Галицька центральна районна бібліотека

Галицької ЦБС;

Мединська О.В. – головний бібліограф ЦБС.

Комп’ютерний набір : Куриляк Т.І. – комп’ютерник ЦБ.

Відповідальна за випуск: Мельницька О.П. – в. о. директора Галицької ЦБ

В історії України є постаті,які навіки закарбували своє прізвище в пам’яті потомків тим, що їх героїчний поступок чи геніальне творіння перевернули свідомість українців. Один з таких велетнів Духу – автор музики Гімну України «Ще не вмерла Україна» Михайло Вербицький.

Вербицький Михайло Михайлович ( 1815-1870 ) – український композитор, хоровий диригент, священик. Його старість напрочуд показова для розвитку української культури минулого століття. Він – уродженець західних окраїн українських земель, що здавна славилися своїми культурними традиціями.

Майбутній композитор народився 4 березня 1815 року в селі Явірник-Руський, неподалік від Перемишля (Польща) в сім’ї священика. Доля розпорядилася так, що уже в дитячому віці він та його молодший брат втратили батька та по суті залишилися сиротами. Однак хлопцям повезло, їх взяв на виховання до Перемишля далекий родич, Перемишлянський єпископ і високоосвічена людина Іван Снігурський. Так брати опинилися в особливо мистецьки насиченому середовищі.

Спочатку разом з братом Володиславом Михайло вчився в гімназії, згодом у ліцеї. Музичну освіту Михайло здобув у дяківській школі у Перемишлі, центрі українського духовного й національного відродження Галичини. Хлопець здобув добру європейську музичну освіту в музичній школі при греко-католицькому кафедральному соборі. Його вчителями були відомі чеські фахівці: Алоїз Нанке, Вікентій Серсаві, Францішек Лоренц. Він виховувався на мелодіях Гайдна, Моцарта, на творах Дмитра Бортнянського, Максима Березовського. За словами Михайла Вербицького, дяківська школа була для нього консерваторією в мініатюрі, а кафедральний хор дорівнював добрій опері – так гарно співали.

З 1833 року наступні 13 літ життя він провів у Львові, де вступив до духовної семінарії. Тут він починає серйозно займатися музикою, опановує техніку гри на гітарі, яка стала його улюбленим інструментом. Однак через матеріальні нестатки. М. Вербицький був змушений двічі залишити семінарію.

У 1846 році Вербицький повернувся до Перемишля, де став одним з найактивніших учасників українського відродження як композитор. З Божої ласки через два роки він закінчив навчання у духовній семінарії і висвятився на священика.

У 1852 році Михайло Вербицький одержав парафію в с. Млинах Яворівського повіту, де служив Богові і людям аж до смерті. Ще й досі чудом збереглася та дерев’яна церковця, в якій отець – Михайло своїм чудовим голосом відправляв Святу Літургію, а млинівські парафіяни горнувалися до свого пароха, любили і шанували його, бо був він священиком за покликанням.

Михайло Вербицький – один із перших композиторів – професіоналів у Галичині. Творча спадщина у нього багата: отець – написав 36 музичних композицій на релігійні мотиви, літургію, 12 оркестрових рапсодій, 8 симфонічних увертюр, трихори, два полонези, музику до близько 20 драматичних вистав. Іван Франко називав Михайла Вербицького «найзначнішим талантом» серед галицьких композиторів, а Станіслав Людкевич говорив, що він став «символом нашого національного відродження».

Особлива заслуга М. Вербицького перед українським народом – це композиція українського гімну « Ще не вмерла Україна» офіційно визнаним з 1917 року українським державним гімном. У грудні 1863 року вірш «Ще не вмерла Україна» - вперше опублікували у часописі «Мета» поряд із творами Шевченка «Заповіт», «Мені однаково» та «М. Костомарову». Отець Михайло Вербицький, як і всі інші, припустив, що ці слова належать Шевченкові. Вони так запали йому в душу, що він негайно вирішив покласти їх на музику. Замкнувшись у своїй дерев’яній церковці в селі Млини ( нині це вже територія Польщі), отець – Михайло почав записувати ноти.

Уперше «Ще не вмерла Україна» публічно було виконано 10 березня 1865 року в Перемишлі як заключний концертний номер світських «вечерниць у пам’ять Тараса» . Ця пісня, завдяки своїй легко прийнятній мелодії і патріотичному текстові швидко популяризувалася і поширилися серед широких кіл галицького громадянства.

Михайло Вербицький до кінця свого життя служив двом великим силам нашого духовного життя – молитві і пісні – служив самовіддано, одержимо і повсякчас.

Ім’я Михайла Вербицького, видатного композитора і відданого борця за народність музичного мистецтва, дороге українським людям, які високо цінують кращі культурні здобутки минулого.

«Ще не вмерла України ні слава, ні воля,

Ще нам , браття молодії, усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми браття, у своїй сторонці…»

Література про Михайла Вербицького

Вертіль О. Живі України і слава, і воля : до 140-річчя від дня смерті Михайла Вербицького / О. Вертіль // Урядовий кур’єр. – 2010. – 7 груд. ( № 229). – С.1,10.

Кошовенко В.В. Пісня, приречена на безсмертя: [про створення державного гімну України] / В.В. Кошовенко // Позакласний час. – 2007. - № 5. – С. 35-38.