До питання про участь Григорія Яхимовича у громадському та політичному житті Східної Галичини



Скачати 117.93 Kb.
Дата конвертації17.01.2018
Розмір117.93 Kb.


УДК 271.4(477) (091)

І. П. Рудянин – аспірант кафедри давньої

та нової історії України
До питання про участь Григорія Яхимовича у громадському та політичному житті Східної Галичини
Роботу виконано на кафедрі давньої та нової історії

України Волинського національного університету

імені Лесі Українки
Публікація порушує тему участі греко-католицького духовенства у політичному та громадському житті мешканців Східної Галичини на початку ХХ століття. Це дає можливість на основі конкретних історичних фактів, наведених у роботі визначити ефективність методів діяльності церкви та її авторитет у суспільстві у зазначений період.
Ключові слова: митрополит, духовенство, Головна Руська Рада, Східна Галичина.
Rydyanin Ivan. The role of Grirorij Yakhumovuch in social and political life in Eastern Galychina.

The theme of publication is the role of the greek-catholic clergy in political and social life of inhabitants of Eastern Galychina on beginning of XX century.

It give the possibility of determination the effectiveness methods of activity of the Greek-Catholic church on the base of some historical facts.

Key words: metropolitan, Golovna Ruska Rada, clergy, Eastern Galychina.
В історії західноукраїнських земель середина ХІХ століття – один із найбільш визначних періодів, час, коли український народ отримав можливість для свого культурного та державного росту. Цей період ознаменувався подіями, які суттєво вплинули на хід історичних подій як на українських землях, так і у цілій Європі. На західноукраїнських землях, які перебували під владою Австрії роль духовного та, частково, політичного провідника взяла на себе греко-католицька церква. Однак, після смерті митрополита Михайла Левицького українській церкві та українському народу потрібен був лідер, який би зміг надалі захищати церкву і народ від політичних та релігійних утисків. Саме тоді з’являється Григорій Яхимович – людина надзвичайно розумна та обдарована.

Григорій Яхимович народився 16 лютого 1792 року у селі Підберізці (за іншими даними назва села Підбірці [6,429]), що біля Львова, в убогій селянській родині Івана та Марії (з родини Гарасевичів). Богословські студії молодий Григорій закінчив у цісарському конквіті у Відні. 26 вересня 1816 року митрополит Михайло Левицький висвятив його на священика в парафіяльній церкві св. Варвари, після чого Яхимович вступає на вищі студії у священицький освітній інститут св. Августина, по закінченню яких здобуває науковий ступінь доктора св. Богословії. [4,37]

Після повернення до Львова він стає професором релігії філософського факультету де крім релігії викладав ще педагогіку. Пізніше був ректором духовної семінарії у Львові, крилошанином митрополичої капітули, і навіть “ректор маґніфікус” Львівського університету. Також Яхимович цікавився астрономією, технікою, видав кілька праць. За свої наукові доробки дістав ступінь доктора філософії і вільних мистецтв.

У Липні 1841 року Папа Григорій ХVІ іменував Яхимовича єпископом-помічником митрополита Левицького з титулом єпископа Помпеолітанського. У 1848 році Цісар Фердинанд І іменує його єпископом-ординарієм Перемиської єпархії, а Папа Пій ХІ у цьому ж році затверджує Яхимовича Перемиським владикою. [5,178]

1848 рік ознаменувався подіями, які не залишили байдужим ні одного мешканця Європи. Відгомін революційних подій з Італії, Франції, Австрії докотився і до Галичини. Дискримінація українців та української мови з боку поляків призвела до того, що галицькі українці подали до цісаря петицію, у якій говорили, що вони – автохтони в Галичині і мали колись свою державну самостійність. У своїй петиції українці просили цісаря запровадити українську мову у початкових та вищих школах, видавати закони українською мовою, зрівняти у правах духовенство всіх трьох обрядів .

Як наслідок другого травня була заснована “Головна Руська Рада”, яку очолив Григорій Яхимович. Вона налічувала шістдесят членів, майже половину яких складали духовенство та студенти, другу половину становила світська інтелігенція. Основу програмної діяльності Ради становили наступні положення:



  1. Поділ Галичини на дві окремі політико-адміністративні провінції: Східну Галичину, тобто українську, і Західну Галичину, тобто польську, з розмежуванням по річці Сян.

  2. Об’єднання Північної та Південної Буковини з українською Галичиною в окремий коронний край, але в межах Австрійської імперії.

  3. Запровадження української мови як викладової у всіх типах шкіл, в тому числі професійних і вищих, та як офіційної у всіх державних установах.

  4. Утворення окремих національних збройних сил.

  5. Визнання мовної й культурно-історичної єдності та історичної та політичної самобутності українського народу.

  6. Утворення окремого місцевого парламенту (ради), та представництво в австрійському парламенті у Відні.

  7. Опублікування всіх урядових розпоряджень, а також видання газет, книжок, в тому числі шкільних підручників та посібників українською мовою.

  8. Заміщення посад в державних установах місцевими українцями.

  9. Скасування панщинних повинностей селян та наділення їх поміщицькою землею.

Через деякий час завдяки духовенству на території Східної Галичини були засновані філії Головної Руської Ради: п’ятдесят місцевих, та тринадцять регіональних, також були створені відділи для справ фінансових, сільських та шкільних. Греко-католицьке духовенство, як активний учасник подій, скористалося церковним адміністративним поділом Галичини для політично-адміністративного поділу. Кожна із філій мала свого представника у Головній Руській Раді. Таким чином був налагоджений зв’язок між центром та провінцією. Для роз’яснення серед народу цілей, які вона ставила перед собою , у містах збиралися народні віча на яких народні маси мали нагоду ближче пізнати себе, набути деякого знання з її політичної та суспільно-громадської роботи [1,166-171]. Основним Ради завданням було відстоювання українських національних, культурних та мовних інтересів. Діяльність її розпочалась із видання тижневика “Галицкая Зоря”, на українській мові. Його перший номер вийшов 15 травня 1848 року. Також Головна Рада видала маніфест до українського народу, в якому сповіщала про своє заснування, та єдність з українцями по обидва боки Дніпра.

Вже на самому початку свого існування Головній Руській Раді довелося вести боротьбу за своє існування. Поляки негативно зустріли появу першої української політичної організації. Польська преса у своїх виданнях висловлювала неприхильне ставлення як до Головної Руської Ради, так і до самого Яхимовича. На противагу Раді був створений полонофільський “Руський Собор”, до якого належали шістдесят чотири поляки українського походження, які називали себе “русинами”[1,169]. “Руський собор” видавав часопис “Дневник Руський” [5,180; 7,18]. Але незважаючи на звинувачення, які звучали на адресу Головної Руської Ради, вона все ж таки виходить переможцем у боротьбі з польськими інтригантами. Через деякий час “Руський Собор ”припиняє своє існування, як самостійна організація, об’єднавшись із Польською Радою Народовою.

Австрійський уряд прихильно поставився до прагнень українців, які на відміну від поляків не виявляли сепаратиських тенденцій, а намісник Галичини граф Стадіон радив урядові опертися на українцях, як на лояльному елементові. 31 травня 1848 у Празі відбувся слов’янський з’їзд на якому українську сторону замість Григорія Яхимовича представляли Іван Борисикевич та Григорій Гинилевич. На з’їзді українці виступили з пропозицією поділити Галичину на польську і українську, проти чого виступили поляки. Після тривалих дискусій все ж таки було досягнуто компромісу: українці та поляки домоглися автономії для цілої Галичини, обидві місцеві мови були зрівняні в правах.

.Одним зі важливих завдань, які ставив перед собою та греко-католицьким духовенством Григорій Яхимович, було збереження та захист української мови. Перед вступом Яхимовича на митрополичий престол галицькі українці активно займались так званим “азбучним питанням”. Мовна війна між українцями та поляками тривала майже цілу першу половину ХІХ століття і загострилася коли губернатор Галичини Ф. Стадіон запропонував тодішньому єпископові-помічнику Г. Яхимовичу запровадити в Галичині латинську абетку. Після того, як він став митрополитом це питання знову стало актуальним. Літом 1848 року у Львові за ініціативою та при допомозі Ради було організоване культурно-освітнє товариство “Галицько-руська Матиця” на зразок аналогічних матиць чеської та хорватської . Це товариство взяло за мету публікувати для широкого кола читачів дешеві книжки про релігію, звичаї сільське господарство та педагогіку. У жовтні цього ж року відбувся “Собор руських учених”, до якого належав і Григорій Яхимович. Собор ухвалив прийняття етимологічного правопису Максимовича, встановлення одностайної граматики української мови, також “Собор” прийняв рішення і надалі домагатися введення української мови в школах і підтримав ідею поділу Галичини. Цього ж року цісарським декретом засновано у Львівському університеті кафедру української мови та літератури, і призначено на неї о. Якова Головацького. Поляки, очевидно боячись поширення в Східні Галичині ідеї української національної єдності, висунули пропозицію прийняти замість української народної мови (вважавши її маловживаною та малозрозумілою) польську, як вживану серед інтелігенції. До того ж секретар віденського міністерств Й. Іречек запропонував українцям прийняти чеський правопис, мотивуючи це кращими можливостями розвитку української літератури. На щастя для українців цей проект був відхилений комісією, яка займалася розглядом цих питань [3,43].

На захист української мови став митрополит Яхимович, який звернувся до цісаря з протестом проти оскаржень і з заявою, що не прийме митрополичий престіл, поки уряд не припинить “какографії”. На томість він поставив перед цісарем п’ять вимог, які на його думку могли б розв’язати мовну проблему в Галичині:


  1. Відхилити проект введення нового правопису та сприяти розвитку української мови без обмежень та якихось виправлень.

  2. Запровадити викладання українською мовою у тих школах, де більшість складають учні українського походження.

  3. Запровадження обов’язкового викладання українською мовою в середніх школах, Гімназіях Східної Галичини.

  4. Дозволити українцям розмовляти народною мовою в адміністраціях, судах, трибуналах та в громадських установах.

  5. При конкурсі урядовців на посади, претенденти повинні були володіти українською мовою, також обов’язковою умовою було знання української писемності [2,73].

Уряд надіслав свою відповідь аж через пів року. У ній він зобов’язувався надати автономію і свободу українській мові в Галичині та друкувати книжки народною мовою та кирилицею.

Під час свого єпископства Яхимович багато займався громадсько-політичною діяльністю, був головою Головної Руської Ради та фактично політичним провідником українського народу. Та основною все ж таки була церковно-релігійна діяльність. Він часто відбував канонічні візитації парохій, дбав про сиріт та вдів, стежив за введенням української мови у школах. Та окрім цих справ у нього вистачало часу займатися технікою. Він сконструював машину для косіння, і спільно з одним багачем планував побудувати на річці Сян “правильну пароплавну лінію”. При цісарському дворі Яхимовича знали і поважали, сам цісар іменував його своїм таємним радником, наділивши його хрестом Леопольда та дарувавши йому титул барона.

5 серпня 1859 року єпископ Яхимович був іменований, і підтверджений Римом 23 березня 1860 року на митрополичий престол. Інтронізація відбулася аж на при кінці 1860 року. В цьому ж році у Львові з’являється велика книжка (на 560 сторінок), видана Богданом Дідицьким і присвячена митрополиту Григорію Яхимовичу, під назвою “Зоря Галицкая яко альбумъ на 1860 р.”. У ній автор зібрав оповідання, вірші, етнографічні статті, історичні замітки більш як п’ятдесяти двох галицьких та закарпатських письменників. З-поміж авторів не бракувало і жіночих імен, наприклад К. Алексевич , М. Дідицької, Є. Цибикової. Із тисячі екземплярів цієї книги дев’ятсот було миттєво розкуплено читачами [8,арк.69;2,71].

Перебуваючи на митрополичому престолі Яхимович продовжує активно приймати участь у громадському та політичному житті Галичини. Дмитрій Вінцковський у своїй праці “Григорій Яхимович и современное русское движение” подає яскраву характеристику особи митрополита говорячи: “Щоб Яхимовича точно оцінити, потрібно знати все, що він від нас відхилив, відразив, і причому з успіхом, і потрібно знати, які напади, інтриги, доноси сипались на Русь як із рукава. І якщо не ініціаторські, то оборонні заслуги його величезні” [2,72-73]. Дійсно, в цей час в адрес на греко-католицького духовенства звучало багато звинувачень, які мали за мету очорнити ім’я української церкви та духовенства. У цьому контексті показовою є справа № 132 (Фонд 362. оп.1) що зберігається у ЦДІА міста Львова. У ній говориться, що 20 квітня 1861 року на четвертому засіданні Сейму референт Ласковський при верифікації вибору крилошанинна Михайла Малиновського в повітах Бучач та Монастирська заявив, що голосувало 127 на 133 управнених виборців. Михайло Малиновський дістав 91 голос. Проти вибору було внесено протест від 15 виборців, 9 з яких підписалося (знаком хреста). В протесті сказано, що руські священики намовляли селян, щоби за Малиновського голосували. Поіменно названо о. Бучацького з Ярогова. “Він мав двох виборців наклонювати а не годувати, коли хтось подав голос за іншого кандидата, і радуватися, коли хтось голосував за о. Малиновського”[9,39]. На звинувачення виступив пан Земляковський, промова якого була образливою для духовенства. У ній звинувачено використання церкви для політичних цілей, поширення ненависти, закидання гасел комунізму. На захист духовенства були покликані владики: митрополит Яхимович, перемиський єпископ Тома Поланський, єпископ Спиридон Литвинович .Та перший крок у справі захисту духовенства та греко-католицької церкви зробив др. Гинилевич. У своєму виступі він звинуватив Земляковського, що той сміє порочити ім’я всього духовенства а не кількох священників. Але у цій запеклій словесній дуелі, хоч і без доказів переможцем було визнано Земляковського. Такі звинувачення підривали авторитет церкви, але греко-католицьке духовенство усіма силами намагалося не дати заплямувати своє добре ім’я [9,арк.39-42].

Згідно з австрійською конституцією 1860 року Галичина отримала автономію з власним сеймом. Українці вислали до нього наступного року 49 послів, і митрополит у палаті панів, як і колись, спільно з українським духовенством продовжував боронити українські інтереси. Та дискусії щодо введення української мови в урядових колах тривали надалі. 15 квітня 1861 року о. Гинилевич перший промовив по руськи в сеймі, та зажадав, щоб з огляду на те, що в Галичині живуть два народи на квесторів вибирати людей, які володіють обома місцевими мовами. На другому засіданні сейму 16 квітня була висунута пропозиція, щоби сеймовий протокол складався обома мовами, на що сейм погодився однодумно, і щоб віцемаршалек Литвинович перекладав слова маршалка на руську мову [9,арк.39].

Однією із багатьох визначних заслуг митрополита, була його допомога у розвитку народного шкільництва. У цій справі велику допомогу надав також єпископ Холмський Михайло Куземський. Як ми знаємо незаможні селяни тоді отримували початкову освіту у сільських парафіяльних школах, велику підтримку та допомогу яким надавав Григорій Яхимович. На той час школи дуже відрізнялися від тих, які ми бачимо сьогодні. Кожен школяр приносив з собою в торбинці книжку, яку мав. Це були книжки різних видань та змісту, а вчитель сортував школярів згідно з книжками. Коли школяр вивчив азбуку, брався за писання. Для цього треба було піти до крамаря і купити аркуш паперу і розведеного чорнила. “Вчитель складав такий аркуш вчетверо і лініював олівцем, а в першу лінію вписував завдання. З кожною написаною сторінкою учень ішов до вчителя. Якщо завдання було виконане неправильно, то школяр діставав лінійкою по пальцях” [4,111-112]. Таким чином тоді у школі виховувалась дисципліна, і цих шкіл також вийшло немало розумних освічених людей.

Ще однією важливою справою, яку зробив митрополит, була справа піднесення церковно-обрядового питання, яке було актуальним. Як відомо, що при укладенні унії 1596 року сторони урочисто дали обіцянку зберегти навічно віру, греко-східний календар, обряди та устави. При цьому обидві сторони взаємно давали клятву про виконання цих обов’язків. Так само взаємно дали клятву у 1860 році папа Пій ІХ та митрополит Григорій Яхимович. Але з боку української сторони були кинуті звинувачення, що Рим не дотримується своєї клятви, оскільки від часу прийняття унії наш обряд зазнав великих змін. Для вирішення цього питання митрополитом була створена спеціальна обрядова комісія, яка мала розглянути скарги та прийняти міри щодо очищення обряду. Але ця справа так і не була вирішена.

У своєму житті Григорій Яхимович зробив чимало добрих справ, за що його пам’ятають і поважають навіть у наш час. Але раптова смерть завадила втіленню у життя багатьох справ, які не вирішились його наступниками.

30-му номері “Слова” за 1863 рік на титульній сторінці було опубліковано сумну звістку про те, що 17 (29) квітня близько восьмої години ранку упокоївся митрополит галицький Григорій Яхимович. Він занедужав близько другої години ночі, а до ранку його не стало. Ця новина стала шокуючою для всіх мешканців Галичини. На похороні митрополита зібралося близько 20000 людей, які прийшли віддати останню шану людині, яка до останнього дня свого життя піклувалася інтересами не тільки церкви, а й українського народу [2,78-79].

Отже, підводячи підсумок, можна сказати що середина ХІХ століття це один із найбурхливіших періодів у історії західноукраїнських земель. Це час, коли завдяки українській інтелігенції та духовенству галицькі українці отримали можливості для свого культурного та національного росту, час, коли українські інтереси нарешті були представлені у парламенті, а культурно освітні товариства поширювали українські ідеї серед простого народу. Велика заслуга у цьому належить Григорію Яхимовичу – одному із найбільш видатних і заслужених ієрархів в історії Української греко-католицької церкви. Своїми справами він заслужив повагу серед своїх співвітчизників, які пліч-о-пліч з ним відстоювали українські інтереси.



Список використаних джерел та літератури


  1. Верига В. Нарис історії України (кін. ХVІІІ – поч. ХХ ст.). – Львів, 1996.

  2. Вінцковський Д. Григорій Яхимовичъ и современное русское движение. – Львів, 1892 р.

  3. Галицькі митрополити. Під ред. В.В. Гаюка. – Львів: Логос, 1992 р.

  4. Дзьобан Т. Лаба В. Історія села Вузлове. – Львів, 2006 р.

  5. о. Назарко І. Київські та Галицькі митрополити, бібліографічні нариси (1590-1960 рр.). – Торонто: Видавництво отців Василіан, 1962 р.

  6. Лірвак з-над Сяну. Перемиські друки середини ХІХ століття. Упорядник Володимир Пилипович. – Перемишль, 2001 р.

  7. Florentyna Rzemieniuk. Unickie szkoly poczatkowe w Krolewstwie Polskim i w Galicji 1772-1914. – Lublin, 1991.

  8. ЦДІА м. Львів. Ф. 362.оп.1.спр.117.

  9. ЦДІА м. Львів Ф.362.оп.1.спр.132.



Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

До питання про участь Григорія Яхимовича у громадському та політичному житті Східної Галичини iconБібліографічний покажчик присвячено феномену всеукраїнського І вселюдського духу, Михайлу Грушевському, видатному державному, політичному І громадському діячу, голові Центральної Ради, історику

До питання про участь Григорія Яхимовича у громадському та політичному житті Східної Галичини iconПлан: Столиця Галичини – Львів Історія Галичини
Перша писемна згадка про місто Лева датується 1256 роком. Засновником міста вважають Данила Романовича, короля Галичини та Волині....
До питання про участь Григорія Яхимовича у громадському та політичному житті Східної Галичини iconКонкурсу «Жінка року»
Указу Президента України від 25 квітня 2001 року №283/2001 “Про підвищення соціального статусу жінок в Україні” та з метою підвищення...
До питання про участь Григорія Яхимовича у громадському та політичному житті Східної Галичини iconГаличина соціокультурна, історична, політична частка України План: Столиця Галичини – Львів
Перша писемна згадка про місто Лева датується 1256 роком. Засновником міста вважають Данила Романовича, короля Галичини та Волині....
До питання про участь Григорія Яхимовича у громадському та політичному житті Східної Галичини iconСекція мовознавство гендерні чинники в політичному дискурсі
...
До питання про участь Григорія Яхимовича у громадському та політичному житті Східної Галичини iconТема. Запорізька Січ в ІІ половині XVІІ століття Мета
Мета: ознайомити учнів з устроєм Запорізької Січі в ІІ пол Х\/іі ст., її участю в суспільно-політичному житті країни, у війнах проти...
До питання про участь Григорія Яхимовича у громадському та політичному житті Східної Галичини iconVi. “Древнерусская народность”
Ключовою проблемою історії Східної Європи взагалі та України I росії зокрема є культурно-історична спадщина ве­ликокняжого Києва....
До питання про участь Григорія Яхимовича у громадському та політичному житті Східної Галичини iconВіра у всеперемагаючу силу кохання що є найважливішим у житті? Кохання?
Що є найважливішим у житті? Кохання? Успішність? Кар’єрні досягнення? «Зірковий» статус? У кожного своє бачення, відповідь, життєвий...
До питання про участь Григорія Яхимовича у громадському та політичному житті Східної Галичини iconМетодичні рекомендації для студентів історичного факультету
Матвієнків С. М. Засоби масової інформації в політичному житті суспільства. Методичні рекомендації для студентів історичного факультету...
До питання про участь Григорія Яхимовича у громадському та політичному житті Східної Галичини iconСтереотипи сприйняття жителів Західної на Східної України
Конспект уроку на тему: «Стереотипи сприйняття жителів Західної на Східної України»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка