До збірника додано



Сторінка7/13
Дата конвертації22.12.2019
Розмір2.86 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13
МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ НОСОВ
Народився 23 листопада 1908 року в Києві в сім'ї актора естради. Дитинство його пройшло в селищі Ірпінь, недалеко від Києва, де хлопчик і почав вчитися в гімназії. Різнобічно обдарований хлопчик, Носов з гімназійних років захоплювався музикою, театром, творчістю - поряд з шахами, фотографією, електротехнікою, радіоаматорством, був газетним торговцем, землекопом, косарем і т. п. Після 1917 року гімназія була реорганізована у школу-семирічку. Закінчивши її в 1924 році, він працював чорноробом на бетонному заводі в Ірпіні, потім на цегельному в місті Буча. У 1927-1929 навчався в Київському художньому інституті, звідки перевівся в Московський інститут кінематографії (закінчив у 1932). У 1932-1951 – режисер-постановник мультиплікаційних, науково-популярних і навчальних (у тому числі для Червоної Армії, заслуживши цим в 1943 орден Червоної Зірки) фільмів. Почав публікувати оповідання в 1938: «Витівники», «Живий капелюх», «Огірки», «Чудові брюки», «Мишкова каша», «Городники», «Фантазери» та ін, надруковані головним чином у журналах «Мурзилка» і що склали основу першої збірки Носова «Тук- тук-тук » (1945). За словами самого Носова, у літературу він прийшов випадково: народився син, і потрібно було розповідати йому все нові й нові казки, кумедні оповідання для нього і його приятелів - дошкільнят.Носов увів у дитячу літературу нового героя – наївного і розсудливого, пустотливого і допитливого непосиду, одержимого жаданням діяльності, котрий постійно потрапляє в незвичайні, часто комічні ситуації.

Широку популярність завоювали його повісті для підлітків «Весела сімейка» (1949), «Щоденник Колі Синіцина» (1950), «Вітя Малєєв у школі і вдома» (1951); кінофільм «Двоє друзів» (1954).

Найбільшу популярність і любов читачів здобули його казкові твори про Незнайка. Перший – казка «Гвинтик, Шпунтик і пилосос». Надалі герой з'явився у знаменитій трилогії, що включає романи-казки «Пригоди Незнайка та його друзів» (1953-1954), «Незнайко в Сонячному місті» (1958) і «Незнайко на Місяці» (1964-1965); Державна премія РРФСР ім. Н. К. Крупської, (1969). Першим ілюстратором «Незнайки», художником, який подарував цьому літературному герою добре знайомий усім образ, був Олексій Михайлович Лаптєв (1905-1965). Не менш відомим ілюстратором Носова був Генріх Вальк. Також книги Носова ілюстрували художники: І.Семенов, Д. Бісті, Є.Афанасьєва, А.Канівський, В.Горяєв та інші. У 1969 році виходить сатирична збірка «Іронічні гуморески» – цикл статей письменника з літератури («Про літмайстерність», «Поговоримо про поезію», «Трактат про комедії»), російський алфавіт («А, Б, В ...»), взаємини викладачів та учнів («Другий раз у перший клас») і про деякі соціальні явища – міщанство («Ще про одне, всім обридле питання»), пияцтво («Про вживання спиртних напоїв»), стосунки батьків і дітей («Чи потрібно називати батьків предками і кіньми та про інші подібні питання») і т. д.

Автобіографічний твір письменника - «Повість про мого друга Ігоря» (1971-1972), написана у формі щоденникових записів із життя дідуся й онука (1-а ч. - «Між роком і двома», 2-а ч. – «Від двох до двох з половиною років») і художньо-мемуарна повість «Таємниця на дні колодязя» (1977), що вийшла вже після смерті письменника; два її перших варіанти – «Повість про дитинство» і «Все попереду» (обидві 1976).

Микола Носов помер у Москві 26 липня 1976 року. Похований на Кунцевському кладовищі в Москві.

У 1999 році студією FAF Entertainment був створений мультфільм «Незнайко на Місяці» за однойменною книгою М. М.Носова.

У 2008 році до 100-річчя з дня народження М. М. Носова Центральний Банк РФ випустив срібну монету.

НАГОРОДИ ТА ПРЕМІЇ


  • орден Трудового Червоного Прапора (1967);

  • Сталінська премія третього ступеня (1952) – за повість «Вітя Малєєв у школі і вдома» (1951);

  • орден Червоної Зірки (1943) – за серію військово-технічних кінокартин;

  • Державна премія РРФСР імені Н. К. Крупської (1969) – за трилогію про Незнайка;

  • медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр."

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

Олександр Олесь (справжнє прізвище — Кандиба) народився 23 листопада 1878 року в м. Білопілля Сумської області в чумацько-селянській сім'ї. Батько, Іван Федорович, працював на рибних промислах в Астрахані, де й загинув, коли Сашкові було 11 років. Мати Олександра з трьома дітьми повернулася до Білопілля. Виховувала дітей у любові. У чотири роки Сашко вже вмів читати. Незабаром перед ним почала відкриватися чарівна поезія Шевченкового «Кобзаря». Тут Олександр Олесь закінчив початкову школу і двокласне училище, а у віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи в містечку Дергачі неподалік Харкова. Там Олександр брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з'являються його перші вірші.

Став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, незабаром через матеріальні нестатки Олесь змушений був залишити його. Працює в херсонських степах.

1903 року Олесь вступив до Харківського ветеринарного інституту. Під час навчання в університеті паралельно працював на Дарницькій скотобійні.

Визначальним фактом у житті Олександра Олеся стала поїздка на відкриття пам'ятника І.П. Котляревському в Полтаві. У цей час він познайомився з Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою.

Творчість Олеся виразно поділяється на два періоди — в Україні (1907–1918) та в еміграції (1919–1944).

У 1905 р. альманах «Багаття» вперше публікує твори Олександра Олеся.

Становлення поета припадає на часи революційного піднесення визвольного руху. За 1907–1918 рр. поет створив шість книг: «З журбою радість обнялась» (1907) під псевдонімом Олександр Олесь. 1909 року вийшла друком збірка «Будь мечем моїм!..» (1909), авторська назва була знята цензурою, тому книжка вийшла під заголовком «Поезії. Кн. ІІ»). 1911-го — третя збірка «Книжка третя».

Подорож Гуцульщиною в 1912 р. збагатила поета незабутніми враженнями. Зустріч із Гуцульщиною знайшла втілення в поемі «На зелених горах» (1915): у ній «країна див» асоціюється з вільним духом українського народу. Тоді ж, 1912 року, О.Олесь познайомився та провів кілька днів у Карпатах з І.Франком (який справив на нього «надзвичайно файне враження»), з В.Гнатюком, О.Кобилянською, М.Коцюбинським.

У 1913 р. Олександр Олесь побував в Італії, написав низку віршів («Мов келих срібного вина», «Італійська ніч підкралась», «В долині тихий сон летить»), які збагачують українську мариністичну лірику, тобто пов'язану із зображенням морських пейзажів.

Після більшовицького жовтневого перевороту Олесь опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Після еміграції за кордон оселяється і періодично живе в Будапешті, Відні, Берліні, Празі. Олесь видає за кордоном ряд збірок, основна тема яких — туга за Україною.

Поета-вигнанця хвилюють жахливі вісті про голодомор 1933 р. в Україні, про арешти і розстріли української інтелігенції.

22 липня1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина Олега Ольжича. Похований на Ольшанському кладовищі в Празі.

У 2010 році в м. Білопілля було встановлено пам'ятник Олександру Олесю.



ПЕТРО ОСАДЧУК

Народився Петро Ілліч Осадчук 2 грудня 1937 року в селі Острівець Городенківського району на Івано-Франківщині в сім'ї хліборобів. З дитинства зростав напівсиротою (коли помер батько, хлопчикові було одинадцять років, старшому братові — шістнадцять, молодшому — чотири). Мати сама виростила трьох синів.

У 1955 році став студентом філологічного факультету Одеського університету ім. І.І. Мечникова, після закінчення якого вчителював у селі Стара Царичанка на Одещині. Згодом на тій же Одещині працював газетярем, в обкомі комсомолу, а потім — у Києві. Був редактором у видавництвах «Маяк» (Одеса), «Молодь». Із 1976 по 1991 рік працював секретарем правління столичної письменницької організації. Восени 1989 року увійшов до складу ініціативної групи, яка підготувала основоположні документи Народного Руху України за перебудову; першим із трибуни загальних зборів Київської організації Спілки письменників України, що відбувалися під головуванням Івана Драча, «озвучив» рухівську програму.

Вірші почав публікувати ще у студентські роки. У середині 1960-х років став виступати з поезіями в республіканських газетах і журналах, альманахах і збірниках.

Петро Осадчук — автор більше 20 поетичних збірок. Серед них — «Вітряк», «Третій перевал», «Біографія вірності», «Земля, зігріта любов'ю», «Сурми на світанні», «Біла каравела», «Літаюча тарілка». Видав книжку літературно-критичних статей і есе «Поезія — молодість душі».

Педагогічні здібності та робота на освітянській ниві допомагають йому просто і цікаво писати для малих читачів. Перу письменника належать книжечки віршів для дітей «Ясний світ», «Все співає і росте».

Поет був депутатом Верховної ради України І і II скликань. Лауреат премії ім. М. Островського.

Поет видав понад два десятки книг поезії. На окремі його вірші написали пісні такі композитори, як Олександр Яківчук, Ігор Якубовський, Галина Ільєва... Пісні звучать у виконанні Ігоря Якубовського.

Петро Осадчук упродовж багатьох років був співголовою журі Всеукраїнського благодійного фестивалю мистецтв "Майбутнє України – діти", Міжнародного доброчинного фонду "Українська хата".

П.І. Осадчук – лауреат літературних премій імені: М. Островського В. Сосюри, П. Тичини, С.Олійника, С.Руданського, А.Бортняка, В.Юхимовича та премії "Планета поета" імені Л.Вишеславського. На Всеукраїнському фестивалі гумору в селі Нобель на Рівненщині удостоєний диплома "Лауреат Нобельської премії"(2003).

Петро Осадчук більше 30 років займається поетичним перекладом. Він переклав:

* з білоруської (Максим Танк, Анатоль Грачаніков),

* з болгарської (Іван Голев, Павел Матев),

* з польської (Теофіль Ленартович, Юліан Тувім),

* з російської (Олександр Твардовський, Володимир Солоухін, Булат Окуджава, Євгеній Євтушенко, Леонід Вишеславський, Микола Рубцов),

а також з використанням підрядкового перекладу або у співавторстві:

* з німецької (Петер Ґоссе, Райнгард Бернґоф, Вальтер Петрі),

* з французької (Артюр Рембо),

* з іспанської (Антоніо Конте, Райна-Марія Родріґес),

* з угорської (Ендре Аді, Аттила Йожеф, Ласло Балла),

* з ідиш (Йосип Бухбіндер, Дора Хайкіна, Матвій Талалаєвський),

* з вірменської (Атом Ярджанян (Сіаманто), Арташес Погосян, Сільва Капутікян, Геворг Емін, Гурген Борян),

* з грузинської (Григол Абашідзе, Акакій Церетелі, Ілля Чавчавадзе, Звіад Гамсахурдія).

ДМИТРО ПАВЛИЧКО

Народився поет 28 вересня 1929 р. в селі Стопчатові на Івано-Франківщині в багатодітній родині, "коли копати картоплю мати з батьком йшли" – "тверда земля Дмитрові була за ліжко, шорсткий киптар за пелюшки". Доля судилася поетові така, як і всім українцям, та ще бідакам: нужда, тяжка праця, бідненька освіта — такий шлях і слався сину лісоруба. Кпини та знущання за рідну мову, за босі ноги...

Початкову освіту поет розпочав здобувати в польській школі в Яблуневому, де "за мову мужицьку не раз на коліна довелося у школі ставати..."). Вересень 1939 року приніс зміни... – школа рідною мовою (Коломийська гімназія, де опанував німецьку мову та латинь), десятирічка в Яблуневі, українські книжки. Про це молодий поет захоплено пише у вірші "1939 рік". Забуяв поетичний талант, народилися перші вірші, а далі і книжки – писав щиро молодий поет і про визволення, і про партію, і про нову Радянську Батьківщину (чи міг він розібратися у складнощах часу, прозирнути в майбутнє, осягнути колонізаторські імперські плани?!). Та попри те все "У дитячому серці жила Україна"!

З осені 1945 p. по літо 1946 р. поет був ув'язнений за сфабрикованим сталінськими каральними органами звинуваченням у приналежності до УПА.

1948 р. Дмитро Павличко вступає на філологічний факультет Львівського університету, де вивчає українську мову та літературу. Студентом очолює літературну частину Львівського театру юного глядача, згодом – відділ поезії журналу "Жовтень" (1957 р. - 1959 р.) Уже 1 січня 1951 р. в газеті Львівського університету "За Радянську владу" публікується перший вірш Павличка "Дві ялинки". 1953 р. поет вступає до аспірантури, досліджувати сонети Івана Франка, але невдовзі залишає наукову роботу. Того ж року виходить його перша збірка поезій "Любов і ненависть". 1954 р. за пропозицією М. Бажана Д. Павличка було (заочно!) прийнято до Спілки письменників.

1964 р. Дмитро Павличко з родиною переїхав до Києва й очолив сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми "Сон" (1965 р.) — у співавторстві з В. Денисенком та "Захар Беркут" (1970 р.) З 1966 р. по 1968 р. поет працює в секретаріаті Спілки письменників України, а з 1971 р. по 1978 p. редагує журнал "Всесвіт". 1977 р. Д. Павличко стає лауреатом Державної премії України ім. Т. Шевченка. Далі працює секретарем СП СРСР із 1986 р., а з 1988 р. — секретарем правління СПУ.

1989 р. Д. Павличка обирають головою Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка. Поет є одним із організаторів Народного Руху України, Демократичної партії України.

Протягом 1990 р. – 1994 р. Павличко є депутатом Верховної Ради, та певний час є послом України в Канаді.

1997 р. поета нагороджено орденом "За заслуги" III ст., а 1999 р. – орденом князя Ярослава Мудрого V ст.

Із жовтня 1995 р. до травня 1998 р. поет був Надзвичайним і Повноважним Послом України у Словацькій Республіці. Також Павличко був Послом України в Республіці Польща в період із весни 1999 р. по лютий 2002 р. (завдяки його старанням у центрі Варшави в березні 2002 р. було споруджено пам'ятник Тарасу Шевченку). 2004 р. за визначний особистий внесок у розвиток української літератури, створення вершинних зразків поетичного слова, плідну державну і політичну діяльність поету присуджено звання Героя України з врученням ордена Держави.

З 21 жовтня 2005 р. поет є народним депутатом України (фракція Української Народної Партії). На IV Всесвітньому Форумі Українців (Київ, серпень 2006 р.) Дмитра Павличка було обрано Головою Української Всесвітньої Координаційної Ради.

2009 р. Д. Павличка нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого IV ст.

У літературному доробку Дмитра Павличка – поетичні збірки "Любов і ненависть" (1953 р.), "Моя земля" (1959 р.), "Правда кличе!", "Чорна нитка" (1958 р.), "Бистрина" (1959 р.), "Днина" (1960 р.), "Пальмова віть" (1962р.), "Пелюстки і леза" (1964р.), "Хліб і стяг", "Гранослов" (1968 р.), "Сонети подільської осені" (1973 р.), "Таємниця твого обличчя" (1974 р., 1979 р.), Вибрані твори в двох томах, "Спіраль" (1984 р.), "Задивлений у будущину", "Поеми й притчі", "Вибрані вірші" (1986 р.), "Покаянні псалми" (1994 р.), "За нас" (1995 р.), "Золоте яблуко" (1998 р.), "Ностальгія" (1998 р.), "Засвідчую життям" (2000 р.), "Наперсток" (2002 р.), "Рубаї" (2003 р.), "Сонети" (2004 р.), "Не зрадь" (2005 р.), "Три строфи" (2007 р.), "Аутодафе" (2008 р.)... Його перу належать такі збірки літературно-критичних статей: "Магістралями слова" (1978 р.), "Над глибинами " (1984 р.), "Біля мужнього слова " (1988 р.); книги для дітей – "Золоторогий Олень" (1970 р.), "Дядько Дощ" (1971 р.), "Де найкраще місце на землі" (1973 р.), "Смерічка" (1982 р.), "Плесо" (1984 р.), "Рідна мова".

Дмитро Павличко є також і визначним майстром перекладу (перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, ідиш та багатьох слов'янських мов) – "Світовий сонет" (сонетна творчість європейських поетів, 1983 р.), "Сонети Шекспіра" (1995, 1998 р.), "50 польських поетів" (антологія польської поезії, 2000 р.), "Поезії Хосе Марті" (2001 р.), "Антологія словацької поезії ХХ століття" (1997 р.), "Мала антологія хорватської поезії" (2008 р.). Завдяки перекладацьким та організаторським зусиллям Павличка український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Гвєздославом, Луїсом де Камоенсом... Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Гарсіа Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йогана Вольфганга Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа...

Дмитро Павличко – автор відомих пісенних текстів – "Впали роси на покоси", "Лелеченьки", "Пісня про Україну", "Долиною туман тече", "Явір і яворина", "Я стужився, мила, за тобою", "Дзвенить у зорях небо чисте", "Розплелись, розсипались"... Пісня "Два кольори" стала народною. На слова поета написали чимало пісень Володимир Губа, Юлій Мейтус,Богдан Янівський, Богдана Фільц, Олександр Ільїв, Микола Литвин, Галина Менкуш, Галина Ільєва. Твори на слова Дмитра Павличка виконують українські співаки Дмитро Гнатюк, Анатолій Мокренко, квартет "Явір", Василь Зінкевич...

Творчий доробок Дмитра Павличка відомий у близькому і далекому зарубіжжі. Окремими книгами виходили його твори російською, естонською, польською, болгарською, угорською, грузинською та слов'янськими мовами.



ПЕРЕЛІСНА КАТЕРИНА ФЕДОРІВНА

Перелісна Катерина Федорівна(1902–1995)— українська письменниця. Справжнє ім'я та прізвище— Катерина Федорівна Глянько (в заміжжі Попова). Псевдоніми і криптоніми— М. Донченко, М. Дичка, Л. Кіс, К. П., П. К., О. М., Клим Пищик.

Народилася 2 грудня 1902 р. на околиці Харкова в родині робітника. Закінчила гімназію ім. Б. Грінченка, потім Харківський інститут народної освіти. У 1919-1931рр. друкувалася в харківських журналах і газетах. У 1931р. був репресований чоловік, що очолював Український інститут педагогіки. К. Перелісна втратила роботу, у 1942р. прибула до Львова. Від переслідувань емігрувала з родиною на Захід, жила в Німеччині, потім у м.Чикаго(США).

У діаспорі Катерина Перелісна зберегла свій талант письменниці, і продовжувала писати для дітей. Вона переймалась тим, щоб діти української діаспори, відірвані від своєї рідної мови, вчили її та не забували.

Твори Катерини Перелісної навіть покладені на музику, зокрема, Українським хором бандуристів (HryhoryKytastyoftheUkrainianBanduristChorus) та композитором Володимиром Кассарабою.

Доживала віку в старечому притулку, бо син помер раніше. Померла в 1995р.

Автор книжок «Одарка» (1927), «Євшан-зілля» (1946), «Для малят про звірят» (1952), «Ой, хто там?» (1954), «Три правди» (1967), «Моїй матусі» (1967), «Котикова пригода» (1973), «Віршів для дітей» (1992)

ЛАРИСА МИХАЙЛІВНА ПИСЬМЕННА

Лариса Михайлівна Письменна народилася 11 лютого 1914 року в селі Чоповичах на Житомирщині в сім’ї фельдшера та вчительки. У оповіданні „Кіт Микита” письменниця розповідала, що батько „був веселий та добрий на вдачу, вмів усіх розважити, хоч як би там не було скрутно й сумно. І то дуже добре, бо працював він фельдшером, а розвеселити хвору людину іноді й краще, ніж давати їй ліків. Та й ліків у ті роки часто зовсім не було.

А мама була строга. Сумна і строга. Навіть батькові не завжди вдавалось її розвеселити. Я її трохи побоювалась, бо мене за пустощі карала тільки мама і ніколи не карав батько. Правда, карала завжди справедливо, тут уже нічого не скажеш”.

Проте пустощів та веселощів у дитинстві майбутньої письменниці було небагато. Часи були голодні і тривожні. Йшла громадянська війна. А по її закінченні Лариса вчилася у трудовій школі, працювала на пришкільній ділянці, допомагала по господарству вдома і багато читала. Навіть пробувала сама щось вигадувати. Час ішов швидко. Вона закінчила семирічку, вирішила вчитися далі — вступила до технікуму в м. Біла Церква, що на Київщині. Писала вірші. Один із них сподобався її товаришу і він надіслав його до журналу в Харків. Вірш надрукували. І юна поетеса не знаходила собі місця від радощів, однак вчасно зрозуміла, що для справжньої творчості потрібні літературні знання. Лариса спробувала вступити в Інститут народної освіти в Києві, але їй не пощастило. Не довго думаючи, пішла вчитися в Київській лісотехнічний інститут. Проте це не було її покликанням. У той час Л. Письменна вийшла заміж, народила сина.

Війна з німецькими загарбниками змінила життя Лариси Письменної. Як і тисячі мирних жителів, виїхала вона на схід, у Сибір. Там, у невеличкому шахтарському містечку Анжеро-Судженську, що в Кемеровській області, не було чути вибухів снарядів і бомб, але відгомін війни долинув і туди. Скорботна звістка надійшла з фронту і Ларисі Михайлівні — загинув її чоловік. Невдовзі тяжко захворів її маленький син. Підкосила недуга і її саму. Допомогли їй у військкоматі — запропонували організувати садочок для дітей фронтовиків. Нова робота допомогла молодій жінці здолати недугу, загоїти душевний біль. Одного разу, коли діти в обідню пору лягли в ліжечка, Лариса Михайлівна, знаючи, як вони сумують без іграшок і книжок, розповіла казку, яку сама вигадала — про воїна, котрий переміг усіх фашистів. Маленьким слухачам казка сподобалась і вони просили розповідати ще і ще. Ларисі Письменній нічого не залишалось, як щодня вигадувати все нові й нові казки та оповідання. Адже вона, як рідна мати, любила своїх вихованців, брала близько до серця їхнє горе, прагнула розважити і розвеселити.

Робота з дітьми захопила Ларису Михайлівну. Вона закінчила Кемеровське дошкільне педагогічне училище і вже з новою улюбленою спеціальністю повернулася після війни додому, в Україну. Працювала завідувачкою дитячого садочка в місті Черкаси і продовжувала складати казки та оповідання для своїх вихованців. Згодом, записавши їх, наважилася надіслати до журналу „Радянська жінка”. І перше її оповідання побачило світ на сторінках цього часопису в 1951 році. А вже в 1955 році видавництво „Молодь” надрукувало і першу книжку оповідань „Томка з Боготола”. У цей же час молода письменниця одержала на республіканському конкурсі заохочувальну премію за пригодницьку повість „Скарб Вовчої криниці”.

І надалі Лариса Письменна не поривала з дітьми: переїхавши у Київ, працювала завідувачкою редакції дошкільної літератури у відомому всім дитячому видавництві „Веселка”. Відтоді вона написала велику низку казок, оповідань, повістей як для дошкільнят і дітей молодшого шкільного віку, так і для підлітків та старшокласників. Найвідоміші з них: „Золотогривий” (1957), „Павлик-Равлик”(1959), „Як Петрик на дні моря жив” (1960), „Голубий олень” (1961), „Богатир Жовте Око” (1963), „Як у Чубасика сміх украли” (1965), „Жар-пташенята” (1967), „Півень Зелене Колесо” (1970), „Тисяча вікон і один журавель” (1971), „Чарівник на тонких ніжках” (1972), „Чап-Чалап” (1973), „Чарівний штурвал” (1975), „Не за синіми морями” (1980), „Неспокійні друзі” (1981), „Там, де живе Синя Ластівка” (1986), „Казки небом криті, а вітром підбиті” (1990). У кожному своєму творі письменниця ненав’язливо, весело, вигадливо навчає людяності, доброті, вірності, дружбі. І про щоденну людську працю вона розповідає гарно, романтично, з усмішкою. Легко і радісно читаються її оповідання про живу природу, яку Лариса Письменна тонко відчувала, любила тварин і вміла іншим прищепити любов до всього живого.

У творчому доробку Лариси Михайлівни є романи і повісті для дорослих. Недарма за письменницьку й громадську працьовитість та активність Ларису Михайлівну нагороджено орденом „Знак Пошани”, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Твори письменниці перекладалися російською, грузинською, естонською, литовською, німецькою, румунською мовами.

Кожна казка письменниці сповнена цікавих пізнавальних фактів. Прочитавши їх, стаєш розумнішим, збагачуєшся новими знаннями.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2017
2017 -> Українська музична література
2017 -> Українська музична література
2017 -> Програма вступних випробувань з англійської мови для навчання за освітньо-кваліфікаційною програмою
2017 -> Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
2017 -> Галузь знань 101 Педагогічна освіта Спеціальність 010101 Дошкільна освіта І семестр – 32 год. (іспит) дитяча література з методикою навчання теми І плани лекцій (середа, пара
2017 -> Програма фахового вступного випробування для вступників на навчання за окр
2017 -> №1 Ф. Стендаль (1783-1842). “ Червоне і чорне ”


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13

Схожі:

До збірника додано iconКандидат філологічних наук
В окремому реєстрі покажчика за алфаві­том розміщені всі синоніми словника із зазна­ченням назви синонімічного ряду. До словника...
До збірника додано iconВідділ бібліотекознавства
Документознавство. Інфор–мологія», «Научные и техничес­кие библиотеки» та наукового збірника «Наукові праці Національної бібліотеки...
До збірника додано iconМіжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства
До збірника увійшли статті та тези доповідей викладачів, аспірантів І студентів юридичного факультету СумДУ, інших юридичних внз...
До збірника додано iconВиступ-презентація Куп’янськ 2016 Роботу виконав
Метою даного збірника є познайомитися з біографічними відомостями математиків, що народилися в Україні, проаналізувати та порівняти...
До збірника додано iconИємництва матеріали всеукраїнської студентської науково-практичної конференції «сучасні тенденції розвитку інформаційно-комунікаційного простору» київ 2017 р
...
До збірника додано iconСергій побожій історик мистецтва єгор рєдін
Саме в приватній бібліотеці П. Білецького випало мені вперше побачити й тримати в руках рідкісне видання – XIX том збірника Харківського...
До збірника додано iconРоман про Трістана та Ізольду (За реконструкцією Жозефа Бед'є) Переклад Максима Рильського
Західної Європи. Докотилась ця легенда І до Росії як складова частина одного збірника рицарських повістей (XVII ст.). Леся Українка...
До збірника додано iconКафедра культурології та філософії
Кафедра культурології та філософії Національного університету "Острозька академія" оголошує набір статей до чергового випуску наукового...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка