«Філософький грунт та стиль літературних творів Джеляледіна Румі та Григорія Савича Сковороди. Порівняння, спільні риси.»



Сторінка1/5
Дата конвертації17.01.2018
Розмір0.65 Mb.
  1   2   3   4   5

Міністерство освіти і науки України

Київський університет «Східний світ»

Кафедра сходознавства

Факультет тюркології

КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА


на тему :
«Філософький грунт та стиль літературних творів Джеляледіна Румі та Григорія Савича Сковороди. Порівняння, спільні риси.»

Виконала: студентка

групи 41-Т

Кобань Світлана Ярославівна

Науковий керівник: Кучма

Олександр Вікторович


Київ - 2007
ЗМІСТ
1. Вступ

1. актуальність теми дослідження

2. об’єкт та предмет дослідження

3. мета дослідження

4. матеріал для дослідження

5. наукова новизна та практичне значення роботи

2. Основна частина

1. Мевляна Джеляледін Румі

1.1 Суфізм. Основи його вчення, коріння та витоки

1.2 Тасаввуф в турецькій літературі

1.3 Що таке тасаввуф? Принципи тасаввуф

1.4 Духовне вчення Румі


2. Григорій Савич Сковорода

2.1 Філософія «серця» в українській літературі

2.2 Ідея самопізнання і смислу людського життя у творчості Сковороди

2.3 Аспекти самопізнання : психологічно-етичний, метафізичний та містичний

2.4 Пізнай себе сам. Самопізнання – Богопізнання
3. Спільні точки в творчості та світогляді Сковороди і Мевляни :

3.1 Основа філософії – релігія. Віра в єдиного Бога

3.2 Пошук і розуміння себе, скромність і відданість

3.3 Розуміння долі і минущості цього світу

3.4. Видиме і невидиме. Образ і сенс

3. Висновки

4. Джерела та література
«ФІЛОСОФСЬКИЙ ГРУНТ ТА СТИЛЬ ТА ЛІТЕРАТУРНИХ ТВОРІВ МЕВЛЯНИ ДЖЕЛЯЛЕДДІНА РУМІ ТА

ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ.

ПОРІВНЯННЯ, СПІЛЬНІ РИСИ.»

ВСТУП
Дана кваліфікаційна робота присвячена дослідженню творчості Мевляни Джеляледдіна Румі, представника течії тасавуффу в Туречинні та Григорія Савича Сковороди, видатного філософа, письменника та видатного громадського діяча України; співставлення їх філософії на основі порівняння творів письменників.

Об’єктом дослідження обрано збірку «Месневі» Мевляни в 6 томах та збірку творів Г. Сковороди в 2 томах, видану за ініціативою Українського Наукового Інституту Гарвардського Університету та Інституту Літератури ім. Т.Г.Шевченка Національної Академії Наук України.

В дослідженні переважно був використаний порівняльно-типологічний та описовий метод.

Дану працю я вважаю актуальною та корисною на даному етапі розвитку діалогу між Україною та Туреччиною. Практичне застосування може знайти в курсі вивчення філософії, літератури, культури студентами-тюркологами на філологічних факультетах, а також студентами-міжнародниками на факультеті міжнародних відносин.

Оскільки і Мевляна і Сковорода являються всесвітньо-визнаними науковцями, філософами, письменниками, звісно, що і досліджень на тему їх життя і творчості зроблено безліч. Зокрема праць про Мевляну в Туреччині і Європі настільки багато, що перерахувати всі неможливо.

Крім того, кожного року з приводу річниці народження Мевляни проводяться конференції, які об’єднують дослідників, науковців та літераторів з усього світу на батьківщині Мевляни в Кон’ї.

Творчість і сама особа Григорія Сковороди теж привернула велику увагу в усьому світі, так як він відстоював не суто українські, а загально-людські цінності і визнавав рівними всі культури і релігії. Його твори видавались в різних куточках Європи, перекладались на інші мови, було написано багато наукових праць по дослідженню його філософії, літератури, життя та діяльності. В 1894 році в Харкові побачила світ його перша збірка творів, підготована Д. Багалієм. Ним же був покладений фундамент наукових досліджень філософії та життя Г. Сковороди видатною працею «Український мандрівний філософ Г. С. Сковорода.» (Харків, 1926)

В ХХ ст.. творчість Сковороди досліджували такі відомі діячі як І. Драч, П. Тичина, О. Білецький, М. Возняк, Г. Хоткевич, М.Кримський…

Також творчості Сковороди особливу увагу приділили українські вчені за кордоном. Найбільша заслуга в цьому належить проф. Дмитру Чижевському, автору монографії «Філософія Г. Сковороди» (Варшава, 1934).

Проте нам невідомі дослідження по темі зіставлення творчості, таких філософів, як Мевляна та Сковорода .

Поставленні наступні цілі та зауваження:

1. дослідити місце суфізму в ісламі, як однієї з містичних течій;

2. виявити особливість та специфічність суфійських творів та творів Сковороди;

3. встановити обставини життя, світогляд, філософію Сковороди та Джеляледіна Румі.

4. порівняти аспекти містицизму в суфійських і українських творах.

На мою думку ця тема може відкрити нову сторінку в культурному діалозі між нашими країнами. Тим більше, я переконана, що творчість Г. Сковороди приверне увагу літературознавців та науковців Туреччини. Російська та українська література є досить популярною там, але про Сковороду невідомо нічого і жоден його твір не перекладений на турецьку мову.

ОСНОВНА ЧАСТИНА


1. ДЖЕЛЯЛЕДІН РУМІ

Предметом мого дослідження є творчість відомого у всьому світі Джеляль-ед-діна Румі , перського поета ,чия творчість вплинула на розвиток художнього світу письменників турецького середньовіччя. Більше того, чимало хто з турецьких літературознавців вважає Румі основоположником турецького письменництва , хоча Мевляна (псевдонім Румі) прибув до Туреччини з Ірану й писав перською мовою. Створив у Туреччині школу класичної поезії, яку турецькі літературознавці вважають основою турецької літератури дивану.

Джерелом натхнення для Румі стала скарбниця народної творчості. Вихований на традиціях перської й арабської поезій, закоханий в творчість своїх попередників, особливо поетів-суфіїв, Румі дотримувався канонів народної етики. Він звеличував людину незалежно від її соціального стану, національної приналежності та рівня освіти – для нього головне, аби людина могла подолати нефс, тобто залишити обтяжливі пристрасті, якими спокушає її матеріальний світ, і прагла усім своїм серцем очищення й вдосконалення.

Щоб краще донести свої думки, судження, ідеї, Мевляна прикрашає свої притчі прислів’ями, народною мудрістю, аятами, хадісами , використовує приклади з інших оповідань, які читались в той час, або просто звичайні випадки з життя. Інколи, він приводить в хвилювання іляхами (божественними гімнами) , цілком віддаляючись від теми і дозволяючи читачу полинути, зануритись у власні почуття.

Дуже багато відомих мислителів, письменників та поетів отримали натхнення від «Месневі», і досить часто у своїх творах посилаються на оповідання Мевляни. Видаються вибрані твори, пояснення до них. Його читають в усіх країнах світу, існують переклади на різні мови. Але на жаль немає жодного перекладу на українську мову.
Хто ж такий Мевляна Джеляледдін?

Мевляна народився в місті Бельх, що на нинішньому кордоні Афганістану. Стосовно дати народження Румі (це нове прізвище поет одержав вже після переїзду до Малої Азії, яку тоді називали «Рум» - букв. «Рим» , тобто Римська або Візантійська імперія) існує кілька версій. В творі Ахмета Єфляка «Легендарні епоси» є запис, що Мевляна народився 30 вересня 1207 року в родині освіченого богослова, хоча інші дослідники висувають припущення, що це було набагато раніше.

Після численних мандрівок по тодішніх центрах арабсько-перської культури (Багдад, Нішапур, Мека, Медіна ) батько майбутнього поета пристає на пропозицію володаря Румського Султану Алаеддіна Кейкубада переїхати до його столиці – міста Коньйа.
Політична ситуація, мова та культура того часу.

Для цього потрібно пригадати політичну ситуацію в цілому регіоні арабсько-перської мусульманської культури.

В XI столітті на руїнах Багдадського халіфату виникло кілька самостійних володінь. В одному з них розквітла перська культура, в Бухарі. Невдовзі цей висококультурний центр захопила Тюркська орда і ще дужче зміцнилася влада тюрків над персами . Через деякий час, в 1034 році інша Тюркська орда, сельджуцька, захопила Бухару. А вже протягом XI століття сельджуки завоювали всю мусульманську й християнську Азію. Турецька мова за сельджуцьких турків захаращувалася невимовною силою перських і арабських слів… Іконійські ж турки , тому що географічно від Персії знаходилися оддалік, спромоглися зберегти чимало національних прикмет, і як порівняно непогану турецьку мову. До іконійського двору заявлялися письменники з Персії, сподіваючись знайти собі меценатську допомогу.

Один з таких захожих письменників, що недовго й затримався коло султанського іконійського двору, а незабаром таки залишив двірське життя та й став монахом-дервішем, й заснував свій окремий чернецький орден - вважається за першорядне світило всієї перської містичної поезії. Це натхненний Джеляледдін Румійський (1207-1273).

Та історична епоха, коли батька тоді ще малого Джеляледдіна запросив до Коньї султан Руму, була досить сприятливою для розквіту письменництва. У набагато складніших умовах довелося працювати самому Румі. Невдовзі держава Сельджуків перестала існувати. Монголи вщент розгромили Сельджуцьку монархію.

Такі тяжкі соціально-економічні умови, в яких опинилось підвладне монголам населення, сприяли поширенню шиїзму й містики , передусім суфізму. Ось у цю добу надзвичайної популярності цього вчення коли суфізм у межах ортодоксального ісламу відчиняв кватирку назустріч подиху бодай якоїсь вільної думки, й довелося проголошувати свої ідеї Джеляледдіну Румі , тим паче, що вони певним чином збігалися з гаслами соціальних рухів не тільки в тогочасній країні сельджуків, а й усього мусульманського сходу.

Твори великого Мевляни , в яких порушені найгостріші ідеологічні питання релігії , а також духовні, і навіть соціальні проблеми дійсності, стали завершальною віхою в розвитку суфізму. Доводиться визнати, що без глибокого й детального вивчення творчості Румі осягнути перші турецькі художні твори неможливо.

Батько Мевляни, Багаеддін Велед, зібрав довкола себе у Коньї чимало послідовників свого вчення, та працювати йому там довелося недовго , він помер у 1231 році. Після смерті батька навчається у Багдаді, знайомиться з багатьма відомими суфіями.

В 1244 році після повернення до Коньї знайомиться з відомим богословом Шамседдіном Тебрізі, який надзвичайно вплинув і на духовний, і на поетичний світ Румі. Шамс (Шамседдін) належав до крайнього крила суфізму, був езотеристом, яким став і Румі.

Як відомо , екзотеристи більше уваги надавали виконанню офіційних канонів релігії, а езотеристи ж намагалися пізнати внутрішню, приховану суть релігії, що доступно не широкому колу людей. Через те , езотеристи байдужі до ортодоксальних законів ісламу , а велику увагу надають внутрішньому очищенню, для чого вдаються до таємничих містерій.

Такий погляд Шамса припав до душі Румі, який стверджував , що різниця між релігіями полягає тільки у зовнішньому вияві ( тобто різниця в обряді, у відмінності архітектурних канонічних споруд ) , але всі вони мають основну мету – любов до Бога. Езотеризм ігнорує релігійні та національні відмінності.

Отож , Румі закликає вивчати «суфійську мову» - «мову без мови», бо суфізм, як він гадає, не має якоїсь певної мови. На мою думку, Румі мав на увазі мову любові. Адже, дійсно Любов не має якоїсь одної мови, вона любить всіх: і білих, і чорних, і жовтих; і турків, і українців, і американців; великих, і малих; бідних і багатих. Це любов, і вона не може не любити.

Це вчення Румі виклав у кількох невеличких віршах, написаних конійським діалектом турецької мови.
Eger gidur karindas yoksa yavuz

Uzun yolda budir sana kilavuz

Cobani berk tut kurtlar oksadir

Isit benden kara kuzum, kara kuz

Egen tatsan ve ger rumsan ve ger turk

Zeban bizebanra biamuz .

Якщо іде брат або чужинець

Довгим шляхом, ось це (суфізм) –

Тобі поводир.

За чабана (муршида) тримайся міцно,

То й вовки лащитимуться.

Слухай мене, моє чорне ягняточко,

Моє чорне ягнятко,

Хай ти тат, чи рум, чи тюрк,

Вивчай мову без мови,

Без того , хто знає (мови).


Фактично цю саму ідею про те, що дорога суфізму відкрита для всіх, котрої віри вони не дотримувалися б , Румі пропагує і в іншому вірші, написаному турецькою мовою.

Gene, gene ne olursan ol

Ister kafir ol ister mecusi,

Ister butperest

Ister yuz kere bozmis ol tovbeni

Umidsizlik gapusu degil bu kapu

Ister yz kere tove etmis ol

Nasilsan oyle gel


Все одно прийди, все одно,

Хто б ти не був, будь ним

Хай ти гуар (християнин),

Хай ти зороастр (вогнепоклонник),

Хай язичник.

Хай ти сто разів споганив себе каяттям,

Ці ворота не є ворота безнадії,

Хай ти сто разів (знову покаявся),

Хай там що з тобою – прийди.
Те, що Румі вдався до турецької мови, свідчило про потребу писати суфійські повчання та лірику мовою того народу, до котрого проповідники несуть свою віру. Фактично це були перші турецькі поетичні твори , які написав освічений поет на теренах нової батьківщини .

Румі визнав Шамса своїм духовним батьком, завдяки своїй любові до вчителя він почав писати твори і присвячував їх йому. Декотрі вірші Румі підписував Шамс (арабською «шамс» означає сонце) а весь диван назвав «Дивані Шамс уль-Гакаїк». (збірник істин сонця). Одного дня Мевляна почув такі слова: «Ти вже достатньо зрілий, синок. Ти як той лев, якому немає рівних в науках, в мудрості, в знанні традицій. Давай, вперед! Іди, наповняй людські душі милістю, милосердям, чистотою, життям; відроджуй духовно мертвих своєю власною любов’ю.»

Через деякий час Мевляна отримав звістку про смерть друга. На згадку про товариша Мевляна організував дервішський орден, ритуал якого в алегоріях відтворювали вчення Шамса. Через те, що послідовники називали Румі терміном Мевляна (наш добродій) , то й орден отримав ймення Мевлеві («той , що причетний до мевляни»).

Ритуал цього ордену дуже цікавий – це зікр, який полягає в тому, що дервіші стають згідно з розташуванням планет та зірок і починають крутитися, ніби повторюють рух планет навколо сонця. І орден, і зікр дожили до наших днів


Суфізм

Суфізм – одне з найбільших парадоксальних явищ релігійної культури Сходу. І водночас – одне із найстійкіших.

Суфізм – одна з багатьох містичних течій ісламської думки, що виникла у VIII столітті в Ірані та Сирії, як реакція на деякі положення ісламу, що жорстоко регламентували духовне життя людини, а згодом охопила увесь світ. Суфізм почав формуватися серед благочестивих та інколи аскетично налаштованих мусульман, які рахували лише виконання законів ісламу (шаріату) недостатнім аби пізнати Бога.

Хоча інші дослідники вважають , що суфізм формувався з багатьох джерел, серед яких, окрім ісламської ідеології, виділяється й антична та християнська, неоплатонізм, гностицизм, зороастризм, тобто суфізм – як спосіб мислення відомий людству із давніх давен .

«Суфізм – шлях до істини, єдиним засобом пересування на якому є любов. Метод суфізму полягає в тому , щоб дивитись тільки в одному напрямку. А його єдина ціль – Бог.» Так говорить шейх Джоват Нурбахш, голова суфійського ордену Німатуллахі. Класичне перське джерело з суфізму зазначає : «Той суфій, хто для себе «помер» , і живе лише істиною, уникаючи усіх людських пут.»

В середовищі таких людей виникла ідея духовної школи, або шляху. Духовний шлях суфія – шлях до Бога, кінцевою метою якого є безпосереднє пізнання істини. Якщо шаріат – це був перший етап містичного шляху, тарікат – другий. То хакікат (істина) – третій , кінцевий; мета суфіїв. Тобто сутність суфізму – любов до Бога і містичне возз’єднання людської душі з Всевишнім , яке досягається шляхом не тільки дотриманням шаріату (загально мусульманського релігійного закону) але і духовним очищенням.

Щоб служити Богу, необхідно служити людині, тобто бути в світі; потрібно «бути в світі, але не від світу.»Як говорить один з відомих наставників шляху Бахаадін Накшбанд (1389) : «Усамітнення в суспільстві, мандрівка по батьківщині; зовні з людьми, всередині з Богом.»

Бог в цій концепції – зв’язаний з людиною і живе в святому святих її серця. Кожна людина якими б не були її переконання є носієм вищого духовного початку. Будь-яка релігія для суфія – лиш один із багатьох шляхів до Бога. «Коли Я і Ти не розділяється , що таке мечеть, церква, синагога чи храм шанувальника вогню? (Шабістарі). Віротерпимість і повага до різних релігій завжди були характерною рисою суфізму.

Метелик не відрізняє

Спалахнувши в полум’ї кохання:

Де горить вогонь мечеті ,

Де – монастиря огні .


Із-за специфічного способу пізнання Бога неможливо бути впевненим в тому , чи пізнана істина. Але логічно було б думати , що всі будуть до цього прагнути, адже іскра Божої присутності закладена в кожній людині. Чому ж не усі люди ідуть шляхом вдосконалення? Суфійські мислителі уявляють собі цей шлях таким чином. Неосвічена людина, яка зайнята повсякденними клопотами і корисними намірами, забуває про свою приналежність до Бога. Їй потрібно проявити силу волі над собою, щоб звільнитися від власного егоїзму, від прив’язаності до світських благ і пізнати своє істинне «Я». М.Т.Степанянц показує, що з точки зору суфізму по суті кожна людина має такий потенціал, але не кожен в глибині своєї душі є готовим зробити якісь кроки в цьому напрямку, і що різниця між простою людиною і мудрецем якраз полягає в мірі їхньої готовності зробити свій вибір на користь істини . Наприклад, Аль Халладж рахував мудрецем того, хто «має власний факел», тобто того хто не потребує ані повчань, ані порад на рахунок вибору, який потрібно зробити.

Суфізм розглядає проблему вільного вибору, але вирішує її якось непослідовно. З однієї сторони для суфізму характерний фаталізм, як і для більшості течій в ісламі: тобто людина не є самостійною реальністю, а лише один з проявів Божої сутності, значить вона не господар своєї долі. А з іншого боку, послідовникам суфізму важливо відстояти ідею незалежності волі, щоб обґрунтувати необхідність активної участі людини в реалізації Божого промислу. Румі пояснював поєднання фаталізму із виявленням волі людини так , що Бог створивши людину певним чином, накреслив кордони її можливостей, в межах яких наштовхує її на виконання певних дій. Наприклад, якщо у людини є руки, значить Бог хоче, щоб вона працювала. І це знак, який Всевишній дав людині. І тут не потрібно бути фаталістом , вважав Румі. Потрібно самому робити ту справу для якої Господь приготував людину.

Правильно себе поводити означає зробити свій вибір на користь істинного шляху. Поєднання фаталізму із волевиявленням дозволило суфізму допустити можливість вибору для людини між добром і злом, істиною і неправдою.

Бог якби дозволяє випробуванню прийти в життя людини , і по словам Румі виходить , що саме людина має право вибирати між добром і злом, які існують до її вибору і незалежно від нього.


Вклади в її (людини) руку меч,

І звільни її від безпорадності

Для того, щоб побачити ким стане:

Воїном чи грабіжником.


Цим також суфізм відрізнявся від традиційного ісламу. Посилаючись на Коран, у якому стверджується, що зло походить від людини, тоді як добро – від Аллаха. Послідовники суфізму вважають , що гріховність людини саме в тому, що вона не справляється зі світськими спокусами і не має достатньо великого бажання навернути себе на істинний шлях. Адже чого би був вартий вибір, якби не було спокус?

Таким чином, суфізм визнає, що шлях до удосконалення відкритий для кожного, але фактично здатні його подолати не всі .

Суфізмом були розроблені методи для досягнення духовного очищення. Перший етап шляху є власне, психотерапевтичним. Це спроба виправити найбільш грубі помилки в роботі психіки і більш проінформувати учня про себе самого. Підсвідомі пориви душі були під великою увагою наставників шляху. Серед методів, що використовували суфії, був й аналіз сновидінь. Другий етап шляху мав справи вже з більш тонкішими матеріями. Суфії рахують, що звичайна людина веде життя, яке подібне на сон. Вона не в змозі зосередитися на Бозі, її думки розлітаються, вона підвладна примітивним бажанням свого «Я». Як тільки людина перестає пам’ятати про реальність, тобто духовну сторону життя, вона одразу ж занурюється в звичайне існування з всіма його беззмістовними тривогами і марними надіями, які нікуди не приведуть.
Суфій і тасаввуф
Персидське слово «дервіш» ( по-арабськи «факір» ) – це синонім поняття «суфій». Воно означає «вбогий». Мова тут не йде про відсутність грошей – і бідність , і багатство для суфія рівноцінні. Дервіш іде по шляху духовної бідності: він убогий, так як він трудиться для Бога. Служіння Богу сприймається суфієм не заради нагороди в неземному світі і не із-за страху пекельних страждань. Єдина спрага суфія – це істина. «Якщо я служу Тобі тому, що боюся пекла ,то кинь мене до пекла. Якщо я служу Тобі в надії на рай, то залиш мене без раю.» (Рабійа) . Для зрілого суфія Бог – це не суддя, а друг, адже в справжній любові немає страху. Та досконалість і радість , яку релігія обіцяє віруючим у потойбічному житті , дервіш випробовує в цій :
Я – учень Майстра священного вогню,

То ж не сердься проповіднику на мене.

Цього він вже досяг у цьому світі,

Що лиш в майбутньому готується мені.


Досконала людина стає дзеркалом , що відображає реальність, не викривлюючи її . Досягнувши повного розчинення в Бозі, суфій може сміло сказати «Я є істина» (тобто «Я є Бог»)

Хоча існують розбіжності щодо самого терміну «суфій». На думку учених, слово походить від арабського «тасаввуф» , що означає «той ,хто очищує себе». А.Кримський вважав , що слово походить від арабського «суф» - вовна , груба вовняна тканина, з якої виготовлявся одяг суфіїв – хирка. Суфійська хирка переходила у спадок від наставника до найгіднішого духовного сина. Така передача хирки, яка нерідко нараховувала до сотні років, і складалася з одних латок - символ, що виявляє передачу духовної влади.

ЗІКР
Шлях до здобутку Божої істини, відкриттів, відчуттів триває все життя суфія, і веде його по цьому шляху складний обряд, що отримав назву ,,зікр’’, тобто була розроблена методика підтримання «пробудження». Одним із аспектів цього методу є техніка постійного нагадування імені Бога. Ця техніка зовсім не подібна до молитов , які практикують християнські подвижники . Компонентами суфійського методу пізнання є медитація , контроль за диханням , особлива техніка споглядання і роздумів , спеціальні рухи тіла , зафіксовані позиції , та інше. В перекладі з арабської це слово значить «нагадування» , «згадування» , «пам'ять». Основою обряду є повторення імені Аллаха - в різних кількостях і відношеннях , в різній послідовності , в русі або нерухомості , як встановлено членами того чи іншого суфійського братства чи ордену, як їх ще називають. Необхідність зікру прийшла з Корану (33:41) і повторяється в багатьох сурах : в сурі 2 (аят 153), 7 (аят 205), 13 (аят 28).

«О! Ті ,що увірували! Згадуйте Аллаха часто і прославляйте його зранку і ввечері». Основним мотивом , яким керувались учасники зікру була любов до Бога . З виникненням в кінці XII-XIVстоліттях суфійських братств був розроблений ритуал зікру . Шейх (керівник суфійського братства) складав учням його правила. А саме організатором релігійного обряду був халіф (послідовник) - представник шейха.

Головною формулою зікру були слова: «Ла-іллах-ілл-Аллах» ( «Немає Бога крім Аллаха»). Усі суфії у всьому світі проговорюють її багаторазово і кожного дня.

Ось як це роблять члени братства Німатуллахи . Суфій сидить,або схрестивши ноги , або на п’ятах , поклавши праву руку на ліве стегно , а лівою рукою охопивши праве зап’ястя . І ця поза не є випадковою , - в ній руки і ноги утворюють «Ла» - це заперечена частка в арабській мові - так суфій показує не існування свого «Я» на шляху до Всевишнього . Його руки в цій позиції означають ножиці , що символізує зречення свого «я» , відмову від пристрасті до свого обмеженого земного існування. Під словом «іллах» суфій описує головою і шиєю півколо в правий бік . Цим рухом він виражає відмова від «того що не є Богом» . Зі словами «ілл-Аллах» суфій здійснює такий же рух в лівий бік і це означає існування вічної , всеосяжної , необхідної реальності Бога . Багатократне ритмічне повторення цих рухів і проголошення слів , що мають містичний характер і вводить суфія в необхідний йому стан…



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

«Філософький грунт та стиль літературних творів Джеляледіна Румі та Григорія Савича Сковороди. Порівняння, спільні риси.» iconТема. Значення творчості Григорія Сковороди
Сковороди, прагнення поглибити знання шляхом самостійного читання творів письменника, літератури про нього
«Філософький грунт та стиль літературних творів Джеляледіна Румі та Григорія Савича Сковороди. Порівняння, спільні риси.» iconТема. Значення творчості Григорія Сковороди. Мета
Сковороди, прагнення поглибити знання шляхом самостійного читання творів письменника, літератури про нього
«Філософький грунт та стиль літературних творів Джеляледіна Румі та Григорія Савича Сковороди. Порівняння, спільні риси.» iconТема. Григорій Сковорода. Життя І творчість
Григорія Савича Сковороди,показати неповторність творчої спадщини видатного мислителя,поета,байкаря,розвивати здатність до аналізу...
«Філософький грунт та стиль літературних творів Джеляледіна Румі та Григорія Савича Сковороди. Порівняння, спільні риси.» icon«Філософія щастя» Григорія Сковороди
Тип заняття: проблемна лекція з елементами практичної робота з текстами філософських творів
«Філософький грунт та стиль літературних творів Джеляледіна Румі та Григорія Савича Сковороди. Порівняння, спільні риси.» iconВісник львів. Ун-ту серія філол. 2004. Вип. 33. Ч. С. 74-81 visnyk LVIV univ. Ser. Philol. 2004. №33. Part P. 74-81 стиль течія жанр
...
«Філософький грунт та стиль літературних творів Джеляледіна Румі та Григорія Савича Сковороди. Порівняння, спільні риси.» iconЦе лише початок легенди коротка біографія
Лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), всеукраїнських літературних премій імені Василя Симоненка, імені Бориса...
«Філософький грунт та стиль літературних творів Джеляледіна Румі та Григорія Савича Сковороди. Порівняння, спільні риси.» iconІсторія в літературних образах Збірник історико-літературних творів студентів історичного факультету Східноєвропейського університету імені Лесі Українки

«Філософький грунт та стиль літературних творів Джеляледіна Румі та Григорія Савича Сковороди. Порівняння, спільні риси.» iconЗміст Вступ Розділ І. Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ століття Розділ ІІ. Образ видатного філософа й письменника в українській прозі 70-80-х років Розділ ІІІ
Розділ І. Причини й передумови актуалізації образу Григорія Сковороди в українській літературі кінця ХХ століття
«Філософький грунт та стиль літературних творів Джеляледіна Румі та Григорія Савича Сковороди. Порівняння, спільні риси.» iconСергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»
Ці записки не вчать, як треба пізнавати старчика мудреця 18 сторічча Сковороду те особиста справа кожного це просте бажання поділитися...
«Філософький грунт та стиль літературних творів Джеляледіна Румі та Григорія Савича Сковороди. Порівняння, спільні риси.» iconМузика в житті григорія сковороди якщо спитати пересічну людину: Хто такий Сковорода?
«Сад божественних пісень» та байки. Дехто знає, що то був мандрівний філософ, учитель. Хтось згадає афоризм Сковороди, хтось рядок...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка