Драгоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007



Сторінка1/19
Дата конвертації07.05.2017
Розмір2.97 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19



АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

інститут проблем виховання

Наукова бібліотека Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова



ДОШКІЛЬНА ОСВІТА ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ



БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
(1991 – 2006)






НАУКОВО-ДОПОМІЖНИЙ БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ПОКАЖЧИК



КИЇВ

2007




АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ ІМЕНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ

Наукова бібліотека Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

ДОШКІЛЬНА ОСВІТА ЯК СКЛАДОВА СИСТЕМИ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ (1991 – 2006)

НАУКОВО-ДОПОМІЖНИЙ БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ПОКАЖЧИК


КИЇВ

2007



УДК 016:37

ББК 91.9:74

Д 71

Рекомендовано до друку Вченою радою Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського

(Протокол № 12 від 21.12.2007 р.)



Упорядники:

Пономаренко Л. О., зав. відділу наукової бібліографії Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського

Зарницька А. А., мол. наук. співробітник Державної науково-педагогічної бібліотеки імені В. О. Сухомлинського

Позднякова І. В., гол. бібліограф наукової бібліотеки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

Стельмах Н. А., наук. співробітник Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського

Трикозенко І. Б., провід. бібліограф наукової бібліотеки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

Науковий редактор

Рогова П. І., канд. іст. наук, директор Державної науково-педагогічної

бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського

Науковий консультант



Кононко О. Л., д-р психол. наук, професор, заступник директора Інституту проблем виховання АПН України

Бібліографічний редактор

Пономаренко Л.О., зав. відділу наукової бібліографії Державної науково-

педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського

Літературний редактор

Білоцерківець І. П., мол. наук. співробітник Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського


Відповідальні за випуск:

Пономаренко Л.О., зав. відділу наукової бібліографії Державної науково-

педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського

Рецензенти:

Оржеховська В. М., завідувач лабораторії превентивного виховання

АПН України, д-р пед. наук, професор



Докукіна О. М., вчений секретар Інституту проблем виховання

АПН України, канд. пед. наук




Дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти України (1991–2006) : наук.-допом. бібліогр. покажч. / АПН України, ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського, Ін-т проблем виховання, Наук. б-ка НПУ ім. М. П. Драгоманова ; [упоряд.: Пономаренко Л. О. та ін. ; наук. ред. Рогова П. І.; наук. консультант Кононко О. Л. ; бібліогр. ред. Л. О. Пономаренко]. – К., 2007. – 141 с.

Даний науково-допоміжний бібліографічний покажчик присвячений становленню та розвитку дошкільної освіти незалежної України впродовж 1991–2006 рр. і має за мету сприяти активізації впровадження інновацій у педагогічний процес, прогресивних підходів щодо виховання дитини дошкільного віку. Видання складається з 10 розділів, матеріали яких висвітлюють нормативно-правову базу України з дошкільної освіти, історію її розвитку, відомості щодо організації навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах нашої держави за особистісно орієнтованою моделлю, психолого-педагогічні основи розвитку дитини дошкільного віку, спеціальні умови виховання та навчання дітей із вродженими й набутими вадами та ін. Окремо розглянуто взаємозв'язок між сім'єю і дошкільним закладом, питання домашнього та сімейного виховання, моніторингу якості діяльності дошкільних закладів, підготовки, підвищення кваліфікації та самоосвіти працівників дошкільної сфери.

Покажчик призначено для наукових працівників, викладачів, студентів, аспірантів, керівників дошкільних навчальних закладів, вихователів-методистів, фахівців суміжних наук, а також для всіх, хто зайнятий у галузі дошкільної освіти.

© Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського, 2007.



Зміст


Від упорядників..............................................................................................................................4

Кононко О. Л. Розвиток особистості як пріоритет реформування дошкільної освіти України……………………………………………………………………………………………..10

Розділ 1. Нормативно-правове та організаційно-методичне забезпечення системи дошкільної освіти України.................................................................................................................................19

Розділ 2. Становлення і розвиток дошкільної педагогіки як науки...........................................23

Розділ 3. Зміст дошкільної освіти……………………………………………………………......29

3.1. Фізичний розвиток як інтегральна характеристика дошкільника............................29

3.2. Соціально-моральний розвиток дитини дошкільного віку.......................................36

3.3. Розвиток у дошкільника емоційної сприйнятливості та елементарної системи цінностей..........................................................................................................................................46

3.4. Реалізація та збагачення пізнавального потенціалу в дошкільному віці................49

3.5. Мовленнєва особистість як запорука успішної діяльності дошкільника...............59

3.6. Художньо-естетичний розвиток особистості в ранньому онтогенезі.....................69

3.7. Креативний розвиток дошкільника: сутність та сучасні технології.......................76

Розділ 4. Програмно-методичне забезпечення діяльності дошкільних закладів України .....79

Розділ 5. Наступність та перспективність у вихованні та навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку..............................................................................................................85

Розділ 6. Навчання та виховання дітей дошкільного віку з особливими потребами................92

Розділ 7. Виховання дитини дошкільного віку в родині............................................................101

Розділ 8. Психолого-педагогічні основи розвитку дитини дошкільного віку.........................106

Розділ 9. Управління в системі дошкільної освіти.....................................................................114

Розділ 10. Професійна підготовка педагогічних кадрів галузі та підвищення їх кваліфікації......................................................................................................................................120

Іменний покажчик..........................................................................................................................130






Від упорядників

Освіта – основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього. Вимога сьогодення – реформувати освітянську галузь, модернізувати зміст освіти у зв’язку зі змінами державних пріоритетів та світових тенденцій. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті (2002) визначено основні напрями державної політики, серед яких: особистісна орієнтація, впровадження у педагогічну практику компетентнісної парадигми, розвиток системи безперервної освіти та навчання людини протягом життя. Безперервність освіти реалізується шляхом забезпечення наступності змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних її ступенях. Складовими системи освіти є дошкільна, початкова, загальна середня та вища освіта.

Дошкільна освіта є обов'язковою первинною складовою системи безперервної освіти в Україні. Нові підходи до реформування дошкільної освіти відображено в Законі України „Про дошкільну освіту” (2001) та Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні (1998). У цих документах зазначено важливість гуманізації цілей і принципів, актуалізовано питання модернізації змісту дошкільної освіти, підкреслено необхідність створення сприятливих умов для розгортання творчих можливостей педагога, збереження дитячої субкультури, культивування специфічних для віку видів діяльності, збалансованості психічного та соціального розвитку дошкільників. Означений підхід ґрунтується на ідеї ампліфікації – оптимального використання дорослими можливостей кожного вікового етапу для повноцінного розвитку особистості, її творчого потенціалу, прагнення до самореалізації. Неможливо переоцінити престиж і значущість дошкільної ланки в системі освіти, враховуючи її специфічність й самоцінність.

Згідно з цим підходом дошкільний заклад кваліфікується як інститут соціального виховання, а не школа для малюків. Його основне призначення – навчити дитину науці життя, сформувати вміння жити у злагоді з довкіллям і з собою, закласти фундамент особистісної культури, основи життєвої компетентності.

Мета дошкільної освіти – різнобічно й гармонійно розвинена, життєздатна, гнучка, свідома дитина, здатна пристосовуватися до вимог та умов життя, орієнтуватися в них, конструктивно на них впливати, здійснювати власний вибір, приймати самостійні рішення.

На виконання Закону України „Про дошкільну освіту” створено Базову програмау розвитку дошкільника „Я у Світі”, яка зорієнтована на культуру гідності, на розвинену особистість дошкільника як найвищу цінність. Пріоритет Базової програми – фізично, психічно і соціально здорова дитина, компетентна у сферах життєдіяльності „Природа”, „Культура”, „Люди”, „Я Сам”, здатна задовольняти свої елементарні соціальні та індивідуальні потреби. Основним завданням сучасної дошкільної освіти є озброєння дитини не стільки системою галузевих знань, скільки наукою життя. Суспільству необхідні життєздатні, самостійні, практично умілі, творчі особистості з розвиненим почуттям відповідальності, гідності, совісті, тому пріоритетним є ціннісний, морально-соціальний розвиток з перших років життя. Нині дошкільні заклади відіграють вирішальну роль у забезпеченні реалізації права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичного, розумового і соціального розвитку, продовження освіти.

У будь-якій сфері наукової та практичної діяльності прогрес значною мірою залежить від рівня інформаційного забезпечення. Аналіз публікацій на тему дошкілля свідчить, що вони повністю відображають зміни, які сталися в системі дошкільного навчання та виховання в Україні з часу встановлення державності. Важливою складовою інформаційного забезпечення педагогічної науки є бібліографічні покажчики. Питання розвитку дошкільної освіти України в них досі розглядалися лише частково, зокрема, у щорічних поточних бібліографічних покажчиках „Українська педагогічна бібліографія”, які готує наукова бібліотека Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова, у біобібліографічних покажчиках ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського (наприклад, „Алла Михайлівна Богуш”, „Олена Леонтіївна Кононко” тощо). Проаналізувавши вторинну продукцію, упорядники встановили, що бібліографічного покажчика, який би надавав комплексний, глибоко ретроспективний огляд праць з дошкільної освіти України, ще не було створено. Отже, пропоноване видання „Дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти України (1991–2006)” є першою бібліографічною спробою висвітлити питання дошкілля у незалежній Україні з урахуванням сучасних тенденцій.

Цей науково-допоміжний бібліографічний покажчик має за мету сприяти подальшому розвитку системи дошкільної освіти в Україні, науковим дослідженням в цій галузі, узагальненні передового досвіду та впровадженню його у практику дошкільних закладів.

Покажчик відкриває вступна стаття доктора психологічних наук О. Л. Кононко „Розвиток особистості як пріоритет реформування дошкільної освіти України”, в якій наголошено на головних складових виховання і навчання дошкільника на сучасному етапі розвитку суспільства.

При формуванні змісту бібліографічного посібника було враховано структуру галузі. Покажчик містить 1575 бібліографічних записів, які згруповано у 10 розділах.



Розділ 1 „Нормативно-правове та організаційно-методичне забезпечення системи дошкільної освіти України” охоплює законодавчі та нормативні документи України в галузі дошкільної освіти й виховання, які згруповано відповідно до принципу верховенства права.

Зміст розділу 2 „Становлення і розвиток дошкільної педагогіки як науки” становлять публікації про умови та тенденції розвитку ідей дошкільної освіти України, про відомих вітчизняних і зарубіжних учених, які працювали у царині дошкільної педагогіки.



Розділ 3 „Зміст дошкільної освіти” містить інформацію про організацію навчально-виховного процесу в дошкільних навчальних закладах за особистісно орієнтованою моделлю, основні принципи та вимоги до змісту сучасної дошкільної освіти, впровадження у практику Базового компонента дошкільної освіти та Базової програми розвитку дошкілля „Я у Світі”. Цей розділ складається з підрозділів:

3.1. Фізичний розвиток як інтегральна характеристика дошкільника.

3.2. Соціально-моральний розвиток дитини дошкільного віку.

3.3. Розвиток у дошкільника емоційної сприйнятливості та елементарної системи цінностей.

3.4. Реалізація та збагачення пізнавального потенціалу в дошкільному віці.

3.5. Мовленнєва особистість як запорука успішної діяльності дошкільника.

3.6. Художньо-естетичний розвиток особистості в ранньому онтогенезі.

3.7. Креативний розвиток дошкільника: сутність та сучасні технології.

У розділі 4 „Програмно-методичне забезпечення діяльності дошкільних закладів України” зібрано програми розвитку, виховання і навчання дошкільників, узагальнено матеріали щодо технологій розвинення у дошкільника особистісних якостей, різних форм активності, формування основних видів діяльності – ігрової, трудової, образотворчої, музичної, комунікативної, навчальної. Особливу увагу приділено технологіям виховання і навчання дитини дошкільного віку.

Розділ 5 „Наступність та перспективність у вихованні та навчанні дітей дошкільного та молодшого шкільного віку” висвітлює підходи до таких аспектів, як „шкільна зрілість” та „готовність до школи”, вимоги до організації виховної діяльності та навчання дітей основам читання, письма, лічби, розв’язування математичних завдань тощо.

Розділ 6 „Навчання та виховання дітей дошкільного віку з особливими потребами” охоплює документи стосовно спеціальних умов розвитку дітей із вродженими і набутими вадами. Навчання і виховання таких дітей спрямовано на коригування їхніх недоліків, просування у загальному розвитку і соціалізації.

Розділ 7 „Виховання дитини дошкільного віку в родині” містить бібліографічні описи публікацій про домашнє та сімейне виховання дітей дошкільного віку, взаємозв'язок між сім'єю та дошкільним закладом у вихованні різнобічно та гармонійно розвиненої особистості.

Розбудова дошкільної освіти є досить складним теоретичним та практичним завданням, яке не лише перебуває у площині дошкільної педагогіки, але й перетинається з різноманітними аспектами загальної та соціальної педагогіки, вікової та педагогічної психології, соціології, соціальної роботи. Окремим напрямом у педагогічній науці є обдарованість дітей, яка розглядається науковцями як складне психологічне явище, невіддільне від особистості. Документи з цих питань зібрано у розділі 8 „Психолого-педагогічні основи розвитку дитини дошкільного віку”.

У документах розділу 9 „Управління в системі дошкільної освіти” розглядаються типи дошкільних закладів, їх функції, актуальні проблеми вдосконалення управління дошкільними закладами, моніторинг якості їх діяльності.

Ефективність навчально-виховного процесу в дошкільному закладі значною мірою залежить від професіоналізму педагога. Він має володіти інноваційними технологіями, новими методами організації життєдіяльності дитини. Тому в покажчику окреме місце займає література з питань підготовки, підвищення кваліфікації, самоосвіти працівників дошкільної сфери, яка зібрана в розділі 10 „Професійна підготовка педагогічних кадрів галузі та підвищення їх кваліфікації”.

До покажчика увійшли друковані матеріали: монографії, автореферати дисертацій, збірники наукових праць, доповіді та повідомлення, публікації з періодичних видань та видань, які продовжуються, українською та російською мовами. За часом видання у покажчик включено документи, опубліковані в Україні в 1991 – 2006 рр.

Матеріал у бібліографічному покажчику згруповано за алфавітом прізвищ авторів або назв праць. У першому розділі документи розміщено за принципом верховенства права, а в межах кожної групи – за алфавітом назв.

У виданні використана суцільна нумерація бібліографічних записів та, у разі необхідності, система посилань.

Для зручності користування до посібника додається допоміжний апарат:

– іменний покажчик;

– список абревіатур;

– передмова;

– схема групування (зміст).

Основними принципами, якими керувалися упорядники покажчика, є науковість, повнота, достовірність у поданні матеріалів.

Покажчик створено в АБІС „ІРБІС” на основі баз даних ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського та наукової бібліотеки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Наукові співробітники ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського висловлюють щиру подяку працівникам наукової бібліотеки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за участь в експерименті щодо корпоративного створення вторинної продукції у програмі ІРБІС та надання електронних бібліографічних записів з питань дошкільної освіти, з яких 400 було внесено до цього покажчика.

При підготовці бібліографічного посібника використано фонди Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського, Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Національної парламентської бібліотеки України, наукової бібліотеки Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, національні бібліографічні покажчики.

Бібліографічний опис здійснено згідно із чинними державними стандартами України.

Покажчик призначено для наукових працівників, дослідників, викладачів, студентів, аспірантів, керівників дошкільних навчальних закладів, вихователів-методистів, фахівців суміжних наук, а також для всіх, хто зайнятий у галузі дошкільної освіти.

Відгуки та пропозиції стосовно бібліографічного покажчика надсилайте на адресу:

* Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського

директору П. І. Роговій

вул. М. Берлинського, 9,

м. Київ-60, 04060

(440-35-48

e-mail: dnpb@i.ua

РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ ЯК ПРІОРИТЕТ РЕФОРМУВАННЯ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Кононко О. Л., заступник директора Інституту проблем

виховання АПН України,

доктор психологічних наук, професор

У новій державній програмі, розробленій згідно з положеннями Базового компонента дошкільної освіти в Україні, пріоритетом визнано розвиток особистості. Оскільки особистість – це соціальна істота, яка вільно і відповідально визначає свою позицію серед інших, стратегічним завданням, яке належить розв’язувати практикам, є створення розвивальних умов для відповідального самовизначення дитини, формування в неї продуктивних форм активності (ініціативності, незалежності, творчості), позиції „Я у СВІТІ” як системи ціннісних ставлень до Природи, Культури, Людей, Власного „Я”.

Тривалий час процес суб’єктної активності дошкільника як здатності ініціювати та здійснювати практичну діяльність, спілкування, пізнання розглядався як похідний від керівництва дорослого. Внаслідок цього активність дитини розумілася як повністю задана ззовні, як свого роду проекція дорослих, які її виховують і навчають. Особистий досвід дошкільника як результат його індивідуальної взаємодії з навколишнім світом розглядався як недосконалий, такий, що потребує переробки. Визнавалося, що спеціально організоване навчання є головним джерелом формування суб’єктної активності дитини, основною умовою освоєння нею культури через засвоєння розроблених нормативних еталонів – сенсорних, мнемічних, логічних, рухових, етичних тощо.

Проте властива дитині активність розвивається під впливом різних умов, зокрема і під час збагачення її власного життєвого досвіду. Тому в процесі виховання і навчання важливо, щоб батьки та вихователі не змінювали життєвого досвіду, який реалізує дитина через активність, не ігнорували його як недосконалий, а спиралися на нього. Кожному відомо: навіть за умови, що всі діти в умовах ДНЗ виховуються і навчаються за єдиною програмою, кожна дитина набуває життєвого досвіду по-своєму, залежно від змісту і характеру своїх особистих вражень, здібностей, ціннісних орієнтацій.

Традиційна навчально-дисциплінарна модель дошкільної освіти ґрунтувалася на тому, що метою виховання і навчання є передача досвіду дорослого, тобто соціалізація дитини. Чим повніше дитина відтворювала соціально задані зразки (нормативи), тим вищою вважалася її суб’єктна активність. Ефективність виховних і навчальних впливів визначалася тим, наскільки вдавалося сформувати особистість із заздалегідь заданими властивостями. Вважалося, що варто лише задати соціально значущі нормативи поведінки, обов’язкові для всіх, розробити технологію їх засвоєння в уніфікованих умовах, і можна сформувати активну особистість, яка відповідає суспільним вимогам. Традиційний навчально-дисциплінарний підхід орієнтував не на саморозвиток особистості, а на формування здатності дитини відтворювати соціально задані зразки. Дитячий садок і школа немов би брали на себе завдання передавати суспільству вже готову особистість, здатну функціонувати у сталих умовах. Реалізація впродовж десятиліть цієї педагогічної моделі призвела до того, що заклади освіти не формували самоактивності, не створювали умов для вибору дитиною шляхів і засобів реалізації своїх потреб (які завжди особистісно значущі, індивідуальні), не сприяли становленню самостійності, яка виражається у самоорганізації, самореалізації, самооцінюванні. Замість уваги до процесів, що відбуваються в особистості, яка розвивається, загальноосвітній заклад зважав передусім на остаточний результат – відповідність заданим соціальним нормативам. Визнання жорсткої залежності розвитку дитини від виховних і навчальних впливів призвело до того, що її пізнавальну активність теж почали розглядати як похідну від них, як адаптацію до соціального середовища, пристосовування до нього. Основна увага при цьому приділялася формуванню адаптивних форм пізнавальної активності, що в цілому відповідало завданню тотального впливу на дитину, формуванню її як виконавця, становленню стандартизованих форм свідомості і поведінки. По суті йшлося про управління дорослим процесом розвитку зростаючої особистості через її виховання і навчання.

Проте справжня активність виявляється не тільки і не стільки в адаптації дошкільника до виховних і навчальних впливів, скільки в самостійному перетворенні їх на основі індивідуального досвіду; в умінні виявляти вибіркове ставлення до цінностей, змісту знань, характеру їх використання. Важливим джерелом пізнавальної активності є досвід творчості зростаючої особистості, який забезпечує їй не лише засвоєння заданого, але і його перетворення. Зрозуміло, набуття індивідуального досвіду неможливе без засвоєння знань та умінь, проте оволодіння ними не має для дитини особистісної значущості, якщо не є забезпеченим досвідом її творчості, який обов’язково охоплює власне бачення світу. Нерідко діалог вихователя і дитини будується на передумові того, що дитина не розуміє, помиляється, не знає. Ігнорування дитячої логіки призводить до того, що вона починає вгадувати, чого хоче від неї дорослий, оскільки він „завжди правий”, „більше знає”, „може погано оцінити” тощо. Наслідком цього стає зменшення кількості запитань малюків, вироблення звички споживати готове знання, повторювати за батьками та педагогами зразки дій, виконувати розпорядження, вимоги, вказівки. Проте відомо: суспільні цінності не можна нав’язувати, вони мають узгоджуватися з індивідуальним досвідом малюка, його цінностями, змістом його внутрішнього світу. Організоване виховання і навчання є важливими, але не єдиними джерелами психічного та особистісного розвитку дошкільника. Самостійна активність дитини дошкільного віку відіграє важливу роль: адже особистістю називають соціальну істоту, здатну (у вікових межах) до відповідального самовизначення.

Отже, на зміну тезі „зовнішнє у внутрішнє” має прийти теза „зовнішнє через внутрішнє”, яка відображає особистісну орієнтацію дошкільної освіти, враховує і поважає, за висловом М. Монтессорі, складну роботу дитини з внутрішнього самобудування. На думку видатного педагога, призначення дорослого полягає в тому, щоб „допомогти душі, яка розпочинає свій власний життєвий шлях, жити власними силами”.

Загальновизнано, що використання готових зразків (правил, приписів, алгоритмів дій) полегшує педагогові управління процесом засвоєння знань, створює єдині вимоги до контролю, корекції та оцінювання діяльності дитини, допомагає дітям, які відстають, але водночас знижує самостійність і пізнавальну активність інших дітей. Вони починають втрачати смак пошуку власних шляхів розв’язання життєвих завдань різної складності, звикають до відтворювальної активності, яка гарантує їм звичний і бажаний успіх „малою кров’ю”.

На наш погляд, час суттєво змінити підхід до оцінювання досягнень дитини. Сьогодні оцінюється переважно кінцевий результат оволодіння знаннями (зробила, розв’язала, використала, запам’ятала, відтворила тощо), його відповідність заданому нормативу-зразку. Проте добре відомо, що одного і того ж результату різні діти досягають різними способами – ефективними та малораціональними, самостійно чи з допомогою інших. Кожний результат вартує різних особистісних зусиль, тому важливо аналізувати і оцінювати процесуальний бік діяльності дошкільника, тобто не лише те, що, але і як він засвоїв. Йдеться про вектор віддачі кожної зростаючої особистості, вкладені нею у роботу зусилля – фізичні, інтелектуальні, емоційні, вольові, моральні. Без врахування того, в який спосіб дитина перетворює задані дорослими зразки, опредмечує їх для себе, надає їм індивідуальної значущості, неможливо реалізувати особистісно орієнтовану модель дошкільної освіти.

Реалізація досвіду дошкільників передбачає створення сприятливих умов, які поєднують в собі принципи індивідуальності і варіативності виховання і навчання. Чим різноманітнішим буде розвивальне середовище, тим легше зростаючій особистості виявляти самостійність, пізнавальну активність, творчі здібності. На часі широке впровадження диференційованого підходу до виховання і навчання дітей, який дозволить педагогові виявити та використати індивідуальний досвід кожної конкретної дитини. Лише за цих умов звернення до особистості дитини стане реальністю.

Особистісно орієнтована модель дошкільної освіти закладена у Базовому компоненті як нормативному документі. Презентуючи його членам Колегії Міністерства освіти України та членам Президії АПН України, О. Я. Савченко зазначала: „Базовий компонент дошкільної освіти побудовано за сферами життєдіяльності, які характеризують специфіку дошкільного дитинства, коли пріоритетним є розвиток і виховання, залучення дитини до різних видів діяльності, де задіяні її фізичний, психологічний та соціальний потенціали. Неодмінною умовою життєдіяльності є забезпечення гармонії між фізичним, емоційним, моральним, вольовим, соціальним та інтелектуальним розвитком”( 1999).

Розробляючи особистісно орієнтовану, гуманістично спрямовану Базову програму, в якій розкривається інваріантна частина змісту дошкільної освіти, творча група спиралася на принципове концептуальне положення О. Я. Савченко, згідно з яким: „Навчання виховує, але значно глибше, систематичніше виховує організація життєдіяльності дитини. Це – поле впорядкованої свободи дитини, коли вона виховується вільною, але з почуттям відповідальності…” (2001).

Основні положення Базової програми розвитку дитини дошкільного віку “Я у Світі” ґрунтуються на розробленій О. В. Запорожцем ідеї ампліфікації, яка зорієнтована на максимальне використання педагогом можливостей віку для повноцінного розвитку дошкільника і заперечує доцільність форсованого раннього навчання дитини. Новоутворення кожного етапу дошкільного дитинства, зокрема у мотиваційно-емоційній та пізнавальній сферах, мають велике значення для становлення особистості. Оптимальними педагогічними умовами різнобічного розвитку дошкільника є широке розгортання і збагачення специфічно дитячих форм діяльності: ігрової, практичної, зображувальної, спілкування з дорослими та однолітками.

Працюючи над створенням Базової програми, творча група зважала на те, що суть гуманістичної педагогіки полягає, насамперед, у розширенні розвивального, виховного та навчального простору, у виведенні зростаючої особистості за межі традиційної, штучно створеної, жорстко унормованої, регламентованої та контрольованої дорослими, обмеженої вузькими рамками групової кімнати діяльності у сферу спів-буття ДИТИНИ і СВІТУ. Дорослий (батько, вихователь, вчитель) виступає посередником, „зв’язківцем” між ними.



Дошкільне дитинство суттєво відрізняється від наступних періодів життя, передусім, відносною свободою малюка: діяльність, якою він займається, здебільшого обирається за власним бажанням, емоційно насичена, дає простір для уяви і творчості. Важливою її особливістю є те, що набуті дошкільником знання та навички мають загальний, неспеціалізований характер – дитина ще не готується стати фахівцем у певній галузі, а навчається бути людиною, оволодіває наукою і мистецтвом життя у злагоді з довкіллям і з собою. Дошкільне дитинство – особливий час людського життя, названий науковцями „періодом первинного фактичного становлення особистості” (О. М. Леонтьєв). Саме в перші шість-сім років життя виникає дитячий обрис світогляду, складається перша цілісна картина світу, закладається базис особистісної культури, з’являються внутрішні етичні інстанції (зачатки почуття совісті), формується довільна поведінка, виникає супідрядність мотивів, розвивається самосвідомість, створюються передумови для появи елементарних форм самовизначення. Не всі якості, які розвиваються впродовж дошкільного дитинства, рівноцінні з точки зору їх значення для майбутнього. Одні з них слугують лише основою, своєрідною заготовкою для наступних сходинок розвитку, а надалі перебудовуються, змінюються. До них належать пізнавальні інтереси, довільне управління поведінкою, основи логічного мислення. У старшому дошкільному віці ці якості лише починають складатися, а пік їх розвитку припадає на значно пізніші терміни. Проте деякі властивості розвиваються саме протягом дошкільного дитинства, зокрема образні форми пізнання світу (сприймання, наочно-образне мислення, уява) і моральні почуття (любов, прихильність, чуйність, емпатія), які поєднують зростаючу особистість з іншими людьми (Л. А. Венгер, В. С. Мухіна). Образні форми пізнання природного, предметного, соціального довкілля та власного „Я” розвиваються саме в перші роки життя у специфічних для цього періоду „дитячих” видах діяльності, які сприяють виробленню у дошкільника орієнтовних, пошукових дій, збагачують його життєвий досвід, оснащують сенсорними еталонами, розвивають творчі здібності. Другим найважливішим здобутком дошкільного дитинства є прихильність до людей – спочатку рідних, близьких, а з часом до все ширшого кола дорослих та однолітків. Емоційна сприйнятливість дитини, її здатність розпізнавати почуття людей, адекватно на них реагувати, співпереживати і співчувати, здійснювати найпростіший моральний вибір виступають запорукою чуйності особистості. Зрозуміло, у процесі виховання і навчання дошкільників важливо розвивати різні якості – як ті, які знадобляться їм у шкільному житті, так і ті, які мають загальнолюдське значення. При цьому слід усвідомлювати, що дитина, у якої залишилися нереалізованими можливості, створені дошкільним дитинством, може згодом досягти високого рівня розвитку в тій чи іншій галузі, проте різнобічним її розвиток вже не буде. Тому найближчі завдання виховання якостей, пов’язаних із шкільним навчанням, не повинні затуляти віддаленішого, проте фундаментальнішого значення, яке має дошкільне виховання для морально-духовного розвитку особистості, формування в неї основ життєвої компетентності.

Оскільки головним напрямом державної політики у сфері освіти проголошено особистісно орієнтовану її модель, призначення якої полягає у розширенні можливостей компетентного вибору дитиною життєвого шляху та її саморозвитку, то пріоритетними в оцінюванні ефективності виховання і навчання мають стати гуманітарні критерії, передусім благополуччя і розвиток дитини як особистості. Йдеться власне про екологію особистості, забезпечення дитині захисту від різного роду дидактогеній (негативних наслідків педагогічних помилок), про створення сприятливих умов для її повноцінного життя, для реалізації нею свого природного потенціалу – фізичного, психічного та соціального, для прояву свого індивідуального обличчя. А це потребує „олюднення”, гуманізації реального буття дитини, посилення уваги до системи її цінностей та інтересів.

Важливо підкреслити, що засвоєння дитиною будь-яких знань (навіть етичних), освоєння нею різних видів діяльності ще не є власне розвитком особистості. Основний смисл особистісного розвитку полягає у життєвому самовизначенні, актуалізації дитиною своїх сутнісних сил, розвитку основних особистісних атрибутів – світогляду, ціннісного ставлення до світу та самої себе, потребово-мотиваційної сфери, соціальних почуттів, довільної поведінки. Важливою складовою особистісного зростання є взаємодія особистості з власним внутрішнім світом – переживаннями, думками, прагненнями, бажаннями, мріями, життєвими планами, цілями. Отже, особистісне зростання не тотожнє просуванню дитини по вікових сходинках. Це складний багатомірний процес зі своєю внутрішньою логікою та своєрідною траєкторією. Сприятливими для особистісного зростання є такі умови виховання, за яких актуалізується процес саморозвитку дитини, внаслідок якого відбуваються зміни в її особистісній зрілості. Сучасний вихователь має орієнтуватися в тому, чи поважає дитина себе, чи усвідомлює свої чесноти і вади, чи здатна час від часу прислухатися до своїх переживань, чи схильна до відповідального самовизначення, вона частіше домагається успіху чи уникає неуспіху, чи може розпорядитися собою на власний розсуд, чи спроможна чинити опір негативним для її організму, психіки впливам. У колі уваги педагога мають бути і питання, пов’язані з особливостями сприйняття дитиною інших людей, їх розумінням, статусом дитини серед однолітків, характером її творчої адаптивності (здатністю конструктивно розв’язувати життєві проблеми).

Особливої уваги заслуговує такий аспект особистісного розвитку, як моральна зрілість дитини: вона орієнтується на покору, уникає покарань чи надає перевагу індивідуальним інтересам і вигоді, намагається зберегти хороші взаємини із значущими людьми, підтримує авторитет, орієнтується на колективну думку чи керується принципами совісті і справедливості. Важливо знати, як діє дитина в умовах плюралізму, чи відстоює свої права, чи здатна налагодити конструктивну взаємодію, чи спроможна розв’язувати спірні питання ненасильницькими способами, наскільки терпляча до поглядів, відмінних від власних, чи характеризується комунікативною компетентністю, зрозуміло, доступною для дошкільника мірою. Допомогти дитині стати особистістю значно складніше і важливіше, ніж допомогти їй бути успішною у певній галузі знань.

Впровадити у життя особистісно орієнтовану модель освіти означає визнати пріоритет гідності і відповідальної свободи кожної дитини, її права на творче ставлення до життя, прояв індивідуальності у пізнанні та самовираженні. Така педагогічна стратегія є стратегією допомоги, підтримки і поваги до кожної зростаючої особистості. Отже, професійна придатність визначається здатністю педагога створювати допоміжні умови, полегшувати, а не ускладнювати дитині внутрішню роботу з пристосування до багатогранного життя.

Оскільки виховання особистості – процес складний і довготривалий, зупинимося на виховних технологіях, яким сьогодні надано особливого значення. У цьому контексті доречно виділити два аспекти: по-перше, стратегія допомоги передбачає не стільки реформування педагогічного методу або модернізацію технологій, скільки реформу всього життя дитини, таку соціальну організацію життєдіяльності особистості, яка допоможе їй знайти своє місце у світі. Оновлення технологій за умови традиційної організації життєдіяльності дитини не приведе до успіху: педагогічні методи, органічно закріплені у відпрацьованій адаптивно-дисциплінарній моделі виховання і навчання, не враховують інтересів самої дитини. Пріоритетною має стати стратегія побудови розвивального способу життя особистості, створення для цього сприятливого середовища. Педагог перетворюється на соціального „архітектора” способу життя дитини, який під час співробітницва з нею допомагає їй самовизначитися. По-друге, активність педагога – це творчий пошук конкретних дій в конкретній ситуації стосовно конкретної дитини. Тобто, методика виховної роботи щоразу змінюється, оскільки вихователь, реалізуючи індивідуальний підхід, у разі необхідності оновлює будь-яку технологію.

Вихідним положенням гуманістичного виховання дошкільників є думка про те, що зростаюча особистість – істота свідома і діяльна (здатна до перетворення), прагне до спів-буття з іншими. Основна мета гуманістичного виховання – розвиток у дитини вміння бути природо- і культуродоцільною, виступати активним суб’єктом власної життєдіяльності, здатним до елементарних форм самореалізації, саморозвитку і самозбереження.

На етапі дошкільного дитинства малюк з допомогою дорослого засвоює основи особистісної культури, оволодіває вмінням орієнтуватися у чотирьох основних сферах дійсності – Природі, Рукотворному світі, Суспільному житті та Власному „Я”. Ціннісне ставлення до природи сприяє формуванню у дошкільника екологічної свідомості та природодоцільної поведінки; ціннісне ставлення до предметного світу – начал духовності; ціннісне ставлення до людей – моральної свідомості і поведінки; ціннісне ставлення до самого себе – начал самосвідомості.



Основними засадами створення Базової програми розвитку дитини дошкільного віку „Я у Світі” є:

  • визнання своєрідності, унікальності періоду дошкільного дитинства, його особливої ролі в становленні особистості;

  • інтегральний, цілісний підхід до розвитку, виховання і навчання дошкільника як носія фізичних, психічних та соціально-моральних сил;

  • надання пріоритету повноцінному проживанню дитиною сьогодення у порівнянні з її підготовкою до майбутнього навчання у школі, турбота про своєчасну появу необхідних новоутворень свідомості і особистості як важливої передумови життєвої зрілості;

  • посилення уваги до морально-духовної площини розвитку дошкільника, його психологічного здоров’я, відмова від надмірної інтелектуалізації, регламентації та інтенсифікації життя;

  • центрація на створенні сприятливих умов для повноцінного життя дошкільника у порівнянні зі звичною зосередженістю педагога на організації навчально-виховного процесу, управлінні та контролі за діяльністю дітей;

  • збалансованість різних форм активності дошкільника – фізичної, соціально-моральної, емоційно-ціннісної, пізнавальної, мовленнєвої, художньої та креативно-поведінкової;

  • класифікація дошкільного навчального закладу не як школи для малюків, а як інституту соціального розвитку дитини, відповідального за її гармонійне і спокійне входження у широкий світ, за вміння орієнтуватися у новому середовищі, пристосовуватися до його вимог, конструктивно і з користю для власного розвитку впливати на нього;

  • погляд на проблему наступності в діяльності дошкільної та початкової шкільної ланок освіти крізь призму поняття „шкільної зрілості” як набору певних здібностей дитини (сенсомоторних, перцептивних, мнемічних, мисленнєвих, комунікативних, моральних, художніх, креативних тощо).

Ефективність виховного процесу у сучасному дошкільному закладі значною мірою залежить від здатності педагога забезпечувати повноту життєдіяльності дитини, уміння не уникати складних і неоднозначних аспектів, бути відкритим і щирим у стосунках. Від того, що ми не торкаємося делікатних і, як нам здається, дорослих, незрозумілих для маленької дитини питань, вони не перестають існувати, а отже і привертати її увагу. Не діставши роз’яснень у рідних і близьких дорослих, малюк шукає доступніших джерел інформації – адже він вперше осягає сенс людського життя, визначається зі своїм походженням, шукає своє місце у світі. Іншого шляху для становлення елементарного схематичного обрису світу не існує! А ми звично продовжуємо опікуватися проблемами майбутнього шкільного навчання, „озброюємо” вмінням читати, лічити, писати, замість того, щоб учити науки і мистецтва життя серед людей. Недарма, мабуть, малюк 3-7 років називається лише до-шкільником! Немов би окрім ролі майбутнього учня не існує на цьому віковому етапі нічого іншого, специфічного для нього. Самою назвою закарбована приреченість цього віку винятково на турботи, пов’язані з майбутньою діяльністю дитини у ролі школяра. Проте це лише одна з безлічі життєвих ролей, важлива, але не найголовніша. Не вправляючи малюка у виконанні різноманітних ролей, ми не виростимо його життєво компетентним. Нехтування проблемами фізичного, психічного і соціального простору дитячого „Я” рано чи пізно обов'язково дасться взнаки.

Базова програма розвитку дитини дошкільного віку „Я у Світі” розрахована на педагога-новатора, освітянина, здатного вносити у власну діяльність прогресивні ідеї, запроваджувати нововведення, винаходити щось корисне, замінювати віджите новим. Такий педагог має бути умілим та об’єктивним експертом: терпляче спостерігати за дітьми, вивчати і уточнювати для себе типові прояви кожного, піддавати факти ретельному аналізу, з’ясовувати їх причини, уважно знайомитися з обставинами, виробляти виважені судження та об’єктивні оцінки. Він повинен виділятися високою особистісною та професійною культурою, творчим потенціалом, сміливою педагогічною позицією, сучасним світоглядом, чіткими переконаннями, усвідомленням своєї відповідальності перед життям, дітьми, яких виховує, сім’ями, які довірили йому найдорожче. Він є прибічником педагогіки нового часу. Як людина, він гнучкий, відкритий інноваціям, постійно поліпшує навчально-виховний процес, раціоналізує його. Його новаторство стосується змісту, форм, методів, прийомів організації життєдіяльності дітей і виявляється в процесі пошуку шляхів оновлення, осучаснення педагогічної діяльності, дослідництва та експериментування з метою створення пілотних проектів, авторських програм, раціоналізаторських пропозицій. Сьогодні вкрай важливо, щоб освітянин-дошкільник був людиною прогресивною, відчував нові тенденції в освіті, тримав руку на пульсі часу, добре орієнтувався у сучасних пріоритетах, ставився до своєї роботи як до мистецтва, наповнював її високим смислом, привносив в неї радість, завжди знаходився у русі, не заспокоювався на досягнутому, осучаснював свої знання, професійно та особистісно самовдосконалювався. Саме на такого педагога розраховані матеріали „Дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти України” (1991–2006р.р.), систематизовані фахівцями Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського.



Каталог: load -> pedagogika
load -> Комунальний заклад освіти «Середня загальноосвітня школа №97 імені П.І. Шкідченка» Дніпропетровської міської ради методичний матеріал до курсу
load -> Програма соціологічного дослідження
load -> Урок позакласного читання. «Краса І милозвучність поезії Дмитра Павличка»
pedagogika -> Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Мелітополь тов «Видавничий будинок ммд»
load -> Звіт про роботу Національного культурного центру України в Москві за 2013 рік зміст вступ
pedagogika -> А. З. Житницький драматургія масових театралізованих заходів навчальний посібник


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Схожі:

Драгоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007 iconЛядипломної освіти педагогічних працівників розвиток професійної орієнтації в Україні науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ черкаси 2009

Драгоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007 iconМіністерство культури І туризму України Державний заклад
України : науково-допоміжний бібліографічний покажчик за 2007 рік / Держ. іст б-ка України; упоряд.: Т. Приліпко, Н. Вощевська, О....
Драгоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007 iconПедагогічна бібліографія
У45 Українська педагогічна бібліографія 1999: Науково-допоміжний покажчик літератури /Уклад. Н.І. Тарасова, Е. В. Татарчук. – К.:...
Драгоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007 iconБібліографічний покажчик
Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за 2000—2007 роки
Драгоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007 iconТ. Г. Шевченко І Сумщина : науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. М. Малиш, О. К. Линник Суми, 2014. 78 с
Т. Г. Шевченко І сумщина : науково-допоміжний бібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; упоряд. О. М. Малиш, О. К....
Драгоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007 iconДитяча література Галузь знань 01 Освіта Спеціальність 012 «Дошкільна освіта»
...
Драгоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007 iconКнижкова палата україни імені івана федорова літопис газетних статей державний бібліографічний покажчик України
У номері зареєстровано матеріали з газет за листопад, грудень 2006 року та січень, лютий, березень, квітень 2007 року
Драгоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007 iconГалузь знань 101 Педагогічна освіта Спеціальність 010101 Дошкільна освіта І семестр – 32 год. (іспит) дитяча література з методикою навчання теми І плани лекцій (середа, пара
Дит літ як навч дисципліна у системі підготовки вчителя поч школи І як складова поч освіти у загальноосв школі
Драгоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007 iconМетодичні рекомендації для студентів 1 курсу спеціальностей 012 «Дошкільна освіта»
Дит літ як навч дисципліна у системі підготовки вчителя поч школи І як складова поч освіти у загальноосв школі
Драгоманова дошкільна освіта як складова системи безперервної освіти україни (1991 2006) науково-допоміжний бібліографічний покажчик київ 2007 iconФахові словники : науково-допоміжний бібліографічний покажчик / бібліотека Криворізького факультету Національного університету «Одеська юридична академія»; упоряд. Глущенко Л. О., Муханова С. В. – Кривий Ріг, 2015. – 20с



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка