Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20



Сторінка21/23
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.21 Mb.
ТипКонспект
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23
Тема 22. Психологічний аналіз операціональної підсистеми діяльності та поведінки особистості

План

1. Основні положення психологічної теорії діяльності.
2. Психомоторика в складі діяльності.

3. Формування сенсомоторних навичок.

4. Зумовленість дій головними ознаками праці.
1. Основні положення щодо вивчення складу діяльності сформульовані С. Л. Рубінштейном, розвинуті в працях О. М. Леонтьєва, його учнів та послідовників. З поширенням діяльнісного підходу загальноприйнятим стало виділення таких скадовіх діяльності:

1) мотив діяльності: без мотиву діяльності не буває; немотивована діяльність це діяльність із суб''єктивно й об''єктивно прихованим мотивом;


2) ціль дії: людська діяльність не існує інакше, як у формі дій. Якщо з діяльності умовно вичленувати дії, то від діяльності взагалі нічого не залишиться;
3) задача операція: задача це локальна ціль; способи, якими вона здійснюється,називаються операціями;

4) операція функціонально-фізіологічна система: в процесі оволодіння людиною діями, знаряддями (засобами), операціями формуються специфічні функціональні системи -мозкові структурні новоутворення, в яких закріплені зовнішні (рухові) й внутрішні (розумові, наприклад, логічні) операції.


Між названими складовими діяльності існують внутрішні системні зв''язки. Діяльність може втратити мотив, який викликав її до життя, і тоді вона перетвориться на дію, яка може реалізувати зовсім інше ставлення до світу, іншу діяльність; навпаки, дія може набути самостійної спонуки й
стати особливою діяльністю; нарешті, дія може трансформуватися у спосіб досягнення цілі, в операцію, здатну реалізувати різні дії (О. М. Леонтьєв, 1975).
Серед різних підходів до вивчення складу діяльності найпоширеніші: аналітичний, алгоритмічно-структурний (О. І. Губинський), структурно-функціональний (Н. Д. Гордєєва, В. П. Зінченко), системно-операційний (Г. В. Суходольський), системний (В. Д. Шадриков). Для всіх цих підходів спільним є виділення дій, операцій як складових діяльності, відмінним є методологічні засади, які зумовлюють особливості розгляду діяльності як складного, багаторівневого, динамічного явища, а також виділення конкретних дій, операцій.

У загальнопсихологічних і практично-прикладних дослідженнях різновидів діяльності дії класифікуються за рядом ознак:



1) видом діяльності: трудова діяльність існує у трудових діях, навчальна діяльність З у навчальних діях, діяльність спілкування є у діях (актах) спілкування(О.М.Леонтьєв);
2) змістом та способом виконання є чуттєво-практичні та предметно-знаряддєві(Н.Д.Гордєєва,В.П.Зінченко);
3) співвідношенням предметного та розумового плану є графічні, предметно-просторові,словесно-описові(В.В.Давидов);
4) рівнем усвідомлення наміру (мети) є імпульсивні, довільні, суто вольові (С.Л.Рубінштейн);
5) особливостями цілі є рухові; гностичні (перцептивні, розумові); соціально-комунікативні (вчинки, свідомо висловлене ставлення); комунікативні (встановлення і підтримання контактів); організуючі (накази, команди, прохання, поради, пояснення, вказівки, схвалення, невдоволення); обслуговуючі, спрямовані на задоволення тих чи інших потреб (Є. О. Климов);
6) особливостями предмета (об''єкта) діяльності є предметно-практичні, предметно-розумові, знаково-практичні, знаково-розумові (М. В. Гамезо, Б. Ф.Ломов,В.Ф.Рубахін);
7) нормативністю, пошуковістю є репродуктивні, стандартні, пошукові й творчі; за формою вони можуть бути індивідуальні, групові та сумісні (П. А. Гончарук).
Структуру цілісної дії на основі структурно-функціонального підходу дослідили Н. Д. Гордєєва та В. П. Зінченко.За їхнім визначенням, дія є складною функціональною організацією цілої низки когнітивних, виконавських, цілеутворюючих, емоційно-оцінювальних процесів, які реалізуються на різних рівнях, між котрими існують рухливі зв''язки. Цілісна структура як діяльності, так і дії може вбирати в себе утворення, які належать до різних рівнів розвитку, функціонування. Так, той чи інший когнітивний компонент (сенсорний еталон, образ, схема) може стосуватися діяльності,
дії, операції. Можлива також велика кількість комбінацій з компонентів, котрі належать до різних рівнів і диктуються; предметним змістом, метою та задачами діяльності. Останні визначають, який з компонентів діяльності може взяти насебе функцію домінуючого, системоутворюючого фактора.
Запропонована авторами модель функціональної структури людської дії містить ряд блоків (образ ситуації та образ дії), пов''язаних із предметною ситуацією через полімодальний аферентатор і моторний компонент дії. Образ ситуації та образ дії виступають як джерела побудови програми моторного компонента дії. Інформація надходить в інтегральну програму з образних компонентів системи. Вона збагачується із схем і способів дій, які зберігаються в блоці пам''яті. Інформація про необхідні параметри дій надходить із блоку інтегральної програми у блок диференціальної програми, трансформуючись, наприклад, в окремі моторні команди. В блок контролю та корекції надходить узагальнена інформація про схему дії та потрібний результат з інтегральної програми і детальна інформація з диференціальної програми. У блок, що відповідає за збереження й актуалізацію схем пам''яті, надходить інформація про успішність дій (це схеми способів, прийомів, тактики виконуваних дій).

Розглядаючи операціональний склад предметної дії, треба розрізняти орієнтаційну основу дії та прийоми її безпосереднього виконання.

Під орієнтаційною основою дії розуміється сукупність відображених суб''єктом об''єктивних умов, на які він реально орієнтується при виконанні дії (діяльності). В загальному вигляді схема орієнтаційної основи охоплює такі основні моменти, спільні для різних видів діяльності:
1) аналіз і виділення заданих характеристик очікуваного продукту (ціль діяльності);
2) аналіз предмета діяльності, виділення його вихідних характеристик та оцінка можливості отримання потрібного продукту, виділення проміжних характеристик;
3) аналіз засобів праці, технологічних особливостей обробки предмета праці з метою одержання її продукту;

4)аналіз складу, послідовності, способів виконання дії;


5)контроль і корекція дії в процесі її виконання;
6)оцінка кінцевого продукту як досягнутої цілі.
Виконавська частина дії, особливо трудової, включає рухи людського організму, що безпосередньо впливають на предмет праці через знаряддя праці. І. М. Сєченов, розглядаючи природу довільних рухів, наголошував на тому, що хотіння (потреба) тоді буде мотивом або ціллю, а рухи дією, або способом досягнення цілі, якщо рух усвідомлюється як засіб задоволення хотіння. Дія, у якій об''єднуються чуттєвий і руховий компоненти, називається психомоторною дією, або психомоторикою. У руховій активності людини можна виділити чотири рівні:
1)рівень цілісної діяльності;

2)рівень коремого акту діяльності;

3) рівень макрорухів, з яких через набуття предметності й реалізацію цільових програм будуються дії;

4) рівень мікрорухів, які є елементарними руховими актами; мікрорухи інтегруються в просторово-часовому співвідношенні в макрорухах.




2. К. К. Платонов, досліджуючи психомоторику людини у трудовій діяльності, дійшов висновку, що зв''язок сприймання і відповіді-руху може здійснюватися в різних формах, а саме:
1) проста сенсомоторна реакція - найбільш швидка відповідь заздалегідь відомим простим одиничним рухом (наприклад, натискування або відпускання кнопки) на завчасно відомий сигнал, який може з''явитися раптово;
2) складна сенсомоторна реакція (розрізнення, вибору) - відповідь на кілька можливих сигналів, які з''являються у певній (випадковій) послідовності, заздалегідь обумовленим способом;
3) сенсомоторна координація - найскладніший і найновіший для трудової діяльності сенсомоюрний процес; у сенсомоторній координації динамічне не тільки сенсорне поле, як це має місце в реакції на об''єкт, що рухається, а реакція рухового акту; сенсомоторна координація наявна
коли існує узгодження (координація) рухів з динамічним образом, наприклад, реакція слідкування це утримання за допомогою рухів у заданому положенні об''єкта, котрий має тенденцію до безперервних відхилень;
4) ідеомоторика - зв''язок уявлення про рух з його виконанням, взаємозв''язок слова й дії (першої та другої сигнальних систем); експериментальне встановлено, що рухові уявлення завжди супроводжуються мікроскороченнями мускульних груп, які реалізують уявлювані рухи ;
Сенсомоторика - це процес, у якому відображений зв''язок психіки з мускульним рухом. Проте не кожен мускульний рух людини, наприклад, тремтіння від холоду або клювання носом того, хто засинає сидячи, є сенсомоторикою. Але всякий робочий рух, тобто рух, що входить у процеси
праці як засіб її існування, завжди становить вияв психомоторики.
Трудова діяльність реалізується внаслідок виконання дій різної складності й призначення. Трудові дії виражаються її рухах, які характеризуються силою, швидкістю, тривалістю, точністю, ритмічністю, координованістю. Робочі рухи поділяються на:

1) основні - мінімально необхідні для досягнення цілі трудової дії;


2) поправочні - уточнюють основні щодо відхилень від заданих параметрів виконання дії;

3) додаткові - такі, що не стосуються основного завдання, але необхідні як допоміжні для основного трудового акту фактори;


4) аварійні - додаткові, необхідні для ліквідації наслідків аварійної (або передаварійної) ситуації;
5) зайві - ті, що заважають основним робочим рухам;
6) помилкові - ті, що виконуються замість правильних рухів, не пов''язані з ціллю й не приводять до її досягнення (К. К. Платонов).
Структуру побудови робочого руху визначають три взаємопов''язані фактори - фізіологічний, психологічний і механічний.
Фізіологічні механізми побудови рухів пов''язані з діяльністю спеціальних відділів кори головного мозку. Важливу функцію тут виконують канали зворотного зв''язку, інформація яких є основою оцінки та координації перебігу й результатів рухів. Психофізіологічні механізми координації
та побудови рухів відіграють надзвичайно важливу роль у професійному навчанні. Для навчання швидких і точних рухів, що складають трудові дії, необхідно створювати умови, які забезпечують швидку й точну оцінку результатів дай тих, хто навчається.
Психологічні механізми забезпечують цільову оцінку й опосередкованість регуляції рухів. Рухам як компонентам операціонального складу сенсомоторних дій притаманні доцільність, адекватність (відповідність ситуації й стану об''єкта діяльності), поліефекторність (можливість виконання однієї
й тієї ж дії за допомогою психомоторних компонентів), узгодженість (просторово-часова), підпорядкованість (з іншими учасниками діяльності).
Механічні характеристики робочого руху визначаються шляхом, який здійснює кінцівка (рука, нога) в просторі, тобто траєкторією, в якій розрізняють форму, напрямок та обсяг руху; швидкістю і величиною шляху, що припадає на одиницю часу (рухи можуть бути рівномірними, рівномірно-
прискореними, рівномірно-сповільненими, нерівномірно-прискореними і нерівномірно-сповільненими); темпом з частотою повторення циклів однакових рухів; силою, тобто створюваним тиском або тягою.
В експериментальних дослідженнях психомоторики людини одним із головних показників її розвитку та функціональних особливостей є тремор З мимовільні ритмічні мускульні коливання, котрі викликають коливальні рухи кінцівок, тулуба; найчастіше простежується тремор пальців рук,
голови, повік. Н. А. Розе в дослідженнях тремору розглядає його у двох самостійних зрізах:

1) тремор як показник ступеня координації рухів; застосовуються різні варіанти методик вимірювання статичного і динамічного тремору з метою визначення точності, координованості рухів у просторі і часі;

2) тремор як регулятор тривалості й успішності виконання руху; за всієї важливості цієї функції тремору вона ще недостатньо досліджена; наявні дані дають змогу стверджувати, що регулятивна функція тремору є по суті енергетичною; це підтверджується виявленими високозначущими
кореляційними зв''язками низькочастотного тремору з диханням і кровообігом. Існує припущення (В. С. Гурфінкель, Я. М. Коц, М. П. Шік, К. П. Іванов), що частотний компонент присутній і в самій мускульній активності.
Вивчення розвитку рухової сфери людини показало:
1) до 13-14 років функціональне дозрівання рухового аналізатора закінчується;

2) у віці 27-33 років помітний регрес моторного навчання, однак триває поступ вербального


навчання;

3) будь-яка окрема характеристика різних рухових систем - силова, швидкісна, точнісна -розвивається вкрай нерівномірно;

4) простежуються деякі вікові особливості вияву психомоторики в різних видах праці. Так, у віці від
до 25 років основна маса працюючих обслуговує конвеєри, виробництво, верстати-автомати та напівавтомати, у 26-ЗЗ років 65 % від загальної кількості - оператори на пульт управління, 15 % - слюсарі-наладчики. Однак за всієї мінливості та варіативності показників тремору в досліджуваних різних вікових груп підтвердився факт певної індивідуальної сталості тремору, який визначає індивідуально-типові особливості кожного досліджуваного, а також вікові-статеві та деякі професійні особливості тремору.

Професійна майстерність включає як особистісні,психофізіологічні, психомоторні властивості людини. У оновленні майстерності органічно пов''язані когнітивна, релятивна та сенсомоторна сфери індивіда. Суттєву роль у забезпеченні успішності трудової діяльності відіграють і загальнотрудові й спеціальні навички, основу яких становлять перцептивні, інтелектуальні та сенсомоторні.



3. Навички створюються в процесі автоматизації дій. Вони функціонують як цілісна саморегульована сенсомоторна структура з редукованим самоконтролем, тобто відсутністю наміру усвідомленого поопераційного контролю.
АВТОМАТИЗАЦІЯ – вправа з метою надання дії плавності, необхідної швидкості, зняття напруження.
Етапи формування навички:

СИНТЕТИЧНИЙ - об''єднання елементів у цілісну дію


АНАЛІТИЧНИЙ - вичленування та оволодіння окремими елементами дії
автоматизація навички дедалі якісніше виконання дії за певного послаблення довільної уваги й появи можливості її розподілу; зникнення зайвих рухів; можливість позитивного перенесення формування зв''язків у першій сигнальній системі; тимчасові переходи осередку оптимального збудження в першу сигнальну систему
високоавтоматизована навичка точне, економне, стійке виконання дії, інколи стає засобом виконання іншої, більш складної дії, виконуваної вже під контролем свідомості оптимальний осередок, збудження, пов''язаний з виконанням іншої: дії, яка виконується пригальмованими, але вже утвореними раніше зв''язками
деавтоматизація (не обов''язковий). Погіршення виконання дій. Поява попередніх помилок і напруженості ослаблення зв''язків, унаслідок згасаючого гальмування, загального зниження тонусу кори або негативної індукції
повторна автоматизація поновлення особливостей IV етапу.
У різних видах діяльності, особливо професійній, має місце структурно-функціональні конфігурації операціонального складу виконуваних суб''єктом нормативних і пошукових дій, які виступають професійно важливими якостями людини і забезпечують її діяльнісну успішність. З метої
визначення професійно важливих якостей проводиться психологічне вивчення професій - професіографія. Психологічна професіографія може здійснюватися з такими точними цілями - раціоналізації праці, професійної орієнтації та профвідбору, професійного навчання.
Початковим етапом у професіографії (незалежно відмети) є використання класифікаційних схем, що дають можливість орієнтуватися у світі професій і спеціальностей.
У запропонованій Є. О. Климовим класифікації провідними є такі ознаки праці, як предмет, ціль, знаряддя, умов. До головних ознак належать також характеристики змісту та етапу виконання конкретної професійної, діяльносїі.
Ознака класифікації спеціальностей: ступінь класифікації, характеристика спеціальностей
Предмет праці: тип біономічні (людина-природа); технономічні (людина-техніка); соціономічні (людина-людина); сигномічні (людина-знакова система); автономічні (людина-художній образ).
Цілі праці: клас гностичні (розпізнавання, розрізнення, оцінка, перевірка); перетворювальні (обробка, впорядкування, перетворення, організація, вплив, переміщення, обслуговування); пошукові (знаходження, відкриття, творення нового)
Знаряддя праці: відділ ручна праця (прості та механізовані ручні знаряддя праці); оператори механізмів (механічне, машинне, в тому числі транспортне, обладнання з ручним управлінням); оператори автоматизованих систем (автоматичні, автоматизовані системи, пультовим управлінням)
Умови праці: група з підвищеними вимогами до морально-політичних якостей людини; з незвичайними умовами або мікрокліматом; з побутовим типом мікроклімату; з умовами праці на відкритому повітрі.


3.4. У біономічних, технономічних, артономічних професіях переважають предметно-практичні й предметно-розумові дії, у сигномічних - знаково-практичні та знаково-розумові, в соціономічних - комунікативні дії. Безумовно,одна професійна діяльність не може обійтись без спілкування. Отже, йдеться лише про домінування певних дій відповідно до предмета праці та її змісту.

Типи дій визначаються метою конкретної праці та етапом її виконання. У гностичних професіях головними вважаються дії розпізнавання, визначення, оцінки; у перетворювальних - обробки, впорядкування, організації, переміщення, доповнення тощо; у пошукових - виділення, придумування, знаходження. На підготовчому етапі, як правило, більш типовими є штатні, тобто нормативне задані дії. В процесі безпосереднього виконання трудового завдання мають місце різні за складністю як стандартні, так і творчі пізнавально-пошукові та перетворювальні дії. Кожна дія включає: орієнтувально-оцінювальний етап (переважає розумова активність) та безпосередньо виконавський етап (переважає сенсомоторна або мовномоторна моторність).

Виділення в процесі вивчення професійної діяльності видів (типів, форм) дій дає змогу досить повно описати особливості інформаційного процесу, що розгортається під час їх виконання. На цій основі створюється можливість визначити відповідно до кожної дії психологічний рівень обробки інформації та вимоги, які ставляться до когнітивних, психомоторних здібностей людини щодо здатності забезпечити успішне виконання цих дій.

Література


Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства / Д.Белл // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. – К.: «Либідь», 1996.

Богоявленская Д.Б. Психология творческих способностей / Д.Б.Богоявленская – М.: Издательский центр «Академия», 2002.

Забродин Ю.М. Психология личности и управления человеческими ресурсами / Ю.М.Забродин. – М.: Финстатинформ: КноРус, 2002.

Зобов Р.А. Самореализация человека: введение в человекознание: Учеб. Пособие / Р.А.Зобов, В.Н.Келасьев. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун- та, 2001.


Тема 23. Психологічний аналіз інформаційної підсистеми діяльності та поведінки особистості

План

  1. Інформаційна основа діяльності.

  2. Сутність понять в інформаційній підсистемі.

  3. Процес інформаційного обслуговування діяльності.

  4. Обробка інформації в процесі прийняття рішень.

  1. Основні положення щодо вивчення складу діяль­ності сформульовані С. Л. Рубінштейном, розвинуті в пра­цях О. М. Леонтьєва, його учнів та послідовників.

З поширенням діяльнісного підходу загальноприйнятим стало виділення таких складових діяльності:

1) «мотив — діяльність»: без мотиву діяльності не буває; немотивована діяльність — це діяльність із суб'єктивно й об'єктивно прихованим мотивом;

2) «ціль — дія»: людська діяльність не існує інакше, як у формі дій. Якщо з діяльності умовно вичленувати дії, то від діяльності взагалі нічого не залишиться;

3) «задана — операція»: задача — це локальна ціль; способи, якими вона здійснюється, називаються операціями;

4) «операція — функціонально-фізіологічна система»: в про­цесі оволодіння людиною діями, знаряддями (засобами), операціями формуються специфічні функціональні системи — мозкові структурні новоутворення, в яких закришені зовнішні (рухові) й внутрішні (розумові, наприклад, логічні) операції.

Серед різних підходів до вивчення складу діяльності най­поширеніші — аналітичний, алгоритмічно-структурний (О. І. Губинський), структурно-функціональний (Н. Д. Гордєєва, В. П. Зінченко), системно-операційний (Г. В. Суходольський), системний (В. Д. Шадриков). Для всіх цих під­ходів спільним є виділення дій, операцій як складових ді­яльності, відмінним — методологічні засади, які зумовлюють особливості розгляду діяльності як складного, багато­рівневого, динамічного явища, а також виділення конкретних дій, операцій.

Структуру цілісної дії на основі структурно-функціона­льного підходу дослідили Н. Д. Гордєєва та В. П. Зінченко. За їхнім визначенням, дія є складною функціональною ор­ганізацією цілої низки когнітивиих, виконавських, цілеутворюючих, емоційно-оцінювальних процесів, які реалізую­ться на різних рівнях, між котрими існують рухливі зв'язки. Цілісна структура як діяльності, так і дії може вбирати в себе утворення, які належать до різних рівнів розвитку, функ­ціонування. Так, той чи інший когнітивний компонент (сен­сорний еталон, образ, схема) може стосуватися діяльності, дії, операції. Можлива також велика кількість комбінацій з компонентів, котрі належать до різних рівнів і диктуються предметним змістом, метою та задачами діяльності. Останні визначають, який з компонентів діяльності може взяти на себе функцію домінуючого, системоутворюючого фактора.

Запропонована авторами модель функціональної струк­тури людської дії містить ряд блоків («образ ситуації» та «образ дії»), пов'язаних із предметною ситуацією через полі-модальний аферентатор і моторний компонент дії «образ ситуації» та «образ дії» виступають як джерела побудови програми моторного компонента дії. Інформація надходить в «інтегральну програму» з образних компонентів системи. Вона збагачується із схем і способів дій, які зберігаються в блоці пам'яті. Інформація про необхідні параметри дій над­ходить із блоку «інтегральної програми» у блок «диферен­ціальної програми», трансформуючись, наприклад, в окремі моторні команди. В блок «контролю та корекції» надходить узагальнена інформація про схему дії та потрібний результат з «інтегральної програми» і детальна інформація з «дифе­ренціальної програми». У блок, що відповідає за збереження й актуалізацію схем пам'яті, надходить інформація про ус­пішність дій (це схеми способів, прийомів, тактики викону­ваних дій).

Розглядаючи операційний склад предметної дії, тре­ба розрізняти орієнтаційну основу дії та прийоми її безпосе­реднього виконання.

Під орієнтаційною основою дії розуміється сукупність відображених суб'єктом об'єктивних умов, на які він реаль­но орієнтується при виконанні дії (діяльності). В загальному вигляді схема оріентаційної основи охоплює такі основні моменти, спільні для різних видів діяльності:

1) аналіз і виділення заданих характеристик очікуваного продукту (ціль діяльності);

2) аналіз предмета діяльності, виділення його вихідних характеристик та оцінка можливості отримання потрібного продукту, виділення проміжних характеристик;

3) аналіз засобів праці, технологічних особливостей об­робки предмета праці з метою одержання її продукту;

4) аналіз складу, послідовності, способів виконання дії;

5) контроль і корекція дії в процесі її виконання;

6) оцінка кінцевого продукту як досягнутої цілі.



Виконавська частина дії, особливо трудової, включає ру­хи людського організму, що безпосередньо упливають на предмет праці через знаряддя праці. І. М. Сєченов, розгля­даючи природу довільних рухів, наголошував на тому, що хотіння (потреба) годі буде мотивом або ціллю, а рухи — дією, або способом досягнення цілі, якщо рух усвідомлю­ється як засіб задоволення хотіння. Дія, у якій об'єднуються чуттєвий і руховий компоненти, називається психомотор­ною дією, або психомоторикою. У руховій активності лю­дини можна виділити чотири рівні:

1) рівень цілісної діяльності;

2) рівень окремого акту діяльності;

3) рівень макрорухів, з яких через набуття предметності й реалізацію цільових програм будуються дії;

4) рівень мікрорухів, які є елементарними руховими ак­тами; мікрорухи інтегруються в історично-часовому спів­відношенні в макрорухах.

Зумовленість дій головними ознаками.

У біономічних, технономічних, артномічних про­фесіях переважають предметно-практичні й предметно-ро­зумові дії, у сигномічних — знаково-практичні та знаково-розумові, в соціономічних — комунікативні дії. Безумовно, жодна професійна діяльність не може обійтись без спілкування. Отже, йдеться лише про домінування певній дій відповідно до предмета праці та її змісту.

Типи дій визначаються метою конкретної праці та ета­пом її виконання. У гностичних професіях головними вва­жаються дії розпізнавання, визначення, оцінки; у перетво­рювальних — обробки, впорядкування, організації, пере­міщення, доповнення тощо; у пошукових — виділення, при­думування, знаходження. На підготовчому етапі, як прави­ло, більш типовими є штатні, тобто нормативно задані дії. В процесі безпосереднього виконання трудового завдання ма­ють місце різні за складністю як стандартні, так і творчі пізнавально-пошукові та перетворювальні дії. Кожна дія включає: орієнтувально-оцінювальний етап (переважає ро­зумова активність) та безпосередньо виконавський стан (пе­реважає сенсомоторна або мовномоторна активність).

Виділення в процесі вивчення професійної діяльності видів (типів, форм) дій дає змогу досить повно описати особливості інформаційного процесу, що розгортається під час їх виконання. На цій основі створюється можливість визначити відповідно до кожної дії психологічний рівень обробки інформації та вимоги, які ставляться до когнітивних, психомоторних здібностей людини щодо здатності за­безпечити успішне виконання цих дій.

Виконання людиною будь-якої діяльності (цінніс­но-орієнтаційної, пізнавальної, професійної) неможливе без її інформаційного забезпечення, інформаційної основи. Ін­формаційною основою діяльності ІОД є сукупність інфор­мації, що характеризує предметні та суб'єктивні умови ді­яльності відповідно до вектора «Ціль—результат» (В. Д. Шадриков, 1982). Ефективність діяльності, особливо професій­ної, здебільшого визначається адекватністю, точністю та пов­нотою ІОД.

В інформаційних процесах, які розгортаються при виконанні предметно-практичних, знаково-розумових дій, поведінкових актів, тісно переплітаються два інформаційні плани: 1) актуальний, що включає інформацію різної мо­дальності, яка надходить через сенсорні канали і відображає об'єктивні характеристики предмета, знарядь та умов діяльності; 2) потенційний, що включає індивідуальний, у тому числі професійний, досвід і становить тезаурус суб'єк­та; актуалізується під час оцінки ситуації та прийняття рі­шення щодо стратегій, тактик виконання дій як складових діяльності, поведінки.

Досліджуючи переробку знакової інформації в системі «людина —машина», М. К. Тутушкін розглядає немовні знаки як такі, що заміщають предмети й виконують певну інформаційну функцію. Автор виділяє основні властивості заміщуваних знаків:

1) заміщувані знаки похідні від мовних, насичені їхнім значенням;

2) заміщувані знаки виникають у процесі спілкування на основі договору, вони конвенційні за походженням і несуть у собі інформацію через те, що сторони, які спіл­куються, однаково розуміють ці знаки;

3) довільність та умовність вибору заміщуваних знаків на договірних засадах створюють можливість їх планомірного й свідомого оновлення та зміни, що неможливо в мові;

4) в заміщуваних знаках помітний досить рухливий зв'язок між знаком і заміщуваним предметом, що сприяє виникненню на їх базі великої кількості знакових систем;

5) зв'язок між знаком і предметом у даній знаковій сис­темі однозначний, тобто для відповідного значення добирається тільки один знак, тоді як словам здебільшого притаманна багатозначність;

6) зв'язок між знаком і предметом різноманітний у сенсі їх зовнішньої схожості; в заміщуваних знаках можлива різна міра схожості з предметом (від наочності до повної абстракції);

7) знакам властиві компактність і лаконічність форми; можливий перехід від одно- до багатовимірних знаків;

8) деякі системи знаків мають інтернаціональний харак­тер, що робить їх зрозумілими для людей, які розмовляють різними мовами.

Інформаційний аналіз діяльності, виконаний Б. Ф. Ломо­вим, В. Д. Шадриковим, дав цим авторам підстави виділити такі основні його аспекти:

1) психофізичний — вивчення фізичних характеристик сигналів як носіїв важливої для діяльності інформації; здійс­нюється оцінка сигналу щодо модальності, положення в сен­сорному полі, просторової характеристики (форма, кутові розміри), інтенсивності, тривалості, яскравості, контраст­ності, освітленості, відношення до фону (прямий і зворот­ний контрасти), забарвленості, динамічних характеристик (частота мигання, швидкість руху); способу одержання ін­формації: за допомогою приладів (інструментальні сигнали) або безпосереднім відображенням параметрів керованого про­цесу (неінструментальні сигнали);

2) оцінювальний — вимірювання кількості інформації, яку людина здатна сприйняти, зберегти й переробити за одиницю часу; превалюють методи оцінки ймовірнісних ха­рактеристик сигналу, не розраховані на семантичну оцінку інформації, що надходить;

3) психологічний — вивчення механізмів прийому, збері­гання й переробки інформації, реалізації її у виконавських діях.


2. Фізичні характеристики об’єктів, які сприймає людина у вигляді «знаків-сигналів» (у тому числі заміщуваних) че­рез технічні засоби індикації (відображення інформації) в різних системах «людина—машина» (соціотехнічних систе­мах), створюють інформаційну модель стану об’єкта діяль­ності, системи регулювання. Інформаційні моделі є осно­вою для обробки інформації та прийняття рішення.

Виділяється кілька видів знаків. Відповідно до швейцарського мовознавцеві Ф. де Соссюру, знак тобто має структуру ціле, що складається з означуваного і що означає, зв'язок між якими фіксується суспільством і не залежить від «речовини» і форми знака і предмета. В різних психологічних теоріях запропоновані різні інтерпретації знака: знак - стимул у схемі «стимул - реакція» у біхевіористів; знак - символ, носій несвідомих потягів, - в психоаналізі; знак - сигнал, носій соціальних відносин, - в символічного інтеракціонізму. Особливо велика і багатозначна смислова роль знака в когнітивної психології у зв'язку з вихідною для неї комп'ютерної метафорою, тобто аналогією між будовою психіки людини та інформаційно-логічними і обчислювальними пристроями, створеними з метою отримання, зберігання, переробки і передачі знакової інформації. У вітчизняній психології знак відіграє велику роль у культурно-історичної теорії розвитку психіки.



Основними формами ІОД є образ і знак. Найпошире­нішим у психології є тлумачення образу (відчуття, сприй­мання) як своєрідної копії об'єкта, як результату «пізнання суб'єктом об'єкта, впорядкованість елементів якого відпо­відає впорядкованості властивостей, зв'язків і відношень об'єкта-оригілалу, тобто в образі так чи інакше відобра­жається об'єкт-оригінал» (В. Д. Шадриков, 1982). Психо­логічні дослідження виявили «пристрасність», тобто суб'єк­тивність образів — відчуттів, сприймання, уявлення, їх за­лежність від діяльності, виконуваної особистістю, її потреб, мотивів, установок, почуттів, інтересів. Якщо образ — це «копія» об'єкта, то знак — його умовний замісник. Знаком можуть виступати предмет, явище або дія, якщо вони ви­користовуються як умовні замісники «об'єкта-оригіналу». Знак як носій інформації є ефективним знаряддям пізнан­ня. Він породжується і функціонує в процесі людської ді­яльності. Знаки забезпечують взаємодію (спілкування), зу­мовлену потребами й цілями спільної діяльності. М. В.Гамезо, Б. Ф. Ломов, В. Ф. Рубахін вважають, що знаряддєва функція знаків стосується всіх основних сторін людської психіки: когнітивної, комунікативної й регу­лятивної. До понять, похідних від поняття «знак» або безпо­середньо з ним пов'язаних, вони відносять поняття «мова», «код», «модель», «символ».

Мова як знакова система забезпе­чує згортання (редукцію), збереження та відтворення ін­формації. Інформація може бути інтерпретована кількома мовами. Основною є природна мова, на засадах якої ство­рюються штучні мови (метамови); кількість цих мов збіль­шується відповідно до зростання знань про світ, розвитку й ускладнення людської діяльності. Освоєння діяльності, зокрема професійної, — це й ос­воєння професійної мови, і професіоналізація індивідуаль­ного досвіду.

Код — система знаків, прийнята в даному випадку для певних цілей. Кодування в різних видах про­фесійної діяльності, а відповідно і код, який вибирається, завжди мають ураховувати специфіку змісту та умов роз­в'язання задачі з використанням коду, наприклад, «сек­ретність передачі та складність декодування для «сторон­ніх», тобто тих, хто не посвячений у систему коду — в одному випадку, швидкість сприйняття і однозначність ро­зуміння — в другому, можливість застосування для передачі інформації наявних технічних засобів — у третьому, модальність сприймання — в четвертому» (М. В. Гамезо, Б. Ф. Ломов, В. Ф. Рубахін, 1977). Перекодування — це перехід з однієї системи знаків в іншу.

Модель у найзагальнішому вигляді визначається як система об'єктів або знаків, у яких відтворюються деякі суттєві властивості системи-оригіналу. Наявність часткової подіб­ності (гомоморфізм) дає змогу використовувати модель як замісника або представника системи, що вивчається. Від­носна простота моделі робить таку заміну особливо наоч­ною. Створення спрощених моделей системи — дієвий за­сіб перевірки істинності й повноти теоретичних уявлень у різних галузях знання.

Символ розглядається як різновид знака. Відмінність сим­волу від знака полягає в тому, що: 1) при наближенні до однозначності простежується більша конструктивність знач­ка; 2) чим більша багатозначність символу, тим він змістов­ніший.
3. Однією з характерних тенденцій сучасного етапу розвитку науки є формування нових напрямків, що поєднують різні (іноді, здавалося б, далекі один від одного за своїм предмету і методів дослідження) області наукового знання. Саме до таких напрямів належать дослідження, що стосуються проблеми прийняття рішень. Виникнувши як науково-практична проблема у зв'язку з потребами побудови та оптимізації автоматизованих систем управління в різних сферах народного господарства (промисловість, транспорт, будівництво) та розглянута спочатку лише як розділ загальної теорії управління, проблема прийняття рішення поступово придбала самостійне значення. Це спричинило за собою виділення і розробку різних рівнів і аспектів прийняття рішення - психофізіологічних, технічних, кібернетичних, соціологічних і т. д. Зокрема, проблема прийняття рішення стала теоретичним «стиком» цілого ряду наук біологічного циклу, що підключили різні аспекти цієї проблеми до вирішення кардинальних питань функціональної доцільності та адаптивного поводження живих систем.
Зацікавленість представників різних областей наукового знання в розробці теорії прийняття рішення, з одного боку, створює певні труднощі, тому що в кожній павука формуються свої специфічні підходи до проблеми, використовуються різні мови, понятійні апарати та методи дослідження. З іншого боку, об'єднання в рамках загальної теорії представників різних наук створює особливо сприятливі умови для плідних наукових досліджень.
Існує ряд загальних питань, що потребують спільних досліджень фахівцями різних профілів.

1. Перш за все необхідно визначити саме поняття «прийняття рішення», оскільки фахівці різних профілів вкладають у цей термін різний зміст. Справа ускладнюється ще тим, що область явищ, про які можна говорити як про прийняття рішення, ще не визначена досить суворо.

2. Дуже важливо визначити ті специфічні аспекти проблеми прийняття рішення, які повинні розроблятися окремими спеціальними науками, і взаємини між цими аспектами.

3. Загальне та принципове значення має комплекс питань, яке відноситься до механізмів прийняття рішення в діяльності людини і в біологічних системах.Дані, накопичені нейрофізіології (і біологією в цілому), а також психології і психофізіології в цьому напрямку, є дуже корисними для розробки принципових аспектів даної проблеми. Більше того, вивчення поведінки біологічних систем і цілеспрямованої діяльності людини, як нам видається, має бути основною лінією в розробці проблеми прийняття рішення. Настільки ж суттєва роль належить дослідженням колективних рішень, процесів і механізмів прийняття рішень групами людей, об'єднаних сумісною діяльністю.

4. Найважливіше питання, що має загальне значення, - питання про те, наскільки повно можна формалізувати процес прийняття рішення і якими мовами доцільно при цьому користуватися.

5. У зв'язку з прикладними аспектами проблеми прийняття рішення важливе значення набуває питання про взаємодію людини і інформаційно-логічних машин у процесах прийняття рішення.

Поняття «прийняття рішення» стало популярним в останні роки під сильним впливом нейрофізіології. Психологи часто переводили це поняття в область термінологічну, в область понять, більш близьких до житейських, ніж до наукових. Необхідність ввести наукове поняття «прийняття рішення» з'явилася в процесі розробки різних великих і малих систем, коли стало важливим визначити етап, на якому закінчується формування і починається виконання будь-якого акту, тобто коли можна сказати, що система прийняла рішення. У фізіології акт поведінки довгий час розглядався як прямий зв'язок: стимул на вході визначає реакцію на виході. Якщо підходити до розвитку подій з точки зору механістичного детермінізму (тобто ланка до ланки), то по суті справи немає і не потрібно ніякого рішення, - йому не знаходиться місця. Проте спостереження показували, що може бути багато входів, а вихід вибирається тільки один, і цей вихід лінійно не пов'язаний ні з яким окремим входом. Ставало ясним, що якась система інтегрує всі входи і приймає рішення про вихід на основі врахування всіх входів. Так виникло переконання, що з позицій механістичного підходу не можна пояснити складність функціонування живих систем, особливо на вищому рівні, коли рішення стає постійним етапом у поведінці людини.
Отже, перший і важливий момент: рішення є неминучий предмет інтеграції та предмет вибору, з багатьох можливостей вибирається один, яка дозволяє організму або машині домогтися найбільшої ефективності.
Виявилося, що майже будь-яке обговорення цієї проблеми обмежується рішенням як таким, тобто початковим процесом якоїсь діяльності. Але насправді рішення не є початком, це - результат дуже тонкої і великої роботи, виконаної мозком. Тому виникла необхідність залучити в сферу уваги не тільки саме прийняття рішення, а і стадію «вирішення», яка його формує і визначає його спрямованість. І тут виявилося, що прийняття рішення неможливе без цієї стадії, яка визначає, які обставини повинні бути враховані при прийнятті рішень, з якого набору потрібно вибирати найбільш адекватну діяльність організму або машини. Тому вираз «прийняття рішення» не повинно бути гіпнотизуючим фактором, це є кінцевий акт одного дуже розгалуженого процесу і початок іншого.

Виникає питання, який же універсальний стрижень може бути запропонований, щоб виділити прийняття рішення, щоб зробити його об'єктивно досліджуваним процесом. Інший бік цього питання, наскільки ізоморфні всі види ухвалення рішення. Психологи довго над цим думали і працювали, і виявилося, що загальна теорія функціональних систем дає такий стрижень. Це не означає, що іншого стрижня не можна знайти, але зараз ця теорія є єдиним апаратом, єдиною моделлю, що дозволяє вивчати найтонші механізми прийняття рішення в різних системах і охоплює як стадію вирішеним, так і саме рішення і його наслідки.

У функціональній системі прийняття рішення є не ізольованим механізмом, ізольованим актом, а одним з етапів у розвитку цілеспрямованої поведінки. На перше місце поставили пам'ять, але не «окремо», наприклад пам'ять як пам'ять, як щось ізольоване. Пам'ять працює в системі, виконує в ній свою роль. Це ж стосується і мотивації, і до ухвалення рішення, тобто система об'єднує всі ці функції. Таким чином, прийняття рішення не є ізольованим апаратом або ізольованою проблемою, воно частина великої системи.

Перший і важливий момент - не можна здійснювати рішення взагалі, рішення, не включене в якусь діяльність, не спрямоване на якийсь позитивний результат. Чи можна прийняти рішення, яке в майбутньому не обіцяє ніякого корисного ефекту? Очевидно, ні. Отже, якщо говорити про прийняття рішення, то в нашому розумінні (фізіологічному і психологічному) без мотивації, яка повинна бути задоволена (вона може бути представлена у різних видах, в простому, грубому вигляді - типу голоду, спраги, але вона може бути представлена і у вигляді бажання поступити до інституту), не можна обійтися. Мотивація є обов'язковим фактором, що визначає і встановлює тип рішення, його загальні контури.


Мотивація починає процес вибору з пам'яті, вибору з минулого досвіду всього того, що було в житті даного організму пов'язане із задоволенням цієї мотивації. Складно визначити, до якого ступеня мотиваційне збудження «витягує» минулий досвід: витягується чи тільки сенсорна частина, чи також і дії, які пов'язані з цією мотивацією, а також результат, який був отриманий при її задоволенні. Прийшли до висновку, що мотивація дійсно витягує з пам'яті весь минулий досвід, включаючи результати. Коли ви хочете їсти, ви можете це бажання задовольнити різними способами. Якщо ви знаходитеся в степу, ви відкриєте сумку і дістанете мисливські сосиски; в місті ви можете піти в ресторан. При цьому з пам'яті витягуються всі акти, які колись були пов'язані з задоволенням цієї мотивації. Який конкретний шлях буде обраний, це вирішує обстановка.

Таким чином, вилучення мотивацією певного життєвого досвіду (з корекцією зовнішньої обстановкою) і призводить до прийняття саме цього, а не іншого рішення, тобто саме прийняття рішення опосередковано дуже складним процесом «примірки» життєвого досвіду до даної ситуації. Якщо ви у відкритому степу захотіли пити, то не будете шукати кіоск з газованою водою, тому що обстановка штовхає на прийняття іншого рішення. Тому якщо розглядати прийняття рішення як процес, ізольований від мотивації, пам'яті і зовнішніх впливів, не можна розкрити його закономірностей.

Прийняття рішення є центральним процесом на всіх рівнях переробки інформації людиною, групами людей, системами «людина-машина». Природно, що ця складна комплексна проблема включає різні аспекти: фізіологічний, психологічний, кібернетичний та інші. Психологічні аспекти проблеми пов'язані головним чином з аналізом ролі і місця процесів прийняття рішення в системі цілеспрямованої свідомої діяльності людини. Однією з суттєвих особливостей процесів прийняття рішення є те, що в цій процедурі найбільш повно реалізуються як відбивні, так і регуляторні функції психіки.

Тому одним з перспективних напрямків психологічного дослідження є вивчення цих процесів у зв'язку з трьома основними формами психічного відображення і відповідно трьома рівнями психічної регуляції діяльності (сенсорно-перцептивні процеси, уявлення, мова-думки-тільні процеси).


Як зазначає П. К. Анохін, «поняття прийняття рішення з'явилося в процесі розробки різних великих і малих систем, коли стало важливим визначити етап, на якому закінчується формування і починається виконання якого-небудь акта, тобто можна сказати, що система прийняла рішення».
При цьому в процесі прийняття рішення виділяються два основних етапи: інформаційної підготовки рішення і власне процедури прийняття рішення.
Існують різні класифікації ситуацій прийняття рішення. Оскільки в самому загальному вигляді прийняття рішення являє собою формування послідовності дій для досягнення певної мети на основі перетворення деякою інформацією про вихідної ситуації, більшість цих класифікацій присвячено:

1) глобальним характеристиками ситуації прийняття рішення;

2) характеристикам інформаційної підготовки рішення;

3) особливостям детермінації процедури прийняття рішення стадією «вирішення».


До першої групи класифікацій тут можна віднести, наприклад, класифікацію, яка розглядає два типи систем, які приймають рішення. Для першого типу існує єдина мова, якою можуть бути описані завдання системи та способи їх вирішення; для другого типу систем такої мови не існує. Перший тип систем представлений трьома класами: у перших двох класах (А і Б) задана чітко сформульована задача (мета), але спосіб дії може бути або заданий, або ні. У третього класу систем (В) відсутня чітко сформульована задача (тобто обов'язковою умовою функціонування такої системи стає формування цілей діяльності).
До цієї ж групи відноситься класифікація В. В. Дружиніна і Д. С. Конторова, котрі виділили три типи ситуацій (систем) прийняття рішення: інформаційні, оперативні, організаційні.

Інформаційні рішення повинні відповісти на питання, що правдиве, і полягають у діагностуванні ситуації ( "розпізнаванні ситуації", за термінологією авторів).

Оперативні рішення повинні відповісти на питання, як діяти, і полягають у виробленні способу управління.

Організаційні рішення повинні відповісти на питання, якою має бути система, організація, і полягають у визначенні структури і розподіл функцій у передбачуваної організації.

Торкаючись інформаційної підготовки рішення (друга група класифікацій), Т.Томашевський виділяє чотири типи ситуацій, в яких необхідно прийняття рішення про дію:



  1. Ситуація вибору (фактично - це класична ситуація реакції вибору): «... у всіх цих ситуаціях людина повинна здійснити вибір (селекцію) сигналів, класифікувати їх на такі, які? і вимагають реакції, і такі, які її не вимагають».

  2. Складна ситуація. «Складними ситуаціями називаються такі ситуації, в яких робітник повинен одночасно враховувати відомості, отримані більше ніж від одного джерела інформації, або виконувати більш ніж одну дію».

  3. Ситуація переваги. «Коли різні можливі реакції мають для людини неоднакове значення, коли з якої-небудь причини він вибирає один з двох».

  4. Ймовірнісні ситуації. «Такого роду ситуації виникають у тих випадках, коли працівник виконує певні операції при недостатньому обсязі наявної в його розпорядженні інформації».

Неважко бачити, що всі перелічені ситуації є фактично ситуаціями вибору.

Інший підхід пропонує Ю. Козелецький. Він виділяє два основних типи ситуацій прийняття рішення.



  1. Закриті ситуації. У цих ситуаціях задано «безліч гіпотез про стан об'єкта ... і встановлення діагнозу полягає лише у визначенні їх ймовірності та її зміну під впливом поступово одержуваної інформації», і невизначеність у цих ситуаціях полягає в тому, що людина не знає, яка гіпотеза з відомого безлічі гіпотез про стан об'єкта виявиться істинної.
    Автор виділяє в цьому великому класі закритих ситуацій вузькі та широкі. У першому (простих) є всього 2-6 гіпотез про стан об'єкта (і, отже, така ж кількість відповідних дій), у другій таких гіпотез набагато більше.

  2. Відкриті ситуації. Ці ситуації характеризуються, за термінологією автора, «тотальною» невизначеністю: в них багато дій, безліч гіпотез про стан об'єкту, або цінність результатів не дано експліцитно. У зв'язку з цим у процесі прийняття рішення людина повинна «самостійно сформулювати безліч гіпотез з приводу невідомого стану об'єкта».

До третьої групи класифікацій тут можна віднести узагальнену модель діяльності оператора, запропоновану В. П. Зінченко і М. І. Майзель. Відповідно до цієї моделі, характер інформаційної підготовки рішення (інформаційного пошуку) детермінує різні типи ухвалення рішення.
Проблема логічної форми детермінованості процедури прийняття рішення вихідною ситуацією розглянута в роботі Л. Фогеля. Автор розробив шкалу логічної складності процесу прийняття рішення (дедуктивні, абдуктівние, індуктивні рішення, рішення, пов'язані з передбаченням) і проілюстрував її прикладами автоматів відповідної логічної структури.
Класифікація В. В. Дружиніна та Д. А. Конторова дозволяє віднести прийняття рішення на перцептивно-пізнавальному рівні (завдання сприйняття і пізнання) до інформаційних рішень, а вироблення способу дії при вирішенні оперативних завдань - до оперативних рішень.
У загальному вигляді етапи інформаційної підготовки рішення і процедури прийняття рішення можуть бути описані в такий спосіб.
Інформаційна підготовка прийняття рішення зводиться до процедур, які об'єднуються у дві групи: а) пошуку, виділення, класифікації та узагальнення інформації про проблемної ситуації; б) побудови «поточних» образів або операціональних концептуальних моделей.

Процедура прийняття рішення може бути описана наступними операціями: а) попереднє висунення системи «еталонних гіпотез»; б) зіставлення поточних образів (концептуальних моделей) з низкою еталонів і оцінка однаковості (подібності) між ними; в) корекція образів (моделей), узгодження гіпотез з досягнутими результатами; г) вибір еталонної гіпотези (або побудова її) або розробка принципу і програми дій.


Процес рішення перцептивно-пізнавального завдання, особливо етап інформаційної підготовки рішення, тісно пов'язаний з пошуковими операціями - з пошуком стимулів, ознак впізнаваних і декодуємих об'єктів, завершується формування образу об'єкта.

Таким чином, суттєвою психологічною характеристикою становлення перцептивного образу та пошукових операцій, його забезпечують, є інтенсивна аналітико-синтетична діяльність з вичленовування на різних фазах процесу різних ознак об'єкта.

Аналогічні дані були отримані одним з авторів при дослідженні сприйняття та пізнання складних об'єктів (зашумлених зображень). Виконані експериментальні дослідження по сприйняттю зашумлених зображень дозволили висунути гіпотезу про «сложноступенчатую» природу рішення перцептивно-пізнавальної задачі в цих умовах. Згідно з цією гіпотезою процес вирішення такого завдання включає:

а) «пошаговий» аналіз, свого роду препарування структури зображень від шарів з великорозмірним елементами до шарів з дрібними елементами;

б) східчасто-етапну обробку інформації в межах шару про функціонуванням аналітико-синтетичних процедур в декілька тактів, циклічно;

в) формування «на виході» низки проміжних образів з подальшою їх інтеграцією в підсумковий;

г) співвідношення цих образів з еталонами різного інформаційного змісту та визначення еталону, ізоморфно поточним зразком.
 4. Відображення світу через відчуття і сприймання до­сягається у взаємодії людини з довкіллям. Психічні образи не є пасивним відбитком зовнішніх впливів на людину, вони виникають у ході активного здобуття й обробки інфор­мації з середовища. На фізіологічному рівні інформаційна взаємодія суб'єкта з довкіллям виявляється як рефлекс. Від­чуття і сприймання є кільцевими рефлекторними актами з прямими й зворотними зв'язками. Для виникнення відчуття недостатньо збудження рецепторних зон органів чуття і передання нервових імпульсів у відповідні відділи мозку. Досягнувши мозку й зазнавши певної обробки, імпульси по­вертаються до рецепторів, – змінюючи їхній функціональний стан та активізуючи моторні зони. Завдяки таким корек­тивам оптимізується процес введення інформації, регулю­ється рівень чутливості до діючих подразників. Інформація про характер пристосувальних реакцій разом із зовнішньою стимуляцією надходить до центральної нервової системи. Завдяки циклічним процесам обробки та перетворення ін­формації на різних рівнях нервової системи людина має змогу відчути якість та інтенсивність подразника, його три­валість, місцезнаходження в просторі, тобто відобразити всю повноту його властивостей.

Вагому роль відіграють рефлекторні зворотні зв'язки у формуванні образів сприймання. Динаміка рефлекторних про­цесів, що забезпечують акти сприймання, с уподібненням до властивостей предметів, діючих на органи чуття. Так, рука, обмацуючи предмет, повторює його обриси. При цьому ма­люнок рухів руки відтворюється у станах збудження рецеп­торів, що знаходяться в м'язах. Ця інформація передається до нервової системи. Так само діє око, що обводить контур предмета й передає інформацію як від сітківки, так і від збуджених рецепторів очних м'язів.

Необхідність рухів очей для формування зорового образу підтверджена дослідами, під час яких зупиняли ці рухи (на­приклад, за допомогою паралізуючих м'язи речовин). Неру­хоме око ставало незрячим — образ втрачав константність, починав розпадатися, і людина взагалі втрачала здатність бачити. Отже, образ сприймання так само, як і відчуття, виникає в ході рефлекторної взаємодії організму з об'єктом і відображає результати цієї взаємодії.

Певну роль у виникненні відчуттів та сприймання віді­грають нейрони-детектори, що розташовані на різних рів­нях нервової системи і виконують функцію вирізнення з безмежної кількості подразників точно фіксованих ознак і властивостей предметів. Наприклад, у сітківці ока жаби є детектори, які реагують лише на рухи невеликих об'єктів округлої форми (це, звичайно, комахи). Якщо в полі зору жаби немає такого об'єкта, її очі не передають до мозку суттєвої інформації. Такий характер сприймання зумовлений наявністю природжених нейронних структур, спро­ектованих на рецепторну периферію. Тепер є підстави говорити не тільки про природжені, а й про набуті в ході індивідуального розвитку детектори, їх наявність свідчить. що в процесі життєдіяльності змінюються критерії селекції інформації.

Етапи розвитку явища трансформуються в структурні рівні його організації і виступають потім як функціональні ступені подальших творчих взаємодій. Це - загальний принцип розвитку. Розглянемо його стосовно психологічної проблеми прийняття рішення, спираючись на дані психологічних експериментів. Перш за все звернемося до етапів розвитку психологічного забезпечення прийняття рішення. У результаті експериментального вивчення розумового розвитку дитини було виділено п'ять досить відрізняються один від одного етапів.

Перший з них характеризується нездатністю діяти «в умі» (у внутрішньому плані). Діти, що перебувають на цьому етапі, здатні вирішувати завдання лише у зовнішньому плані, маніпулюючи безпосередньо речами. Активність дитини збуджується тільки практичними потребами (для самої дитини – «практичними»). Способи дій не усвідомлюються. Процеси і продукти дій злиті (не розчленовані для самої дитини). Цілі формуються і досягаються під безпосереднім контролем речей. В основі регуляції дій лежить безпосереднє сприйняття ситуації. Емоції - єдине, що виступає тут в ролі зворотного зв'язку.

На другому етапі завдання також вирішуються лише у зовнішньому плані, шляхом маніпулювання речами. Однак діти вже здатні відтворювати що склалися в зовнішньому плані дії по словесному вказівкою дорослого, тобто пов'язувати словесну модель ситуації з її безпосереднім сприйняттям. Мабуть, слово виступає тут лише як звичайний «сигнал сигналу»: воно спрацьовує, коли у дитини вже є відповідна програма, підготовлена яо зовнішньому плані. Діти на цьому етапі здатні відтворювати у внутрішньому плані продукти власних дій, висловлювати їх словесно, а отже, усвідомлювати їх. Однак спроби діяти безпосередньо «в умі» призводять до «втраті завдання», до розпаду діяльності. Маніпулювання речами відбувається без достатньо осмисленого плану, задуму. Співвіднесення приватної і загальної цілей неможливе: рішення приватної завдання перетворюється на самоціль, спільне завдання розчиняється, виштовхується. Дії контролюються переважно речами. Оцінка емоційна, хоча зовнішні мовні вказівки вже починають впливати і на вибір мети, і на контроль дії, і на його регулювання, та оцінку.

На третьому етапі завдання можуть бути вирішені маніпуляцією уявленнями речей. Відбувається розчленовування продукту і процесу дії - способи дій (процеси) розкриваються, стають доступними «уречевленню», усвідомлення. Вони складають основу формуються операцій. Слово набуває якісно іншу функцію. Воно стає не просто сигналом сигналу, а знаковим сигналом, який не тільки активізує готову команду, але може нести в собі зародок власної команди - зародок програми дій. Перш програма дій, яка відповідає мовного сигналу, була прихована всередині. Тепер намічається можливість її винесення у поза. До цього діти не мали здатності до побудови команди. На даному етапі така здатність починає складатися. Однак її реалізація ще сильно утруднена відносним недосконалістю тепер уже організації зовнішнього плану дій: діти важко в розумінні умов завдання - у них немає достатніх даних для "зчитування" значень знакових сигналів в утвореннях зовнішнього плану; вони часто втрачають завдання: "зчитування" виявляється досить складною діяльністю. Разом з тим істотно розширюється сфера стимуляції - з'являються власне пізнавальні потреби і цілепокладання, хоча функцію контролю дій все ще виконують переважно речі, а в самостійній оцінці результатів дій домінують емоції.

На четвертому етапі завдання вирішуються також маніпулюванням уявленнями предметів, але потім, при повторному зверненні до задачі, знайдений шлях вже може скласти основу плану повторних дій, кожне з яких тепер строго співвідноситься з вимогами завдання. Це забезпечується перекладом ряду утворень внутрішнього плану у зовнішній план, що дає певну свободу, намічаються чітко виражену здатність до самокоманди. Формуються інтелектуальні операції, якими здійснюються самокоманди. Хід оперування піддається оцінці, що спирається на логічні правила. Роль емоційної оцінки тим самим обмежується.

На п'ятому етапі намітилися тенденції досягають повного розвитку. Здатність до самокоманди сформована. Дії систематична, побудовані за задумом, суворо співвіднесені із завданням. Якщо вирішальний стикається із завданням, для вирішення якої в нього є готова логічна програма, контроль за ходом її рішення та оцінка виявляються цілком логічними.
Такі основні етапи розвитку внутрішнього плану дій. Подальше вдосконалення цього плану визначається закономірностями його зв'язку із зовнішнім планом: функціонуючи, внутрішній план перебудовує і зовнішній. Освіти внутрішнього плану як би спускаються на рівень зовнішнього, створюючи тим самим більш широкі можливості для спільного функціонування. Це здійснюється в ході широкого оволодіння культурою, нарощування спеціальних професійних знань і т. п.

Незважаючи на зазначені перетворення, в розвинутому інтелекті етапи його розвитку зберігають свої виразні сліди: вони виявляються структурними рівнями його організації. Це яскраво виявляється у вирішенні творчих завдань.

При нетворча задачі розвинений інтелект реалізує готові логічні програми. Однак при творчої задачі картина змінюється. Провал обраної програми відкидає організацію діяльності вирішального на нижні структурні рівні інтелекту. Він повторює зміну типів поведінки, характерних для кожного з етапів розвитку. Людина як би лізе по сходах структурних рівнів інтелекту. А сходи ця побудована з трансформованих етапів розвитку. Структурні рівні організації інтелекту виступають тепер як функціональні ступені рішення творчої задачі.

Величезна кількість фактів, накопичене психологією творчості, повністю підтверджує висловлене положення. Це дає право розглядати описану тут організацію інтелекту людини як виражений у найбільш загальному вигляді психологічний механізм прийняття рішення людиною.

Сказане вище дає право зобразити центральну ланку психологічного механізму ухвалення рішення у вигляді двох проникаючих один в іншу сфер. Зовнішні межі цих сфер є абстрактні межі (асимптоти) дискурсивного мислення. Знизу такою межею виявляється інтуїтивне мислення. За ним простягається сфера строго інтуїтивного мислення - мислення тварин. Зверху - логічне. За цією межею простягається сфера строго логічного мислення - мислення сучасних обчислювальних машин.

Неважко помітити, що об'єкти інтуїтивного мислення являють собою речі-оригінали. Правда, це тільки в граничному випадку. Взагалі кажучи, такими об'єктами можуть бути і образотворчі моделі оригіналів. Однак і тут дані моделі виступають не в специфічній для них функції, не як власне моделі, але у функції оригіналів - як речі. (Адже можна все-таки перенести один з членів рівняння по інший бік знака рівності всупереч законам математики!) Об'єкти логічного мислення - моделі у власному розумінні слова - знакові, символічні.

Що можна сказати про процеси інтуїтивного і логічного мислення? Процес інтуїтивного мислення неусвідомлювані. Він злитий з продуктом. Способи інтуїтивних дій на рівні інтуїції не виявляються. Процес логічного мислення, наприклад дедуктивний умовивід, усвідомлений, розчленований з продуктом - способи дій виявлені і перетворені в операції.

У чому своєрідність продуктів дій в отмечешних межах?


Продукти інтуїтивних дій на полюсі об'єкта, тобто об'єктивно виражені, опредмечена, не можуть суперечити об'єктивною логікою речей: вони безпосередньо контролюються речами. Наприклад, переносячи стілець у звичайних умовах, скажімо, не в умовах перебування в космосі, ми не можемо залишити його висить у повітрі, що легко можна реалізувати, якщо ми станемо викреслювати траєкторію його переміщення на папері, тобто будемо маніпулювати стільцем в модельному плані . Стілець-оригінал негайно "поправить" наша дія, якщо ми здумаємо опустити його в повітрі.
Однак оцінка продукту інтуїтивних дій суб'єктивна. Вона визначається його ставленням до потреби, установки, мотиву і здійснюється емоційно. Звідси виникає можливість розходження об'єктивної та суб'єктивної шкали оцінок. Наприклад, об'єктивно цінне перетворення може не відповідати установки, потреби, може бути не потрібним. Тоді воно буде відкинуто, і завдання залишиться невирішеною.

Безпосередня оцінка продукту логічного мислення об'єктивна. Це випливає вже з того, що вона здійснюється системою історично вироблених суспільством логічних правил: що логічно правильно, то цінно. Емоційна оцінка тут майже відсутній, оскільки місце потреби, установки займає її знакова модель - символічна мета. (Зазначимо, що мета має знакову природу, звичайно, лише в межі. Крім граничних випадків вона може виражатися і поданням.) Звичайно, логічна оцінка об'єктивна лише щодо людини, що вирішує завдання: ця оцінка - не наслідок його сваволі, вона спирається на закони, "затверджені людством". Разом з тим "затверджену людством" логіку ми називаємо суб'єктивною діалектикою на відміну від діалектики об'єктивної, діалектики природи.

Знаючи, що наша суб'єктивна логіка завжди обмежена, неважко помітити, що відсутність безпосереднього контролю з боку речей-оригіналів створює на логічному межі можливість порушення законів об'єктивної логіки.
Дискурсивне мислення є єдність інтуїтивного та логічного. Організація цієї єдності включає в себе ієрархію плавно переходять один в іншій структурних рівнів, що представляють собою трансформовані етапи описаного нами розвитку. Дані структурні рівні і перетворюються в ситуаціях творчих завдань у функціональні ступені рішення.

Перший рівень найбільш інтуїтивний. На лінії, що символізує даний рівень, лежить основу трикутника, що зображує об'єктивний контроль і суб'єктивну оцінку. Вершина цього трикутника упирається в лінію, що символізує п'ятий рівень. Роль безпосереднього об'єктивного контролю та суб'єктивної оцінки згасає в міру підйому по структурним рівням організації дискурсивного мислення.

П'ятий рівень найбільш логічний. До лінії, що символізує даний рівень, примикає основу трикутника, що зображує суб'єктивний контроль та об'єктивну оцінку. Вершина цього трикутника упирається в лінію першого етапу. Роль суб'єктивного контролю і об'єктивної оцінки гасне в міру зниження за структурними рівнями організації дискурсивного мислення.
У випадках, коли для вирішення завдання в досвіді людини є готові логічні програми, рішення їх протікає на п'ятому рівні і не супроводжується зрушеннями в емоційних показниках. Це експериментально доведено, наприклад, для виконання досить складних, незнайомихвипробуваному рахункових операцій. Аналогічне спостерігається і на початкових стадіях вирішення творчих завдань, коли людина докладає до них готові логічні програми, створюючи тим самим початковий невірний задум. Неадекватність таких програм (суб'єктивна логіка не підтверджується практикою) перетворює завдання в творчу. Рішення її тепер можливо лише за допомогою інтуїції. Це очевидно: ми вичерпали всі свої знання, але все-таки задача не вирішена, підказати її рішення нам можуть тільки самі речі. Організація діяльності людини зміщується на нижні структурні рівні (і це очевидно: спробуйте, наприклад, в думках вирішити досить складну дротяну головоломку). Тут дуже важливо, яка при цьому зміщення виникає установка - відповідає об'єктивної шкалою цінностей чи ні. У ході діяльності, що спрямовується спочатку вихідним логічним задумом, формується інтуїтивна модель ситуації, що приводить у вдалих випадках до інтуїтивного рішення.
"Вдалі випадки" докладно досліджені нами і описані в книзі "Психологія творчого мислення" та ін Вирішальна роль у цих випадках належить побічних продуктів дії, тобто тим елементам результату дії, які не відповідають меті, а нав'язуються самими предметами, в перетвореннях яких ми шукаємо здійснення своєї мети. Процес інтуїтивного пошуку не усвідомлюється. Усвідомлюються лише його продукти, що задовольняють наявною у нас потреби. Тому інтуїтивне рішення і виступає як несподіване, як те, що називали "осяянням", "інсайтом" і т. п.

Інтуїтивне рішення завжди передує логічному. Цей феномен давно відомий психології творчості, хоча і залишався до цих пір незрозумілим. Нам він тепер є очевидним: інакше і не може бути, так як логічне рішення виникає лише на базі інтуїтивного, коли завдання фактично вже вирішена. Логічне рішення збуджується потребою передати інтуїтивно знайдене іншій людині, обгрунтувати, довести, використовувати для вирішення більш складної однотипної завдання і т. п. Тут-то й виникає необхідність висловити рішення в мові, "оречевіть" його, а іноді формалізувати, інакше кажучи, оформити логічно.

Розгорнемо характеристику цього механізму ще раз в дещо іншому ракурсі. Звернемося спочатку до традиційної психології творчого мислення. Тут провідне місце належить проблемі "етапів творчого процесу" - прагнення виявити послідовність вузлових моментів цього процесу і побачити в ній його механізм. У більш ранньому періоді таке виявлення спиралося на відмінності чуттєвих відтінків, що супроводжують творчий процес, особлива увага приділялася несвідомої роботи. Однак механізм несвідомої роботи зазвичай ставився тут до "світовим загадок".

Література

Ю. Л. Трофімов “Психологія” , Київ “Либідь” 2000р. стор. 407-419.

В. С. Лозиця “Психологія і педагогіка: основні положення” Київ “ЕксОБ” 2000р. стор. 25-26.

Колесов Д.В. Введение в общую психологию / Д.В. Колесов. – М., Воронеж: МПСИ, 2002.

Климов Е.А. Общая психология. Общеобразовательный курс / Е.А. Климов. – М.: Юнити-Дана, 2001.

Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / А.Н. Леонтьев. – 3-е изд. – М.: Политиздат, 1982.

Максименко С.Д. Загальна психологія / С.Д. Максименко. – К.: ЦУЛ, 2004.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Схожі:

Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconEuropean Credit Transfer System ects інформаційний пакет 2010/2011 Напрям підготовки 0306 „Менеджмент” Чернівці – 2010 Зміст
Список викладачів з інших факультетів, що читають дисципліни на географічному факультеті
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки» (для студентів галузі знань 0305...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconМетодичні вказівки І плани семінарських занять циклу гуманітарної підготовки з нормативної дисципліни
«Історія української філософії» для студентів очної І заочної форми навчання галузі знань 0203 «Гуманітарні науки», напрям підготовки...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма навчальної дисципліни психодіагностика галузь знань 0301 Соціально-політичні науки Напрям підготовки 030102 Психологія
Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної І індивідуальної роботи становить
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма з підготовки та складання вступного випробування з дисциплін "Маркетинг", "Основи менеджменту"
Менеджмент організацій І адміністрування (за видами економічної діяльності)” освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” / Укл проф....
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconМетодичні рекомендації до самостійної роботи студентів, тематику контрольних робіт для студентів заочної форми навчання, рекомендовану літературу
Текст]: методичні рекомендації для студентів спеціальностей 030505 „Управління персоналом та економіка праці", 030601 „Менеджмент...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconН. Б. Кирич д е. н., професор кафедри
«Економіка І підприємництво» напряму підготовки 030507 «Маркетинг» /Укл.: проф. Федорович Р. В., доц. Борисова Т. М., доц. Бурліцька...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма творчого конкурсу за обраним фахом галузь знань 0201 „Культура" напрям підготовки 020104 „Народна художня творчість"
«фольклорне мистецтво», «народне пісенне мистецтво», «хорове мистецтво (народний хор)», «хорове мистецтво (академічний хор)», «академічний...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма творчого конкурсу за обраним фахом галузь знань 0201 „Культура" напрям підготовки 020104 „Народна художня творчість"
«фольклорне мистецтво», «народне пісенне мистецтво», «хорове мистецтво (народний хор)», «хорове мистецтво (академічний хор)», «академічний...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма навчальної дисципліни релігійна філософія та теологія: християнська філософія І теологія ХХ ст. Галузь знань 0203 Гуманітарні науки Напрям підготовки 020301 Філософія
Метою нормативної дисципліни «Релігійна філософія І теологія: Християнська філософія І теологія ХХ ст.» є вивчення католицької, протестантської...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка