Гітлер мобілізує молодь для війни з Англією. Пропаща молодь. Що жде її? Смерть у Європі чи в Азії загибель?



Сторінка1/10
Дата конвертації02.05.2017
Розмір1,5 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Олександр Довженко

ЩОДЕННИК

----------------------

1942 рік


2 IV 1942

— Гітлер мобілізує молодь для війни з Англією. Пропаща молодь. Що жде її? Смерть у Європі чи в Азії загибель?

— Чому в Азії?

— А ти думаєш, простять? Нам не прощають, хлопчику, нічого.

— Як страшно жити! Яка страшна є наша доля. Нас сорок мільйонів. Скажіть мені, чому такі нещасні ми і безголові?

— Не варто поринати в давнину. А як поглянути вперед — не час про це думати. Спізнилися років на сто. Зараз, синку, не роз'єднуватись, а кувати єднання треба. І гордість наша перед людством у єднанні.

— Я не згоден.

— Бо дурний. Ти думаєш щось, ідіоте, про німецькі плани. Запам'ятай собі. Німці — мерці. Мерці і ті, хто з ними свідомо чи несвідомо.

Написати новелу чи епізод... у формі діалогу — може, про долю і характеристику народу, що протягом століть втрачав свою верхівку інтелектуальну, що кидала його з різних причин і діяла на користь культури польської, руської, лишаючи народ свій темним і немічним в розумінні передової культури. Про відсутність вірності, про легку асиміляцію і безбатьківщину. Про байдужість до своєї старовини й історії. Пригадати тільки наші пам'ятники старовини, всі вони в г... і занепаді. Наша урядова верхівка в цих справах, на жаль, нікчемна і розумове слабенька, провінційна, що і знайшло своє жалюгідне завершення в N.

Кам'янець-Подільська башта, Меджибіж, Вінниця, Лавра... Видубець, Нікольський собор, Чернігівський ув'язнений музей і Спаська церква... Шабля Богдана і Суботів. Новела про ув'язнений музей. Розбазарювання Лаври... Занепад музеїв.

Витравлювання українського в Художньому інституті. Відсутність в архітектурі. В ім'я чого? За чиєю забороною? Про безбатченків і лакиз, і дурників убогих, і про холодних боягузів з замками на душевних вікнах і дверях.

Отаку неприглядну картину треба намалювати, точну, правдиву й чесну, і подати уряду, щоб після війни почати по-новому підходити до свого культурного господарства. Скільки загинуло у війні? Де музеї, де картини, скільки знищено пам'ятників старовини? Непошана до старовини, до свого минулого, до історії народу... шкідлива і ворожа інтересам народу... бо не хлібом, і не цукром, і не бавовною, і не вугіллям єдиним буде жив чоловік у соціалізмі.

5 IV 1942

Сотня наркомів. Всі молоді і середнього віку. Короткошиї, товсті і одягнені однаково. Багато їдять і часто, гімнастикою не займаються і робить нічого. Вигляд повітовий. Багато з них у душі не вірять у свої високі посади. А загалом непогані люде. Мови не знають і не знатимуть. Розмовляють і думають суржиком.

Уже сталося саме найстрашніше, чого я так боявся. На південному фронті уже разом з німцями є полонені українці, нібито з добровольчих батальйонів, їх розстрілюють, звичайно, так що й сліду од їх не зостанеться. Проклятий ГітлерІ Скільки ж народу спантеличить і загубить, скільки сліз, скільки буде розстрілів і які страшні козирі знову даються негідникам... вперед на много літ, скільки поживи для помсти і нищення народу. На українських ланах і селах, в огні і полум'ї вирішується доля людства, вирішується велетенська проблема світової гегемонії, вирішується доля людства на нашій долі. Така нещаслива, земле наша. Така наша доля нещаслива.

Часом думаю, ой як же ж багато дали ми Гітлеру для агітації проти себе. І що найбільше шкода — в таких речах, де нічого заперечувати і де, по суті кажучи, ніколи він не повинен би мати для себе навіть скориночки.

П'ятнадцять сотиків! Горе, горе... Ми будемо ненавидіти бідного дядька і карати його за те, що поліз він на ці сотики. Ми будемо вбачати в цім його вину, а не свою помилку.

8 IV 1942

— Чому ви живете четверо в одній кімнаті і всі українці?

— А хіба не можна?

— Чому ви не взяли до себе одного?..

Церква божа непогрішима. Грішити можуть окремі лише священнослужителі.

12 IV 1942

Привезла мати до села своїх дітей у саночках. До дітей, а вони замерзли.

Коли думаю часом, що навіть мізерний N збирається розстріляти мільйон українців, як це недавно заявив цей гомеопатичний поетик, ...робиться так смутно на душі, що й не сказати. Скільки ж темної шушвалі ненавидить наш народ. Скільки нужі повзає по народному тілу.

13 IV 1942

...Бувають у злочинців діти-квіти. Бувають і в героїв діти казна-що. А воно все одно море людськеє.

Учора вночі при свічці читав «На терновому дроті» Г. і Ж. Ж. трудно було мене слухати. Він позіхав, крутився на стільці, тріщав. Нарешті зірвався з місця, щоб не захропти, і почав... топтатися по кімнаті. Після читання він зрадів і зразу ж сказав жінці і Г. : - Ну пойдьомтє-Правда, той не пішов. Поговорили трохи Гарна приємна людина Г. і розумна. Але як мал0 він знає, яке убоге було, певно, його виховання Тільки хороша вдача і природний талан піднімає його і тримає в ньому якийсь гарний людяний вогонь. Заговорили про словник український і про історію.ІБоже ж ти мій! Двадцять п?ять років немає Історії і нема словника. Яка ганьба! Яка мерзота! Чия огидна рука тут діяла і во ім'я чого? Країна виховання безбатченків! Безбатченків без роду, без племені. Де ж і рости дезертиру, як не у нас

— Бийте, товариші, німців. Рятуйте народ, як славні Богдан, Богун, Сагайдачний, Байда! — викрикують патетики.

— А що це за люди? — питають один одного адресати промов.

— А хто їх зна.

— Байда — та це ж наш старший лейтенант.

— А Сагайдачний?

— Це редактор німецької газети, читав його українські статті у звільнених селах. Страх, який ненавидний.

Горе, може, хоч ти навчиш нас, недобитків невдалої історії. А коли ні — умрем, навіки загинем. Оце подумав я і довго не міг заснути. І плакав наче я, і стогнав у сні, і чухався од руських блощиць.

14 IV 1942

Як мені жалько. Я не член Комуністичної партії. Написана і анкета, і біографія, а подати у фабричну ячейку нікому. Я не бачив там чистих рук. Горе мені.

Буду ж я виконувати, мабуть, до смерті партійне Ленінове діло в безпартійних лавах. Нехай мерзота лукава... робить своє каїнове діло. Хай ненавидять і плямують мене. Під моїм

українським дубом їдять жолуді... свині й шакали. Може, так і треба, «бо немає господа на небі». А суржики з начальства? Та цур їм, горепакам...

К. — наркомгузно.

«Потім мене «перекинули». Далі я був «перекинутий». Потім мене «перебросили». Потім я «одкріпився», «прикріпився», «ув'язався».

Перекиданство — наше зло. Воно розвинуло у нас, породило дилетантство і поверхових безвідповідальних нероб. Перекидають його, як шматок г..., і він радіє, ось який послужний список — є чим хвастонутись.

Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним, — це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема. Де ж рождатися, де плодитися дезертирам, як не у нас. Де рости слабодухим і запроданцям, як не у нас. Не вина це дезертирів, а горе. Не судить їх треба, а просить прощення і плакати за погане виховання, за духовне каліцтво у великий час. Хто судитиме? Брати-слідчі з трибуналів, що розпивають горілку у їдальні, з непривітним поглядом очей.

Юнаки мої сліпії, горе мені з вами...

Описати трибуну. Нашу трибуну робили якісь невідомі майстри з якогось особливого дерева і, видно, закляли, заворожили її. Вона відрізнялася од всіх трибун тим, що на ній ніхто не міг сказати правди. Які вже було смільчаки не сходили на неї часом, але щось заводило язика і вони говорили таке щось. Сходили з трибуни. А як тільки скінчиш говорити, зійдеш з неї, знову неначе все стає на своє місце. Що й говорити, вона була заворожена і говорили на ній, як уві сні. Всі говорили одним тоном. Дехто, ставши на це зачароване місце, мінявся так, що його не можна було взнати. Тому, мабуть, і стенограми треба потім правити, вони схожі на промови, як дрова на дерево. О, трибуно! Скільки дурнів сходило з тебе переможцями.

Як мені жалько (згадав оце), що знищили хутори на Україні. Скільки це коштувало грошей! Як би це пригодилося зараз! Як згидило наш чудовий пейзаж, і скільки бездарності і холоду було в цім непотребстві. Чого тільки не робилося гей у нас та й на Вкраїні, гей-гей та й на «соняшній» Україні!..

17 IV 1942

Читав сьогодні «На терновому дроті» Микиті Сергійовичу. У нього ангіна: закутався платком і в шинелі. Увесь білий. Страшно нагадав мені чогось Кутузова. Бесіда була довга і надзвичайно приємна. Гарна і розумна людина. Багато перестраждав, постарів і збирається реставрувати українське господарство. Буду допомагати йому скільки вистачить сил.

А зараз буду побільше писати, поки можна.

18 IV 1942

Авіацію переоцінили. Все ж таки вона більше сприяє утвердженню житлової кризи, ніж перемозі.

Зло — від людської дурості.

Два вороги покалічили мені життя. Перший — Гітлер, що одняв у мене народ, хату і нещасних батьків, другий — Б., що вигнав з роботи мою жінку, одняв у мене гроші, зав'язав мені творчість і пригріває у себе моїх убивць. Він же знищить, очевидно, і моє ім'я. Фактично я уже не робітник кіно, якому я віддав шістнадцять років.

22 IV 1942

— Ви знаєте, нас було 60 чоловік. Так 59 убило, тільки я один жив, — сказав мені фотограф Ф., радісно і вдоволено сміючись...

К., на мою думку, зовсім охамів. Я перестану до нього ходити. Сьогодні я прочитав йому мою листівку «До німецького офіцера». «Нащо ти пишеш «я», подумаєш, фігура, ім'я». Я вийшов з почуттям глибокої огиди до цієї підсліпуватої, страшно злої і грубої чиновної людини. К чортовій матері!

А лист я написав гарний. Я чомусь вірю, що він матиме великий практичний успіх. Може, хоч один офіцер почне «ворочать мозгами». Уже я не даром був отут.

Сьогодні у мене в кімнаті хтось із учасників Великої Вітчизняної війни украв книгу — вибрані твори Коцюбинського. Смерть німецьким окупантам! Хай живе соціалізмі

Випхали мене з Києва NN. залишили нещасних моїх батьків безпритульними. Щодня ходили мимо хати, і ні один не зайшов. Ніколи було... А потім і самі повтікали в закритих машинах, так і не побачивши «ні одної сльози». А батьків моїх кинули на смерть. Скільки жив буду — не прощу. Будь ви прокляті, холодні, жорстокі кар'єристи...

23 IV 1942

Наш народ нагадує мені тютюн. Його весь час пасинкують. У нього велике, дебеле листя, а цвіту де-не-де.

Німецького офіцера взяли до полону і повезли до штабу корпусу. Везли їх, власне, цілу групу.

— Хто нас буде розстрілювати? — спитав один офіцер.

Перекладач передав запитання командиру. Командир подивився на офіцера.

— А хіба ви зробили щось таке, за що вас, на вашу думку, треба розстріляти? — Піймався. Офіцер замовк. Він перелякався. Він уже зрозумів, що його не розстріляють. А те, що він робив з людьми, потонуло.

— Спитай його, що він зробив таке?

— Я нічого не зробив.

— Брешеш. На жаль, я не можу тебе розстріляти при всьому бажанні. Наказано вам жити. — Командир сплюнув і затягся цигаркою й одвернувся. Вони проїздили через зруйноване вщент німцями село.

24 IV 1942

— Вас не розстріляють. Вас поселять разом з румунами, італійцями. Офіцери зблідли.

27 IV 1942

Рік війни минає. Убито мільйон людей. А герой один — Люба Земська. О, Україно, як же ти збідніла героями!

Перечитав знову Історію України. Боже, до чого ж вона сумна і безрадісна. До чого невдала і безпросвітна. Нігде правди діти — і погані ми, і нещасливі. Більш нещасливі, ніж погані...

2 V 1942

Чиновник Неофіт вийняв з коробки цигарку. Вмить запалилося п'ять сірників. Неофіт упустив на підлогу бумажку. Шість пар рук розривають бумажку на шматки. Неофіт рявкнув на шофера. Сім сердець возненавиділо шофера.

Учора бачив, як N перекладав у своєму нічному столику украдену у мене книжку Коцюбинського, 2 том. Так мені стало гидко і так противно, що й досі не можу прийти до тями. Поклав йому сьогодні у книжку записку — <Сія книга украдена вором N у Довженка в час Великої Вітчизняної війни у місті Воронежі». Побачу, що буде. Яка гидота! Боже, яка аморальна... гидота! Красти... Куди я попав?

3 V 1942

Сьогодні був V Микити Сергійовича. Теж говорив йому про необхідність фіксування імен героїв Вітчизняної війни, звертав увагу на прикре, недбайливе ставлення де пам'яті героїв революції, що майже ні в одному селі не було меморіальних дощок, ні пам'ятників місцевим героям, що поклали своє життя за Велику Жовтневу революцію...

Про жінок, про необхідність закидування листівок до наших українських жінок. Все це було сприйнято радо і по-хорошому. Йому, правда, здалося, що, утворюючи при фронтах і арміях книги героїв, треба доручити це чесним людям і головним чином заносити мертвих, бо «є багато впливових людей, що позаносять у ці книги себе і своїх родичів у першу чергу». Вірно, звичайно, бо ще Святослав сказав, здається, «Мертві сраму не імуть», чого не можна сказати часто про живих.

— Чи не занадто дехто з українців заліз у свої українські рахунки? Чи не забули марксизму й історії? Чи не забули, що справа зараз не в українських проблемах?

Я трохи заперечив. Справа головним чином у стражданні за судьбу народу і боязнь за його знищення. Коли я прочитав, що німці вивезли до Німеччини 50.000 українських дівчат і жінок, я плакав. Але я не знаю, чи плакав би я, прочитавши про вивіз взагалі жінок.

І це цілком природно і законно... І почуття гордості за свій народ — законне почуття.

Пропозиція моя писати листи до української жінки прийнята з великим задоволенням. Очевидно, ніхто раніше про це не думав. А це значить ще раз, що ніхто з полкових і бригадних комісарів не думав про народ.

4 V 1942

Якщо вся доблесть синів України у Вітчизняній війні, всі жертви, і страждання народу, і вся переможна сила після війни хитроумними руками і перами відповідних молодців оформиться в єдиний... котел, а на рахунок українців цими ж таки руками випреться штучно утворена гітлерівська петлюровщина й антисемітизм з усіма наслідками м'ясорубок, краще б мені вмерти і не знати більш людської підлості, і бездонної ненависті, і бездонної вічної брехні, якою оплутані ми.

Бійці й лейтенанти орють на фронті, оборюють зенітні гармати. Цю землю можна їсти, а вмерти за неї — хоч зараз.

Співають уночі українських пісень. Таке життя, такі люди, такі урочисті настрої, що тільки на війні.

Коні в хатах. Цілий корпус. Хлопчаки зійшлися і розмовляють, хвастають, у кого в хаті кращі коні. Які коні розумні, що вони їдять, що люблять, як їх зовуть.

10 V 1942

Випадок. Узнав про наступ уже ввечері. Полковий комісар не сказав мені про нього вдень. Не належить мені про такі речі знати. О, дружба... О, кар'єра! Тісно на Україні. Більш як для двох ніколи місця не вистачало.

13 V 1942

Недавно була розмова з П. К. про поетів і письменників. Про страждання.

— Мені нема діла до їх страждань. Це їхня приватна справа.

— Вони страждають не з приватних причин, а від народного горя.

— А... а жити вкупі не дозволю. І розселив.

14 V 1942

Учора перед оформленням наказу про прийняття мене до армії спитав мене Браун, чи не член я Верховної Ради. Я одповів, звичайно, що ні. І подумав собі, уже на це запитання, що я чую ного сотий раз: все-таки краще, щоб люди думали — і чому він пак не член Верховної Ради, ніж коли б говорили один одному — і нащо було таке дермо вибирати до Верховної Ради.

15 V 1942

— Я полковий комісарі Я вам наказую! — кричав у штабній редакції один поет на другого.

23 V 1942

На передову лінію.

Я глибоко переконаний, що німці одружуються з нашими дівчатами згідно таємного наказу: убити ворожих солдат і забрати в подружжя ворожих жінок. Вони уважні кавалери, і так небагато треба, щоб купити жіноче серце, що виросло серед грубості і байдужості до своєї жіночої статі. А найстрашніше — що дівчата не знають, що, виходячи заміж за німця, вони зраджують Батьківщину, їх не учила Батьківщина — їх учили класовій ворожнечі і боротьбі, їх не учили історії. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.

...Народу одпущено страждань такою мірою, такою новою небаченою мірою, про яку навіть і не підозрювало людство.

Народ український загине в цій війні, товариші патетики. Не озлоблених темних жорстоких молодців треба посилати б за військом у трибуналах, а цілителів духовних ран і каліцтв, чутливих і розумних, що знають ціну крихотці добра в лиху годину. Народ наш загибає... Гине... Велика тризна.

26 V 1942

Німці вибирають кращих дівчат. Кращих, розумніших, привітніших. Не горбатих же й не репаних. Сотні тисяч кращих продовжувательок нашого роду зникне з нашої землі і загине спаскуджене, забите, заслане в безповоротну даль. Буде лунати українська пісня недолі по всіх горах, по долинах, по всіх суворих і непривітних Українах.

Вона одповідала на всі запитання коротко і правдиво, її правдивість і фатальна одвертість збивали слідчих з пантелику і вселили в них глибоку до себе антипатію. З кожною хвилиною вона відчувала, що кожне запитання, кожна відповідь були чимось вроді заступа землі в її яму, де вона вже почувала, що лежить на дні. Але вона одповідала мов кам'яна, без пристрасті і пози. І тільки в кінці, коли вона почула, що допитувачі уже не стримуються і задають їй питання зло і пристрасно, коли вона, раптом осяяна передсмертною ніби блискавкою, побачила їхні ситі обличчя, і холод, і повне незнання і бажання знати, як живе народ і що він переніс, вона сказала:

— Слухайте, я знаю, що мені не вийти звідси, тут ось... — вона поклала руку на серце, — щось мені каже, що прийшла моя смерть... що я зробила щось заборонне, й зле, й незаконне. Так от я хочу у вас дещо запитати.

І вона стала їх допитувати, для чого вони кинули її німцям, для чого вони дурили її до останнього дня, для чого вони заспокоювали її танками, а все кинули. Що вони боягузи і брехуни. Що вона не знає батьківщини і т. д. і т. п.

— Не судити вам мене треба, а просити пробачення, що мусила я спати з німцями, що не вилазила з-під них півроку, і рід мій чесний, нерозбещений, не повія я, а мучениця. Не злочинниця я, а темна і нещасна. Бийте мене, я годувала вас і одягала, я проводжала вас горючими сльозами, довелося горючими і стрінути. Ви винні, а не я.

1943 рік

13 VIII 1943

Переїзд до Степного фронту, їхали по-дурному, по-українському — кожна машина окремо, внаслідок чого, звичайно, розбрелися і не всі приїхали. По дорозі поле бою під Томарівкою з мінами, трупами, вибоїнами, смородом (Описати).

І. Г. — молодий генерал... розумний і порядний комуніст, член Військової ради фронту. Так же, як і у всіх, не вистачає синтетичного думання. Так же, як і у всіх, спить серце зачинене, ніхто в нього не заходить... Класовий чистун. Але безумовно хороший. Брак загальної культури, як і у всіх.

Поруч з ним анекдотичне комедійна постать генерал-майора Шевченка чи Хевчен-ка, якого треба обов'язково скористати в п'єсі. По зовнішності, манері рухатись, говорити і особливо сміятися — це дурень, одеський жук. Кітель у нього тісний, кашкет великий, голена голова, великі зуби і сміх. Як він сміявся, оповідаючи про бомбардирування!

15 VIII 1943

Чіткості і точності у військовому господарстві у нас все-таки нема. Це наш радянський недолік, так би мовити, національний.

Я спостерігав на передовій позиції серед гарматного грому під час бою командирів. Я бачив в їхніх очах заховане страждання і страх смерті. Це великий труд. Тут іде така витрата волі людської, як ніде і ніколи в світі.

Я бачив, як лежали вночі поранені на дорозі. Як жалібно стогнали вони од ран, од нестерпного болю. Вони були, мов покинуті діти.

Записати докладно розмову з генералом N про зрадниць Вітчизни. Як він розстрілював їх, як допитував перед розстрілом. Як одна розповіла, що вона вже два роки живе з офіцером, що взяв її, коли їй було 15 років. Як вона любить його.

Багато розмовляв з полковником Галієвим про трагедію безпорадності наших погано вихованих нещасних дівчаток. Мені було приємно, що наші погляди сходяться. Як жаль, що у нас мало таких людей.

28 VIІI 1943

Запропонував М. С. Хрущову утворити орден Богдана Хмельницького, 29 серпня ранком у Померках. Він прийняв цю пропозицію з задоволенням.

Просив його також кинути війну і зайнятися мирним будівництвом. Бо без нього молоді нічого путнього не зроблять. Уже починається мерзотний бардак з кадрами партійними в Харкові. Почалися повторення зимових харківських арештів. Зимою вислали з Харкова під час нашого перебування в місті коло 2500 душ. Ганьба. Ця ганьба уже повторюється. Через це так багато людей повтікало з німцями.

Перед початком мітингу коло пам'ятника Шевченка появився бомбардувальник ворога. Почалася стрілянина, був дощ. На трибуну вийшов Микита Сергійович з Жуковим. Всі заспокоїлись. Мітинг був зворушливий.

У театрі Шевченка одбувався концерт, після якого ми пішли на товариську зустріч з урядом і генералітетом.

Був приємний, як і завжди, Микита Сергійович і маршал Жуков, чудесний маршал.

5 Х 1943

Позавчора увечері був у N. Він прийняв мене радо і привітно... Він дякував і вітав мене з приводу «Битви...»

Я докладно розповів йому про всі основні недоліки Главка хроніки і її мікро-вождя В., радивши замінити його більш порядною і недрібничковою людиною... Говорили про «Україну в огні». Я розповів йому, як її бояться друкувати через те, що в ній є критичні місця. Як блюстителі партійних чеснот, чистоплюї і перевиконав ці завдань бояться, щоб не збаламутив я народ своїми критичними висловлюваннями. Він дав мені згоду на те, аби видрукувати «Україну в огні» всю цілком і негайно.

Говорили про війну, про «стиль» визволення. Я розповів йому про наших армійських дурнів, у яких нема любові і співчуття до народу, про тупих районщиків, про підозру, арешти та інше непотрібне і шкідливе. Потім я приступив до самого цікавого, що давно вже не дає мені спокою. Я розповів йому свою точку погляду на землекористування у колгоспах. Я доводив, що 1/4 гектара на родину — це шкідлива, нежиттєва річ, яку треба негайно замінити чимось протилежним. Треба не бідністю заганяти основних людей країни до колгоспу, а навпаки — достатком і законним обов'язком, не 0,25 гектара, а цілий гектар на родину, щоб було де працювати підліткам, дітям, чи дідам з бабами, чи й собі у вільний від колгоспу час. Я наводив багато деталей свого плану, прикладів тощо.

— ...Зараз мені важко дати вам відповідь, — відповів мені N. — Але я думаю, що-саме вашу ідею здійснити, можна дати й гектар. Це не суперечить ні принципу влади, ні принципу колективізації.

Мені було приємно слухати ці його слова. Я відчув, що не даром про це заговорив.

Займуся цим питанням детально і напишу т. Сталіну доповідну записку. І Хрущову.

5 X 1943

Розмова з Микитою Сергійовичем про колгоспи, про бідність.

— Є декілька причин бідності — безземелля, відсутність тягла, стихійне лихо, відсутність посівматеріалу. Колгоспний лад не має цих причин. Отже, коли колгосп бідний, я завжди кажу: шукайте дурня. Дурень голова колгоспу і є одною основною причиною бідності.

Микита Сергійович любить цю тему; він говорить про неї часто і завжди цікаво. Він оживає, коли торкається питань землі.

Ми в'їжджали в Київ з М. С. Хрущовим удень 6-го листопада 1943 року. Се було в день визволення. Київ був очищений од німців п'ятого листопада вночі.

Микита Сергійович: — Володіє і керує той, хто ордер виписує, а не той, хто промови виголошує. (Стосовно організації житлового і комунального господарства).

Розмова на засіданні ЦК і Раднаркому... була надзвичайно цікава, і я дуже радий, що був на ній. Промовляв Микита Сергійович з надзвичайно тонким знанням людини і ситуації. Тут діставалося всім мерзотникам і пройдисвітам... що поводяться як завойовники і сволота в місті, захоплюють кращі будинки, майно, меблі, виставляють скрізь свої пости... Яка гидота, який я був правий, коли говорив про це давно.

Микита Сергійвич прищучив при мені цих молодців. Ясність його критичного розуму і державний підхід до всіх рішуче питань — надзвичайні, але він одинокий. його оточення слабке і малоініціативне.


Каталог: public -> uploads -> books
books -> Біографія Дружина султана
books -> Суд над фашизмом
books -> Збірка новел
books -> Юліуш словацький (1809 1849)
books -> Мова І свідомість
books -> В. В. Німчук проблеми українського правопису в XX ст
books -> Уроку звучить пісня «Дай Україні волю»
books -> Загальні відомості про мову значення мови в житті суспільства
books -> 1. Картка з питаннями для тих, хто складає іспити або заліки. Екзаменаційний білет. Попався щасливий білет
books -> Методичні рекомендації щодо вивчення української літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2009-2010 навчальному році лист мон


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Гітлер мобілізує молодь для війни з Англією. Пропаща молодь. Що жде її? Смерть у Європі чи в Азії загибель? iconКонкурсу «Молодь за майбутнє» у номінації «Україна незалежна»
Пропонуємо матеріали з досвіду роботи керівників гуртків птнз області за результатами огляду-конкурсу у 2016 році «Молодь за майбутнє»...
Гітлер мобілізує молодь для війни з Англією. Пропаща молодь. Що жде її? Смерть у Європі чи в Азії загибель? iconКонкурсу «Молодь за майбутнє» у номінації «Європейський світ»
Пропонуємо матеріали з досвіду роботи бібліотекарів птнз області за результатами огляду-конкурсу у 2016 році «Молодь за майбутнє»...
Гітлер мобілізує молодь для війни з Англією. Пропаща молодь. Що жде її? Смерть у Європі чи в Азії загибель? icon"Бібліотека І молодь: пошук ідей, майстерність, співпраця", який відбувся на базі оюб ім. О. М. Бойченка та бібліотек Знам'янської міської цбс 20-21 червня 2007 року
Олександрійської міських централізованих бібліотечних систем, юнацьких структурних підрозділів бібліотек області на тему "Бібліотека...
Гітлер мобілізує молодь для війни з Англією. Пропаща молодь. Що жде її? Смерть у Європі чи в Азії загибель? iconІрина (Іраїда) Жиленко народилася 28 квітня 1941 р в Києві. Дитинство її пройшло на Черкащині. Після війни сім'я повернулася до Києва
Середня школа, вечірнє відділення філології, робота вихователькою в дитячому садку, далі — в редакціях газет «Молодь України», «Літературна...
Гітлер мобілізує молодь для війни з Англією. Пропаща молодь. Що жде її? Смерть у Європі чи в Азії загибель? iconПовість видавництво ЦК лксму “молодь” Київ 1961 И(Рум) К60
Повість відомого сучасного румунського письмен­ника В. Коліна “Таємниця підземної галереї” — ці­кавий пригодницький твір про підпільну...
Гітлер мобілізує молодь для війни з Англією. Пропаща молодь. Що жде її? Смерть у Європі чи в Азії загибель? iconРоман видавництво ЦК лксму “молодь” київ 1966

Гітлер мобілізує молодь для війни з Англією. Пропаща молодь. Що жде її? Смерть у Європі чи в Азії загибель? iconВидавництво ЦК лксму "Молодь" Київ 1957 Художнє оформлення Л. Склютовського
На Республіканському конкурсі на кращу науково-фантас­тичну та пригодницьку книгу для дітей І юнацтва повість М. Дашкієва “Зуби дракона”...
Гітлер мобілізує молодь для війни з Англією. Пропаща молодь. Що жде її? Смерть у Європі чи в Азії загибель? iconКалендарно-тематичне планування з Мистецтва у 8 класі
...
Гітлер мобілізує молодь для війни з Англією. Пропаща молодь. Що жде її? Смерть у Європі чи в Азії загибель? iconДев’ятдесятники: молодий струмінь в сучасній українській літературі
Молодь – один із закамуфльованих ресурсів, котрі є в кожному суспільстві, від мобілізації яких залежить його життєздатність…
Гітлер мобілізує молодь для війни з Англією. Пропаща молодь. Що жде її? Смерть у Європі чи в Азії загибель? iconПрактичне заняття як один із найважливіших елементів навчально-виховного процесу у вищий школі
Згідно з Європейськими вимогами, тема – молодь І проблеми віл-інфекцій/сніда, поняття для осмислення – вміння молодої людини висловлювати...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка