Глибинний екологічний опір



Сторінка10/33
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.85 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   33

67


Історик Леррі Тай пише: «Важливість освіти втовкмачили в провідників спальних вагонів, де вони впритул побачили американську еліту, що могло собі дозволити небагато чорних, і що допомогло зірва-ти покрив таємничості з білої раси, побачити її переваги, як ще більш несправедливі і привабливі. Саме тому вони так сильно старалися заради чайових, йшли на ще одну роботу вдома, зносили приниження розділених за расовою ознакою спальних вагонів. Визнано, що вони відправили у світ більше випускників коледжів, ніж хто б то не був. І ці діти, незалежно від того, чи стали вони знаменитими чи ні, виросли


  • вірою в те, що вони можуть домогтися всього. Результатом було те, що провідники Пулмана допо-могли народити професійні класи афроамериканців».

Провідники знали, що в своєму житті вони зовсім небагато доб’ються. Але їхні діти здобули ос-віту, що дозволило їм продовжити боротьбу. Сім’ї провідників Пулмана дали світу вражаючий спи-сок світил: від Джона О’Браянта (перший чорний мер Сан-Франциско) до Флорінс Кеннеді та судді Тургуда Маршала. Адвокат з цивільних прав Елайн Джоунс, чий батько працював провідником, щоб оплатити навчання своїх трьох дітей у престижних університетах, говорив про це так: «Все, чого він очікував у відповідь, це те, що ми були зобов’язані домогтися успіху і відплатити. Батько казав: «Я роблю це, щоб вони могли щось змінити». Він переміг через нас».


Однією з причин, через які боротьба за громадянські права мала успіх, полягає в тому, що між поколіннями був сильний зв’язок, безперервний ланцюг рішучості, сили характеру, мужності, які під-тримували поступальний хід руху в міру накопичення політичної мудрості.
Дарунки юності – ідеалізм і мужність. Ця мужність може виродитися в твердолобість через не-здатність молодого покоління до оцінки довгострокових наслідків, але мужність молодих була голов-ною рушійною силою в громадських рухах протягом всієї історії. Наприклад, Сільвія Пенкхерст так описує те, що сталося, коли рух суфражисток «Громадський і політичний союз жінок» (WSPU) взяв на озброєння підпали: «У липні 1912 року під керівництвом Кристабель Пенкхерст почалися таєм-ні підпали. Коли така політика вже набрала обертів, деякі уповноважені учасники отримали в яко-сті основного завдання навчання і поставку запалювальних сумішей і компонентів, інструментів для взлому і інших необхідних матеріалів. Якась жінка могла з’явитись на зустрічі з озброєними людьми в несподіваних громадських місцях, щоб домовитися про небезпечні постачання. Жінки – а більшість з них були дуже молоді, – йшли вночі по незнайомій сільській місцевості, несли важкі ящики з бензином і парафіном. Іноді вони зазнавали невдачі, але часом їм вдавалося підпалити порожню будівлю, і, якщо це був маєток аристократії, церква або історичний експонат, то тим краще».
Не забувайте, що вони викарабкувалися на будівлі, паркани, тікали від поліції, будучи вдягненими


  • корсети і важкі багатошарові спідниці. Приголомшливо, на які ризики для власної фізичної безпеки готові йти молоді.

Прекрасним прикладом робочих взаємин між молоддю та старшим поколінням є фільм «Канех-сатаке: 250 років опору». У ньому документально відображена криза Ока (див. Розділ 6), під час якої народ могавків захищав кладовище своїх предків від перетворення його на поле для гольфу. У кон-флікті, що наростав, захисники перегороджували дороги, на зміну місцевої поліції прийшла армія. Аланіс Обомсавін була на барикадах, так що її фільм не постановка, а зйомка реальних подій. Важливо відзначити, що в кадр часто потрапляли старійшини (володіли повністю сформованими прифрон-тальними зонами мозку), які, ставши між молодими людьми і солдатами, просили їх заспокоїться і відійти. Без армії блокади б не було, а без старійшин, швидше за все, сталася б різанина.


Моральний запал молоді і неприйняття лицемірства часто призводять до лінійного мислення або розбратів, а серйозним рухам потрібно мати постійний приплив ідеалізму, який продукують молоді. Психологічні завдання середнього віку зводяться до того, щоб пам’ятати, що ідеалізм допомагає за часів жорстоких розчарувань. З дорослішанням також приходить відповідальність, яку молоді часто не розуміють. Якщо у активіста є діти, то це накладає серйозні обмеження на його діяльність. Не мож-на залишати старих батьків, які потребують підтримки та піклування. І потім є базові потреби самого активіста: дім, їжа, здоров’я. Старшим потрібно, щоб молоді приносили в рух свій ідеалізм і мужність.68

Жіночий рух суфражисток розпочався з жінок, які просили по-хорошому. За часів, коли жінка не мала права просити нічого, вони намагалися з усіх сил. Боротьба, подібна до тієї, що вели провідники Пулмана, і подальша боротьба за громадянські права, була передана наступному поколінню. Емелін Пенкхерст згадує дитинство, коли вона постійно займалася збором пожертв для щойно звільнених чорних рабів, перший раз в 14 років потрапила на зустріч суфражисток, а ще читання «Хатини дядька Сема» на ніч. Вона писала: «Пощастило тим, хто народився під час великої боротьби за свободу лю-дини. Особливо щастить тим, чиї батьки особисто беруть участь у великих рухах свого часу... Я була дуже маленькою, мабуть, не старше 5 років, але я точно знала значення слів «рабство» і «емансипація».


Емелін вийшла заміж за доктора Річарда Пенкхерста, автора першої редакції Біллю про жіночі права і акту про власність заміжніх жінок, який був прийнятий в 1882 році і дав жінкам можливість контролювати свою зарплатню і власність. До того моменту жінки не володіли навіть власним одягом: він належав чоловікам (коли ви наступного разу будете купувати собі блузку за свої гроші, не забудьте подякувати всім героїням на кшталт Пенкхерст: від відомих до рядових). Дочки Емелін і Річарда, Сіль-вія та Крістабел, були третім поколінням, народженим, щоб стати активістами. Боротьба суфражи-сток отримала свою силу з молодого ідеалізму і мужності. Емелін писала: «Все своє життя вони були зацікавлені в жіночому суфражі35. Крістабель та Сільвія, ще будучи маленькими дівчатками, плакали, щоб їх взяли на зустрічі. Вони допомагали в художній кімнаті так, як тільки могли допомогти діти. Коли вони росли, ми разом говорили про суфраж, і я часом відчувала страх від їх молодої впевненості в успіху проекту, в успіху руху. Одного разу Крістабель налякала мене такий ремаркою: «Скільки жінки вже борються за право голосу? Що стосується мене, я маю намір отримати його».


  • міркувала: чи була якась різниця між спробами отримати право голосу і власне його отриман-ням? Є стара французька приказка «Якби молодість знала, якби старість могла». Мені спало на думку, що якби навчені досвідом борці суфражу могли якось об’єднати зусилля з молодими, невтомними, ви-нахідливими суфражистками, то рух відродився би до нового життя і з новими можливостями. Після цього я разом з дочками стала шукати способи для реалізації союзу старших і молодих, за допомогою якого з’явилися б нові підходи, нові шляхи». Емелін виховувала своїх дівчаток в серйозній культурі опору. Як стратег, вона мудро розуміла, що прийшов час молодих, які повинні перемкнути рух на нові методи боротьби. Так був сформований WSPU – «Соціальний і політичний союз жінок». «Ми вирішили... вдовольнитися лише дією з нашого питання. «Справи – не слова» стало нашим постійним девізом». Справи виглядали як переслідування урядових чиновників, акти громадянської непокори, протестні голодування та підпали. І все це мало успіх.

Перехід від одного покоління до іншого і зростаюче застосування методів прямого зіткнення рідко проходить гладко. Старші активісти можуть перешкоджати ініціативі молодих, що часто провокує розкол в русі. Коли WSPU перейшла до агресивних методів, деякі засновниці руху були змушені його залишити. Емелін Петик Лоуренс писала: «Місіс Пенкхерст оголосила нам при зустрічі, що вона і Крі-стабель визначилися з новим способом ведення кампанії. «Відтепер, – заявила вона, – будуть масові напади на об’єкти, що знаходяться в приватній та суспільній власності, які суфражистки будуть здійснювати таємно, не здаючись добровільно поліції, уникаючи по можливості правосуддя». У міру того як наші думки розгорнулися в зовсім іншому напрямку, цей проект став для нас обох шоком. Ми вважали це повним божевіллям... І хоча ми з місіс Пенкхерст були заодно в її прагненні до політичної емансипації жінок і йшли одним шляхом протягом 6 років, між нами завжди існувало щось, що ви-являлося раніше, перш за все через близькість умов і цілей, відмінність... ми вперше виявили посеред того, що нагадувало сімейну сварку».


Організації і рухи можуть переживати хворобливі моменти, що неминуче. В цілому, правило таке, що цьому не варто чинити опір, а працювати з цим. Найчастіше трансформації будуть пов’язані з питаннями ненасильства. А що стосується подібної незгоди, нам потрібно знайти спосіб побудувати рух опору, незважаючи на наші розбіжності. Побудова радикальних рухів ускладнилася після появи молодіжної культури. Порушення природних зв’язків (а чи може існувати більш глибокий зв’язок, ніж зв’язок між поколіннями, зв’язок між матір’ю і дитиною?) між молодими і старшими означає, що


35. Суфраж - наділення жінок виборчими правами.

69


політичній мудрості ніде накопичуватися. Це також означає, що молоді ніколи не виховуються в цій культурі опору. Цінності молодіжної культури – підліткове прагнення відкинути всі обмеження, – за-побігають як розвитку «культури», так і розвитку «опору». Немає культури, здатної існувати без гро-мадських норм, заснованих на відповідальності один перед одним і деяких прийнятих суспільством способів застосування цих норм. А «опір» ніколи не спонукає на більше, ніж кілька розбитих вікон, цей привабливий плід підліткової стратегії і її емоційної насиченості.
Сьогодні є молоді люди, наділені сміливістю відчайдушної безстрашності, готові на войовничі справи. Я постійно отримую від них повідомлення, кожне з них як вселяє в мене надію, так і спустошує мене. Тому що, не дивлячись на їх прагнення в пошуках діяльності, у них немає керівництва і підтрим-ки. У цьому глибока іронія історії: контркультура романтиків, Вандерфьоґель, хіпі, створені молоддю, залишила нашу молодь на мілині. У той час як альтернативна культура «прославляє політичну відсто-роненість», вона атакує суспільні підвалини, мораль і обмеження. Все зводиться до простого питання: ми шукаємо емоції чи справедливість? Проблема полягає в обмежувальних цінностях чи в матеріаль-них умовах гноблення? Пам’ятайте, що одним із ключових моментів лібералізму є реальність, що скла-дається з ідей та ідеалів, а не реальність, що складається з взаємовідносин влади і гноблення. Так що отримання емоцій – це не тільки мета, властива підлітковому розуму, а й ліберальна мета.
Політична програма, яка полягає в атаці на обмеження, а не на несправедливість, призвела до серй-озних наслідків: як в лівих політичних колах, так і в загальній культурі в цілому відображаються «за-воювання» цієї атаки. Коли чоловіки вирішують стати повсталими беззаконниками, від Богемії до Ангелів Пекла, одна з найперших свобод, які вони собі присвоюють – це жінки. Маркіз де Сад, який піддавав жінок, дівчат і хлопчиків, яких він або викрадав, або купував, тортурам, був оспіваний Гійо-мом Аполінером, засновником руху сюрреалістів, як «найбільш вільний дух в історії».
Тріумф порнографів – це перемога влади над справедливістю, жорстокості над емпатією, баришів над правами людини. Те ж саме можна сказати про Уоллмарт і МакДональдс, прогресисти зі мною радісно погодяться. Ми всі розуміємо, що Уоллмарт знищує місцеву економіку, невпинно підштов-хуючи міста і селища по всьому США до вже близького кінця. Уоллмарт також залежить від майже рабської праці китайців, які виробляють дешеве лайно, яке продає Уоллмарт. Зрештою, обов’язковість нескінченного зростання прибутку, закладена в капіталізмі, знищує наш світ. Ніхто серед лівих не стверджує, що купа дешевого лайна з Уоллмарта дорівнює свободі. Ніхто не захищає Уоллмарт, кажу-чи, що робочі, – американські або китайські, – хочуть там працювати. Ліві розуміють, що люди просто виживають, що будь-яка робота краще ніякої, що мінімальна зарплата без бонусів – це причина для революції, а не привід захищати саме ці умови. Так само і з МакДональдсом. Ніхто не захищає те, що МакДональдс робить з тваринами, з землею, з робітниками, зі здоров’ям людей, зі спільнотою людей,


  • також те, що люди, які цілими днями простоюють над киплячим жиром, погодилися потіти цілими днями. Або що жебраки-фермери добровільно підписали контракти на роботу майже без заробітку на життя. Проблема не в злагоді, а в соціальних наслідках несправедливості та ієрархії, в тому, як корпо-рації стають, по суті, зброєю масового знищення. Скільки б ми не зосереджували увагу на індивіду-альному виборі, це нас нікуди не приведе.

Проблема в матеріальних умовах, які роблять надбану сліпоту кращим варіантом для тих, хто пра-цює на виробництві мікросхем в Тайвані. Ці люди – живі істоти. Ліві заявляють, що права людини – це наш фундамент, наша Полярна зірка: ми знаємо, що жінки на Тайвані нічим від нас не відрізняються, і якби нашим найкращим варіантом була робота за гроші без перерв на природні потреби, то ми були б в сумній ситуації.


А як щодо жінки, якій в задній прохід засунули два члена? Це не перебільшення і не концентрація уваги на гіршому, як в цьому часто звинувачують феміністок. Подвійний анал – це нині стандарт-на штука в гондзо-порнографії; порнографії, що стала доступною завдяки Інтернету; порнографії без претензій на сценарій; порнографії, якій надає перевагу абсолютна більшість чоловіків. Ця жінка, як і та, що збирає комп’ютери, швидше за все отримає довічні проблеми зі здоров’ям.
70

Насправді, жінка в середньому витримує три місяці гондзо-порно: ось наскільки хворобливі статеві зносини там застосовуються. Будь-хто, у кого є мозок, а не тільки ерекція, зрозуміє це з першого по-гляду. Якщо провести пару хвилин спостерігаючи це, не мастурбуючи, а дійсно спостерігаючи, то ви, можливо, погодьтеся з Робертом Дженсеном, що порнографія – це те, «як виглядає кінець світу».


Але я не думаю, що порнографія призведе до кінця світу, у мене немає апокаліптичних оман. І я не стверджую, що порнографія – найстрашніша з наших нинішніх соціальних проблем. Навпаки, пропо-ную чесно поглянути на сучасну порнографію: ми побачимо – показово і образно, – наслідки гноблен-ня в нашій системі. Порнографія виглядає так, як буде виглядати кінець світу, якщо ми не змінимо хід нашої історії, яка загрузла в патріархаті, перевазі білих, хижацькому корпоративно-капіталістичному суспільстві. Уявіть собі світ, в якому емпатія, співчуття і солідарність – все те, що робить людське суспільство порядним, – повністю заміщені егоцентричним, емоційно відстороненим пошуком задо-волення. Уявіть собі, що ці цінності першочергові в суспільстві, утвореному множинними ієрархіями, де домінування і субординація є основними способами відносин і взаємодій. З кожним роком погли-блюється моє почуття відчаю, коли я бачу, куди спрямовується порнографія і порнографічна культура. Цей відчай виходить не з того, що безліч людей здатні на жорстокість або що деякі з них усвідомлено беруть із жорстокості задоволення. Люди завжди мали справу з цим аспектом нашої психології. Я при-ходжу у відчай від того, що люди більше не здатні розрізняти жорстокість, жорстокість стала нормою, і, отже, невидимою для переважної більшості людей. А що відбувається, коли для значної частини чоловіків в нашому суспільстві подібна жорстокість стає частиною повсякденного сексуальності, яка визначає найінтимніші моменти життя?
Всі ліві повинні зіставити ці факти і бачити цілісну картину гноблення жінок, як робиться у всіх ін-ших випадках пригнічення. Матеріально-побутові умови, створювані чоловіками як класом (світ – це патріархат), означають, що побиття – це найбільш поширений насильницький злочин в США. Кожна третя жінка зазнає зґвалтування, а кожна четверта – іншої форми сексуального насильства ще до 14 років. Злочинець номер 1 в сексуальному насильстві над дітьми носить ім’я Тато. Андреа Дворкін, одна з найсміливіших жінок всіх часів, розуміла, що це все носить системний характер, а не індивіду-альний. Вона бачила, що зґвалтування, побиття, інцест, проституція, репродуктивна експлуатація – це всі компоненти, що працюють спільно і створюють «барикаду сексуального тероризму», всередині якої жінкам доводиться жити. Перед нами, феміністками і членами культури опору, стоїть завдання не еротизувати ці компоненти, а зруйнувати цю стіну.
Насправді, праві та ліві разом створюють затишний світ, який стає для жінок гробницею, побу-дованою з раболіпства і насильства. Критика чоловічої переваги викличе відповідні звинувачення в цензурі і нудному манірному моралізмі, що характерно для правого крила. Але з погляду жінки, праві та ліві створюють непробивну гегемонію.
Гейл Дайнс пише: «Коли я критикую МакДональдс, ніхто не називає мене противником їжі». Люди розуміють, що критиці піддається ряд несправедливих суспільних підвалин разом з економічними, політичними і ідеологічними компонентами, які тільки поглиблюють проблему. МакДональдс не ви-робляє їжу взагалі, а виробляє промислову капіталістичну їжу заради прибутку. Порнографи такі самі. Вони побудували індустрію на сто мільярдів доларів на рік, продаючи не просто секс як товар, що вже саме по собі огидно для нашої людяності, а пропонуючи сексуальну жорстокість. Це глибинна частина патріархату, те місце, куди ліві бояться заходити: чоловіча перевага користується діями, що пригнічу-ють, і перетворює їх на секс. Чи може бути більша винагорода, ніж оргазм?
І, оскільки це все відчувається нутром, порнографію і подібні явища захищають, називаючи їх «природними», крім тих рідкісних випадків, коли феміністка має можливість захистити себе. Навіть


  • обгортці расизму порнографія залишається невпізнанною формою гноблення для багатьох лівих. Little Latina Sluts (маленькі латинські хвойди) або Pimp My Black Teen (візьми мою чорну малолітку) викликають не обурення, а збудження у чоловіків, які споживають такий продукт.

71


Засноване на сексі еротизоване обезлюднення, домінування та ієрархія тяжіють до інших ієрархій і знаходять безліч матеріалу в расизмі (багато епізодів еротичного і порно контенту засновані на вже існуючих формах підпорядкування і домінування: освіта, начальник-співробітниця, медицина...). Що


  • цього ніколи не вийде, так це рівноправний світ, повний турботи і поваги, світ, якого нібито хочуть ліві.




    • глобальному масштабі, оголене жіноче тіло – занадто худе, щоб виношувати дітей, і часто дуже молоде, – продається всюди, є символом нашого часу і жорстокою реальністю: жінки і дівчатка – номер один в продажах на глобальному чорному ринку. Де-факто, цілі країни будують свої бюджети, врахо-вуючи прибуток від продажу жінок. Рабство – це порушення прав людини чи сексуальна пригода? На що годиться рух за соціальні зміни, який не здатен вирішити це питання? Нам потрібно наполягати на наших вимогах; нам це потрібно, як людям, яких хвилює свобода, причому не свобода заради гно-блення, експлуатації, обезлюднення, а свобода від приниження, насильства, від прославлення такого насильства навколишньою культурою.

Це моральне банкрутство культури, побудованої на насильстві (порушення кордонів) і на лежачих




  • його основі привілеїв. Це легка варіація на тему романтизму, де сексуальні бажання замінюються на емоції, як на стан безпосередності, природності, привілейованості. Сексуальна версія – це пряма спад-щина богемців, які насолоджувалися публічними проявами «непокори, нестриманості, сексуального свавілля». Більшу частину цієї етики можна відстежити до маркіза де Сада, мучителя жінок і дітей. І незважаючи на це, його називають натхненником і зразком для таких письменників, як «Бодлер, Фло-бер, Швінберн, Лотремонт, Достоєвський, Кокто і Аполлінер», а також Камю і Бартес. Камю писав: «Випередивши на два століття свій час... маркіз де Сад наклав хрест на тоталітарні суспільства в ім’я неприборканої свободи». Де Саду також належать ранні формулювання з приводу прагнення до влади у Ніцше. Його етика врешті-решт стала «еротичним корінням фашизму».

Ну що ж, прийшов час вибирати. Попередження вже звучать, і їх час почути. У студентів колед-жів на 40% менше емпатії, ніж 20 років тому. Якщо ліві хочуть підняти справжній опір, опір силі, яка руйнує серця, ламає кістки, яка знищує ріки і життя, то їм доведеться послухати і нарешті зрозуміти сміливе пророцтво поетеси Адріани Річ: «Без ніжності ми в пеклі».


Альтернативна культура 1960-х пропонувала загальне повстання проти суспільного ладу, відпо-відальності і моралі. Оскільки культура була молодіжною та слідувала прикладу богемців і бітників, такий результат був очікуваним. Але заперечення будь-якого суспільного устрою і відповідальності, зрештою, дає атомізоване суспільство, що складається з окремих людей, мотивованих виключно влас-ним інтересом, що виглядає як Homo economicus з капіталістичної казки. Повне заперечення понять моральності – це територія соціопатів. У такого плану немає майбутнього. Давайте візьмемо прихиль-ників альтернативної культури в лівому крилі. Додамо до цього потворність і авторитарність «сімей-них цінностей» правого крила. Не дивно, що ліві перестали претендувати на моральність. Але і це
– помилка. У нас теж є цінності. Війна – це питання моральності і моральна проблема. Бідність – це моральна проблема. Двісті видів живих істот, що зникають щодня – це моральна проблема. За кож-ною несправедливістю стоїть порушення того, що ми сприймаємо як правильне. Необмежена свобода особистості на тлі заперечення моральності і прославлення свавілля не може бути опорою руху за справедливість і не побудує культуру, в якій варто жити.
Вона дасть владі ще більше привілеїв: наприклад, можновладці стануть багатшими, а бідних ніби не стане, вони будуть лише ресурсом. «Якщо приємно, роби» – це навіть не територія підлітків, а мораль немовляти. Для особистості, наділеної привілеями під будь-якого роду соусом – Homo economicus, Homo bohemicus або Homo sadeus, – задоволення зводиться до дешевих хвилювань, в той час як глибо-кі людські радощі – близькість, приналежність, участь у всьому від громади до Всесвіту, – неможливі. Ці радощі можливі тільки якщо ми розуміємо нашу потребу в інших людях та інших істотах, врешті-решт, в усій тканині життя; всі вони заслуговують нашого захисту і поваги. У відповідь ми отримуємо нагороди, що закономірно формують глибоке задоволення: від задоволення общинним життям
72

  • дикого сексуального екстазу до милостивої участі в таїнстві. Сьогодні праві покладають провину в руйнуванні сім’ї і громади на лібералів. Справжнім же винуватцем є, звичайно ж, капіталізм; особливо капіталізм корпорацій і мас-медіа. Але до тих пір, поки ліві відмовляються боротися за наші цінності як за цінності (втілювати ці цінності в нашому житті та рухах), праві сили будуть частково праві в та-ких своїх звинуваченнях. І у них також буде потенціал для набору прихильників, який ми розтрачуємо: люди знають, що громадянське життя і базові суспільні норми вироджуються.

Капіталізм насолоджується тріумфом, коли праві перемагають в культурній війні, звинувачуючи лівих в розкладанні суспільства. Але праві прагнуть зайняти позицію моральності, навіть якщо за за-вісою стоїть не Содом і Гоморра, а корпоративний капіталізм. І хоча ліві, можливо, і бачать проблему в капіталізмі, вони відкидають моральну позицію36.




  • США правлять корпорації. Демократи і республіканці – ось два крила одної капіталістичної пар-тії. Жодне з них не стане критикувати господарів. На нас, на людях, які понад усе ставлять права лю-дини і життя на планеті, лежить важкий обов’язок – говорити правду. Нам потрібно піднятися над індивідуалізмом і жити з розумінням того, що ми – єдині, хто захистить добро в людині від жорсткої хватки капіталізму, патріархату й індустріалізму. Ми можемо почати з того, що зберемо залишки об-щинності і громадянськості в США. Люди з покоління моїх батьків справедливо оплакують зникнення общинної довіри та участі, яке вони колись переживали. Як пише Роберт Путнам в своїй книзі «Боулінг поодинці», «суспільна довіра пов’язана як з цивільною, так і з політичною участю таким чином, що вони взаємно підсилюють один одного або послаблюють. Моя мама і її подруги пам’ятають напам’ять адреси своїх конгресменів. Двадцять років різниці – і я в кращому випадку знаю їхні імена. А як щодо покоління нинішніх студентів? Вони щиро розповідають, як працює уряд: «Президент говорить кон-гресу, що робити, Конгрес говорить Верховному Суду, що робити». Пройде два покоління, і ми розгубимо весь прогрес, досягнутий завдяки Магна Карта»37.


    Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   33

Схожі:

Глибинний екологічний опір iconЛекція №1 Тема Наука про опір матеріалів. Основні гіпотези І передумови. Предмет І завдання науки про опір матеріалів
Опір матеріалів – це наука про інженерні методи розрахунку на міцність, жорсткість І стійкість елементів машин І споруд
Глибинний екологічний опір iconТема. Культура І духовне життя в Україні в роки непу
Політика більшовиків у царині культури. “Українізація”. Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Опір “українізації”
Глибинний екологічний опір iconЖиття, віддане словесності
Максима Рильського нсп україни. Подвижник Франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, науковець, перекладач, критик та історик...
Глибинний екологічний опір iconКурс лекцій до виконання самостійної роботи студентів з кредитного модуля «екологічний моніторинг»
«Комп'ютерні науки та інформаційні технології» спеціалізації «Інформаційні технології моніторингу довкілля»
Глибинний екологічний опір iconВиховний захід «планета захворіла» (екологічний журнал) Мета
Землі, плакати «Природа – наш спільний дім»; вислів М. Пришвіна про природу «Рибі – вода, птиці – повітря, звірю ліси, степи, гори....
Глибинний екологічний опір iconК. Д. Ушинського “шхуна “колумб”: поетика закритого твору
Лахтак”, “Шхуна Колумб”, “Мандрівники”, згодом роман “Глибинний шлях”. Молодого письменника насамперед турбувало питання якісного...
Глибинний екологічний опір iconНаказ №1072 Про проведення міського освітнього проекту «Екологічний марафон»
На виконання Програми охорони навколишнього природного середовища м. Суми на 2016-2018 роки, з метою проведення освітньо-інформаційних...
Глибинний екологічний опір iconОсвітній проект «в світі дерев»
Представляємо до вашої уваги освітній екологічний проект «В світі дерев» алгоритм роботи щодо ознайомлення з деревами найближчого...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон Василь Шкляр
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка