Едвард Лукас нова холодна війна



Сторінка1/19
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.18 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Едвард Лукас

НОВА ХОЛОДНА ВІЙНА

ЯК КРЕМЛЬ ЗАГРОЖУЄ І РОСІЇ, І ЗАХОДУ

З англійської переклав Петро Таращук

У своїй книзі відомий британський журналіст Едвард Лукас називає нинішні стосунки Росії та Заходу «новою холодною війною», у якій Росія використовує в ролі зброї не лише спритну дипломатію, а й нафту та газ. Чи достатньою мірою європейський світ усвідомлює реальну небезпеку цієї війни? Що може протиставити Європа імперським амбіціям Росії, щоб зберегти свої демократичні цінності? Над цими та іншими актуальними питаннями сучасної міжнародної ситуації розмірковує автор.

Передмова Нормана Дейвіса


Недавній напад Росії на Грузію заскочив зненацька багатьох лідерів західних країн. Він породив коментарі про «новий поворот російської політики», про несподівану кризу відносин між постсовєтським Сходом і Заходом, про «небажане повернення до методів совєтської доби». Коли російські танки вдерлися на територію сусідньої демократичної держави, з’явилися думки про тверду відповідь Заходу і — не дуже оригінальні — про нову «холодну війну». Припущення, здається, полягало в тому, що президент Медведєв дотримується твердішої та жорсткішої лінії ніж та, якої дотримувалися протягом попереднього десятиліття за президента Владіміра Путіна.

Проте, хоча більшість коментарів мали критичний характер, у західних засобах масової інформації не бракувало оцінок, які правили за відлуння заяв самого Кремля. Росію, мовляв, спровокували. НАТО втручалося в «належні Росії угіддя». Російські війська послано тільки для захисту російських громадян. «Справжній агресор» — неврівноважений і безвідповідальний грузинський президент Міхаїл Саакашвілі. А Росія мала абсолютне право на «самооборону».

Проводили численні паралелі між діями Росії і її ставленням до Грузії та політикою Заходу щодо Косово. Найпоширенішу думку можна підсумувати словами «око за око». НАТО бомбардувало Сербію, одну з приятельок Росії, й запропонувало визнання бунтівним антисербським сепаратистам у Косово. Тож Росія тепер напала на Грузію, одну з приятельок НАТО, й запропонувала визнання бунтівним антигрузинським сепаратистам в Абхазії та Південній Осетії. Що може бути простішого. Нехай чума впаде на ті обидва доми. Гра в звинувачення взяла гору. А розважливий аналіз випурхнув у вікно.

Незважаючи на те, що безпосередньою темою була російська політика на Кавказі, мало хто з коментаторів подумав провести набагато промовистішу паралель із сумною долею Чечні. Десять років після краху Совєтського Союзу Росія грала в кота й мишку з мусульманськими чеченськими сепаратистами, батьківщина яких міститься за пару клітинок від Осетії на кавказькій шахівниці. Потім, після першої чеченської війни, яка не дала остаточного результату, президент Путін почав другу війну й використав величезну перевагу в силі, щоб задушити звіра в його лігві. Загинули десятки тисяч людей. Сотні тисяч людей пішли у вигнання. Столицю Чечні Грозний сплюндрували. Накинули маріонетковий режим. Висновок мав би бути очевидним. Коли сепаратисти наважуються діяти в межах російських кордонів, їх треба нещадно винищити. А коли вони з’являються на території російських сусідів у так званому ближньому зарубіжжі, а надто поблизу важливих трубопроводів, їх треба заохочувати.

Грузинська криза знову продемонструвала, що російські урядовці — неперевершені майстри політичних словесних ігор, і мало хто з західних лідерів здатний конкурувати з ними. Президент Медведєв нахабно заявив, що Росія має обов’язок захищати російських громадян у Південній Осетії. І більша частину світу не запитуючи погодилася, що осетинська меншина в Грузії якимсь чином має бути росіянами. Насправді осетини не менш далекі від російськості і слов’янства, ніж грузини. Осетини — нащадки стародавніх аланів і розмовляють мовою, близькою до мови фарсі в Ірані, їх, як і решту Кавказу, Російська імперія завоювала в XIX ст. Осетини навернулися до православного християнства, щоб відрізняти себе від сусідніх мусульман: інгушів і чеченців. Відколи Грузія стала суверенним членом ООН, їх можна було б найкраще охарактеризувати як грузинських громадян осетинської національності. А от президент Медведєв і в гадці не мав пояснити, як, унаслідок якого крутійського процесу ці грузинські громадяни отримали після прибуття 1992 р. російських «миротворців» російські паспорти. А тепер ретельно дібраних керівників оцих іранських власників російських паспортів вишколили, щоб вони, не скривившись, благали Москву про допомогу. Цей фінт руками виконали з майстерністю, яка мала багато прецедентів у російській історії, хоча мало хто з громадян Західного світу коли-небудь помічав її. Адже його супроводила демонстрація праведного гніву, яка навряд чи була б грандіозніша, якби Грузія напала на Росію, а не Росія на Грузію.

Інтервенційні війська, які вночі з 7 на 8 серпня ринули через Рокський тунель на грузинську територію, виконували, як і можна було передбачити, «миротворчу» місію. Їх послали рятувати підтримувану Росією південноосетинську міліцію, що першою почала стрілянину й наставила пастку президенту Саакашвілі. Російські інтервенти, мабуть, не могли б діяти так швидко, якби їхню операцію не підготували заздалегідь. Як вигадливо пояснив президент Медведєв, їх послали, щоб «примусити грузинів до миру». Але війська, виконавши це задеклароване завдання, не зупинилися. Невдовзі вже бачили, як вони плюндрують важливий нафтовий порт Поті, топлять грузинські кораблі, руйнують важливі шосейні й залізничні мости й займають грузинські міста далеко за межами бойових дій. І раптом, — о диво! — задовго до того, як можна було б скликати міжнародну зустріч і обговорити майбутнє Абхазії й Південної Осетії, Москва притьмом визнала бунтівні республіки. Її південноосетинська маріонетка заявила, що його країна невдовзі ввійде до складу Росії.

Звісно, не досить ані скласти хроніку поєднання сили та ошуканства, з допомогою яких звичайно здійснювали російську політику, ані нарікати на відродження в недавні роки політики совєтського стилю. Хоча Владімір Путін символічно стояв на місці Сталіна на святкуванні шістдесятої річниці переможної «Великой Отечественной войны», він — аж ніяк не новий Сталін. Путін, дарма що охарактеризував крах СССР як «найбільшу катастрофу», навряд чи прагне відродити цілком совєтську партію-державу. Для розуміння теперішніх подій треба ретельно проаналізувати чимало чинників, які беруть участь у грі. І тут дослідження Едварда Лукаса «Нова холодна війна» стає в неоціненній пригоді. Автор, опублікувавши його на початку 2008 р. після докладного аналізу піднесення Путіна до влади, вкрай уважно і витончено розглядає принципові питання й доходить висновку, що за нового очільника путінського режиму Російська Федерація й далі буде вдосконалювати свої стратегічні та регіональні розв’язки.

Скажімо, не маючи ніяких ілюзій щодо готовності Москви використати при нагоді брутальну силу, Лукас не вірить, що танки підуть широким фронтом і численні країни будуть поглинені цілком або що Росія напружить ядерні м’язи. Радше Росія, стверджує він, буде залякувати й підточувати своїх сусідів, здійснюватиме інфільтрацію, обеззброюватиме кібернетичними атаками та підривною діяльністю всередині країни, душитиме енергетичною залежністю і взагалі оплутуватиме павутинням, де за кожну нитку смикатиме Росія. Зрештою, як і Фінляндія за совєтської доби, вони опиняться в ситуації, коли будуть номінально незалежні, а насправді підпорядковані. Грузія після свого недавнього випробування буде щаслива, якщо бодай половина країни лишиться бодай наполовину вільною.

Так само й на внутрішньому фронті Лукас не прогнозує відродження ані сталінського тоталітаризму, ані централізованої командної економіки. Навіть якщо зародкову російську демократію вже розтоптано, Росії однаково треба бути відкритою до світу, щоб керувати обраними інструментами своєї трубопровідної політики й авторитарного капіталізму. Тому Кремль намагатиметься зберігати маску нормальності, вдаватиметься до «зловісної гри», буцімто від силових методів минувшини відмовилися назавжди. Іншими словами, краще вбивати вряди-годи журналіста або вбити кого-небудь в атмосфері сенсаційної публічності, ніж починати кампанію боротьби з усіма дисидентами. Погрози можуть діяти ефективніше за постріли. Зрештою, Росія гостро потребує іноземних інвесторів і партнерів у глобальній торгівлі, тож навряд чи станеться щось аж надто страхітливе, щоб схарапудити коней.

А втім, деякі риси насправді не змінилися. Одна з них — хижацька за своєю сутністю природа російської державності, яка завжди віддавала перевагу вичавлюванню іноземних країн, а не терплячому будівництву на батьківщині. Ще одна риса — легковірність та вбогість уяви, характерні для дуже багатьох керівників західних держав.

У цьому аспекті Лукас не вдається до риторики. Він подає реальні пропозиції, яку доречну відповідь Росії може дати світ. Він наголошує на необхідності спільної мети в Європи та Америки, а також в усіх окремих членів ЄС і НАТО. Водночас привертає увагу до крайньої вразливості країн на передовій європейського фронту. Вкрай важливо послідовно підтримувати балтійські держави, Україну й кавказькі республіки, а також пильно стежити за розвитком напруг у Середній Азії. Захід по-дурному переконали втратити пильність, коли років двадцять тому проголосили «кінець історії». Настала пора знову стояти на сторожі й бути готовими до дій. Адже Росія аж ніяк не відмовилася від свого Богом даного права контролювати «близьке зарубіжжя». А те, що ми називаємо Близьким Сходом, з погляду Москви завжди було «Близьким Півднем» Росії.

Едвард Лукас уперше опублікував своє дослідження ще до того, як спалахнула криза в Грузії, але всі поодинокі питання, які тепер хаотично носяться по світових засобах масової інформації, викладено в цій книжці на основі ретельних і логічних аргументів. Ті, хто не читав першого видання книжки Лукаса, багато втратили. На щастя, завдяки новому виданню вони мають змогу легко надолужити згаяне і краще підготуватися до наступного раунду й наступної «несподіванки».



Норман Дейвіс

Оксфорд, 30 серпня 2008 р.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Схожі:

Едвард Лукас нова холодна війна iconВелика Вітчизняна війна та роки першого повоєнного десятиліття Війна постукала в село ще за 35 – 40 днів до її офіційного проголошення. Взяли на перепідготовку «резервістів»
Війна постукала в село ще за 35 – 40 днів до її офіційного проголошення. Взяли на перепідготовку «резервістів» у розпалі весняних...
Едвард Лукас нова холодна війна iconПлан-конспект уроку з Всесвітньої історії у 8 класі Дата 23. 10. 14 учитель Косарєва А. І
«буржуазія», «Реформація», «громадянська війна», «Варфоломіївська ніч», «сеньйор», «секуляризація», «Генеральні штати»; «гарант»,...
Едвард Лукас нова холодна війна iconЖивописець, дійсний член Петербурзької Академії мистецтв
Народництво, тероризм, толстовство, російсько-турецька війна, Перша світова війна, три революції — Рєпін на все "відгукнувся". Причому...
Едвард Лукас нова холодна війна iconОльжич, Л. Мосендз, О. Теліга, Н. Лівицька-Холодна
Ю. Дараган, М. Селегій таін.) провів організаційні збори І разом із літературно-мистецьким товариством «Вінок.» прийняв програ­му...
Едвард Лукас нова холодна війна iconЯрослав мудрий
Стояла холодна зима 1054 року. Лютий, виправдовуючи своє наймення, тріщав суворими морозами. У близькому до Києва Вишгороді на руках...
Едвард Лукас нова холодна війна iconУрок за твором Джанні Родарі «Листівки з видами міст»
Г. Бічер-Стоу «Хижина дядька Тома», В. Г. Короленка «Сліпий музикант», Джанні Родарі «Листівки з видами міст», творчості Астрід Анни...
Едвард Лукас нова холодна війна iconВолодимир В’ятрович друга польсько-українська війна

Едвард Лукас нова холодна війна icon«Соціофілософські роздуми Льва Толстого про історію, особистість і народ у романі епопеї «Війна і мир»
Тема : «Соціофілософські роздуми Льва Толстого про історію, особистість І народ у романі – епопеї «Війна І мир»
Едвард Лукас нова холодна війна iconЕдвард В. Саїд орієнталізм київ — 2001 Увага! Електронний текст приведено у відповідність до сучасного українського правопису
Увага! Електронний текст приведено у відповідність до сучасного українського правопису
Едвард Лукас нова холодна війна iconКонспект уроку Тема 3 : Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. Відродження української держави Тема уроку
Тема 3 : Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. Відродження української держави


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка