До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання



Сторінка3/3
Дата конвертації27.06.2017
Розмір0.96 Mb.
1   2   3

___________________________________________

Степан Жупанин

ОЛЕНЧИНІ ВИШИВКИ

А Оленка в нас рукодільниця,

хвалять всі її, хоч мала.

Скатерть вишила, блузку вишила,

мамі лагідно подала.

Мама тішиться, тато тішиться,

бо світлиця в нас, як весна,

усміхається в ніжних вишивках,

вся заквітчана і ясна.

А на вишивках, мов на вишеньках,

спілі ягоди, хоч збирай!

А на вишивках дивні китиці –

квіту ніжного барво грай.

І проміниться та ще й міниться

скрізь на вишивках дивосвіт,

бо залишився на цих вишивках

рук Оленчиних теплий слід.

***

Із чого видно, що Оленка вправна, завзята рукодільниця?

Знайди у вірші порівняння. Що вони підкреслюють?

Чому світлиця усміхається в ніжних вишивках?



______________________________________

Ігор Січовик

ВИЛІКУВАВСЯ

Не впізнають Толю мама,

тато і бабуся:

вперше він прокинувсь рано,

вмився, одягнувся,

яблуньки полив в садочку,

квіти й помідори.

- Що це скоїлось, синочку,

Ти бува, не хворий?

- Ні, матусю, - утирає

син щасливий лоба, -

це від мене лінь тікає,

як ота хвороба!

***

Прочитай виразно вірш?

Чому мама й бабуся не впізнали Толю?

___________________________________________



Оксана Сенатович

ДРУЖЕ МІЙ

У сльоту, і в час негоди,

і в погоду, друже мій,

серцем слухати зумій

звуки рідної природи,

звуки – дивні голоси

незвичайної краси.

Чуєш, друже мій, розмови?

З вітром листя гомонить,

з сонцем ниви і діброви,

і з озерами – блакить.

Розмовляють доли, води …

Стань, послухай, роздивися.

Мову рідної природи

розуміти серцем вчись.

***

Послухай мову рідної природи й розкажи,



що ти почув?

___________________________________________

Іван Світличний

СЛУХАЛА ЛИСИЧКА СОЛОВ’Я

Слухала Лисичка Солов’я.

Думала Лисичка: «Ну,а я ?

Маю черевички й шовкові спіднички.

Чим же гірша пісенька моя?»

Ти, Лисичко, хитра, та дарма.

Вбралася ти гарно, а німа.

Що ті черевички й шовкові спіднички,

як у тебе голосу нема.

***

Якою ти уявляєш Лисичку?



Прочитай, що поет говорить про спів Лисички. Чи погоджуєшся ти з його думою?

___________________________________________



Ірина Жиленко

ВУЛИЦЯ МОГО ДИТИНСТВА

Це була вуличка мого дитинства.

Липи. Лави. Квітники.

Школа. Біля школи – «Булочна».

Блиск веселої річки.

Пофарбовані парканчики,

І кульбаби, і коза,

і морозиво в «стаканчиках»,

і фонтанчик, і базар.

Я ходила до дитсадка.

А за мною котик Лис.

А в зелених палісадниках

синьо півники цвіли.

Пахло кропом з магазинчика,

півень радісно кричав,

а бабусі на ослінчиках

колихали онучат.

А дорослі все балакали

про незрозуміле нам.

І частенько мами плакали,

бо була тоді війна.

Що таке війна – збагнула я

в літній день біля руїни,

коли небо затягнулося

чорнохмар’ям літаків.

І моя маленька вуличка

спалахнула з краю в край –

школа, біля школи – «Булочна»,

двір, і липи, і сарай.

Як будинки з криком падали

в палісадники лицем!

Я боюсь про це і згадувать.

Я боюсь писать про це.

Я живу на іншій вулиці.

Знову мир. І тиша знов.

В синім небі розгорнулися

паруси новобудов.

Та іноді серце все-таки

озирається назад.

Де дівчатко у беретику?

Де фонтанчик? Де базар?

Школа. Біля школи – «Булочна».

Сквер синичками дзвенить.

Я зітхаю: рідна вуличка

не вернулася з війни…

***

Опиши, або намалюй вуличку свого дитинства.



Який куточок на землі не забудеться тобі ніколи?

______________________________________________Микола_Сингаївський'>___________________________________________

Микола Сингаївський

ВИЙШОВ ТРАВЕНЬ З ЛІСУ

Вийшов травень з лісу,

лугові вклонився.

Від дощу і сонця

луг зазеленівся.

Вийшов травень з гаю,

нивам усміхнувся,

потім на стежині,

мов хлопча, роззувся.

А до нього трави

у полях прослались,

а до нього з гаю

птиці озивались.

А за ним у лузі

зацвітали квіти.

Травень вчився босим

по землі ходити.

***

Прочитай вірш. Яким постає травень за рядками вірша?

Скажи словами вірша, як змінювався луг, ниви, трави, квіти, зустрічаючи травень?

Які нові ознаки травня відкриває поет?

Вивчи вірш напам’ять.

_____________________________________

Дітям про письменників

Марійка Підгірянка

(Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська).

У селі Білі Ослави на Івано-Франківщині ще маленькою Марійка навчилася розуміти мову сивого лісу. І коли вітер гомонів із смереками, їй здавалося, що він розповідає казки, співає пісні… Вона полюбила своє Прикарпаття, а ще більше людей – щирих, працьовитих, творців пісень і легенд, казок і переказів.

Марійка була розумною, талановитою дівчинкою. Але через бідність батьки не могли дати їй освіту. Четверо доньок мали змиритися зі своєю долею. Їх чекала хатня робота, господарство. Марійка ж дуже хотіла вчитися. Дідусь по матері навчив внучку виводити перші літери, а там – початкова школа, і її навчання скінчилося. Та допитлива дівчинка в книгах шукає відповіді на багато життєвих питань.

Маючи тринадцять років, вона починає записувати свої перші вірші.

Марійка мріє стати вчителькою і майже 40 років вчителює в різних школах Галичини і Закарпаття. Вона знала багато іноземних мов. Писала рідною мовою, перекладала з німецької, польської, чеської. Цілу низку віршів Марійки Підгірянки покладено на музику.

***

ГОСТИННА ХАТА



Тесляре, тесляре, збудуй мені хижку

в зеленім садочку, в квітучім затишку.

Змуруй мені,муляре, піч та й рівненько,

щоб в хаті зимою було всім тепленько.

Ти справ мені,столяре, двері і віконця,

поріг від дороги, а вікна до сонця.

А ти мені, скляре, встав скло ясне в раму

аби мені сонце світило від ранку.

Ковалю, ковалю, зготов мені ключик,

і сильні завіси, й замочок блискучий.

Я буду раденько замок відмикати,

щоб ви не минали гостинної хати.

***

Хижку – тут: хатку.



Справ – прилаштуй, зроби, виготуй.

Зготов-зроби.


Прочитай вірш. Представників яких професій тут згадано? Кожного з них оповідач просить виготовити певну річ саме так, як він хоче. Чи дає це право вважати, що майстри були досить досвідчені, а замовник мав гарний смак. Доведи.

Чому вірш має таку назву? Що автор хотів ним підкреслити?

Як про це сказано в останніх двох рядках? Прочитай.

___________________________________________

ЛІС

Шумить верхами буйний ліс –



дуби, берези, буки.

Співає сойка, свище дрізд

і воркотять голубки.

Стрибає білка по верхах,

дітей зозуля кличе.

Вітрець шепоче в галуззях,

в ярку потік мугиче.

Цілує сонечко листки

у ніжній, теплій ласці,

гриби наділи шапочки

так само, як у казці.

***


Буйний, буки,свище, воркотять, верхах, галуззях, ласці.

Якими частинами мови вони є?

На які питання відповідають?

Переглянь текст вірша. Подумай і скажи, які слова чи рядки тут треба читати голосно, тихо швидко, повільно.

Що з прочитаного можна побачити, а що – почути? Яким же побачила ліс авторка? А ти? Чи відрізняється твоє бачення цього лісу від авторського? Чим? Доведи.
Подумай до яких слів тексту близькі за значенням такі слова: розкішний, виспівує, зве, нашіптує, дзюркотить.

___________________________________________

Наталя Забіла

(1903 -1985 р.)

Наталя Львівна Забіла народилась у Петербурзі у дворянській родині, де любили музику, поезію. Писати вірші поетеса почала ще в дитинстві. Коли Наталі було 15 років, сім’я переїхала в Україну. Тут вона почала друкувати свої перші твори. Писала поетеса не тільки для дітей, а й для дорослих. Але саме дитячою письменницею вона стала, написавши книжку для дітей «Ясоччина книжка». Понад 200 книжок для дітей видано за її життя.

***

НАМ ТРЕБА ВЧИТИСЬ



В країні нашій стільки справ,

і кожна з них цікава,

Що я ще й досі не добрав –

яка ж найкраща справа?

Літак між хмарами водить?

У шахті працювати?

Ліси ростить, сади садить,

будинки будувати?

А яка твоя улюблена справа?

ЛАСТІВКИ


Пригріва весняне сонце. В рівчаках біжать струмки.

Метушаться за віконцем клопотливі ластівки.

Вже останній сніг розтанув.

Тепло. Весело. Весна!..

Яся встане вранці рано та одразу – до вікна:

- Чом це, мамо, пташенята до вікна летять щомить? Це вони до мене в хату, мабуть хочуть залетіть? Відчини віконце, мамо, хай вони сюди летять! Я дивитимусь, руками я не буду їх займать!

Підлетіли. Відлетіли. Тільки крильця – блим та блим!

- Це вони будуть вміло для своїх маляток дім. Все працюють безупинно, не марнують, бачиш час. Грудочки м’якої глини в дзьобах носять раз у раз.

Скоро буде тут гніздечко, добре зліплене з землі. В нім лежатимуть яєчка, у м’якенькому кублі.

Потім будуть пташенята, ненажери – просто страх! Цілий день їм батько й мати все носитимуть комах.

Підростуть в маляток крила, мати їх навчить літать, - так, як мама Ясю вчила в книжці літери читать.

А тоді настане осінь… Стане зразу холодніш. Вранці ляжуть білі роси на травичку, на спориш…

- Взимку ж, мамо, пташенятам буде холодно в гнізді! Правда, ти до мене в хату всіх їх впустиш отоді?

- В теплий край тоді далеко полетять усі пташки: журавлі, качки, лелеки і маленькі ластівки.

А як буде знов надворі тепло, весело, весна, - прилетять пташки з-за моря знов до нашого вікна!

***


Прочитай уважно текст. Назви головних дійових осіб. Дай їм характеристику, використовуючи рядки тексту.

Прочитай оповідання в особах.



___________________________________________




Плантон Воронько

(1913-1988)

Платон Воронько народився в селі Чернеччина на Сумщині. Батько був його сільським ковалем, мати – сільською трудівницею. Тому й не дивно, що провідною темою його творчості є праця. Всім відомі збірки поета «Читаночка», «Всім по сім», «Облітав журавель»

та інші завоювали симпатії дитячої аудиторії.

***


НІКОЛИ НЕ ХВАЛИСЬ.

Хвалився кіт, що він убрід

Дніпро перебреде.

Та як пішов – і не прийшов,

Нема кота ніде.

І ти ніколи не хвались,

Коли не можеш – не берись.

***


Як ти гадаєш, чи схожий цей вірш на байку? Чим? Доведи.

_____________________________________

ПОМАГАЙ.

Через поле, через гай

ходить хлопчик Помагай.

Бачить хлопчик: садять сад,-

він поміг кінчити ряд.

Вмить приніс відро води

і полив аж два ряди.

Рій із пасіки пішов,-

помагай роя знайшов.

Обходивши луг і ліс,

він в село його приніс.

За селом копали став,-

помагай візок дістав.

Цілий день возив пісок,

аж вищав його візок.

Помагая у труді

знають літні й молоді.

Ось і ти часу не гай,-

будь, як хлопчик Помагай!

***


Кому і як допомагав Помагай?

Як ти вважаєш, чому хлопчика так назвали?

Кого з твоїх друзів можна назвати цим іменем?



Садівник садить сад, коваль кує залізо, а що робить муляр, тесля?

___________________________________________

Михайло Стельмах

(1912-1983)

Михайло Панасович Стельмах народився в селі Дяківці на Вінничині. Першою пробудила любов до рідної землі мати Ганна Іванівна. З особливою ніжністю згадує письменник і батька.

Жила родина Стельмахів бідно, та хлопчик тягнувся до науки. Спершу майбутній письменник закінчив Вінницький педтехнікум, а потім Вінницький педінститут. Михайло Панасович вчителював у школах рідного Поділля.

Цілу бібліотеку складають книжки Михайла Стельмаха: «Жнива», «Весна-весняночка», «Маленька Оленка», «Колосок до колоска», «Літо- літечко», «У сестрички дві косички», «Бурундукова сім’я» та ін.

***

ЇЖАК І ЛИС.



З їжака сміявся лис:

- В тебе чуб не так поріс,

це не чуб – якийсь клубок

чи то голок, чи шпильок.

В перукарню б ти побіг –

там шпильки б свої постриг

чи гребінчика б придбав –

чуб по моді причесав.

Тільки це промовив лис,

а до нього змій підліз.

З жахом лис подавсь назад,

та повзе на лиса гад.

Лис до пня скоріше – верть,

а повзе за лисом смерть.

Коли враз клубок шпильок

підкотився під пеньок,

покотився до змії

і шпильками вбив її.

Бачить лис: це не клубок,

а завзятий їжачок!

Їжачку вклонився лис,

лапку з вдячністю потис

та й од радості аж плаче:

- Не стрижи шпильки,їжаче!

***

Прочитай правильно слова: шпильок, перукарню, подавсь, завзятий, вклонився, вдячністю.



Прочитай вірш за строфами. Про що головне йдеться у кожній з них?

Простеж, як змінюється поведінка лиса. Хто був головною причиною такої зміни? Подумай, як ці зміни передати за допомогою відповідного темпу читання та інтонації.

___________________________________________
ПОЗНАЙОМИЛИСЯ.

Вересневий ранок батьківською рукою поклав на русяву голову новенький, з солдатського сукна картузик і покликавав до школи.

- Ти ж дивись та гляди мені… - ще наказувала мати щось із порога, коли він перестрибнув перелаз і мало не збив з ніг якусь дівчинку, що теж ішла до школи. Як і всі школярки у їхньому селі, вона в хусточці несла свій підобід.

- Ти чого? – налякано спитала дівчинка.

- А тобі вулиці мало, що біля перелазу чалапаєш?! – одразу гримнув на неї.

- Я ж не знала, що ти будеш через перелаз стрибати…- довірливо сяйнула великими синіми очима і запитала: - Це твоя вулиця?

- Моя! – ще раз поглянув на крамну хустинку- вона, як на той військовий час, була дивиною, бо всі школярки мали тільки полотняні хусточки.

- А наша вулиця ширша! – похвалилася дівчинка.

- І в нас була широка, так сусіди, поки мінялися різні влади, переставили плоти і вкрали піввулиці.

- Хіба ж вулицю можна вкрасти? – не повірила і засміялася школярка.

- Коли добрі злодії, то не тільки вулицю, а й банк можуть обікрасти.

- Банк? А що воно таке?

- Це така велика хата, де всюди лежать гроші, і паперові, і з чистого золота.

- А хіба ж гроші не закопують у землю?

- У банку не закопують.

- Через те їх і крадуть,- вирішила дівчинка, оглянулась і таємничо зашепотіла: - А мій брат Омелян ходив у степ шукати могильний скарб.

- І знайшов?

- Ні, тільки зітліле сідло викопав. Сердився він і на нього, і на нас з мамою.

- Чого ж на вас?

- Треба ж зігнати на комусь злість. Ти в яку ходиш групу?

- У другу.

- А я у першу ще передучора сама записалась, бо в мене буквар є. Як тебе звати?

- Богданом.

- А мене по-різному: як не сердяться – Яриною, а як сердяться – Оришкою. У нас дома є журавель з перебитим крилом, такий гарний і розумний: курей стереже, і вже шулуці не добратися до курчат.

- Покажеш його мені?

- Авжеж…


***

Русяву, солдатського, картузик, перелаз, підобід, гримнув, сяйнула, крамну, військо-вий, полотняні, влади, плоти, могильний, зітліле, передучора.

Що цікавого ти дізнався з цієї розповіді. Чи можна з неї довідатись про незаможне життя обох дітей і про час, в який відбулися описувані події? Доведи це.

Прочитай текс в особах

______________________________________


Тамара Коломієць.

Тамара Коломієць народилася на Черкащині в місті Корсунь – Шевченківський у 1935 році. Мати тяжко працювала, тому вихованням дівчинки займалася бабуся. Улюбленою книжкою майбутньої поетеси був «Кобзар» Тараса Шевченка.

Після закінчення школи Тамара Коломієць навчалася у Київському університеті. На початку творчого шляху вона познайомилась з відомими письменниками Максимом Рильським, Михайлом Стельмахом, Володимиром Сосюрою.

У творчому доробку поетеси поезії, казки, небилиці, лічилки, смішинки, загадки.

***

ЧОЛОВІЧКИ



Поглянь, як із жолудів

виходять чоловічки –

в них круглі шапочки руді

і загорілі щічки..

На підвіконня влізуть вмить,

де хвора дівчинка лежить,

зігнуть пружинки-ніжки

і пострибають в ліжко.

Дівча їх всіх порозставля

і запита:

- Ви звідкіля?

- А нас дістав на дубі

хлопчисько білозубий.

Нам ручки-ніжки поробив

і на віконце підсадив.

Такий химерний* чоловік –

нас залишив, а сам утік!

***


Химерний – тут: дивний, незвичайний.

Як ти думаєш, хто цей химерний чоловік? •Чому він утік?

Чи вмієш ти робити таких чоловічків?

Продовжіть діалог дівчинки з цими чоловічками?

___________________________________________




Анатолій Костецький
Народився Анатолій Костецький у місті Києві в учительській сім’ї у 1948 році. Ще в п’ятирічному віці, коли старші запитували, ким він хоче бути, хлопчик твердо відповів: «Письменником». Це викликало сміх у дорослих. Та слова справдились.

Анатолій Костецький – улюблений дітворою поет. Його вірші перекладені білоруською, польською, російською, німецькою та іншими мовами.

***
НЕ ХОЧУ.

Метелика ловити я не хочу;

він – квітка неба, хай живе собі!

Хай крильцями барвистими тріпоче,

щоб радісно було мені й тобі.

І квітку лісову не стану рвати,

її додому я не понесу,

бо вдома їй джмеля не гойдати

і не попити ранками росу!

І не стеблинку, гілку чи травинку

я не ображусь – це страшенний гріх!

Бо в кожній з них живе тремка живинка*,

що світиться довірою до всіх.

***


Живе тремка живинка – тут: ніжна, беззахисна парость життя.

Від чого поет застерігає, а що утверджує?



Як би ти продовжив вірш?

Зверни увагу на вислів «метелик - квітка неба».

Спробуй пояснити, у чому незвичайність і краса цього порівняння.

Світ прози

Анатолій Григорук

ЧИМ ХАТА БАГАТА

Визолотило сонце лани. Скрізь розпросторився густий гарячий дух стиглої пашні.

Денисків тато і днює й ночує в полі. У комбайнерів за бригадира, і роботи в нього у жнив’яний час — непочатий край.

Дениско так, бува, скучить за татом, що більше й витерпіти несила. Тож відпроситься в домашніх, осідлає замість коня довгу лозину — й біжить на лан. Перетне ріднесенький лісок, за ним ярок та смугу колючої стерні, і вже ось він, у кабіні татового комбайна, що пливе по безмежному жовтому морю.

— Це добре, що ти підсобити* прийшов,— пригладжує Денискові непокірного чубчика тато.— Тут, брат, поспішати треба, бо не той урожай, що в полі, а той, що в коморі. Як думаєш, упораємо за сьогодні цей лан?

— Щось йому ні кінця ні краю,— з непевністю в голосі каже Дениско. ;

— Не питає добрий жнець, чи широкий загонець,— усміхається тато й, підморгнувши синові, додає: — Очі роботи лякаються, а руки роблять...

Так, перемовляючись та жартуючи, вони і жнивують, поки сонце не похилить до обрію і не ляже на землю передвечірня сутінь*.

Частенько в цей час приходить по Дениска бабуня. Та не з порожніми руками. Вона приходить з повним кошиком ще теплих пиріжків та струдлів, з баночкою липового меду і бідончиком квасу чи узвару.

Тато зупиняє комбайна, подає знак своїм хлопцям, щоб усі ставали на підвечірок. І тут таки купа обмолоченої соломи обертається на скатертину-самобранку.

Призволяються комбайнери струдлями та пирогами, найласіші шматки Денискові підсовують.

А бабуня припрошує:

— Їжте, любі женчики, їжте. Чим хата багата, тим і рада.

— Е, бабо Насте, ваша хата не тільки пирогами багата,— весело усміхається Степан Ящук, високий парубок, що любить підкидати Дениска мало не під самісіньке небо. — Он який у вас хлібороб росте! Не хлопець — золото. Якби не Дениско, ми б сьогодні й половини норми * не зробили. Недарма кажуть, що нива потребує доброї погоди, доброго насіння та доброго робітника. Дениско опускає долу очі, бо не звик, щоб його хвалили, якийсь час мовчки вминає струдля з яблуками, а тоді каже баском:

— Зараз мені вже додому треба. А завтра я знов прийду. Буду щодня вам допомагати, поки весь лан не вижнемо.

І, взявшись з бабунею за руки, вони повертають у бік запнутого вечірнім серпанком села.

***


Підсобити – допомогти.

Сутінь - присмерк після заходу сонця.

Норма – установлена міра.

З якою роботою під час жнив тебе знайомить оповідання? Розкажи.

Чим багата хата баби Насті?

Як ти розумієш речення: «Не хлопець - золото»?

Розкажи про свої добрі справи влітку.

Знайди речення, які могли б бути прислів’ям. Поясни їхній зміст.

___________________________________________
Віктор Кава

«ДОБРАНІЧ, МАМОЧКО!»

Леся ось уже тиждень самі п’ятірки приносить, радує маму.

І в суботу - захекана од швидкого бігу, розчервоніла – вскочила у коридор і дзвінко вигукнула:

- Мамочко, як твої успіхи на роботі? А в мене - п’ятірка! – І для більшої переконливості показала розчепірену п’ятірню.

- Молодець ти у мене, - погладила мати доньку по білявому волоссячку. – Швиденько роздягайся і до столу. Які пиріжки спекла сьогодні наша духовка! Мовби знала, що ти п’ятірку принесеш.

Лесю не довелося двічі припрошувати.

Уминаючи третього пирога, на хвильку підвела на маму очі й скоромовкою:

- Ой, я так поспішала, мамочко, до пирогів,що не все тобі сказала… У мене і четвірка є сьогодні . З диктанту…

- Ну, і то непогано, - хитнула головою мама. – Не все ж і п’ятірки одержувати.

- Так, так – охоче згодилась Леся. – А самій лише мені п’ятірки, то всім і не вистачить. Погулявши надворі, сіл Леся за уроки. Мама клопоталася на кухні. Аж чує – кличе доня.

- Чого тобі?- озвалася мама. - Не розумієш може, чогось? То я зараз, ось тільки руки витру.

-Та ні розумію… - Леся на те. – От ти казала, мамочко, що не все ж і п’ятірки одержувати, правда. То не все ж і четвірки одержувати, правда?

- Ну-ну, - насторожилась мама.

- От і в мене сьогодні якось так вийшло, безневинно глянула на маму голубими оченятами, - що трійка з малювання потрапила в зошит.

Мама тільки зітхнула.

Уже лежачи в ліжку і слухаючи по радіо вечірню казку, Леся раптом пригадала весело:

- Ой, мамочко, яка я забудькувата! Та ж мені сьогодні ще й двійку з читання вчителька поставила. Ох, і пам'ять же в мене! Добраніч, мамочко!

І мерщій одвернулася до стіни і голосно сопла носиком.

***


Переконливості, розчепірену, п’ятірню, припрошувати, клопоталася, насторо-жилася, безневинно, забудькувата.

Підготуйся до читання розмови Лесі з матір’ю в особах. Що ти відчував, читаючи слова дівчинки? Як змінювався настрій матері? Чому?

Чи доводилось тобі колись бути в подібній ситуації?

Що в поведінці Лесі ти схвалюєш, а що засуджуєш?

________________________________________
Оксана Іваненко

НА ДОБРАНІЧ



(Скорочено)

Пролинуло літо, як на крилах, і настала осінь. У лісі ледь-ледь шаруділо листя, і ніби хтось тихо ходив попід березами і кленами. І де не пройде – там листя ставало золоте й червоне. Мабуть, то й ходила осінь, тільки так, щоб її ніхто не бачив.

Уже не впізнати було рідного лісу, рідної галявинки*, рідного ставка. Квіти пов`яли і посохли, травиця пожовкла. Усі були заклопотані, всі готувались до зими. Жучок літав то туди, то сюди і не знав, що йому робити. Пташки збиралися зграйками і співали, але вже не так, як влітку – весело та дзвінко, а так сумно, журно:

Осінь ходить по діброві,

золотить листки кленові.

Прощавай, наш рідний гай.

Летимо в далекий край!

Ось пташки знялися високо-високо і зникли за хмарами. Щодня відлітало їх усе більше та більше.

- Невже всі з лісу відлітають? – затурбувався жучок. –А як же я? Мабуть, і мені треба летіти.

Опало листя. Жучок полетів до ставка. Товста жаба та п’ятеро жабенят сиділи на лататті*.

Жучок присів оддалік на пеньку все-таки обережність не заважає – і спитав чемно:

- А коли ви збираєтесь відлітати?

- Відлітати? Ква-ква! Які дурниці! Хто ж розумний відлітає? Ми можемо спати на самому дні у себе вдома, в м’якому намулі. Правда, діти?

- Так-так! Ква- ква!- заквакали жаб’ячі діти на знак згоди.

- А що ж мені робити? – перялякано спитав жучок.

- Якщо хочеш, можеш і ти спускатися з нами,- місця в нашому домі на всіх вистачить. І не бійся: таких, як ти, ми не їмо. Ну, ходімо, дітки!- і жаба стрибнула в ставок, а за нею її п’ятеро жабенят.

Жучок глянув на воду - і аж моторошно* йому стало: він же потоне, коли пірне глибоко, та й вода така непривітна, холодна.

Сидить жучок і журиться:

З пташками високо,

з жабками глибоко.

Де ж моя хатонька?

Де ж мені спатоньки?

А тут ще і вітер подув, і жовте листя попливло з вітром по воді. Холодно, невесело жучкові.

- Полечу , пошукаю і собі хатку,- вирішив він.

Під корінням пенька, серед зелені, він помітив невеличку дірочку.

- Ану подивлюсь, може то для мене хатка буде!

Він устромив голову в дірочку і побачив, що дірочка – не дірочка, а справжня нірочка. Він сміливо вліз увесь і раптом зупинився. З тридцятеро змій спало, скрутившись, найстарша змія, а біля входу – одна невеличка. Але й ця невеличка була як велетень-велетенcький, порівнюючи з жучком.

Жучок затремтів і кинувся назад. Невеличка змія коло входу раптом позіхнула і глянула просто на нього. Але не встигла вона й ворухнутися, як жучок дременув так, як тільки могли його нести ніжки.

- І де ти загинуло, мале дурне? – почув він коло себе. Обернувся і побачив старого жука з рогами.

- Дядечку! Я потрапив до страшних змій. Вони теж сплять, а я їх збудив. Тікаймо, вони з’їдять нас!

- Не лізь, куди не просять! Так тобі і треба! – засміявся старий. – Та то веретільниці* - великі ящірки. Дуже ти їм потрібний: вони вже на зиму полягали.

-А що ми робитимемо?

- І ми ляжемо. – І старий показав жучкові щілину в корі дуба. - Отут ми й поспимо. Бач, як уже холодно.

- І довго спати? – запитав жучок. – Я не люблю довго спати, я більше люблю літати.

- На холоді не політаєш, - засміявся старий. –Поспи до весни, поки пташки повернуться і квіти зацвітуть.

- Хм…- похитав головою жучок. – Що ж, спати так спати,- промовив і склав крильця. Він втомився за свої мандрівки і охоче заснув на цілу зиму.

А старий жук потихеньку наспівував:

Люлі, люлі, жучку,

спи, засни!

Поки стане тепло,

до весни!

А потім і сам став кліпати очима й теж заснув. На добраніч, жучки!

***

Поясни назву оповідання.



Пронумеруй пункти плану у правильній послідовності та перекажи за ним оповідання:

Розмова жучка з жабами.

Повчання старого жука.

Пташки прощаються з рідним краєм.

Зустріч зі зміями.

Ходить осінь лісом.

Чим запам’яталося тобі це оповідання?

Прочитай і дай відповідь, чи все правильно сказано: Хлопчик дуже сміявся, коли в гнізді побачив великого жука.

___________________________________________


Іван Сенченко

ПАСТУХ РОГАТИЙ

Вийшла Катруся ввечері погуляти. А надворі сніг, а надворі мороз, і такий пекучий, що в Катрусі щоки почервоніли, як яблучка. Взяла вона саночки. Почала з гірки спускатися. Ще червоніші щоки стали в Катрусі. Очі блискотять. Пара з рота клубком вилітає. Гарно!

Спинилася відпочити. На небо глянула і задивилася.

Все небо сине-сине, аж темне, і на ньому без кінця і краю зірок насипано. А між ними ясний ріжок молодого місяця.

Аж тут Юрчик вискочив з двору. Кричить:

— Гей, Катрусю, це ти?

— Я.


— Що ти робиш?

— Загадки пригадую.

— Загадки пригадуєш? — Юрчик підбіг до Катрусі, глянув на неї і спитав: — А яку ти вже пригадала?

— А ось яку, — відповіла Катруся. -Пам'ятаєш, бабуся загадувала: поле неміряне, вівці нелічені, пастух рогатий.

Але Юрчик не був тоді дома, як бабуся цю загадку загадувала, то й не знав, як її відгадати. Насупився. Пальця до лоба приклав.

Думає, думає, а відповіді не знає. Здається йому, що він ніколи не бачив ні такого великого поля, ні таких овечок, ні рогатого пастуха.

Тоді Катруся сказала йому:

— А ти глянь на небо. Добре придивися та й подумай гарненько.

Глянув Юрчик угору і закричав радо:

— Е, тепер я вже знаю, що то! Небо, зірки, молодий місяць! Гарна загадка! Тільки я теж таку знаю.

Ану, вгадай, що воно: ішов волох, розсипав горох; почало світати — нема що збирати.

Тепер Катруся почала відгадувати. Сказала:

— Волох — це чоловік такий з Волощини; горох — зірки на небі. Це я розумію. А чому, коли почало світати, не стало чого збирати, не вгадаю!

Юрчик пояснив:

— Бо зірки тільки вночі світять, а вранці, коли почне розвиднятися, вони зникають з неба.

А тим часом, поки Катруся з Юрчиком загадували і відгадували загадки, як узявся біля них мороз! За ніс щипає, за щоки щипає! Заліз Катрусі в рукавичку; почав добиратися до пальчика на нозі.

А тут і баба з дверей:

— Катре, Юрчику, ану, час уже до хати! Бачите, який мороз? Так береться, що аж скалки проти місяця скачуть. Мерщій у хату. Ну, кому я сказала?

У хаті затишно. Вікна закутані. Грубка горить. Від неї тепло по всій хаті розходиться. Пороздягалися Катруся і Юрчик, посідали біля грубки, руки до вогню простягають...

Гарно, коли тепло, коли є де зігріти руки...

***

Прочитай уважно текст. Який малюнок ти б намалював до загадки, що пригадала Катруся?



Зверни увагу,як діти проводять вільний час. З якими ознаками братик і сестричка відгадали загадки?

___________________________________________



Вадим Скуратівський

ЛЕЛЕЧИНА КРИНИЦЯ

Трапилось це раннього літа. Пасучи з батьком череду корів, Сергійко побіг до околичної криниці напитись води. Туди зирк, сюди зирк – нема джерела. Напевно, проїжджий трактор завалив гусеницею живе русло. Зі сльозами на очах хлопчик прибіг до тата й розповів йому про те, що побачив. Похитавши головою, батько мовив: «Ну й люди ж… таку криничку знівечили! Вона ж чи не найдавніша на наших землях. За переказами, тут зупинялося військо Богдана Хмельницького, пив джерельну воду Тарас Шевченко, гуртували свої загони ковпаківці. А знаєш, чому її назвали Лелечиною?» - «Ні!, - відповів Сергійко. – А чому?»- «Бо біля неї щоосені збираються лелеки, щоб гуртом одлетіти у вирій». – «То що вона тепер - загине?» - сумно спитав Сергійко. – «Думаю, що ні, - заспокоїв його тато. – Але криницю треба рятувати. Спочатку розкопати пісок, очистити джерело від намулу, потім улаштувати відтік води і обнести цямринням. А щоб дно не замулювалось, не притрушувалось пісковієм – обсадити калиною чи вербою…»

Ціле літо провів Сергійко біля кринички. Попервах, як радив батько, розчистив пісок, звільнив дно від намулу, а коли з-під землі за- срібнів ледь-ледь помітний струмочок, хлопчик прокопав стічну канавку. Щоранку, навіщаючи криницю, він бачив, як дужчало, набиралось сили, повноводилося джерельце. Згодом Сергійко, назбиравши на дооколі камінців, обцямрував ними стінки копанки, виклав дерном пішник, поставив ліщинову загороду, біля якої, тільки настане осінь, з’явиться живопліт. А для зручності й лавку змайстрував, ще й полив’яний кухлик повісив.

Смакували люди водою, дякували Сергійкові. Якось їхав у поле до косарів бригадир, побачив хлопчика біля криниці, зупинив мотоцикл. «То як джерельце? Кажуть, вилікував ти його від тяжкої хвороби?» - І він по-батьківськи погладив хлоп’ячу голівку. – Молодець, Сергійку, тепер механізатори тамуватимуть спрагу з Лелечиного джерела!»

***


Проїжджий, знівечити, Лелечиною, цямринням, по первах.

Чим знаменита Лелечина криниця?

З чого видно, що Сергійко справжній охоронець природи?

Як йому вдалося «вилікувати джерельце від тяжкої хвороби»?

Як по-іншому можна сказати: «знівечена криниця», «засрібнів струмочок», «набиралося сили джерельце»?

_____________________________________


Василь Сухомлинський

МАТЕРИНЕ ПОЛЕ

У матері було два сини – старший і молодший. Коли поженилися, наділила мати кожного з них нивою. Були ці ниви поруч. Сталося так, що старшому синові дісталася нива на крок ширша, ніж молодшому.

Затаїв молодший син образу, бо на три мішки менше пшениці збирав щороку, ніж старший.

З кожним роком образа все глибшала, аж поки не переросла в ненависть. Зненавиділи брати один одного. Стали уникати зустрічей. Коли старший працював на ниві, молодший не показувався в полі. Коли молодший був на ниві, старший сидів дома.

А мати жила далеко, за лісом. У неї була там своя нива, на якій вона працювала, коли здужала. Через людей чула, що її сини ненавидять один одного. Кілька разів приїздила їх мирити, але нічого не виходило. Не хотів і слухати старший син, щоб півкроку поля віддати молодшому.

Та ось одного спекотного літнього дня, напередодні жнив, дійшла до синів звістка: прилетіла з чужого далекого краю чорна сарана*, сіла на материну ниву й поїла хліб дощенту*.

Приходить старший син до молодшого та й каже:

- Ти чув, брате, про материне горе?

- Чув, - відповідає молодший син.

- Що ж ти думаєш робити?

- Миритися нам треба, ось що, - каже молодший син.

- Так я потому й пришов до тебе, - радісно мовить старший брат. – Коли на материному полі горе – треба забути нам про сварку й закопати в землю ненависть.

Пішли брати в поле, стали на межі*, викопали яму й поховали в ній ненависть.

А тоді й подумали:

- І для чого нам ця межа? Хай поле наше буде спільне. А зібраною пшеницею ділитимемося!

Так і зробили брати: перекопали межу. Скосили пшеницю, обмолотили, поділили на троє. По одній третині залишили собі, а одну матері відвезли.

Бо коли на материному полі горе – треба забути про суперечки, образи, ненависть.

***

Що тебе схвилювало у творі?

Чому ти радів?

Знайди абзац зі словами: зробили, перекопали, скосили, обмолотили, поділили, залишили, відвезли.

Чи помітив ти, яке слово повторюється в тексті багато разів?

_____________________________________



Василь Сухомлинський

ЯК СЕРГІЙКО НАВЧИВСЯ ЖАЛІТИ.

Маленький хлопчик Сергійко гуляв біля ставка. Він побачив дівчинку, що сиділа на березі річки.

Коли Сергійко підійшов до неї, вона сказала: -Не заважай мені слухати, як хлюпаються хвилі.

Сергійко здивувався. Він кинув у ставок камінець.

Дівчинка запитала:

- Що ти кинув у воду?

Сергійко ще більше здивувався.

- Невже ти не бачиш? Я кинув камінець.

Дівчинка сказала:

- Я нічого не бачу, бо я сліпа.

Сергійко від подиву широко відкрив очі й довго дивився на дівчинку.

Так, дивуючись, він і додому прийшов. Він не міг уявити: як це воно, коли людина нічого не бачить?

Настала ніч. Сергійко ліг спати. Він заснув з почуттям подиву.

Серед ночі Сергійко прокинувся. Його розбудив шум за вікном. Шумів вітер, в шибки стукав дощ. А в хаті було темно.

Сергійкові стало страшно. Йому пригадалась сліпа дівчинка. Тепер хлопчик уже не дивувався. Його серце стиснув жаль.

Як же вона, бідна, живе в отакій темряві?!

Сергійкові хотілося, щоб скоріше настав день. Він піде до сліпої дівчинки. Не дивуватиметься більше. Він пожаліє її.



***

Дивуючись, дивуватиметься, темряві.

Як ти вважаєш, чому дівчинка слухала хлюпання хвиль?

Що вразило хлопчика? Яке почуття було в Сергійка під час зустрічі з дівчинкою? Про що свідчать його переживання серед ночі?

Прочитай мовчки оповідання, визнач інтонацію слів хлопчика і дівчинки.



Олесь Дерманський

Чудове чудовисько



Повість

Чемпіон з баранців

Соня ліпила баранця. Еге ж, пластилінового баранця — синього з фіолетовими ріжками.

Тонка робота. Той, хто хоч раз ліпив баранця, знає: щоб створити гарну фігурку, замало пластиліну й хисту — тут ще й настрій відповідний потрібен, натхнення, так би мовити. А яке там натхнення, коли тебе несправедливо ув'язнено у власній кімнаті й суворо заборонено виходити гуляти на вулицю, ще й дивитися телевізор. А засніжений двір так манить!

— Нормальні діти зараз баб снігових ліплять, а я... — Соня засмучено глянула на свого неоковирного баранця. — Це ж і німому ясно, що то Сашко П'явочка намастив повидлом учительські окуляри, а не я. Чому ж я повинна дурно страждати? Зажурена дівчинка підійшла до вікна й відхилила штору. У дворі ніхто з дітей уже не грався: там починалася справжня завірюха. Страшний вітер гудів у свою холодну трембіту, нагрібав повні жмені снігу й зопалу жбурляв бозна-куди... Раз по раз повз вікно пролітали снігові вихори. В одному з них була обгортка від цукерки.

«Іриска», — сумно зауважила Соня й відчула, як

рот наповнюється слиною.

В іншому вихорі крутилася чиясь рукавичка, в третьому...

— Нічого цікавого, — скептично зітхнула дівчинка, і раптом побачила, що в третьому вихорі повз її вікно пролетіло й тут-таки зникло... чудовисько!

Соня очам своїм не повірила.

Дівчинка навчалася в третьому класі й уже давно не вірила у всіляких казкових істот. Але ж зараз вона сама бачила, як за вікном пролетіло велике волохате рожеве чудовисько.

— Бабусю! Бабусю! — Соня кинулася до дверей.

— Там чудовисько!

— Не вигадуй казок! — озвалася з вітальні бабуся. — Можеш навіть не хитрувати, все одно я не дозволю вийти на вулицю. Бач, що вигадала — чудовисько! Сміхота! «Справді, як мені не соромно, — подумала дівчинка, — я ж знаю, що чудовиськ не буває. Мабуть, мені просто здалося». Соня сіла на м'який килим і знову взялася до свого пластилінового баранця.

— Е, нікудишній баранець, — раптом почувся чийсь грубенький голос.

— Я знаю, — промовила Соня й спохопилася: в

кімнаті, окрім неї, нікого ж немає! Чий це тоді басок? «Оце-то досиділась зачинена, — про себе міркувала дівчинка, — то мені чудовисько за вікном ввижаються, то якісь голоси вчуваються...»

— Кепськувато розім'яла пластилін, — знову промовив той самий загадковий голос.

— Хто тут? — перелякано запитала Соня.

— Це я.


— Я — ц-це хи-хто?

— Я — це я, чудовисько, — почулося у відповідь.

— С-справжнє чу... чудовисько? — загикуючись

запитала дівчинка.

— Можеш подивитися, — відповів голос. — А де ти?

— Та ось же, за вікном.

Соня підійшла до вікна — люди добрі! Там справді стояло чудовисько. Воно було наче маленький стіжок сіна — не набагато вище за Соню, але з доволі великою головою, волохате та ще й засніжене. Щоправда, сіно не буває такого яскраво-рожевого кольору та ще й в синю цяточку.

— Можна в гості? — спитало чудовисько.

— А т-ти не ку-кусаєшся? — спитала ошелешена Соня.

— У...у, — відповів несподіваний гість.

— Ну, то залазь, — Соня розчинила вікно й тут-таки для хоробрості вигадала: — Тільки дивись мені, бо я чемпіонка класу з бойового гопака.

— Е, а я чемпіон лісу з пластилінових баранців,— й бровою не повівши, вигадало чудовисько, спритно залазячи на підвіконня.

— А звідки ти тут узялося? — запитала Соня.

— Е, катався на вихорі, а потім дай, думаю, зайду. Знаєш, мені в лісі так самотньо.

— Ух ти! На вихорі! А я на санчатах люблю. З

гірки. Або на лижах.

— Е, на вихорі краще, — запевнило дівчинку

чудовисько.

— Я на вихорі не вмію, — чесно зізналася Соня.

— Е, навчу, якщо не забоїшся.

— Це я забоюся! — Вже зовсім осміліла Соня. —Ану, пішли, зараз я тобі покажу, як я забоюся.

Ми з Сашком...

Соня штовхнула двері.

— Ой! Тільки мені на вулицю сьогодні не можна виходити. Бабуся заборонила. Вона в мене добра, але сувора.

— А батьки як?

— Я з бабусею живу, — пояснила Соня. — Мій

татко працює дипломатом у одній африканській країні, я весь час забуваю, як вона зветься. І мама там з ним. А мене не взяли. Бо там,кажуть, комарі отакенні, дуже небезпечні. Й у школах нашої мови не розуміють. А мені ж треба вчитися... Я вже так скучила за своїми. Але татко з мамцею за декілька місяців повернуться.І привезуть мені справжнього балакучого папугу. Уявляєш?! Ото клас буде! Вчитиме за мене вірші напам'ять, я на уроці тільки рота розкриватиму, а папуга з-під парти буде вірша шпарити! «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями сопуть...» Сильно придумано, правда? Ніхто не здогадається!

— Виходить, ти декілька місяців сидітимеш зачинена? — скривилося чудовисько.

— Та ні, тільки сьогодні. Та й то — з перервою на обід.

— Е, тоді це не страшно. Можемо баранців поліпити. Я вже казав тобі, що я чемпіон з баранців?

— Угу, — кивнула Соня. — А тебе як звуть?

— Та ж Чудовисько.

— А мене — Соня. Ти хлопчик, правда?

— Я — чудовисько, — шморгнуло носом Чудовисько.

— Я мала на увазі: ти він, а не вона?

— Та, мабуть, він, — стенув плечима несподіваний гість і взявся розминати пластилін.

Чудовисько справді був мастаком баранців ліпити. Вони в нього виходили дуже акуратні й симпатичні. Коли баранців уже було з пів-отари, Чудовисько підхопився.

— Буду йти, — пробасував він, — уже вечір.

— Приходь ще, — сказала Соня, відчиняючи вікно. — 3 тобою цікаво, Чудовисько в горошок.

— В горошок, в горошок. Я в бабу вдався, — кивнув Чудовисько. — Бувай!

— Бувай! — Соня зачинила за дивним гостем вікно і помахала йому вслід.

Чудовисько розтав у темряві. Тієї ночі Соня

довго не могла заснути: це ж треба – справжні- сіньке чудовисько, та ще й чемпіон з баранців!..

***

Пластилінового, зопалу, чудовисько, кепськувато, стіжок, дипломатом, шморгнуло.

Що побачила у вікні дівчинка?

Чому бабуся не повірила дівчинці?

Про що розмовляла дівчинка з Чудовиськом?

______________________________________



Марія Чумарна

КАЗКА ПРО ДРУГА

Ви знаєте, як непросто знайти друга. Люди дуже часто називають один одного друзями: скажімо, хтось поділився з тобою цукерками чи зіграв у якусь цікаву гру — і ти вже радієш, що у тебе є друг. А завтра приятелеві захочеться піти в гості до когось іншого, він забуде, що обіцяв тобі зустрітися аби разом кудись піти. І ти вже зовсім самотній...

Сьогодні зі мною так повівся мій однокласник Сашко. Я увесь вечір просидів за комп'ютером, граючи у свою улюблену гру: це була гра про космічні подорожі з другом. З комп'ютерним другом, котрий потрапляє з тобою на іншу планету.

Мій друг Компутик — дуже розумний і винахідливий. Він має спеціальні фотопристрої, котрі вловлюють наближення стороннього предмета, в нього є свій власний маленький космічний корабель, котрий він може збільшувати до потрібних розмірів аби повернутись на Землю. Він уміє добре стрибати, залазити у всі шпарки, все чути і все бачити. Я намагаюсь встигати за ним, щоб не вийти з гри.

Але коли ми з Компутиком подолали всі перешкоди і опинилися на найвищій горі планети Тайн, я раптом знову згадав про Сашка — і мені стало сумно.

Компутик весь час стрибав, бігав, щось оглядав, вимірював, а я сидів і роздивлявся планету Тайн. Вона була дуже красива: рожеве небо із золотистими марками низько пливло над золотими і срібними річками. Червоні дерева майже закривали високі трикутні споруди, що були схожі на єгипетські піраміди, це були міста жителів планети Тайн. Самі жителі були невидимими: ми з Компутиком докладали чимало зусиль, аби не попастися їм в руки. Звірів на планеті ми теж не бачили, хоча Компутик дослідив, що вони живуть у підземеллях.

Сидячи на горі, я раптом відчув, що мені не хочеться більше оглядати чужу планету. Я згадував, як влітку ми з Сашком ходили на рибалку, каталися на моторному човні. Сашко навчив мене пірнати і ми виловлювали із дна річки красиві камінці. А потім , будували з них на піску фортецю. Сьогодні ми збиралися разом збудувати нове місто з конструктора «Лего». Сам його придумав і намалював. А ще Сашко допомагав мені виконувати домашні завдання з математики.

Цікаво, як між собою спілкуються ці невидимі істоти? Чи вміють вони сміятися, плакати, розказувати свої історії? Чи у них є друзі? Раптом я побачив, що Компутик сигналізує мені на своєму маленькому екрані: «Ти повинен рухатися далі, бо вийдеш із гри і лишишся на планеті Тайн!»

Компутику, чому ти не вмієш розмовляти? Чому не привертаєш уваги на те, що я сиджу і нудьгую, що мені зовсім не хочеться продовжувати гру? Ще вчора я виділявся перед своїми однокласниками: «Мені з вами зовсім не цікаво! У мене є друг Компутик — я можу по всьому світу подорожувати!»

Куди потрапив хлопчик? Як виглядала планета Тайн? Над чим замислився герой? Що його тривожило?

Раптом екранчик погас — разом із Компутиком. Я лишився сам на чужій планеті! Мені стало страшно. Я дивився на краєвид довкола — і відчував, як від страху почали холонути руки і ноги. Тепер мені ніхто допоможе!

Напевно, я просидів дуже довго, бо колір неба зовсім змінився: воно стало фіолетовим, дерева і міста засвітилися ніжним рожевим світлом. Я не знав, чи це була ніч, чи день. Але мені стало тепло. Здавалось, що хтось поклав на плечі якесь покривало. Високо вгорі світила велика різнокольорова зірка. Я почав уважно її розглядати — і раптом упізнав: це була наша планета Земля! Зовсім така, як глобус у моїй кімнаті. Вона була так близько і так далеко!

Я знову згадав про Сашка і про те, що тато й мама будуть дуже хвилюватися, якщо я не повернусь додому. Але вони не знатимуть, де мене шукати. Напевно, Компутик знає, як мене повернути додому, але він сам не здогадається це зробити. Він же не людина. Йому байдуже, що мене нема поруч. Він грає у свою гру. А Сашко, напевно, вже вдома,— готується до уроків або дивиться телевізор. Я розповів би йому, які цікаві тут будинки, які незвичайні дерева і рослини. Ми разом намалювали б жителів планети, хоча я їх і не бачив.

Мій друг дуже гарно малює різних фантастичних істот. А головне — він уміє мене слухати і сам розповідає безліч цікавих історій, які вичитує в книжках. І, напевно, він би знайшов мене, якби знав, що трапилося!

Я поринув у свої думки — і раптом мені здалось, що хтось мене уважно слухає. Наче я комусь розповідаю про себе, а він мені щось підказує. Я оглянувся довкола. І несподівано виразно почув чийсь тихий голос: «Ти вважаєш, що твій друг може тобі допомогти? То скажи йому про це!» «Як я можу сказати щось Сашкові, коли він так далеко?» «Зовсім не далеко: ти ж увесь час про нього думаєш. Пошли йому свою думку!»

Я встав і почав здивовано оглядатися довкола. Це, напевно, був невидимий інопланетянин.

«Це планета Тайн,— знову почувся голос. - Тут кожен може дізнатися щось про самого себе. Сьогодні ти дізнався, що для тебе не просто важливо грати в гру чи робити якусь роботу,— ти хочеш, аби тебе розуміли, слухали, цінували. Це може тільки уважне любляче серце. Може, для твого Сашка це теж важливо? Може, ти не завжди буваєш уважним до свого друга?»

«Чи був я уважним до свого друга?» — подумав я. Не завжди... Сашко тиждень прохворів, а я дивився вдома мультики. Мені не подобається, коли Сашка хвалить вчителька, бо він добре вчиться, а мені робить зауваження. Я ображаюсь на нього, коли він не дає списувати домашнє завдання, а пропонує його виконувати разом. І я завжди сам граюся з Компутиком — не хочеться, аби Сашко переграв мене.

Напевно, щоб мати друга, треба вміти самому бути другом. Мені стало так прикро за самого себе, що я подумав: «Ну і нехай, нехай я залишусь на цій планеті». Розплакався. а потім заснув.

Хтось розбудив мене,— і яким було моє здивування, коли я побачив над собою маму! Світило сонце, я лежав у своєму ліжку.

«Вставай, бо проспиш перший урок, соню!» По дорозі до школи я забіг до Сашка. Він саме виходив з під'їзду.

— Класна в тебе гра! — сказав мій друг.— Я вчора заходив, а тебе не було. На екрані твого комп'ютера світився напис: «Натисніть клавішу, щоб продовжити гру». Я натиснув — і побачив тебе на якійсь планеті. А цей Компутик весь час давав команду: «Натисніть клавішу, щоб продовжити гру!» Я будував якийсь космічний корабель, садовив тебе в нього, а потім керував польотом, щоб повернути на Землю. У тебе в руках була якась блискуча кулька з написом «Таємниця». Ти її привіз із собою на Землю. До речі, а де ти був? Коли я закінчив гру, твоя мама сказала, що ти вже спиш. Я не помітив, коли ти прийшов.

«Оце так дива!»— подумав я.

— Сашко, я тобі все розповім! Давай сьогодні разом зіграємо!

— Давай, тільки не сьогодні, бо ми з батьками їдемо в гості до бабусі.

— Добре, коли ти зможеш! — сказав я Сашкові.

На уроках я був уважним і спокійним. Мені здавалось, що переді мною на парті лежить невидима сяюча кулька з написом «Таємниця».



***

Компутик, єгипетські, фантастичних, космічний, інопланетянин.

Назвіть головних героїв твору?

Яка пригода трапилась з головними героями?

Що в цьому творі є правдивим, а що вигаданим?

______________________________________
Галина Демченко

ЧУДЕСНИЙ ЦВІТ

Ще в травні, під весняний хор птахів, липа густо вкрилася круглястим, з дрібними зазублинками, листям.

- Як наслухаюсь пташиних співів досхочу, - говорила вона, - тоді й цвістиму.

Так вона без цвіту простояла до самісінького літа.

- Моє гілля аж гнеться од яблук, що поналивалися соком, - раділа яблунька.

- А я вже вдосталь всіх пригостила червоними ягідками, - хвалилась суничка.

З луків дихнув лагідний вітер і приніс пахощі літній трав і свіжого сіна.

- Ой, - схаменулась липа, - пора і мені гілля заквітчати.

Уже час, уже час, - загули бджоли, бо добре знали ціну липовому цвіту. І коли вони якось прилетіли ранком – липу не можна було впізнати.

- Яке ще дерево може похвалитися таким прекрасним, золотистим цвітом, - говорили поміж себе бджоли, - і скільки в ньому соку!

Справді, в пахучих квіточках липи блищали росинки солодкого нектару. Притих вітер, щоб не заважати бджолам. Перехожі вслухалися в дружній аромат липового цвіту.

- Хай здорові будуть люди від мого цвіту і від мого меду, - говорила липа, горда за свій чудесний цвіт.

***

Вибери з тексту слова-прикметники, які описують липовий цвіт.

Вдихни пахощі чудесного цвіту. Відчуй його аромат.

Які ще дерева можуть гордитися своєю красою та плодами?

Дізнайся більше про цілющі властивості липового цвіту.

______________________________________



Алла Коваль

НАША МОВА

Прислухайся: зранку й до вечора навколо тебе звучить мова. Ось у сусідній кімнаті з кимось розмовляє мама, віддалік чується голос диктора радіо, з вулиці долітає то шум машин, то ледь чутні голоси людей.

Ми всі так звикли до цього, що вже майже не помічаємо звучання мови навколо. Ми чуємо її лише тоді, коли вона звертається до нас безпосередньо*.

А тепер припустимо на хвилинку, що мови нашої — та й інших мов на землі — ще нема. Якою була б земля? Якими були б ми? Навіть уявити важко, яка б це була сумна й похмура картина: немає великих міст, ба, навіть малих сіл, не ходять поїзди, не літають літаки, немає автомобілів, скрізь тихо, порожньо й сумно.

А хто там боязко визирає з печери? Та то ж людина! Зіщулилась від холоду й страху, щільніше натягає на голі плечі якусь шкуру, з острахом оглядається... Такими наші пращури були колись, такими б надовго залишились люди, якби вони не зробили геніального* відкриття. Вони винайшли мову.

Мова допомогла людям порозумітися між собою. Недарма ж і сьогодні кажуть: «Треба знайти спільну мову». Люди почали полювати на великого звіра не поодинці, а гуртом, домовившись заздалегідь про роль кожного у цій складній і небезпечній справі. Мова дуже помагала нашим предкам у їх важкому житті. Разом, усім великим родом, легше було корчувати ліс, звільняючи місце для посівів, разом приручати, а потім пасти худобу. І якщо раніше кожен повинен був сам додуматися до того, як зробити ту чи іншу роботу, то маючи мову, можна було розповісти молодшим про все, передати їм свій досвід. І тепер кожне наступне покоління людей не повинне було починати все з самого початку.

Мова первісних людей була дуже бідною, вона складалася з небагатьох слів. Значення у кожного такого слова були нечіткими, їх супроводжували рухами, які допомагали людям порозумітися. Рухами вказували: «Піди туди!», «Візьми оце!», «Допоможи підняти!» Та проходили століття, змінювалися люди, вдосконалювалася й мова.

А далі сталася подія величезної ваги: люди винайшли письмо. Уявіть собі школу, в якій немає зошитів, книжок, щоденників, класної в дошки — нічого. Як ви думаєте: чи легко було вчитися в такій школі? Дуже важко. Учням доводилося зі слів учителя все завчати напам’ять.

Тому винахід письма полегшив навчання, відкрив дорогу розвиткові багатьох наук і мистецтв.

Наше слов’янське письмо, знайомі й звичні літери абетки пройшли довжелезний шлях, поки дійшли до нас. Поклав початок у цьому один дуже давній і беручкий* народ — фінікійці, які жили за 30 століть до нас. Їх письмо запозичили і вдосконалили стародавні греки. Слов’янська азбука була зроблена за зразком грецької. До 24 грецьких літер було додано ще 19 літер. До нас, на наші землі ця азбука прийшла тисячу років тому. За цей час вона змінювалась і вдосконалювалась, поки стала такою, якою ми всі сьогодні користуємось. Важко навіть уявити, скільки людей протягом століть доклали зусиль, щоб сьогодні ми з вами могли писати й читати. Скільки мов на землі? Вважають, що їх близько п’яти тисяч.

Українська мова належить до високо- розвинених мов світу. Багато зробили для її вдосконалення письменники, вчені, видавці книг, газет і журналів, освічені люди різних часів. Почесне місце належить Тарасові Григоровичу Шевченку, який оборонив, відшліфував і показав світові дорогоцінне каміння – мову простого, пригнобленого тоді народу України…

Багато нових слів ми запозичили у своїх близьких і далеких сусідів.

Уся наша планета оповита невидимими шляхами, що ними мандрували й нині мандрують слова. Адже всі народи в усі часи навчались один в одного. Навчаються й сьогодні…

Щоб вільно, невимушено, красиво розмовляти, треба вчитися… Вивчати правила, запам’ятовувати нові слова й прислів’я та приказки, бо це збагачує ваш мову, завчати вірші, бо це розвиває пам'ять. І тоді, послухавши вас, кожний скаже: «Як прекрасно звучить українська мова!»

***


Безпосередньо – прямо

Беручкий – дуже працьовитий.

Геніальний – тут: надзвичайний, неперевершений.

Що для тебе було новим, несподіваним у цій розповіді?

Чим мова допомагала людям? Що для тебе є незрозумілим? Запитай про це вчителя.

Що сказано про слов’янське письмо?

Які нові слова трапилися тобі в тексті?

Запам`ятай поради автора.

______________________________________
Михайло Пришвін

Галявинка в лісі

Берізки останнє своє золото зсипають на ялини й на поснулі мурашники. Я йду лісовою стежкою, і осінній лист стає мені як море, а галявинка в лісі — як острів. На цьому острові стоять близенько одна до одної кілька ялин, під ними я сів спочити.

У цих ялин, виявляється, усе життя вгорі. Там у багатстві шишок господарюють білки, птахи шишкарі й, мабуть, ще багато невідомих мені істот. Унизу ж, під ялинами, похмуро, чорно і тільки бачиш, як летить лушпиння: то білки й шишкарі лущать ялинові шишки й добувають собі з них смачне насіннячко. З такої насінинки виросла колись і ця висока ялина, під якою я зараз сиджу. Цю насінинку заніс колись вітер і вона впала під березою між її оголеним корінням.

Ялиночка почала рости, а береза прикривала її від палючого сонця й морозів.

Тепер ця ялина обігнала березу й стоїть поряд з нею, верхівка до верхівки, з переплетеним корінням.

Тихо я сиджу під ялинкою посеред лісової галявини. Чую, як шепочуться, падаючи, осінні листочки.

Цей шелест опадаючого листя будить зайців, що сплять під деревами, вони встають і йдуть кудись із лісу.

Ось один такий вийшов з-поміж густих ялинок і зупинився, побачивши велику галявинку. Слухає заєць, став на задні лапки, обдивився: всюди шелест, куди йти?

Не посмів іти просто через галявину, а пішов навкруги всієї галявини, від берізки до берізки.

Хто боїться чогось у лісі, той краще нехай не ходить туди, поки падає й шепочеться листя.

Слухає заєць, і все йому здається, ніби хтось шепочеться ззаду й крадеться.

Можна, звичайно, і полохливому зайцеві набратися хоробрості й не оглядатися, але тоді коли б йому не потрапити в справжню біду: під шум листя за ним лисиця крадеться; не оглянеться хоробрий заєць на шелест, тут нишком його й ухопить руда кумася.

***

Лушпиння, чорне, шепочеться, полохливому.


Які дерева побачив автор у лісі?

Яку пору року описано у цьому оповіданні?




Гра «Хто більше знає?».Хто найбільше назве лісових дерев або квітів?

______________________________________
Юрій Дмитрієв

ЛІС


Один художник вирішив намалювати ліс.

- Що таке ліс? – розмірковував він, - Звичайно, дерева!

Намалював берези, ялинки, сосни дуби, і липи. І якими ж схожими на справжні вони вийшли – ось-ось гілки загойдаються. А в кутку, як годиться,намалював лісовичка. Повісив картину, а через деякий час побачив на ній сухі стовбури.

- Це не ліс! – почувся голос лісовичка із кутка картини.

- Без квітів, без трави - не ліс! Намалював художник траву і квіти, та ліс знову засох. - А комах намалював?- знову почувся голос лісовичка. Намалював художник комах і вони обсіли всі дерева.

- Потрібні птахи, а ще – кущі і ягоди – не замовкав лісовичок. Домалював і їх художник. Та ліс знову засох

- Намалюй жабу і ящірку. Погодився художник і домалював багато різних звірів.

Було темно і художник вирішив засвітити світло, та раптом почув тріск сучків і чиєсь фуркання.

- Ось це і є ліс! – сказав лісовичок і зник. А може й не зник, а причаївся десь за кущем чи деревом. Адже ховаються в лісі тисячі жителів. А всі разом вони і утворюють ліс.

***

Що намалював художник?

Якими у твоїй уяві постає ліс?

Намалюй малюнок до цього твору.

______________________________________

Паола Утевська

ЛІС-ТРУДІВНИК

Повітря, вода і ліс — дуже важливі складові частини природи. До того ж вони не лише співіснують одне поряд з одним, а й виконують спільну роботу на користь усієї природи. Ліс, повітря і вода начебто уклали між собою угоду про дружбу і взаємодопомогу. Вони працюють, як великий природний комбінат, де все злагоджено .

Повітря, яке оточує нас і яким ми дихаємо, складається з різних газів та водяної пари. Про всі ці гази ми не будемо говорити. Нас цікавлять зараз лише два: кисень та вуглекислий газ. Ось вуглекислий газ. Коли в повітрі його забагато, то стає важко дихати. Коли ж дуже багато, то дихати таким повітрям смертельно небезпечно.

А ось кисень люди звуть життєдайним газом. Вдихаючи повітря, людина вибирає з нього кисень, а видихає вуглекислий газ. Так само «дихають» і фабрики, заводи, машини — всі зроблені людиною пристрої, в яких щось згорає. Коли, скажімо, виплавляють чавун — спалюють високоякісне кам'яне вугілля. Під паровими казанами, щоб кипіла вода, горить знову ж таки кам'яне вугілля або газ. А під час згорання будь-яких речовин поглинається з повітря кисень і виділяється вуглекислий газ. А скільки тепер на землі тих заводів! І всім їм потрібний кисень, і всі вони викидають у повітря вуглекислий газ. І було б, мабуть, нам непереливки, якби не ліс.

Ліс — це величезний природний цех, який на відміну від заводів, «ковтаючи» вуглекислий газ, віддає в повітря чистісінький кисень. Та не тільки в цьому його заслуга перед живим світом нашої планети. Він насичує наш повітряний простір, нашу атмосферу водою, без якої теж неможливе було б життя. Звичайно, дерева не виробляють води, вони висмоктують її з глибин землі своїм корінням. Висмоктують разом з поживними речовинами — різними мінеральними солями, розчиненими в ній. Солі дерева забирають собі — за їхній рахунок вони ростуть, а от воду випаровують через листя. Випарувана листям вода потім знову дощами повертається в землю.

Звичайно, узимку ліси випаровують вологи менше, ніж улітку, вони дрімають зимовим сном. У повітрі в цей час волога береться з інших джерел. Її приносять вітри з теплих країв. Та ще в сонячні дні у полі тане верхній шар снігу, парою піднімаючись у повітря. І знову випадає снігом.

А прийшла весна — і бурхливі потоки талої води прямують з поля, потрапляючи врешті-решт у річки. Якщо взимку снігу було багато — талої води теж буде багато. Та так багато, що річки вийдуть з берегів. А надто, коли весна приходить раптово, коли різко настає потепління. Тоді водою заливає озимі посіви, села. Народне господарство зазнає великої шкоди. Але хоч би скільки багато було води навесні, вона незабаром спадає, річки виносять її в море, а самі міліють, і навіть, буває, зовсім пересихають.

А от у лісі сніг тане набагато повільніше, ніж на відкритих місцях. І вода тут неквапом просочується в ґрунт, щедро зволожуючи його. А напоївши землю, маленькими підземними струмочками стікає в річки. І тоді ніяких повеней не буває. Ліс і влітку по-господарському порядкує вологою. І тому в тих краях, де є ліс, річки не виснажуються, не пересихають навіть у спекотливу пору року.

Отож, як бачиш, ліси мають величезне значення для підтримання рівноваги в природі. Там, де багато лісів, чистіше повітря, повноводніші річки, там не буває руйнівних повеней.

***

Вуглекислий , життєдайним, атмосферу, по-господарському.

Прочитай уважно текст. Що нового ти дізнався?

Чому текст має таку назву?

Знайдіть речення, яке виражає головну думку тексту.



______________________________________

ЗМІСТ:

З народного джерела---------------------------

СВІТ ЛІТЕРАТУРНИХ КАЗОК----------------------

Казки, вірші, оповідання зарубіжних письменників

Божена Немцова.У царя Трояна цапині вуха

Михайло Сладков. Липень

Самуїл Маршак. Майстер-ламайстер

Агнія Барто.Слон. Бичок. Ведмедик. Каченята. Зіна з резини. Машина. Коник. Літак

Борис Заходер. Прикрість собаки

Янка Купала. Уривок з поеми «Тарасова ніч». Моя наука

Джанні Родарі .Шоколадна дорога

Казки українських письменників

Олександр Зима. Ремезова рукавичка

Вадим Скомаровський. Чому в морі вода солона

Юрій Ярмиш. Місто дружних майстрів

БАЙКИ, П ЄСИ-------------------------------------------

Олександр Олесь. Бабусина пригода

Ніна Куфко. Гуси-лебеді

Павло Глазовий. Догідливість. Благородство

СВІТ ПОЕЗІЇ-----------------------------------------------Тарас Шевченко. Село! І серце одпочине. І досі сниться під горою. Тече вода із-за гаю.

Світає…


Леся Українка. Вишеньки.

Мамо, іде вже зима



Максим Рильський. Білі мухи

Олександр Олесь. Ялинка

Євгенія Горєва. Ой казали мурашеньки

Володимир Лучук. Клятва

Марія Познанська. Співай, соловейку

Володимир Самійленко. Вечірня пісня

Інна Кульська. Осінь

Степан Жупанин. Оленчині вишивки

Ігор Січовик. Вилікувався

Оксана Сенатович. Друже мій…

Іван Світличний. Слухала Лисичка Солов я

Ірина Жиленко. Вуличка мого дитинства

Микола Сингаївський. Вийшов травень злісу
ДІТЯМ ПРО ПИСЬМЕННИКІВ---------------------

Марійка Підгірянка. Гостинна хата.

Ліс


Наталя Забіла. Нам треба вчитись.

Ластівки


Платон Воронько. Ніколи не хвались.

Ластівки


Михайло Стельмах. Їжак і лис.

Познайомилися



Тамара Коломієць. Чоловічки

Анатолій Костецький. Не хочу

СВІТ ПРОЗИ-----------------------------------------------

Анатолій Григорук. Чим хата багата

Віктор Кава. «Добраніч, мамочко!»

Оксана Іваненко. На добраніч

Іван Сенченко. Пастух рогатий…

Вадим Скуратівський. Лелечина криниця

Василь Сухомлинський. Материне поле.

Як Сергійко навчився жаліти



Олесь Дерманський. Чудове Чудовисько

Марія Чумарна. Казка про друга

Галина Демченко. Чудесний цвіт

Алла Коваль. Наша мова

Михайло Пришвін. Галявинка в лісі

Юрій Дмитрієв. Ліс

Паола Утевська. Ліс-трудівник





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconДручником В. Науменко
За підручником В. Науменко «Перлинка» (книга з літературного читання). Додаток до підручника «Літературне читання» для 3 класу, Київ,...
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconХрестоматія з літературного читання для 3 класу
Пропонована хрестоматія укладена у відповідності до вимог чинної Програми (1-4 кл., 2011 р.). Учитель початкових класів зекономить...
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconЛітературне читання
Календарне планування здійснено на основі підручника "Літературне читання" О. Я. Савченко. Крім підручника, використано навчальні...
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconКалендарно-тематичне планування з літературного читання у класі на 20 /20 н р. Учителя
Літературне читання : підруч для 4-го кл загальноосвіт навч закл. / Віра Науменко. Київ : Генеза, 2015; посібників
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconТературного читання
Особливості роботи за навчально-методичним комплектом з літературного читання в журналі «Шкільний бібліотечно інформаційний центр»,...
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconОпис ключових змін до проекту оновленої програми з літературного читання
Робота з коментарями до програми, які були представлені на платформі «EdEra», дозволила виокремити певні проблеми в змістовому наповненні...
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання icon3 класу ( додаток до підручника О. Я. Савченко) 2014р. Мних Марія Миколаївна
Вона доповнює підручник О. Я. Савченко «Літературне читання» для класу. При підготовці до уроків літературного читання у класі з...
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconКонспект уроку з літературного читання Тема уроку: Тарас Григорович Шевченко Матеріал для читання Андрій М’ястківський
Мета уроку: ознайомлення з біографією Т. Г. Шевченка, його літературною творчістю, закріплення уміння складати партитуру, розвивати...
До підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання iconПрограма Для загальноосвітніх навчальних закладів класи Пояснювальна записка Курс «Літературне читання»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка