Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20



Сторінка6/23
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.21 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Когнітивні теорії особистості

Когнітивний (лат. cognoscere) - знати.

Когнітивна психологія виникає в 60-е роки 20 сторіччя як протистояння біхевіоризму. Когнітивні психологи (Дж. Келли, Х. Найссер, Д. Міллер), уважають, що людина не машина, що сліпо реагує на внутрішні фактори й зовнішні події.

Когнітивні психологи розглядають людину як «аналізуючу», тому що він перебуває у світі інформації, яку потрібно зрозуміти, оцінити й використовувати. Акцентується увага на суб'єктивній інтерпретації ситуацій (кожний «бачить» ситуацію по-своєму). Посилаючись на те, що вчинок людини включає три компоненти: сама дія, думки й почуття, когнітивні психологи вважають, що модифікація думок може привести до зміни поведінки.

Психологія на сучасному етапі являє собою складну й розгалужену систему наукових дисциплін. Можна виділити наступні галузі дисциплін:

Загальна психологія;

Вікова психологія;

Педагогічна психологія;

Психологія праці;

Інженерна психологія;

Соціальна психологія.

У структуру психології входять також військова психологія, психологія спорту, психологія мистецтва, патопсихологія, які вирішують свої специфічні завдання.


Література

Андреева Г.М. Социальная психология. –М.: Аспект Пресс, 1998.

Ромек В.Г. Понятие уверенности в себе в современной социальной психологии // Журнал практического психолога, № 9. – Ростов н / Д.:РГУ, 1999.

Психология. Учебник для технических вузов / под ред. В.Н.Дружинина С. – Петербург,2000.

Забродин Ю.М. Психология личности и управления человеческими ресурсами / Ю.М.Забродин. – М.: Финстатинформ: КноРус, 2002.

Зобов Р.А. Самореализация человека: введение в человекознание: Учеб. Пособие / Р.А.Зобов, В.Н.Келасьев. – СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 2001.

Корольчук М.С. Основи психології. Опорні конспекти, схеми, методики / М.С.Корольчук, В.М. Крайнюк, В.М. Марченко. – К.: Ніка-центр, 2009.

Корольчук М.С. Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров’я / М.С. Корольчук. – К.: ІНКОС, 2002.



Тема 7. Психологічна природа особистості

План

  1. Рушійні сили розвитку особистості.

  2. Біологічні і соціальні фактори розвитку особистості.

  3. Соціалізація: поняття, сутність і зміст.

  4. Виховання як фактор формування особистості.

1. У психології розвитку існують поняття передумов, умов, джерел та рушійних сил психічного розвитку дитини. До передумов розвитку відносяться біологічні особливості організму людини: здоровий людський мозок та нервова система, індивідуальні особливості нервової системи, стать та зовнішній вигляд людини ( індивідні характеристики). Передумови створюють біологічну основу розвитку, роблять можливими процеси нормального розвитку.

Джерелом розвитку є соціальне середовище, яке надає дитині матеріал для розвитку. Соціальне середовище складається з предметів матеріальної та духовної культури, людей, що оточують дитину. Проте самостійно дитина не спроможна засвоїти оточуючий світ. Вона робить це лише під керівництвом дорослих, лише за умов спілкування з дорослими. Психічні функції спочатку виникають в процесі спілкування дитини з дорослими і лише пізніше - як власні психічні функції дитини.

Рушійні сили психічного розвитку - це виникнення та розв'язання протиріч, які є результатом розвитку дитини на попередніх вікових стадіях. Розв'язання протиріч призводить до виникнення нових властивостей, нових видів діяльності, нових характеристик свідомості та особливостей особистості дитини. Це і складає зміст її психічного розвитку. Джерелом та внутрішнім змістом розвитку є боротьба протилежностей, внутрішні суперечності і протиріччя. Внутрішні суперечності на кожному етапі онтогенезу мають свій зміст, форму виявлення і способи подолання. На початкових етапах розвитку особистості внутрішні суперечності можуть не усвідомлюватися, але поступово перетворюючись в об'єкт самосвідомості, вони спонукають індивіда на свідоме цілеспрямоване самовдосконалення.

Рушійні сили розвитку самі розвиваються в ході цього процесу, набуваючи новою змісту та нових форм прояву. На ранніх етапах розвитку особистості суперечності не усвідомлюються нею і лише поступово стають предметом свідомості та самосвідомості і переживаються у формі невдоволення, прагнення подолати їх.



Види протиріч:

1. Між наявними старими і новими утвореннями, між наявним рівнем знань (наявними способами дій і умінь ) та недостатністю цього рівня у розв'язанні нових пізнавальних завдань в нових ситуаціях; між узагальненнями, що вже склалися і новими фактами.

2. Між новими цілями, прагненнями, потребами особистості і рівнем оволодіння засобами і можливостями, необхідними для їх задоволення (наприклад, розходження між потребою спілкуватися за допомогою мови і рівнем оволодіння мовою); між досягнутим рівнем розвитку індивіда, фізичними, психічними, соціальними можливостями дитини і наявним соціальним статусом (між бажаним майбутнім і теперішнім місцем в системі суспільних відносин); між фізичними та духовними можливостями дитини і старими формами взаємин і способами діяльності. Суперечності виникають також в процесі підпорядкування безпосередніх, близьких, індивідуальних мотивів більш опосередкованим, віддаленим, суспільним мотивам діяльності.

3. Між зовнішніми і внутрішніми умовами розвитку; між біологічним і соціальним, коли фізичний і фізіологічний розвиток випереджає соціальний; між вимогами суспільства до особистості і рівнем її психічного розвитку;

4. Між динамічністю і статичністю, між інертністю (стійкістю) і мінливістю (рухливістю); між звичними способами життя і необхідністю їх змінювати зі зміною умов.

5. Між досягнутим рівнем психічного розвитку та способом життя особистості, тим місцем, яке вона займає в системі суспільних відносин.



Взаємовідносини особистості і середовища відбуваються як шляхом гомеостазу, так і гетеростазу, тобто - присвоєння і перетворення - створення соціального середовища. Останнє стосується процесу самореалізації більшою мірою, ніж гомеостаз, хоча цей процес ще недостатньо вивчений і, на нашу думку, передбачає значну внутрішню перетворюючу роботу, що має відношення до самореалізації. Гомеостаз: люди мотивовані перш за все прагненням зменшити напругу і зберегти внутрішній стан рівноваги. Гетеростаз: люди мотивовані, головним чином, прагненням до особистісного зростання, пошуку стимулів і до самопрояву.

Гомеостаз - рухомо рівноважний стан якоїсь системи, яке зберігається шляхом її протидії порушує рівновагу зовнішнім і внутрішнім чинникам. Підтримка сталості різних фізіологічних параметрів організму. Поняття гомеостазу склалося спочатку у фізіології для пояснення сталості внутрішнього середовища організму і стійкості його основних фізіологічних функцій. Ця ідея була розвинена американським фізіологом У. Кеннон у вченні про мудрість тіла як відкритої системи, безперервно підтримує стабільність. Отримуючи сигнали про зміни, що загрожують системі, організм включає пристрої, що продовжують працювати, поки не вдасться повернути її в рівноважний стан, до колишніх значень параметрів. Принцип гомеостазу перейшов з фізіології в кібернетику і інші науки, у тому числі психологію, знайшовши більш загальне значення принципу системного підходу та саморегуляції на основі зв'язку зворотною. Уявлення про те, що кожна система прагне до збереження стабільності, було перенесено на взаємодію організму з оточенням. Таке перенесення характерний, зокрема: 1) для необіхевіорізма, який вважає, що нова рухова реакція закріплюється завдяки звільненню організму від потреби, яка порушила його гомеостаз; 2) для концепції Ж. Піаже, яка вважає, що розумовий розвиток відбувається в процесі урівноважування організму з середовищем; 3) для теорії поля К. Левіна, згідно якій мотивація виникає в нерівноважної «системі напруг»; 4) для гештальт-психології, що відзначає, що при порушенні балансу компонент психічної системи вона прагне до його відновлення. Однак принцип гомеостазу, пояснюючи явище саморегуляції, не може розкрити джерело змін психіки та її активності.

Гетеростаз - поняття, що означає можливість збереження разновесних станів у системі. У психології використовується в теоретичних моделях опису внутрішнього світу особистості, що характеризується суперечливими, нерядоположнимі станами, цін-ностями і т.п., не проявляють тенденції до збалансованості. У людино можуть одночасно бути присутнім суперечливі почуття і відно-шення, які проявляються в залежності від контексту. В якості пар-ної категорії відносно гетеростатіческому підходу пропонується гомеостатический підхід, який передбачає принципову можливість існування в рамках єдиного цілого разновесних станів.
2. У розвитку людини взаємодіють біологічний і соціальний аспекти. Адже, народившись із певними задатками і якостями, людина протягом усього життя вдосконалюється морфологічно і функціонально: розвивається її організм, збагачуються зв'язки з навколишнім світом. Як індивіда її характеризують передусім біологічні особливості, які є передумовами соціального розвитку. Знання законів біологічних і фізіологічних змін, що відбуваються з людиною, допомагає педагогу здійснювати природовідповідну освіту дитини — забезпечення відповідних до її розвитку змісту, форм і методів навчання і виховання.

Процес розвитку є безперервним. Він пов'язаний із набуттям соціальних особливостей, що характеризують людину як суспільну істоту. Однією з перших її соціальних дій є те, що півторамісячний малюк усмішкою вітає близьких людей. Далі він оволодіває мовою, нормами спілкування, знаннями, уміннями та навичками трудових дій; розвивається його самосвідомість, формується моральна спрямованість поведінки, прагнення до самовдосконалення. У цьому процесі дитина як біологічний індивід перетворюється на людину як особистість.

Отже, поняття «людина» має біологічні й соціальні характеристики; поняття «особистість» визначає соціальну сутність людини, сукупність її соціальних особливостей; «індивідуальність» — виражає сукупність фізичних і психічних рис, життєвий досвід, що відрізняють одну людину від інших, роблять її неповторною. Встановлення зв'язку між ними є неодмінною умовою правильного виховання, спрямованого на формування у дитини важливих загальнолюдських якостей з урахуванням можливостей її розвитку та індивідуальних особливостей.

Біологізаторські, соціологізаторські теорії, а також теорія двох факторів розвитку протиставляють соціальні та біологічні чинники розвитку особистості. Представники біологізаторських теорій визначальним чинником розвитку вважають спадковість, розвиток здібностей, рис характеру, з якими дитина народилася, рекомендують вихователям не втручатися в природний розвиток малюка. Головне, на їхній погляд, використовуючи спеціальні тестові завдання, розподілити дітей на групи, допомагаючи кожному здобути знання «за його силами». Результатом упровадження цієї теорії є елітарні дошкільні навчальні заклади для дітей з підвищеними інтелектуальними здібностями.

У соціологізаторських теоріях заперечувалися біологічні чинники розвитку, зосереджувалася увага на ролі соціального середовища, оскільки, на думку їх представників, усі малюки від народження мають однакові можливості, а розвиток є набуттям ними досвіду. Правильно скерувавши розвиток дитини, можна сформувати людину такою, якою прагне її бачити педагог. Свої твердження вони аргументували тим, що люди, котрі виховувалися у різних умовах, виявляли різні розумові можливості. Дехто навіть переконував, що дітям, вихованим в умовах, які не стимулювали їхній інтелектуальний розвиток, не потрібно давати знання. Однак ці теорії не відповідають на питання, чому в однакових умовах формуються різні характери, устремління, інтереси.

Представники концепції двох факторів розвитку визнають роль біологічних і соціальних чинників, але недооцінюють виховання й активність особистості.

Однак зв'язок між усіма чинниками розвитку особистості є надзвичайно складним і не обмежується уявленнями про нього представників цих теорій. Біологічне і соціальне — не два паралельні, незалежні один від одного чинники, вони одночасно і комплексно впливають на розвиток людини.

Серед біологічних факторів, які впливають на розвиток людини, є спадковість — відтворення у нащадків біологічної схожості з батьками. Успадковує вона анатомо-фізіологічну структуру організму: колір шкіри, очей, волосся, особливості нервової системи, тип обміну речовин, здатність до певної діяльності тощо.

Біологічні чинники є дуже важливими у загальному розвитку особистості. Адже людиною можна стати, маючи природні людські передумови розвитку: високорозвинену нервову систему, мозок тощо; у людей є вроджені задатки до певних видів діяльності (музичний слух, образне мислення, поетичний дар тощо). Таких задатків генетика налічує до 200 видів. Однак це лише одна з умов успішної діяльності дитини в певних сферах, не менш важливий раціональний і цілеспрямований вплив на неї дорослих. Наприклад, обдарованість дітей пояснюється не лише успадкуванням задатків, а й вихованням інтересу до певного виду діяльності, раннім залученням до неї тощо.

Задатки можуть бути реалізовані лише в активній життєдіяльності індивіда, у сприятливому середовищі, під впливом правильного виховання і навчання. У цьому сенсі поняття «середовище» фігурує як макросередовище (матеріальний добробут, соціальний лад, культурний рівень суспільства, в якому живе людина) і мікросередовище (оточення, що безпосередньо впливає на дитину, — родина, навчальний заклад).

Вивчаючи вплив середовища на розвиток людини, сучасна педагогіка наголошує на ролі соціальних контактів у становленні особистості, розвитку людських задатків, на основі яких формуються мовлення, мислення, уміння ходити (малюків, які опинялися серед тварин, після повернення у людське середовище важко було навчити формам спілкування з людьми). Вплив соціальних факторів може бути навмисним і ненавмисним, керованим і некерованим, об'єктивним і суб'єктивним, довгочасним і короткочасним, сприятливим і несприятливим, запрограмованим і випадковим, необхідним і можливим.

У вихованні особистості важлива роль сім'ї, яка створює умови побуту, формує перші соціальні та моральні уявлення дитини. Навіть коли малюк починає відвідувати дитячий садок чи школу, де його соціальні контакти стають інтенсивнішими, вплив сім'ї залишається значним.

Взаємозв'язок біологічного і соціального у розвитку особистості є важливою проблемою педагогічної науки, яка визначає мету і завдання, добирає методи і прийоми виховання та навчання дітей. Поєднанням усіх чинників розвитку займається педологія — наука про дітей; сукупність анатомічних, біологічних, соціологічних концепцій психологічного, фізичного розвитку дітей і молоді. Однак створити нову науку про розвиток дитини, вивчити її в усіх проявах з урахуванням спадкових чинників та особливостей середовища, в якому вона народилася і росте, педології не вдалося.

Отже, розвиток — це не просто кількісні зміни успадкованих і закладених від народження ознак. Передусім він засвідчує якісні зміни в організмі та психіці під впливом навколишнього середовища. У процесі розвитку спадкове обумовлена організація людини реалізується лише у відповідному природному і соціальному середовищі під впливом різноманітних біологічних, соціальних і виховних чинників, найсуттєвішими серед яких є виховання і навчання, що спрямовують вплив біологічних і соціальних чинників розвитку. При цьому важливо брати до уваги внутрішні і зовнішні рушійні сили розвитку дитини як безперервної взаємодії вродженого (діяльність нервової та всіх інших систем організму) і набутого (досвід, виховання, умови життя), що визначає співвідношення між рівнем досягнутого і новим змістом життя дитини, її інтересами, потребами.

Зовнішні чинники розвитку діють через внутрішні умови — природні дані дитини, її нахили, складну сукупність почуттів і переживань. Як стверджував український психолог Григорій Костюк (1899—1982), засвоєне зовнішнє стає внутрішньою, суб'єктивною умовою подальшого розвитку особистості. Це означає, що виховання відіграє вирішальну роль у розвитку особистості лише за умови, якщо воно позитивно впливає на внутрішню активність дитини, її бажання, інтереси, нахили.
3. Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. Кожне суспільство висуває певні вимоги до розвитку особистості, створює системи сприяють формуванню соціально затребуваних властивостей особистості. У процесі соціалізації формуються такі властивості особистості, які в подальшому забезпечать їй успішне існування в суспільстві. Особистість одночасно виступає і суб'єктом, і об'єктом соціальних відносин, соціального розвитку. Соціалізація забезпечує саморозвиток суспільних відносин, збереження їх структурної цілісності, визначає стиль життя людини і надає йому можливість для самореалізації.
Соціалізація - це процес засвоєння індивідом зразків поведінки, соціальних норм і цінностей, необхідних для його успішного функціонування в даному суспільстві. Вона здійснює перетворення суспільством вроджених сил і можливостей людини, реалізується за коштами засвоєння індивідом елементів культури. Соціалізацією забезпечується, з одного боку, самовідтворюваність суспільних відносин, збереження культурної цілісності, а з іншого, - комфортність життєдіяльності індивідів і можливість самореалізації особистості в соціальних зв'язках.
Витоки сучасної концепції соціалізації містяться в працях французького соціолога Г. Тарда. В основу його теорії соціалізації покладено принцип наслідування, що визначає особистісні форми спілкування, як базового соціального взаємодії їм виділялося ставлення «вихователь - вихованець».
Розгорнуту соціологічну теорію, що описує інтеграцію індивіда в соціальну систему зв'язків і відносин шляхом засвоєння загальноприйнятих соціальних норм і правил в умовах спілкування зі «значущими іншими», розробили американські соціологи А. Халлер і Т. Парсонс. Агенти соціалізації (сім'я, інститути освіти), на їх думку, виконують функції відтворення соціальної структури.

До соціологічно орієнтованих концепцій соціалізації належить символічний інтеракціонізм, засновниками якого є Г. Блумер та Дж.Мід. Символічний інтеракціонізм розглядає соціалізацію як процес засвоєння індивідом системи соціальних ролей, з якими пов'язані соціокультурні значення смисли і символи. Основними агентами соціалізації дитини є батьки і дитяча ігрова група, у взаємодії з якими дитина освоює ролі і усвідомлює можливі типи поведінки в них. «Прийняття ролі іншого» розглядається як головний механізм соціалізації. Спочатку дитина орієнтується на батьків, потім, у міру розширення контактів взаємодії, об'єктом орієнтації стає вже соціальна група.


Концепція Дж.Міда заклала основи емпіричного дослідження соціалізації: соціальні функції дитячої гри, значення прямого і непрямого спілкування, характер і типи «значущих інших», способи «прийняття ролі іншого», цілісність особистості.

Багато соціологів і психологів підкреслюють, що процес соціалізації продовжується протягом усього життя людини, і соціалізація дорослих відрізняється від соціалізації дітей. Соціалізація дорослих скоріше змінює зовнішню поведінку, у той час, як соціалізація дітей формує ціннісні орієнтації. Вчені вважають, що соціалізація в дитинстві формує мотивацію поведінки, соціалізація дорослих розрахована на те, щоб допомогти людині набути певних навичок.

Найбільш активно протікає соціалізація людей у ​​віці 30-50 років. Їх трудова діяльність передбачає: нові посади, статуси, нові зв'язки і відносини, які породжують і нові проблеми самореалізації та взаємодії з іншими суб'єктами соціалізації. Доля людини, задоволеність чи незадоволеність собою і своїм життям багато в чому визначається рівнем його соціалізації, фактичним пристосуванням до зовнішніх обставин.

Соціалізація охоплює всі форми залучення індивіда до культури, навчання і виховання, за допомогою яких індивід набуває соціальні характеристики.

В якості джерела соціалізації людини виступають:
- первинний досвід, пов'язаний з періодом раннього дитинства;
- інтерактивне спілкування і взаємний вплив людей в процесі їх спільної діяльності;
- передача через соціальні інститути культури як форми діяльності;
- процеси саморегуляції, що відбиваються в поступовій заміні зовнішнього контролю індивідуальної поведінки на внутрішній самоконтроль, розвиток соціального інтересу і активності особистості.

Агенти соціалізації - це діючі соціальні суб'єкти (люди, організації) впливають на соціалізацію за коштами процесів навчання, комунікації, засвоєння культурних норм і традицій.

Слід розрізняти первинну і вторинну соціалізацію. Первинна соціалізація пов'язана безпосередньо з впливом на людину його найближчого оточення: батьків, родичів, друзів, вихователів, вчителів, навчальних і трудових груп. Особливо велика роль первинної соціалізації на етапах становлення особистості.

Першим і найбільш значимим у житті агентом соціалізації є сім'я. У сімейному колі відбувається рання соціалізація, яка визначає подальше формування і розвиток особистості, її подальший соціальний ріст. Велике значення для успішної соціалізації дитини має також можливість взаємодії його з ровесниками. Результати такої взаємодії формують уміння оптимально будувати відносини з оточуючими. Процес соціалізації не завершується в дитинстві, а продовжується протягом всього життя, тому що людина живе в постійно мінливому світі, саме зміна умов життєдіяльності та викликає необхідність здобувати нові вміння та навички, виконувати нові функції, а, значить, і засвоювати нові соціальні ролі.



Вторинна соціалізація здійснюється опосередковано соціальними групами, інститутами, організаціями та установами. Тут взаємодії носять більшою мірою узагальнений і інстітуціолізований характер. Агентами вторинної соціалізації виступають держава, її органи, підприємства, дитячі сади, школи, вузи, ЗМІ. Зміст соціалізації багато в чому визначається типом суспільства.

До загальних факторів первинної та вторинної соціалізації особистості відносять наступні елементи соціального середовища:


- ролі і статуси, які група і суспільство пропонують людині;
- цінності, соціальні норми, знання, вміння та навички, які людина засвоює, щоб виконувати відповідні ролі і підтримувати придбаний статус;
- соціальні інститути, що створюють технології з передачі і відтворення культурних традицій, цінностей і норм;

- реальні процеси в житті суспільства: економічні, політичні, культурні, духовні.

Функції агентів соціалізації на різних стадіях життєдіяльності людини виконують:
- дошкільні установи;

- школа;


- вищі навчальні заклади;

- неформальні організації;

- армія;

- виробничі групи.

Деякі інститути соціалізації впливають на формування особистості протягом усього життя. Це - родина, громадську думку, засоби масової інформації. Підтримка найближчого оточення, референтної групи необхідні людині для успішної соціалізації.

Соціалізація передбачає дві сторони: об'єкт і суб'єкт. Об'єкт соціалізації - це ті на кого спрямований цей процес, тобто окремі люди або групи людей. Суб'єкт соціалізації - це ті, хто здійснює цей процес: окрема особистість, соціальна група, соціальний інститут, організація чи установа, кого ми вище називали агентами соціалізації. Таким чином, одна і та ж доросла людина у ролі батька по відношенню до дітей виступає як суб'єкт, агент соціалізації. В іншій ролі, наприклад, співробітника по відношенню до виробничої групі, виступає як об'єкт соціалізації. Навіть у рамках одного разом же взаємодії особистість може надавати не тільки вплив на об'єкт, але і сама відчувати зворотний вплив останнього на себе.

Соціалізація - це не просто сума зовнішніх впливів, а процес формування особистості. Особистість - не передумова соціалізації, а її результат.

Соціалізація людини відбувається за допомогою механізмів соціалізації - способів свідомого чи несвідомого засвоєння і відтворення соціального досвіду. З. Фрейд виділив механізми соціалізації:

- імітація - усвідомлена спроба дитини копіювати певну модель поведінки;

- ідентифікація - це спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, друзів, їх цінності та норми як свої власні.

Імітація й ідентифікація є позитивними механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння певного типу поведінки.

- сором - емоційно-чуттєве стан зазвичай асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили. Це почуття орієнтоване на сприйняття вчинків індивіда іншими людьми;

- вина - емоційно-чуттєве стан пов'язаний з внутрішніми переживаннями, із самооцінкою людиною своїх вчинків. Покарання тут відбувається самим собою, контролює формою виступає совість.

Соціалізація людини відбувається в основному виходячи з групового досвіду. Саме в результаті соціальної взаємодії відбувається засвоєння індивідом накопичених суспільством знань та досвіду, вироблених ним цінностей, традицій, правил і норм. У той же час індивідуальний досвід має іноді вирішальне значення. Об'єднання цих двох чинників може виступати в якості моделей соціалізації. Соціологи акцентують свою увагу на двох таких моделях соціалізації:

- «Модель підпорядкування» передбачає соціалізацію в умовах регламентації і контролю. Соціальні інститути пропонують особистості стандартний набір соціальних ролей і якостей, якими вона повинна володіти. Людина в своєму повсякденному житті намагається суворо дотримуватися їх;

- «Модель інтересу» передбачає свободу вибору. Особистість має можливість самореалізації в рамках запропонованих умов та регламентацій.


Завдяки цим двом підходам здійснюється своєрідний вибір людиною свого життєвого сценарію на основі його різних ціннісних пріоритетів.

Аналіз об'єктивних і суб'єктивних факторів соціалізації особистості дозволяє виділити в ній дві фази: соціальну адаптацію і інтеріорізацію.


Поняття адаптація на початку з'явилося в біології для опису процесів пристосування організмів до умов їх існування. У соціології кінця ХІХ початку ХХ століть поняття «адаптація» стало використовуватись представниками органічної школи (Г. Спенсер, А. Еспінас). В історії науки виділяють два підходи до трактування соціальної адаптації. Перший розглядає адаптацію як пасивний процес пристосування людини до вимог суспільства. Другий підхід представлений в концепціях швейцарського психолога Ж. Піаже та англійського соціолога Р. Мертона.

Адаптація особистості розуміється ними як процес взаємодії суб'єкта і соціального середовища.

Успішність процесів адаптації у різних людей може відрізнятися, тому прийнято виділяти рівні адаптації:

- низький рівень - людина погано пристосований, середа пригнічує його;

- середній рівень - людина пристосувалася до середовища і знайшов свою нішу;

- високий рівень - людина не тільки добре адаптувався, але і прагне змінити навколишнє середовище.

У ході процесу соціалізації можуть мати місце життєві кризи, як у зв'язку з діями самої людини, так і незалежно від нього. Кризові ситуації зазвичай пов'язані з переоцінкою цінностей, яка призводить до серйозних змін у житті людини. У таких випадках виникає потреба у ресоціалізації. Ресоціалізація - це процес засвоєння особистістю нових знань, цінностей, ролей, умінь і навичок замість колишніх.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Схожі:

Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconEuropean Credit Transfer System ects інформаційний пакет 2010/2011 Напрям підготовки 0306 „Менеджмент” Чернівці – 2010 Зміст
Список викладачів з інших факультетів, що читають дисципліни на географічному факультеті
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки» (для студентів галузі знань 0305...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconМетодичні вказівки І плани семінарських занять циклу гуманітарної підготовки з нормативної дисципліни
«Історія української філософії» для студентів очної І заочної форми навчання галузі знань 0203 «Гуманітарні науки», напрям підготовки...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма навчальної дисципліни психодіагностика галузь знань 0301 Соціально-політичні науки Напрям підготовки 030102 Психологія
Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної І індивідуальної роботи становить
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма з підготовки та складання вступного випробування з дисциплін "Маркетинг", "Основи менеджменту"
Менеджмент організацій І адміністрування (за видами економічної діяльності)” освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” / Укл проф....
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconМетодичні рекомендації до самостійної роботи студентів, тематику контрольних робіт для студентів заочної форми навчання, рекомендовану літературу
Текст]: методичні рекомендації для студентів спеціальностей 030505 „Управління персоналом та економіка праці", 030601 „Менеджмент...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconН. Б. Кирич д е. н., професор кафедри
«Економіка І підприємництво» напряму підготовки 030507 «Маркетинг» /Укл.: проф. Федорович Р. В., доц. Борисова Т. М., доц. Бурліцька...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма творчого конкурсу за обраним фахом галузь знань 0201 „Культура" напрям підготовки 020104 „Народна художня творчість"
«фольклорне мистецтво», «народне пісенне мистецтво», «хорове мистецтво (народний хор)», «хорове мистецтво (академічний хор)», «академічний...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма творчого конкурсу за обраним фахом галузь знань 0201 „Культура" напрям підготовки 020104 „Народна художня творчість"
«фольклорне мистецтво», «народне пісенне мистецтво», «хорове мистецтво (народний хор)», «хорове мистецтво (академічний хор)», «академічний...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма навчальної дисципліни релігійна філософія та теологія: християнська філософія І теологія ХХ ст. Галузь знань 0203 Гуманітарні науки Напрям підготовки 020301 Філософія
Метою нормативної дисципліни «Релігійна філософія І теологія: Християнська філософія І теологія ХХ ст.» є вивчення католицької, протестантської...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка