Філософія повноти життя й любові за романом марії матіос «майже ніколи не навпаки»: літературно-мистецька вітальня як форма позакласного читання



Скачати 212,37 Kb.
Дата конвертації28.08.2017
Розмір212,37 Kb.




УДК 373.5:821.161.2

Жила С.О.

доктор педагогічних наук

Чернігівський національний

педагогічний університет

імені Т.Г.Шевченка



ФІЛОСОФІЯ ПОВНОТИ ЖИТТЯ Й ЛЮБОВІ ЗА РОМАНОМ МАРІЇ МАТІОС

«МАЙЖЕ НІКОЛИ НЕ НАВПАКИ»:

ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКА ВІТАЛЬНЯ ЯК ФОРМА ПОЗАКЛАСНОГО ЧИТАННЯ
Урокам позакласного читання понад 50 років. Н.Волошина пише про те, що така організаційна форма з’явилася у 1954-55 навчальному році, коли в програму з літератури були введені спеціальні години для бесід з позакласного читання.

Методисти виділяють різні типи уроків позакласного читання в старших класах загальноосвітньої школи. Так, скажімо, Н.Бодрова із загальної системи уроків позакласного читання виділяє декілька типів уроків відповідно до мети і завдань, які вони вирішують: вступні уроки; уроки рекомендації книги; уроки поглибленого розуміння прочитаного; уроки навчання навичок анотування і рецензування.

Н.Волошина подає таку класифікацію уроків позакласного читання: вступні, бібліотечні, уроки роботи над творами, підсумкові.

Є.Пасічник відзначав: «Вивчення і цілеспрямоване корегування читацьких інтересів дітей, намагання учителів охопити більшу кількість творів, які самостійно прочитані дітьми, породило і різноманітні їх організаційні форми – уроки-вікторини, уроки-конференції, уроки-диспути, уроки-конкурси, уроки рекомендації книг» [3,99-100].

Третє тисячоліття вимагає від словесників пошуків організаційних форм, які визначають характер діяльності й служать каталізатором різних видів змісту мистецької освіти. Загальновідомо, що організаційні форми навчальної діяльності розвиваються повільно й через консервативність та інертність освітньої системи відстають від соціальних замовлень суспільства й індивідуальних потреб (інтересів, цінностей) окремих учнів чи деяких їх груп. Уважаючи незмінність організаційних форм і методів навчання та виховання, їхню аморфність і безликість в основній і старшій ланках головним недоліком навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи, ми передбачили адекватну відповідність організаційних форм, методів і засобів вивчення української літератури природі пізнавального мистецького процесу, його об’єктивним закономірностям. Нами перевірено ефективність різних форм вивчення літератури у взаємозв’язках із іншими видами мистецтв.

Організовуючи пізнавальну й творчу діяльність учнів, учителям літератури необхідно спрямувати свої зусилля на використання різних, більш вільних, творчих форм спілкування, бажано відійти від стандартних уроків-монологів до моделі соціальної реальності – мистецьких діалогів.

Однією з таких форм може бути апробована нами літературно-мистецька вітальня, яка є доречною як під час завершення процесу нагромадження знань, умінь і навичок школярів у межах конкретної навчальної теми з літератури, так і для проведення перевірки позакласного читання. Це унікальна можливість для старшокласників виявити мистецькі потенції, а для вчителя – можливість об’єднати учнів спільною дослідницькою метою, дати відчути радість спілкування, радість спільної творчості.

Літературно-мистецькі вітальні можуть складатися з окремих мистецьких блоків чи роботи над текстами з елементами суміжних мистецтв, спрямованими на стимулювання активності старшокласників.

Методи з міжмистецькою орієнтацією, які використовуються на літературно-мистецьких вітальнях, не ізольовані один від одного, між ними існують органічні взаємозв’язки, взаємопереходи, взаємопроникнення. Оптимальний відбір і поєднання методів на такому занятті сприяє осягненню старшокласниками мистецького матеріалу, набуттю умінь і навичок інтерпретації й творення різних текстів.

На літературно-мистецьких вітальнях учнів треба знайомити з творчістю тих письменників, які отримали визнання в літературному світі України. Найвидатнішою серед сучасних прозаїків є Марія Матіос. Її роман «Солодка Даруся» став переможцем конкурсу «Книжка року - 2004», приніс авторці заслужене визнання й славу – письменниця стала лауреатом Національної премії України імені Т.Шевченка 2005 року.

А її сімейна сага «Майже ніколи не навпаки» ще до свого видруку окремою книгою набула розголосу серед шанувальників авторки [4]. Марія Матіос отримала за неї гран-прі і першу премію у номінації «Роман» VII Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс «Коронація слова - 2007».

Подаємо орієнтовний план проведення літературно-мистецької вітальні «Кожна любов – інша…» за романом Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки».

План


  1. Загальна характеристика творчості Марії Матіос.

  2. Роман «Майже ніколи не навпаки» - вершинний здобуток української прози.

  3. Художня система твору (трансцендентний реалізм, екзистенціальні, імпресіоністичні, експресивні вкраплення).

  4. Жанр твору. Соціально-побутова та історична драма в трьох новелах. Сага. Тема та проблематика роману.

  5. Аналіз сюжету твору:

а) визначення конфліктів новел;

б) «багатоярусний» сюжет («витіюватий сюжетний пазл, в якому три лінії сплітаються в один вузол»);



  1. Композиційна довершеність роману: три новели як три плани змісту, три драматичні сцени:

а) трагічний концепт новели «Чотири – як рідні – брати»;

б) новела «Будьте здорові, тату» - пік психологічного драматизму;

в) новела «Гойданка життя» як колаж попередніх історій.


  1. Національна сімейна сага:

  • Кирило – Василина Чев’юки;

  • Павло – Докія Чев’юки;

  • Андрій – Настя Чев’юки;

  • Оксентій – Єлена Чев’юки;

  • Грицько – Теофіла Кейвани;

  • Іван – Петруня Варварчуки.

  1. Непередбачувані віражі кохання:

    • Кирило – Маринька;

    • Маринька – Олекса Німий (Говдя);

    • Петруня – Дмитрик.

  2. Ілюстрації Сергія Іванова до роману «Майже ніколи не навпаки» як символічний ключ до прочитання літературного тексту.

Як бачимо, за цим планом літературно-мистецька вітальня складається з двох мистецьких блоків – літературного й образотворчого. Чимало значить для літературно-мистецької вітальні й музика. Літературно-мистецька вітальня, як правило, завжди має музичне оформлення: звуковий фон, музичні антракти, читання тексту під музичний супровід тощо. Словесники безперечно використовуватимуть і на цьому занятті музичні твори у процесі аналізу художнього тексту. Музичні інкрустації вчителі добиратимуть самостійно або за допомогою музикознавців, колег, учнів, які навчаються в музичних школах. Музичні твори треба залучати такі, які справляють на слухача сильне й багатоаспектне враження, пробуджують не лише емоції, а й відчуття, допомагають глибше розуміти літературні образи. Музичні інкрустації можуть використовуватися під час застосування таких методів і методичних прийомів, як: читання імпресіоністичних фрагментів роману за принципом уповільненого кадру, художнє читання уривків тексту, інсценізація. Таким чином, музика підсилюватиме розвиток емоційно-чуттєвої сфери школярів, сприятиме перетворенню почуттів героїв в особисті почуття старшокласників; своїми найтоншими засобами привертатиме учнів до краси, добра, засудження зла.

Як форма вивчення літератури літературно-мистецька вітальня потребує безпосереднього використання музики вчителем, колегами, батьками, учнями. Це завжди захоплює старшокласників, поглиблює їхні почуття. Якщо звучання живої музики не відбувається на занятті, то треба її відтворити технічними засобами з метою поглиблення переживань, думок, концентрації уваги на літературних дослідженнях. Є окремі класи в школах, гімназіях, ліцеях, коледжах України, де навчається багато дітей з музикальними здібностями. З такими учнями можна практикувати проведення цікавих методичних прийомів на вітальні, таких, скажімо, як переживання за допомогою самостійно відібраних музичних творів почуттів, думок та вчинків літературних персонажів. Саме в такій атмосфері можна досягати введення всіх школярів у процес активного сприймання художнього тексту. Словесник повинен не порушувати логіку розгортання музичного оформлення літературно-мистецької вітальні. Як відомо, найбільш складною формою музично-творчої діяльності старшокласників є їхні власні імпровізації за прочитаним твором, який виноситься на обговорення. Цими імпровізаціями (якщо вони народжуються, звичайно) й завершується літературно-мистецька вітальня. Старшокласників треба всіляко заохочувати до такої роботи. Імпровізації за художніми текстами, які полюбилися, мають особливе значення в розширенні царини самостійних виявів емоційно-чуттєвого досвіду школярів. Якщо такі дитячі роботи звучать на літературно-мистецькій вітальні, то заняття доповнюється самостійним музичним блоком.

Пропонуємо на допомогу вчителям української мови і літератури матеріали для літературного й образотворчого спілкування на занятті, осягнення художнього смислу книги «Майже ніколи не навпаки».

Як і роман «Солодка Даруся», сімейна сага «Майже ніколи не навпаки» - оригінальне явище в нашому мистецькому житті. Цим твором письменниця ще раз засвідчила, що вона плідно експериментує в царині романної форми. У неї були історичний роман-драма (романна драма) «Солодка Даруся», роман-психологічна розвідка «Щоденник страченої», політичний роман «Містер і місіс Ю-Ко в країні укрів», тепер з’явилася сімейна сага в новелах. Сага – давньоскандинавське слово, що означає «сказання». Саги були поширені в Ірландії та Ісландії в формі прозових творів з віршованими вставками у VIII-XIII століттях у більшості своїй історико-біографічні або міфологічні оповіді, які розказували про життя простих людей. Марія Матіос розповідає історії кількох гуцульських родин (Чев’юків, Кейванів, Варварчуків ) від часів Австро-Угорської імперії, Першої світової війни до середини ХХ століття.

Про новий роман «Майже ніколи не навпаки» у інтерактивній програмі Бі-Бі-Сі Марія Матіос сказала, що це соціально-побутова та історична драма в трьох новелах. Це теж така сімейна сага (як і «Солодка Даруся» - С.Ж.), і на мою думку, цей текст не поступатиметься «Солодкій Дарусі», а можливо, в деяких аспектах він буде цікавіший у людинознавчому плані [5].

Справді, письменниця вміє транслювати нам буттєві й метафізичні проблеми української людини. Художня система твору – це трансцендентний (непізнаваний) реалізм із екзистенціальними, імпресіоністичними, експресивними вкрапленнями. Модель людського буття, явлена у трьох новелах сімейної саги «Майже ніколи не навпаки», базується на концепті психологізму (життєпроживання). Життєві шляхи своїх героїв Марія Матіос змальовує як складні, суперечливі психологічні феномени, у яких переплітаються автономні лінії розвитку: фізіологічного, психічного й соціального.

Світ «Майже ніколи не навпаки» дихає складним і невичерпним життям, любов’ю й ненавистю. Письменниця, коли її запитали про що ця книга, відповіла:

- Мені близька теза Ірини Вільде, яка сказала: «Поки я не впораюся із цим маленьким світиком – людським серцем, не візьмусь, просто не зможу сягнути до ширших проблем людського життя». Ця книга – про те, на що здатне людське серце, яке вражене любов’ю, ненавистю, бажанням помсти, заздрістю, і на що воно спроможне у часи випробування радістю і печаллю. Коли мене питали, яка головна думка твору, відповідала і такими ж словами підписувала книжки: «Честь понад усе». Кожен персонаж доводить своє людське алібі морального плану. Воно може видатися для когось жорстокістю чи злом. Я намагаюся розвернути кожну людину так, як розвертають діамант перед прожектором, і з’ясувати, чому людина вчинила, можливо, жорстоко, але справедливо» [6].

Марія Матіос, застосувавши «багатоярусний» сюжет, скеровує наше читання спочатку від першої через другу до третьої новели, а далі передбачає вторинне читання другої – третьої – першої (уже в такому порядку!) частин. Письменниця застосувала технічну винахідливість каруселі, щоб “пустити” читача концентричними колами доль кількох буковинських сімей.

Ми повертаємося до роману знову й знову, щоб пізнати загадки героїв, осягнути неповторність кожного персонажа, встановити їхню логіку й не логіку дій. Твір Марії Матіос справді можна перечитувати, починаючи з будь-якої новели; складається таке враження, що під час компонування своєї книги вона одночасно працювала над трьома її частинами і думала про співпрацю з реципієнтами. Пригадується її зізнання (Марії Матіос – С.Ж.): «Поки що я “потрафляла”, чи, швидше, читач потрафляв у розставлені мною «сіті» [7,14].

Письменниця, творячи сімейну сагу в новелах, вибухово-експресивною енергією думки довела художню тканину тексту до такої міри, щоб він допрацьовувався читачем: додумувався, довершувався. Акт сприйняття книги Марія Матіос передбачливо перетворила в акт співтворчості.

Колажна структура роману сприяє тому, що кожна наступна новела відкриває реципієнтові все нові відомості спроектованої моделі життя. Невеликі за розмірами окремі новели стають багатовимірними, поліфонічними.

Текст «Майже ніколи не навпаки» складається з трьох частин: «Чотири – як рідні – брати», «Будьте здорові, тату», «Гойданка життя». Три частини – три новели – три драматичні сцени. У першій новелі розповідається про трагедію родини Чев’юків, яка втратила найменшого Дмитрика – «пішов у глину через молоду свою кров, не маючи й двадцяти років», потім застрелено на полюванні господаря Кирила, а брати – Павло, Оксентій, Андрій – розсварилися поміж собою за землю. Назва новели «Чотири – як рідні – брати» дезорієнтує читача. Авторка, очевидно, йде за італійським письменником і літературознавцем Умберто Еко, який стверджував: «Назва повинна заплутувати думки, а не дисциплінувати їх» [8,112].

Друга новела увиразнює головні події першої: у ній ідеться про історію одруження Петруні (через неї загинув Дмитрик) з «невдатним до жінки» Іваном Варварчуком, її плекання ганчір’яної дитинки й ненаситних коров’ячих й овечих голів, любов до найменшого чев’юкового сина.

Третя новела семантично прояснює дві попередні: у ній розповідається про любов Мариньки й Кирила, зраду останнього, переживання Олекси Німого, потай закоханого в Мариньку, подружні стосунки Кейванів.

Дар’я Анцибор стверджує, що в цьому романі «Марія Матіос постає перед нами в ролі тонкого психолога, виписуючи настільки непересічні сюжетні лінії й просто вибиваючи з колії густим імпресіонізмом останніх речень. Жах від описаних у першій новелі подій притягає магнітом, змушує шукати пояснення. Читач переймається , співпереживає, лякається і відчуває справжній катарсис. Певно, це одна з небагатьох книжок, де читач до останніх сторінок залишається у підвішеному стані зі своїми припущеннями-передбаченнями» [9].

Письменниця змальовує життєві драми родин Чев’юків, Варварчуків, Кейванів, життєві метання Мариньки Богодухої, Олекси Німого, подає суб’єктивно-особистісні сприйняття життєвих реалій різними персонажами, вибудовує об’ємний характер взаємозв’язків між героями, враховує особливості як внутрішніх психологічних процесів у суб’єктивному світі особистості, так і соціально-історичну специфіку зовнішніх, суспільних умов її буття.

Ярослав Голобородько відзначає: «Марія Матіос від природи є психологом емоцій і прагне зазирнути в безодню людських станів. Наодинці з безоднею людських почуттів її зору відкривається те, що я назвав би віконцем у вічність. Вона проникливо, щемно, глибинно передає психологічні перипетії своїх персонажів, що також має знаки – ознаки безальтернативної традиційності.

Вона цілком традиційно практикує психологічне розроблення фабули, композиції, характеру з тим, щоб довести інтонаційні, настроєві регістри до максимуму, до найдраматичніших нот напруги. І саме на психологічних говерлах, ельбрусах, еверестах тримаються художньо найсильніші, найсокровенніші її тексти…» [10,67].

Своїм романом «Майже ніколи не навпаки» письменниця доводить, що кожна родина і кожна особистість – це ансамбль відносин; авторка досліджує всю різноманітність стосунків, в які вступають її головні персонажі.

Буковинський світ Марії Матіос – це різноманітні форми взаємодії як родичів, так і жителів Тисової Рівні з прилеглими хуторами. Жодну дію особистості письменниця не вилучає з контексту різноманітних взаємовідносин, в яких герої впливають одне на одного:

«У світі завжди одне й те ж: одні люди вбивають інших людей, а якісь інші люди в цей самий час – люблять іще інших. А ще інші – ненавидять тих, хто любить.

І не можуть собі дати ради ні перші, ні другі.

Ні з любов’ю.

Ні з ненавистю.

І майже ніколи не є навпаки» [4,14].

Про любов у романі можна сказати, що вона різна. Марія Матіос тут іде майже за філософом київської школи Миколою Бердяєвим, який твердив, що завжди є невідповідність між жіночим і чоловічим коханням, невідповідність вимог і очікувань. Чоловіче кохання часткове, воно не захоплює всього єства. Марія Матіос, як і Микола Бердяєв, переконує, що жіноче кохання більш цілісне, в жіночому коханні є магія. Жіноче кохання в романі письменниці почасти сягає надзвичайної висоти.

Із електронних листів до Автора, що є власне преамбулою письменниці до твору, яка налаштовує на сприймання тексту, дізнаємося: «… кожна любов – інша…». І цю тезу авторка намагається довести сторінками роману.

Старші Чев’юки – Кирило й Василина, перебувають у шлюбі, який можна вважати стійким, скріпленим чотирма синами, й щасливим. Принаймні зовнішньо. Олекса Говдя так характеризує подружнє життя Чев’юків: «В Кирила громада дітей і внуків. Кирило в бік чужої жінки, окрім своєї Василини, ніколи голови не розвертає…» [4,166-167]. За словами французького філософа Мішеля Монтеня, якщо жінка трохи недобачає, а чоловік трохи недочуває, то такі шлюбні пари є щасливими. Василина таки добряче недобачала, бо й не відчула, що Кирило любив до одруження Мариньку. Кирило через багате придане своєї дружини багато чого недочував. Чи ж люблять вони одне одного? Думаємо, що так. Василина любить Кирила. І любов ця плотська і меркантильна (є такі види любові). Пригадаймо, як Василина заохочує чоловіка до полювання:

«Інші ґаздиньки відмовляють своїх ґаздів брати до рук рушницю, а вона ні. Навпаки, налюбить – нагладить вночі свого Кирила, аби добре серце мав, коли за плечима зброя, та й випровадить у передранішній холод» [4,37].

У Кирила любов рівновелика Василининій – корислива й плотська. Одружився він на жінчиних «ґрунтах і полонинах, повних овець», залишивши справжнє кохання [4,134].

Старший Чев’юків син Павло має «тверду, мов камінь, любов до Доці», він «й не дихав би без Доці». Докія любить свого чоловіка безмежно, аж так, що доглядає замість свекрухи його меншого покаліченого брата Дмитрика. Їхню любов сама письменниця трактує як потайну: «Але Павло з Доцькою були якість такі потайні, що мамі залишалася лише глибока лють та безсловесний подив, коли рано-вранці син із невісткою бралися до роботи так гостро, ніби хотіли швидше докотити день до вечора, аби разом ускочити в гарячу нічку» [4,11].

Найменший Чев’юків син Дмитрик карається за любов до заміжньої Петруні і просить Доцьку переказати коханій: «… за другу не вмер би, навіть, якби гриз зубами камінь. А за неї таки… умираю» [4,25].

Любов Петруні до Дмитрика – це радість і буяння молодості. Письменниця кілька разів використовує у тексті слово радість: «радісна, ніби її на сто коней узяли», «захлинаючись від радості» каже: «Лише не віддай мене знов у руки того звіра…» [4,103].

Любов Петруні до Дмитрика – це мука: ось вона «ковтає на горищі сльози», дивлячись на покалічене своє кохання.

Любов Петруні до Дмитрика – це сміливість, це виклик чоловікові-нелюбові.

Любов Петруні до Дмитрика – це пам'ять, це «дитинка» зроблена із біленької Дмитрикової сорочки [4,120].

Маринька – цісарівна, Маринька – богодуха, Маринька – свята душа, Маринька – черниця наділена живою енергією любові. Марія Матіос змальовує три періоди її кохання. Перша стадія – збудження, запаморочення від любові, коли вона лиш чула «як бухкала кров у скроні та в серце», а останнє «штовхало Мариньку в Кирилові обійми» [4,131]. Авторка показує Мариньку безтямною від кохання з майже абсолютною втратою інтересу до всього, що лежало за межею любові. Цей період – час цілування-обнімання й гойдання Кирилом Мариньки на хітанках – був коротким, але несказанно щасливим.

Друга стадія – безнадія від зради того, кого любила понад усе на світі, бажання померти.

Третя стадія – спокійне кохання, яке наступило тоді, коли Маринька почула, як «в ній самій умерло серце» - вона стала чути інших. Частина її всеперемагаючої любові до Кирила перейшла у любов до людей Тисової Рівні: «… вона знала, що чекає будь-яку людину з їхнього села на день наперед. Але ці знання якимсь дивним чином не стосувалися Кирила і його родини» [4,138].

А інша частина лишилася для Кирила й його родини, для найменшого Дмитрика. Здивованій Петруні Маринька каже: «Серце, коли любить, усе знає й чує без чужого розказу. Дмитрик – він як моя рідна дитина. Він Кириловий мізинчик. І я про них усіх усе знаю, але нікому з них не можу помогти. Серце заважає… Я можу помогти тобі» [4,108].

Життя для Мариньки – це мистецтво любові, а любов – це мистецтво турботи…

Несамовитою любов’ю наділений Олекса Говдя (Німий), його кохання зрідні Мариньчиному – магічному. Не випадково авторка наголошує: «Говдя хотів такої самої, як сам, а не Мариньки! Коли б такою була Кирилова Василина, він, певно, хотів би Василини. Проте нюх тоді вказав йому на Мариньку – і нікого іншого.

Але як він міг хотіти блаженної жінки, коли був Кирилові сином, а Маринька майже могла би йому бути мамою?» [4,167].

Але якщо любов Мариньчина є добротворчою (пригадаймо: жінка щаслива навіть від того, що знайшла кості свого любчика Кирила ), то любов Німого є руйнівною. Від ревнощів він вбиває Кирила: «Тоді, в Іванцевій колибі, чорна ревність і безпам’ятство роздерли Олексу – й спустили курок неначищеної рушниці в білу хмарку (йому ввижалася Маринька – С.Ж.), що обгортала Чев’юка» [4,168].

Від злості він розтрощив гойданку в Мариньчиному саду й призвів до смерті власницю хітанки, бо суттю існування жінки було внесення смислу в життя інших людей із допомогою любові. Якщо Маринька жила за законами любові, то Олекса Говдя нищив ці закони.



Код загадки: ілюстрації Сергія Іванова до роману Марії Матіос

«Майже ніколи не навпаки».

Мене цікавить, перш за все, дух роботи, бо твір не розрахований на миттєвість. Я хочу, щоб мої твори штовхали на роздуми, щоб до них хотілося повертатися ще.


Сергій Іванов


Процес творення завжди загадковий, а його результат – концентрована форма реальності, реальності Духа.

Сергій Іванов

Ілюстрації художника до роману Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки» промовляють самі за себе, притягуючи серця й душі читачів. У книзі сконденсована воістину могутня енергія двох творців – письменниці Марії Матіос і художника Сергія Іванова. У художньому слові й ілюстраціях із дивовижною силою й красою подаються картини світу гуцулів – відрізки української історії, оповіді душі народу – характери, в яких глибина й вишуканість. Книга – загадка, книга – таїнство: буття гуцулів розкривається читачеві й глядачеві у архетипах слова, рисунку, кольору. Сюжетні композиції етноміфологічного характеру є символічними ключами до прочитання літературного тексту; вражають силою образного вислову. Художник відтворює той спосіб світосприйняття, який був витоком, матеріалом міфу, звертається до животворного джерела народного образотворчого мистецтва. З його левкасів (левкас – це особливий ґрунт, який привозять із Голландії: такою технікою користуються іконописці) промовляють тисячоліття: давня міфологія, гармонія людини й природи, перемога мудрості й краси над силами темряви й зла. Сергій Іванов скаже: «Світла, розумна, гармонійна Гуцульщина приголомшила мене первісною красою, зачарувала природним розумом, філософією. Її міфологія перегукується з легендами стародавньої Греції, кельтів, скандинавів… Гуцулія подарувала мені надзвичайно потужний заряд творчого шалу, натхнення. Працював майже без упину. Здається, то були найщасливіші місяці» [11].

Важливою рисою левкасів є виразна образна концепція, що її автор подає в образній гіперболізації героїв, колоритних національних картинах буття гуцулів. Художник з високими духовними інспіраціями (навіюваннями, натхненням) та багатством образного вислову вміє виразно передати національний колорит тексту Марії Матіос, створити буйний, барвистий, особливий світ гуцулів.

Левкаси до роману «Майже ніколи не навпаки» - глибокі роздуми, художник звертається до внутрішнього світу людини, до її буття. Ілюстрації сповнені музики, у них звучать трагедійні й грайливі ноти, пов’язані з жіночими долями. Більшість персонажів характеризуються трагічністю переживання свого буття. Життя гуцулів художник передає через такий прийом як колаж – фрагментарне сприйняття світу. Хаос культурного побуту гуцулів переростає в ілюстраціях у образотворчу поліфонію. Тут є рівність і ієрархія образів. Скажімо, на суперобкладинці до роману врівноважується все: і трагічне, і кумедне, високе й низьке – відбувається визнання плюралістичної природи світу.

Вражає своєрідна художня мова левкасів, у якій бачимо ознаки просторового, пластичного, кольорового мислення митця. Тут і випрацювана самобутня манера пластичного вислову, і експериментування з формою, і образна значимість колориту. Його левкаси найбільше приваблюють соковитими фарбами, де колір зберігає свої просторові, предметні, фактурні якості. Художник любить і розуміє душу фарби, її багатозначність. Насичені червоні, ясні, білі, уміло поєднані між собою барви створюють справжню кольорову вітаїстичну симфонію про людину, природу, гуцулів і речі, що оточують їх. Колористичне багатство зображень допомагає відтворити поетичний світ гуцульського краю. Художній космос ілюстрацій в Іванова заселений людьми, міфічними істотами, кіньми, уряснений музиками й музичними інструментами, уквітчаний квітами – великими білими ліліями, жовтими соняшниками, увиразнений червоними, жовтими й зеленими яблуками, розписаними яйцями, келишками.

Його роботам притаманна велика кількість художніх деталей, що дозволяє вибудовувати з них чітку вертикаль сприйняття художнього образу.

У левкасах, присвячених жінкам, панує білий колір: білі вишиті й мережані сорочки, білі намиста, білий весільний віночок…

Художник бачить Петруню, Мариньку-богодуху так, як і письменниця. Пригадаймо, як описує, наприклад, Марія Матіос Гаврилову доньку – наречену Івана Варварчука:

«А онде в дверях стодоли стоїть його котятко, мицька його маленька – дитина його єдина. Біла, як туман після дощу над їхнім хутором. Та невинна, як цвіт яблуневий у травні» [4,82].

Петрунька – світла, «запашна квітка» й у Марії Матіос і в Сергія Іванова.

Молоду Мариньку вдягає Марія Матіос в сорочку, мережану білими ружами по білому полотні.

Художник заявить мистецтвознавцям про те, що побачивши гуцульську вишивку білим по білому, поспілкувавшись із гуцулами, в його роботах перемогла світла сторона. Мистецтвознавці відзначають, що в його ілюстраціях їм подобається розлите сяйво доброти і надзвичайна легкість.

Світлі барви посилюють це відчуття. Жінки на ілюстраціях до роману «Майже ніколи не навпаки» невагомі, не тілесні, а якісь повітряні, летючі.

Приголомшливі левкаси Сергія Іванова до роману «Майже ніколи не навпаки» є вікнами в поетичний світ гуцулів. Це свято для очей кожного, хто тримає цю книгу. Це не звичайні ілюстрації, це відчуття злиття з гуцульським краєм, з чарівливою безпосередністю його людей. Художникові вдається передати справжню красу гуцулів та їхніх костюмів, живу їхню душу й божественну енергію любові.

Підсумкова бесіда літературно-мистецької вітальні:


  1. Подумаймо над заголовками роману і трьох його частин. Як відомо, заголовок – це ключ до інтерпретації тексту. Назва роману «Майже ніколи не навпаки» скеровує на здатність тексту народжувати різні прочитання, не вичерпуючись до дна. Доведіть цю думку, підтверджуючи фрагментами твору.

  2. Прокоментуйте думку Дроздовського Дмитра: «Сама назва роману теж незвичайна. Назва – не предмет, не вербальний образ, у якому є семантична номінативна домінанта. Тут навіть пропушено дієслово-зв’язку. Перед нами констатація, витвір більше емоційного, душевного, внутрішнього, ніж суто вербального світу. Просто й афористично - «Майже ніколи не навпаки». Назва як метафора – символ, як констатація і надія. Стверджувальне «ніколи» групується з обнадійливим «майже», «навпаки» (перевернутість світу) – з «не». Мовні структури граються з читачем, але це не просто гра. Це – розуміння в кінці логічного словесного лабіринту страшної істини. А акцент кожний читач поставить свій» [12].

  3. Заголовок першої новели «Чотири – як рідні – брати» дезорієнтує читача. З якою метою, на Вашу думку, використовується такий заголовок? Прокоментуйте думку Умберто Еко: «Назва повинна заплутувати думки, а не дисциплінувати їх» [8,112].

  4. Запропонуйте заголовки до ілюстрацій Сергія Іванова («Майже ніколи не навпаки»).

  5. Прокоментуйте думки Ролана Барта, одного з найвпливовіших літературних критиків Франції, посилаючись на роман Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки» й ілюстрації Сергія Іванова до нього:

«… Текст відкритий до нескінченності, і жодний читач, жодний суб’єкт, жодна наука не можуть ув’язнити текст…» [13,498].

«… Ми ніколи не повинні притлумлювати в собі жадобу тексту; текст повинен приносити задоволення – це наш закон, про який не варто забувати ні за яких обставин» [13,499-500].

«… аналіз – це прогулянка текстом…» [13,500].

Літературно- мистецька вітальня «… Кожна любов – інша» за романом Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки» як форма позакласного читання буде наповнена почуттєвістю. Поєднання сенсуального тексту й чудових ілюстрацій до нього, майстерно відібраної музики викличе в душах старшокласників естетичні переживання, приведе до естетичних оцінок, допоможе проникнути в художній світ авторів, творчо інтерпретувати образний зміст творів.



Використана література

  1. Волошина Н.Й. Уроки позакласного читання у старших класах: Посібник для вчителя. – К.: Рад.шк., 1988. -174с.

  2. Бодрова Н. Организация уроков внеклассного чтения // Внеклассная и внешкольная работа по литературе: Сборник статей. Под.ред.проф.Я.А.Роткевича. –М.:Просвещение, 1970. – С.126-157.

  3. Пасічник Є.А. Українська література в школі. –К.: Рад.школа, 1983. -319с.

  4. Матіос Марія. Майже ніколи не навпаки. –Львів: ЛА «Піраміда», 2007. – 176с.

  5. Письменниця Марія Матіос в гостях БІ-Бі-Сі: З Марією Матіос розмовляла Ольга Бетко // BBC Ukrainian.com. субота, 09 червня 2007р., 14:34. GMT 17:34 за Києвом.

  6. «Люблю негідників, яких вимальовую у своїх книжках» // Молодий буковинець. // http: // www.molbuk.com / 2007/09/20.

  7. Матіос Марія. «У моїй лівій руці зосереджено все моє серце, письменницький досвід і жадоба знань» // Українська культура. -2006. -№3-4. – С.14-15.

  8. Эко Умберто. Заметки на полях «Имени Розы» // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. -2002. - №5-6. – С.112-120.

  9. Анцибор Дар’я. «Майже ніколи не навпаки»: коронована Матіос – сумно? –інт. // http: //www.sumno.com / index2.php?option= com content? task=view&id…

  10. Голобородько Я.Ю. Буковинська орнаментика Марії Матіос // Вісник НАН України. – 2008. -№3. –С.66-73.

  11. Мистецькі одкровення Сергія Іванова // Свобода слова. – 2006. -25 травня. - №20.

  12. Дроздовський Дмитро. Загибель українського Мокондо, або «Майже ніколи не навпаки» // Дзеркало тижня. – 2007. -1-7 грудня. -№46 (675).

  13. Барт Ролан. Текстуальний аналіз «Вальдемара» Е.По // Антологія світової літературно-критичної думки XX століття / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид., доповнене.—Львів: Літопис, 2001.—С.479-521.


Анотація

У статті розглядаються жанрово-стильові й проблемно-тематичні особливості твору Марії Матіос «Майже ніколи не навпаки». Автор досліджує різні моделі кохання в романі і пропонує модель комплексної взаємодії мистецтв у процесі роботи над твором.

Ключові слова: кохання, сага, новела, літературно-мистецька вітальня.
Аннотация

В статье рассматриваются жанрово-стилевые и проблемно-тематические особенности произведения Марии Матиос "Почти никогда не наоборот». Автор исследует различные модели любви в романе и предлагает модель комплексного взаимодействия искусств в процессе работы над произведением.

Ключевые слова: любовь, сага, новелла, итоговая беседа
Summary

In this article genre and style and problem-themed features of the work “Majzhe nikoly ne navpaky” by Maria Matios are analyzed. The author explores the various models of love in the novel and suggests the complex arts interaction model while working at the novel



Keywords: love, saga, story, the final conversation

.
Каталог: sites -> bdpu.org -> files -> konferencii
konferencii -> Том Гуманітарні науки Бердянськ 2011 (06) ббк 74я5
konferencii -> Долина нарцисів: українські літературні любовні антології
konferencii -> Дей студентів бердянського державного педагогічного університету на Днях науки 23 травня 2013 року Том Гуманітарні науки Бердянськ 2013
konferencii -> Черкашина Т. Ю
konferencii -> Том Гуманітарні науки Бердянськ 2010 (06) ббк 74я5
konferencii -> Бердянськ 2009 (06)
konferencii -> Античний вимір ліричного героя любовної лірики максима рильського
konferencii -> Бердянськ 2009 (06)
konferencii -> Том Педагогічні науки Бердянськ 2013 (06) ббк 74я5
konferencii -> Педагогічного університету


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Філософія повноти життя й любові за романом марії матіос «майже ніколи не навпаки»: літературно-мистецька вітальня як форма позакласного читання iconЖанрово стильове розмаїття творчості Марії Матіос Матіос Марія Василівна
Твори письменниці перекладені німецькою, сербською, румунською, російською, польською, хорватською, білоруською, азербайджанською,...
Філософія повноти життя й любові за романом марії матіос «майже ніколи не навпаки»: літературно-мистецька вітальня як форма позакласного читання iconНа конкретному літературному матеріалі показати за допомогою компаративного аналізу спільні та відмінні риси в образах Марії Уласа Самчука і Дарусі Марії Матіос
Українці в необхідність нового прочитання роману-хроніки «Марія» та глибшого опрацювання роману «Трояка ружа»
Філософія повноти життя й любові за романом марії матіос «майже ніколи не навпаки»: літературно-мистецька вітальня як форма позакласного читання icon«Хто вона, Марія?» (За романом У. Самчука
Мета : дослідити особливості ідейного навантаження образу Марії в романі У. Самчука «Марія», удосконалювати навички художнього читання...
Філософія повноти життя й любові за романом марії матіос «майже ніколи не навпаки»: літературно-мистецька вітальня як форма позакласного читання iconАктуальність досліджуваної теми полягає в тому, що мистецька спадщини Кавалерідзе основана на творах української історії, майже все своє життя митець присвятив висвітленню у своїх кінострічках та скульптурах життя українців в різні періоди
Кавалерідзе основана на творах української історії, майже все своє життя митець присвятив висвітленню у своїх кінострічках та скульптурах...
Філософія повноти життя й любові за романом марії матіос «майже ніколи не навпаки»: літературно-мистецька вітальня як форма позакласного читання iconМистецька вітальня крим – перлина творчого натхнення
...
Філософія повноти життя й любові за романом марії матіос «майже ніколи не навпаки»: літературно-мистецька вітальня як форма позакласного читання iconКонкурс «Найкращий конспект уроку з позакласного читання сучасної української літератури»
Тема. Урок позакласного читання. Презентація книги Л. Ворониної «Прибулець з Країни нямликів»
Філософія повноти життя й любові за романом марії матіос «майже ніколи не навпаки»: літературно-мистецька вітальня як форма позакласного читання iconУрок позакласного читання усний журнал Тема уроку: «Грицько Бойко майстер веселого цеху»
Мета: розширити знання учнів про життя І творчість Грицька Бойка на основі розглядання та читання низки його творів. Вчити аналізувати...
Філософія повноти життя й любові за романом марії матіос «майже ніколи не навпаки»: літературно-мистецька вітальня як форма позакласного читання iconУрок позакласного читання у 8 класі Підготувала: Лариса Кравчук
Новела Олеся Гончара «Модрикамень» гімн всеперемагаючому коханню. Урок позакласного читання у 8 класі
Філософія повноти життя й любові за романом марії матіос «майже ніколи не навпаки»: літературно-мистецька вітальня як форма позакласного читання iconО. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) Ідеологія як форма легітимаційної політики
Висоцький О. Ю. Ідеологія як форма легітимаційної політики // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія....
Філософія повноти життя й любові за романом марії матіос «майже ніколи не навпаки»: літературно-мистецька вітальня як форма позакласного читання iconЛітературно-музичний вечір “Син свого часу” О. П. Довженко Мета
Мета. Відродження національної духовності народу України на прикладі життя видатного українського кінорежисера І письменника О. П....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка