Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20



Сторінка20/23
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.21 Mb.
ТипКонспект
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23
Тема 20. Проблеми та методологічні основи структурного аналізу діяльності

План

1.Поняття і будова людської діяльності

2.Теорії діяльності за С.Л.Рубінштейном і О.М.Леонтьєвим

3. Характеристика основних видів діяльності

4.Компоненти діяльності
1. У людини активність протікає в трьох формах: а) у формі діяльності; б) у формі поведінки, не рівній поведінці тварин і в) у формі споглядання (С. Л. Рубінштейн).

Активність людини з самих ранніх років регулюється вимогами суспільства. Ця форма активності, цей тип поведінки називається діяльністю.

Діяльність це специфічний вид активності людини, спрямований на пізнання і творче перетворення навколишнього світу, включаючи самого себе й умови свого існування. У діяльності людина створює предмети матеріальної і духовної культури, перетворює свої здібності, зберігає й удосконалює природу, будує суспільство, створює те, що без її активності не існувало в природі.

Творчий характер людської діяльності виявляється в тому, що завдяки їй вона виходить за природні межі, тобто перевершує свої генотипно обумовлені можливості. Внаслідок продуктивного, творчого характеру власної діяльності людина створила знакові системи, знаряддя впливу на себе і природу. Користуючись цими знаряддями, вона побудувала сучасне суспільство, міста, машини, за їх допомогою зробила нові предмети споживання, матеріальну і духовну культуру й, у кінцевому підсумку, перетворила саму себе. Історичний прогрес зобов'язаний своїм походженням саме діяльності, а не удосконалюванню біологічної природи людей.

Діяльність людини принципово відрізняється від активності тварин. Якщо активність тварин викликана природними потребами, то діяльність людини в основному породжується і підтримується штучними потребами, що виникають завдяки опануванню досягнень культурно-історичного розвитку. Це - потреби в пізнанні (науковому і художньому), творчості, у моральному самовдосконаленні тощо.

Головні відмінності діяльності людини від активності тварин полягають у такому:

1. Діяльність людини носить продуктивний, творчий, характер. Активність тварин має споживацьку основу, у результаті ними нічого нового порівняно з тим, що дано природою, не придумується і не створюється.

2. Діяльність людини пов'язана з предметами матеріальної і духовної культури, що використовуються нею або як інструменти, або як предмети задоволення потреб, або як засоби власного розвитку. Для тварин людські знаряддя і засоби задоволення потреб як такі не існують.

3. Діяльність людини перетворює її саму, її здібності, потреби, умови життя. Активність тварин практично нічого не змінює ні в них самих, ні в зовнішніх умовах життя.

4. Людська діяльність в її різноманітних формах і засобах реалізації є продуктом історії. Активність тварин виступає як результат їхньої біологічної еволюції.

5. Предметна діяльність від народження людям не дана. Вона "задана" у культурному призначенні і способі використання навколишніх предметів. Таку діяльність необхідно формувати і розвивати в навчанні і вихованні. Те ж стосується внутрішніх, нейрофізіологічних і психологічних структур, що керують зовнішнім боком практичної діяльності. Активність тварин споконвічно задана, генотипно обумовлена і розгортається в міру природного анатомо-фізіологічного дозрівання організму.

Діяльність відрізняється не тільки від активності, але й від поведінки. Поведінка не завжди цілеспрямована, не передбачає створення певного продукту, найчастіше має пасивний характер. Діяльність завжди цілеспрямована, активна, націлена на створення деякого продукту. Поведінка спонтанна ("куди поведе"), діяльність організована; поведінка хаотична, діяльність систематична.

Діяльність людини має такі основні характеристики: мотив, мету, предмет, структуру і засоби. Мотивом діяльності називається те, що спонукає її, заради чого вона здійснюється. Як мотив звичайно виступає конкретна потреба, що у ході і за допомогою даної діяльності задовольняється.

Мотиви людської діяльності можуть бути найрізноманітнішими: органічними, функціональними, матеріальними, соціальними, духовними. Органічні мотиви спрямовують на задоволення природних потреб організму (у людини - на створення умов, найбільшою мірою цьому сприятливих). Такі мотиви пов'язані зі зростанням, самозбереженням і розвитком організму. Це - виробництво продуктів харчування, одягу, будівництво житла тощо. Функціональні мотиви спонукають до різного роду культурних форм активності, наприклад до ігор і занять спортом. Матеріальні мотиви - до діяльності, спрямованої на створення предметів домашнього вжитку, різноманітних речей та інструментів, безпосередньо у вигляді продуктів, що обслуговують природні потреби. Соціальні мотиви породжують різні види діяльності, спрямовані на те, щоб зайняти певне місце в суспільстві, одержати визнання і повагу оточуючих. Духовні мотиви лежать в основі тих видів діяльності, що пов'язані із самовдосконаленням людини.

Тип діяльності звичайно визначається за її домінуючим мотивом (домінуючим тому, що всяка людська діяльність полімотивована, тобто спонукається декількома різноманітними мотивами).

Метою діяльності є її продукт. Він може являти собою реальний фізичний предмет, створюваний людиною, певні знання, вміння та навички, що одержуються в ході діяльності, творчий результат (думка, ідея, теорія, витвір мистецтва).

Мета діяльності не рівнозначна її мотиву, хоча іноді мотив і мета діяльності можуть збігатися. Різноманітні види діяльності, що мають ту саму мету (кінцевий результат), можуть спонукуватися і підтримуватися різноманітними мотивами. Навпаки, в основі деяких видів діяльностей з різними кінцевими цілями можуть ті ж самі мотиви. Наприклад, читання книги для людини може бути засобом задоволення матеріальних (продемонструвати знання і за це одержати високооплачувану роботу), соціальних (блиснути пізнаннями в колі значущих людей, домогтися їхньої прихильності), духовних (розширити свій кругозір, піднятися на більш високий рівень морального розвитку) потреб. Такі різні види діяльності, як придбання модних, престижних речей, читання літератури, турбота про зовнішній вигляд, вироблення вміння поводитися, можуть у кінцевому підсумку переслідувати ту ж саму мету: домогтися будь-що чиєїсь прихильності.

Предметом діяльності називається те, з чим вона безпосередньо має справу. Так, наприклад, предметом пізнавальної діяльності є всякого роду інформація, предметом навчальної діяльності - знання, вміння та навички, предметом трудової діяльності - створюваний матеріальний продукт.

Усяка діяльність має певну структуру. У ній зазвичай виділяють дії й операції як основні складові діяльності. Дією називають частину діяльності, що має цілком самостійну, усвідомлену людиною мету. Наприклад, дією, включеною у структуру пізнавальної діяльності, можна назвати одержання книги, її читання; діями, що входять до складу трудової діяльності, можна вважати ознайомлення із завданням, пошук необхідних інструментів і матеріалів, розробку проекту, технології виготовлення предмета тощо; діями, пов'язаними з творчістю, є формулювання задуму, поетапна його реалізація.

Операцією іменують спосіб здійснення дії. Скільки є різноманітних способів виконання дії, стільки можна виділити різних операцій. Характер операції залежить від умов виконання дії, наявних у людини вмінь і навичок, інструментів і засобів виконання дії. Наприклад, різні люди запам'ятовують інформацію і пишуть по-різному. Це значить, що дію щодо написання тексту або запам'ятовування матеріалу вони здійснюють за допомогою різних операцій. Операції, яким людина віддає перевагу, характеризують індивідуальний стиль її діяльності.

Засобами здійснення діяльності є інструменти, якими людина користується, виконуючи ті або інші дії й операції. Розвиток засобів діяльності веде до її удосконалювання, у результаті чого діяльність стає більш продуктивною та якісною. Мотивація діяльності у перебігу її розвитку не залишається незмінною. Так, наприклад, у трудової або творчої діяльності згодом можуть з'явитися інші мотиви, а старі - відійти на другий план. Іноді дія, раніше включена до складу діяльності, може виділитися з неї і набути самостійного статусу, перетворитися в діяльність з власним мотивом. У такому разі ми відзначаємо факт появи нової діяльності.

У міру розвитку людини, з віком, відбувається зміна мотивації її діяльності. Якщо людина змінюється як особистість, то мотиви її діяльності перетворюються. Прогресивний розвиток людини характеризується рухом мотивів у бік зростаючого одухотворення (від органічних - до матеріальних, від матеріальних - до соціальних, від соціальних - до творчих, від творчих - до моральних).



2. В загалі теорія діяльності була розроблена у радянський психології такими психологами, як Л.С.Виготський, С.Л. Рубін штейн, О.М. Леонтьєв, О.Р.Лурія, О.В. Запорожец, П.Я.Гальперин та іншими. Психологічна теорія діяльності почала розробляться у 20-х-початку 30-х років.

Психологічні риси діяльності.

1. Зміст діяльності не визначається цілком потребою, яка її породила. Потреба - це поштовх, а форми і зміст діяльності визначаються громадськими умовами. Зміст діяльності людини визначається не потребою, а метою. Мета управляє діяльністю.

2. Психіка повинна відбивати власні об'єктивні властивості речей і визначати ними способи досягнення поставленої мети.

3. Діяльність повинна стимулювати і підтримувати активність, яка відразу ж не задовольняє потребу. Отже, діяльність неможлива без пізнавальних і вольових процесів.

Ідея аналізу діяльності належить Л.С. Виготському. Їм введені поняття знаряддя, гарматних операцій, мотиву і мети. Згідно теорії Л.С. Виготського, вищі психічні функції виникають в спільній діяльності, в процесі спілкування як функції "розділені між людьми", і лише пізніше стають індивідуальними функціями.

По Л.С. Виготському, виникнення людського мислення можна зрозуміти лише в контексті вивчення становлення людської діяльності, становлення людської психіки, виникнення мови. Саме мова робить можливою появу свідомості, самосвідомості, вищих форм саморегуляції. Словесне формулювання вимог і опис умов утворює завдання діяльності, на рішення якої спрямовано мислення і дії людини.

Грунтовна розробка теорії діяльності зроблена С. Л. Рубінштейном і О.М. Леонтьєвим. Їх теоретичні підходи до тлумачення діяльності досі залишаються класичними. Серйозний вклад в розуміння діяльності зроблений в роботах А.В. Брушлинського, Г. П. Щедровицького, конкретні види діяльності - ігрова і учбова - розроблені відповідно Д.Б. Эльконіним, В. В. Давидовим і їх послідовниками.

За визначенням О.М. Леонтьєва : "Діяльність - це одиниця життя, опосередкованого психічним віддзеркаленням, реальна функція якого полягає в тому, що воно орієнтує суб'єкта у предметному світі". За природою діяльність соціальна. Соціальність діяльності полягає, передусім, в історичній спадкоємності: покоління передають нащадкам знаряддя і засобу діяльності, способи їх використання, що дозволяє новим поколінням освоювати складніші рівні діяльності. Крім того, соціальність полягає в спільному виробництві. Чим складніше діяльність, тим більшої взаємодії людей з розділеними функціями вона вимагає.

Людський досвід матеріалізований не у вигляді генного коду або інстинктів, що ускладнюються, а в створюваних поколіннями людей предметах, речах, знаряддях і соціальному середовищі. Людина не може існувати поза діяльністю і соціальними взаєминами. У діяльності людина використовує знаряддя праці і створює продукт, що задовольняє його потреби.

Предметність - є основною характеристикою діяльності. Окремі конкретні види діяльності розрізняються за формою, за тимчасовою і просторовою характеристикою, по їх емоційній напруженості і тому подібне, проте головна їх відмінність - в предметі, бо саме предмет діяльності надає їй спрямованість, будучи її дійсним мотивом. Предметом діяльності називається те, з чим вона безпосередньо має справу. Так, наприклад, предметом пізнавальної діяльності є всякого роду інформація, предметом учбової діяльності - знання, уміння і навички, предметом трудової діяльності - створюваний матеріальний продукт.

Таким чином, предмет діяльності може бути як матеріальним, так і даним в сприйнятті, в уяві, в думці. Головне, що він завжди відповідає якій-небудь потребі. Діяльність завжди мотивована, уявна невмотивованість діяльності означає лише, що мотив прихований.

Згідно О.М. Леонтьєву розрізняють діяльності зовнішню і внутрішню. Зовнішня діяльність - це діяльність з предметами матеріального світу або їх позначеннями, вона називається, відповідно, матеріальна або матеріалізована. Внутрішня діяльність - це діяльність на рівні свідомості, в ідеальному плані - операція образами, символами, ідеями.

Залучення людини до людської культури відбувається в результаті привласнення ним тих способів дій, якими створений предмет. Він опановує знаряддя, залучається до світу речей і їх функцій, вбирає досвід людства, світ людської культури. Іншими словами, спочатку діяльність виконується людиною в зовнішньому предметному плані. При цьому способи виконання діяльності він черпає або із спостереження, наслідуючи інших людей, або отримує уявлення про них з книг і розповідей, тобто привласнює їх від інших людей в процесі співпраці і спілкування. А потім відбувається інтериоризація -перевод присвоєних дій у внутрішній план, перетворення їх на власні схеми дій, думки, представлення.

Таким чином, вищі психічні функції можуть народитися тільки у взаємодії людей як интерпсихические, і лише потім стають індивідуальними, при цьому вони можуть втратити або видозмінити свою початкову зовнішню форму. Паралельно відбувається зміна самої форми віддзеркалення реальності : виникає рефлексія суб'єктом дійсності своєї власної діяльності, самого себе. В результаті породжується свідомість.

Таким чином, процес інтериоризації полягає не в тому, що зовнішня діяльність переміщається у внутрішній план, це процес, в якому внутрішній план формується. Узагальнюючи, визначимо інтериоризацію як перехід, в результаті якого зовнішні по своїй формі процеси перетворяться в процеси, що протікають в розумовому плані; при цьому вони піддаються специфічній трансформації - узагальнюються, вербализуются, скорочуються і, головне, стають здатними до подальшого розвитку, який переходить межі можливостей зовнішньої діяльності. У короткому формулюванні Ж. Піаже сказане звучить так: це перехід, що "веде від сенсрмоторного плану до думки".

Л.С. Виготський розуміє інтериоризацію як "врощення" зовнішніх предметних дій у внутрішній план. В процесі інтериоризації він виділяв два головні взаємозв'язані моменти:

1) гарматну структуру діяльності людини;

2) включеність індивідуальної діяльності в систему взаємин з іншими людьми.

Зворотний процес - переведення внутрішніх дій в зовнішній план - дістав назву екстериоризації.

У цивілізованому суспільстві спостерігаються усе більш тісне переплетення і зближення зовнішньою і внутрішньою діяльностей: фізична праця усе більш інтелектуализується, а пізнавальна діяльність дослідника може наповнюватися процесами, які по своїй формі є зовнішніми діями. Тобто людина постійно здійснює процеси переходу не лише від зовнішньої діяльності до внутрішньої, але і навпаки. Підводячи підсумок, можна сказати, що внутрішня по своїй формі діяльність, походить із зовнішньої практичної, не відділяється від неї і не стає над нею, а зберігає принциповий і двосторонній зв'язок з нею.
3. Спробуємо узагальнити і виділити основні види діяльності, властиві всім людям. Вони будуть відповідати загальним потребам, що можна виявити практично в усіх без винятку людей, а точніше - видам соціальної людської активності, в які неминуче включається кожна людина в процесі індивідуального розвитку. Це - спілкування, гра, навчання і праця. їх варто розглядати як основні види діяльності.

Спілкування - перший вид діяльності, що виникає в процесі індивідуального розвитку людини, за ним йдуть гра, навчання і праця. Всі ці види діяльності носять характер, що розвиває, тобто при включенні й активній участі в них дитини відбувається її інтелектуальний та особистісний розвиток.

Спілкування розглядається як вид діяльності, спрямованої на обмін інформацією між людьми, які спілкуються. Воно також переслідує цілі встановлення порозуміння, добрих особистих і ділових відносин, надання допомоги та навчально-виховного взаємовпливу людей. Спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, вербальним і невербальним. При безпосередньому спілкуванні люди знаходяться в прямих контактах, знають і бачать один одного, прямо обмінюються вербальною і невербальною інформацією, не користуючись для цього жодними допоміжними засобами. При опосередкованому спілкуванні прямих контактів між людьми немає. Вони здійснюють обмін інформацією або через інших людей, або через засоби запису і відтворення інформації (книги, газети, радіо, телебачення, телефон, телефакс тощо).

Гра - це вид діяльності, результатом якої не стає виробництво якогось матеріального або ідеального продукту (за винятком ділових і конструкторських ігор дорослих і дітей). Ігри часто мають характер розваги, відпочинку. Іноді ігри служать засобом символічної розрядки напруженостей, що виникли під впливом актуальних потреб людини, які вона не в змозі послабити іншим шляхом.

Типи ігор :

1. Індивідуальні і групові.

2. Предметні, тобто що включають в ігрову діяльність які-небудь предмети.

3. Сюжетні - розгортаються за певним сценарієм.

4. Ролеві - де поведінка людини обмежена певною ролю, яку він грає.

5. Ігри за правилами - ті, які регулюються певною системою правил.

6.Комбіновані типи ігор: предметно-ролеві, сюжетні ігри за правилами і тому подібне.

Навчання - вид діяльності, метою якої є набуття людиною знань, вмінь і навичок. Навчання може бути організованим (здійснюватися в спеціальних освітніх закладах) і неорганізованим (бути побічним, додатковим результатом інших видів діяльності). У дорослих людей навчання може набувати характеру самоосвіти. Особливість навчальної діяльності полягає в тому, що вона прямо служить засобом психологічного розвитку індивіда.

Особливе місце в системі людської діяльності посідає праця. Саме завдяки праці людина побудувала сучасне суспільство, створила предмети матеріальної і духовної культури, перетворила умови свого життя таким чином, що відкрила для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. З працею насамперед пов'язані створення й удосконалення знарядь праці. Вони, у свою чергу, стали чинниками підвищення продуктивності праці, розвитку науки, промислового виробництва, технічної і художньої творчості.

У процесі розвитку діяльності відбуваються її внутрішні перетворення. По-перше, діяльність збагачується новим предметним змістом. її об'єктом і, відповідно, засобом задоволення пов'язаних з нею потреб стають нові предмети матеріальної і духовної культури. По-друге, у діяльності з'являються нові засоби реалізації, що прискорюють її перебіг і удосконалюють результати.

Так, наприклад, опанування нової мови розширює можливості для запису і відтворення інформації; знання вищої математики покращує здатність до кількісних розрахунків. По-третє, у процесі розвитку діяльності відбувається автоматизація окремих операцій та інших компонентів діяльності, вони перетворюються на вміння і навички. По-четверте, у результаті розвитку діяльності з неї можуть виділятися, виособлюватися і далі самостійно розвиватися нові види діяльності. Цей механізм розвитку діяльності, описаний О.М. Леонтьєвим, одержав назву зсуву мотиву на мету.

Таким чином, людська діяльність має свій розвиток. Одна сторона цього розвитку співпадає з розвитком людства, з соціально-економічним процесом. Інша - з соціалізацією особи, тобто з процесом інтеграції зростаючої людини в діючу систему деятельностей. Дитина поступово в процесі свого розвитку залучається до спілкування, гри, вчення і праці. При цьому кожен цей вид діяльності також удосконалюється, ускладнюється.


4. Автоматизовані, свідомо, напівсвідомо і несвідомо контрольовані компоненти діяльності називаються відповідно уміннями, навичками і звичками.

Уміння - це елементи діяльності, що дозволяють що-небудь робити з високою якістю, наприклад точно і правильно виконувати якусь дію, операцію, серію дій або операцій. Уміння звичайно містять автоматично виконувані частини, називані навичками, але в цілому являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, принаймні в основних проміжних пунктах і кінцевій меті.

Навички - це цілком автоматизовані, інстинкто-подібні компоненти вмінь, реалізовані на рівні несвідомого контролю. Якщо під дією розуміти частину діяльності, що має чітко поставлену свідому мету, то навичкою також можна назвати автоматизований компонент дії. При автоматизації дій і операцій, перетворенні в навички у структурі діяльності відбувається ряд перетворень. По-перше, автоматизовані дії й операції зливаються в єдиний цілісно виконуваний акт, іменований умінням (наприклад, складна система рухів людини, яка пише або робить спортивну вправу, яка проводить хірургічну операцію або яка виготовляє тонку деталь, яка читає лекцію тощо). При цьому зайві, непотрібні рухи зникають, а кількість помилкових різко зменшується.

Важливе значення для розуміння процесу формування навичок має їх перенесення, тобто поширення і використання навичок, сформованих у результаті виконання одних дій і видів діяльності, на інші. Для того, щоб таке перенесення відбулося нормально, необхідно, щоб навичка стала узагальненою, універсальною, узгодженою з іншими навичками, діями і видами діяльності, доведеною до автоматизму.

Уміння утворюються в результаті координації навичок, їх поєднання в системи за допомогою дій, що перебувають під свідомим контролем. Через регуляцію таких дій здійснюється оптимальне керування уміннями. Воно полягає в тому, щоб забезпечити безпомилковість і гнучкість виконання дії, тобто одержання насамкінець надійного результату дії.

Уміння і навички діляться на типи: 1) рухові, 2) пізнавальні, 3) теоретичні, 4) практичні.

Велике значення у формуванні всіх типів умінь і навичок мають вправи. Завдяки їм відбувається автоматизація навичок, удосконалення вмінь, діяльності в цілому. Вправи необхідні як на етапі вироблення умінь і навичок, так і в процесі їх збереження. Без постійних, систематичних вправ уміння і навички зазвичай зникають, втрачають свої якості.

Ще один елемент діяльності - звичка. Від уміння і навичок вона відрізняється тим, що являє собою так званий непродуктивний елемент діяльності. Якщо уміння і навички пов'язані з вирішенням якогось завдання, припускають одержання якогось продукту і досить гнучкі (у структурі складних умінь), то звички є негнучкою (часто і нерозумною) частиною діяльності, виконуваною механічно, і не мають свідомої мети або явно вираженого продуктивного завершення.

На відміну від простої навички, звичка може деякою мірою свідомо контролюватися. Але від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (погані звички). Звички як елементи діяльності являють собою найменш гнучкі її частини.
Література
Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности.-М., 1980.

Бернштейн Н.А. Физиология движений и активность.- М., 1990.

Глуханюк Н.С., Семенова С.Л., Печерки на А.А. Общая психология: учебное пособие для вузов.- М.: Академический Проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2005.- 368 с.

Карпов А.В. Психологический аналіз трудовой деятельности.- Ярославль, 1988.

Леонтьев А.Н. Деятельность.Сознание. Личность.-М., 1997.

Петровський А.В. Личность. Деятельность. Коллектив.- М., 1982.

Суворова Г.А. Психология деятельности.-М., 2003.

Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность.-М., 1986.

Шадриков В.Д. Деятельность и способности.-М., 1994.
Тема 21. Психологічний аналіз потребнісно- мотиваційної підсистеми діяльності та поведінки особистості

План
1. Потреби як джерела активності особистості.

2. Поняття та сутність мотивів та мотивації.

3. Спрямованість особистості.

1. Людина набуває свою соціальну сутність, тобто стає особистістю, в процесі життя в активній предметній діяльності, спілкуванні та взаємодії з оточуючим соціальним середовищем. Тому проблема поведінки (активності) людини не в останню чергу зводиться до запитання: які спонукальні психологічні сили змушують людину ставити перед собою ту чи іншу мету, а потім домагатися її втілення? Тобто, за спробою пояснити поведінку людини неминуче постає питання про джерела її активності: що її до цього спонукало, які ж були причини, чим людина керувалася, яким є її мотив або мотиви? Це означає, що проблема поведінки в своєму глибинному змісті є проблема мотиваційної сфери особистості. В свою чергу визначення мотиваційної сфери починається з пояснення потреб, бо саме вони становлять основу мотиваційної сфери особистості.

Потреби – це активний стан особистості, що віддзеркалює її залежність від конкретних умов існування і породжують поведінку, яка спрямована на зняття цієї залежності.

Суттєво, що в процесі задоволення потреби відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. А це означає, що саме потреби є рушійною силою розвитку та активності людини. З одного боку, вони задають людині умови біосоціального існування і пов’язані з виникненням дефіциту в нормальній життєдіяльності – соціальній або біологічній. З іншого – потреби детермінують активність людини, спрямовану на усунення цього дефіциту.

Потреби мають одночасно і пасивний, і активний характер, бо, з одного боку, вони задаються умовами біосоціального існування індивіда й пов’язані з виникненням дефіциту в його нормальній життєдіяльності – соціальній або біологічній. З другого ж боку потреби детермінують активність, спрямовану на усунення цього дефіциту.

Властивістю потреб є також діалектична єдність їх суб’єктивної і об’єктивної сторін. Суб’єктивний бік потреби: а) це конкретний нестаток чогось, необхідність; б) це рівень розвитку цього нестатку, що посилює або послаблює імпульс до дії; в) це суб’єктивні засоби задоволення потреби; г) це, нарешті, значущість задоволення потреби та зусилля, необхідного для її задоволення.

Об’єктивний бік потреби характеризується наступним: а) об’єктом нестатку, потреби; б) ситуацією, що сприяє або не сприяє задоволенню потреби; в) об’єктивними засобами можливості задоволення потреби;

Однією з головних властивостей потреб є їх предметність, тобто потреби завжди жорстко “приземлені” та “прив’язані” до певних об’єктів і явищ зовнішньої дійсності.

Суттєво також, що потреби мають суспільно-особистісний характер, тобто вони завжди пов’язані з наявними потребами суспільства, формуються і розвиваються в контексті розвитку останніх.

Існують підходи до класифікації потреб за різними ознаками.

Потреби людини поділяють на базові, похідні та вищі. Базові потреби – це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності та відпочинку. Вони диктуються об’єктивними законами життя індивіда в суспільстві та його розвитку як особистості.

Похідні потреби – це потреби, що формуються на основі базових. До них належать, наприклад, естетичні потреби, потреби в навчанні та т. ін.

Вищі потреби – це потреби, пов’язані з такими аспектами життя людини, як її жертовність заради інших людей, творчістю особистості та тощо.

За вітчизняною класифікацією всі потреби розрізняють за походженням: природні та культурні; та за предметом: матеріальні (лежать в основі життєдіяльності людини), духовні (пізнавальні та естетичні – визначають рівень розвитку особистості), соціальні (відтворюють соціальну сутність людини).

Серед закордонних класифікацій можна навести психоаналітичний підхід К. Хорні, яка вважала, що людині з раннього дитинства притаманні дві основні потреби: у задоволенні біологічних потреб (в їжі, воді, відпочинку, притулку) і потреба у безпеці. Остання може не задовольнятися в разі ворожості оточуючого середовища, що викликає „базову тривогу”. Протягом всього життя людина намагається подолати почуття незахищеності. К.Хорні описала 10 невротичних потреб, які в тій чи іншій мірі проявляються в поведінці більшості людини для того, щоб зменшити (компенсувати) „базову тривогу”:

1) в любові та схваленні (прагнення бути об’єктом уваги та схвалення з боку інших);

2) в керівництві з боку інших (прагнення залежати від інших щоб запобігти одинокості);

3) в чітких обмеженнях (прагнення підкорятися встановленому порядку);

4) потреба у владі (прагнення домінувати та контролювати інших);

5) в експлуатації інших (прагнення використовувати інших в своїх цілях і страх бути використаним);

6) в суспільному визнанні (прагнення до високого соціального статусу);

7) у захопленні собою (прагнення створити ідеалізований образ самого себе, який позбавлений слабостей і недоліків, бажання отримувати компліменти з боку інших);

8) в честолюбстві (прагнення переважати та запобігати невдач);

9) в самодостатності та незалежності (дистанційованість, запобігання будь-яких відносин, які накладають певні обов’язки);

10) в бездоганності та незаперечності (прагнення бути морально непогрішним, доброчинним та бездоганним).

Інший автор психоаналітичної теорії самості Х. Когут також описав дві первинні потреби, які виникають в ранньому дитинстві: потреба в ідеалізації (бажання, щоб значимі оточуючі люді відповідали всім очікування дитини) та потреба в „зеркалізації” (бажання бути „віддзеркаленим” в свідомості інших в усій своїй унікальності та самоцінності). Поєднання цих потреб визначає прагнення протягом всього життя знайти в іншій людині „ідеальне дзеркало”.



Е. Фромм стверджував, що конфлікт між прагненням до свободи та прагнення зберегти безпеку визначає всю мотиваційну сферу особистості. Він описав п’ять екзистенційних потреб людини:

1. Потреба в установленні зв’язків. Для подолання ізольованості та відчуження людина прагне до встановлення зв’язків з іншими, заснованими на взаєморозумінні, співпраці та піклування.

2. Потреба в подоланні. В людині закладена потреба активного подолання всіляких бар’єрів на шляху до особистісного зростання, їй притаманний опір пасивності та інертності для того, щоб активно творити своє життя. Реалізація цієї потреби полягає в творчості.

3. Потреба в укоріненні (в „коріннях”). Люди прагнуть відчувати себе невід’ємною часткою світу. Після розриву симбіотичних зв’язків з матір’ю, потреба в захищеності доповнюється більш складною духовною потребою відчуття стабільності та надійності відносин з навколишнім світом.

4. Потреба в ідентичності. Потреба в тотожності з самим собою, усвідомлення особистої унікальності, розуміння того, ким людина є насправді.

5. Потреба в системі поглядів та вірності (відданості). Людині необхідна система орієнтацій в оточуючому світі, особистий раціональний погляд на природу і суспільство, а також об’єкт, у відданості якому людина бачить сенс життя.

Найбільш змістовний перелік потреб належить Х. Мюррею:

1) домінантність – прагнення контролювати, здійснювати вплив, перешкоджати, обмежувати;

2) агресія – прагнення до самоствердження за рахунок приниження інших;

3) пошук дружніх зв’язків – прагнення зблизити людей, ліквідувати перешкоди між ними;

4) відторгнення інших – прагнення відхилити будь-які спроби зблизитися з боку інших людей;

5) автономія – прагнення звільнитися від будь-яких обмежень;

6) пасивне підкорення – підкорення силі, прийняття долі, визнання особистої нездатності;

7) потреба в повазі та підтримці;

8) потреба у досягненнях – прагнення досягти чогось більшого, бути послідовним та цілеспрямованим;

9) потреба бути в центрі уваги;

10) потреба грати – перевага гри над будь-якою серйозною діяльністю, бажання розваг, безтурботності, безвідповідальності;

11) егоїзм (нарцисизм) – прагнення ставити свої особисті інтереси вище за інші, зосередженість на собі, самозадоволеність;

12) соціальність – нехтування особистими інтересами задля інтересів і цінностей групи, спрямованість та турбота про інших;

13) потреба пошуку захисника (покровителя) – очікування поради, допомоги, беззахисність, пошук втіхи, уважного ставлення;

14) потреба надавати допомогу;

15) потреба запобігати покарання – утримання особистих дій з метою запобігти засудження, покарання, прагнення рахуватися з думкою оточуючих;

16) потреба самозахисту – прагнення відстоювати свої права, думки, посилатися на обставини, захищатися;

17) потреба в подоланні поразок і запобіганні невдач – прагнення до самостійних дій;

18) потреба в запобіганні небезпеки;

19) потреба у порядку – прагнення до акуратності, упорядкованості, точності, краси;

20) потреба висловлювати судження – прагнення ставити питання і відповідати на них, схильність до узагальнення, абстрагування, захоплюватися „вічними проблемами”.

Х. Мюррей також визначив декілька груп потреб:

1) первинні (вісцерогенні) – вродженні, які відносяться до природних нужд організму (їжі, воді, сексуальному задоволенні, запобігання болю);

2) вищі – сформовані за життя і характеризують людину як соціальну істоту (важливіші серед них – в любові, співробітництві, автономії, агресії, творчості).

Виділяють також потреби:

1) явні (виражені) – мають явний прояв у діях, мові, поведінці, які доступні безпосередньому спостереженню;

2) латентні (приховані) – не виявляються в активній поведінці, але спонтанно виявляються в фантазіях, сновидіннях, іграх.

За функціями та формами прояву розрізняють потреби:

інтровертні – спрямовані на себе;

екстравертні – спрямовані на інших людей, оточуючий світ.

Потреба виявляє себе як в нервово-психічному напруженні, так і чисто психологічно – у формі мотиву поведінки. Інакше кажучи, якщо потреба – це нестаток в чомусь конкретному, то мотив – це обґрунтування рішення задовольнити зазначену потребу. Це означає, що перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживе складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб’єктивної та об’єктивної сторін потреби і дії, спрямованої на її задоволення.

Мотиви діяльності людини завжди пов’язані з її цілями. При цьому цілі і мотиви можуть збігатися, але не обов’язково. Для того, аби предмет чи явище дійсності стало метою нашої діяльності, необхідно попереднє усвідомлення людиною, що даний предмет чи явище має відношення до задоволення наявної у неї потреби, і потреба в ньому спонукає її до відповідної дії. Тільки в цьому випадку мотиви та цілі збігаються.

У психічному житті людини є й такі особистісні тенденції та установки, які недостатньо усвідомлюються нею або зовсім не усвідомлюються. І тоді цілі та дійсні мотиви розбігаються і навіть можуть протирічити одне одному.

Отже в основі будь-якої поведінки лежать потреби, що психологічно виявляються як мотиви, які в свою чергу, реалізуються в низці психологічних явищ: інтересах, прагненнях, переконаннях та установках.

2. На основі потреб формуються мотиви – усвідомлені спонукання людини до діяльності або поведінки. Мотиви тісно пов'язані з потребами і навпаки. Їх зв'язок виявляється в тому, що потреби реалізуються в поведінці і діяльності. Мотивами можуть виступати і потреби, і інтереси, і прагнення, і бажання, і почуття, і думки. Сукупність мотивів поведінки і діяльності розглядається як мотиваційна сфера особистості. У цілому ця сфера є динамічною й змінюється в залежності від багатьох обставин. Проте, ядром мотиваційної сфери, її «стрижнем» виступають відносно стійкі й домінуючі мотиви (саме в них першочергово виявляється спрямованість особистості).

Поняття мотивація в психології використовують у двох значеннях:

• як систему факторів, що обумовлюють поведінку (цілі, інтереси, потреби, мотиви, наміри);

• як характеристику процесу, що підтримує поведінкову активність.

Між спрямованістю і мотивами існує суттєва розбіжність. Будь-яка потреба є суб'єктивною й знаходиться на емоційному рівні в оперативній пам'яті. Мотив є свідомим, підпорядкованим певній цілі. Мотив зберігається в довгостроковій пам'яті людини. Здійснюючи однакові за формою вчинки, люди можуть керуватися різними, а іноді навіть суперечними мотивами.

Розрізняють три групи мотивів:

1) прості, до яких відносять потяги, бажання, хотіння;

2) складні, до яких відносять інтереси, схильності, ідеали;

3) випадкові, до яких відносять почуття, звички й афекти.

Серед простих мотивів насамперед виділяють потяг, або неусвідомлену потребу людини.

Коли людина усвідомлює свої потреби, але вони ще не виступають як сильне спонукання до дії, говорять про бажання. Бажання – це недостатньо сильний мотив.

Хотіння – це активний мотив, що спонукує до дії.

Інтерес – це спрямованість особистості на певний предмет, явище. В інтересах більш за все виражається пізнавальна потреба людини. Наявність інтересів виступає сприятливою передумовою діяльності, навчання.

Схильність – це спрямованість не тільки на предмет, але й на саму діяльність.

Більш високим і за змістом, і за силою спонукальних мотивів є ідеал. Ідеал – це вища форма мотивації, що виражає основні напрями особистих прагнень людини. Ідеалом може бути норма поведінки (мужність, витривалість, принциповість, конкретна особистість у цілому, літературний герой і, навіть, окрема ідея). Ідеал не завжди усвідомлюється, але він існує (в «психологічному підпіллі»). Проте рівняння на ідеал – усвідомлене.

Як мотиви можуть виступати і звички. Завдяки звичкам людина поводить себе певним чином.

Кожен період життя людини, кожен її більш-менш значний «крок» у системі суспільних відносин приводить і до зміни її мотиваційної сфери. У процесі розвитку особистості відбувається перетворення одних мотивів на інші чи стримування одних іншими; на базі одних мотивів формуються інші, виникають протиріччя між різними мотивами, змінюється співвідношення домінуючих і підпорядкованих мотивів.

Мотиваційну сферу людини можна оцінювати за розвиненістю, гнучкістю, структурністю. Чим більше різноманітних потреб, мотивів, цілей в людини, тим більш розвинена її мотиваційна сфера. Чим різноманітніше способи задоволення потреб, тим гнучкіше мотивація.

Таким чином, зміст мотивів є найбільш істотною характеристикою спрямованості особистості та рівня її вихованості. Мотив – це упредметнена потреба.

Оскільки особистість є членом суспільства, в аналізі потреб як основи мотивів треба виходити не з абстрактного уявлення про неї, а з того, як конкретний індивід включений у систему суспільних відносин і яким чином ця система відбивається в його індивідуальній свідомості.

Мотиваційна сфера є складним утворенням. Мотиви розрізняються не тільки за змістом, але й за рівнем усвідомленості, стійкості. Спрямованість особистості є результатом виникнення стійко домінуючих мотивів поведінки, а також інших особливостей особистості, що допомагають чи заважають реалізувати мотиви.

Теорії мотивації. Основні теорії мотивації прийнято розділяти на дві групи – змістові і процесуальні. У змістових теоріях акцент робиться на виявленні та вивченні внутрішніх спонукань (потреб, мотивів), які лежать в основі поведінки людей, їхньої професійної діяльності. У процесуальних теоріях розкриваються закономірності організації цілісної мотивованої поведінки з урахуванням взаємодії мотивів з іншими процесами -сприйманням, пізнанням, комунікацією.

Прикладом змістового підходу є концепція «ієрархії мотивів» А. Маслоу. Вона припускає, що основою мотивів є потреби, які утворюють піраміду. Згідно з даною концепцією всі потреби особистості підрозділяються на п'ять основних груп.

A. Фізіологічні потреби. Вони необхідні для виживання організму, лежать в основі гомеостатичної регуляції. Це – потреба в їжі, воді, відпочинку, сексуальному задоволенні, притулку.

Б. Потреби самозбереження включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек; у впевненості в тім, що фізіологічні потреби будуть задоволені; у захисті від невпорядкованості, болю, гніву, страху.

B. Соціальні потреби (потреби в соціальних зв'язках). Вони також називаються потребами причетності. Головними з них є потреби в соціальному єднанні з групою і приналежності до неї; у соціальних контактах, у любові, у позитивному ставленні з боку інших, у соціальних взаємодіях як таких.

Г. Потреби в шануванні включають, по-перше, потреби в повазі з боку інших – у визнанні ними особистих досягнень, компетентності, особистісних якостей і достоїнств; по-друге, – потребу в самоповазі.

Д. Потреби самоактуалізації – це потреби особистості в реалізації своїх потенційних можливостей і здібностей, у «особистісному зростанні», тобто розвитку власної особистості, у розумінні, осмисленні і розвитку власного «Я».

П'ять груп потреб одночасно є й п'ятьма основними рівнями потреб, розташованими у виді строгої ієрархічної структури співпідпорядкованості.

Це означає, що потреби кожного вищерозташованого рівня виникають (актуалізуються) тільки тоді, коли потреби всіх нижчерозташованих рівнів задоволені. Наприклад, якщо людина відчуває сильний голод (рівень А), то саме він є головним мотивуючим фактором поведінки. Лише після того, як ця потреба буде задоволена, людина починає прагнути до задоволення потреб інших рівнів – зокрема, безпеки, соціального визнання тощо.

Задоволення потреб нижчерозташованих рівнів є обов'язковою умовою і причиною актуалізації потреб вищерозташованих рівнів. Наприклад, лише після того, як буде забезпечена безпека, виникають потреби соціального порядку. Після того як людина домагається їхнього задоволення (соціального визнання), він починає випробувати потреби в повазі, у самоповазі, у власному удосконалюванні.

Нижчі потреби (рівні А і Б) позначаються як «потреби дефіциту», а вищі (рівні Г і Д) – як «потреби росту»: перші забезпечують виживання, а другі – розвиток особистості.

Оскільки з розвитком людини як особистості розширюються її потенційні можливості, потреба в самовдосконаленні ніколи не може бути задоволена цілком. Тому і процес розвитку мотивації не є обмеженим.

3. Найістотнішою стороною особистості, що характеризують її мотиваційну сферу, а тим самим і її поведінку, є спрямованість. Спрямованість – це усталена система найважливіших цільових програм особистості, що визначає смислову єдність її ініціативної поведінки, яка протистоїть випадковостям життя.

Спрямованість виступає як системоутворююча якість особистості, яка визначає її психологічний склад. Саме в спрямованості виражаються цілі, в ім'я яких діє особистість, її мотиви, суб'єктивні ставлення до різних сторін дійсності.

У сучасних дослідженнях виділяють три основні види спрямованості особистості:

1. особиста (престижна, егоїстична);

2. групова (суспільна чи альтруїстична);

3. ділова (інтерес до справи, до пізнання дійсності).

Особиста спрямованість виникає внаслідок переваги мотивів власного благополуччя, самоствердження. Групова спрямованість має місце тоді, коли вчинки людини спонукають інтереси організації та інших людей. Ділова спрямованість породжується самою дійсністю, через захоплення нею. Це може бути спрямованість на науку, спорт, професію, мистецтво.

Спрямованість може виявлятися в різних сферах життєдіяльності людини. Наприклад, можна говорити про морально-політичну спрямованість (ліберальну або консервативну), професійну спрямованість («технічну» або «гуманітарну»), побутову спрямованість (на дім та сім'ю або на друзів).


Література

Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию. Курс лекций / Ю.Б. Гиппенрейтер. – М.: Че Ро, 2002. – 336 с.

Загальна психологія / Сост. Скрипченко О., Долинська.Л., Співак Н. та ін.. – К.,1997.

Корольчук М.С. Основи психології. Опорні конспекти, схеми,методики / М.С.Корольчук, В.М. Крайнюк, В.М. Марченко. – К.: Ніка-центр, 2009. – 320 с.

Максименко С.Д. Загальна психологія / С.Д. Максименко. – К.: ЦУЛ, 2004. – 272 с.

Серьожникова Р.К. Психологія і педагогіка. Навчально педагогічний посібник./ Р.К. Серьожникова. – К., 2003 –270 с.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Схожі:

Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconEuropean Credit Transfer System ects інформаційний пакет 2010/2011 Напрям підготовки 0306 „Менеджмент” Чернівці – 2010 Зміст
Список викладачів з інших факультетів, що читають дисципліни на географічному факультеті
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки» (для студентів галузі знань 0305...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconМетодичні вказівки І плани семінарських занять циклу гуманітарної підготовки з нормативної дисципліни
«Історія української філософії» для студентів очної І заочної форми навчання галузі знань 0203 «Гуманітарні науки», напрям підготовки...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма навчальної дисципліни психодіагностика галузь знань 0301 Соціально-політичні науки Напрям підготовки 030102 Психологія
Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної І індивідуальної роботи становить
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма з підготовки та складання вступного випробування з дисциплін "Маркетинг", "Основи менеджменту"
Менеджмент організацій І адміністрування (за видами економічної діяльності)” освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” / Укл проф....
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconМетодичні рекомендації до самостійної роботи студентів, тематику контрольних робіт для студентів заочної форми навчання, рекомендовану літературу
Текст]: методичні рекомендації для студентів спеціальностей 030505 „Управління персоналом та економіка праці", 030601 „Менеджмент...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconН. Б. Кирич д е. н., професор кафедри
«Економіка І підприємництво» напряму підготовки 030507 «Маркетинг» /Укл.: проф. Федорович Р. В., доц. Борисова Т. М., доц. Бурліцька...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма творчого конкурсу за обраним фахом галузь знань 0201 „Культура" напрям підготовки 020104 „Народна художня творчість"
«фольклорне мистецтво», «народне пісенне мистецтво», «хорове мистецтво (народний хор)», «хорове мистецтво (академічний хор)», «академічний...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма творчого конкурсу за обраним фахом галузь знань 0201 „Культура" напрям підготовки 020104 „Народна художня творчість"
«фольклорне мистецтво», «народне пісенне мистецтво», «хорове мистецтво (народний хор)», «хорове мистецтво (академічний хор)», «академічний...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма навчальної дисципліни релігійна філософія та теологія: християнська філософія І теологія ХХ ст. Галузь знань 0203 Гуманітарні науки Напрям підготовки 020301 Філософія
Метою нормативної дисципліни «Релігійна філософія І теологія: Християнська філософія І теологія ХХ ст.» є вивчення католицької, протестантської...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка