Е. Л. Носенко, Т. М. Петренко діагностика особистості засобами невербального спілкування монографія



Сторінка1/7
Дата конвертації28.09.2017
Розмір2,4 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7


Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет

імені Олеся Гончара

Е. Л. Носенко, Т. М. Петренко

ДІАГНОСТИКА ОСОБИСТОСТІ

ЗАСОБАМИ НЕВЕРБАЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ

Монографія

За ред. члена-кор. НАПН України,

д-ра психол. наук, проф. Носенко Е. Л.

Київ


Видавництво «Освіта України»

2013


УДК 159.923:159.925.8

ББК 88.37

Н 84

Рекомендовано до друку вченою радою

Дніпропетровського національного університету

імені Олеся Гончара

(протокол № 14 від 1.07.2013 р.)
Рецензенти:

член-кор. Академії медико-технічних наук України, д-р психол. наук, проф., зав. кафедри загальної та медичної психології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара



І. Ф. Аршава;

д-р філос. наук, проф., зав. кафедри соціальної роботи

Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара

О. О. Осетрова
Носенко Е. Л.

Н 84 Діагностика особистості засобами невербального спілкування : моногр. /

Е. Л. Носенко, Т. М. Петренко. – К. : Вид-во «Освіта України», 2013. –191 с.

ISBN 978-966-551-367-4

Представлено теоретичне обґрунтування та результати емпіричної перевірки ролі невербального компонента спілкування в імпліцитній діагностиці особистості. Продемонстровано можливість узагальненого прояву глибинних особистісних диспозицій у термінах «ставлення людини до оточуючого світу», ознак її «менталітету» та рівня сформованості характеристик, що свідчать про розвиток людини від «соціального індивіда» до «індивідуального суб’єкта» та «індивідуальної особистості». Ідентифіковано змісті гіпотетичного конструкту для описання динаміки прояву глибинних особистісних диспозицій у напрямку досягнення ознак єдиного фактору особистості. З’ясовано вірогідність існування причинно-наслідкового зв’язку між рівнем сформованості Єдиного фактору особистості як форми прояву її гіперкомпенсаторного ресурсу та її експліцитною реалізацією у спілкуванні комунікативної інтенції невербальними засобами. Емпірично підтверджено зумовленість кількісних та якісних ха­рак­теристик застосування людиною невербальних засобів спілкування її позитивним ставленням до себе, оточуючих та світу у цілому.

Для фахівців у галузі психології. викладачів, аспірантів, наукових співробітників, студентів спеціальності «Психологія».



УДК 159.923:159.925.8

ББК 88.37

ISBN 978-966-551-367-4 © Е. Л. Носенко, Т. М. Петренко, 2013

© Видавництво «Освіта України», оформлення, 2013

ВСТУП
На сучасному постнекласичному етапі розвитку наукової психології, характерною ознакою якого є, зокрема, зміна предмету теоретичних до­сліджень, яким стає психологія особистості, набуває актуальності пошук нових методів вивчення цілісної особистості, відмінних від тих, що склались у межах кла­сичної науки. Як правомірно підкреслюють провідні сучасні дослідники (Л. Ф. Бурлачук, В. П. Зінченко, Д. О. Леонтьєв, Т. С. Яценко та ін.), «особистість неможливо вимірити, її треба, – як влучно висловився В. П. Зінченко, – «подсмотреть». У зв’язку з цим С. Д. Максименко сформулював завдання сучасної теоретичної психології як «зближення об’єкта наукової психології з її предметом» [48].

Спроби вирішення цього завдання можна проілюструвати прикладами активного застосування в дослідженнях особистості імпліцитних (опосередкованих, непрямих) методів, що реалізуються, зокрема, за допомогою процесуальних моделей (B. Egloff, S. C. Schmukle). Особливістю цих моделей є врахування розбіжностей у тривалості неусвідомлюваних латентних періодів реакцій людини на соціальні об’єкти в діагностиці її ставлення до цих об’єктів. За допомогою процесуальних моделей зараз імпліцитно оцінюються такі особистісні феномени, як самооцінка, Я-концепція, тривожність як ознака емоційної стійкості чи вразливості людини тощо (M. R. Banaji, A. G. Greenwald, B. A. Nosek). Огляду цих методів присвячена, зокрема монографія І. Ф. Аршави і Е. Л. Носенко.

У світлі вищезазначеного цілком виправданим уявляється відродження інтересу дослідників у галузі психології особистості до невербального спілкування як потенційного засобу діагностики особистісних характеристик, яке раніше активно вивчались у зв’язку з дослідженням таких психічних феноменів як емоційні стани людини, що роз­пізна­вались за ознаками так званих «явищ невпевненості» – пауз, специфічних «аутистичних» жестів, неузгодженості змісту висловлювань з їх акустико-інтонаційними характеристиками, жестами та виразом обличчя людини). Особливості невербального спілкування враховуються при розпізнаванні прихованих мисленнєвих образів; встановлені загально­психологічних закономірностей породження спонтанних та підготовлених висловлювань, для оцінки рівня сформованості автоматизмів мовлення, мовної тривожності тощо (Н. В. Вітт, В. Т. Галунов, Л. Гельгорн, Б. Де Пауло, П. Екман, О. О. Леонтьєв, Л. Н. Лук’янов, Дж. Луфборроу, А. В. Ніконов, Е. Л. Носенко, В. А. Попов, Л. П. Тіщенко, У. Фрізен, М. В. Фролов, D. C. Boomer, F. Goldman-Eisler, D. W. Goodvich, G. F. Mahl, C. E. Osgood та інші).

Проте спроби знайти закономірні зв’язки між стійкими диспозиційними ознаками особистості, зокрема, окремими диспозиційними рисами і особливостями невербального спілкування виникли тільки останнім часом як ознака формування гуманітарної пара­диг­ми у дослідженнях психології особистості. Разом з тим, орієнтація на діагностику дис­кретних характеристик особистості з урахуванням невербальних засобів спілкування виявилась непродуктивною (E. van der Meer, U. Sassenberg).

Отже, актуальність проблематики даного дослідження, яке має на меті пошук певних інтегративних ознак цілісної особистості (а не її окремих структурних рис), що доступні діагностуванню за допомогою ознак невербального спілкування, зумовлена як теоретичними міркуваннями (доцільністю продовження досліджень невербальних засобів спілкування у загальнопсихологічному контексті), так і практичними завданнями подальшої розробки ідей імпліцитної діагностики особистості.

Зараз для вирішення задач досліджень даного типу виникли дуже сприятливі умови, пов’язані з тенденцією розвитку сучасної психодіагностики у напрямку її гуманізації. У межах цієї тенденції основною метою психологічної діагностики стає виявлення так званого гіперкомпенсаторного фонду особистості (Г. О. Балл, Г. В. Дьяконов, П. В. Лушин, В. Ф. Моргун, Т. М. Титаренко, Н. В. Чепелєва, Т. С. Яцен­ко та ін.). Поява даної тенденції підказує перспективність пошуку діагностичного потенціалу ознак невербального спілкування як засобу розпізнавання міри притаманності особистості гіперкомпенсаторного фонду. Це здається цілком можливим, адже наяв­ність в особистості сильних, позитивних сторін, як стверджували відомі дослідники теорії особистості (А. Адлер, Л. С. Виготський, О. Б. Орлов), проявляється «попри наявність психологічної проблеми або дефекту» [96, 15] (В. Ф. Моргун), а сферою прояву цілісних ознак особистості є, як відомо, діяльність і спілкування. Тому невербальні аспек­ти спілкування можуть і повинні бути важливим джерелом пошуку цілісних ознак особистості.

Основною науковою проблемою дослідження, результати якого присутні у даній монографії, було обрано визначення аспектів прояву міри сформованості в людини гіперкомпенсаторного фонду як еволюційно доцільної характеристики особистості, яка піддається діагностуванню за ознаками невербального спілкування.

Доцільність переосмислення проблеми діагностики особистісних характеристик за невербальними засобами спілкування у проблему діагностики її сильних, позитивних сторін базується, по-перше, на тому, що за наявними у літературі даними саме позитивні диспозиційні риси особистості (доброзичливість, екстравертованість, відкритість досвіду) піддаються розпізнаванню за невербальними ознаками (M. Noel, E. Palmers, L. Rousselle). По-друге, як встановлено сучасними дослідниками у галузі детекції обману за невербальними засобами (тобто традиційної для невербальних досліджень проблематики), у більшості індивідів у спілкуванні домінує тенденція очікування правдивості, а не обману, тобто виявлення особистістю позитивності мислення (що і є еволюційно доцільним). По-третє, така постановка проблеми даного дослідження вважається виправданою ще й тому, що для діагностики наявності в особистості сильних, позитивних сторін вже сформовано в останні три-чотири роки кілька цілісно-особистісних підходів, зокрема кон­цепція притаманності окремим індивідам «єдиного фактора особистості» (ЄФО), тобто позитивних ознак усіх диспозиційних особистісних рис, наслідковим результатом чого є відчуття людиною суб’єктивного благополуччя, задоволення собою, соціального благополуччя та психологічного здоров’я (Д. Ірвінг, Д. Раштон).

На рівні невербального спілкування, за гіпотезою даного дослідження, позитивному самовідчуттю можна знайти кореляти у виразі обличчя, у розкутості пози та інших ознаках експліцитно вираженої комунікативної інтенції як узагальненої характеристики форми реалізації символічних здібностей людини.

Отже, мета дослідження, результати якого викладено у даній монографії, полягала у з’ясуванні механізму закономірного каузального зв’язку між цілісними ознаками притаманності людині гіперкомпенсаторного особистісного ресурсу та експліцитно вираженою у невербальному спілкуванні комунікативною інтенцією.



Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі за­дачі:

  1. теоретично та методологічно обґрунтувати закономірності каузального зв’язку між цілісними ознаками притаманності людині гіперкомпенсаторного особистісного ресурсу та характером реалізації нею символічних здібностей невербальними засобами;

  2. ідентифікувати вірогідні форми прояву позитивних сторін особистості у її ставленні до світу (у тому числі до оточуючих і до себе) у позитивності мислення як ознаці менталітету та у динаміці розвитку особистості від «біологіч­ного індивіда» до «соціального індивіда», «індивідуального суб’єкта» та «індивідуальної особистості» [154];

  3. обґрунтувати підхід до операціоналізації якісних та кількісних характеристик невербального спілкування як форми реалізації символічних здібностей людини у термінах експліцитно вираженої комунікативної інтенції;

  4. емпірично перевірити наявність глибинного каузального зв’язку між рівнем сформованості гіперкомпенсаторного особистісного ресурсу людини і готовністю до прояву експліцитної комунікативної інтенції засобами невербального спілкування;

  5. ідентифікувати особистісні характеристики, доступні імпліцитній діагностиці як ознаки розвитку особистості у напряму досягнення єдиного фактору особи­стості.

Об’єктом даного дослідження обрано особистість як ідеальний конструкт, предметом – невербальне спілкування як засіб імпліцитної діаг­ностики особистісних характеристик.

РОЗДІЛ I
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СТАНУ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ІМПЛІЦИТНОЇ ДІАГНОСТИКИ ПСИХІЧНИХ ЯВИЩ
1.1 Сучасні уявлення про імпліцитну діагностику психічних явищ, її переваги та недоліки у порівнянні з експліцитною діагностикою
Як зазначалось у вступі, дослідники у галузі психології робили спроби не тільки зрозуміти і пояснити, а й передбачити поведінку, реакції та атрибуції особистості, базуючись не тільки на аналізі самозвітів людини, а й опосередковано, орієнтуючись на доступні спостереженню ознаки її стану, вчинки, зміст і стильові особливості мовлення, невербальну поведінку. Це цілком зрозуміло, адже, як психологічно проникливо зазначав у свій час один із найбільш обізнаних у психології переживань людини російський письменник Федір Достоєвський: «Є у спогадах кожної людини такі факти, які вона відкриває не всім, а тільки друзям. Існують і такі, які вона і друзям не наважиться відкрити, а тільки самому собі, але тільки під секретом. Проте існують й такі, які людина боїться відкривати навіть собі, таких речей у кожної порядної людини є чимало» [16, 149]. Щоб розкрити такі потаємні переживання й потрібні імпліцитні методи. Термін «імпліцитний» – від латинського «implicitus» – внутрішній, невиражений, і, водночас, безумовний [26]. Приховані наміри, потреби, стереотипи та думки намагались розпізнати за ознаками неконгруентності поведінки людини, яка доступна спостереженню, інформації, яку вона намагається надавати оточуючим у вербальному вигляді, і спостерігачам вдавалося зрозуміти її зміст за ознаками емоційної експресії та деяких невербальних аспектів спілкування.

Аналіз новітньої літератури з проблеми свідчить про цілком виправдане посилення інтересу до застосування імпліцитних методів діагностики особистості, що можна вважати однією з характерних ознак сучасної постнекласичної перспективи розвитку психології [58; 60; 61; 64]. Дослідників цікавлять можливості безпосередньої оцінки різноманітних психічних станів та ставлень людини, її установок та стереотипів, зміст яких відбивається певним чином у доступних спостереженню проявах активності особистості. Проте кількість досліджень подібного спрямування є обмеженою, оскільки вивчення особистісних характеристик методами імпліцитної діагностики ще тільки починається, на відмі­ну від підходу до вивчення станів людини об’єктивними інструментальними методами, у межах якиого накопичено великий досвід як вітчизняними [104; 108; 147; 150; 166; 167], так і зарубіжними авторами [94; 199; 267].

Становлення імпліцитного підходу до вивчення особистості, як зрозуміло, є необхідним етапом розвитку наукової психології, стимульованого появою теоретичних уявлень про самодетермінацію особистості як суб’єкта саморозвитку, про категорію можливого (А. А. Брудний, М. Н. Епштейн, О. М. Лобок, М. К. Мамардашвілі та ін.)

Звернення психологів до гуманітарної парадигми стимулює пошук нових підходів і методів, орієнтованих на розуміння конкретної людини, вивчення її світосприйняття, потреб та цінностей методами імпліцитної діагностики. Зацікавленість імпліцитною діагностикою особистості зросла останнім часом у зв’язку з пожвавленням інтересу на перетині ХХ і ХХІ століть до позитивної психології, завдяки чому отримав підтримку раніше проголошений принцип ортогенезу – розвитку людини, завдяки наявності в неї смислового виміру, формою прояву якого сучасні дослідники вважають формування ЄФО (К. О. Абульханова-Славська, Д. Ірвінг, Д. О. Леонтьєв, С. Д. Максименко, Н. Парк, К. Петер­сон, Д. Раштон, К. Ріфф, В. А. Роменець, М. Селігман, О. Б. Старовойтенко, Т. М. Титаренко, Б. Фредріксон та інші).

Поряд із термінологічним словосполученням «імпліцитна діагностика» з’явився ще ряд термінів, співвіднесених із вищезазначеним як кореляти, а саме: «опосередкована», «відображена», «непряма» діагностика. Ці терміни своїм глибинним змістом пов’язані з поняттям проективної діагностики. Вони застосовуються для позначення таких діагностичних процедур, які можуть здійснюватись поза свідомим контролем об’єкта діагностики – людини, яка в ситуації експліцитної діагностики методом самооцінювання (попри всі заклики дослідника реагувати спонтанно) опікується проблемами самопрезентації, реагує усвідомлено і здійснює контроль власної поведінки [6]. Таким чином виникає загроза автентичності даних. Втрата автентичності дослідницького матеріалу може бути обумовлена й дією феномену соціальної бажаності, коли відповіді відображують не стільки реальну картину світосприйняття, скільки прагнення суб’єкта справити сприятливе враження, представити себе з найкращого боку.

Узагальнюючи дослідження з проблем спотворення даних досліджуваними, А. Анастазі та С. Урбіна вказують на вразливість особистісних опитувальників та самозвітів [4]. Можливість вільного вибору відповідей спричиняє появу тенденції до опікування респондента критерієм соціальної прийнятності, що відбиває можливість задоволення однієї з базових людських потреб: у самозахисті, збереженні позитивної самооцінки, конформності, уникненні критики. З метою контролювання проявів соціальної бажаності в структуру опитувальників вводять спеціальні діагностичні шкали, використовують техніку примусового вибору (необхідність вибору з кількох тез, серед яких немає соціально бажаних) тощо [120].

У зв’язку з цим дослідники імпліцитних теорій емоцій M. Тамір, О. Джон, С. Срівастава, Дж. Гросс наголошують на тому, що варто звертати увагу не лише на дані особистісних опитувань, а й на поведінку досліджуваних у реальних ситуаціях [221]. Справа у тому, що імпліцитні теорії лежать в основі регуляції поведінки особистості, завдяки чому видається цілком обґрунтованим поряд із самозвітами використовувати спостереження в природних умовах або навіть експерименти. Якщо дії досліджуваних вкладатимуться у їх пояснювальні імпліцитні схеми, – йтиметься про автентичність отриманих даних, якщо ні – соціальна бажаність та інші ризики потребують ретельнішого контролю. Шляхом вирішення проблеми автентичності даних є пошук таких методів і процедур аналізу та інтерпретації, які б мінімально спотворювали зміст свідомості; запобігали виникненню феномену соціальної бажаності [10].

Проблемі суб’єктивності експліцитної діагностики і ускладненням, які виникають при самооцінюванні людиною притаманності їй тих чи інших стійких особистісних властивостей, присвячена достатня кількість публікацій як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників. Так, С. Д. Максименко в монографії з проблем генезису становлення особистості [78] правомірно вказує на той факт, що, коли людині пропонують охарактеризувати притаманні їй психофізіологічні стани в тих чи інших ситуаціях життєдіяльності, то вона в момент опитування перебуває зовсім в іншому стані і адекватно описати стани, які переживала раніше, практично не може. Як зазначають інші дослідники [6; 21], об’єктивна діагностика може ускладнюватись через просте небажання людини говорити про себе або надавати правдиву інформацію з будь-яких міркувань. Тому, на противагу експліцитним методам діагностики, імпліцитні методи орієнтовані на отримання потрібної дослідникові інформації, процес породження якої здійснюється мимовільно і не доступний свідомому контролю з боку досліджуваного [7; 220; 269].

Автори, які досліджують імпліцитні методи оцінки особистісних властивостей людини за ознаками її поведінки, правомірно стверджують, що для адекватного експліцитного самооцінювання людині необхідно мати і добру пам'ять, і певні здібності до реконструювання своїх станів і розпізнавання властивостей. Тому напрямок досліджень у галузі психології особистості, пов'язаний із пошуком аспектів і процедур імпліцитної діагностики особистісних властивостей за ознаками невербального спілкування, можна визнати дуже перспективним, особливо для дослідження актуальних переживань людиною тих чи інших емоцій і притаманних їй стійких характеристик у структурі особистості [6; 106; 204].

Як було зазначено вище, експліцитні методи оцінки особистісних властивостей, хоча і вважаються зручними й заощаджують час, потребують значних зусиль експериментатора, щоб переконати досліджуваних реагувати спонтанно, не опікуючись проблемами самопрезентації та соціальної бажаності їх відповідей. Крім того, не всі суб’єкти мають здібність до адекватної саморефлексії. Отже, відбираючи для завдань цього дослідження методи імпліцитного оцінювання особистісних характеристик, ми орієнтувались саме на встановлені переваги багатовимірного підходу до оцінювання особистості, а не одновимірного, основою якого є експліцитна діагностика.

Активне використання нових підходів і методів дослідження в цій галузі обумовлено двома основними причинами. По-перше, критикою низької ефективності традиційних прямих (експліцитних) методів для виявлення характеристик етнічних стереотипів. За допомогою цих методів нерідко виявляють не достеменні, а соціально бажані відповіді опитуваних. З іншого боку, не можна виключати й того, що «істинні» уявлення про ту чи іншу ситуацію є для респондентів неусвідомлюваними і, таким чином, інтроспективно недоступними [176]. Окрім цих двох основних недоліків (соціальна бажаність і недостатність інтроспекції), вищезазначені методи мають й інші недоліки, наприклад, провокування виникнення різних тенденцій формулювання відповідей, а саме: «так-тенденції», тенденції до «крайніх» відповідей, помилки у спогадах, неуважність, позиційні ефекти тощо [179; 185].

По-друге, в соціально-психологічних дослідженнях все більше уваги почали приділяти застосуванню так званих процесуальних (тобто тих, що не вимагають прямого свідомого контролю і свідомої регуляції) методів переробки інформації [192]. При цьому особлива увага приділяється вивченню таких «автоматизованих» або імпліцитних утворень («конструктів») як імпліцитні установки і стереотипи [214].

Таким чином, за допомогою імпліцитних методів виникає можливість зосередити увагу на поведінці та поточних контекстуальних змінних, за допомогою яких можна встановлювати, підтримувати чи послабляти вірогідність проявів прихованих ставлень респондентів [196; 198].

Сучасні зарубіжні дослідники визначають імпліцитні методи як засоби, що фіксують настрої в автоматичному режимі (De Houwer & Moors, 2007). Ці методи діагностики приваблюють багатьох дослідників завдяки наявності по­тен­ційних переваг у порівнянні з більш традиційними експліцитними методами. Найбільша перевага полягає в тому, що результати, отримані непрямими методами, є менш упередженими, тобто навмисні спроби приховати власні ставлення до соціальних об’єктів та погляди, яких респондент не усвідомлює, вдається уникнути (Dovidio & Fazio, 1992; Greenwald & Banaji, 1995).

Протягом останніх років, зокрема у зарубіжній психології, все більша кількість процедур та методів діагностики характеризуються як «імпліцитні», до них, зокрема, відносяться: афективний праймінг (affective priming); дослідження впливу факту звертання до людини під час дослідження за іменем на її самооцінку (name letter effect); семантичний праймінг (semantic priming); імпліцитний асоціативний тест [213]; Тест позитивної чи негативної налаштованості на отримання результату (the Go-NoGo Association Test); дослідження стереотипних упереджень (stereotypic explanatory bias); спрямований імпліцитний асоціативний тест (the single-target IAT). Деякі з цих методів здаються занадто штучними, зокрема тест зовнішнього афективного ефекту Симона (the extrinsic affective Simon effect) [200]; завдання сумісності стимулу і реакції (the stimulus response compatibility task). Найбільше поширення отримали: процедура виявлення скритих асоціацій (the implicit association procedure) [266]; процедура впливу неправдивої атрибуції афекту (the affect misattribution procedure); тесту однієї асоціації (the single association test); тесту словесних асоціацій (the word association test) [268]; оцінки неявних відношень (the implicit relational assessment procedure) [212]; завдання на сортування парних функцій (the sorting paired features task) [210].

Хоча кількість імпліцитних методів із кожним роком зростає, імпліцитний асоціативний тест (скорочено ІАТ), запропонований А. Грінвальдом та ін. [212]; «Go/ no-go» асоціативний тест (ГНАТ) Б. Носека, афектний тест (ЕАСТ) Дж. Де Хоувер [200], є, без сумнівів, найбільш вдалими прикладами реалізації методу імпліцитної діагностики.

Принцип побудови типового тесту імпліцитної діагностики ставлень до соціальних явищ і об'єктів є достатньо прозорий, він забезпечує виявлення надійних розбіжностей у підсвідомому реагуванні на них. Наприклад, людині з екрану тахістоскопу чи з монітора комп’ютера подаються у певному поєднанні фотографії, що уособлюють типових представників, скажімо, певної раси, і за допомогою методу семантичного диференціалу пропонують оцінювати перенос упередженого ставлення до тієї чи іншої раси на нейтральні символи чи слова, що надаються у тих позиціях, у яких раніше пред’являли значущі символи.

«Тест підсвідомих асоціацій» або IAT є одним із найсучасніших імпліцитних методів, що дозволяє демонструвати різницю між свідомими і підсвідомими установками. «Це тест на спонтанну реакцію, – підкреслює психолог з університету Гумбольдта Конрад Шнабель. – Імпліцитний метод відкриває доступ до автоматичних процесів у мозку, які людина може контролювати лише частково» [6, 98]. Продемонструвати показну політкоректність при вирішенні завдань IAT практично неможливо. Тест має дві переваги перед опитуваннями і анкетуванням: по-перше, учасникові важче приховати його реальні почуття, по-друге, результат не залежить від того, наскільки добре досліджуваний може висловити свої думки вербально. Даний тест дає змогу визначити реальні оцінки і стосунки або забобони, про які люди не хочуть або не можуть відкрито розповісти. За допомогою цього тесту та багатьох інших імпліцитних методик можливо дослідити підсвідомі переконання, стереотипи та установки людини. Проте слід зазначити, що навіть такі добре розроблені і перевірені методики, як IAT, не виключають впливу ситуаційного людського фактору і тому результати даного тесту можуть варіюватись у залежності від особистих обставин, настрою та упереджень.

Імпліцитні процесуальні моделі діагностики особистості знаходяться у стані становлення, проте аналіз вихідних положень, на підставі яких вони розроблені, підказує можливість практичного застосування функціонально подібних їм раніше розроблених опосередкованих підходів до діагностики особистісних властивостей, а також деяких відомих проективних методів.

Узагальнюючи, можна виділити наступні переваги імпліцитних методів дослідження у психології. Безумовно, вони:



  • дозволяють виявити зміст і структуру потреб людини, мотиви її поведінки більш надійно, ніж традиційні експліцитні опитування;

  • надають певну свободу досліднику у визначенні набору об'єктів для оцінювання – набір об'єктів визначається завданнями дослідження;

  • дозволяють діагностувати не лише усвідомлені, але й неусвідомлювані людиною ставлення;

  • на відміну від традиційних тестів значною мірою захищені від нещирості та упередженості з боку досліджуваного.

Проте, на разі імпліцитні методи діагностики спрямовані переважно не на діагностику стійких рис особистості, а й на визначення динамічних ситуаційно обумовлених індивідуально-психологічних відмінностей.

Імпліцитні методи поєднують у собі властивості анкет і проективних тестів. Повна стандартизація, точна кількісна оцінка, простота проведення і можливість групових обстежень зближують їх з анкетуванням, а захищеність від мотиваційного спотворення, повнота інформації, яку отримують у результаті їх застосування не лише про окремі властивості особистості, але й про їх структуру, – з проективною технікою.

Поняття «експліцитний-імпліцитний» і відповідні їм методи відображають різні сторони досліджуваних явищ. Спільне застосування експліцитних і імпліцитних методів може дозволити отримати не лише додаткову інформацію про взаємодоповнення цих методів, але і нове знання про сам об'єкт вивчення – особистість.

Останнім часом запити психологічної практики зумовили появу так званого «клінічного підходу в психодіагностиці», характерними рисами якого, на відміну від стандартизованого тестового методу, дослідники вважають наступні ознаки:



  1. ситуативність – акцентування уваги до поточних обставин та конкретної ситуації у життєдіяльності особистості (клієнта, пацієнта);

  2. багатоаспектність – використання різноманітних джерел інформації про особистість досліджуваного з акцентом на біографічну інформацію, індивідуальну динаміку та історію психічного розвитку;

  3. ідіографічність – висока увага приділяється унікальним, притаманним лише даній особистості характеристикам та особливостям, для яких відсутні готові шаблонні схеми фіксації, підрахунку, інтерпретації;

  4. індивідуалізація – не формалізований та не стандартизований, а пристосований до особливостей даного досліджуваного спосіб отримання та аналізу емпіричної інформації;

  5. інтерактивність, тобто активна взаємодія психолога та досліджуваного у формі індивідуальної бесіди, нестандартизованих клінічних проб тощо;

  6. «інтуїтивність» – домінуюче навантаження при отриманні інформації та її інтерпретації не на стандартизовані процедури та усталені рекомендації щодо аналізу даних, а на професійну, експертну інтуїцію дослідника [96].

Це не тільки сприяло розмежуванню вимірювального (номотетичного) та клінічного (ідіографічного) підходів у психодіагностиці особистості, але й створило в межах останнього сприятливі умови для розвитку проективних методів дослідження, які пов’язані з неформалізованими процедурами реконструкції суб’єктивного життєвого досвіду досліджуваної особистості на основі інтерпретації отриманої від неї графічної або вербальної інформації (Роршах, Мюррей, Розенцвейг).

Як видно з наведеного вище огляду підходів до реалізації імпліцитної діагностики, актуальність розробки методів імпліцитної діагностики зумовлена, по-перше, розглянутими вище міркуваннями про недостатню надійність експліцитної діагностики, а, по-друге, й тим, що людина, як відмічають автори новітніх досліджень із психології особистості [12; 19; 105], схильна демонструвати різні рівні виявлення тих чи інших особистісних рис у різних ситуаціях життєдіяльності. Дослідники вказують на те, що різноманіття інтраіндивідуальних розбіжностей, тобто форм поведінки одного суб’єкта у різних ситуаціях, які відповідають змісту того чи іншого рівня стійкої особистісної риси, інколи перевищує розбіжності, що виявляються за допомогою типологічних досліджень між різними суб’єктами.

У зв’язку з цим сучасні дослідники стверджують [27; 35; 106], що більш точною оцінкою притаманності конкретному індивідууму того чи іншого рівня диспозиційної характеристики є частотність виявлення патернів поведінки, що відповідають змісту цього рівня особистісної властивості у різних ситуаціях життєдіяльності. Такі спостереження підтверджують актуальність подальшої розробки методів імпліцитної діагностики особистості і пошук нових підходів до опосередкованої діагностики властивостей суб’єкта.


Каталог: ukr -> nmmateriali -> documents
ukr -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів
documents -> Надія, яка, за легендою, впродовж всього життя допомагає людям терпіти страждання та турботи на шляху до досягнення поставленої перед собою мети. І хоча Пандора добре ставиться до надії, в інших джерелах її характеризують І як благословіння
ukr -> В пакистані він знайшов книгу Їцгар Аль Хак
ukr -> Цілей Біографія Пророка Мухаммада по Khadeijah А
ukr -> Програма з «української літератури»
ukr -> Атестація з української літератури за курс 5 класу (ІІ семестр)
documents -> Наукова діяльність як форма існування та розвитку науки
documents -> Загальні питання спеціальної психології як складової дефектології
documents -> Методичний посібник до вивчення курсу «Позитивна психологія»


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Е. Л. Носенко, Т. М. Петренко діагностика особистості засобами невербального спілкування монографія iconДіагностика особистості
Психологічна діагностика конкретної особистості викликає наукові суперечки. Однак вважають, що наука не повинна займатися поодинокими...
Е. Л. Носенко, Т. М. Петренко діагностика особистості засобами невербального спілкування монографія iconЛітературна освіта в новій українській школі: стратегія І тактика реформування
Здатність реагувати мовними засобами на повний спектр соціальних та культурних явищ – у навчанні, на роботі, вдома, у вільний час....
Е. Л. Носенко, Т. М. Петренко діагностика особистості засобами невербального спілкування монографія icon«Морально-етичні принципи віртуального спілкування в соціальних мережах»
Мета: розширити й поглибити знання про безпечний Інтернет та спілкування в ньому; розвивати уважність, спостережливість, морально-етичне...
Е. Л. Носенко, Т. М. Петренко діагностика особистості засобами невербального спілкування монографія iconУрок I тема. Сходинками до краси. Спілкування як важливий складник культури людини. Різновиди мовленнєвого спілкування: усне й писемне, монологічне й діалогічне. Мета. Повторити
Ті про монологічне й діалогічне мовлення, узагальнити й систематизувати знання про спілкування; повторити основні правила спілкування;...
Е. Л. Носенко, Т. М. Петренко діагностика особистості засобами невербального спілкування монографія icon«Поліграф – Терція» 2012 [82’0+159. 9] Ббк 83. 3(4Укр)6 м 69 Михида С. П
М69 Психопоетика українського модерну : Проблема реконструкції особистості письменника : [монографія] / Сергій Михида. – Кіровоград...
Е. Л. Носенко, Т. М. Петренко діагностика особистості засобами невербального спілкування монографія iconРеалізація творчого ресурсу особистості засобами уроків трудового навчання
Ня тих чи інших дій у сучасних умовах, забезпечення шкільної молоді ефективним інструментарієм самореалізації та самовираження для...
Е. Л. Носенко, Т. М. Петренко діагностика особистості засобами невербального спілкування монографія iconРозвиток критичного мислення учнів на уроках української мови та літератури
Сучасний підхід до мовної освіти вимагає формування всебічно розвиненої, духовно багатої особистості, спроможної до соціальної адаптації...
Е. Л. Носенко, Т. М. Петренко діагностика особистості засобами невербального спілкування монографія iconРозвиток особистості учня засобами фізики одна з умов підвищення ефективності навчання в світлі вимог нових державних стандартів
Вчитель визначає шляхи І механізми цього формування в проекції ідей компетентнісного підходу на структуру, закономірності та реалії...
Е. Л. Носенко, Т. М. Петренко діагностика особистості засобами невербального спілкування монографія iconКолективна монографія Актуальні проблеми інновацій в наукових технологіях сьогодення м. Кіровоград 2014
Актуальні проблеми інновацій в наукових технологіях сьогодення: Монографія / Мельник Я. Я., Мигаль С. М., Смірнов О. О., Єасюков...
Е. Л. Носенко, Т. М. Петренко діагностика особистості засобами невербального спілкування монографія iconКафедра терапії І сімейної медицини нні по проф. Масик О. М
Захворювання суглобів. Диференціальна діагностика суглобового синдрому. Ревматоїдний артрит


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка