Ернест хемінгуей (1899—1961)



Скачати 70,96 Kb.
Дата конвертації07.05.2017
Розмір70,96 Kb.


ЕРНЕСТ ХЕМІНГУЕЙ

(1899—1961)
Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 року в Ок-Парке, невеличкому, чистенькому містечку, поруч з Чика­го — найбільшим торгово-промисловим центром Середнього Заходу. Майбутній письменник ріс у культурній, забезпеченій ро­дині, і батьки, кожен по-своєму, намагалися спрямувати його ін­тереси. Батько — лікар за професією й етнограф-аматор за упо­добаннями — захоплювався полюванням, брав з собою в ліси Ерні, водив його в індіанські селища, намагався привчити сина спостерігати природу, звірів, птахів, придивлятися до незвичай­ного життя індіанців. Мати — аматорка музики й живопису, яка навчалася співу й дебютувала у нью-йоркській філармонії, тут, у своєму містечку, змушена була задовольнятися викладан­ням музики, співом у церковному хорі, а сина прагнула навчити грі на віолончелі. Музиканта з Ерні не вийшло, але любов до гар­ної музики та картин залишилася у Хемінгуея на все життя.

Батько — супутник його дитинства й отроцтва. Але після того як йому виповнилося п'ятнадцять років, Ернест не мав нічого спільного з батьком (проблема «батьків і дітей»). Пізніше батько виникає лише у примарних спогадах і снах, а супутник його змуж­нілості, приклад завзятої і мужньої денної праці — це дід, учас­ник Громадянської війни 1861 — 1865 років.

Ок-Паркська середня школа, де Хемінгуей отримав середню освіту, славилася високим рівнем загальноосвітньої підготовки. Майбутній письменник із вдячністю згадував своїх викладачів рідної мови та літератури, а шкільна газета «Трапеція» і шкільний журнал «Скрижаль» дали йому можливість спробувати свої сили в літературі (він пише фейлетони та короткі оповідання). За що б не брався Ерні, він в усьому намагався бути першим. Був капіта­ном і тренером різних спортивних команд, отримував призи з пла­вання і стрільби, був редактором «Трапеції». Є думка, що все це були спроби Хема (як його звали близькі друзі) і довести собі та навколишньому світу, що він не дівчинка. Річ у тім, що батьки письменника дуже хотіли мати доньку і до семи років вдягали Ерні в дівчачу сукню. На все життя ці спогади дитинства стали ахіллесовою п'ятою Хемінгуея, комплексом неповноцінності, який він переборював весь час, займаючись тільки «мужніми» справами: спортом, полюванням, коридою, військовою журна­лістикою.

У шкільні роки Хемінгуей багато читав. Пізніше, вже після «Фієсти», він стверджував, що писати навчився, читаючи Біблію. З традиційного шкільного читання Хемінгуея не зачепили ні вірші Теніссона і Лонгфелло, ні романи Скотта, Купера, Гюго, Діккенса. Зате Шекспір і Марк Твен залишилися уподобанням на все життя.

Після закінчення школи юнак якийсь час працює у невеличкій газеті. Коли Хемінгуею виповнилось дев'ятнадцять років, він їде до Європи, щоб добровольцем взяти участь у Першій світовій ві­йні, яка стала для нього першим життєвим університетом. Воює він у складі транспортного корпусу, в одному з санітарних загонів, що його США направили в італійську армію.

У ніч на 9 липня Хемінгуей, потрапивши під мінометний во­гонь, був важко поранений. При огляді відразу на місці в Хемін­гуея витягли двадцять вісім осколків, а всього нарахували їх двіс­ті тридцять сім. Хемінгуея евакуювали до Мілана, де він пролежав кілька місяців і переніс кілька серйозних операцій коліна. Вий­шовши з госпіталю, Хемінгуей був нагороджений італійським військовим хрестом і срібною медаллю за доблесть — другою за значенням військовою нагородою.

У 1919 році Хемінгуей повертається додому до Сполучених Штатів в ореолі героя, одним з перших поранених, одним з пер­ших нагороджених.

Якщо життєва біографія Хемінгуея почалася, власне кажучи, в окопах на річці Пьяве, то його літературна біографія бере свої витоки в Парижі 20-х років, де він оселяється після війни. Париж у ті часи був Меккою модернізму. Письменники, поети, художни­ки з усіх усюд з'їжджалися сюди, щоб зануритися в цю атмосфе­ру, де руйнувались колишні цінності і створювалися нові, поро­джені XX століттям. У цей нуртуючий вир і занурився молодий журналіст, який твердо вирішив стати письменником.

У Парижі Хемінгуей познайомився з такими знаковими постатями модерністської літератури, як Джеймс Джойс, Гертруда Стайн. Вони були кумирами, непорушними авторитетами для молодих літераторів. Хемінгуей прислухався до Гертруди Стайн, уважно вивчав досвід Джойса. Прислухався, вивчав, але у своїй творчості шукав власний шлях.

У пошуках цього власного шляху Хемінгуею допомогла вели­ка російська реалістична література. Він відкрив, за його слова­ми, інший, чудесний світ, що дарували російські письменники. «Проникнути в саму суть явищ, зрозуміти послідовність фактів і дій, що викликають ті чи інші почуття, і так написати про дане явище, щоб це залишалося дієвим і через рік, і через десять ро­ків...»,— записи зі щоденника Хемінгуея тих часів, які дають можливість побачити письменницькі наміри молодого починаю­чого літератора. Глибинному дослідженню життя, умінню переда­ти і закріпити справжні людські емоції у творі, так, щоб читач і через багато років зазнав почуття співпереживання, він учився в російських письменників, передовсім, у Достоєвського, Тургенєва, Л. Толстого.

Одночасно з пошуком свого шляху в літературі визначався і світогляд письменника, формувалися його політичні переконан­ня. Він багато подорожував у ті роки Європою: як кореспондент кількох американських газет побував у Німеччині, Швейцарії, Іс­панії, Туреччині. В Італії він зрозумів, що таке фашизм, і на все життя зненавидів його. Для будь-якого письменника важливо ви­значити своє місце у світі. Хемінгуею в цьому допомогла греко-турецька війна, звідки він у 1922 році як військовий журналіст посилав свої кореспонденції. Колишній фронтовик побачив війну зовсім іншими очима, що визначило його громадську позицію: «писати нещадну правду про життя».

Дебютом у світі літератури для Хемінгуея-журналіста став збірник «Три оповідання і десять віршів» (1923). Відтоді він ви­рішує покінчити з журналістикою, бо, за особистим зізнанням, «телеграфний стиль репотажу став затягувати його».

Етапною в творчості Хемінгуея стає книга «В наш час» (1925) — збірник оповідань, об'єднаний спільним задумом та ідейно-тематичним спрямуванням, а також особливим сти­лем — лаконічним, стриманим. Пізніше подібний принцип орга­нізації тексту автор визначить як «принцип айсберга». Збірник «В наш час» цікавий ще й тим, що в ньому Хемінгуей вперше зачіпає проблеми «загубленого покоління», геніально продовже­ні в повісті «Фієста» (1926) і романі «Прощавай, зброє!» (1929).

Останній твір приніс світову славу й визнання Хемінгуею. Ан­тивоєнна проблематика подається автором у протиставленні страхітть війни та найкращого людського почуття — кохання. Трагічна історія кохання лейтенанта Генрі й медсестри Кетрін (Ромео і Джульєтта епохи Першої світової війни) назавжди запам'я­товується читачам. На загальний тон роману, визначення одного з його лейтмотивів — утрата всього дорогого й улюбленого, вплинули події особистого життя письменника (самогубство бать­ка та вкрай небезпечні пологи дружини). У середині 1927 року Хемінгуей удруге одружився з Поліною Пфейфер — паризькою жур­налісткою, американкою з Сент-Льюїса. Улітку 1928 року (у самий розпал роботи над романом «Прощавай, зброє!») вона перенесла важкі пологи. Дитина народилася шляхом кесаревого розтину. На щастя, вижили і мати, і син (але пов'язані з цим переживання відбилися в романі і залишилися незабутніми). Тієї ж осені 1928 року в Ок-Парку наклав на себе руки його батько.

Підсумком роздумів письменника над подіями в Європі кінця 30-х років стали романи «Мати і не мати» (1937) і «По кому по­дзвін» (1940). Перший відобразив зміну у світогляді письменни­ка, пошуки подолання самотності та перехід до соціальної про­блематики. Другий — величний епічний твір, в якому автор з філософських позицій усвідомлює події війни в Іспанії. Новим для Хемінгуея стає те, що в романі «По кому подзвін» головне місце посіли не приватні долі героїв, а доля героя і революції.

Під час Другої світової війни Хемінгуей створює на Кубі при­ватну агенцію по боротьбі з фашистами. Разом з друзями на яхті «Пілар» патрулює узбережжя Атлантичного океану в пошуках німецьких підводних човнів. У 1944 році бере участь у визволенні Парижа. Активна боротьба з фашизмом поєднується з журна­лістською діяльністю. Нариси та репортажі воєнних часів уві­йшли в книгу «Люди на війні» (1942). Під час війни Хемінгуей також працює над книгою про море, яка так і не була закінчена й вийшла вже після його смерті («Острови в океані» (1970)).

1952 рік стає черговою перемогою Хемінгуея: він пише під­сумковий твір свого життя — повість «Старий і море». Це квін­тесенція роздумів і міркувань письменника про людину і її місце у всесвіті. Наступні два роки стають роками вшанування велико­го Хема вдома (Пулітцерівська літературна премія (1953)) і ви­знання його діяльності у світі (Нобелівська премія (1954)).

Наступні роки свого життя Хемінгуей багато мандрує (Іспа­нія, Франція, Східна Африка), але постійно живе на Кубі — кра­їні, яка стала для письменника новою батьківщиною ще з часів Другої світової війни.

Останнім завершеним твором великого Хемінгуея стала кни­га спогадів «Свято, яке завжди з тобою» (1960, опублікована 1964), що розкривала своєрідну атмосферу художнього життя Парижа 20-х років.

В останні роки життя Хемінгуей хворіє, його переслідує син­дром смерті батька (кілька разів він робить невдалі спроби по­кінчити життя самогубством, навіть перебуває деякий час у лі­карні). Одужавши, 1 липня 1961 року повертається додому в садибу Фінка Віхія на Кубі, а вранці 2 липня 1961 року, вставши зрання, бере зі свого численного арсеналу улюблений карабін і зводить свої порахунки з життям.


«Старий і море»

Повість «Старий і море», на перший погляд, може здатися дуже простою, однак, попри невеликий об'єм, дуже містка, її ви­значають як філософську притчу. Проста, невибаглива історія старого рибалки Сант'яго стає узагальненою історією складного шляху людини на землі, яка кожного дня веде нескінченну бо­ротьбу за існування, поєднуючи її з намаганням жити у злагоді з навколишнім світом.

Один із прототипів повісті — рибалка Григоріо Фуентес, ко­трий жив у присілку Кохімара, на Кубі. Одного разу, коли рибал­ка та письменник пливли на шхуні, вони зустріли старого й хлоп­чика, які боролися з великим марліном. Ця зустріч і стала поштовхом до створення повісті «Старий і море».

«Мені ніколи не доводилось вибирати героїв, скорше, герої вибирали мене. Як і багато моїх попередників, я захоплювався людьми сильними, які підкоряють собі обставини»,— писав Е. Хемінгуей.



Сюжет повісті дуже простий: старий рибалка Сант'яго, який живе надголодь, вийшовши в море, піймав найбільшу риби­ну за все своє життя, таку велику, що не може затягти її до човна і транспортує за бортом. Акули, які почули запах крові, потроху об'їдають велику рибину і, незважаючи на спротив старого ри­балки, повністю її з'їдають. Човен Сант'яго повертається до рід­ного берега лише з кістяком риби, але на боці старого моральна перемога, бо він не скорився до самого кінця.
ОСНОВНІ ТВОРИ: «В наш час» (1925), Фієста» (1926), «Прощавай, зброє!» (1929), «Мати і не мати» (1937), «По кому подзвін» (1940), «Старий і море» (1952), «Свято, яке завжди з тобою» (1960).
ЛІТЕРАТУРА: 1. Грибанов Б. Хемингуэй: герой и время.— М., 1980., 2. Анастасьев Н. А. Творчество Э. Хемингуэя.— М., 1981.


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Ернест хемінгуей (1899—1961) iconЕрнест Хемінгуей (1899—1961) Ernest Miller Hemingway (1899—1961) За річкою, в затінку дерев
Джерело: з книги: Ернест Хемінгуей. Прощавай, зброє; За річкою, в затінку дерев: Романи. — Київ.: «Дніпро», 1985
Ернест хемінгуей (1899—1961) iconЕрнест Хемінгуей (1899—1961) Ernest Miller Hemingway (1899—1961) Райський сад

Ернест хемінгуей (1899—1961) iconЕрнест Хемінгуей (1899-1961). Життєвий І творчий шлях письменника. Новаторство його прози
Тема: Ернест Хемінгуей (1899—1961). Життєвий І творчий шлях письменника. Новаторство його прози
Ернест хемінгуей (1899—1961) iconЕрнест Міллер Хемінгуей (1899-1961) Хемінгуей
Мати — аматорка музики й живопису — прагнула навчити сина гри на віолончелі. Музиканта з Ерні не вийшло, але любов до гарної музики...
Ернест хемінгуей (1899—1961) iconЕрнест Гемінґвей (1899—1961) Ernest Miller Hemingway (1899—1961) За річкою, в затінку дерев
Джерело: з книги: Ернест Гемінґвей. Прощавай, зброє; За річкою, в затінку дерев: Романи. — Київ.: «Дніпро», 1985
Ернест хемінгуей (1899—1961) iconЕрне́ст Гемінґвей[2], Ернест Мі́ллер Гемінґвей
Ерне́ст Гемінґвей[2], Ернест Мі́ллер Гемінґвей (англ. Ernest Miller Hemingway); 1 липня 1899 — липня1961) — американський письменник...
Ернест хемінгуей (1899—1961) icon2014 р. Тема: Ернест Міллер Хемінгуей. Життєвий і творчий шлях письменника.«Старий і море»-повість- притча про людину. Мета уроку
Мета уроку: поглибити знання учнів про життя І творчість лауреата Нобелівської премії
Ернест хемінгуей (1899—1961) iconЖиве царство Сетона-Томпсона Ернест Сетон-Томпсон (1860-1946)
Ернест Сетон-Томпсон (1860-1946) канадський (шотландського походження) письменник, художник-анімаліст, натураліст, лауреат золотої...
Ернест хемінгуей (1899—1961) iconЕ. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Тема: Е. М. Хемінгуей. «Старий І море». Показ драматичних суперечностей людського буття
Ернест хемінгуей (1899—1961) iconНародився 23 грудня 1961 р в селі Новий Зборишів Горохівського району Волинської області. Народився 23 грудня 1961 р в селі Новий Зборишів Горохівського району Волинської області
Народився 23 грудня 1961 р в селі Новий Зборишів Горохівського району Волинської області


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка