Другі читання пам’яті академіка Платона Білецького (1922–1998)



Сторінка2/5
Дата конвертації11.04.2017
Розмір0.75 Mb.
1   2   3   4   5

Марія Іванюта, студентка 5 курсу кафедри сакрального мистецтва ЛНАМ.

Христина Максимович – шедеври сучасного сакрального мистецтва.



Ключові слова: сакральне мистецтво, абстрактне мистецтво, символізм, Христина Максимович.

Ставши прикладом для послідовників, в інтерпретації ікони для сучасного покоління, творчість Христини Максимович має чимале значення для сучасного сакрального мистецтва. Абстрактне мистецтво є зусиллям передати думку і виразити нереальне. Ікона в поєднання з модерними елементами отримує нове звучання. Дивлячись на ікону через призму абстрактного мистецтва, бачимо в іконі ще більш таємний, внутрішній, сакральний зміст. Також це є прикладом того, як люди різних століть любуються іконою, передаючи своє внутрішнє бачення Бога. На іконах різних часів ми зауважуємо ті елементи, що були співзвучні з світосприйняттям часу написання ікони (як наприклад добу бароко ікону збагатили прикрасами). Зараз сакральне мистецтво розвивається сучасними тенденціями — вони є близькі нашому світогляду. В іконах Христини Максимович важливою підосновою є духовне осмислення в творах. Тому для її ікон не є головним стати довершеними в передачі деталей. Натомість важливо є налаштувати на певний настрій, вкласти образ, передати символічно, ввести в простір сакрального мистецтва.



Заочні учасники:

Василь Семенюк, доцент кафедри академічного живопису ЛНАМ. Художньо-образне рішення першого видання «Кобзаря» Тараса Шевченка (цензурна та не підцензурна версії).

Ключові слова: «архітектура» книги, офорт В. Штернберга, формат видання, текстова складова, образотворчі та шрифтові елементи.

Образно-структурні особливості першого видання «Кобзаря» Тараса Шевченка демонструють цілісне осмислення «архітектури» книги. Останнє стосується, гармонійного сполучення образотворчих, шрифтових та інших елементів застосованих у створенні видання. Варто вказати, що певна мінімалістичність, присутня, як у цензурній так і не підцензурній версіях демонструє виразне акцентування на текстовій складовій. Водночас, введений в оформлення форзацу офорт Василя Штернберга формує провідну інтонацію та скеровує реципієнта до образу пов’язаного у першу чергу з ідеєю книги, а не відіграє роль ілюстрації до певного твору. Загалом, з огляду на специфіку формату видання, застосовані шрифти та особливості вирішення форзацу можемо констатувати, що перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка демонструє цілісне осмислення проблематики образу книги.



Андрій Дещук, магістр декоративно-прикладного мистецтва, аспірант кафедри ІТМ ЛНАМ (наук. керів. В.І. Жишкович).

Художнє дерево Яворівського осередку. Конструктивні особливості та орнаментальні мотиви.



Ключові слова: різблення, ДПМ.

Яворів – осередок успішного розвитку давніх традицій. Це відомий різьбярський центр на Львівщині ще з кінця 19 ст. Народне мистецтво Яворівщини – явище не лише яскраве, а й глибоке за своїми традиціями, джерелами, різноманітне за видами і формами. Побутове призначення дерев’яних виробів визначило характер художньо-технічних прийомів обробки дерева. Особливо виявилася художня майстерність яворівських столярів у виготовленні меблів, а насамперед – скринь. Конструктивне і декоративне рішення меблів ґрунтувалось на вироблених здавна принципах, на поєднанні розпису з бейцуванням деревини, плоским підлаковим різьбленням, лакуванням. Оригінальну ділянку художньої обробки дерева становить орнаментальне різьблення – рельєфне, плоске, ажурне. Особливих успіхів досягли різьбярі в справі творчого розвитку традиційних основ, збагачення, урізноманітнення прийомів плоского, тригранно-виїмчастого різьблення, відомий як «яворівська різьба», також особливо поширення набув розпис по дереві.



Олена Якимова, магістр монументального живопису, аспірант кафедри ІТМ ЛНАМ (наук. керів. О.З.Рибак).

Образи Апостолів у монументальному живопису Східної Галичини першої третини 20 ст.



Ключові слова: апостоли, стінописи, іконографія, зміни, Східна Галичини, традиція.

У доповіді розглядається монументальний живопис Східної Галичини першої третини 20 ст., зокрема образи Апостолів. Це спроба дослідити зміни у іконографії та іконології учнів Ісуса Христа, здебільшого у стінописі, а також вітражі. Ми розглядаємо образи, створені для римо-католицьких, греко-католицьких та вірменського храмів Східної Галичини такими митцями як М.Сосенко, Ю.Буцманюк, М.Осінчук, Я.-Г.Розен тощо. Постаті дванадцяти апостолів знайшли своє відображення у оздобах храмів різних християнських конфесій, що безсумнівно опосередковано вплинуло на зміни у розробці зображень святих. Водночас, формотворення образів було підпорядковане релігійному канону, вихід за межі якого мав бути переконливим, виваженим кроком до свідомого осучаснення храмового живопису у рамках традиції. Серед проаналізованих композицій зустрічаємо осібні зображення святих (здебільшого у образах Євангелістів) та сюжетні композиції за їх безпосередньої участі.



Галина Хорунжа, магістр мистецтвознавства, викладач кафедри ІТМ ЛНАМ.

Візуалізація культурних ідентичностей Східної Галичини в орнаментиці архітектури світських пам’яток Львова 17 ст.



Ключові слова: орнаментика архітектури, орнаментальні елементи, етнопсихологічні пріоритети, регіональні культурні ідентичності.

Орнаментика архітектури світських пам’яток Львова 17 ст. репрезентує унікальний мистецький комплекс образно-пластичних рішень, візуалізації поліваріантних релігійних традицій та світоглядних концептів. Варто вказати, що підчас формування програми оздоблення споруд вагомими критеріями відбору орнаментальних елементів та композиційних рішень була не тільки стилістика, але й етнопсихологічні, світоглядні пріоритети замовників проектів. Вказана особливість зумовила присутність у декоруванні світських архітектурних пам’яток Львова мотивів, що на знаковому рівні демонстрували зв’язок замовників та реалізаторів програм, як з національними, так і з регіональними культурними ідентичностями, відображеними за допомогою застосування локальних варіантів маскаронів, рослинних, зооморфних, скеоморфних елементів.



Костів Наталія, аспірантка ЛНАМ (наук. керів. Г.Г.Стельмащук)

провідний зберігач фондів Музею етнографії та художнього промислу

Інституту народознавства НАН України.

Іконостас пензля о. Ювеналія Мокрицького з собору Святої Софії у Римі: вершинне досягнення традиції українського іконопису.



Ключові слова: іконостас, темпера, Ювеналій Мокрицький.

У проблематиці досліджень українського сакрального мистецтва діаспори 20 ст. важливе місце належить постаті Ювеналія Мокрицького та його іконописній спадщині. В доповіді йтиме мова про іконостас собору Св. Софії у Римі, виконаний Ювеналієм Мокрицьким. Цей іконостас вважають найкращим мистецьким досягненням о. Ювеналія.

Будівництво храму у 1967 р. розпочав митрополит Йосиф Сліпий. За задумом Йосифа Сліпого весь інтер’єр собору виконаний мозаїкою. Архітектором храму став Лучіо ді Стефано, мистецьке оздоблення розробив Святослав Гординський, мозаїчні роботи виконали учні Марка Тулія Монтічеллі, різьбу в мармурі, лиття металу та позолоту виконав італійський скульптор Уго Мацеї, а ікони намалював – о. Ювеналій Мокрицький.

Йосиф Сліпий хотів, щоб ікони у соборі були виконані у традиційній давньо-руській манері. На його думку, автором ікон міг стати о. Ювеналій Мокрицький, який добре знав візантійське та давньоруське мистецтво та працював, дотримуючись вищезгаданого стилю. У 1964 р. митрополит Йосиф Сліпий запросив о. Ювеналія Мокрицького приїхати із Канади до Риму.

Усі ікони митець виконував технікою темпери на дерев’яній основі з використанням золочення на тлі.

Аліса Філімонова, здобувач кафедри ТІМ НАОМА (наук. керів. Н.Ю.Белічко).

Кримські пейзажі у творчості В.Орловського.



Ключові слова: пейзажний жанр, пенсіонер, академічні традиції, кримські мотиви.

Володимир Орловський – художник пейзажист, видатна особистість на тлі бурхливих мистецьких подій другої половини ХІХ століття в Росії. Учень і пенсіонер Петербурзької академії художеств, він все життя був її палким прихильником, в той же час чутливо відтворюючи у своїй творчості новітні мистецькі віяння. Дитинство художник провів у Києві і сюди ж повернувся у 80-ті роки, що ознаменовані найбільшим розквітом його таланту. В доробку митця є сільські краєвиди, італійські пейзажі, а також пейзажі кримської природи. 1868 року, завершивши навчання із золотою медаллю та правом на пенсіонерську поїздку, створює перші самостійні твори – «Вид селища Кокоз», «Кримський пейзаж з річкою», «Жаркий полудень в південній садибі». В цих роботах уже проглядаються загальні тенденції російського пейзажу, коли на зміну романтизовано-ідеалізованій природі приходить реалістичний «портрет місцевості». Митця настільки надихнуло споглядання кримської природи, що до пенсіонерської поїздки він просив дозволу керівництва Академії на поїздку до Криму, щоб запастись натурним матеріалом для праці закордоном. І в перші роки пенсіонерства в Італії розробляв саме кримські мотиви, створивши 1870 року «Кримський літній пейзаж», «В Алушті», «Пейзаж біля Алушти». Ці картини засвідчують, що художник ще не зміг відірватись від традиційної академічної манери, але мистецькі європейські тенденції впливали на його світоглядні засади і певним чином відображались у пейзажним творах В. Орловського.



Секція 2. Проблеми вивчення українського мистецтва від кінця 19 століття до сьогодення. Методика викладання профільних дисциплін у вищих мистецьких закладах. Інструментарій мистецтвознавця.

Час проведення 11.00 – 17.00

Голова: Володимир Ігорович Петрашик

Ольга Жбанкова, старший науковий співробітник НХМУ.

Виставковий проект «Українська лінія модерну» в НХМУ.



Ключові слова: хронологія – поч. 1880-х – 1910-ті рр., імпресіонізм, реалістичне мистецтво, національні традиції, творчість О. Мурашка, А. Маневича, М. Бурачека, І. Труша, О. Новаківського, П. Левченка, М. Ткаченка, Ф Шавріна, М. Жука, П. Холодного, Ф. Кричевського, символізм М. Врубеля, М. Максимовича, М. Сапожникова, М. Волошина, академічний живопис В. Котарбінського, розписи Володимирського собору (1895–1896), виробничі майстерні в селах Скопці та Вербівка Полтавської області, співтворчість Г. Собачко і Є.Прибульської з О. Екстер, Л. Поповою.

Тема повідомлення торкається важливих питань розвитку українського мистецтва кінця 19 – початку 20 століття – доби, коли особливо актуальними стали проблеми взаємозв’язку національної та європейської культур. Українське малярство, долаючи провінційну замкнутість, активно підключалося до загальноєвропейських мистецьких процесів, збагачуючись художніми здобутками імпресіонізму,модерну. Ці напрямки на теренах України набули неповторних рис, кристалізуючись в самобутню національну модель. Проблема синтезу європейських мистецьких надбань з традиціями української культури на сьогодні конче актуальна в аспекті тих політичних та культурних зрушень, що відбуваються в країні – з одного боку вибір європейського вектору розвитку держави , з другого – глибоке усвідомлення національних підвалин, які формували й менталітет народу , й багато в чому засади того нового стилю модерн, що дістав світового значення. У наші дні така ретроспекція, як виставка «Українська лінія модерну» (2013–14) підсилює звучання та стверджує вагомість національної ідеї, яка набула першорядності в українському мистецтві межі двох століть – 19 та 20.



Володимир Петрашик, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри ТІМ НАОМА.

Пейзажне малярство Києва кінця 19 – поч. 20 ст. на прикладі творчості Яна Станіславського і Миколи Бурачека.



Ключові слова: Я. Станісласький, М. Бурачек, модерний пейзаж, школа.

Пейзажне малярство в Україні розвивалося в активному ключі починаючи з останньої чверті 19 ст. Закономірно, що на його поступ впливала низка обставин: перш за все територіальна розчленованість України, відповідно Лівобережна – у складі Російської імперії, Правобережна – у складі Австро-Угорщини та Польщі; по-друге, відсутність вищої художньої школи в Україні; по-третє, впливи ідей передвижництва.

Таким чином, українські художники-пейзажисти розвивали цей жанр у двох напрямах: постпетербурзькому (умовна назва) або групою творців, що закінчили навчання в Петербузькій академії мистецтв або ж митцями-учнями і випускниками західноєвропейських академій мистецтв, в основному Краківської. Саме з майстерні професора Яна Станіславського, якого Д. Антонович вважав «батьком модерної школи українських пейзажистів», і вийшло ядро митців-пейзажистів, що відіграли провідну роль на наступному етапі у формуванні українського модерного пейзажу першої чверті 20 століття.

Цікавими є творчі долі та малярські здобутки в пейзажному мистецтві учнів школи вже згадуваного Яна Станіславського. До цієї школи належать І. Труш, О. Новаківський, М. Жук, Іван Кулець, І. Бурячок, В. Масляників, М. Бурачек. І, нарешті, коли у Києві в 1917 році було відкрито Українську державну академію мистецтв, то майстерню пейзажу було доручено найправовірнішому із учнів Станіславського М. Бурачекові. Це було признанням безсмертної заслуги Яна Станіславського на ниві українського мистецтва.



Гліб Вишеславський, художник, мистецтвознавець, , науковий співробітник відділу естетики і культурології Інституту проблем сучасного мистецтва НАМУ.

«Нова хвиля» у візуальному мистецтві України.



Ключові слова: українська «Нова хвиля», хронологія, нонконформізм, персоналізм.

Молодіжні виставки СХ 1987–1988 років, а також експозиції 1987–1989 рр. кооперативів "Совіарт", "ТОХ", "Панорама", "Центр Європи" та ін., були першими презентаціями художників, української "Нової хвилі". Рух не був цілісним ні в естетиці творів, ні організаційно. Єдиним був світогляд: опозиційність, індивідуалізм, соціальний активізм.

Питання скресання руху доволі дискусійне, бо окремі художні прийоми інколи застосовуються й досі. Комплексний підхід, що досліджує світоглядний, естетичний та соціальний аспекти дозволяє вирішити питання хронології.

На трансформацію руху «Нова хвиля» суттєво вплинули зміни у суспільстві 1993–1994 років, зокрема фонди підтримки сучасного мистецтва. Вільний і хаотичний тип відносин між художниками перетворився на ієрархічний тип "клієнтели". У світогляді художників теж відбулися зміни: опозиційність змінилася на конформізм, а персоналізм заступила схильність до колективної роботи. Відбулися зміни в естетиці. Все це свідчило про зникнення «Нової хвилі» як руху в середині 90-х.



Тетяна Павлова, кандидат мистецтвознавства, доцент ХДАДМ.

Стопортретна серія Анатоля Петрицького.



Ключові слова: український авангард, А.Петрицький, портретна серія.

Унікальним історичним феноменом є літературоцентризм в харківській культурі 1920-х рр., він суттєво впливав на мистецькі процеси. Після відомих змін 1930-х рр. харківський авангард змушений був зайняти андеграундні позиції, і надалі існував як офіційно неприйнята альтернативна гілка мистецтва. Останньою маніфестацією авангардного руху в Харкові стала виставка «стопортретної» серії Анатоля Петрицького (1932), де мистець закарбував літературний цвіт Харкова, що був майже тотально знищений упродовж 1930-х рр. Різноманітні рухи, множення «відхилень», констатованих у вигляді потаємних жестів, інших знаків мови тіла у портретній серії Петрицького визначається як невловне протистояння системі. У «стопортретній» серії Петрицький досягає неабиякого успіху у правдивому змалюванні літературного товариства тогочасної жорстокої доби, де особливого значення набуває портрет Михайля Семенка, який був речником ідей свого часу і з яким Петрицького пов'язували давні контакти.



Наталія Белічко, кандидат мистецтвознавства, доцент НАОМА.

Книга про Бориса Гінзбурга.



Ключові слова: час шістдесятників, 80-ліття з дня народження, шість розділів, спогади дружини Зої Гінзбург.

Творчість Бориса Гінзбурга мала б належати до визначного часу в історії українського мистецтва – до часу шістдесятників, і, з огляду на обдарованість митця, певно що посіла б заслужене місце. Але доля обмежила його творчий шлях лишень п’ятьма роками. Тому перша монографія побачила світ аж 2013 року, з нагоди 80-ліття з дня народження та 50 річниці з дня смерті художника. Книга «Борис Гинзбург. Короткой жизни яркий след. 1933 – 1963» видана українською та англійською мовами, складається з шести розділів. П’ять розділів презентують основні жанрові спрямування митця. Це сюжети, присвячені грандіозним будівничим проектам радянської епохи, портрети трудівників-сучасників та історичних діячів, ліричні пейзажі та значний доробок творів морської тематики, зворушливі жіночі образи. А також звернення до ілюстрування української класичної літератури, зокрема, творчості Т. Шевченка та Л. Українки. Останній розділ – це спогади дружини, Зої Гінзбург. Саме вона стала ініціатором персональних виставок художника 2010-го та 2013-го рр. Багато років Зоя Давидівна сумлінно берегла спадок художника: численні гравюри, дивовижні акварелі, унікальні рисунки, переважна більшість яких були вперше опубліковані у цьому виданні. З її спогадів постає жива постать Бориса Гінзбурга, відкривається його вразлива душа. І це прокладає місток до розуміння творчості художника.



Богдана Федорович, студентка 5 курсу факультету дизайну ЛНАМ.

Постмодерністичне трактування концепції емпатії на прикладі перформативних практик у рамках Тижня актуального мистецтва у Львові (2008–2014 рр.).



Ключові слова: постмодернізм, емпатія, перформанс

Суб’єкт постмодернізму приходить до нового розуміння світу через емпатію та іронію, враховуючи відсутність цілісності і множинність світогляду. Структурно емпатія передбачає специфіку розуміння емоційного стану іншого, співпереживання з орієнтацією на суб’єкта, із застосуванням вербальних чи невербальних засобів комунікації. При цьому не передбачається ототожнення, оскільки виникає стан деформації власної ідентифікації. Відповідно, емпатія активно використовується у перфомансі у якості інструментарію. Наприклад, В. Топій підкреслює, що його перфоманси на Тижнях актуального мистецтва (надалі Т.А.М.) розпочинаються на підсвідомому рівні, організовує певні обставини в результаті яких, глядач має вступити у співтворчість. Отож, для глядача у перфомансі важливим є момент співвіднесення образу до власного досвіду і за умови, формування зазначених взаємозв’язків прояв емпатії виражається через «співпереживання», крізь призму художнього образу



Олена Щербатюк, кандидат філософських наук, доцент КНУТК і ТБ ім. І.К. Карпенка-Карого.

Взаємодія образотворчого та екранних мистецтв у практиці кіно- і телеосвіти.



Ключові слова: взаємодія мистецтв, екранні мистецтва, образотворче мистецтво, екранна інтерпретація, образотворча специфіка

Побудова екранного образу відповідно до «законів візуальності», специфіки зорового сприйняття робить принципово важливою для кіно- та телефахівців проблему «постановки ока», у вирішенні якої посутнім є саме досвід образотворчого мистецтва. Йдеться про предметне студіювання як його мови, так і багатопланових формовиявів взаємодії. А отже, – «образотворчу передісторію кінематографу» (М.Андронікова), образотворче мистецтво як контекст становлення кінематографічного мислення, аналіз живописних традиції в екранному образі, розмаїті екранні інтерпретації та цитування образотворчої спадщини, «перекодування» мови живопису з особливою увагою до творчості «кінематографістів-художників» (С. Ейзенштейн, П. Грінуей, Д. Джармен та ін.), варіативні взаємоперетини у сучасному медіапросторі тощо.



Окреслені акценти в системі кіно- та телеосвіти дозволяють «пропрацювати» «образотворчу передісторію кінематографу» та наявну екранну практику інтерпретацій досвіду образотворчих мистецтв, спонукають при вивченні історії образотворчого мистецтва до свідомого оволодіння «мистецтвом бачити» як однією з власних фахових характеристик.

Кава-брейк 13.00–14.00



Катерина Кудрявцева, здобувач кафедри ТІМ НАОМА (наук. керів. О.К.Федорук).

До питання про функцію кольору в композиції станкової картини.



Ключові слова: станковий живопис, колір, композиція, рух, час.

Колір, що є одним з головних виражальних засобів у мистецтві живопису, в основному розглядається дещо відокремлено від композиційної побудови: як такий, що з нею взаємодіє і виконує певні функції.Так, науковцями визначено, що колір бере участь у втіленні форми предметів, тривимірного простору і освітлення, виділенні композиційного центру і створенні ритмічних побудов, а також здатен об’єднати всі частини композиційної будови за допомогою кольорової гармонії (колориту); крім цього, колір має велику силу емоційного впливу на глядача і несе відповідне смислове, а, часто, також асоціативне й символічне навантаження. Властивістю кольору є також його зв'язок з зображенням руху і часу (за М. М. Писанком), а це означає, що колір приймає участь у побудові візуального образу руху і часу, які є важливими чинниками композиції. Вважаємо за необхідність зауважити, що колір у живопису невід’ємний від фарби, її фактури й окремого мазка, які є частиною зображення і, відповідно, елементами композиційної цілісності, що детермінують зміст твору.

Таким чином, колір є невіддільною складовою композиційної цілісності і важливим елементом її структури, що виконує суттєві функції, включаючи побудову візуального образу руху і часу, в якій задіяна також фактура шару фарби.

Ольга Буднікова, доцент кафедри суспільних наук КНУТКіТБ ім. І.К.Карпенка-Карого.

Методика прийому іспитів на творчих факультетах (теле і кінорежисура).



Ключові слова: специфіка інституту, озвучення картин, відео-енциклопедія з творчості художників, оживлення картин, фільм до 3-х хвилин.

Враховуючи специфіку інституту мною було розроблено завдання для студентів:

звукорежисери роблять озвучення картин,

телеведучі – відео-енциклопедію з творчості окремих художників,

кіно- та телережисери разом з операторами – оживлення картин.

Студент має зробити фільм до 3-х хвилин без слів. Лише зображення та музика. Картина є останнім кадром фільму. Такі роботи потрібні для оцінки вміння студентів втілювати образи картин художників в кінематографічному вирішенні.

Були представлені фільми:

О.Биков – “Весна” К.Петрова-Водкіна

Я.Антонець – “Без обличчя” А.Матісса

Е.Георгадзе – “Чорний квадрат “ К.Малевича

Д.Сполітак – “Гітарист” П.Пікассо

О.Потьомкіна – “Посмішка моєї білявки” Х.Міро

С.Осокін – “Самогубець” Е.Мане.

Вікторія Мироненко, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедрі дизайну НУТД.

З досвіду викладання курсу «Історія світової фотографії» для студентів творчих вузів.



Ключові слова: розроблений курс, системне вивчення дисципліни, міждисциплінарні напрямки знань, фотографічна культура, фотографічна мова, навчальні технології.

В доповіді розглянуто шестирічний досвід, методи та систему викладання курсу «Історії світової фотографії» для студентів-мистецтвознавців, фотографів та викладачів медіа-дисциплін на курсах підвищення кваліфікації. Розроблений курс є єдиним в Україні прикладом системного вивчення дисципліни, методологія якого спирається на всебічне вивчення історії фотографії як невід'ємної складової світового мистецтва, узагальнення головних явищ, обов’язкового залученні знань із історії образотворчого мистецтва, культурології, філософії, психології, соціології, семіотики та інших міждисциплінарних напрямків знань. Тому головними цілями курсу є засвоєння складових фотографічної культури, особливостей фотографічної мови, розуміння фотографічних тенденції в їх історичному контексті. Протягом шести років було розроблено комплекс дидактичних принципів та навчальних технологій, залежно від спеціалізації та майбутньої кваліфікації студентів та систему методів перевірки знань.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Другі читання пам’яті академіка Платона Білецького (1922–1998) iconПрограма Міжнародної наукової конференції треті читання пам’яті академіка Платона Білецького
Слово про Людмилу Семенівну Міляєву та Платона Олександровича Білецького (1922–1998)
Другі читання пам’яті академіка Платона Білецького (1922–1998) iconПрезентація книги платона білецького «апостол україни»
П. О. Білецького про Тараса Шевченка «Апостол України. Життя І творчість Тараса Шевченка». Ініціювали захід кафедра української мови...
Другі читання пам’яті академіка Платона Білецького (1922–1998) iconСергій побожій історик мистецтва єгор рєдін
Саме в приватній бібліотеці П. Білецького випало мені вперше побачити й тримати в руках рідкісне видання – XIX том збірника Харківського...
Другі читання пам’яті академіка Платона Білецького (1922–1998) iconКнига пам`яті 70-м роковинам страхітливого голодомору 1932-1933 років, пам`яті невинно
Ч-75 Чорна тінь голодомору 1932—1933 років над Тернопіллям: Книга пам`яті / Вступ ст.; упоряд.: Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович, Р....
Другі читання пам’яті академіка Платона Білецького (1922–1998) iconКонспект уроку з літературного читання Тема уроку: Тарас Григорович Шевченко Матеріал для читання Андрій М’ястківський
Мета уроку: ознайомлення з біографією Т. Г. Шевченка, його літературною творчістю, закріплення уміння складати партитуру, розвивати...
Другі читання пам’яті академіка Платона Білецького (1922–1998) iconКнига Пам’яті України. Житомирська область. Житомир, 1995. Т с. 240. Житомир, 1998. Т. 12. С
Поховано близько 15 тисяч військовополонених, які померли від голоду І хвороб та розстріляні німецько-фашистськими окупантами у концентраційному...
Другі читання пам’яті академіка Платона Білецького (1922–1998) iconУ нашій пам’яті вони назавжди залишились Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні Прапор України, надписи «Герої не вмирають»
Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ...
Другі читання пам’яті академіка Платона Білецького (1922–1998) iconУрок «Кантата пам’яті»
Музично-літературний урок «Кантата пам’яті» до 175 річчя від дня народження М. Лисенка для 5-7 класів
Другі читання пам’яті академіка Платона Білецького (1922–1998) iconРекомендаційний пізнавально-довідковий матеріал, присвячений Дню пам’яті Героїв Небесної Сотні
Указ №69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні»
Другі читання пам’яті академіка Платона Білецького (1922–1998) iconРозпорядження обласної державної адміністрації Про проведення у Чернівецькій області заходів у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка