FHI-25.docx [александър абт биография фигурист]



Сторінка29/53
Дата конвертації17.04.2017
Розмір6.58 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   53

1. Дія ідеологічного апарату примусу через домінуючі офіційні дискурси на роль української жінки у сфері сімейно-шлюбних


відносин в період Першої світової війни, включаючи революцію 1917 року в Росії (1914-1920 рр.).

Як засвідчив аналіз наукової літератури, роль української жінки в перший ви- ділений нами період, досліджена досить плідно. Відомі роботи М.Богачевської- Хомяк [Богачевська-Хомяк, 1995], О. Здравомислової [Здравомислова, 2004], Т. Купцової [Купцова, 2013], О.Маланчук-Рибак [Маланчук-Рибак, 2006], Н. Олійник [Олійник, 2013], Л.Смоляр [Смоляр, 1998; Смоляр, 2000], І.Стріонової [Стріонова, 2013], Г. Тьомкиної [Здравомислова, 2004] та ін., значно розшири- ли розуміння впливу державних ідеологем що склалися в цей історичний період часу на теренах України на роль жінки в сім’ї та суспільстві.

В більшості, розкрита діяльність відомих жіночих організацій різного спря- мування цього періоду часу. Наприклад, «Харківського товариства взаємодопо- моги жінок» (1902–1919), «Київського товариства оборони жінок» (1905–1917),

«Одеського товариства оборони жінок» (1904–1917) та ін. У цих жіночих органі- заціях брали участь відомі українські жінки: Софія Русова, Людмила Старицька- Черняхівська, Любов Яновська, Марія Ішуніна, Зінаїда Мірна та багато ін..

Жіночі організації в період 1914-1920 рр. покладали на себе різні за значи- містю та спрямованістю завдання. Наприклад, впливове для свого часу Київ- ське товариство оборони жінок визначало головним напрямом своєї діяльності боротьбу з торгівлею жінками та проституцією. Ця соціальна проблема набрала особливої гостроти на початку ХХ ст. і членами Київського товариства оборони жінок була запроваджена система профілактичних та практичних заходів по бо- ротьбі з цим соціальним лихом [Смоляр, 1998].

Важким тягарем на жінку і на сімейно-шлюбні відносини в цей період часу лягла Перша світова війна. Тому, жінки не тільки змушені були звалити на себе обов’язки чоловіків, яких забрали на війну, але переносити тяготи військового часу, які включали в себе, насамперед:



  • Матеріальне забезпечення військових дій;

  • Усунення наслідків військових дій (відбудову зруйнованих житлових і виробничих кварталів, робота на підприємствах індустрії);

  • Догляд за пораненими солдатами і офіцерами;

  • Забезпечення сім’ї.

Новим викликом для українських жінок стали революції 1917 року: спочатку лютнева, а потім жовтнева. Мова пішла не тільки про мобілізацію жінок для виконання своїх прямих обов’язків в сім’ї та суспільстві, а про реорганізацію са- мого суспільства як макросоціального середовища. Перетворення суспільства в цей період часу безпосередньо торкнулося розуміння жінками свого міста в суспільстві, їх ставлення до сімейних і суспільних обов’язків. Сплеск жіночої ак- тивності припадає на час після лютневої революції 1917 року.

Жінки отримали доступ до більш повної самореалізації в суспільному житті. Їх активність, мудрість, виваженість і послідовність у роботі виявилися затребу- ваними в революційних перетвореннях соціальних інститутів, влади як такої.

У березні 1917 р. засновується Український Жіночий Союз на чолі з україн- ською письменницею Вірою Йосипівною Нечаївською (1895-1972). 14 вересня 1917 р. у Києві відбувається жіночий з’їзд. Загалом, період Центральної Ради за- ймає особливе місце в історії українського жіночого руху, формуванні жіночих особистостей, жіночої самореалізації. Як зазначає дослідниця Л. Смоляр, роль української жінки в цей період «…Це взірець духовної сили українського жіно- цтва, його вартісності, його високої місії в українському суспільстві» [Смоляр, 2000: с.11].

Але якщо після лютневої революції 1917 року для жіночого руху в Україні відкрилися нові горизонти, які передвіщували більшу свободу волевиявлення та подальший розвиток історико-культурних традицій українського сімейного укладу, то після Жовтневої революції 1917 року в розвиток жіночого руху та сі- мейних відносин стала активно втручатися держава. Як зазначають дослідни- ці О. Здравомислова і Г. Тьомкіна, після Жовтневої революції більшовицьке керівництво, визнаючи політичну значущість жіночого питання, використало категорії статі та гендера, у даному випадку — «жінки», «…у боротьбі з патрі- архальністю сім’ї для легітимізації партійно-державного контролю приватного життя громадян» [Здравомислова, 2004: с.307]. Радянським владним дискур- сом передбачалося встановлення рівноправ’я у стосунках дружини та чоловіка,

«розкріпачення» жінки у сімейному побуті.

Один з ідеологів Жовтневої революції в жіночому питанні А. Коллонтай, окрилена взаємною любов’ю з революціонером П. Дибенко (який на 17 років був молодший за неї), мріяла не про збереження сім’ї в історико-культурних традиціях, а про державний патронаж над жінками що народили, чиї діти пови- нні виховуватися не матерями, а суспільством за рахунок введення горезвісного

«податку на бездітність». Багато «революційних» ідей А. Коллонтай в жіночому питанні і в питаннях сім’ї здавалися дикими навіть для запеклих революціоне- рів. Але те, що здавалося занадто радикальним в 1920-і роки, стало нормою в СРСР у 1960-1980-і роки [Пушкарёв, 2007].

Вірна подруга керманича Жовтневої революції 1917 року В. Леніна Н. Круп- ська, чиї роботи сприймалися як держані ідеологеми, писала про жінку: «Розку- та і вільна від старих пут, крокує вранці рівноправно з чоловіками в цеху, лабо- раторії, на будівництва і в установи, змагається з ними розумом і навіть м’язами, цілеспрямована, активна, передова, вона, потому, повинна бути і щасливою: адже немає жодного заняття, ні чоловічого подвигу, які залишилися для неї не- досяжними» [Крупская, 1937: с.35].
Жовтнева революція 1917 р, а також радикалізм поглядів комуністів що при- йшли до влади, на думку багатьох фахівців привів до «статевої вакханалії». Саме в цей період часу в роботах одного з ідеологів більшовицької влади А. Лу- начарського можна знайти докладний опис знаменитої на той час теорії «склян- ки води»: «що в комуністичному суспільстві задовольнити статеві прагнення, любовні потреби буде також просто, як випити склянку води» [Луначарский, 1927: с. 78].

Для аналізу впливу ідеологічного апарату радянського періоду на роль укра- їнської жінки в сім’ї та суспільстві, О. Здравомислова і Г. Тьомкіна використали категорію «гендерного порядку», під якою вони розуміють «сукупність різних гендерних режимів (або укладів), створюваних діями і стратегіями людей, здій- снюваних у рамках заданих інституційних умов» [Здравомислова, 2004: с.300]. Для конкретних людей — чоловіків і жінок — інституційні умови постають як спектр об’єктивно існуючих бар’єрів і можливостей здійснення їхніх дій і життє- вих проектів. В умовах жорсткого інституціонального контролю, характерного для радянського суспільства, варіанти життєвих і дискурсивних стратегій — з точки зору О. Здравомислової та Г. Тьомкіної — були обмежені і носили реак- тивний характер [Здравомислова, 2004: с.300].

Більш поглиблено досліджуючи вплив державних ідеологем на роль жінок в перші роки радянської влади на Україні (зокрема, на Донбасі), І. Стріонова звернула увагу на наступні значні зміни у становищі жінок у сім’ї та суспільстві [Стріонова, 2013]:


  1. Радянська влада формально позбавила чоловіка повноважень голови ро- дини, що довгий час визначалися Законами царської Росії. Наприклад: «Ст. 107. Дружина зобов’язана коритися чоловікові своєму як голові сім’ї, кохати його, шанувати й слухатися, проявляти до нього догоду і прихильність як господиня оселі» [Стріонова, 2013: с.164] та ін. Зазвичай у повсякденних реаліях проголо- шувалося, що після революції «Глава семьи — низвергнут. Полное равенство между мужем и женой» [Стріонова, 2013: с.164].

  2. Історико-культурний образ дружини-домогосподарки — слухняної, до- брої, працьовитої, яка мала безперестанно працювати в домі, оскільки «вну- трішній простір» вважався жіночим, радянською владою не тільки не вітався, а зазнав значної модифікації. Згідно з радянськими моральними нормами 1920-х рр. дружина-домогосподарка являлася «непотрібним елементом» у суспільстві. При цьому більше осудження було спрямованим на домогосподарок — дружин робітників, ніж дружин селян» [Стріонова, 2013: с.164].

  3. Значно полегшився механізм розпаду сім’ї — розлучення. Як відзначають дослідниці О. Здравомислова та Г. Тьомкіна, розлучитися в більшовицькій Росії стало простіше, ніж виписатися з Домової книги. Середня тривалість укладених шлюбів у цей період становила 8 місяців. Багато шлюбів розривалося на другий день після реєстрації [Здравомислова, 2004].

  4. Радянська влада з перших виданих декретів зрівняла в правах дітей на- роджених у шлюбі і поза ним (Декрет: «Про цивільний шлюб, про дітей і про ведення книг актів громадянського стану» (від 18 грудня 1917 р.)). З російського права вилучається категорія байстрюка і змінюється ставлення до «позашлюб- ної матері». Як зазначають О. Здравомислова та Г. Тьомкіна: «Жінка стає тру-

довою одиницею, шлюб перетворюється в особисту справу, але материнство конституюється як самостійний соціальний обов’язок» [Здравомислова, 2004: с.307].

Аналізуючи цей період часу, ми виявили досить цікаву трансформацію по- глядів на призначення жінки в суспільстві. Якщо О. Базалук, спираючись на су- часні реалії та особливості світосприйняття, констатує, що призначення жінки (разом з чоловіками) полягає в повноцінній самореалізації внутрішніх творчих потенціалів в повсякденному житті [Базалук, 2010; Базалук, 2013], то століття тому, в післяреволюційний період, основним призначенням жінки вважалося материнство. Причому, Радянською владою материнство подавалося як соці- альне зобов’язання жінки. Народження дітей перестало бути власною справою подружжя. Його звели в ранг громадянського обов’язку. Як зазначає дослідни- ця І. Стріонова: «Радянська держава, вважаючи материнство однією із соціаль- них функцій жінки, а турботу про дітей справою всього трудового колективу, поставило охорону материнства і дитинства в число своїх державних завдань. ... Мета охорони материнства і дитинства ... — дати можливість жінкам поєднувати материнство з участю у виробничому і радянському будівництві без шкоди для себе і дитини, і дати суспільству здорових тілом і духом дітей» [Стріонова, 2013: с.164]

О. Здравомислова та Г. Тьомкіна підкреслюють, що репродуктивний обов’язок жінки трактується не як відтворення роду або сім’ї, а як «…відтво- рення радянського громадянина — члена колективу або великої трудової сім’ї радянського народу, що будує комунізм в умовах ворожого оточення» [Здраво- мислова, 2004: с.307].

Радянська влада розуміючи значущу роль жінки в сім’ї та суспільстві зроби- ло ставку на формування «нового» образу жінки — повністю сформованого під впливом більшовицьких ідеологем образу радянської жінки. Як зазначає до- слідниця Т. Купцова: «Нова жінка», з одного боку намагалася жити і творити по чоловічим стандартам, але, з іншого боку, вона заявила про свою самостійність і самооцінку, хотіла вийти з цього канону» [Купцова, 2013: с. 147].

Розкріпачення жінки радянською владою передбачалося головним чином через працевлаштування, спрощений (гарантований) доступ до будь-якого виду трудової або розумової діяльності. Післяреволюційними радянськими ідеоло- гічними установками передбачалося «визволення жінок від кухонного рабства» [Здравомислова, 2004: с.307]. Розпочалася робота над колективізацією побуту. Державою приділялася увага організації суспільних їдалень, пралень, дит’ясел, дитячих садків, дитбудинків та ін. [Стріонова, 2013: с.164]

Традиційна чоловіча роль захисника дружини перейшла до держави, позиції якої як нового актора у сімейних подружніх відносинах зміцнювалися з кожним наступним роком, що було пов’язано «з посиленням етакратизації шлюбно- сімейного ладу» [Стріонова, 2013: с.166]. Чоловік був позбавлений батьків- ських виховничих повноважень. Новою владою йому була відведена другорядна роль у сім’ї, а саме — «годувальника» родини. Саме з цієї причини, як зазначає В. Боннелл, в дискурсі радянського політичного мистецтва цього періоду часу чоловік майже не згадується. Його роль у сім’ї, по відношенню до жінки, у ви- хованні дітей, зведена до мінімуму. І тільки в середині 1930-х років, чоловіка
починають зображувати на політичних плакатах поряд з жінкою і дитиною, під- креслюючи важливість його ролі у вихованні дітей і сімейних відносинах [Бон- нелл, 2007].

В цей період часу у Західній Україні сформувалася і вийшла на досить висо- кий рівень періодика для жінок. Такі журнали, як «Наша мета: часопис робітно- го жіноцтва» (1919-1920), «Жіночий вісник» (1922) та ін.. прагнули «розбудити загал жіноцтва до суспільного життя та зорганізувати його в ряди свідомих жі- нок горожанок» [Волинец, с. 118]. О.Сушкова досліджуючи динаміку розвитку періодичних видань для жінок в Україні зазначала, що «До особливостей укра- їнської преси для жінок періоду 1919-1939 рр. належать такі:



  1. Вони видавалися зусиллями самих жінок, але вже на ґрунті певних жіно- чих організацій, які створювали видавничі кооперативи (найактивнішою у цьо- му плані організацією був «Союз жінок»);

  2. Основною формою видань для жінок стали окремі часописи, які до того ж здійснювали розгалужену видавничу діяльність, створюючи додатки (особливо у цьому відзначився коломийський часопис «Жіноча доля»);

  3. Характерною стає диференціація видань за:ідеологією: націоналістичного спрямування («Жіноча доля», «Жінка»), соціалістичного («Жіночий голос»); орієнтацією на читацьку аудиторію: для інтелігенток («Нова хата»), селянок («Жіноча воля»), молоді («Світ молоді»), широких верств читачок («Жінка») тощо; метою: для підвищення національної свідомості, для культивування укра- їнського народного мистецтва, для допомоги у господарських справах» [Сушко- ва, 2009: с. 41-42].

Питання жіночої преси в Західній Україні в цей період часу досліджували і інші науковці. Наприклад, за результатами аналізу С. Кость можна зробити висновок, що жіноча преса в Західній Україні пройшла кілька умовних етапів [Кость, 2007]:

    1. У передвоєнні роки (до 1916 року) вона досить інтенсивно розвивалася, з’явилися перші журнали для жінок, жінки виявилися залучені в суспільне життя.

    2. У роки Першої світової війни, у зв’язку з тим, що найбільш активні представниці українського жіноцтва пішли на фронт і воювали нарівні з чо- ловіками — видавництво жіночих журналів зійшло нанівець.

    3. У революційні роки 1917 року, жіноча преса то відроджувалася, то знову приходила в занепад. Ключову роль грали зовнішні фактори: війна, арешти, політика влади.

    4. У післявоєнні роки, влада (польська, угорська тощо) не сильно вітала самостійний національний жіночий рух українок. Проводилися арешти, на- сильницькі закриття, жінкам приходилося працювати в підпіллі.

За даними О.Сушкової з початком Другої Світової війни друк усіх видань для жінок на теренах Західної України було припинено [Сушкова, 2009: с. 41-42].

Зовсім по-іншому склалася ситуація з пресою для жінок у Східній Україні, яка перебувала під ідеологічним впливом більшовиків і Комуністичної партії СРСР. Як зазначає О. Сушкова «З установленням радянської влади в Україні було ліквідовано всі приватні видання та пресові органи громадських організа- цій. Преса для жінок мала одного видавця — ЦККП(б), а пізніше — Централь-


ний відділ Робітниць та Селянок ЦККП(б). Це значно звузило тематичний діа- пазон видань для жінок, уявлення про пресу були спотворені ідеологічними вимогами, що надало їй односторонньої спрямованості» [Сушкова, 2009: с. 44]. З листопада 1920 року в СРСР почав виходити українською мовою єдиний жур- нал для українського жіноцтва — часопис «Жінка». Його унікальність полягає в тому, що він виходив аж до листопада 1991 (у січні 1949 журнал змінив свою назву на «Радянська жінка»). Таким чином історія цього журналу налічує 71 рік, майже стільки, скільки і радянській владі.

Радянська преса для жінок істотно відрізнялася від західноукраїнської преси за завданнями що стояли перед жіноцтвом і, відповідно, змістом. Та одинична періодика, яка в принципі без змін видавалася за роки Радянської влади, згід- но досліджень О. Сушкової «створювала модель жінки-трудівниці, героїні з її неодмінними успіхами у праці, при цьому особисте життя, соціальна незахище- ність, сімейні негаразди залишалися в тіні. Це було пов’язано з тим, що людина сприймалася перш за все як істота суспільна» [Сушкова, 2009: с. 47]. Тоді як жі- ноча преса західної України, все таки робила акцент на самодостатності жінки, на її емансипації і вільної творчої самореалізації.




  1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   53

Схожі:

FHI-25.docx [александър абт биография фигурист] iconBakalarska_prace__Lenka_Heinigova.docx [биография мадонны]

FHI-25.docx [александър абт биография фигурист] iconДокумент Microsoft Word (25).docx [хё ри биография]

FHI-25.docx [александър абт биография фигурист] iconRegistration Form_conference PBU_2017.docx [кторов биография]

FHI-25.docx [александър абт биография фигурист] iconГриценко Т.Б. Культурологя (2011).docx [биография рия сен]

FHI-25.docx [александър абт биография фигурист] iconКорнєєв Ю.В. ІНСТИТУТ ПОВІТРЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В СИСТЕМІ ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА.docx [биография рабиновича кандидата в президенты]
Гусарєв С. Д. Особливості розвитку сучасної юридичної науки в Україні Задорожний Ю. А. Роль принципів права у формуванні повітряного...
FHI-25.docx [александър абт биография фигурист] iconsydorove_0_0.docx [біографія кравчука]

FHI-25.docx [александър абт биография фигурист] iconUS1.docx [біографія міністра аграрної політики]

FHI-25.docx [александър абт биография фигурист] iconUkrajinsk-knihovna.docx [біографія петра мідянки]

FHI-25.docx [александър абт биография фигурист] iconGiving_or_taking_nature_of_Ukraines_Euromaidan.pptx [биография ридо]

FHI-25.docx [александър абт биография фигурист] icon6939.ppt [биография на английском]



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка