Факультатив «література як мистецтво слова» Пояснювальна записка



Сторінка1/3
Дата конвертації18.04.2017
Розмір0.54 Mb.
  1   2   3

ФАКУЛЬТАТИВ «ЛІТЕРАТУРА ЯК МИСТЕЦТВО СЛОВА»

Пояснювальна записка

Викладання літератури сьогодні вимагає виховання в учнів здатності повноцінного сприймання емоційно-образної специфіки того чи іншого літературного твору, сприяє їх життєвій самотворчості.

«Елементи образного мислення допомагають глибше усвідомити сутність подій, явищ, загалом світу в його багатогранності.

А твори мистецтва, зрештою, дають у художній формі знання тих самих явищ, подій, людського життя. Лише пізнання йде від одиничного, конкретного до загального, а емоціям і почуттям належить тут провідна роль», — зазначає дослідник В. Я. Неділько.

Виховання читача має суттєве значення для розвитку і самого існування літератури як виду мистецтва слова. Воно має бути і безперервним процесом духовного збагачення учнів. «Думки, почуття, пам’ять читачів — це те середовище, у якому живе твір мистецтва, і без цього середовища він існувати не може», — зауважують дослідники Т. Ф. Бугайко, Ф. Ф. Бугайко.

Основним засобом літератури як мистецтва слова, її «будівельним матеріалом» є образна мова. У живій емоційній мові кожне слово має свою інтонацію. Це своєрідні словесні «жест і міміка». Вони й надають мові енергію, емоційне забарвлення.

«У будь-якому літературному творі головним є образ, ліричний герой, персонаж, — зауважує науковець Ф. Д. Пустова. Непохитність цього засвідчують вся історія розвитку мистецтва слова, численні люди й «революції» в поетиці. А будівельним матеріалом для ліплення образів незмінно залишається художня мова.

Непорушною істиною є й те, що естетичну насолоду, виховну дію художнього твору відчуває лише читач високої культури, який має розвинене асоціативне мислення, відтворювальну уяву, емоційну чутливість».

Прослухавши факультатив, учні повинні знати:


  • усі види і роди літературних жанрів;

  • тропи, які допомагають робити мову більш образною, емоційно-забарвленою, естетично-витонченою;

  • різні види аналізу літературного твору;

Учні повинні вміти:

  • застосовувати набуті теоретичні знання на практиці;

  • виконувати нестандартні види письмових робіт;

  • здійснювати розгорнутий аналіз твору художньої літератури;

Курс факультативу розрахований на учнів 9–11 класів як класів універсальних, так і класів з поглибленим вивченням української літератури.

Програма факультативного курсу

Тема 1

Місце літератури серед інших видів мистецтв. Специфіка літератури як мистецтва слова. Сутність художнього сприймання слова в концепції І. Я. Франка, її вираження в творах «Із секретів поетичної творчості», «Краса і секрети творчості». «Останки первісного світогляду в руських, польських загадках народних». Особлива впливовість літературного твору на емоційний стан читача. Роль виразної художньої декламації літературного твору у формуванні почуття естетичної насолоди.



Тема 2

Картинність і динаміка зображення художнього слова. Поема «Гайдамаки» Т. Шевченка як зразок художнього сприймання навколишньої дійсності. Здатність уяви створювати зорово-слухові картини. Етюд ночі в баладі «Причинна» Т. Шевченка. Сприйняття змісту цього нічного пейзажу у співставленні з ілюстрацією до твору. Оживлення й олюднення явищ природи через образні вислови, звукові враження. Глибинність змісту метафори в цьому творі. Роль переносного значення слова в народній пісні «Байда». Логічне поєднання картин дійсності, змальованих у пісні, з прямим і переносним значенням слова.

Використання перифраз у думі «Маруся Богуславка», змалювання описового образу України, який містить думку, що людина може бути щаслива тільки в рідному краї. Застосування сти-

лістичної фігури апострофи — особистого звернення — у поемі

«Слово про Ігорів похід».

Поєднання апострофи з паралелізмом у народній пісні «Ой чого ж ти, дубе, на яр похилився? Молодий козаче, чого зажурився?» Заперечний паралелізм як плідний засіб народних пісень,

зокрема дум. Обов’язкове виконання заперечним паралелізмом композиційної функції у творі, його становлення частиною сюжетного полотна (Дума «Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі».) Урочисте проговорювання заперечних паралелізмів речитативом. Зумовленість тональності твору об’єктом зображення. Образ і мікрообраз у творах Т. Г. Шевченка.

Номінативна функція слова в шедеврі художності «Садок вишневий» Т. Шевченка. Внутрішня сутність названих предметів і явищ. Органічне поєднання картин природи між собою. Підтекст і естетичне узагальнення у творі. Роль матері в родині як творця і берегині сім’ї, її щастя, що відповідає народним поглядам. Узагальнення високої духовності народу в співі дівчат у творі «Садок вишневий». Символ хати в поезії як центру активного спілкування щасливої родини. Церковнослов’янізми в поемі «Марія» Т. Шевченка. Досягнення поетом через їх використання у творі урочистої проникливості, схиляння перед матір’ю, яка народила спасителя людей. Естетична дія синоніма в поезії «Сон» Т. Шевченка. Поєднання алегорії з алюзією — засобом відкриття — в поемі «Неофіти». Змалювання ідеї невичерпної, невмирущої вільнолюбності народу в образі Прометея (поема «Кавказ»).

Використання евфемізмів у циклі «Царі» Т. Шевченка. Використання різних функцій художнім тропом апосіопезою в поемі Т. Шевченка «Варнак». Передача ним схвильованості головного героя твору. Позначення безсполучниковості і багатосполучниковості на темпі поетичного мовлення Кобзаря. Часто вживаний митцем слова прийом енжабементу — перенесення ритмічної паузи, яка не збігається із смисловою (вірш «Муза»).

Використання церковнослов’янізмів, старослов’янізмів як різновидів архаїзмів у вірші «Ісаія. Глава 35» Т. Шевченка для надання творові піднесеного, урочистого звучання. Посилення поетом експресивності твору, його ідейно-художнього впливу на читача, збагачення звуковими засобами організації мови.

Алітерація — повторення приголосних звуків — у поемі «Кавказ» Т. Шевченка та в поезії «Неначе ляля в льолі білій…». Майстерна передача в баладі «Утоплена» шелесту осоки, очерету за допомогою звуконаслідування чи ономатопеї звуків с-ш. Широке застосування поетом у поемі «Кавказ» для створення в поєднанні з ритміко-інтонаційним малюнком і з римою своєрідної звукової інструментовки твору. Свідчення геніальності народу — творця мистецьких шедеврів і духовного багатства. Емоційна наснаженість народних пісень, домінанта настрою спокою і гармонії людини з оточенням. З’ясування змісту мікрообразу.

Успадкування класичним письменством конкретної чуттєвості та емоційності міфологічного художнього слова, зумовлених своєрідністю мислення пращурів — антропоморфізмом (олюдненням всієї природи), зооморфізмом (уявленням богів в образах тварин), тотемізмом (вірою в існування родоначальника кожного людського роду у тваринному світі), анілізмом (визнанням душі в речах та явищах органічної й неорганічної природи).



Тема 3

Синоніміка як джерело зображально-виражальних можливостей слова в художніх творах І. П. Котляревського. Поема «Енеїда» — яскравий приклад наповненості кожного слова із синонімічного ряду певним емоційним нюансом. Досягнення великої зримості постатей героїв використанням синонімів у творах І. П. Кокляревського. Розширення за допомогою великого синонімічного багатства української мови можливостей лексико-морфологічної виразності національного словника.

Використання евфемізмів у поемі «Енеїда» І. Котляревського.

Тема 4

Мініатюра «Хмари» М. Коцюбинського — високий духовний потенціал художнього слова. Розкриття внутрішнього світу, душі ліричного героя у творі, показ розмаїтості його настроїв, прагнень, переконань і дій. Змалювання М. М. Коцюбинським хмар у різну погоду й інтерпретація їх як грані, різні стани душі митця.

Ідейно-емоційне ставлення автора до зображуваних конкретно-чуттєвих картин — і статичних, і динамічних. Перенесення значень слова — головне джерело його естетичних якостей художнього слова у творі «Хмари» М. М. Коцюбинського. Олюднення хмар, надання їм властивостей людини, зіставлення з поняттям «душа» — внутрішньою суттю митця.

Полісемантичність слова як феномен асоціативних зв’язків.

Використання тропу синестезії в новелі М. М. Коцюбинського «Він іде».

Тема 5

Образність та ідейно-емоційне звучання веснянки І. Я. Франка «Ой що в полі за димове?» Образи Долі — символу історичної діяльності народу, Краси і Розуму — образного втілення духовно-творчих та інтелектуальних можливостей нації в творах Франка.

Застосування поетом заперечних порівнянь, побудованих за зразком народнопісенних заперечних паралелізмів у творах «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся у сні?» Відкриття поетом нових естетичних можливостей апострофи й паралелізму в творівеснянці «Розвивайся, лозо, борзо». Зображення «рідного поля, української ниви» — своєрідної метонімії, зміст якої — незалежна держава. Поширення Франком інтонаційно-синтаксичних

фігур — риторичних вигуків, риторичних запитань, риторичних заперечень і стверджень у поезії «Вічний революціонер» та в поемі «Мойсей». Накреслення динамічного процесу відродження соборності незалежної України поширеним стилістичним засобом градації у фіналі прологу твору «Мойсей». Алегорія в поезії «Каменярі» Франка та в літературній казці «Лис Микита».

Широке використання у творчості поета інтонаційно-синтаксичної фігури — риторичних вигуків, риторичних запитань, звертань, риторичних заперечень і стверджень.

Тема 6

Зображально-виражальні властивості слова в пейзажах І. С. Нечуя-Левицького. Відтворення в них зорових, дотикових та слухових вражень. Сприйняття зображальних картин органами чуття. Звернення виражальних можливостей слова до свідомості, інтелекту, життєвого досвіду й емоційної сфери людини, а також до підсвідомості. Досягнення емоційного увиразнення в повісті «Кайдашева сім’я» префіксально-суфіксальними словотворчими засобами. Широке застосування заперечних паралелізмів у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».

Використання І. С. Нечуєм-Левицьким уособлень, які уточнюються порівняннями, у повісті «Микола Джеря».

Застосування діалектизмів у новелах В. Стефаника як засіб увиразнення розповіді, образної характеристики дійових осіб для донесення до читача всієї повноти ідейно-художнього змісту.

Використання архаїзмів у драматичних поемах І. Кочерги «Ярослав Мудрий», «Свіччине весілля», «Алмазне жорно» для означення реалій, які не існують у наш час.

Тема 7

Неологізм як художній прийом для яскравішого вислову певної думки, увиразненої передачі якихось почуттів. Поповнення словникового запасу українського народу за допомогою новотворів.

Літературні неологізми Лесі Українки –промінь, провесна; М. Старицького — мрія, байдужість, страдниця, пестливий, приємність. Авторські або стилістичні неологізми, які передають особливості авторського світобачення, М. Рильського, П. Тичини, В. Стуса.

Тема 8

Творення неологізмів П. Тичиною для досягнення потрібного естетичного ефекту у творах. Їх оцінно-викривальний зміст, емоційна виразність, чітка семантика, оновлене забарвлення. Народження синекдохи на асоціації суміжності: вказування однини замість множини і, навпаки, в поезії «Я єсть народ». Використання розмаїтості естетичної функції оксиморону у творах Тичини «У вікні морози, як місяць, мовчазними звучать», «А братні зуби? Дружній диск?» Відтворення зорових картин слуховими враженнями в поезіях поета «Хор лісових дзвіночків», «Гаї шумлять». Широке використання у творчості П. Г. Тичини метафори,

уособлення або персоніфікації. (Поезії «Сміється сонце з небозводу»), поєднання звуконаслідування чи ономатопеї з ассонансом та алітерацією в поезії П. Тичини «А я у гай ходила».

Тема 9

Образ тополі як національної ознаки України в поезії В. Симоненка. Унаслідування поетом традицій Шевченка при змалюванні цього символу — це Україна з її історією, культурою, мовою, усім духовним багатством народу.

Синекдоха як асоціація суміжності в поезії В. Симоненка «Відійдіть, Америки й Росії, коли я із нею говорю». Використання синестезії (поєднання різних, іноді дуже далеких асоціацій) при змалюванні образу народу в поезії В. Симоненка «Пристрасним орлино-мудрим зором дивилися у всесвіт з-під повік».

Поєднання однакових слів у кінці речень — епіфора — у творчості В. Симоненка. Широко вживаний поетом прийом поетичного кільця — повторення однакових слів на початку і в кінці речень, абзаца чи строфи.



Тема 10

Освоєння теми зв’язку між двома поколіннями: матір’ю та дітьми за допомогою ланцюга метафор у поезії Б. Олійника «Мати сіяла льон». Зображення плекання щастя свого сина метафорами: «мати сіяла сон», «мати сіяла сніг», «мати сіяла хміль». Роль ліричного героя в поезії.



Тема 11

Використання риторичних вигуків — слів чи словосполучень — для передачі радості, гніву, обурення, інших почуттів у творі Лесі Українки «Давня казка». Протиставлення образів народного співця й жорстокого графа Бертольдо у цьому творі Лесі Українки. Антитеза як основа художнього твору (поезія «Досвітні огні»).

Застосування уособлення в оповіданні Панаса Мирного «Морозенко». Ототожнення психологічного стану людини у творі з фізично відчуженою істотою. Використання езопівської мови у вірші Д. Павличка «Коли помер кривавий Торквемада». Широка гама звукового засобу асонансу в поетичній мові Павличка (Поезія «Впали роси на покоси»). Алітерація як засіб підсилення внутрішнього стану ліричного героя і співзвучного йому настрою автора (Поезія «З далекого краю лелеки летіли»).

Створення сильного враження навального руху ворожої орди, тупоту коней і брязкоту зброї поєднанням алітерації з ассонансом у вірші «Україні» М. Рильського. Риторичні звертання, або звертання до неживих предметів, абстрактних понять чи відсутніх людей до присутніх у поезії Рильського «О земле рідна».

Алюзія в поезії І. Світличного «В епоху Реставрації. (Варіації на тему Беранже)». Сила її в достовірності наведених конкретних фактів, деталей, ознак, які піддаються нищівній критиці.

Тема 12

Найпоширеніші види строф — сонет, терцет, октава, рондель (або рондо), терцина, коломийський вірш, верлібр. Сонет А. Малишка «Як зараз бачу…» Помітний збіг закінчень у словах. Чергування чоловічої рими (наголос падає на останній склад), жіночої (з наголосом на передостанньому складі), дактилічної (рима з наголошеним третім від закінчення складом), гіпердактилічної (наголошений четвертий від кінця склад) у творі для надання певного звучання — твердого, мужнього — чоловіча рима, м’якого, ніжного — жіноча, дактилічна і гіпердактилічна.

Наявність у сонеті точної рими (усі звуки віршованого рядка збігаються) і неточної рими (збігаються не всі звуки). Звернення А. Малишка («Октави зеленого луга», «Смарагдове диво»), М. Рильського («Карпатські октави») до восьмивірша — октави — строфи з восьми рядків п’яти- або шестистопного ямбу.

Застосування терцини — третьої рими — трьохрядкового вірша, написаного п’ятистопним ямбом у поезії І. Франка «Спомини» та в пролозі до поеми «Мойсей». У поезіях П. Тичини

(«На суботах Коцюбинського»). Використання терцета — тривірша, об’єднаного однією римою (І. Франко «Багач» із циклу «Паранетікон»). Поширення верлібру в українській літературі в 20 роках ХХ ст.

Широке його впровадження в 60–90 роки ХХ ст. у творах І. Драча, М. Вінграновського, В. Стуса, В. Голобородька, П. Мовчана, С. Чернілевського та ін. Використання старої форми канонічного строфічного вірша «ронделі» — тринадцятирядкової строфи з двома наскрізними римами у вірші Тичини «Мобілізуються тополі».



Тема 13

Художні засоби у назвах творів. Формування наскрізного тропу — еманійної ідеї, що стає заголовком, незалежно від родової чи жанрової належності твору. Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», «Сонячні кларнети» П. Тичини, «Тронка», «Собор» О. Гончара, «Чорнобильська мадонна» І. Драча, «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» М. Кропивницького.

Тропи, які виникають на асоціаціях суміжності — метонімія і синекдоха. Заміна назви народу назвою країни («Зажурилась Україна, бо нічим прожити», народна пісня). Заміна назви частини населення назвою міста, краю («Несе Полісся в кошиках гриби» Л. Костенко, «Борислав сміється» І. Франка).

Заміна назви твору іменем автора «І. Коллара читаєте…, і Ганка» Т. Шевченко. Заміна назви країни іменем видатних діячів («Земле Шевченкова, земле Франкова» Д. Павличко). Заміна

назви людей їхнім помешканням («Ревуть палати на помості» Т. Шевченко). Заміна звання людини предметом, пов’язаним із нею («В степах України блисне булава» Т. Шевченко).

Конкретизація загального частиною («Віддайте мені все, віддайте мені мову, якою мій народ мене благословив», Л. Костенко).

Великі зображальні можливості метонімії в поезії М. Рильського «Що я ненавиджу і що я люблю» із циклу «Таємниця останнього листя».

Алегоричний характер назви ліричних творів Лесі Українки «Досвітні вогні», «Contra spem spero», п’єси «Борвій» М. Старицького, поезії «Каменярі» І. Франка.



Термінологічний словник

Неоромантизм — напрям у літературі, що поєднував реалістичне зображення життя з романтизмом. Неоромантиками протиставляється натови і свідомі особи.

Реалізм — основний художній метод у мистецтві й літературі, який полягає в правдивому і всебічному відображенні дійсності. Реалістичними є твори Г. Квітки-Основ’яненка. Засновником критичного реалізму вважається Т. Шевченко, чиї твори є глибоким аналізом соціальних проблем сучасності на відміну від просвітницького реалізму, твори якого відзначалися дидактичним характером, виразною виховною метою, що стосувалася морального вдосконалення людини, незалежно від класової приналежності. А саме такими були повісті Г. Квітки-Основ’яненка, байки, вірші, трактати Г. Сковороди.

Романтизм — художній метод у літературі та мистецтві, коли незадоволений сучасною дійсністю автор протиставляє їй життя вимріяне, бажане. Свій ідеал романтики шукали або в минулому (рання творчість Т. Шевченка), або в інших світах («Дивлюсь я на небо …» М. Петренка), або у світі фантастики (балади Л. Боровиковського). Романтичні твори мають свої особливості: незвичайність подій та ситуацій, образи виняткових людей, піднесених над реальністю, із сильними пристрастями, деяка умовність, порушення дійсних співвідношень між явищами тощо. Романтичні герої наділені незвичайною силою, вмінням переживати і діяти за велінням серця, миттєво і рішуче. Приклади романтичних героїв — Ярема з «Гайдамаків» Т. Шевченка, Кирило Тур з «Чорної ради» П. Куліша.

Сентименталізм — напрям у художній літературі, основні ознаки якого — особлива увага до духовного світу людини, ідеалізація дійсності, перебільшення почуттів. Мета письменників-сентименталістів — розчулити читача, викликати в нього співчуття до нещасної долі героїв, які є представниками простого народу. Ознаки сентименталізму наявні у творчості Г. Квітки-Основ’яненка, зокрема в його повісті «Маруся».

Символізм (від гр. symbolon — знак) — літературний напрям, що демонстративно відвернувся від реальної дійсності, оголосивши «вищою реальністю» «інший світ», містику. Змалювати цей «потойбічний світ» можна, за їх переконанням, тільки за допомою символів.

Символом ночі, холоду, осені викликали у читача відразу до життя, породжували песимізм.



Структуралізм (від лат. sttructuro — будова, розміщення) — напрям у філологічній науці, який вважає мову складною структурою, що існує в різноманітних взаємозв’язках своїх складових частин. Структуралістами робилася спроба перетворити літера-турознавство на точну науку, в основі якої є тільки факти, числа. Вони різко відмежовували форму від змісту, брали до уваги тільки формальні елементи творів і свідомо нехтували ідейним багатством літературного твору.

Унанімізм (від лат. unus animus — одна душа) — буржуазна літературна течія, яка оголосила себе противниками символізму, закликала змальовувати життя правдиво. Головне завдання

унанімістів — згладити соціальні суперечності, примирити протиборствуючі сторони.



Урбанізм (від лат. urbus — місто) — напрям у буржуазному мистецтві, що мав на меті приховати гострі класові протиріччя, не показувати розкіш експлуататорських класів, з одного боку, і визиск, бідність і горе трудящих — з другого.

Формалізм (від лат. forma — зовнішній вигляд) — антинародний, реакційний напрям у літературі і мистецтві, а також у літературознавстві й естетиці, який мав на меті принижувати ідейний зміст художніх творів або заперечувати його. Формалісти цінували тільки форму твору, штучно відривали форму від змісту. Ними проголошувалася невіддільність мистецтва від життя, від суспільних проблем. Представниками цієї течії заперечується ідейність, пізнавальна і виховна роль художніх творів, їх громадське значення.

Абетковий вірш — своєрідна поетична форма, сконструйована за послідовністю літер в абетці. Найпоширеніший у літературі для дітей, виконує пізнавальну та виховну функції, наприклад: «Алфавіт віршами написаний для сина» Олександра Олеся із щорядковою (парною) вживаністю літер абетки:

Айстра квітне у саду,

Аїр в лузі я знайду,

Бізон у двір забрався,

Баран його злякався…

Абетковий вірш, до якого звертаються і сучасні поети (Варвара Гринько, Наталка Поклад, Любов Пшенична, Ганна Чубач та ін.), має фольклорні джерела:

Семен сказав своїм синам:

— Сини, складіть скирту сіна.

Сини склали скирту сіна.

Семен сказав своїм синам:

— Спасибі.

Абетковий вірш має складний для версифікаційного виконання вигляд, потребуючи від поета неабиякої віртуозності, продемонстрованої свого часу Іваном Величковським, коли кожне наступне слово починається черговою літерою:

Аз благ всіх глубина,

Діво єдина

Ісуса ізбранним,

Котрий люде мною

На обід покою

Райська собирает…

Абетковий вірш під назвою «Абецедарій» за доби середньовіччя використовувався в релігійній та дидактичній поезії латиномовної Європи. У православних слов’ян абетковий вірш називався «Азбука — границя», започаткована, як вважається, Костянтином Болгарським, де кожен рядок починався наступною літерою абетки. Принцип абеткового вірша подеколи вживається і в складних композиційних утвореннях, які позначаються на структурі видань, як, зокрема, у збірці В. Лесича «Предметність нізвідки».

Авеста — зібрання священних книг (всього — 21), кодифікованих за династії Сасанідів, у яких викладена суть зороастризму, власне вірування, розповсюдженого на теренах давнього Ірану, Афганістану, Середньої Азії, Азербайджану. Нині використовується персами, котрі мешкають в Індії. Збереглася лише чверть священного тексту, що вражає високою культурою мислення його творців, сприймається водночас і як пам’ятка художньої літератури міфологічного характеру: тут чимало поетичних фігур, трапляються випадки початкового римування, багатство інструментування тощо. У гатах (гімназіях) авести розрізняються п’ять силабічних розмірів. Авеста відома за двома редакціями. Перша містить зібрання молитов, друга складається з таких компонентів: Вендидап (або Відевдат), тобто сукупності релігійних та юридичних настроїв. Вісперед та Ясни — молитовних пісень;

Яшти — гімнів зороастріському божественному пантеону, Малої авести — збірника молитов. Найдавніша частина авести — гати (частина Ясни) вважається безпосереднім твором Заратустри (Зороастра). Вперше перекладена авеста і видана в Європі Анкетіль-Дюпероном (1771).



Автологія — вживання слів у поетичному тексті в прямому значенні на відміну від тропів. Класичним прикладом автології можна вважати вірш Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати».

До автологічного письма зверталися Є. Плужник, Д. Фальківський, Ю. Липа, П. Дорошенко та ін. У сучасній ліриці автологія найбільш притаманна Л. Талалаю:

Неначе іншим бачиш літо

І степ, і сонце, і жнива,

Коли і запахом, і цвітом

П’янить — підкошує трава.

У небі жодної хмарини,

Земля озвучена сповна,

І пісню кожної пташини

Напам’ять вивчила луна.

Пора налитого колосся,

Пора ясної далини,

Коли не думаєш про осінь

І не пригадуєш весни.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Факультатив «література як мистецтво слова» Пояснювальна записка iconУрок №1 Тема. Художня література як мистецтво слова, її місце серед інших видів мистецтва
Мистецтво – це найбільш концентричне І цілісне відображення життя. Завдячуючи цьому художня література – сховище духовного І соціального...
Факультатив «література як мистецтво слова» Пояснювальна записка iconПояснювальна записка Екзамен з фаху «Музичне мистецтво»
«народний вокал», «хорове диригування (академічний хор)», «академічний вокал», «кобзарське мистецтво та бандура», «музичний фольклор»,...
Факультатив «література як мистецтво слова» Пояснювальна записка iconПояснювальна записка Екзамен з фаху «Музичне мистецтво»
«народний вокал», «хорове диригування (академічний хор)», «академічний вокал», «кобзарське мистецтво та бандура», «музичний фольклор»,...
Факультатив «література як мистецтво слова» Пояснювальна записка iconПояснювальна записка Екзамен з фаху «Музичне мистецтво»
«народний вокал», «хорове диригування (академічний хор)», «академічний вокал», «кобзарське мистецтво та бандура», «музичний фольклор»,...
Факультатив «література як мистецтво слова» Пояснювальна записка iconПояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література»

Факультатив «література як мистецтво слова» Пояснювальна записка iconПояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література»

Факультатив «література як мистецтво слова» Пояснювальна записка iconПояснювальна записка Програма вступного екзамену складена на основі програми зовнішнього незалежного оцінювання 2012 року «Українська мова І література»

Факультатив «література як мистецтво слова» Пояснювальна записка iconПояснювальна записка Вступне випробування з фаху на освітній ступінь «бакалавр» (на базі диплому молодшого спеціаліста за спеціальностями: «Акторське мистецтво») складається з практичної та теоретичної частин
Виконання літературних творів. Вступник має самостійно підготувати
Факультатив «література як мистецтво слова» Пояснювальна записка iconЗі змінами, внесеними у 015 році для класів пояснювальна записка
Відповідно, у сьогоднішній загальноосвітній системі предмет “українська література” набуває особливої актуальності
Факультатив «література як мистецтво слова» Пояснювальна записка iconЗі змінами, внесеними у 2015 році для 8-9 класів пояснювальна записка
Відповідно, у сьогоднішній загальноосвітній системі предмет “українська література” набуває особливої актуальності


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка