і ряд інших підпільних організацій націоналістичної спрямованості – Кресові батальйони, Армія Великої Польщі, Революційний союз незалежності.

Збір інформації з акцентом на радянський військовий потенціал у регіоні активізувався за вказівкою абверу в 1940 р. Про характер і змістовність отриманих ОУН розвідувальних даних свідчать вилучені при переході кордону в жовтні того ж року в групи емісарів Данилківа схеми й плани Львова, Дрогобича, Самбора й інших міст із позначенням дислокації військових частин, аеродромів, залізничних вузлів, шосе, нафтосховищ.

Директиви Проводу ОУН(Б) вимагали енергійно просувати розвідників на роботу в офіційні установи, у тому числі на керівні посади для збору інформації, одержання бланків документів, сприяння підпіллю. Особлива роль у розвідувально-інформаційній роботі приділялася "Юнацтву". Осередки молодіжного резерву діяли у всіх школах Львова, в одній зі шкіл Коломиї половина учнів перебувала в "юнаках". Їх учили методам збору інформації, конспірації, вони ж становили більшість персоналу конспіративних ліній зв'язку.

Розвідувальна робота опиралася на розгалужену мережу інформаторів. Як правило, розвідувальні референтури територіальних проводів мали на зв'язку 5 - 20 резидентів з найбільш підготовлених підпільників. Резиденти займалися вербуванням інформаторів, узагальнювали інформацію й передавали її конспіративними лініями зв'язку по вертикалі. Як повідомив арештований НКВС у березні 1940 р. Н. Матвійчук, зібрана в регіоні інформація узагальнювалася й передавалася Краківському центру, далі – німецьким спецслужбам.

У доповідній записці наркома внутрішніх справ УРСР Івана Сєрова до керівника НКВС СРСР Л.Берії (2 жовтня 1940 р.) відзначалося, що ОУН докладає зусиль до розвідки на Сході України й у Києві. Д. Мирон, відзначалося в документі, використовує для створення позицій ОУН у столиці республіки сина відомого письменника Юрія Стефаника й учня академіка Агатангела Кримського Омеляна Пріцака (у майбутньому – всесвітньо відомого вченого-сходознавця, закордонного члена Національної академії наук України). Розвідники ОУН були знешкоджені навіть у Вінницьких, Житомирських, Київської областях!

Розвідувальна діяльність націоналістичного підпілля координувалася із процесом підготовки Німеччини до війни зі СРСР. ІІІ рейх розглядався як провідний союзник, чиї успіхи створять передумови для побудови Української держави. У липні 1940 р. С. Бандера передає підпіллю інструкцію (вилучену в його кур'єра Є. Стибайла) про збір розвідінформації в Україні й Литві про радянські збройні сили, залізничний, автомобільний транспорт для передачі їх абверу в обмін на фінансову й військово-технічну підтримку. Як заявив один з керівників німецької розвідки Е. Штольце, у квітні 1941 р. С. Бандера одержав 2,5 млн. рейхсмарок на розвідувально-підривну роботу проти СРСР. Досягнута була й домовленість про використання розвідувальної мережі ОУН в інтересах німецького верховного командування.

Абвер же розробив для підпілля ОУН спеціальний перелік питань й інструкції з вивчення різних родів військ, транспортної системи, здобування топографічних карт. За словами арештованого 29 березня 1940 р. у Львові керівника мобілізаційного відділу Повстанського штабу Ярослава Гербового, перед переходом кордону він одержав від німецьких офіцерів список радянських аеродромів, розташування яких необхідно було уточнити.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconРафаель Сабатіні Одіссея капітана Блада
Джерело: Р. Сабатіні. Одіссея капітана Блада. Хроніка капітана Блада. К.: Майдан, 1992. 488 с. С.: 4-289
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconАвтобіографія візенков Дмитро Валерійович
Візенков Дмитро Валерійович, народився 03 грудня 1985 року у м. Маріуполь, Донецької області, Україна
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconДмитро чижевський філософія г. С. Сковороди
Леонід Ушкалов. Дмитро Чижевський та його книга про філософію Сковороди
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconДуховна міра таланту
Тижня минулого року І зосередити увагу читачів на творчості укр поетів -наших земляків. Під час цього дня читачам цікаво було послухати...
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconВасиля голобородька
К 54 Поетика Василя Голобородька. Донецьк: Східний видавничий дім, 2004. 196 с
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconЛук’яненко Дмитро Григорович Біографія Лук’яненко Дмитро Григорович
Російської Федерації. Його раннє дитинство пройшло у селі Старовичі Іванківського району Київської області, де його виховували бабуся...
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconДмитро чижевський історія української літератури
Чижевський Дмитро Iванович. Історія української літератури. — K: Видавничий центр «Академія», 2003. — 568 с (Альма-матер)
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconДжеймс кук Біографія
Експедиція також довела, що Нова Зеландія — це два самостійні острови, розділені вузькою протокою (протокою Кука), а не частина невідомого...
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconПедагогічної освіти імені василя сухомлинського
В. М. Нудний, заступник директора з навчально-організаційної діяльності коіппо імені Василя Сухомлинського
Дмитро Вєдєнєєв Одіссея Василя Кука iconВсеукраїнська професійна бухгалтерська газета
Україні. Виходить українською мовою з 1927 року, має багату історію. Саме цей журнал визнав І благословив на творчість Олександра...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка