Донбаської державної машинобудівної академії методична розробка



Скачати 134.8 Kb.
Дата конвертації16.03.2018
Розмір134.8 Kb.
ТипПротокол

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МАШИНОБУДІВНИЙ КОЛЕДЖ

ДОНБАСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ МАШИНОБУДІВНОЇ АКАДЕМІЇ

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

виховної години

за темою:

У вінок Великому Каменяреві

(до 160-річчя від Дня народження Івана Франка)

для студентів всіх спеціальностей

2016


Методична розробка виховної години.

Підготувала: Ладика О. В., викладач кваліфікаційної категорії «спеціаліст вищої категорії» Машинобудівного коледжу ДДМА.

.

Викладено методику проведення виховної години, спрямованої на виховання національної свідомості, збагачення духовного світогляду стедунтів та повагу до української історії та культури.



Для класних керівників навчальних закладів I-II рівнів акридитації.

Рецензенти:

Василенко О. В., викладач кваліфікаційної категорії «спеціаліст вищої категорії» Машинобудівного коледжу ДДМА.

РОЗГЛЯНУТО ТА СХВАЛЕНО на засіданні

циклової комісії соціально-гуманітарної підготовки

Протокол від______ 2016 №_____

Голова циклової комісії_______ О. М. Хоменко

_______2016


ПЕРЕДМОВА

У вінок Великому Каменяреві


Франко звеличив Україну,

Україна має звеличити Франка
Кожна нація має постійні величини, що визначають її самодостатність і неповторний профіль у багатотомному світовому співтопаристві. Серед багатьох інших цю місію в Україні доля поклала на Івана Яковича Франка, 160-річчя від Дня народження якого ми святкуємо цього року.

Великий художник слова, громадсько-політичний діяч, вчений, філософ, етнограф і фольклорист, видатний літературний критик, публіцист і перекладач, драматург, пристрастний народний трибун, людина з вийнятковою пам’яттю і працьовистістю, освіченістю є ерудицією – ось хто такий Іван Франко.

Ця методична розробка представляє собою літературно-музичну композицію, де студенти можуть розкрити для себе невідомі сторінки біографії митця, поринути у світ поетичного слова.

Проведення такого заходу сприяє вихованню національної свідомості, збагаченню духовного світогляду студентів, вчить поважати українську історію та культуру, знати про життя і діяльність Великих Українців. Без минулого немає майбутнього!

Якби ж це друже нам с тобою

Зустрiти самого митця,

Пiзнати ту яскраву долю

I риси мужнього лиця.


Його побачити. Вiдчути

Гарячий поклик, силу слiв,

Життєву мудрiсть i збагнути

Духовну мiць його рядкiв.


Якби до нього крок зробити,

Назустрiч руку простягти,

Промовити слова привiту,

I щоб вiн мiг вiдповiсти.


Щоб вiн розкрив нам таємницi

I сили, й волi, i журби,

Напитися нам дав з криницi

Духовних прагнень й боротьби

ким вiн був? якi бажання

Тримав у себе на душi?

Якi таємнi сподiвання

Вкладав вiн у своi пiснi?


Що промовляли його очi,

Мов дзеркало глибинних дум?

Якi видiння серед ночi

Йому являли радiсть й сум?


Де сенс життя, у чому вiра?

Що є свобода, що є страх?

Та як розправити тi крила,

I як лiтати в небесах?


Вiн вiдповiсть, вiн дасть пораду,

Вiн в саму душу зазирне.

Мов дивний проблиск iзмарагду,

По серцю правда промайне.


Що є життя? Що є свобода?

Франка зустрiти самого,

Вiд нього скарб життя прийняти,

А бiльш не треба нiчого!



Франко відкриває перші двері у дитинство (виходить мати з хлібом, молоком, назустріч батько, потім з’являється малий Франко. Батько з ним займаються ковальством, потім він зупиняє малого Франка і дає йому книгу)

Читає малий Франко: Пізнає він і муки тюремні, і всілякі муки та насилля людей над людьми, а скінчить тим, що або згине десь у бідності, самоті, або із тюремних стін винесе зародок - смертельну недугу.

(Розповідь ведучого про Франка супроводжуються відеоматеріалом)

У 1856 році з'явився на світ Іван Франко — один з перших сучасних інтелектуалів, котрому судилося вивести свій народ на європейський простір.


Про галичан початку 19 ст. Кажуть що вони їдять вполовину, а працюють на чверть. 3/4 населення краю неписьменні, кожна друга селянська дитина вмирає в перші роки життя. Але найсхідніша провінція Австро-Угорської імперії, як і ціла Європа, стоїть на порозі великих змін. Незабаром в Бориславі відкриють нафтове родовище, на той час третє в світі, до сусіднього Дрогобича прокладають залізницю, а разом з нею в Галичину приходять нові товари, люди і ідеї. Але села ці зміни майже не торкаються, люди живуть так само, як і століття тому.

За дивним збігом Франка хрестить не звичайний священник, а поет — автор першої Галицько-руської граматики - отець Йосип Левицький, висланий в Нагуєвичі за гострий язик. Новонародженому дають ім'я - Іван, але вдома його називатимуть на інше ім'я -Мирон. Існувало повір'я, якщо кликати дитину іншим ім'ям, так можна обдурити смерть, котра не зможе її впізнати, коли прийде.

У своїх спогадах Іван говорить про своїх батьків, як про початок майбутньої сільської інтелігенції.

Тодішні селяни казали “мій тато не вчився, то і я не буду”. Навряд чи Яків Франко міг уявити, що його сина в майбутньому висуватимуть на Нобелівську премію. Насправді його рішення віддати сина до гімназії було винятковим, крім того селянська родина просто не могла собі дозволити відмовитись від дармової робочої сили. Навіть, молодші брати Франка, про яких в селі казали, що вони були не менш кмітливі, були змушені допомагати батькам і виросли звичайними селянами, які звертались до свого старшого брата на “Ви”. Для свого ж первістка Яків Франко бажав кращої долі — освіта відкривала перед малим Мироном широкий світ, але життєвий шлях, що йому доведеться пройти не буде ані легким, ані спокійним.


Батько не знав і не знала ще мати,

Не знали і люди, що роки промчать.

І стане маля оце мужем завзятим,

І вигострить кутого з гніву меча;

Що він тим мечем нержавіючим — словом —

У серце разитиме Правди катів,

Що голосом сильним, сталево-громовим

Вестиме до світла із тьми трударів.


Але на початку свого життя Франко аж ніяк не приміряє на себе мученицький одяг. Після закінчення гімназії, він, як кращий учень, вступає до Львівського університету. Франко приїздить в новенькому костюмі, пошитому на європейський манер, він прагне відповідати міркам і смакам тодішньої освіченої публіки.

У франкових планах стати популярним письменником і він близький до здійснення своїх мрій.



Другі двері – інтелігенція

Зауважте, йому тільки 20 років, і перед молодим письменником відкривається спокуслива перспектива успішної кар'єри і безхмарного майбутнього. Вже перші його твори опубліковані в місцевих виданнях і роблять його відомою фігурою у Львові. Франко підписується салонним псевдонімом “джиджалик”, що є приблизним відповідником англійському “Денді”.

Після одноповерхового Дрогобичу Львів видається Франкові справжнім мегаполісом, суспільне і політичне життя якого вирує.

Осередком української громади у Львові був народний дім — своєрідний клуб місцевої інтелігенції і чиновництва. Сюди вечорами приходить місцева еліта, щоб приємно провести час. Син сільського коваля з інтузіазмом шукає визнання товариства, яке видається йому блискучим і вишуканим. Він не помічає, що його нові друзі свій народ називають не інакше як “хлопи”. Але незабаром Франко зустріне людину, знайомство з якою змінить все його подальше життя. Цією людиною був відомий київський професор - Михайло Драгоманов. Коли Драгоманов, котрий на той час вже об'їхав пів-Європи, потрапляє до Львова, своє перше враження з львівською інтелігенцією описує так: “столи з картами і за ними сидять відомі патріоти, професори, літератори і політики. Задля карт вони покидають всяку розмову про найбільш пекучу справу: патріотичну, народну і літературну. Та це ж старий Гадяч — повітове місто миколаївської доби, ось куди я вернувся, об'їхавши стільки світу.”

Блискучий інтелектуал і полеміст Драгоманов жорстко висміює тодішніх франкових авторитетів. Безжальна критика діє на молодого поета як холодний душ. Він навіть подумає про самогубство, хоча, на щастя, до цього не дійшло, але знайомство з Драгомановими дуже дорого коштувало Франкові — проти нього фабрикують справу, його заарештовують і він майже рік проводить у в'язниці за свої політичні погляди, але з в'язниці Франко виходить зовсім іншою людиною, світський “Денді” вмирає в ньому назавжди.

Не покидай мене, пекучий болю,
Не покидай, важкая думо-муко
Над людським горем, людською журбою!
Рви серце в мні, бліда журо-марюко,
Не дай заснуть в постелі безучастя –
Не покидай мене, гриже-гадюко!
Не дай живому в домовину класться,
Не дай подумать ані на хвилину
Про власну радість і про власне щастя,
Докіль круг мене міліони гинуть,
Мов та трава схне літом під косою,
І від колиски аж по домовину
Жиють з бідою, наче брат з сестрою, –
Докіль життя тяжким нас давить валом,
На пні ламає силою страшною,
Докіль ще недосяглим ідеалом
Для міліонів ситість, тепла хата, –
Докіль на лицях сльози, ніби ралом,
Борозди риють, доки зимна крата
Тюремна руки путає робучі,
Мруть з голоду бездомні сиротята,
Пишаються під небом ті блискучі
Гнізда розпусти, зопсуття й обмани
І світ заражують, докіль могучі
«Стовпи» отруту ллють в народні рани,
Думки кують, для прихоті своєї
Люд трупом стелють люті тамерлани!
Ох, загніздись на дні душі моєї,
Важкая думо! Сильними кліщами
Стискай те серце, скоро б від твоєї
Схибнув я стежки! Ночами і днями
Шепчи над вухом: «Ти слуга нещасних!
Працюй для них словами і руками
Без бажань власних, без вдоволень власних»

Франкові треба було підкреслити, що він є українцем, і він є з народом. Так само робив до нього Тарас Шевченко, але Франкові йшлося про більше, як зробити українське, європейським і модним, іншими словами, як одягти поверх вишиванки європейський костюм.

Джинси і вишиванки, а у випадку з Франком костюм і вишиванка, таким поєднанням сьогодні нікого вже не здивуєш, але 100 років тому ця еклеткика одними сприймалася із здивуванням, іншими — з обуренням, а третіми — просто зі сміхом. Але ще за франкового життя тисячі молодих українців, наслідуючи його, одягли вишивану сорочку під костюм. Імпульс до такої титанічної роботи йому давало насамперед тісне спілкування з народом.

Франко: "Яко син селянина, вигодуваний твер­дим мужицьким хлібом, я почуваю себе до обов'язку віддати працю свого життя тому простому народові"

Треті двері – етнограф
«Коляда»
  Франко ніколи не цурався творчості рідного народу. Усна словесність була об'єктом його дослідження впродовж майже півсто­ліття. Дитяче та юнацьке захоплення фольклором переросло у зрілі глибокі наукові дослідження. І. Франко відіграв чималу роль у виробленні та утвердженні наукових засад збирацько-дослідницької роботи, чим уніс неоціненний вклад у фольклорис­тику. Його талант організатора дав українській науці цілу плеяду молодих здібних вчених.
В 1874 р. вперше побував у Лолині, де познайомився з сім'єю Рошкевичів. Тут Франко записував етнографічний і фольклорний матеріал. До збирання матеріалів він залучав і свою лолинську знайому - Ольгу Рошкевич. Окрема сторінка біографії Франка, яка пов'язана з Лолином - це взаємини з Ольгою Рошкевич.

За власним зізнанням Франка, значний вплив на його життя та творчість мали взаємини з жінками.



Четверті двері - кохання

Танок «Чому являєшся мені…»

Жіноче серце! Чи ти лід студений,
Чи запашний, чудовий цвіт весни?
Чи світло місяця? Огонь страшенний,
Що нищить все? Чи ти, як тихі сни
Невинності? Чи як той стяг воєнний,
Що до побіди кличе? Чи терни,
Чи рожі плодиш? Ангел ти надземний
Чи демон лютий з пекла глибини?
Чим б’єшся ти? Яка твоя любов?
В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш?
В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов!
Ти океан: маниш і потопляєш;
Ти рай, добутий за ціну оков.
Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.

Сам поет писав “лише тричі мені являлася любов”, але тут поет лукавив, закохувався він значно частіше. Наприкінці 19 ст. в Західній Європі починається сексуальна революція, яка триватиме аж до 60-х рр. 20-го ст. Гасла ( гіпі фрі лав) виникає за часів Франка, щоправда під вільним коханням тоді розуміли не вільний секс, а дещо інше. Сексуальна революція проходила під прапорами фемінізму — жінки вимагали рівних прав у праці, побуті і в тому числі в любові, можливості самим обирати коханого або розлучатися з ним. Франко був прихильником такої концепції, що обурило його сучасників навіть більше за його українство і соціалізм.

Уявіть собі, що для Львова того часу безневинна розмова двох людей на вулиці без посередників вважалася безчестям після якого хлопця могли змусити одружитися з дівчиною. Франко ж як прихильник фемінізму, запрошував своїх жінок в театр, кав'ярні і бібліотеки. Та що казати, коли лише протягом одного року він запропонував руку і серце трьом одразу дівчатам — поетесі Юлії Шнайдер, вчительниці Кліментині Попович та доньці багатого шляхтича Ользі Білинській, при чому кожна знала про конкуренток, і на жодній так і не одружився. Жінки все пробачали поетові, бо мали його за авторитет і розуміли, кохання надихало його на написання віршів. Франко не був би Франком, якби навіть свій шлюб не перетворив у справу національну, щоб на прикладі власної сім'ї довести можливість єднання українського заходу і сходу. Його дружина, уродженка Києва, Ольга Хуржинська теж мусила багато з чим миритись, наприклад: посаг, який батьки Ольги дали на придбання помешкання у Львові, її чоловік витратив на видавництво в журналі і більшу частину спільного життя подружжя Франків мусило винаймати квартири, переїжджаючи з місця на місце.

Франко міг би за бажання зробити кар'єру в центрі Австро-Угорської імперії — це звичайний шлях для талановитих вихідців з провінції, але він залишає Відень, де стає своїм серед чужих, заради Львова, де стає чужим серед своїх.


П’яті двері - вигнанець
Відцуралися люди мене!
Сей та той надійде і мине!
Тільки боязно скоса зирне…
Чи бояться ті люди мене?
Я блукаю, мов звір серед гір,
Серед шуму вулиць містових,
В серці чую слова, мов докір:
«Ти проклятий один серед них!»
Самотою ходжу я, мов блуд,
З горем в серці нестерпно важким…
Всі знайомі минають, ідуть –
Поділитися горем ні з ким.
Якби в сльози кривавії знов
Міг я все своє горе розлить,
Я би виплакав всю свою кров,
Щоб нічого з людьми не ділить

В 40 років людина, зазвичай, підбиває перші підсумки свого життя. Франко в цьому віці остаточно стає вигнанцем в очах власного суспільства- його ненавидять вороги, боїться владна верхівка і не розуміють друзі.

Його називають головним нігілістом та деморалізатором Галичини. Хтось бачить в ньому провідника небезпечних ідей, що йдуть з Заходу, розхитуючи усталений традиційний світ, хтось просто заздрить його таланту. Франка не допускають до викладання в університеті, але він організовує поїздки рідним краєм, де студенти вивчають звичаї і фольклор власного народу

Старше покоління повертається плечима до Франка, старі знайомі, побачивши його, переходять на іншу сторону вулиці, він вже тричі побував у в'язниці через соціалістичні погляди і націоналізм, його виключають навіть з просвіти, а після публікації про утисків українців поляками, він втрачає єдине постійне місце праці — в польськомовному львівському кур'єрі. Якийсь польський шовініст навіть намагається його застрелити, на щастя, не влучає, але під франковими вікнами з'являється повішене на мотузці опудало, на ньому табличка з написом - “так загине Франко”.


Помер Франко у 1916 році на чужих руках — сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. А оскільки був "такий бідний, як цілий наш народ", ховали І.Франка 31 травня у Львові на Личаківському кладовищі в чужій вишиваній сорочці та єдиному старенькому костюмі. Духовна влада відмовила в "парадному" поховальному обряді, "виділила" лише одного священика з волоської церкви. Грошей на окрему могилу не було, то поховали в "позиченій" ямі на шість домовин... Лише через десять років упокоївся Поет там, де тепер підняв молот гранітний Каменяр.
КАМЕНЯРІ

Я бачив дивний сон. Немов передо мною


Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я,прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.

Танок

Я бачив дивний сон. Немов передо мною


Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я,прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я.

У кождого чоло життя і жаль порили,


І в оці кождого горить любові жар,
І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили,
І плечі кождого додолу ся схилили,
Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

У кождого в руках тяжкий залізний молот,


І голос сильний нам згори, як грім, гримить:
"Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить."

І всі ми, як один, підняли вгору руки,


І тисяч молотів о камінь загуло,
І в тисячні боки розприскалися штуки
Та відривки скали; ми з силою розпуки
Раз по раз гримали о кам'яне чоло.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,


Так наші молоти гриміли раз у раз;
І п'ядь за п'ядею ми місця здобували;
Хоч не одного там калічили ті скали,
Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

І кождий з нас те знав, що слави нам не буде,


Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд,
Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,
Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди,
Як наші кості тут під нею зогниють.

Та слави людської зовсім ми не бажали,


Бо не герої ми і не богатирі.
Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли
На себе пута. Ми рабами волі стали:
На шляху поступу ми лиш каменярі.

І всі ми вірили, що своїми руками


Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт,
Що кров'ю власною і власними кістками
Твердий змуруємо гостинець і за нами
Прийде нове життя, добро нове у світ.

І знали ми, що там далеко десь у світі,


Який ми кинули для праці, поту й пут,
За нами сльози ллють мами, жінки і діти,
Що други й недруги, гнівнії та сердиті,
І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,


І серце рвалося, і груди жаль стискав;
Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,
Ані прокляття нас не відтягли від діла,
І молота ніхто із рук не випускав.

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті


Святою думкою, а молоти в руках.
Нехай прокляті ми і світом позабуті!
Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі,
І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Не для власної втіхи, не заради майбутньої слави творив геніальний поет. Його зболена душа шукала того слова, яке допоможе народові прокинутися від напівсну, допоможе зрозуміти, що без боротьби і самопожертви марно чекати кращої долі.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Донбаської державної машинобудівної академії методична розробка iconТорезький гірничий технікум ім. О. Ф. Засядька методична розробка
Методична розробка відкритого заняття з предмету "Світова література". Підготувала Журба Н. М. викладач вищої категорії Торезького...
Донбаської державної машинобудівної академії методична розробка iconО. С. Єгорова Методична розробка уроку
Методична: формувати професійні компетентності шляхом впровадження технології продуктивного навчання
Донбаської державної машинобудівної академії методична розробка iconМетодична розробка 2014 Методична мета
Мовчан Р. В. Українська література. Підручник. 11 клас. Київ, 1999. с. 369 – 386
Донбаської державної машинобудівної академії методична розробка iconМетодична розробка заняття «Уживання І правопис іншомовних слів» з дисципліни «Українська мова»
Методична розробка заняття з дисципліни «Української мова». Підготувала Солов’єнко О. Ф. – викладач кваліфікаційної категорії «Спеціаліст...
Донбаської державної машинобудівної академії методична розробка iconНауково-методична розробка концерт ліста в києві

Донбаської державної машинобудівної академії методична розробка iconПояснювальна записка дана методична розробка складена

Донбаської державної машинобудівної академії методична розробка iconМетодична розробка
Бурдейна В. В., методист комунальної установи «Тростянецький районний методичний кабінет»
Донбаської державної машинобудівної академії методична розробка iconМетодична розробка уроку
Видеофрагменті з художніх фільмів «Цирк», «Светлый путь», «Утомленные солнцем», «Член правительства»
Донбаської державної машинобудівної академії методична розробка iconМетодична розробка уроку
Ф. Шопена, з його внеском у світову музичну культуру; поглибити уявлення учнів про романтизм
Донбаської державної машинобудівної академії методична розробка iconО. П. Лойтаренко Від проекту до успіху
Методична розробка для вчителів іноземної мови загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка