До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання



Сторінка1/3
Дата конвертації27.06.2017
Розмір0.96 Mb.
  1   2   3




ХРЕСТОМАТІЯ

з літературного читання

для 3 класу

(до підручника з літературного читання за редакцією В.О. Науменко)


2014 рік
Хрестоматія з літературного читання

для 3 класу

Уклала вчитель початкових класів Містковицької СЗШ I-III ступенів, Самбірського району

Возняк Галина Павлівна

Пропонована хрестоматія укладена у відповідності до вимог чинної Програми (1-4 кл., 2011 р.), яка доповнює діючий підручник з літературного читання за редакцією

В.О. Науменко.

ВСТУП

До хрестоматії включені лише твори тих авторів та жанрів, які не ввійшли до чинного на сьогодні підручника за редакцією В.О. Науменко, але передбачених змістовою лінією Програми «Коло читання».

Після кожного твору подані завдання і запитання, зорієнтовані на глибше засвоєння учнями жанрових особливостей художніх творів, збагачення конкретно-чуттєвого досвіду дітей, розвитку творчої діяльності учнів на основі прочитаного тощо.

Умовні позначення:


З народного джерела

Вірші-загадки

***


Братики одного віку

мають хатку невелику –

не велика, не мала,

та багато в ній тепла.

***

Прийшла кума із довгим віником



на бесіду із нашим півником,

схопила півня на обід

та й замела мітлою слід.

***


Одного батька і одної матері

дитина, а нікому з них не син.

***

Летіло, як міх,



упало, як сніг,

лопатами ходить,

а ротом їсть.

***


Сірий звір,

гострий зір,

він чатує коло нір.

Хижий чи ледачий, -

спить - і здобич бачить.

***


Цілу зиму міцно пить,

а прокинеться від сну –

зустрічатиме весну.

***


По дорозі стрибає,

у воді плаває.

***

У воді купалась,



а сухою зосталася.

***


Не говорить, не співає,

а коли хто йде,

то господаря сповіщає.

***


Виріс в полі дім,

повно зерна в нім,

стіни позолочені,

ставні заколочені,

На стовпі хитається,

Багатством пишається.

***

Проаналізуйте загадки. Знайдіть відгадки.

Вивчіть кілька загадок напам’ять.


Складіть кілька загадок на різні теми


Акровірші

ХТО ВОНА?

Лиха зима сховається,

А сонечко прогляне,

Сніжок води злякається,

Тихенько тануть стане, -

І здалеку бистренько

Вона до нас прибуде,

Кому – кому любесенько,

А дітям більше буде.



Леонід Глібов

***

Небо спить, мов зайченя,

І маленьке зірченя

Чорну шибку прочиня.



Василь Довжик

***


Хата мною багата.

Людям брат я і друг.

І коли вже я в хаті –

Буде й після навкруг !



Володимир Лучук

ВІРШІ –СКОРОМОВКИ

Сів шпак на шпаківню,

заспівав шпак півню:

- Так, як ти, не вмію я,

ти не вмієш так, як я.

***


Босий хлопець сіно косить.

Роса росить ноги босі.

***

Хитру сороку спіймати морока,



а на сорок сорок сорок морок.

***


Біля броду бусол ходить,

бусленя з собою водить.

***

Бурі бобри брід перебрели,



забули бобри забрати торби.

***


Ходить квочка коло кілочка

Водить діток коло квіток.

***

Бабин біб розвів у дощ,



Буде бабі біб у борщ.

***



  • Читай скоромовки спочатку повільно, потім швидше, ще швидше.

Вивчи кілька скоромовок напам’ять.

___________________________________________


Світ літературних казок

КАЗКИ, ВІРШІ, ОПОВІДАННЯ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Божена Немцова

У ЦАРЯ ТРОЯНА ЦАПИНІ ВУХА

Жив колись на світі один цар на ім’я Троян, і були в того царя цапині вуха. Щоразу, коли йому треба було поголитися, кликали нового цирульника, бо жоден із тих, хто приходив голити царя раніше, живий назад уже не вертався. Прийде до нього цирульник - поголити його, а цар і питає, що він у нього бачив. І коли цирульник відповість: «Цапині вуха», - цар тут – таки стинає йому голову.

Настала черга йти старшому майстрові голярської справи, але він прикинувся хворим і замість себе послав свого помічника, молодого ще парубка. З’явився той до царя, а цар і питає, чому не прийшов майстер. Парубок відповів, що мастер захворів. Тоді цар сів і звелів парубкові поголити його.

Голячи царя, парубок, ясна річ, помітив, що в нього цапині вуха, але коли цар запитав, що він у нього бачив, той відповів, що нічого.

Цареві це сподобалось, він дав парубкові дванадцять дукатів і звелів, щоб відтепер приходив голити його тільки він.

Коли парубок повернувся додому, майстер неабияк здивувався, що той лишився живий і здоровий, і запитав, чи поголив він царя.

- Авжеж, поголив, відповів той, показав дукати й сказав, що цар звелів відтепер тільки йому приходити голити його, але про те, що у царя цапині вуха, не прохопився ні словом.

Та врешті-решт ця таємниця почала гнітити парубка, вона так мучила його й не давала спокою, що він почав в’янути й чахнути на очах.

Побачив це майстер і став допитуватися, що його так сушить. Парубок довго відмовчувався. Та потім таки признався майстрові, що він має в своєму серці таємницю, але нікому не сміє її відкрити.

- От якби я зміг її комусь довірити, мені зразу полегшало б , - додав він.

Тоді майстер запропонував йому:

- Довір її мені, я нікому про це не розкажу. А якщо боїшся довірити мені, то довірся священикові. А не хочеш довіритися й священикові, то піди в поле , викопай яму, опусти в неї голову й тричі крикни землі те, що боїшся сказати іншим. Потім яму загорни!

Остання порада парубкові дуже сподобалася, і він негайно подався в поле, викопав яму, опустив у неї голову й тричі прокричав: «У царя Трояна цапині вуха!». Потім швиденько загріб яму й повернувся додому. На серці в нього відразу ж полегшало.

За який час на місці тієї ями виросли три бузинові гілочки, гарні й рівні,як свічки. Вівчарі побачили їх,зрізали дві гілочки і зробили собі з них сопілочки. Але що за диво! Обидві сопілочки, як тільки в них заграли,заговорили людським голосом : «У царя Трояна цапині вуха». Звістка про це швидко рознеслася по всьому колу, й невдовзі сам цар почув, як діти співають: «У царя Трояна цапині вуха!».І тоді він послав по парубка. Той відразу є прийшов до палацу.

- Послухай, голубе, що це ти набрехав про мене людям? – сердито накинувся на нього цар.

Сердешний парубок почав заприсягатися, що він нікому й слова не сказав про те, що бачив у царя . Тоді цар витяг шаблю й хотів стяти йому голову. Парубок упав перед ним навколішки і розповів йому всю правду; бідолаха заприсягався, що він сказав про це тільки землі, але на тому місці виросла бузина, і сопілки, що їх вирізали з неї вівчарі , розказують це всім людям. Сів тоді цар із парубком на коней і поїхали обидва на те місце, щоб переконатися, чи це справді так.

Знайшли вони вже тільки одну-єдину бузинову гілку і цар звелів парубкові вирізати з неї сопілку. Коли той зробив сопілку і заграв на ній, мила сопілка пропищала людським голосом:

- У царя Трояна цапині вуха!

Тільки тепер переконався цар Троян, що на світі нічого не можна приховувати. Він подарував парубкові життя. Відтоді вже всім цирульникам дозволяв голити свою бороду.



***

  • Цирульник, неабияк,заприсягався, навколішки, священикові.

  • Чому жоден цирульник не повертався від царя?

  • Прочитай, як парубкові було важко носити в собі таємницю. Як ти вважаєш, чому?

  • Як хлопець виконав пораду старого майстра?

  • Прочитай, як цар перевіряв правдивість слів парубка. Які слова казки можна вважати її головною думкою?

___________________________________________
Михайло Сладков

Липень


Спека. Ліниво пливуть кучеряві хмари – величезні й таємничі, ніби далекі снігові гори.

Ліниво скачуть сонячні зайчики. Навіть комарам ліньки кусати – чекають на вечір. Давно змовкли відчайдушні жаб’ячі концерти. Але тиші немає!

Заміст жаб тепер чути коників: сюрчать безугавно* в полях та лісах. Та яка там тиша, коли гуркочуть громи, дощ дзвенить на дротах і плеще по листю! Гудуть від бджіл велетенські липи. А лісові галявини пахнуть так, ніби варять на них варення!

Далечінь тремтить і пливе. Пливуть далекі хати й цілі селища. Пливуть, мов казкові кораблі. Ступи в липень, пройди лісами й полями в траві до колін, як у зеленій воді. Середина літа – безтурботний час: відпочивай, грайся насолоджуйся! Хочеш – до річки порибалити, хочеш – до лісу по ягоди чи в туристичний похід із друзями. Відпочивай!

***

Безугавно – безперестанку.


  • Які картини природи постають у твоїй уяві

  • _____________________________________



Самуїл Маршак

Майстер – ламайстер

Я учитись не бажаю,

сам усе чудово знаю.

Столяр я умілий -

майстер свого діла

Я, признатись не люблю

порпаться в дрібницях.

От візьму – буфет зроблю!

Це вам не дурниця.

Я зроблю буфет як слід –

він стоятиме сто літ.

Витешу з ялиці я нові полиці.

Нагорі у вас сервіз

чайний посуд буде.

А під ним – просторий низ,

там поставим блюдо.

Тут середні етажі,

ящички дубові,

в них виделки, і ножі,

і ложки столові.

У моїй столярні

інструменти гарні:

плоскогубці і пила,

ще й сокира немала,

молоток, рубанок

долото, фуганок.

Дошки я приготував.

І даю вам слово:

буде все, що обіцяв,

завтра вдень готове!

Завищала пила,

задзижчала, як бджола.

Йшла, ішла – а далі ні!

Серед дошки стала,

наче в лещата міцні

враз вона попала.

Я вперед її жену,

та ніяк не протягну.

Став назад її виймать –

в пилки зубчики тріщать…

Не вдається щось буфет –

краще збити табурет,

не кривий – пряменький

чистий і гладенький.

Все ж я майстер із майстрів,

від роботи пропотів…

В мене руки вмілі –

знаюсь я в тім ділі!

Раз, два - в деревину.

Три, чотири – по коліну.

В деревину, по коліну,

у стіні пробив щілину.

Топорище – поламав,

а на лобі в мене шрам.

Обійдусь без табурета.

Краще – рама для портрета.

Є портрет у домі

в нас дідової мами.

Та підхожої якраз

не знайшов я рами.

Я гвіздків чимало взяв

І чотири планки,

а на кухні відшукав

клею аж півбанки.

Раму я зроблю в півдня,

дам їй позолоту,

і похвалить вся рідня

цю мою роботу.

Тільки клей – хоч не бери

пересохлий від жари.

В’язкість в нім пропала.

Позбиваю планки я,

щоб ця рамочка моя

добру міцність мала.

Як ударив молотком –

цвях зігнувся черв’яком.

Другий я хотів забить –

він зробивсь дугою вмить.

А як третій цвях забив,

то головку геть скрутив.

- Ну, та й цвяхи! – мовив я. –

Не заб’єш їх прямо! –

І понині ще моя не готова рама…

Ех, журитись не люблю

жодної хвилини!

Я на зиму наколю

скалочок з ялини.

Скалочки колючі,

і тонкі, й горючі,

затріщать, як на пожарі

у старому самоварі.

От як весело горять!

А хлоп’ята цокотять:

- Іди сюди,

в самовар їх клади.

Ти у нас не майстер,

Ти у нас ламайстер.

***


  • Ким себе називає головний герой?

  • Чи це насправді так? Чому?

  • Чи доводилось тобі колись бути в такій ситуації?

_____________________________________

Агнія Барто

Слон


Спати час! Заснув бичок,

ліг в коробку на бочок.

В ліжку вже ведмідь лежить,

тільки слоненя не спить.

Головою все кива,

мов слониху підзива.


Бичок

Іде бичок, хитається

зітхає на ходу:

- Ох кладочка кінчається,

я зараз упаду!

Ведмедик

Впав ведмедик на підлогу,

відірвали в нього… ногу.

Все одно його не кину,

бо для мене він єдиний.


Каченята

Рано, зранку-зранечку

вийшла мама качечка

вчити каченят.

І не втомиться ж учити!

- Ви, качаточка, пливіте

плавно, в ряд.

Хоч синок ще малий,

ще малий,

та сміливо вже поплив,

вже поплив.

- Пливи, пливи,

дитинко,

ти не потонеш,

синку.
Зіна з резини

Купили в магазині

з резини ляльку Зіну,

з резини ляльку Зіну

в корзині я приніс.

Була вона роззява,

ця лялька кучерява,

з корзини долі впала –

в грязюці щоки й ніс.

я вимив у бензині

з резини ляльку Зіну,

я вимив у бензині

ще й пальцем пригрозив:

- Не будь така роззява,

дівчисько кучеряве,

а то нараз відправлю

назад у магазин.

М’ячик


Наша Тася гірко плаче:

упустила в річку м’ячик.

Тихше, Тасечко, не плач:

не потоне в річці м’яч.


Машина

Ні, даремно ми рішили

кошеня катать в машині:

кіт кататися не звик –

повалив машину й втік.
Коник

Коник мій – найкращий в світі,

Як такого не любити!

Причешу йому я хвостик

Та й помчу на ньому в гості.
Літак

Побудуємо літака ми,

політаєм над лісами.

Політаєм над лісами

і повернемось до мами.

***


  • Прочитай виразно вірші.

  • Які з описаних іграшок є у тебе?

  • Які віршики знайомі тобі з дитинства?

  • Вивчи один віршик напам'ять.

____________________________________

Борис Заходер

Прикрість собаки.

Собака радий – узяли на дачу!

Псує одна прикрість радість собачу:

собаці, хоч трішки, але ж – дошкуляє,

що дачу високий паркан обступає:

якби не огидний паркан цей довкола,

то з кішками інша була б і розмова.



Переклад А. Присяжнюка

____________________________________

Янка Купала

(Уривок з поеми «Тарасова доля»)

Народився на світ білий

і Тарас у путах,

а не легко, ой братове,

змалу буть закутим!

Я так само чорні пута

ніс при государі,

спопелив би ту годину,

якби міг, в пожарі!

Переклад Максима Рильського

***

З ким себе порівнює поет Янка Купала

Моя наука

Не дав мені Бог книжну мудрість вивчати

Мій батько й не бачив розкошів таких.

Слова білоруські дала мені мати,

Пісні білоруські вивча я без книг.

На самій зорі моїх днів невеселих

Мене білоруська ростила земля,

І прислухався до гомону в селах

І пильно вдивлявся у рідні поля.

І душу красоти землі окриляли,

Під небо блакитне злітала вона,

Веселки її променисті купали,

І стала душа як веселка – весна.

Переклад Максима Рильського

***


З чого видно, що поет ставиться з любов’ю до рідної землі?
Джанні Родарі

Шоколадна дорога

Одного разу троє братів з Барлетти подалися в мандри. Йшли вони, йшли та й натрапили на гладісіньку коричневу дорогу.

- Що воно таке?- запитав перший.

- Це не дерево, - сказав другий.

- Це не вугілля, - сказав третій.

Щоб дізнатися, з чого дорога, всі троє стали навколішки й лизнули її. Аж виявилося, що то шоколад! Дорога була з шоколаду! Почали вони його їсти. Настав вечір, а брати все їдять та їдять шоколадну дорогу, аж поки залишився тільки маленький клаптик. Не стало ні шоколаду, ні дороги.

- Що ж то робити? На щастя, стрівся їм селянин, що вертався на возі з поля.

- Я одвезу вас додому, - мовив він.

І привіз їх у Барлетту, аж під самісіньку їхню хату. Злізли брати, дивляться, а віз увесь із печива. Не довго думаючи, взялися вони до воза, і за хвилину не лишилось ні коліс, ані голобель*.

Нікому в Барлетті, ще зроду так не щастило, як тим братам, і навряд чи колись пощастить.

***


Голоблі – жердини, прикріплені до передньої частини воза.

Барлетки, мандри, гладісіньку, навколішки

Куди подалися брати?

Що з ними трапилось в дорозі?


_________________________________

КАЗКИ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Олександр Зима

Ремезова рукавичка



Казка

Птахи ремези – Юнь і його дружина Еола – жили в Африці, на березі океану. Щороку до них прилітали зимувати шпаки і ремезам з ними було дуже весело. Та навесні шпаки відлітали у вирій. Починалися дощі і ремези сумували на березі свого теплого океану.

- Чому ви не залишаєтесь в Африці? – запитавсь якось Юнь у ватажка шпачиної зграї крапчастого Цако. - У нас тут ніколи не буває морозів, удосталь їжі, а від дощів можна сховатись під пальмовим листям.

- Тут немає синіх озер, не ростуть білі берези, не цвітуть терен і лісова груша, - відповів на те Цако.

- Але ж тут є джунглі,- нагадав Юнь.

- Ми тут у гостях. А дома нас виглядають діти. Дома найкраще. Якщо я не побачу наших золотих степів, я загину від журби та розлуки. – сказав Цако й додав: - Про це знає кожна перелітна пташка.

Усю весну, літо й осінь Юнь думав про сині озера, березові гаї, де літували його друзі шпаки і ніяк не міг наважитися сказати своїм родичам про заповітну мрію – полетіти з Цако у вирій і побачити золотий степ, без якого не може жити крапчастий птах.

Коли нарешті шпаки повернулися, Юнь сів біля Цако і почав розпитувати:

- Скажи, Цако, чи зміг би я з Еолою перелетіти через три моря?

- А чом би й ні? – здивувався Цако. – Ластівки ж он літають.

- Добре тобі казати, - зітхнув Юнь і похнюпливо опустив свою білу голівку з чорними довгими смужечками. – Тобі легко, бо ти знаєш дорогу, а я, окрім теплого берега, ніде не бував, нічого не бачив.

- Летімо разом, - запропонував Цако.

- А нас пропустять у країну беріз і синіх озер?

- Для птахів нема кордонів, - засміявся Цако. – Але у кожного є своя батьківщина. Без неї не проживеш.

- Я народився в Африці, - сказав Юнь. – Як же мені її покидати? Можливо, я вже ніколи не знайду зворотної дороги до нашої пальми на березі теплого океану.

- Ми тебе проведемо, адже ми знову повернемося зимувати, - заспокоїв Цако. – Якщо надумав летіти, то приходь з Еолою на нашу галявину, де ми пробуємо крила.

Юнь подякував Цако і сказав:

- Тільки ж гляди не передумай, а то нас родичі засміють.

- Не передумаю. – запевнив Цако і полетів до своєї зграї.

Якось уранці, коли інші ремези ще спали, Юнь та Еола вирушили з шпаками у невідомий для них переліт. День летять, другий день летять, а внизу – все ті ж пальми.

- Коли ж будуть холодні моря? – запитав Юнь у Цако.

- Десять днів ти бачитимеш океан, пальми, джунглі. – пояснив Цако. Зараз ми летимо вздовж берега океану.

Минуло десь днів. Уся зграя всілася на вершечках дерев і задивлялася на пустелю з жовтим гарячим піском.

- Будьте дуже уважні, - попередив ремезів Цако. – Я чую дихання циклону. Не відставайте від зграї.

Повіяв теплий вітерець, небо вкрила сива мла. Цако гукнув ремезам, щоб ставали на крило, і разом зі зграєю піднісся вгору. Політ був такий стрімкий, що в Еоли запаморочилась голова.

- Еоло! Гукнув їй навздогін Юнь, але перед його очима разом з Еолою майнули шпаки й зникли в жовтодимучому небі.

Юнь забув скласти крила, як зробили це шпаки і вітер жбурляв його то в гору, то в низ і мало не розбив об верхівку дерев. Тоді Юнь зібгався в клубочок і відчув, що теж, мов куля, летить крізь жовту спеку. Яких тільки страхів натерпілися Юнь з Еолою, але тим більшою була радість, коли вони разом з Цако та іншими шпаками зібралися на березі Чорного моря.

- Я думав, що вітер розвихрить нас по пустелі,- сказав Юнь, голублячи крилом свою Еолу.

- Головне – не злякатися, - сказав Цако і глянув на Юня. – Тепер ми вже вдома. Відпочинемо, а через кілька днів нас зустрінуть діти з новими шпаківнями.

Еола не наважилася спитати у Цако, чи можна і їм з Юнем поселитися в новому будиночку. Тому, як тільки прилетіли в березовий гайок, що ріс над берегами маленького й глибокого озера, Еола почала мостити гніздо на розгіллі старої берези.

Наступного дня прийшов холодний дощ і ремези всю ніч протремтіли в благенькому гніздечку.

- Де ж обіцяні золоті поля? – запитала вранці в Юня Еола.

- Не знаю. Треба довідатись у Цако.

- Так і замерзнути можна, - мало не плаче Еола. – Можна б повернутися, але без шпаків ми не знайдемо дороги додому…

Уранці здивовані діти побачили незнайомих птахів з білими головками й тоненькими гострими дзьобиками.

- Що це за птахи?- запитали у Цако.

- То ремези. Юнь і Еола. Вони прилетіли з Африки. Тяжко їм тут: весна холодна, ремези звикли жити в теплі, -пояснив Цако.

- Ми їм допоможемо,- сказали діти й причепили на березову гілку незвичайне гніздечко для ремезів з вовняної рукавички.

Еолі сподобалася ця затишна хатинка. У ній було тепло й м яко, а ремезенята зможуть в ній колисатися.

Наступної весни, коли Еола і Юнь знову прилетіли в країну золотих степів, вони вже не знайшли на березі своєї вовняної рукавички.

- Що ж ми будемо робити? Занепокоївся Юнь. – Цако загинув під час циклону і нема кому підказати дітям, щоб вони подарували нам нову рукавичку.

- А нам і не треба нічиєї допомоги, - похвалилася Еола. – Ціле літо я не марнувала часу, а вчилася плести свою ремезову рукавичку.

- З вовни? – запитав засмучений Юнь, бо не знав, де дістати такого білого теплого прядива. – Чи не краще нам повернутися додому? Тепер я теж запам’ятав дорогу.

- Ні,- відповіла Еола. –Коли загинув Цако, я дала обіцянку назавжди залишитися на його рідній землі, де так багато квітів і добрих допитливих дітей. Почнімо ж плести своє гніздечко!

Юнь приносив Еолі довгі гілочки з льону та конопель, збирав у полі білий пух, а мудра Еола плела й плела свою ремезову рукавичку під весняну музику шпачиних пісень.

***


Ремези, похнюпливо, біленькому, циклону, конопель.

Назви головних героїв казки.

Чому ремези Юнь і Еола вирішили полетіти зі шпаками у вирій?

Як зустріли ремезів у незнайомому їм краю?

Чому Юнь і Еола вирішили щороку прилітати на батьківщину Цако?

___________________________________________

Вадим Скомаровський

Чому в морі вода солона



Казка

Десь там, за тридев’ять земель,

де хвилі піняться між скель

і сохнуть біля моря сіті,

рибалка жив колись на світі.

Росли у нього два сини –

не пустуни, не плаксуни,

обидва і стрункі, і гожі,

а вдачею не дуже схожі.

Молодший – лагідна душа,

віддасть останнього гроша,

розділить радощі і болі,

окраєць хліба, дрібку солі.

А старший син – той, навпаки:

ховав у скриньку мідяки.

В такого, скажемо для сміху,

не випросиш узимку снігу…

І ось неждано в літній час,

коли вечірній промінь згас

і сутінками вкрилось море,

братів спіткало люте горе.

З імли, пітьми, далечини

прийшли баркаси* і човни,

І лиш про батькову фелюгу*

Нема ні вісточки, ні слуху.

Мовчить байдужа глибина,

віщує лихо таїна.

Молодший брат змарнів од того,

а старший гримає на нього:

- Ти бач, розкис, похнюпив ніс,

до двору змалечку приніс,

немов торішній мох до скелі, -

і вигнав меншого з оселі.

Минув чи рік, чи два підряд –

і став заможним старший брат,

купив баркас, рибальську сітку

і вже не згадує сирітку.

А менший жив, немов жебрак:

замість оселі мав барак,

виконував тяжку роботу –

у наймах спину гнув до поту.

Усе терпів: і злидні, й бруд,

в сімнадцять літ зів’яв і схуд,

і серце ятрили до болю

думки про братову сваволю.

Міркуючи і сяк, і так,

до моря квапився юнак,

спускався стежкою по схилу

і наштовхнувсь на круглу брилу.

Аж гульк – жорна –камінці,

що мелють гречку на млинці,

а зерна стиглої пшениці –

на булочки і паляниці…

- Прекрасна річ, - зітхнув бідняк, -

а скористатись нею як?

Візьму - не матиму спокою. -

І жорна він торкнув рукою.

І раптом, жорна, як живі,

змахнули краплі дощові,

загуркотіли, закрутились

і …сіль молоти заходились.

Куди не глянь – біліє сіль,

як сніг серед зимових піль.

Уже гора тієї солі і схаменувсь юнак:

- Доволі!

«Доволі» - то умовний знак,

хоч і не знав цього бідняк.

А жорна слухались наказу

і зупинялися одразу.

Юнак подався на базар,

бо сіль – це вигідний товар.

Одвіз, попродав, гроші має,

живе собі та поживає.

І все, либонь пішло б на лад,

якби не заздрив старший брат:

- Ага, так від торгує сіллю?

Зайду до нього у неділю.

Прийшов. Переступив поріг.

Зігнувся, ніби занеміг,

і мовив обережно: - Брате,

де солі зміг ти стільки взяти?

А той, хоч гостю і не рад,

але озвався (звісно ж брат!):

- Та маю знахідку нівроку*, -

і показав на жорна збоку.

Спідлоба глянув старший брат

і щось промимрив невпопад:

- Ай - ай, стоять без руху…долі,

а в мене – ані пучки солі.

Позич на день чи два мені

ці диво-жорна кам`яні.-

І менший брат махнув рукою:

- Бери на тиждень, Бог з тобою.

«Неждана вість, жадана вість», -

пролепетав незваний гість,

забув про брата і про втому,

мерщій за жорна – і додому.

Гукнув дружині заодно:

- Неси мішка, стели рядно.

От заживем тепер з тобою! –

І жорна він штовхнув ногою.

Вони спокійно загули

і сіль молоти почали…

Заметами лягала сіль

на підвіконня, на постіль,

запорошила стіни, речі,

сягнула братові по плечі.

А він волає*: «Ще!» та «Ще!»,

хоч сіль повзе, пливе, тече.

Вже півкімнати стало солі,

але не каже він: «Доволі!»

У вікнах задзвеніло скло,

а він мовчить, немов на зло.

Хитнулись крокви, стіни, стеля –

І завалилася оселя.

А жорна вискочили з хати

і почали собі кружляти.

До моря потім завернули,

у воду – плиг і потонули.

І кажуть, на морському дні,

де риби водяться чудні

і де вода густа і чорна,

сіль мелють, мелють, мелють жорна.

***


Баркас – великий човен.

Фелюга – невелике вітрильне судно.

Нівроку- тут; гарна, така як треба.

Волати – сильно кричати.

Яким змальовано у творі старшого брата?

Яка риса була головною в його ставленні до життя?

Знайди підтвердження своєї думки в тексті. А що ти можеш сказати про молодшого брата?

Що в цій казці засуджується?




Знайди в казці зачин, основну частину, кінцівку.

___________________________________________
Юрій Ярмиш

Місто дружних майстрів



(Скорочено)

Чого тільки не буває в світі. Ось послухайте … В одній країні було місто, яке не мало назви. Вас цікавить, як туди надсилали листи? Так і писали на конвертах: «У місто».

Далеко линула слава про громадян безіменного міста, міста вправних майстрів.

Одне було зле – кожен майстер працював сам-один. Тільки двоє майстрів – Лар і Крос – спілкувалися в роботі, хоч вони й працювали кожен у своїй майстерні.

Розумний і веселий Лар придумав найхитріші механізми. Ніхто не міг розгадати їх, такі вони були мудрі.

І Крос теж був знаменитий – ніхто краще за нього не міг зробити те, що придумував Лар.

Якось на початку літа оповісник* піднявся на помістя і голосно, щоб усім було чути, проказав:

- Славна Рада найстаріших майстрів вирішила: час уже придумати назву нашому місту. . Хто створить Ляльку, яка вмітиме говорити, ім’ям того й буде названо на честь місто. Восени на цій площі майстри повинні показати свої творіння.

Слухали оповісника і Лар із Кросом.

Лар замислився. Довго він міркував, як йому зробити незвичайну Ляльку… Одного тільки він не помітив – зловтішної посмішки на обличчі Кроса.

А Крос радів: «Нарешті прийшла моя хвилина!»

Йому хотілося, щоб слава належала тільки йому.

Крос не мав сумніву, що переможе саме він. Його ім’я, ім’я творця Ляльки, яка говоритиме,- вічно житиме в назві міста!

І наступного дня він послав свого підмайстра сказати Ларові, що відмовляється працювати разом. Лар дуже схвилювався, відразу ж побіг до Кроса, щоб той пояснив йому свій дивний вчинок. Але Крос не пустив його на свій поріг.

II

Майстри розпочали роботу – кожен сам-один. Крос замкнувся в майстерні за сімома замками, щоб ніхто не бачив, як він працює. Думав день, думав два, три, п’ять днів, десять, цілих тридцять днів і три рази по тридцять. Та надумати нічого не зміг.



Лялька, яку нарешті зробив він із підмайстрами, вміла тільки розплющувати очі і голосно пищати: «Мамо!». А більше не могла вимовити й слова.

Лару теж було нелегко. Коли він майстрував разом з Кросом, робота в них завжди кипіла. А тепер…Лар давно вже придумав хитромудру будову незвичайної Ляльки, але зробити все треба було так тонко, що обійтися без Кроса він не міг!

І ось одного разу, коли Лар сидів украй засмучений, з двору долинули молоді дзвінкі голоси . Двері широко розчинилися. Лар глянув на несподіваних гостей із радісним криком кинувся їм назустріч. Це були його сини, яких він не бачив цілих три роки. Вони вчились в іншому місті.

Подивилися сини на батькову роботу. І старший сказав:

- Ми допоможемо тобі! Ми багато чого навчилися. Не бійся довірити нам найважчу справу.

Сини швидко і вміло зробили те, що прохав батько.

Майстри дуже стомилися, їм захотілося відпочити, повеселитися. Вони замкнули двері і пішли на виставу мандрівних акробатів. Повернулися пізно вночі. В майстерні всі речі були на своїх місцях, крім однієї…

Чудесна Лялька зникла!

Сини обшукали кімнати, горище. Лар уважно оглянув віконні рами –може Ляльку вкрали через вікно? Відчай охопив усіх. Скільки часу витрачено марно! І хіба можна за ніч відтворити те, що робилося цілісіньке літо?
III

Засмучений, поплентався Лар зі своїми синами вранці на площу. Там уже зібралось багато людей. Вони нетерпляче чекали: хто переможе?

Ще заздалегідь кожен майстер написав про свою Ляльку Раді старших майстрів міста . І тепер оповісник у присутності суворих суддів викликав майстрів на поміст. Звідти вони показували народові своїх ляльок.

Всі ляльки були дуже гарні у своїх коротеньких яскравих платтячках, кольорових туфельках і панчішках. Але говорили вони погано. Деякі знали тільки слово «мама», інші вимовляли ще «тато», а одна лялька навіть сказала «молоко». Та розмовляти ляльки зовсім не вміли! Це були справжнісінькі папуги. Чого їх навчали, те вони й повторювали, та й то два-три слова!

- Люди міста, дивіться! Слухайте! - на всю площу проголосив оповісник. – Зараз покаже народові свою Ляльку майстер Лар!

Та Лар на поміст чомусь виходив повільно-повільно, низько похиливши голову. І в руках у нього нічого не було…

- Дорогі мої друзі, - сказав він сумно. –Я придумав незвичайну Ляльку. Але в мене її нема…

Він мовчки зійшов з помосту і люди розступилися перед ним.

IV

- Слухайте всі і дивіться! – знову пролунав над площею гучний голос оповісника. – Майстер Крос хоче показати свою Ляльку!



Крос легко збіг на поміст. В руках у нього була напрочуд гарна Лялька! Вона розплющила блакитні очі й сказала:

-Добрий день! Нарешті я зможу розповісти вам про своє народження!

Ой, що тут зчинилося! До неба полетіли капелюхи:

- Хай живе великий майстер Крос і його чудесна Лялька!

- Віднині наше місто називатиметься Кросградом!...

І серед тих вигуків зовсім не чути було, що говорить дивовижна Лялька. Коли ж народ трохи вгамувався, Лялька яка давно уже хмурилась,знову повторила :

- Ось тепер я нарешті зможу розповісти вам про своє народження. - І вона голосно щоб усі почули, сказала:

- Мене придумав майстер Лар, а зробили його сини!

На площі запала незвичайна тиша…

Народ вражений, мовчав. Хитрун Крос хотів утекти з помосту, та люди його не пустили.

А Лялька продовжувала:

- Учора ввечері майстри пішли в цирк. Я залишилася сама… Раптом трохи піднялась одна мостина – і з’явилася чиясь кудлата голова. Це був майстер Крос! Він схопив мене і потягнув підземним ходом до себе. Він заприсягнувся зламати мене, коли я що-небудь розкажу і признався, що копав підземний хід півроку, коли зрозумів, що сам не зможе нічого придумати…

Лялька замовкла.

V

Тоді люди сказали Кросу, щоб він назавжди залишив їхнє місто. Потім почали поздоровляти Лара, що зумів зробити таку чудову Ляльку.



- Він найкращий майстер! – казали люди. – Віднині його іменем назвемо наше місто!

- Тихіше, тихіше,- гукали інші. – Майстер Лар хоче щось сказати!

- Мені приємні ваші слова, - сказав Лар. – Але я повинен признатися: сам би не зміг зробити чудесної Ляльки. Мені допомагали сини… Працювати треба не поодинці, а завжди спільно, дружно і я не хочу, щоб місто називали моїм іменем!...

Увечері на площі був веселий карнавал, та такий, якого ще ніхто не бачив. У нічне небо злетіли грона зелених, червоних, блакитних зірок-вогнів. Люди танцювали і веселилися. Скрізь раз у раз лунали радісні вигуки на честь творців Ляльки, що вміла говорити і на честь таки придуманої назви міста!

На міській стіні, над ворітьми, громадяни великими літерами викарбовували його назву: «Місто дружних майстрів».

***


Оповісник – той, хто повідомляє,сповіщає про що-небудь.

Де відбувались казкові події? Яке рішення повідомила Рада найстаріших майстрів?

Як вирішив досягти перемоги Крос? Чи вдалося йому обманути городян?

Чому місто назвали «Місто дружних майстрів»?

У яких словах твору передано його головну думку?

Позмагайтеся! Хто швидше знайде речення, у яких є такі вислови: дивовижної форми і краси; хитромудру будову; працювати треба нам поодинці?




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconДручником В. Науменко
За підручником В. Науменко «Перлинка» (книга з літературного читання). Додаток до підручника «Літературне читання» для 3 класу, Київ,...
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconХрестоматія з літературного читання для 3 класу
Пропонована хрестоматія укладена у відповідності до вимог чинної Програми (1-4 кл., 2011 р.). Учитель початкових класів зекономить...
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconЛітературне читання
Календарне планування здійснено на основі підручника "Літературне читання" О. Я. Савченко. Крім підручника, використано навчальні...
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconКалендарно-тематичне планування з літературного читання у класі на 20 /20 н р. Учителя
Літературне читання : підруч для 4-го кл загальноосвіт навч закл. / Віра Науменко. Київ : Генеза, 2015; посібників
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconТературного читання
Особливості роботи за навчально-методичним комплектом з літературного читання в журналі «Шкільний бібліотечно інформаційний центр»,...
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconОпис ключових змін до проекту оновленої програми з літературного читання
Робота з коментарями до програми, які були представлені на платформі «EdEra», дозволила виокремити певні проблеми в змістовому наповненні...
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання icon3 класу ( додаток до підручника О. Я. Савченко) 2014р. Мних Марія Миколаївна
Вона доповнює підручник О. Я. Савченко «Літературне читання» для класу. При підготовці до уроків літературного читання у класі з...
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconКонспект уроку з літературного читання Тема уроку: Тарас Григорович Шевченко Матеріал для читання Андрій М’ястківський
Мета уроку: ознайомлення з біографією Т. Г. Шевченка, його літературною творчістю, закріплення уміння складати партитуру, розвивати...
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconПрограма Для загальноосвітніх навчальних закладів класи Пояснювальна записка Курс «Літературне читання»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка