Гетьман іван мазепа – політик І людина



Скачати 360,1 Kb.
Дата конвертації03.08.2017
Розмір360,1 Kb.


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Управління освіти і науки

Хмельницької облдержадміністрації Хмельницьке територіальне відділення МАН України

Білогірська районна філія
Наукове відділення: історико-географічне

Секція: історія України

ГЕТЬМАН ІВАН МАЗЕПА –

ПОЛІТИК І ЛЮДИНА

Роботу виконав

Заулочний Ігор Миколайович

учень11класу

Квітневської ЗОШ І- ІІІ ступенів

Керівник: вчитель історії

Токар Юрій Ігорович

2012рік



Гетьман Іван Мазепа – політик і людина

Хмельницьке територіальне відділення Малої академії наук України

Історико–географічне відділення

Секція Історія України

Заулочний Ігор Миколайович, 11 клас

Квітневська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів , с. Квітневе

Керівник: Токар Юрій Ігорович, вчитель історії.

Тези

Вирішальним етапом у стосунках між Україною і Росією стало гетьманування Івана Мазепи.

Це був надзвичайно складний для України час. Українські землі були розділені між державами. Коломацькі статті 1687 року, договірні статті між гетьманом і російським урядом, ще більше обмежували автономні права України.

Проте соціальна політика гетьмана виявилася не досить гнучкою. Основну ставку він зробив на козацьку старшину і шляхту, прагнучи перетворити їх у привілейований клас. Відбулося посилення всіх форм експлуатації селян, козаків і міщан, загострення суперечностей в українському суспільстві.

Головною метою І. Мазепи було об’єднання земель України в єдину незалежну державу.

Характеризуючи державотворчі здібності гетьмана можна виділити такі етапи пошуку шляхів збереження української державності .

Труднощі вихідного етапу були пов'язані з наслідками Руїни та втручанням Росії у внутрішні справи Гетьманщини. Царський уряд не допускав навіть можливості існування незалежної України, що негативно впливало на суспільно-політичну сферу життя Українського суспільства. Процесу пошуку нових шляхів збереження української державності розпочав І. Мазепа.

Мазепа – людина високоосвічена , розумна і хитра . Цікавим виявляється факт, як Мазепа завоював прихильність російського царя.

В політиці найбільш успішною була діяльність І. Мазепи у сфері культури. Він побудував низку чудових церков, підтримував Києво-Могилянську академію, заснував багато інших шкіл та друкарень.

Соціальна політика гетьмана виявилась невдалою. В цілому процес носив національно-визвольний характер.

Після проголошення незалежності України в 1991 році І. Мазепу реабілітовано, в 1994 році скинуто церковну анафему (прокляття).

Між тим Мазепа є найбільш значущою особою після Богдана Хмельницького в історії вже незалежної України. Але питання –хто він герой чи зрадник – є не вирішеним і відкритим.



Мета мого дослідження - об'єктивно відтворити образ одного із найзнаменитіших і найскладніших суспільно - політичних діячів України- гетьмана Івана Мазепи.

Об'єктом дослідження є життєвий шлях політична й культурно- освітня діяльність видатної постаті.

Предмет дослідження – в чому полягав вагомий внесок,зроблений Іваном Мазепою у розбудову української козацької держави.

Наукова новизна даної роботи полягає у тому ,що враховуючи різноманітні оцінки постаті й діяльності гетьмана різними авторами праць про нього та його добу, даю можливість читачеві самому розібратись в їх об'єктивності.

Теоретичне значення роботи полягає в подальшому вивченні постаті Івана Степановича Мазепи та розумінні його багатогранної діяльності .

Практичне значення роботи полягає в розумінні складних державотворчих процесів гетьманської доби та вмінні застосовувати набуті знання в подальшому вивчення на уроках історії та суспільних дисциплін політичних процесів вже майбутньої незалежної України . У ході дослідження дізнався про унікальні якості державного діяча ,та його складний життєвий шлях.

Тези……………………………………………………………………….. 2

Вступ……………………………………………………………………… 5

Основна частина…………………………………………………………. 7 Розділ І. Нова історична думка про державотворчі процеси гетьмана. 7

Розділ ІІ. Гетьман Іван Мазепа та його політична діяльність………… 14


  • Біографія гетьмана………………………………………………… 14

  • Коломацькі статті …………………………………………………. 15

  • Основні напрями економічної політики, зовнішньополітичної та культурно-просвітницької діяльності……………………………. 18

  • Взаємини гетьмана із Запоріжжям………………………………... 20

  • Зруйнування Січі…………………………………………………… 20

  • Полтавська катастрофа…………………………………………….. 21

  • Останні дні гетьмана……………………………………………….. 22

Розділ ІІІ. Місце і роль І. Мазепи в українському національно-визвольному русі…………………………………………………………. 24

Висновки……………………………………………………………………28Список використаних джерел…………………………………………… 30

Додатки……………………………………………………………………. 31

Він знехтував всім, що було йому найдорожчого в світі,



Знехтував і самим життям - аби піднести свою Вітчизну”

Пилип Орлик



Вступ.
Історія є не що інше, як діяльність людини, що переслідує свої інтереси . Тому при вивченні суспільно – історичного розвитку в усіх його проявах в центрі уваги повинна бути людина. Звідси – увага до «мікроісторії», в якій найближча мета вивчення полягає не у відтворенні панорами явищ і процесів, а в осмисленні поведінки одного, або групи індивідів й особливо мотивів їхніх дій або ж в переосмисленні якоїсь однієї конкретної події.

Я зацікавився однією із найвидатніших постатей України Іваном Степановичем Мазепою. Мене зацікавило питання: чому на українській гривні зображено портрет цієї людини? Я провів опитування серед учнів свого класу і дізнався , що багато учнів мало знають про Мазепу. Тому я вирішив зупинитись на цьому питанні, а після проведеної роботи повідомити деякі факти своїм товаришам на уроках історії України.

Особа Івана Мазепи й роль відведена йому в історії, вже три століття поспіль одержує полярні, вкрай протилежні оцінки української історіографії та літературної критики . Знаменитий український історик М. Костомаров писав, що образ Мазепи ще чекає свого дослідника ,який змалював би його не під впливом погляду ,припустимого в першій половині XVIII століття . Затаврована свого часу прокляттям, ця трагічна історична постать вимагає до себе об'єктивного ставлення

Особистість і справи цього безсумнівно видатного діяча суперечливі і неоднозначні . Мазепа –людина європейської освіти, політик культури бароко, з притаманним їй потягом до тонкої, заплутаної інтриги та високим, декоративним естетизмом, що відбивався не тільки у чудових, споруджених на його власні кошти, храмах,а й в


особистому житті. Його життя –захоплюючий авантюристичний роман. Не випадково він став героєм поетичних геніїв Д .Байрона й О. Пушкіна, В.Гюго і Ю. Словацького, композиторів Ф. Ліста і П. Чайковського, майстрів образотворчого мистецтва О. Вернера та Іллі Рєпіна , мислителів та істориків Вольтера та І. Рєпіна, мислителів та істориків Вольтера й М. Костомарова. [2]

Минуло 140 років, але Мазепа залишається найбільш загадковою і неоднозначною особою в українській історіографії.

У праці “Іван Мазепа” В. Шевчук зазначив, що в історичній літературі існує три погляди на гетьмана Мазепу: патріотичний, антипатріотичний та псевдооб’єктивний. Традиційно в історіографії діяльність гетьмана змальовувалася у найчорніших барвах, а “мазепинець” слугувало синонімом зрадника і ворога до появи “петлюрівця” і “бандерівця”. Костомаров, хоча й писав, що “Він [Мазепа] хотів незалежності й свободи своєї батьківщини…”, але у своїй монографії розтрощив “Мазепу і мазепинців". [11] В українській історіографії Мазепу було реабілітовано і навіть у деяких працях створено образ національного героя – борця за Незалежність України, видатного діяча, який найвищою метою ставив добробут населення України, але відповідь на питання хто він – герой чи зрадник – залишається відкритим. Між тим Мазепа є найбільш значущою після Богдана Хмельницького особою в історії України у Нову добу. В своїй роботі я спробую оцінити події кінця XVII – початку XVIII століття і дати відповідь на питання, якими ж були мотиви і наслідки діяльності Івана Степановича Мазепи, становлення Мазепи як особистості та політика

Основна частина

Розділ І. Нова історична думка про державотворчу діяльність гетьмана в умовах іноземної експансії.

“Гетьман повинен діяти так, щоб сприяти цілям та намірам царя”, - ці слова І. Мазепи можуть характеризувати його діяльність на посаді гетьмана майже протягом всього терміну перебування.

Аналізуючи події 1687 – 1708 років, важко побачити свідоме державотворення у внутрішній або зовнішній політиці І. Мазепи. Створення ним бунчукового товариства та інші заходи щодо укріплення старшинського стану могли мати за мету утворення потужного прошарку, але вірогідно лише копіювали бачене ним у Речі Посполитій становище шляхти. Придушення повстань Петрика і Палія могли бути викликані розумінням їх слабкості та неминучості краху (хоча, за підтримки гетьмана, хто знає), але напевно були продиктовані мотивами боротьби за владу. Покірність у впровадженні антиукраїнських заходів може бути трактована як мудрість, а може – як слабкість і байдужість до долі посполитих. [1]

Незадоволення народу московськими порядками перекинулося і на козацьке військо. Відомо щонайменше десять сутичок між козацькими загонами і московськими військами.

З того часу у листах Мазепи до царя постійно бачимо неприязне ставлення. Мазепа не виступав відкрито проти царської волі, але й вже не підкорявся їй так, як раніше.

Зростало незадоволення і на Січі. Запорожці прямо відмовились приймати присягу на вірність цареві, поки не буде знищено всіх фортець навколо Січі. Більше того в одному із листів до гетьмана була пряма погроза піти на Батурин і вбити гетьмана за те, що він підтримує Москву.

У 1700 році Петро І розпочинає похід на північ проти Швеції. Гетьман спорядив військо під командуванням полтавського полковника Іскри, та приходить новий наказ, в якому Петро вимагає, щоб Мазепа особисто очолив десяти тисячне козацьке військо. Як тільки гетьман зібрав військо приходить ще один наказ від Петра – не йти зовсім, бо Петро не зміг організувати належної підтримки московськими військами, а кинути саме козацьке військо проти шведів цар не наважився. Але все таки через місяць Петро збирає армію і знову кличе Мазепу, але вже з дванадцяти тисячами козаків. Поки козацьке військо дійшло до Нарви, Карл маючи двадцять тисяч війська розбив вісімдесят тисяч московського війська. В лютому 1701 року Петро заключає військовий союз з польським королем Августом про спільну війну проти шведів. У договорі крім того було ще обговорено поділ земель між Польщею і Росією. За такої нагоди Август попросив Петра віддати йому назад і Правобережну Україну. У Петра вистачило розуму порадитися з Мазепою перед прийняттям такого рішення. Гетьман роз`яснив цареві, що за таких умов люди з лівого берега почнуть селитися на правому, Січ тоді відокремиться взагалі з-під гетьманської влади і буде слухати гетьмана лише за крайніх умов. Повернення до Польщі, яка, ще й до того союзна з Москвою, зруйнувало б гетьманську владу.[3]

Невдовзі Петро знову віддає наказ гетьману відрядити військо на війну. Мазепа відряджає загін на чолі з миргородським полковником Данилом Апостолом. Цей загін самостійно без царської підтримки розбив військо шведського генерала Шліппенбаха. І знову московський уряд несправедливо повівся з козаками, після бою в козаків забрали всю здобич і ще й познущалися з них. Почало зароджуватися незадоволення царським урядом в рядах козацької старшини..

В 1704 році Петро відсилає все козацьке військо на чолі з Мазепою до Польщі. Хоча козацьке військо було досить організованою армією, але німецькі порядки дуже сильно відрізнялися від звичних козакам. Зазнавши декілька поразок від шведів назад з того загону повернулося близько 80 чоловік.[2]

В 1705 році Мазепа отримав наказ йти на Волинь, потім на Брест, а потім наказ іти самому на Садомир і відіслати у Литву відділ козацького війська. Мазепа йшов по Галичині і 14 серпня був під Львовом. Новий король Станіслав Лещинський чотири рази присилав до Мазепи листи, в яких досить прозоро натякав на допомогу у звільненні з-під московської тиранії. Мазепа всі ці листи відіслав Петрові.

Мазепа послав під Ригу прилуцького полковника Горленка.

Орлик писав, що козакам дають хліба вдвоє менше ніж московським військам, не дають круп, сала, м`яса, солі. Коні козацькі знесилені від піврічної роботи, а козаки всі голі і босі. Про наругу над українським народом неслися до гетьмана листи і з України.

Коли цар сподівався приходу короля Карла із шведським військом на Україну, він виставив проти нього корпус війська на чолі із Меншиковим. Мазепі ж цар наказав стати під командування Меншикова. Вже раніше цар грозився нагородити Мазепу титулом „князь Римської імперії“ , з козацьких полків зробити загони драгун, з українських земель викроїти князівство для герцога Мальборо, а гетьманську булаву віддати Меньшикову. Останню крапку у списку терпіння козацької старшини було поставлено у Києві під час візиту царя. Меньшиков прилюдно, при всій старшині, заявив, що вже пора перевішати всю старшину і найкращий момент це негайно, поки тут цар з усім своїм військом. Гетьман, який вже вирішив піти на великий крок і заключити союз із шведами, побачив, що йде не сам. Вже перед цим Мазепа мав стосунки з княгинею Дульською, яка була посередником між ним і королем Карлом. Діяти Мазепі необхідно було дуже обережно перед тим як зробити свій крок.[4]

Петро вирішив у Києві будувати фортецю. Коли почали закладати цю фортецю рознесли багато дворів, повирубували багато садів, а людей просто вигнали на вулицю і наказали йти жити куди хочуть. Жодної компенсації московський уряд не надав. Будувати фортецю зігнали козаків. Будівництво йшло 5 місяців силами козаків і за їх же кошти. [5]

Тим часом армія Карла ХІІ отримувала одну перемогу за іншою. Петро шукав підтримки по всій Європі. Відбулась велика зустріч між Польщею і Росією у Жовкві. Мазепу також було туди запрошено, але не для поради, а для того, щоб сказати йому рішення Петра віддати Польщі Правобережжя, скасувати козацьке військо. Цар сказав це Мазепі 20 квітня на великій військовій раді. Мазепа після ради не пішов на вечерю до царя і нічого не повідомивши розпустив козацьку старшину. Старшина дізналася про ці царські плани не від гетьмана, а з інших джерел. Звістка про близький кінець їх сильно схвилювала. Проводилися таємні ради, назрівав великий бунт. І коли, пізно вночі, Мазепа отримав перший лист від польського короля Станіслава, ставленика шведського, Мазепа прийняв рішення прийняти бік Карла ХІІ.

Частина військової старшини незалежно від Мазепи теж прийшла до рішення, що теперішня історична хвиля – єдина для звільнення України від Москви. Прилуцький полковник Горленко, лубенський Зеленський, миргородський Апостол і військовий обозний Ломиківський вже порозумілися між собою і лише думали як перетягти на свій бік Мазепу. Перша ж спроба переговорів показала, що і гетьман думає про те саме, що і старшина. Як і в кожної великої ідеї, був і свій зрадник. Таким виявився генеральний писар Кочубей. Кочубей склав донос в Москву про зраду гетьмана і старшини. Щоправда з кочубеївського доносу нічого не вийшло: московський уряд не повірив Кочубею і Іскрі (бувшому полтавському полковнику) і приговорив їх до страти. Після їх смерті донос був ліквідований. [9]

Тим часом шведський король все ж таки направив свої війська на Україну. Цар Петро наказав Мазепі йти на з`єднання з московськими військами. Мазепа зібрав нараду, на якій було вирішено не йти на це з`єднання, а направити листа Карлові, аби він не пустив московських військ на Україну. Гетьман не поїхав сам, пославшись на хворобу, а послав лише частину козаків. З листом до короля Швеції все відтягувалося, аж поки не напосіла старшина. В листі була просьба прийняти український народ під свою протекцію. Король шведський нічого не відписав, але усно передав, що буде коло річки Десни 22 жовтня. Темп подій все прискорювався і гетьман вирішує їхати на зустріч до Карла ХІІ. Сам гетьман взяв з собою 5000 козаків, стільки ж поставив по цей бік Десни. Але це були не свідомі повстанці. Це були не люди які йдуть за ідею на смерть, це були “солдати”. Козакам досі нічого не сказали про стосунки Мазепи із шведами. Офіцери робили революцію, а солдатам про це нічого не сказали. Думали, що досить видати наказ і солдат послухає, і діло революції буде зроблене. В цьому і полягає головна помилка ініціаторів тієї революції, трагічний момент революції 1708 року. Лише в останній момент перед лицем швецького війська Мазепа проголосив військові про своє рішення. Не вся й старшина пішла за Мазепою. [4]

Перше офіційне побачення Мазепи і швецького короля відбулося 29 жовтня, причому гетьманові з огляду на його літа (на той час Мазепі вже було 70 років) було дозволено сидіти, а король його слухав стоячи. На цей час Петро І вже знав про крок Мазепи. Положення було грізне. Сильне шведське військо, підкріплене козацькими військами могло повернути московське колесо історії в небажаний для Москви бік. Петрові було потрібно терміново щось робити. Перш за все він наказав Меньшикову “сколь возможно ласково призывать” козацьку старшину, а сам кличе всю старшину до Глухова обирати нового гетьмана. Видається маніфест, в якому Мазепу безпідставно звинувачують в накладанні оренди та податків на народ України без відома царя.[8]

Меньшиков же з великим військом виступає в Батурин. Козаки мужньо відстоювали гетьманську столицю, і Меньшиков вже почав відступати, якби не зрада сотника прилуцького полку Носа. Він послав уночі свого прибічника Соломаху доганяти Меньшикова і провести його в місто на світанку, коли всі оборонці сплять, потайним ходом. Меньшиков так і зробив: увійшов в місто і напав на сонних козаків. Москалі перебили всіх козаків, спалили місто, а Меньшиков з катами вішав і мучив всіх, хто був у місті.[8]

Під страхом смерті король заборонив своїм військам грабувати чи вимагати будь-що у місцевого населення. Війська обходили поля і пашні, не торкаючись жодної власності українців. Все, що було потрібно військові, виторговувалося шляхом вільної торгівлі за справжні гроші. Кожен швед був навчений фрази: “Не бійтеся: ми ваші, а ви наші.” Сам же Карл випустив універсал до українського народу, в якому говорив, що на цих землях він не як завойовник, а лише переслідує царя московського, який насмілився напасти на нього. Там же він говорив, що хоче повернути всі права і свободи українців, за які ще його предки заступалися перед польськими королями.[5]

Петро також випустив подібний універсал, який був цілковитою брехнею. В ньому говорилося, що цар ніколи не помишляв чинити безчинства на Україні, а все, що чинилося, чинилося без його відома, а з відома і дозволу Мазепи. Зрештою, на протязі всієї історії співіснування українського народу і москалів ми бачимо подібні універсали.

Новий гетьман аби заручитись підтримкою царя, 8 грудня видав універсал в якому дякував цареві за його заступництво за Україну, говорив, що святий обов’язок кожного українця пристати до московського війська і піти на оборону землі великої московської перед лицем ворожим швецьким.

Мазепа ж був у той час у Ромнах. Гибель Батурина справила на старшин велике враження. Старшина почала боятися московського гніву і тікати до Петра. Першими втекли до царя Апостол, Сулима, Галаган, Гамалія, Кандиба, Бутович і Антонович. Всіх їх цар прийняв і не тільки повернув їм колишні посади, а й підвищив у чині Зате кожного, хто підозрювався в прихильності до Мазепи хапав, мучив, а потім убивав.[4]

Єдиним позитивним моментом був перехід на бік Мазепи запорізького кошового Кості Гордієнка. З 15000 запорожців він вітав гетьмана в Диканці. В той же час був підписаний договір з королем Швеції, в якому Карл ХІІ присягав піти на мир з Москвою лише за умови, що Україна відділиться від Москви і стане незалежною державою. У відсутності Гордієнка на Січ прийшов полковник Яковлєв з Галаганом. Вони запевнили козаків, що цар не хоче Україні зробити нічого поганого, а Мазепа – зрадник українських та козацьких інтересів. І козаки повірили. [6]


Висновки до розділу I

Ведучи гнучку політику між Польщею і Росією, гетьман поклав край край повстанню 1702-1704 рр. Під булавою І. Мазепи на короткий час об'єднались Лівобережна і Правобережна Україна Однак його діяльність була обірвана подіями Північної війни. Розорення господарства України та загибель тисячі козаків, які воювали за інтереси Росії ,допомогли зробити свій вибір гетьману на користь швецького короля. Більшість козаків не зрозуміла планів гетьмана та відштовхнула від нього рядове козацтво.

На початку XVIII ст., в умовах Північної війни (1700-1721), гетьман І. Мазепа в союзі з польським королем Станіславом Лещинським та швецьким королем Карлом XII здійснив спробу реалізувати свій військово- політичний проект, метою якого був вихід з- під протекторату Московської держави і утворення на українських землях української держави. Проте орієнтація на верхівкові методи боротьби і підтримку лише вузького кола однодумців - змовників, а також відірваність від життєвих потреб народу значною мірою спричинили крах його планів.


Розділ ІІ. Гетьман Іван Мазепа та його політична діяльність

Конкретними наслідками діяльності І. Мазепи стала жахливе руйнування країни, загибель тисяч українців, дискримінація, обмеження автономії і активний наступ на саму українську ідею.

Іван Мазепа був гетьма­ном України, який піднявся на збройну боротьбу за визволення України з-під влади Росії.

Біографія гетьмана

Народився І. Мазепа 1639 р. у с. Мазепинцях неподалік Білої Церкви в сім'ї українського шляхтича. Він здобув блиску­чу освіту. Спочатку навчався у Києво-Могилянському колегіу­мі, пізніше - в єзуїтському колегіумі у Варшаві. Там він став придворним польського короля Яна-Казимира. У другій поло­вині 50-х pp. XVII ст. вдосконалював освіту у Німеччині, Італії, Франції, Нідерландах.

Про те що Іван Мазепа був освіченим свідчить такий факт :

« Незабутнє для мене й досі величезна бібліотека. Дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані стародавні рукописи. Не без зазіхань згадую в теперішній моїй мізерії всі ці книжкові багатства, рівних яким не було в Україні - пише П.Орлик, наступник Івана Мазепи.[16]

Повернувшись з навчання, Мазепа продовжив придвор­ну службу у Варшаві. У 1669 р. Мазепа опинився у гетьмана П. Дорошенка і нев­довзі став генеральним осавулом. Приєднавшись до гетьмана І. Самойловича, він також посів уряд генерального осавула. Мазепі доводилося бувати в службових справах у Москві. Там він зумів добитися прихильності впливових царедворців. Це допомогло йому взяти гетьманську булаву після скинення з гетьманства Самойловича.

Мазепа був досвідченим і спритним політиком. Він добре знав закони польського і російського придворного життя. Євро­пейська освіченість Мазепи, а також служба в Дорошенка і Самойловича - прихильників єдності козацької України, зму­шували його задумуватися над долею України, що перебувала під царською тиранією.


Коломацькі статті 1687 р.

4 серпня 1687 року зібралася рада, на яку прийшли лише 2 тисячі козаків. Гетьманом було обрано Мазепу й ухвалено нові українсько-російські договірні умови.

Коломацькі статті в основному повторювали Глухівські статті 1669 року. Водночас були додані нові пункти, які ще більше обмежували політичні права гетьмана. Зокрема, на додаток до російських воєвод у Києві, Переяславі, Ніжині та Острі вво­дився російський полк до гетьманської столиці – Батурина. Гетьману заборонялося без царської згоди усувати з посад ге­неральну старшину.

Гетьмана і старшину зобов'язували через змішані шлюби українців і росіян, а також іншими засобами, зміцнювати в Ук­раїні самодержавну владу з тим, щоб витравити національну самосвідомість українського народу.

До Коломацьких статей були також включені статті, які, з одного боку, зміцнювали власницькі права старшини і перед­бачали їй надання дворянства, а з іншого боку – спрямовува­лися на придушення селянських виступів.

На короткий час під булавою гетьмана Івана Мазепи об'єднались Лівобережна і Правобережна Україна, але його діяльність за збереження української державності була обірвана подіями Північної війни між Росією та Швецією 1708-1709 рр.

Мазепа, в міру своїх можливостей використовував довір'я царя для України. Він застерігав Петра від союзу з Польщею, маючи на увазі небезпеку, яку він ніс для України, зокрема для об'єднання Лівобережжя та Правобережжя. Трагедія гетьмана полягала в тому що, на підставі Коломацьких статей він повинен був виконувати її дипломатичні та загарбницькі цілі: а саме : Україна повинна була брати участь у війні з Кримом і Туреччиною, проти бажання української козацької старшини, переважно південних полків.

Примусова участь у політиці росіян робило І. Мазепу непопулярним серед козацької старшини, цей факт і викликав підозру на закиди українського суспільства в "промосковській політиці" гетьмана.

На Запоріжжі вважали Мазепу не батьком, а "вітчимом України." Так говорили його сучасники: " – душа Мазепи в Москві, а в Україні тінь його".

Така ситуація, коли гетьман опинився один на один зі своїми панами і тим більше без підтримки старшини, « зв'язувало йому руки».

Наслідки Північної війни стали величезною катастрофою для України, прагнення Росії здобути вихід до берегів Балтійського моря що належала Швеції. Проти Швеції була створена коаліція держав: Данія, Росія та Польща.

Україна змушена була обстоювати московські інтереси, воювати на теренах Московії, Прибалтики, Речі Посполитої.

Походи лягли важким тягарем на плечі українського козацтва і держави в цілому. І. Мазепа розумів, що Україна опинилась між двох ворогів. В разі перемоги Петра і Августа ІІ, безперечно, Україну поділили б між Польщею і Московією, в разі перемоги Карпа XІІ і Станіслава Лещинського – вся держава опинилася би під владою Швеції і польської позиції.

Це й зупинило Мазепу шукати інших шляхів збереження української державності й переходу на бік короля Швеції Карпа XІІ.

Договір з Польщею залишався тільки дипломатичним інструментом, вигідним для самого Мазепи. Головна ж увага гетьмана була скерована на союз зі Швецію.

На початку 1708 року Кочубей і полтавський полковник Іскра повідомили Петра про таємні переговори Мазепи з Польщею. Але російський цар не вірячи про зраду гетьмана велів стратити останніх.

В тому ж 1708 році Карл XІІ здійснив свій давній задум – похід на Москву. Але розбитий російськими військами під Лісною на Смоленщині, змусили його змінити свої плани і перенести військові дії на Україну.

Похід швецького короля на Москву через Україну спонукав українського гетьмана до рішучих дій задля визволення Гетьманщини.

29-30 жовтня 1708 року між українцями і Карлом XІІ був укладений договір, який передбачав:


  • Україна має бути незалежною і вільною;

  • усі загарбані Москвою землі, що колись належали «руському» народу, мають бути повернені Українському князівству;

  • швецький король зобов'язаний захищати країну від усіх ворогів і посилити допомогу, коли про це попросять гетьман і «стани».

  • Мазепа має бути довічним князем України;

  • швецький король не має права претендувати на титул князя чи командувача збройних сил князівства;

  • для стратегічних потреб швецьке військо може займати п'ять українських міст.

У відповідь на дії Мазепи Петро І звернувся до українців. У численних відозвах він звинуватив Мазепу у «зраді», у намірі віддати Україну Польщі, а православній церкві уніатам. Цар наказав старшині й полковникам зібратись у Глухові для обрання нового гетьмана. Водночас Петро І звелів Меншикову зруйнувати гетьманську резиденцію Батурин.

Щоб поліпшити ситуацію Іван Мазепа прагне охопити на свій бік Запорізьку Січ, Петро І же протягом зими 1708 – весни 1709 рр. наполегливо переконував запоріжців не підтримувати гетьмана. Січова рада вирішила підтримати І. Мазепу й перейти на бік швецького короля. У квітні 1709 року на бік гетьмана перейшла частина запорожців (8 тис.) на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. Розпускалися найнеймовірніші чутки про Мазепу з метою дискредитувати його в очах народу. Говорили, що Мазепа в церкві в селі Дехтярі зірвав зі стіни образ Матері Божої став на нього ногами і відрікся від своєї віри та прийняв католицтво.[7]

В кінці цих театралізованих виборів цар, не маючи живого, повісив опудало Мазепи. Потім зібрав всіх попів і дяків під проводом свого архієрея Прокоповича. Одягнув їх всіх у чорні ряси і дав до рук чорні свічки. Знявши опудало Мазепи з шибениці, його втягнули до церкви і проголосили анафему. З того часу, ще довго співалася по московських церквах анафема Мазепі. Так Петро познущався над Мазепою, принизивши його по всій Україні.[12]

Основні напрями економічної політики, зовнішньо­політичної та культурно-просвітницької діяльності І. Мазепи.

У центрі економічної політики гетьмана І. Мазепи були питання землеволодіння і поземельних відносин. Мазепа рішуче узяв курс на підтримку великого старшинського і монастирського зем­леволодіння, а також запровадження для селян панщини. За роки його гетьманства старшина, монастирі та великі купці отри­мали сотні сіл із десятками тисяч селян. Сам Мазепа мав близько 100 тисяч селян в Україні і 20 тисяч кріпаків у Росії. Соціальний протест селянства він придушував силою.

У зовнішній політиці Мазепа не був самостійним. За наказом царя він повинен був посилати козаків на війну, які вела Росія, що надзвичайно змушувало гетьмана задуматись над подальшою долею України, а зрештою й перейти пізніше на бік Швеції.

Вико­нуючи волю царського уряду, він посилав козаків на війни, які Росія вела як учасниця антитурецького союзу держав, а також за контроль над балтійським узбережжям. Така політика важким тягарем лягала на українське населення. Вона обурювала козаків, які гинули у важких походах і гнули спину на будівництві фортець та каналів. Тому запорожці називали Мазепу "не батьком, а вітчимом України".

Водночас гетьман шукав шляхів визволення України з-під влади Росії. Адже він побоювався, що Петро І ліквідує тра­диційні козацькі права й Українську державу. Вже з 1705 р. Мазепа вступив у таємні контакти з польським королем Стані­славом Ліщинським.[9]

Отже, характеризуючи внутрішню політику Івана Мазепи, можна побачити, що він орієнтувався на інтересі козацької старшини. Але незважаючи на те, і тут гетьман старався регулювати відносини між суспільними верствами, що ще раз підкреслює його вміння обходити «гострі кути». Головною запорукою стабільності він вважав не багатство провідної верстви, а перетворення її на освічену, дисципліновану й патріотичну аристократію. Гетьман заохочував майбутніх політиків та адміністраторів до навчання в Києво-Могилянській академії та європейських навчальних закладах.

У відносинах між суспільними станами Іван Мазепа старався утримувати рівновагу й не допускав недоброго пригнічення селян. Універсалом 1691 р. він дозволяв навіть селянам скаржитись на панів у суд, не перевантажував зобов’язаних селян податками і обмежив панщину до 2-х днів на тиждень. Особисто Іван Мазепа стежив, щоб старшина не відбирала в простих козаків землю, стежив за захистом міст від тиску козацької адміністрації.

Мазепа добре розумів значення освіти. За його геть­манства у 1700 р. в Україні було створено новий навчальний заклад – Чернігівський колегіум. У 1701 р. Мазепа добився від Петра І підтвердження титулу академії Києво-Могилянському колегіуму (такий титул цей навчальний заклад вперше отримав згідно з Гадяцькою угодою 1658 p.). Гетьман сприяв навчанню старшинських дітей за кордоном. Володіючи незліченними ба­гатствами, Мазепа не шкодував грошей на будівництво, рестав­рацію і оздоблення церков і монастирів. Лише на будівельні роботи й прикрасу храмів Києво-Печерської лаври він потра­тив величезну суму – понад мільйон золотих.[13]

Авторитет своєї влади І.Мазепа примножував турботою про науку, книгодрукування, мистецтво. Сприяв гетьман будівництву церков і соборів: його резиденція у Батурині була взірцем у архітектурному відношенні. [8]

Завдяки пожертвам гетьман створював нові архітектурні споруди в Києві, Чернігові, Батурині та в інших містах. Цей архітектурний стиль називається " Козацьке", або " Мазепинське бароко ".

Щоб зміцнити гетьманську владу Іван Мазепа намагався усунути з політичного життя України такі ганебні явища як доноси та наклепництво. Після утвердження на престолі в 1989 році молодого царя Петра І між гетьманом і царем склалися особливо довірливі стосунки.

Взаємини гетьмана із Запоріжжям.

В Мазепи були напружені стосунки із Запорізькою Січчю. Запорожці були невдоволені спробами гетьмана поставити під свій контроль Запоріжжя і перешкодити його зовнішньополітичним зв'яз­кам. Вороже ставлення запорозьких козаків до Мазепи зумов­лювалося і тим, що слухняно виконуючи царську волю, він взяв участь у спорудженні фортець на річці Самарі. Ці фортеці становили воєнну загрозу для Запорізької Січі. Не дивно, що козаки вдавалися до антигетьманських дій.



Зруйнування Чортомлицької Січі.

Влітку 1702 p. на Правобережжі вибухнуло народне повстання проти польського панування. Сучасники називали його "другою Хмельнич­чиною". Селянсько-козацьке повстання 1702-1704 pp. на Право­бережжі мало національно-визвольний характер. Повстанці бо­ролися за возз'єднання Правобережжя з Гетьманщиною. Об'єк­тивно повстання сприяло тому, що на певний час значна частина Правобережжя фактично була возз'єднана із Гетьманщиною.

Петро І розумів, що приєднання запорожців до І. Мазепи і Карла XII може істотно вплинути на хід війни. Він вирішив ущент зруйнувати оплот запорожців – Січ. Козаки, які у ній залишилися, обрали новим кошовим отаманом Петра Сорочинського. Він також стояв на антиросійських позиціях.

У квітні 1709 р. цар кинув проти запорожців великий ка­ральний загін на чолі з полковником П. Яковлєвим. Просуваючись вниз по Дніпру, Яковлєв спочатку зруйнував запорізьке містечко Келеберду. Потім взяв штурмом фортецю Переволочну. Її захисники, а також жінки і діти були порубані. Росіяни спалили козацьку флотилію, що стояла на переправі.

19 травня завдяки зрадницьким діям полковника Гната Галагана, Яковлєву вдалося зламати опір запорожців. Чортомлицька Січ перестала існувати. Над полоненими козаками було вчинено криваву розправу. Лише небагатьом запорожцям вда­лося врятуватися. Скарбницю пограбовано, гармати і прапори вивезено.

Знищуючи Запорозьку Січ, Петро І хотів насамперед піді­рвати моральний дух запорожців, які приєдналися до Мазепи, а також усього українського народу, для якого Запорожжя було символом свободи.[5]


Полтавська катастрофа

27 червня 1709 року відбулася рокова для тогочасної України Полтавська битва. Вже значно послаблена тривалими боями на чужій території, швецька армія і трохи більше 15000 козаків виступили проти царського війська. Битва закінчилась поразкою. Це був кінець не тільки автономії України, а й взагалі Української державності. Україна стала житницею Росії, український народ – власністю великоросійських панів, українська мова – мужицькою, ім`я рідного краю – забороненим звуком.[4]

Захоплених у полтавській битві українців цар віддав на страшні муки. Мазепа і Карл ХІІ змушені були втікати під протекцію турецького султана.

Поразка Карла XII у Полтавській битві перекреслила сподівання Мазепи визволити Україну з-під царської тиранії. Внаслідок перемоги Росія висунулася в число наймогутніших держав Європи, що робило хисткими перспективи існування Української держави.



Останні дні гетьмана.

Карл XІІ і Мазепа прямували до турецького кордону. 7 липня 1709 року вони переправились на правий берег Бугу, перетнули кордон біля Очакова й рушили до Бендер. 1серпня поранений Карл XII і хворий

І.Мазепа зупинились у містечку Варниці. [14]

Помер І.Мазепа вночі 22 вересня . Труну з тілом гетьмана везли шестеро білих запряжених коней, перед труною бунчужний ніс булаву, а за труною йшли жінки й оплакували небіжчика. За ними верхи на конях їхали Генеральний писар Пилип Орлик, небіж Мазепи Войнаровський і вся генеральна старшина.

Поховано гетьмана у Варниці . У березні 1710 року його труну вивезли до православної землі Молдовії –м. Галаца (нині Румунія) і там перепоховали в головній церкві монастиря Святого Юрія .

Так закінчився шлях одного з найвидатніших діячів України , людини виняткових дипломатичних здібностей. [9]


Висновки до розділу III

Здобувши блискучу освіту був досвідченим політиком, який добре знав закони польського і російського придворного життя.

Час становлення гетьмана як політика та лідера України був пов'язаний з підписанням Коломацьких статей. Цей документ закріплював автономію України в значно обмеженому вигляді та розширював російську присутність в Україні.

У внутрішній і зовнішній політиці І.Мазепа орієнтувався на інтереси козацької старшини.

За його гетьманування набули розвитку освіта , культура, будівництво та архітектура, і тому його доба носить назву в історії як

„Мазепинське бароко.“

Зрада російському цареві дорого коштувала Україні ,було знищено столицю Батурин. На бік Мазепи переходить 8 тисяч запорожців.У відповідь на це ПетроI дав наказ зруйнувати Чортомлицьку Січ.

Поразка шведської армії і війська Івана Мазепи під Полтавою відіграла фатальну роль для України та її народу .

Причинами невдачі планів Івана Мазепи була переоцінка сил шведів, вузькість соціальної бази гетьмана, знекровлення українського суспільства в результаті репресій царського уряду . Але ім'я Мазепи залишається для подальших поколінь символом боротьби за незалежність України.


Розділ ІІІ. Мазепа та його місце і роль в українському національно-визвольному русі. .

Багато хто з українських істориків розглядає акцію гетьмана Мазепи восени 1708 року як антимосковське «повстання». Насправді ж ніякого повстання не було. Був перехід невеличкої частини козацького війська й більшості генеральної старшини на бік шведів. От і все. Адже повстання – це масовий, як правило, збройний виступ проти існуючої влади, соціально-економічного, національного, релігійного та іншого гноблення. Однією з головних запорук його успіху є добра підготовка й організація. Глибину задумів старого гетьмана допомагають розкрити категорії геополітики. Як відомо, геополітика визначає життєздатність і міць тієї або іншої держави такими головними факторами: простір; природні багатства й економічний потенціал; населення.


З перших же днів свого гетьманування Мазепа розпочинає експансію на Правобережжя, порушуючи тим самим статті російсько-польського Вічного миру 1686 року. Поступово його експансія в цьому напрямі набула планомірного характеру. А з 1704 року, коли Мазепа на чолі 40-тисячного українського війська опинився на Правобережжі, він, став реальним гетьманом «обох берегів» Дніпра.[6]
Послідовник Богдана Хмельницького, Мазепа уявляв собі західні кордони України в межах омріяної великим гетьманом держави. Обриси Богданової держави більш-менш чітко оформилися вже після його смерті, коли в жовтні 1657 року було укладено шведсько-українську Корсунську угоду, яка передбачала, що «Границі і території володінь Запорізького війська [король шведський] признає і проголосить, що вони простягаються не тільки до Вісли, але й до границь Пруссії…»
Крім того, Іван Мазепа пильно придивлявся до малозаселеної Слобідської України. Він почав свою експансію на Слобожанщину в 1699 році, купивши у російських поміщиків землі у Рильському повіті й заснувавши там кільканадцять слобод. Поступово Мазепа скупив землі ще у двох повітах, що входили до складу Росії – Путивльському й Сівському. Отже, контури Мазепиної держави вимальовуються досить чітко: від Львова до Харкова й від Чернігова до Січі. Тобто, в межах тодішньої української етнічної території.
Тепер кілька слів про інші геополітичні чинники. Точні дані щодо українського населення маємо за 1719 рік. Загальну кількість етнічних українців дослідник українського етносу XVIII – XX століть В. О. Романцов визначав у майже 5740 тисяч. Що стосується Польщі, то її територія в середині XVII століття сягала 940 тисяч квадратних кілометрів, а населення – до 7 мільйонів осіб, із яких близько двох мільйонів були українцями.[8]
Тепер погляньмо у бік нової геополітичної суперпотуги – Росії. «Населення, розкидане по величезному просторі Росії, становило наприкінці XVІІ століття всього лише 5,6 млн. чоловік», – пише доктор історичних наук, професор Євген Анісімов. На відміну від багатьох своїх попередників він рахував суто московітське населення, яке складало геополітичну міць країни. Адже неросійське населення тодішньої імперії було радше її геополітичним мінусом, аніж плюсом. [4]
Отже, зіставлення кількості населення українських земель з населенням Польщі та Росії показує, що українці по людських ресурсах не поступалися суміжним державам і народам. І цих ресурсів цілком вистачало на державотворення й на контроль над територією мислимої Мазепою країни.
Нарешті, про природні багатства та економічний потенціал України. Для нас вкрай важливою є спроба порівняльної оцінки природних багатств України з іншими країнами, яку зробив у середині XVIII століття Вольтер. «Рим і Константинополь, які панували протягом тривалого часу над стількома народами, не йдуть у порівняння з Україною щодо плодючості земель. Природа доклала там найбільших зусиль аби слугувати людству», – писав великий мислитель.
Правильність обраного Мазепою шляху державного будівництва підтвердив подальший розвиток України.
Аналізуючи можливості реалізації української державної ідеї в роки Першої світової війни під кутом зору геополітики, Дмитро Донцов робив такий висновок: «Величина території, кількість населення, границі краю й натуральні шляхи зв’язку з світовим рин­ком – вичерпують майже всі передумови для державного існування, оскільки вони лежать в самій країні». [10]
Отже, мудрість Івана Мазепи як державного діяча виявилася в тому, що він вірно оцінив геополітичний потенціал України й передбачив її розвиток на прийдешні десятиліття й навіть століття.
Насамкінець кілька слів про концепцію Таїрової-Яковлевої. Петербурзька вчена у намаганні «об’єктивно» оцінювати дії Мазепи визнає, що «зраді» Мазепи передували численні зради України Росією. Втім, наводячи приклади Андрусівського договору (1667 рік) або Вічного миру (1686 рік), укладені Росією з Річчю Посполитою за спиною України, дослідниця забуває про початок цього процесу – Віленське перемир’я 1656 року. Пояснюючи свою позицію щодо України та українців, царські посли тоді переконували польських мирових уповноважених у такий спосіб: «Козаків самі в послуху не вдержите, а тоді бу­де і нам і вам тяжче... Ці люди (ко­заки), як дикі звірі: треба їх наперед обласкати, а потім уживати. Коли вони зрозуміють, що ви їх хо­чете мати, не будуть ані вашими, ані нашими» (цитується за працею В’ячеслава Липинського «Україна на переломі»). [8]
Таким чином, роблячи деякі поступки сучасним українським прихильникам гетьмана Мазепи, російська вчена намагається під виглядом об’єктивності довести свою головну тезу про плідність співпраці українців і росіян у побудові Російської імперії. Що ж, прийом не новий: «обласкати» непокірних хохлів перед «ужитком». Проте ми чітко побачили, що Іван Мазепа будував аж ніяк не Російську імперію, а незалежну Українську державу. І мислив він її як суб’єкт міжнародних відносин, якого спиралася би на найважливіші геополітичні фактори.[11]

23 листопада 1708 року у Москві, а також Глухові було проголошено церковну анафему (прокляття) Ма­зепі. Понад 200 років анафему українському гетьманові повто­рювали священики у церквах Російської імперії.

Висновки до розділу III

Місце Мазепи в українському національно-визвольному русі визначається його верхівко­вими методами боротьби. Мазепа сподівався здобути для Ук­раїни волю насамперед за допомогою таємних переговорів і угод з європейськими монархами. Він розраховував підняти народ на боротьбу, спираючись на власний авторитет правителя, а також підтримку купки соратників-змовників.

Історична роль Мазепи полягає у тому, що усвідомлюючи загрозу централізаторської політики Петра І для існування Української держави, він сміливо підняв прапор національно-визвольної боротьби за свободу України. Вчинок Мазепи надихав нові покоління борців за національне визволення українського народу
Висновки
В своїй роботі я проаналізував життя та політичну діяльність Івана Мазепи. До сьогоднішнього дня це ще „ біла пляма ” історії. Існує надзвичайно велика кількість робіт та праць, присвячених цій видатній особі. Іван Мазепа залишається до сьогоднішнього дня однією з найбільш яскравих особистостей в українській історії. Основною метою життя гетьмана,- було об'єднання українських земель в єдину гетьманську державу, і встановлення міцної гетьманської влади поряд із збереженням традиційного козацького устрою.

Взагалі, гетьман Мазепа, став одним з найбільш впливових діячів Лівобережжя. До цього треба додати, що він мав надзвичайний дар, вміння приваблювати людей різного характеру, і це допомагало йому підносити престиж гетьманської держави та влади гетьмана. На той час це вже була людина з великим життєвим та політичним досвідом, здобутим довголітньою участю в управлінні державою, під булавою двох видатних гетьманів Дорошенка та Самойловича. Крім того значно поширено його кругозір перебування в Західній Європі, зокрема у Франції.

Після укладання у 1686 р. ″ Вічного миру " між Росією та Річчю Посполитою розпочався пошук нових шляхів збереження української державності. Цей процес почався у чисельних спробах поєднати традиції українського та російського державотворення, а коли вони виявились жертвами, то у пошуках нового союзника для відновлення незалежності України. Цей процес і охопив період гетьманування Івана Степановича Мазепи (1687-1709 рр.) на Лівобережжі. Тоді територія України була поділена навпіл умовами ″ Вічного миру ".

Становище, в якому опинився гетьман І. Мазепа було дуже складним, і "треба було мати надзвичайний хист, щоб протягом понад 20 років вести корабель України по розбурханому морю анархії та руїни;" – за словами сучасників.[13]

Після усунення від влади Івана Самойловича у 1687 року Москва забрала і вивезла половину гетьманських скарбів. Російські війська на Україні поводились з небаченим дикунством:" голови, руки, шиї до плахи рубано, вішано і інші тиранські смерті завдано…"[5] Таким чином, обрання гетьмана було пов'язане з підписанням Коломацьких статей кінець 1687 р, які вперше заперечували державний характер гетьманської влади, а разом з тим і державність України.

Спроба об'єднання України на практиці наштовхувалась на великі труднощі не лише в політиці Росії, яка не хотіла загострювати відносини з Польщею, але й в інтересах самого ж гетьмана І. Мазепи. Поки на чолі Правобережної України стояв Семен Палій – керівник козацької опозиції періоду повстань. Палій спирався на народні маси, і це лякало Івана Мазепу, який прагнув збудувати в Україні отаманову державу, звідси й постійні конфлікти із Запоріжжям, яке було в опозиції до гетьмана.

Хоч повстання 1702-1704 рр охопило майже всю Україну воно було приречено на поразку.

Особливо проти гетьмана була настроєна запоріжська організація, яка збиралась воювати із старшиною та загрожувала їй самій Гетьманщині. Сам Іван Мазепа характеризує це так: « Не такі страшні запорожці , як те ,що за малим не вся Україна тим же запорозьким дихає» Для І. Мазепи й України наслідки Полтавської битви були катастрофічними. Уряд Росії ставав на шлях цілковитого обмеження Гетьманщини. Далекоглядні плани І. Мазепи зберегти українську державність були зруйновані.

Я вважаю, що історична роль Мазепи полягає в тому, що він сміливо підняв прапор національно-визвольної боротьби за свободу і незалежність України. Вчинок Мазепи надихав нові покоління борців за національне визволення українського народу.

Сьогодення підтверджує сказану думку. Сьогодні Україна – незалежна держава, зі своїми успіхами і невдачами.


Список використаної літератури
1. Борщак І. “Іван Мазепа – людина й історичний діяч”. К., 1992.

2. Будзиновський В. “Гетьман Мазепа”. К., 1993.

3. Готвальд В. “Мазепа”. К., 1993

4. Грушевський М. “Історія України – Русі”

5. Дорошенко Д. “Нарис історії України”

6. Кульчицький С., Мицик Ю., Власов В. Історія України

Повний курс підготовки для вступу до вищих навчальних закладів.

7. Мацьків Т. “Легенда й правда про Мазепу” К ., 1993.

8. Субтельний “Історія України”

9. Субтельний, Жуковський “Нарис історії України”

10. Шевчук В. “Іван Мазепа”. К., 1992.

11. Полянська –Василенко Н.Д. К.,1993. „ Історія України” Т 2 .С.50

12. Підручник з Історії України .- с183

13. Нарис історії – К., 1993, сс.. 89,90,127,131, та ін..

14. Науково–методичний журнал для вчителів „Історія в школі”

№3-4 2004 рік березень квітень.



  1. Новий довідник Історія України. Видавнича фірма „Казка ”

Київ – 2005 с. 260-276.

Додатки

Велике кохання

До похилого віку мав Мазепа успіх серед жінок. До серця впала йому дочка генераль­ного судді Кочубея — висока, струнка, з ве­ликими очима, довгою чорною косою. Звали красуню Мотроною. Після смерті своєї дру­жини надумав Мазепа посватати прекрасну дівчину. Це дуже вразило Мотрину матір, ос­кільки дівчина була хрещеною дочкою геть­мана. Але молодій Кочубеївні бажалося зро­битися гетьманшею. Хатні сварки та лайки з матір'ю Любов'ю Федорівною примусили Мотрону утекти до коханого. Старі Кочубеї вчинили галас, постійно нарікали гетьманові, і Мазепа відіслав Мотрону до батьків, надалі листуючись з нею.

Після цього стосунки між гетьманом і ста­рим Кочубеєм нібито поліпшилися. Виїжджа­ючи у похід, Мазепа навіть призначив його наказним гетьманом. Але Любов Федорівна не змогла простити Мазепі образи і напо­лягла на тому, щоб чоловік надіслав Петру І донос на гетьмана. Двічі відряджав Кочубей посланців у Москву, мріючи, що цар повірить доносові, скине Мазепу і влада дістанеться йому. У цій лихій справі брав участь полтавсь­кий полковник Іскра. Петро звик до доносів на гетьмана і не звернув на них уваги, на­томість наказав Мазепі спіймати зрадників. Гетьман та миргородський полковник Дани­ло Апостол влаштували їх втечу у Крим. На лихо, Кочубей та Іскра були схоплені і ска­рані на смерть. Піклуванням Мазепи родини покараних залишили у спокої.

Мотря Кочубеївна ще у 1707 р. вийшла заміж за Чуйкевича, який був прихильником Мазепи до самого кінця. Після Полтавської битви подружжя заслали у Сибір. Останні роки Мотря доживала у монастирі, де і по­мерла. [14]



Листи Мазепи до Мотрони Кочубеївни

«Моє сердечне кохання! Прошу і вельми прошу, зволь зі мною для усної розмови; коли мене любиш, не забувай же, коли не любиш, не споминай же; згадай свої слова, що любить обіцяла, на що мені і рученьку біленьку дала.

І повторно і по стократно прошу, признач хоч на одну хвилину, коли маємо з тобою ба­читися для спільного добра нашого, на яке сама ж перед цим зволила була, а поки те буде, пришли намисто з шиї своєї, прошу».[14]

«Моє сердечне кохання!

Тяжко засумував я, почувши, що катиця* не перестала Вашу милість мучити, як це і вчора те учинила; я сам не знаю, що з нею, гадиною, чинити; то моя біда, що з Вашою милістю слушного немає часу про все пере­говорити; більш од жалю не можу писати, тільки те: коли щось станеться, а поки живий буду, тебе сердечно любити і зичити всього добра не перестану, і повторно пишу — не перестану, на злість моїм і твоїм ворогам».[15]



Перелом

Відомо, що листування з польським коро­лем Станіславом Ліщинським Мазепа роз­почав у 1705 р. Ймовірно, у 1707 р. до них долучився Карл XII. Мазепа був надзвичайно обережним і довго вагався щодо союзу з ворогами Росії. Перелом стався 27 вересня 1707 р. Найвідданіший спільник Мазепи Пи­лип Орлик залишив записи про цей та на­ступний дні. Він повідомляє, що у ніч з 27 на 28 вони з Мазепою не спали. На ранок геть­ман закликав писаря і сказав:

«Я присягаюся перед всевидючим Бо­гом, що (роблю це) не для власної ко­ристі, не для вищих почестей, не для більшого багатства ані якихось інших примх, але для вас усіх, хто є під моєю владою і урядом, для жінок і дітей ва­ших, для спільного добра матері моєї вітчизни, бідної України, усього Війська Запорозького та народу малоросійсько­го, для піднесення й поширення прав і вольностей Війська. Я хочу з Божою по­міччю вчинити так, щоб ви, ваші жінки й діти і батьківщина разом з Військом За­порозьким не загинули ні від Москви, ні від шведів. Коли ж це зважусь робити заради якихось приватних моїх інтересів, то побий мене на душі й тілі, Боже, у Трійці Святій Єдиній, і безвинні муки Хри­стові».

Після цієї промови гетьман поцілував хрест і попросив присягнути на ньому Орлика. Є усі підстави вірити Мазепиним словам. На той момент йому було майже 70 років, він був без­дітним і казково багатим. Не бракувало йому і почестей. У 1702 р. Мазепа став кавале­ром почесного ордена Андрія Первозваного. За клопотанням царя у канцелярії німецького імператора вже лежав диплом про пожалування гетьману княжого титулу[15].


«Страта» екс-гетьмана

За день до виборів Скоропадського, у Глухові провели імітацію страти екс-гетьмана. «На майдані був встановлений ешафот з ши­беницею, на нього ж поставили опудало, яке символізувало Мазепу. Меншиков і Головкін голосно зачитали вирок, а далі кат повісив опудало, попередньо зірвавши з нього стрічку кавалера Андріївського ордена. На дев'яти­ни після символічної страти, 23 листопада 1708 р., одночасно і в Глухові, і в Москві було інсценізоване анафемування (анафема — прокляття, відлучення від церкви) Мазепи... Це відбувалося в церкві у присутності царя, но­вообраного гетьмана та старшини при вели­кому зібранні народу. Духівництво у чорному одязі несло свічки чорного кольору; кат, про­волочивши через усе місто «тіло» символіч­но повішеного гетьмана, тобто опудало, за­тягнув його до церкви. Священики, обступив­ши «тіло» і виспівуючи псалми, обертали свічки полум'ям униз, а новгород-сіверський про­топіп Афанасій Заруцький, котрий вів відпра­ву, кінцем жезла ударяв опудало в груди, ви­гукуючи: Анафема! Нехай буде проклятий! Після того гаками було витягнуте з церкви, немов би на поталу псам...».

Відтоді церков­ну анафему на гетьмана проголошували що­річно понад 200 років по всіх церквах Росій­ської імперії. [12]

Жан Балюз. Спогади про Івана Мазепу

«...Володар Мазепа вже поважного віку... Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоча тіло його міцніше, ніж тіло німецького вершника, а їздець з нього знаменитий.



Він дуже шанований у козацькій країні, де народ загалом свободолюбивий, гордий, мало любить тих, що ним воло­діють. Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною відвагою й розкішним прийняттям у своїй резиденції для козацької старшини. Я був свідком такого прийняття, в якому багато дечого на польський зразок. Розмова з цим володарем дуже приємна, він має великий досвід у політиці й, у протилежність до московців, слідкує й знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки».[12]



Каталог: files
files -> Тема. Адам Міцкевич. «Кримські сонети». Тл: сонет Мета
files -> Наталія звольська
files -> Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір
files -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
files -> Для вчителів зарубіжної літератури
files -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
files -> Только мертвый, спокойствию рад. Только мертвый, спокойствию рад
files -> Талант людини це божий дар


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Гетьман іван мазепа – політик І людина iconОлена Апанович гетьмани україни
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722);...
Гетьман іван мазепа – політик І людина iconПереднє слово українець з доби відродження
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722);...
Гетьман іван мазепа – політик І людина iconІван Мазепа – людина І історичний діяч
До 370-річчя з дня народження та 300-річчя від дня смерті Івана Степановича Мазепи. Вашій увазі пропонується виставка книг присвячена...
Гетьман іван мазепа – політик І людина iconДержавна бібліотека україни для юнацтва гетьман мазепа: у пошуках історичної об’єктивності
Мазепа: у пошуках історичної об’єктивності є інформаційним ресурсом про життя та діяльність людини, яка доклала значних зусиль для...
Гетьман іван мазепа – політик І людина iconЯновська Оксана Юріївна, учитель Миколаївської зош I iii ступенів №24 Михайло Грушевський людина, політик, історик

Гетьман іван мазепа – політик І людина iconЛюдина, політик, легенда
...
Гетьман іван мазепа – політик І людина icon«Українська література» (семестр другий) напрям підготовки 030301 Журналістика Теми практичних занять
Жанрово-композиційні особливості романів «Князь Єремія Вишневецький» І «гетьман Іван Виговський»
Гетьман іван мазепа – політик І людина iconЛекція українська культура у другій половині ХVII – XVIII століттях
Соціально-культурна ситуація на українських землях в епоху бароко. Іван Мазепа у творенні культури
Гетьман іван мазепа – політик І людина icon"Іван Мазепа. Хто він?"
...
Гетьман іван мазепа – політик І людина iconВизначення нахилу до певного типу професії
«людина – людина» (групи, спілки, колективи людей), «людина – техніка» (технічні системи, механізми, матеріали), «людина – природа»...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка