Формування толерантності як протидія ксенофобії та нетерпимості



Скачати 234.76 Kb.
Дата конвертації04.02.2018
Розмір234.76 Kb.





















Формування толерантності як протидія ксенофобії

та нетерпимості

У сучасному глобалізованому і багатонаціональному світі

дуже важливо, щоб кожна людина, громада та нація врахову

вали багатокультурний характер людського співтовариства та

прагнули до взаємозбагачення, діалогу, порозуміння, прояв

ляючи толерантність. Толерантність є однією з базових ознак

політичної і загальнолюдської культури.

Досліджуючи дане поняття слід визначити основні принципи:

• загальним методологічним принципом вивчення фено

мена толерантності повинен виступати принцип гуманіз

му, тобто ні за яких обставин толерантність не сприймає

445
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

зло, ксенофобію, насильство, жорстокість, соціальну не

справедливість, зазіхання на свободу і т.д.;

• на базі культури, а точніше соціокультурного досвіду того

чи іншого народу формується толерантність, у зв’язку з чим во

на проявляється в різних формах з урахуванням цього досвіду;

• культура виступає як аксіологічна підстава толерантної

свідомості;

• толерантність не повинна переходити у вседозволеність,

аморальність, нігілізм.

Толерантність – одне з найбільш універсальних і значу

щих надбань людства, важлива передумова формування ефек

тивної політики запобігання конфліктів, припинення супереч

ностей, основа саморегуляції суспільства, збереження його

багатоманітності та динамічності. Міжетнічна толерантність

сприяє миру та безпеці, реалізації прав народів на самовизна

чення та суверенність.

Існує ряд визначень толерантності (від лат. tolerantіa – оз

начає терпимість, від фр. tolerant – терпимий). Здебільшого

вона розуміється як поблажливість до когонебудь або чого

небудь, здатності до визнання і поваги переконань і дій інших

людей. Зокрема у філософській енциклопедії зазначається,

що дане поняття – це «якість, що характеризує ставлення до

іншої людини як до рівної й гідної особистості й, що виража

ється у свідомому придушенні почуття неприйняття, виклика

ного всім тим, що знаменує в іншому інше (зовнішність, мане

ра, мови, смаки, спосіб життя, переконання й т.п.). Толерант

ність припускає настроєність на розуміння й діалог з іншим,

визнання й повагу його права на відмінність»555[75–76]. З полі

тичної точки зору толерантність розглядається як «позиція

тих або інших політичних сил, що виражає їхню готовність

припускати існування інакомислення у своїх рядах; у випадку,

якщо ці сили, знаходяться при владі»556[375].

Більшість дослідників вважають, що толерантність почала

формуватися в період Нового часу і була теоретично осмисле

на у роботах Локка і Бейля557[213].

Грунтовне осмислення поняття «толерантність» в руслі лі

беральних позицій здійснив Дж. Мілль зазначаючи, що толе


555 Новая философская энциклопедия: В 4 х тт. – М., – 2001. – Т. 4: ТЯ.

556 Политология: энциклопедический словарь. – М., – 2003.

557 Сенюшкина Т.А. К вопросу о сущности толерантности // Идентичность и толерантность в

многоэтничном гражданском обществе: Материалы ІІІ международного семинара, 11–14 мая,

2004 г., г. Алушта. – Симферополь, – 2004.– С. 213.

446
Шляхи оптимізації політики національної безпеки



Української держави в гуманітарній сфері

рантність це свобода приватного життя індивіда від державно

го втручання. Він критикував авторитарну і тиранічну форми

правління і зазначав, що лише свобода та толерантність спри

яє різноманіттю світу. В подальшому його ідеї розвивали такі

дослідники як С. Мендус, К. Хілла, які досліджували межі лібе

ралізму та толерантності загалом.

Оскільки толерантність виникла і розвинулася саме як

компенсаторний механізм для пом’якшення протиріч між

важкопримиримими або непримиримими ідейними і світо

глядними позиціями в політичній та інших сферах, головний її

сенс, з точки зору дослідника Л.В. Скворцова, – соціальнотех

нологічний. Отже, якщо немає протиріч – немає і потреби в

толерантності. Але протиріччя в світі нікуди не зникли, навпа

ки вони наростають останнім часом. Тому значення толерант

ності як засобу для встановлення громадянського миру, проти

дії посилення ксенофобії, расизму, нетерпимості, з кожним

роком тільки зростає.

Дослідник І.В. Жадан виділяє основні особистісні чинники,

що впливають на формування толерантності:

• сприйняття цілісності суспільного життя;

• розуміння необхідності існування поряд з власним «я»,

іншого, чужого, «не я» як моментів єдиної цілісності;

• розуміння відносності будьякої істини;

• активність, потреба в самовираженні, але без пригнічен

ня іншого;

• наявність відповідальності за свої вчинки,

• щирість, відкритість, почуття власної гідності, але без

зверхності до інших;

• прагнення до діалогу та компромісу;

• уміння визнавати свої помилки та пробачати;

• усвідомлений скептицизм тощо558[94].

Дослідник А.В. Кошарний розглядає соціальнопсихологіч

ні аспекти толерантності, зазначаючи: «Виявляючись зовні як

толерантна, поведінка індивідуума по суті може бути пов’яза

но з конформністю, соціальним боягузтвом, безініціативніс

тю, байдужістю чи навіть зневагою до партнера по взаємодії.

При неправильному формуванні толерантності можуть при

душуватися індивідуальність, активна життєва позиція, праг

нення до самовираження і самореалізації . Толерантність мо


558 Жадан І.В. Політична освіта: соціальнопсихологічні чинники формування толерантності

підростаючого покоління // Наукові студії із соціальної та політичної психології. – К., 2002. – № 5 (8).

447
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

же бути зовнішньою, лише демонстрованою, і внутрішньою,

пов’язаною з невисоким рівнем емоційного збудження»559.

Дослідник В.А.Лекторський виділяє чотири можливі моделі

толерантності: 1) як байдужість, що містить існування думок,

істинність яких не може бути доведена; 2) як неможливість

взаєморозуміння, яка обмежує можливість взаємодії; 3) як по

блажливість, яка передбачає перевагу у свідомості людини

власної культури, можливе терпіння, але й одночасне пре

зирство до інших; 4) як збагачення особистого досвіду і праг

нення до діалогу, що дозволяє і поважати чужу позицію і при

цьому змінювати свою в результаті критичного діалогу560.

В культурологічному руслі ідеї толерантності розглядав ві

домий дослідник К. ЛевіСтросс, який вважав, що саме між

культурний діалогу зможе в повній мірі забезпечити збере

ження самобутності кожного етноса і нації, досягнення

культурної розмаїтості. Він зазначав: «Світова цивілізація мо

же бути тільки коаліцією, у світовому масштабі, культур, кож

на з яких зберігає свою самобутність ... Треба врятувати факт

розмаїтості, а не історичне стримування, що надається йому

кожною епохою... Толерантність не є споглядальною пози

цією, роздачею індульгенцій тому, що було, і тому, що є. Це ди

намічна установка, вона складається в передбаченні, розумін

ні й просуванні того, що бажає бути...»561[353–356].

Здебільшого саме положення К.ЛевіСтросса були врахо

вані при підготовці «Декларації принципів толерантності»,

затвердженій в листопаді 1995 року в Парижі. У Декларації

цей термін визначається як повага, прийняття і правильне ро

зуміння багатоманітності культур нашого світу, форм самови

раження і способів проявів людської індивідуальності. Це гар

монія в різноманітті, це чеснота, яка робить можливим досяг

нення миру і сприяє заміні культури війни культурою миру. В

Декларації також зазначається, що в основі міжетнічної толе

рантності лежить визнання того, що всі етноси та їхні пред

ставники є носіями різних культур, традицій, ментальності,

особливостей світобачення та світосприйняття, ціннісних під

ходів, мають різну конфесійну приналежність. Ці найважливі

ші базові етнонаціональні цінності є самодостатньою право
559 Толерантность – тоталерантность. – [Електронний ресурс]. Режим доступу:

http://www.pravmir.ru/tolerantnosttotalerantnost/

560 Лекторский В.А. О толерантности, плюрализме и критицизме // Вопросы философии. – № 11.

– 1997. – С 54–67.

561 ЛевиСтросс К. Раса и история // ЛевиСтросс К. Путь масок. – М., 2000.

448
Шляхи оптимізації політики національної безпеки



Української держави в гуманітарній сфері

вою основою, що потребує використання толерантних підхо

дів та правового захисту.

Слід відзначити, що не завжди нації чи етнічні групи розу

міють важливість прагнення до толерантності, що здебільшого

зумовлено політичними чинниками. З цього приводу німець

кий дослідник Георг Зіммель зазначав: «Деякі угруповання на

ціональних меншин, перебуваючи у конфліктній ситуації не

прагнуть до діалогу зі своїми опонентами, що запевняють їх у

своїй до них терпимості. Бо інакше цілісність їхньої опозиції,

без якої вони не можуть продовжувати свої змагання, буде

порушена... Для деяких угруповань намір знайти ворогів для

того, щоб міцніше об’єднати своїх членів і щоб угруповання

усвідомлювало життєву важливість такого об’єднання, може

бути виявом політичної мудрості»562. Ця позиція може бути

виправдана лише в тому випадку, якщо нації чи етнічній групі

загрожує небезпека і вони повинні об’єднатися для протидії

ворогам. Але постійне перебування в такому стані приводить

до серйозних проблем, так як постійний пошук ворогів видо

змінює і спотворює свідомість населення, що приводить до то

го, що атмосфера підозрілості заполоняє всю державу, пошук

ворога перекидається всередину країни, де кожен, навіть сама

близька людина може бути ворогом і всі змушені жити в по

стійному страху. Це характерно для тоталітарних держав, зо

крема для Північної Кореї, Російської Федерації. В умовах роз

витку демократії ці явища є неприпустимими, так як прагнен

ня до терпимості і толерантності є одним із головних її засад.

Толерантність у системі міжетнічної та міжнаціональної

взаємодії виступає механізмом реалізації високої культури

міжетнічного спілкування. Для неї характерні такі ознаки: від

мова від категоричності в оцінках культурних та політичних

цінностей етносів, прагнення зрозуміти інших, визнання мож

ливості множинних етнокультурних істин.

Толерантність не можливо нав’язувати. Як установка

вона повинна носити характер індивідуального добровільно

го вибору, а здобуватися через виховання, отримання ін

формації та багатого життєвого досвіду. Як дія, толерант

ність – це активна позиція самозбереження і поваги до ін

ших, уміння проявляти терпимість до різних, навіть кон

фронтувальних об’єктів.


562 Георг Зиммель. Избранное. – М.: Юрист, 1996, – 607 с.

449
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

У процесі формування толерантності діють механізми вза

єморозуміння та взаємного врахування інтересів. Міжетнічна

толерантність є не тільки принципом встановлення суспільно

політичного консенсусу, а й невід’ємною властивістю людсь

кої природи та міжособистісних комунікацій.

У «Декларації принципів толерантності» зазначається, що

виховання у дусі толерантності потрібно розглядати як невід

кладне завдання. Для цього потрібно здійснювати систематич

ні заходи для формування толерантності, викриваючи куль

турні, соціальні, політичні та релігійні чинники нетерпимості,

що призводять до насильства і відчуження.

Але пропагуючи толерантність ми не повинні перетворю

вати її в нігілізм і вседозволеність. Толерантність досить тісно

пов’язана з мірою свободи особистості, що відобразив у своє

му дослідження «Свобода та терпимість» С.М. Ліпсета563. Він

зокрема поставив запитання: наскільки може проявлятися мі

ра творчої свободи як прояву толерантності? Проблема поля

гає в тому в тому, що активна толерантність повинна проявля

тися в готовність поважати й захищати свободу і цінності

інших навіть у тих випадках, коли вони сприймаються як від

разливі. А здебільшого люди розуміють толерантність лише як

повагу до їх власних прав і цінностей. Це є проявами егоцент

ризму, що призводить до перекручення і спотворення розу

міння толерантності. Це проявляється в тому, що деякі люди

вимагають толерантного ставлення до власних цінностей і ві

рувань, не проявляючи подібного ставлення до цінностей

і вірувань інших людей, що призводить до зростання соціаль

ної та міжнаціональної напруги.

Толерантність не повинна переходити у вседозволеність,

аморальність і потурання гріху. Сучасний лібералізм формує

головний концептуальний «механізм» світської толерантності

– визнання відносності будьяких ідеалів. Для одного гомо

сексуалізм – явище нормальне, інший не бачить нічого пога

ного в законодавчій підтримці вживання легких наркотиків,

третій – в легалізації публічних будинків. Можна глумитися

над чужими святинями, виправдовуючи цим художній пошук,

можна перекручувати історію, тому що нічого святого немає.

А відтак людина розуміє толерантність як вседозволеність, так

як повинні поважати її вибір, який би він не був. В даному


563 Липсет С.М. Свобода и толерантность // Новое время. 1991. – №21. – С. 28, 29.

450
Шляхи оптимізації політики національної безпеки



Української держави в гуманітарній сфері

контексті людина в праві сповідувати вакхабізм, ленінізм, са

танізм. Всі релігії однаково потрібні (або не потрібні). І якщо

ти віриш не в це, а наприклад, у Христа, то ти – маргінал. Нія

ких абсолютних Істин! – І тільки це абсолютно. У кожного

своя правда. Так толерантність перетворюється на ідола.

В даному розумінні сучасний лібералізм приводить до фор

мування агресивної толерантності. Нібито ти можеш вільно

проявляти свої погляди, але якщо вони заперечують цінності

іншої людини, то вже не можеш їх виражати, а відтак і захища

ти свої цінності. Якщо ти християнин, то не можеш демонстра

тивно носити хрестик, бо порушуєш права атеїстів, чи не

можеш критикувати представників сексуальних меншин, бо

порушуєш їхні права. А коли в школі нашим дітям будуть на

саджувати ідеї терпимості до гомосексуалістів чи лесбіянок,

чи повинні ми це терпимо сприймати, навіть якщо це супере

чить нашому релігійному світогляду. Такі випадки агресивної

толерантності в багатьох розвинутих країнах з кожним роком

стають все більш масовими564.

Зокрема в містечку Reusel (Нідерланди)під час традиційно

го карнавалу група геїв увірвалася до церкви і зажадали свято

го причастя. Коли священик їм відмовив, так як це суперечило

християнському віровченню, то гейактивісти подали заяву

в поліцію, і священик був негайно викликаний в дільницю для

надання свідчень

В Глазго американський вуличний проповідник Шон Хоулс

був зааарештований і провів ніч у в’язниці , так як у проповіді

зазначив, що гомосексуалізм – це гріх. Суддя засудив його до

штрафу в 1000 фунтів.

В Німеччині декілька християнських сімей з містечка Саль

коттен були засуджені місцевим судом до серйозних штрафів

за те, що заборонили своїм дітям відвідувати уроки сексуально

го виховання в школі, пославшись на свої релігійні переконан

ня, а також заборонили їм брати участь у театральній постанов

ці «Моє тіло належить мені». Оскільки сім’ї не погодилися

з штрафом (виплатити штраф – означає визнати себе вин

ним), то чоловікибатьки сімейств були відправлені у в’язницю.

У Великобританії Верховний суд відкинув апеляцію міс

Лейдел з містечка Іслінгтон, співробітниці місцевого бюро ре

єстрації шлюбів, яка просила керівництво не змушувати її


564 Чому Європі не потрібен Бог? Електронний ресурс. Режим доступу:

http://christusimperat.org/uk/node/29073

451
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

реєструвати гейшлюби, оскільки це не відповідає її христи

янським переконанням. Керівництво бюро погрозило їй звіль

ненням. Міс Лейдел звернулася до суду, який визнав її претен

зії несуттєвими.

Ці випадки наочно нам показують, що в результаті реаліза

ції такої «толерантності» ми отримаємо суспільство, в якому

справжньої свободи думки і совісті не буде, так як така свобода

передбачає можливість її реального практичного вираження, а

в суспільстві масового споживання існує лише свобода отри

мання різноманітнх насолод, що розбещує людину, робить з неї

споживачапаразита, приводить до вседозволеності без будь

якого смислового інтелектуального чи духовного наповнення.



5.3.2. Досягнення консенсусу як важлива ознака політичної

культури

Для вирішення важливих державотворчих завдань, які ви

никають перед Українською державою потрібно сформувати

атмосферу взаєморозуміння і злагоди. В Конституції України

проголошується зміцнення громадянської згоди в країні та до

сягнення консенсусу. Все більше актуалізується потреба в де

ліберативній (узгоджувальній, консультативній, переговірній)

демократії – формі демократії, що передбачає проведенням

обов’язкових політичних консультацій з різними соціальними

группами для досягнення консенсусу.

Консенсус (від лат. Consentio – спільність почуттів, думок,

взаєморозуміння) – це угода значної більшості членів будь

якої спільноти щодо найбільш важливих принципів політичної

організації, розподілу цінностей, влади і прав у суспільстві.

Консенсус – універсальний принцип демократії, який до

зволяє вирішувати і попереджати протиріччя і конфлікти, зні

мати напруженість у суспільстві, досягати згоди зі спірних пи

тань. Принцип консенсусу передбачає врахування думки як

більшості, так і меншості. Його досягненню сприяє високий

рівень життя, повага прав і свобод людини, наявність толе

рантності (терпимості) в суспільстві, існування інституційних,

опрацьованих державою форм вирішення конфлікту, етнічна

та релігійна однорідність суспільства. Вперше поняття консен

сусу було введено в політичну практику О. Контом.

Теорія консенсусу розроблялася А. Токвілем, який обгрун

тував висновок про те, що суспільство існує тільки тоді, коли

більша частина людей має загальний погляд на різні проблеми,

452
Шляхи оптимізації політики національної безпеки



Української держави в гуманітарній сфері

загальні звички. Пануючі в конкретному суспільстві цінності й

ідеали зумовлюють моделі поведінки індивіда. Спільність цих

цінностей змушує індивіда пристосовуватися до позицій інших

людей, тим самим досягається рівновага суспільної системи.

У закінченій формі теорія консенсусу склалася в 1950–

1960і роки в працях Т. Парсонса, Е. Дюркгейма та ін Вона бу

дується на переконаності в здатності людини до запобігання

різним конфліктам і проведення дебатів в спокійній атмосфері.

У демократичних суспільствах звичайно виділяються три

об’єкти можливої угоди, які можуть бути трансформовані у

відповідні їм рівні консенсусу.

Перший рівень консенсусу показує, чи поділяє дане сус

пільство однакові ціннісні уявлення і цілі. Він означає згоду

з базовим нормам і принципам більшості членів суспільства.

Другий рівень консенсусу встановлює правила політичної

поведінки, що фіксуються в конституціях. Він означає згоду

більшості щодо головних «правил гри» (наприклад, визнання

результатів виборів, що відбулися).

Третій рівень консенсусу висуває на передній план про

блему «влада – опозиція». Консенсус з приводу політики оз

начає згоду більшості щодо основних форм організації полі

тичної влади (наприклад, визнання даної форми правління).

При цьому розбіжності можуть існувати з приводу ставлення

до членів уряду, а не до форми управління.

Подібні ідеї представляє дослідник П. Вознюк, виділяючи

два основні компоненти, необхідні для досягнення та підтри

мання національної злагоди. Це, поперше, достатньо чітка

структура суспільних інтересів (соціальний аспект побудови

консенсусу). Подруге, це існування дієвих механізмів полі

тичної комунікації, здатних забезпечити адекватне представ

ництво й оперативне узгодження наявних у суспільстві інте

ресів та позицій (інституційний аспект). Безперечно, важли

вою є також суто психологічна готовність людей до конструк

тивного діалогу. Проте вона цілком може бути результатом

реалізації двох зазначених умов.

Але чи сформовані в нашій країні вищезгадані компоненти

і чи готове українське суспільство та політична еліта на сучас

ному етапі до досягнення консенсусу? У країні існує велика

кількість соціальних груп, що відрізняються за віковими, ста

тевими, фаховими, майновими, територіальними, етнічними,

релігійноконфесійними, політикоідеологічними та іншими

453
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

критеріями. Слід також відзначити, що ці критерії здебільшо

го чітко не визначені і не завжди людина чітко ототожнює се

бе з певною соціальною групою, що в значній мірі впливає на

стабільність і передбачуваність її особистої громадянської по

зиції, яка є дуже важливим чинником у процесі суспільного

діалогу. Лише адекватно усвідомлені та структуровані інтере

си можуть бути більш чи менш успішно узгоджені.

Слід констатувати, що в Україні зростають диспропорції

в межах певних соціальних груп, зокрема зростає майнова ди

ференціація населення. Так, за останніми даними доходи 10%

найбільш заможних громадян України перевищують доходи

10% найбідніших в 12–15 разів565[с.7].

Певні проблеми ми маємо й із національною ідентичністю,

що ми відзначали в попередніх розділах. Слід також відмітити

наявність в Україні суттєвого викривлення територіальної (пе

редусім сільської та міської), а також регіональної ідентичнос

ті як спадок міграційних процесів минулого, головним чином

доби СРСР. Але однією з самих головних соціальних проблем

українського суспільства є жорсткий поділ на взаємно антаго

ністичні «владну еліту» і «народ». Відвертий цинізм можно

владців, які ігнорують інтереси «народу» на користь власним

приватним і суто егоїстичним прагненням, призводить до по

силення рівня недовіри населення до влади. Суспільство вна

слідок цього все більше розколюється, поляризується, втрачає

цілісність, а весь тягар такого стану несе мовчазна більшість.

Вона, крім того, позбавлена засобів контролю над діями еліти,

її фактично усунуто від участі в політичному житті.

Підсумовуючи слід зазначити, що в більшості населення

ще не пробуджені, не сформовані власні конкретні, більш

менш усвідомлені соціальні інтереси і соціальний статус. В да

ному контексті дослідник Є. Головаха зазначає, що «за цієї

суспільної ситуації (перехідного періоду) виникає дезорієнта

ція індивідуальної та масової свідомості, яка виявляється у

соціальнопсихологічній амбівалентності – суперечливому

поєднанні взаємовиключних орієнтацій»566[с. 27–28].

Ситуація також ускладнюється недостатнім рівнем готов

ності окремих соціальних груп до примирення, особливо в
565 Лібанова Е. Соціальна стратифікація українського суспільства і передумови становлення

середнього класу // Нова політика. – 2009. – № 1. – С. 5–11.

566 Головаха Є. Особливості політичної свідомості: амбівалентність суспільства та особистості //

Політологічні читання. – 1992. – № 1. – С.24–39.

454
Шляхи оптимізації політики національної безпеки

Української держави в гуманітарній сфері

сфері деяких контраверсійних історичних питань, що є на

слідком тривалого панування конфронтаційних ідеологем

«класової боротьби» і «диктатури пролетаріату». Відтак мож

ливість формування загальнонаціонального консенсусу в на

шій країні визначається здебільшого діями політичної еліти, її

ініціативою та активністю у царині порозуміння. Отже, саме

політикоінституційний аспект слід визнати вирішальним для

налагодження суспільного діалогу.

Але на жаль слід відмітити, що українські політичні сили

здебільшого прагнуть до реалізації власних цілей досить часто

будьякою ціною, не прагнучи до діалогу та досягнення кон

сенсусу задля суспільної злагоди. Найбільш яскраво це прояв

ляється у відносинах влада – опозиції, де ніхто не хоче йти до

порозуміння, а тільки критикують один одного, часто вико

ристовуючи «брудні технології».

А це призводить до виникнення «загрози використання си

лових методів боротьби для відновлення соціальної і політич

ної рівноваги, при якій цілі й цінності, покликані об’єднати і

консолідувати суспільство, відходять на другий план, підпо

рядковуються логіці боротьби, а не спільного творення, логіці

придушення, підкорення, а не пошуку компромісу і злагоди»567

[89, С. 10], що, на жаль, і відбулося на прикладі Євромайдану.

Навіть у мовному спілкуванні українських політиків «…пере

важає монологізм, коли один не чує іншого, практика домов

ляння, а не діалогічного обговорення, закритість, коли сус

пільство не має можливості зрозуміти дії і прагнення політич

них суб’єктів»568[105].

Тому в сучасних умовах актуалізується питання щодо фор

мування ефективних механізмів подолання політичних проти

річ і конфліктів, що в подальшому сприятиме вирішенню проб

лем і в інших сферах суспільного життя. У ситуації, коли сто

сунки влади і опозиції провокують підрив громадянського спо

кою (зокрема, і в міжетнічній площині) виникає потреба в еле

ментарному діалозі сторін. Причому досить важливо здійсню

вати діалог не лише на рівні політичних еліт, а в масштабах

усього суспільства. Хоча в Конституції не прописана норма, яка

б зобов’язувала керівництво у складні моменти суспільного

життя радитись із народом, закладений у ній принцип відпові
567 Медведчук В. Новий вимір демократії. – К.: Основні цінності, – 2001. – 144 с.

568 Постригань Г.Ф. Політичний дискурс як необхідна умова демократичного суспільства // Вісник

Київського університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2000. – Вип. 32. – С.72.

455
Політика національної безпеки Української держави

в гуманітарній сфері

дальності держави перед людиною за свою діяльність дає під

стави населенню, об’єднанням громадян, у т. ч. політичним пар

тіям, вимагати від влади у певних випадках не тільки діалогу, а й

звітів про здійснення державної політики в інтересах людини.

Україна прагне створити відкрите суспільство, що ставить

проблему консенсусного політичного дискурсу на перше міс

це. Влада як репресивний апарат вже не діє. Існування спіль

ноти та інституцій (і серед них головної – держави) значною

мірою залежить від того, як буде розвиватися політична кому

нікація. Відкрите суспільство характеризується тим, що в полі

тиці набуває значущості мова «Іншого». Сьогодні існує нагаль

на необхідність на основі цивілізованої політичної культури

створювати справедливі норми, що дозволяють конструктив



но вирішувати конфлікти, упорядковувати динаміку політич

ного процесу і суспільного життя в цілому

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Формування толерантності як протидія ксенофобії та нетерпимості iconЄвропейська Комісія проти расизму та нетерпимості: друга доповідь по україні (Прийнята 14 грудня 2001 року) Передмова
Комісія проти расизму та нетерпимості (єкрн) є органом Ради Європи, до складу якого входять незалежні члени. Його метою є боротьба...
Формування толерантності як протидія ксенофобії та нетерпимості iconЄврознавство – шлях до толерантності (методична консультація) Толерантність – потреба сьогодення
Проблема розвитку духовності, зокрема, толерантного ставлення людини до свого оточення, дуже актуальна в наш час. Принципово важливим...
Формування толерантності як протидія ксенофобії та нетерпимості iconАльтернативне бачення історії та його вплив на виховання толерантності учнів Цибульська Катерина, вчитель історії та правознавства тзош №30. Анотація
Вчитель наводить приклади елементів уроків та позаурочних заходів, на яких обговорюються теми Голокосту, Голодомору та інших геноцидів...
Формування толерантності як протидія ксенофобії та нетерпимості iconДисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика

Формування толерантності як протидія ксенофобії та нетерпимості iconІнтегрований захід «Розстріляне слово» Історія, зарубіжна І українська літератури 20-30х р. Ххст
Мета: узагальнити знання, отриманні на уроках історії, зарубіжної та української літера тури; формувати почуття людської гідності,...
Формування толерантності як протидія ксенофобії та нетерпимості iconЖити І працювати так, щоб поруч усім дихалось легко І спокійно, радісно моє педагогічне кредо
Любові, Толерантності. Звичайно, аби уроки були ефективними, досягали поставленої мети, потрібно, щоб вони відбувались за умови постійної...
Формування толерантності як протидія ксенофобії та нетерпимості icon«Реалізація шляхів естетичного виховання першокласників у процесі формування каліграфічної навички»
Розділ І. Психолого-педагогічні основи формування графічної навички у молодших школярів
Формування толерантності як протидія ксенофобії та нетерпимості iconДипломна робота «Реалізація шляхів естетичного виховання першокласників у процесі формування каліграфічної навички»
Розділ І. Психолого-педагогічні основи формування графічної навички у молодших школярів
Формування толерантності як протидія ксенофобії та нетерпимості iconАктуальність. Однією з важливих цілей навчання історії в школі є формування історичного мислення
Тема досвіду: Візуальні джерела як засоби формування інформаційної компетенції на уроках історії
Формування толерантності як протидія ксенофобії та нетерпимості iconВіталій Мудраков
Проаналізовано шлях формування І динаміку розвитку філософії релігії Фрідріха Ніцше в ранній період його інтелектуального становлення,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка