Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20



Сторінка9/23
Дата конвертації17.04.2017
Розмір5.21 Mb.
ТипКонспект
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23

6. Когнітивний підхід намагається пояснити розвиток інших сфер особистості особливостями розвитку інтелектуальної сфери. Ж. Піаже — один з найвидатніших психологів XX століття, який зробив кілька значних відкриттів в галузі дитячого розвитку, і основне з них — це відкриття егоцентризму дитини. Егоцентризм дитини проявляється в своєрідності дитячої логіки, дитячого мовлення, уявлень про світ. Так, наприклад, досліджуючи дитячі уявлення про світ, Піаже показав, що дитина на певній стадії розвитку розглядає речі такими, як їх дає безпосереднє сприймання. Це явище він назвав "реалізмом".

Згідно теорії інтелектуального розвитку Ж. Піаже, на кожній стадії розвитку формуються нові пізнавальні навички, які визначають межі того, чому можна навчити людину в цей період.У дослідженнях було встановлено, що здатність до логічного мислення закладається в дитинстві і удосконалюється з роками, підкоряючись визначеним закономірностям. Значна частина активності дітей припадає на ігри, які Піаже розглядав як важливий компонент у дослідженні навколишніх об'єктів - людей, явищ, предметів. Він вважав, що така форма навчання необхідна для нормального розумового розвитку і успішного процесу дорослішання дитини.

Піаже вважав, що етичний розвиток відбувається не так, як розумовий, і залежить від досвіду спілкування дитини з оточуючими людьми і предметами. В цьому спілкуванні моральні роздуми і розумовий розвиток виявляються взаємопов'язаними. Піаже знайшов цікавий факт: у дітей, як і у дорослих, те, про що вони говорять, часто суперечить тому, що вони роблять. Репліки дітей 3-річного віку узгоджуються з їх поведінкою, хоча пояснити правила гри діти ще не можуть. До 7-8 років гра набуває частково соціального характеру, коли всі правила повинні бути погоджені між її учасниками.

До певного віку діти не розрізняють суб'єктивного і зовнішнього світу і лише поступово із соціальної взаємодії розвивається знання про себе. У системі психологічних поглядів Ж. Піаже є також поняття соціалізація. Соціалізація — це процес адаптації до соціального середовища, який полягає в тому, що дитина, досягаючи певного рівня розвитку, набуває здатності до співробітництва з іншими людьми завдяки розділенню та координації своєї точки зору та точок зору інших людей. Соціалізація обумовлює поворот в психічному розвитку дитини — перехід від егоцентричної позиції до об'єктивної (7—8 років).

Ще один важливий напрямок досліджень Ж. Піаже — це "печення розвитку інтелекту в поведінці дитини та виділення його стадій. Під стадіями він розумів рівні розвитку, які послідовно змінюють один одного. Процес розвитку інтелекту, згідно з Піаже, складається з трьох великих періодів, протягом яких відбувається зародження трьох основних структур: сенсомоторних операцій; конкретних операцій; формальних операцій. .

Розвиток він розглядає як перехід від нижчої стадії до вищої. Попередня стадія готує наступну. Порядок чередування стадій є незмінним, а це дає можливість зробити припущення, що він обумовлюється біологічним фактором, дозріванням організму як відкриттям можливостей розвитку, які слід реалізувати. Середній хронологічний вік появи тієї чи іншої стадії визначається активністю дитини, її досвідом, навчанням та культурним середовищем.

Ж. Піаже вивчав різні психічні функції (пам'ять, сприймання, мовлення) та їх зв'язок з інтелектом і виявив, що розвиток інших психічних функцій на всіх етапах залежить від інтелекту і визначається ним, а це означає, що стадії інтелектуального розвитку, виділені ним, можна розглядати як стадії психічного розвитку в цілому. Він стверджував, що "мислення дитини обов'язково проходить через всі відомі фази і стадії, незалежно від того, навчається дитина чи ні".
7. Вік, за Л.С. Виготським,— це якісно особливий етап психологічного розвитку, який характеризується сукупністю змін, які й визначають своєрідність структури особистості на даному етапі розвитку. Л.С. Виготський розглядав вік як епоху, ступінь, відносно замкнутий період розвитку, значення якого визначається його місцем в загальному циклі розвитку, а загальні закони розвитку відзначаються своєрідністю прояву.

При переході від однієї вікової ступені до іншої виникають новоутворення, яких не було в попередні періоди, і перебудовується весь хід розвитку. Особливості віку визначаються сукупністю багатьох умов: системою вимог до дитини на даному етапі її життя, сутністю взаємовідносин з оточуючими, типом діяльності, якою вона оволодіває, способами оволодіння.

Л.С. Виготський вводить також поняття вікової кризи як цілісних змін особистості дитини, які виникають при зміні стабільних періодів, як переломних точок на кривій дитячого розвитку, які відокремлюють один віковий період від іншого. Кризи обумовлюються виникненням основних новоутворень попереднього стабільного періоду, які призводять до руйнування однієї соціальної ситуації розвитку (це та система відносин, в якій знаходиться дитина та її орієнтація в них) та виникнення іншої.

Поведінкові показники вікових криз — впертість, негативізм, конфліктність та ін. — Л.С. Виготський вважав необхідними і відображаючими єдність негативної та позитивної сторін кризи. Його концепція відрізнялась від усіх сучасних йому теорій всіма вихідними положеннями. Як уже розглядалось попередньо, всі теорії описували хід дитячого розвитку як процес переходу від соціального до. індивідуального в процесі соціалізації індивіда.

Основними умовами розвитку західні психологи вважали спадковість і середовище, а джерело розвитку вбачали в самій природі індивіда, розглядаючи в результаті розвиток як пристосування до довкілля. Л.С. Виготський вважає, що джерелом розвитку вищих психічних функцій є середовище. Вищі психічні функції виникають спочатку як форма колективної поведінки дитини, як форма співробітництва між людьми (інтерпсихічна і лише потім стають індивідуальними (інтрапсихічними) функціями самої дитини.

Ставлення до середовища з віком змінюється. Змінюється і роль середовища в розвитку, вплив якого опосередковується переживаннями дитини. Л.С. Виготський сформулював закони психічного розвитку дитини:

- дитячий розвиток відбувається нерівномірно в часі: рік життя немовляти за темпом розвитку не відповідає рокові життя, наприклад, підлітка;

- розвиток психіки являє собою ланцюжок якісних змін, процес, в якому ускладнення і кількісні зміни психічних функцій переходять в якісні, суттєві і призводять до стрибкоподібних якісних новоутворень. Сприймання, пам'ять, мислення дитини відрізняється від дорослого не тим, що вони менш розвинені, вони просто якісно інші, ніж у дорослого. Закономірності, яким вони підлягають, в процесі розвитку видозмінюються, кількісні зміни переходять в якісні;

- нерівномірність дитячого розвитку: кожна сторона в психіці дитини має свій оптимальний період розвитку;

- закон розвитку вищих психічних функцій, які, як уже зазначалось, виникають спочатку як зовнішні, інтерпсихічні, а потім переходять у внутрішні, інтрапсихічні. Вищі психічні функції характеризуються опосередкованістю, усвідомлюваністю, довільністю, системністю, формуються за життя в результаті оволодіння знаряддями, засобами та розвиваються в зв'язку з навчанням.

Рушійною силою психічного розвитку за Л.С. Виготським, е навчання. На більш детальному розгляді його позиції з цього питання ми зупинимось при викладі поглядів на проблему співвідношення навчання і розвитку. Концепція Л.С. Виготського не була підтверджена експериментальними фактами, а тому довгий час, як зазначають психологи-сучасники, вважалась лише геніальною догадкою. Окрім того, як вважають вони, схема свідомості Л.С. Виготського носить інтелектуалістичний характер, оскільки в ній розглядаються лише пізнавальні процеси без врахування мотиваційно-потребносної сфери особистості.

Подальший розвиток дитячої психології дозволив розвинути і доповнити концепцію Л.С. Виготського. Ряд досліджень, проведених психологами Харківської школи (О.М. Леонтьєв, А.В. Запорожець, П.І. Зінченко, П.Я. Гальперін, Л.І. Божович та ін.), показали значення діяльності в розвитку людини. Процес розвитку починає розглядатись як саморух суб'єкта завдяки його діяльності з предметами, а спадковість і середовище лише як умови, які визначають різні варіації розвитку в межах норми.

О.М. Леонтьєв розвинув ідею Л.С. Виготського про провідний тип діяльності. Провідна діяльність — це діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психологічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості.

Провідна діяльність є показником психологічного віку дитини і характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку. Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяльності:

- емоційно-безпосереднє спілкування немовляти з дорослими (0—1 рік);

- предметно-маніпулятивна діяльність дітей раннього віку (1—3 роки); в процесі її виконання засвоюються історично складені способи дій з певними предметами;

- сюжетно-рольова гра у дошкільнят (3—6 років);

- навчальна діяльність у молодших школярів;

- інтимно-особистісне спілкування підлітків;

- професійно-навчальна діяльність у старшому шкільному віці.

Провідна діяльність не виникає одразу, а проходить певний шлях свого становлення. Виникнення в кожному періоді психічного розвитку нової провідної діяльності не означає зникнення тієї, яка була провідною на попередньому етапі. Той чи інший період психічного розвитку характеризується системою різних видів діяльності, в якій провідна діяльність займає особливе місце, визначає виникнення основних змін в психічному розвитку на кожному окремому етапі.

Література


  1. Анохин П. К. Избранные труды: Философские аспекты теории функциональной системы. — М., 1976.

  1. Гальперин П. Я. Введение в психологию. — М., 1976.

  2. Гамезо М. В., Домашенко И. А. Атлас по психологии. — М., 1986.

  3. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2-х т. — М., 1992.

  4. Дубравська Д. М. Основи психології. — Львів, 2001.

  5. Загальна психологія/ О. Скрипченко, Л. Долинська, 3. Огороднійчукта ін. — К„ 1999.

  6. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. — К„ 1989.

  7. Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики. — М. 1972.

  8. Общая психология/ Под ред. А. В. Петровского. — М., 1972.

  9. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Основы теоретической психологии: Учеб. пособие для студ. вузов. - М., 1998. - 528 с.

  10. Психологія/ За ред. Г. С. Костюка. — К., 1968.

  11. Психологія/ За ред. Ю. Л. Трофімова. — К., 1999.

  12. Роменець В. А. Історія психології. — К., 1978.

  13. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2-х т. — М., 1989.

  14. Фельдштейн Д.И. Закономерности развития деятельности как основа развития личности: Хрестоматия по возрастной психологи: Учеб. пособие для студентов - М., 2006. - С. 178-194.

  15. Фрейд 3. Введение в психоанализ. Лекции. - М., 2004. - 455 с.

  16. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности: Основные положения, исследования. - СПб., 2005. - 606 с.

  17. Шевандрин Н.И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности. -М., 2001.-512 с.


Тема 9. Психологічна структура особистості.

План

 1. Поняття особистості, підходи до побудови психологічної структури особистості.



2. Базові виміри в основі психологічної структури особистості.

3. Характер як каркас особистості.


1. Поняття особистості, підходи до побудови психологічної структури особистості.

Особистість слід розглядати як складну систему, в якій диференціюються та інтегруються психічні властивості, що розвиваються в індивіді під впливом соціальних факторів в умовах здійснення ним діяльності та спілкування з іншими людьми. Тому особистість можна вважати «системою систем», на що вказував Г. С. Костюк.

Для розуміння природи особистості потрібно з’ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, які використовуються як у класичній, так і в сучасній психології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особистості, індивідуальності, суб'єкта.

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовля - це «чиста дошка» (tabula rasa), на якій під впливом соціуму «пишуться» ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилежне поняттю особини тварини.


Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині анатомо-фізіологічні передумови, закладають підвалини формування особистості. Індивід - це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.
Якщо уявити, услід за П. Жане, неймовірне: що внаслідок яких драматичних подій зникли створені людством культура, мистецтво, наука, техніка, різноманітний предметний світ, інститути людської соціалізації, а маленькі діти залишилися в цих умовах без дорослих, втілюють в своїй спільній діяльності суспільні відносини, то розвиток індивіда за антропологічним типом припинився би, став неможливим, а в кращому разі пішов шляхом, характерним для тваринного світу. Зрозуміло, що про розвиток особистості в цих умовах треба говорити.

Про це свідчать факти з життя дітей, змалку потрапили до тварин (вовчих) зграй. Такі діти хоч і народились індивідами, але їхній розвиток був деформований у середовищі тварин. Тому ці діти не стали людьми, їх так і не вдалося повернути на шлях людського розвитку. Ці факти доводять вирішальну роль соціального оточення, культурно-історичного середовища та властивих людині засобів соціалізації індивіда, творення особистості.


У відносинах з батьками, іншими людьми психіка дитини розвивається саме як психіка людини. На певному етапі виникає особистість з притаманними їй соціальне зумовленими ознаками - вищими психічними функціями, свідомістю і самосвідомістю, здатністю до активного пізнання та перетворення довкілля та себе.

Особистість - це індивід із соціальна зумовленою системою вищих психічних якостей, визначається залученістю людини в конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда з суспільним та природним сере ¬ вищого. У філософсько-психологічному аспекті особистість - це об'єкт і суб'єкт історичного процесу і власного життя.

В ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання і перетворення об'єктивної дійсності і самого себе. Спочатку він сприймає - переважно як об'єкт - різнобічні впливи з боку дорослих і створеного людством ще до народження суспільного, культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством у формі ігрової, навчальної і трудової діяльності в умовах сім'ї, дошкільних установ, професійної та вищої освіти і виробництва. Одночасно створюються внутрішні психічні Новоутворення, які з дитячого віку формують власну свідому активність людини, спрямовуючи її на пізнання й перетворенню об'єктивної дійсності і себе. Особистість виступає як суб'єкт діяльності та спілкування.
Розвиток особистості відбувається у конкретних суспіль ¬ них умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона - продукт епохи, життя своєї країни, своєї родини. Вона - очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єктом сучасності.
У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування, мовою, в ній формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання і перетворення навколишнього соціального та при ¬ природного середовища. У неї з'являється здатність до само ¬ вдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання і самонавчання. Вона вступає в «суб'єкт-суб'єктні» стосунки з іншими людьми.

Слід адекватно співвідносити поняття людини і особистості. Людина як соціальне і біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше поняття особистості, бо включає в себе велике коло соціальних і біологічних ознак - антропологічних, етнографічних, культурних та ін.

Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність. Індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, в почутті власної гідності, у світогляді, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю.
Поняття особистості тлумачиться неоднозначно - залежно від того, який підхід реалізується дослідником. Можна виділити менше чотири аналітичних підходи - соціально-психологічний, індивідуально-психологічний, діяльнісний та генетичний, реалізовані такими психологами, як Б. Г. Ананьєв, В. В. Давидов, О. Г. Ковальов, О.М. Леонтьєв, Г. С. Костюк, Ф. Лерш, В. М. Мясищев, А В. Петровський, К. К. Платонов, С. Л. Рубінштейн, В. М. Русалов та ін.

Синтез системного уявлення про особистість має відповідати ознаками системного підходу, таким як наявність цілісної структури елементів, взаємозв'язків між складовими ¬ ми елементами, ієрархічної організації елементів, система ¬ утворюють факторів, вхідних і вихідних структурно-функціональних характеристик, рівня розвитку системи і т. д. . Проте ж в такій системі має бути врахована соціальна, психологічна, індивідуальна своєрідність, зокрема наявність в особистості такої специфічної підсистеми, як самосвідомість.


Можна виділити три основних аналітичних напрями, у руслі яких здійснювалися спроби формування базових системних засад побудови цілісної психологічної структури особистості. Це соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетичний напрями. У дослідженнях О.М. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна, Ф. Лерш, Г. С. Костюка, К. К. Платонова, В. Ф. Моргуна та інших психологів чітко виявляється тенденція до синтезу багатовимірної системної психологічної структури особистості.

Прикладом може служити функціональна динамічна психологічна структура особистості К. К. Платанова (1906 - 1983). Він виділяв у структурі особистості чотири підструктури: соціальне зумовлену підструктуру спрямованості особистості; підструктуру досвіду; підструктуру психічних про ¬ процесів; підструктуру біопсихічних властивостей особистості. Крім того, вчений розглядав і другий ряд - підструктури здібностей і характеру. Із застосуванням принципу «накладання» одного ряду підструктур на другий був зроблений крок до системної побудови двовимірної психологічної структури особистості.

Цікавий і перспективний проект синтезу інших двох вимірів психологічної структури особистості здійснив у 30—50-х роках відомий німецький психолог Ф. Лерш. Він запро­понував поєднати соціально-психолого-індивідуальний і діяльнісний плани особистості у вигляді двовимірної гори­зонтально-вертикальної схеми. Цей варіант побудови струк­тури особистості підтримали українські психологи Г. С. Костюк і П. М. Пелех.

За Ф. Лершем, горизонтальний параметр особистості ут­ворюють психічні процеси та функції, що виникають і роз­виваються в особистості на основі «закону комунікації». Го­ризонтальний вимір складається з чотирьох «членів»: моти­ваційного, чуттєвого (або емоційного), пізнавального, діяльнісного.

Вертикальний параметр особистості розглядається як внут­рішній результат «горизонтальної» діяльності, як внутрішні сили особистості, котрі утворюють нашарування у формі диспозиції психічних властивостей, навичок, звичок тощо. Вони динамічні, бо беруть участь у «горизонтальній» діяль­ності особистості — у відчутті, сприйманні та інших пси­хічних процесах.

Вертикальна структура особистості утворюється такими диспозиціями, як: а) особистісна надбудова; б) ендогамна основа особистості — її внутрішні спонукання, прагнення, потреби та почуття як мотиви діяльності; в) зовнішній обсяг переживань особистості — її відчуття, сприймання, уява, пам'ять, фантазія, мислення, діяльна поведінка тощо; г) життєва основа особистості — сукупність органічних про­цесів живої істоти, серед яких найважливішими є фізіоло­гічні процеси у нервовій системі. Розвиток особистості у горизонтальному та вертикальному вимірах — це єдиний процес. Будь-яка психічна функція горизонтального ряду залишає свої сліди у вертикальному ряді нашарувань, дис­позицій і навпаки.


2. Базові виміри в основі психологічної структури особистості

Підсумовуючи аналіз наукових даних, можна стверджу­вати, що в основі системної психологічної структури осо­бистості лежать три базових виміри: І — соціально-психолого-індивідуальний — вертикальний; II —діяльнісний —. горизонтальний; III — генетичний — віковий, за допомо­гою якого характеризується рівень розвитку властивостей особистості, її задатків і здібностей на певному етапі ста­новлення індивіда як особистості.



Рис. 1. Тривимірна психологічна структура особистості в узагальненій формі


Ці виміри становлять систему основ цілісної психоло­гічної структури особистості. Вони пов'язані між собою за ортогональним принципом, за яким співвідносяться три ви­міри простору. На рис. 1 умовно представлений взаємо­зв'язок між указаними вимірами у графічній формі.

Здійснюючи аналіз і синтез системної психологічної струк­тури особистості, треба усвідомлювати, на якому рівні уза­гальнення ведеться побудова цієї структури. Так, якщо говорити про поняття «психологічна структура» як про аспект системної характеристики особистості, тобто складної соціально-психолого-індивідуальної за своєю природою сис­теми з певними властивостями, що постійно розвивається і реалізується у формі діяльності та спілкування, то його можна віднести до першого, найвищого рівня узагальнення, з яко­го має починатися процес конкретизації цього поняття.

Другому рівневі конкретизації властивий розгляд трьох вимірів — соціально-психолого-індивідуального, діяльнісного та генетичного — як базових параметрів психологічної структури особистості.

На третьому рівні ведуться диференційований та інтег­ративний аналіз і синтез підструктур (спілкування, спрямованості, характеру, самосвідомості, досвіду, інтелекту, пси­хофізіологічних властивостей), компонентів (потребнісно-мотиваційного, інформаційно-пізнавального, цілеутворюючого, результативного, емоційно-почуттєвого) та рівнів роз­витку (задатки, властивості, здібності) в межах основних параметрів (рис. 1).

Четвертий умовний рівень конкретизації аналізу і син­тезу психологічної структури особистості утворюють пси­хічні властивості, функції і процеси. У табл. З наводиться матриця, де представлені елементи підструктур і компонен­тів перших двох вимірів — соціально-психолого-індивідуального та діяльнісного, а третій, генетичний, лише окрес­лений без диференціації на задатки, здібності та рівні роз­витку.

На п'ятому умовному рівні конкретизації аналізу і син­тезу психологічної структури особистості стає можливою кла­сифікація конкретних властивостей і власне здібностей осо­бистості до певних видів діяльності (наприклад, до науково-технічної, управлінської, економічної, педагогічної тощо) або виконуваних людиною ролей (начальника, підлеглого, чо­ловіка, жінки та ін.). Такий підхід цілком узгоджується із загальновживаним визначенням здібностей як «індивідуально-психологічних особливостей людини, що сприяють ус­пішному виконанню нею тієї чи іншої діяльності». Такого розуміння здібностей дотримуються Б. М. Теплов, Г. С. Костюк та інші дослідники.

Варто зазначити, що перші чотири рівні конкретизації психологічної структури особистості можна розглядати як такі, що характеризують її макроструктуру, а інші рівні (по­чинаючи з п'ятого) — як такі, що належать до мікроструктури. Перехід від макроструктури до мікро­структури пов'язаний з вимогами, що висуваються до осо­бистості конкретними видами діяльності та поведінки, ро­лями, соціальним статусом, позицією, рангом, які обирає, застосовує й реалізує людина в конкретних соціальних умо­вах життя.

Ступінь розвитку сучасної психології дає змогу здійс­нити системний психологічний аналіз і синтез моделей осо­бистості на шостому рівні конкретизації.

У перспективі, на 6-му рівні конкретизації системної моделі особистості, стануть доцільними поєднання зусиль представників різних наук (біологів, генетиків, фізіологів, кібернетиків, психологів, соціологів) і розробка комплекс­ної програми вивчення особистості, яка за своїм масштабом може бути зіставлена з міжнародною програмою «Геном людини».

Наступним кроком у розробці системного психологіч­ного уявлення про особистість має стати дослідження вза­ємодії між підструктурами, компонентами і рівнями роз­витку психологічної структури. Принагідно застосовувати ті дані, що вже існують у психологічній науці — у працях Б. Г. Ананьєва, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, Ф. Лерша, С. Л. Рубішптейна та ін. Так, на думку Б. Г. Ананьєва, структурно-функціональні взаємозв'язки між елементами психологічної структури особистості будуються одночасно за двома принципами: 1) субординаційним, або ієрархічним, коли складніші та загальніші соціальні й психологічні влас­тивості особистості підпорядковують собі елементарніші й часткові соціальні та психофізіологічні властивості; 2) коор­динаційним, за яким взаємодія здійснюється на паритетних началах, що допускає певну свободу, тобто відносну авто­номність кожної з них.

Особистості властива самосвідомість, тому їй прита­манний і третій тип взаємовідносин. Цей тип можна на­звати егоординаційним — він виявляється в самопізнанні, самоорганізації та самовдосконаленні особистості в процесі діяльності та поведінки на основі Я-підструктури як ядра особистості.

Для особистості характерні зовнішній і внутрішній (сто­совно індивіда) плани регуляції, складні субординаційні, координаційні та егоординаційні взаємозв'язки як в інтер-індивідному, так і в міжіндивідному плані діяльності й по­ведінки. Водночас особистості як системі психічних властивостей притаманні певні рівні відображення дійсності. Се­ред таких рівнів у психології виділяють свідомість та не­свідоме, самосвідомість.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   23

Схожі:

Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconEuropean Credit Transfer System ects інформаційний пакет 2010/2011 Напрям підготовки 0306 „Менеджмент” Чернівці – 2010 Зміст
Список викладачів з інших факультетів, що читають дисципліни на географічному факультеті
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconМетодичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»
Методичні вказівки до семінарських занять з дисципліни «Історія економіки та економічної думки» (для студентів галузі знань 0305...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconМетодичні вказівки І плани семінарських занять циклу гуманітарної підготовки з нормативної дисципліни
«Історія української філософії» для студентів очної І заочної форми навчання галузі знань 0203 «Гуманітарні науки», напрям підготовки...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма навчальної дисципліни психодіагностика галузь знань 0301 Соціально-політичні науки Напрям підготовки 030102 Психологія
Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної І індивідуальної роботи становить
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма з підготовки та складання вступного випробування з дисциплін "Маркетинг", "Основи менеджменту"
Менеджмент організацій І адміністрування (за видами економічної діяльності)” освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” / Укл проф....
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconМетодичні рекомендації до самостійної роботи студентів, тематику контрольних робіт для студентів заочної форми навчання, рекомендовану літературу
Текст]: методичні рекомендації для студентів спеціальностей 030505 „Управління персоналом та економіка праці", 030601 „Менеджмент...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconН. Б. Кирич д е. н., професор кафедри
«Економіка І підприємництво» напряму підготовки 030507 «Маркетинг» /Укл.: проф. Федорович Р. В., доц. Борисова Т. М., доц. Бурліцька...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма творчого конкурсу за обраним фахом галузь знань 0201 „Культура" напрям підготовки 020104 „Народна художня творчість"
«фольклорне мистецтво», «народне пісенне мистецтво», «хорове мистецтво (народний хор)», «хорове мистецтво (академічний хор)», «академічний...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма творчого конкурсу за обраним фахом галузь знань 0201 „Культура" напрям підготовки 020104 „Народна художня творчість"
«фольклорне мистецтво», «народне пісенне мистецтво», «хорове мистецтво (народний хор)», «хорове мистецтво (академічний хор)», «академічний...
Галузь знань: 0305 «Економіка І підприємництво», 0306 «Менеджмент І адміністрування» Напрям(и) підготовки: ет,емс,епр,епі,епек,мпр,фпр,БД,ефк,ОА, упеп, ам,МП,зед,мпт,мід донецьк, 20 iconПрограма навчальної дисципліни релігійна філософія та теологія: християнська філософія І теологія ХХ ст. Галузь знань 0203 Гуманітарні науки Напрям підготовки 020301 Філософія
Метою нормативної дисципліни «Релігійна філософія І теологія: Християнська філософія І теологія ХХ ст.» є вивчення католицької, протестантської...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка