Глибинний екологічний опір



Сторінка13/33
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.85 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   33

ТІ, ЩО СПУСКАЮТЬСЯ
Ті, що спускаються – це ще одна група, яку ми часто можемо знайти в середовищі послідовників пермакультури і групах, які цікавляться кризою нафти. Вони цитують приклади минулих цивілізацій, які зазнали краху через вичерпання ресурсів, особливо виснаження ґрунту, але їх ідея полягає в тому, що крах не є катастрофою. Наприклад, зникнення цивілізації майя відбулося не за один день, містам майя «треба було півтора століття, щоб загинути». У цьому полягає основна думка книги Майкла Гріра «Довгий спуск». Він пише: «Поступовий розпад, а не раптовий катаклізм, ось що характеризує кінець цивілізацій». Ґрунтуючись на історії падіння минулих цивілізацій, він пророкує падіння промислової цивілізації як низку невеликих криз і перерв між ними в ході плавного зниження обсягів доступної енергії. Кризи не будуть подіями розважального характеру, але і не будуть апокаліптичним обвален-ням.
Цю тезу супроводжує двоїста проблема. Промислове суспільство є індустріальним, його існуван-ня спирається на величезні обсяги горючих копалин. Дану умову не задовольняє жодна з минулих цивілізацій. Ні древні греки, ні майя, ні китайці не залежали від горючих копалин для задоволення базових потреб. Минулі цивілізації були, як мінімум, людськими за своїм розмахом, навіть якщо вони ґрунтувалися на вичерпанні ресурсів. Цивілізації людського масштабу могли закінчитися катастро-фою людського масштабу. Але сьогодні цілі континенти і, по суті, 6 мільярдів людей не отримають основних поживних компонентів без горючих копалин. Те, що вони не імпортують, перевозячи товари на неможливі без нафти відстані, вони вирощують, годуючи землю викопним пальним. Ось що наро-била Зелена Революція: збільшила і без того надмірне населення в 4 рази. Коли нафта почне сповзати по неминуче спадній кривій Хуберта, 6 мільярдів людей залишаться без їжі.


    • минулих обваленнях були незаймані біологічні товариства, в яких могли розчинитися цивілізо-вані. Були живі ліси, луки, річки і прибережні зони, де люди могли вижити, як це було завжди. І знову

  • таки, майже ніхто, здається, не розуміє масштабів порожнечі, яку описують майже стовідсоткові показники: риба – 90% вже немає, ліси – 98% вже немає, степи – 99% вже немає. Жодна з минулих цивілізацій не могла і мріяти про такий рівень завоювань, так як їх завоювання були обмежені від-станями, які могли подолати каравани, що постачали ресурси. Цей захист був зруйнований паровим двигуном і двигуном внутрішнього згоряння. Вже немає зеленої подушки лісу, немає дельти, багатої живильною рибою і дичиною. Ми виживаємо завдяки нафті, яка в не дуже віддалений момент захоче більших енерговитрат, ніж вона сама може забезпечити. Ми стоїмо на краю прірви, а не перед плавним маршем сходів, що ведуть вниз.

Ще один розрив між тими, хто спускається і реальністю – обвалення екосистем і основних життє-забезпечувальних функцій на всій планеті. Книга Гріра говорить про колапс, але його «колапс» сто-сується лише спільноти людей. У той час як життя вже тріскає по швах від викидів вуглецю, суцільного знищення видів. Грір закликає нас відкинути поняття апокаліпсису, заявляючи, що це лише улюблена казочка авраамічних релігій. Тільки ось вбивство моєї планети – це не казочка, це гидота, яка творить-ся прямо зараз, яка потребує цілеспрямованих зусиль, причому негайних. З підвищенням температури і рівня моря, із затопленням берегів і країн, з сонцем, що нагріває планету до нестерпних для бактерій




і грибків температур. На якому етапі я маю право сказати слово «апокаліпсис»?

104

Можливо, в моєму житті настане день, коли помре останній білий ведмідь, все ще білий, але на тлі почорнілого від танення світу. Я називаю таку можливість – апокаліпсис. Таку реальність я називаю – пекло. Якими словами назвуть це Грір і ті, хто спускається, мені не дано зрозуміти. Я не прагну посіяти паніку або організувати рух за виживання. Ні те, ні інше нічого не вирішить. Я намагаюся створити рух опору, збройну стратегією, адекватну масштабу проблеми. Ті, хто спускаються, так само як і «дон-кіхоти», намагаються ухилитися від жахливих, але очевидних фактів, саме ухилитися, а не розгорнути їх і змінити. Вихід, пропонований тими, хто спускається, по суті емоційний, заспокійлива казочка про те, що все буде добре: це вже відбувалося і кінець світу не настав.
Ось тільки на цей раз світ таки наближається до свого кінця. Можливо, вже народився той білий ведмідь, який стане останнім, ведмежа, загорнуте у древнє, як світ, тепло вовни його мами. А можли-во, він все ще яйцеклітина в буянні клітин, які діляться, захищений древнім морем ссавців. Коли він з’явиться на світ, побачене їм буде не тим, що бачили його батьки та батьки його батьків. Буде менше льоду, щоб на ньому можна було стояти. Недостатньо морських котиків, щоб самка могла набрати жировий прошарок, наростити хутро і виносити дітей. Буде голод і холод, поки вона не помре або від одного, або від іншого в морі, яке стало пустелею через культуру, яку ніхто не хоче зупинити.
Така реальність масового вимирання. І відбувається воно не видами, а особинами: по одній особині за раз. Один ведмідь за іншим, одна птах за іншим, стомлені від тисяч кілометрів без притулку у ви-гляді крижини або річки. Відчайдушні пташенята з зяючими, як все їхнє майбутнє, дзьобами. Вони хо-чуть їсти, пити, зігрітися, вижити. Але вони вмирають. Це повільна крововтрата життя з нашої плане-ти: ті істоти вмирають по одному. Спростити фізичну реальність до розповіді – це, звичайно ж, основа лібералізму. План політичної діяльності, заснований на зміні однієї казки на іншу – це божевільного розмаху шлях в нікуди. Вбивство моєї планети – це не поганий фільм жахів, який я можу вимкнути. Це не книга, яку я могла б повернути в бібліотеку. Це не казочка. Кожне з тих творінь – чудо клітин, що утворюють крила і політ, терпіння і коріння, радість і біль – вмирає. І вони реальні. І їм потрібні захисники в реальному світі.
Оповідачі зробили собі ім’я в середовищі людей, стурбованих проблемами навколишнього середо-вища. Вони вважають, що домінування людей – це історія, заснована на Книзі Буття, а люди просто не здатні знищити планету. Але щоб домінування стало лише історією, потрібно, щоб її жертви були лише героями цієї історії. Я не згодна, так само як не згодні чорні крячки і арктичні лисиці. Це перетво-рення реальності в розповідь породжує в своїх послідовників дивну пасивність. Природа заступиться: ми – норовливі діти, які не знають що творять, нас зупинять до того, як буде завдано значної шкоди. І поняття про «порятунок планети» зводиться до окремого героя вестерна в усій його маскулінній красі. Оповідачі, звичайно ж, ігнорують казочку про чоловічі привілеї, де жінки, тварини і планета – це ви-тратні матеріали, які ледь помітні в списку «ресурсів», на яких будується чоловіче его. А може, просто залишити цю казку? Або, може, нам варто взагалі покинути казку про те, що світ зітканий із казок. Адже це не так. Світ витканий з живих істот, переплетених єдністю взаємного обміну, однорідність со-нячного світла і вуглецю, велике причастя. У кожному зітханні тварини, в кожному ніжному паростку, який тягнеться, в кожної клітині, яка ділиться, чується благання про участь у мережі життя. А наша подяка провалюється в прірву сольної пісні зі швидкістю 200 видів в день.
Так що, якщо нам і потрібна історія, то дуже проста: опір можливий. Хочете додати в розповідь трохи трилера? Спробуйте ось що: часу у нас не залишилося. Крім того, ми можемо припинити розпо-відати казки і взятися за роботу. «Донкіхоти» зазвичай вірять у політичну участь. Від Ела Гора до Ле-стера Брауна і Білла МакКіббена, всі вони просувають ідею громадської участі для інституційних змін.


  • їх закликах часто звучить лють, адекватна серйозності ситуації. Більш того, є визнання первинності інституційних змін, того, що переваги індивідуума нічого не змінять і навіть не почнуть. Їх проблема у тому, що вони прагнуть врятувати промислову цивілізацію. Зниження рівня споживання – частина їх плану, але капіталізм і його безперервне зростання не тільки не ставляться під сумнів, але й вважа-ють частиною майбутнього. І як вже було показано, не існує ніяких комбінацій сонячної, вітрової та біопаливної енергії, які замінять насичену, доступну енергію горючих копалин, і ніякі чарівні прориви105

  • технологіях не врятують становище. Нинішньому способу життя прийшов кінець, а вони це ігнору-ють. Ті, що спускаються, з іншого боку, оцінюють енергетику і низькоенергетичний характер суспіль-ства майбутнього, що базується на реальності. Грієр пише: «Коли горючі копалини перестануть бути дешевими і багатими, рівень життя в розвинених країнах впаде до рівня нерозвинених». А ось чого ті, хто спускається, взагалі не усвідомлюють, так це тривожної ситуації з біологічними спільнотами, яка нависла над нашою планетою, і гучного заклику до дії. (Чи дозволите мені сказати, що вони попали-ся в пастку казки про «даремний опір»?) Політична боротьба активно викорінюється і відкидається. Наприклад, Тед Трейнер наполягає на тому, що «не існує ніякого іншого можливого шляху» до екоста-лого майбутнього, окрім індивідуального вибору способу життя. Вони заявляють, що наші політичні організації ніколи не відреагують на ситуацію, і нам лише залишається індивідуально або місцевими комунами готуватися до обвалення системи.

Якщо наші політичні формування не працюють, то нам потрібні нові. Однак ті, що спускаються, пропонують діяти на рівні індивідуальних зрушень в способі життя: звикати до меншого використан-ня енергії, посадити сад, навчитися непромислової торгівлі. Єдине, злегка більш масштабне рішен-ня, запропоноване Гріром на рівні комуни, звучить так: «Оскільки уряди, за великим рахунком, зовсім втратили ініціативу, окремі люди, сім’ї, групи і місцеві громади повинні підготуватися до того, що очікує на нас у майбутньому». Це ще один істотний недолік тих, хто спускається. Якою б важливою не була їх діяльність, виживання – це завершений індивідуалізм, і вони точно так само відкидають політичну боротьбу. При найменшому згадуванні про можливість політичного опору, він наполегливо викреслюється як варіант ведення діяльності. Я не знаю, чи існував коли-небудь рух, який розумів що проблема – політична, але однозначно заперечував політичні рішення, і я не розумію, чому це запере-чення охопило так багато розумних, допитливих голів.


Деніел Куінн рекомендує «піти геть». Куди? І, що ще важливіше, навіщо? Річард Хайнберг пише, що «спроби привести промислову систему до передчасного краху здаються безглуздими помилками: розвал прийде дуже скоро, причому сам собою». Порівняйте ці слова з мужністю Хеннінга фон Трескоу, який сказав, що навіть якщо нацистська держава приречена, потрібно продовжувати спроби повалення цього злочинного режиму, оскільки його невинні жертви гинуть щодня. Нинішній рівень насильства над людьми та іншими живими істотами значно вищий, що робить нашу моральну відповідальність теж значно вищою.
Пет Мерфі у своїй книзі «План С: стратегії виживання громадою, або нафтова криза і кліматичні зрушення», яка вирізняється своєю політичною інформативністю і гострим моральним порушенням, пише: «З точки зору корпоративної глобалізації, хорошою акцією місцевого масштабу може бути мак-симально широка відмова від покупки продукції міжнародних корпорацій». У книзі, яка бажає називати поклоніння технології релігією, автомобілі – руйнувальними паразитами і навіть рекомендує відмову від мас-медіа, краща політична дія, яку він може порекомендувати, це бойкот на особистому рівні, який не матиме ніякого впливу на владу. Він мотивує читача «почати індивідуальний процес змін в своєму способі життя. Ось це справді глобальне мислення: вибрати здорову планету і екосталий спосіб життя проти короткочасного задоволення надмірного споживання». У нього насправді цілий розділ називається «Після кризи – зміни починаються з нас». Далі він мотивує нас «індивідуально змінитися, щоб вижити в світі після кризи, стати справжніми лідерами для тих, хто піде».
Дон Фітц називає це проповідництвом, яке він визначає, як «віра в те, що екологічні єзуїти по-винні навернути людей в благочестиве знижене споживання, віра, яка заперечує економічну, політич-ну і соціальну реальність, які змушують нас споживати більше». Щоб ще раз штовхнути зовсім мер-твого ліберального коня: індивідуальні зміни ніколи не приведуть до політичних змін. Нам потрібно справжнє лідерство, але лідерство, що веде до політичної боротьби заради усунення несправедливої, руйнівної системи влади. Щоб бойкот став дієвим, потрібна участь величезних мас людей, які не ку-пують продукцію корпорацій, і якщо хтось має намір це організувати, то чому б не організувати щось, що виб’є цеглу з будівлі корпоративної влади і промислової цивілізації. Як вказує Фітц, «проповідуван-


ня – це заклик до побудови нового суспільства без побудови громадського руху».

106










  • без громадських рухів не зміниться нічого. Мерфі пише: «Індивідуальні зміни повинні бути першими, або щонайменше йти пліч-о-пліч з лобіюванням змін в уряді і структурними організаційними змінами. Для цього потрібні люди, які пройшли через особисту трансформацію і здатні розвинути мудрість для реалізації змін в суспільстві». При всій повазі, так не працював жоден рух звільнення і не було відвойоване жодне право людини. Освіта і підвищення усвідомленості необхідні, щоб набрати ряди активістів, які здійснять роботу, але роботу вони здійснять на організаційному (інституційному) рів-ні. В результаті інституційних змін зміниться сприйняття і мислення на рівні всього суспільства. Саме така послідовність.

Робота активістів – дати цьому поступальному руху потрібну йому силу. І знову -таки, ця сила може бути цілком ненасильницькою, але стратегічні і тактичні питання вторинні на тлі розуміння того, що потрібно зіткнутися з владою і що добровільно вона не здасться. Як «донкіхоти», так і ті, що спуска-ються, пропонують ліберальні рішення. Оскільки «донкіхоти» не бажають помічати ієрархічні струк-тури влади капіталізму, індустріалізму і, врешті-решт, цивілізації, то їх пропозиції не співвідносяться




  • реальними проблемами. Ті, що спускаються, бачать проблему чіткіше, але їх наполегливе прагнення знайти рішення в зміні однієї казки на іншу є ідеалістичним. Знову-таки, ідеалізм – це віра в те, що ре-альність складається з ідей, а не з матеріальних умов життя. Ті, що спускаються, свідомо відмовляють-ся від політичних рішень на користь змін через особисті переваги в способі життя, що є найчистішим індивідуалізмом – ще однією основоположною догмою лібералізму.

Лібералізм ніколи не зможе призвести до корінних (радикальним) змін, а якщо коли-небудь й існу-вала нагальна потреба в змінах, то цей момент настав.


ЖИТТЄВІ
Ідея перехідних міст (Transition Town) найближча до руху Глибинного Екологічного Опору. Але в русі перехідних міст є одне глибоке протиріччя: план чітко передбачає структурні зміни, але при ць-ому багато письменників наполягають на понятті особистої «рятувальної шлюпки». Концепція ряту-вальної шлюпки була вперше запропонована Річардом Хайнбергом в його книзі «Відключення: варіан-ти дій в світі після вуглецю». Ідея полягає в тому, щоб накопичити знання і навички для виживання невеликою громадою, а також «зберегти культурні надбання останніх декількох століть».
Ідею перехідних міст створив Роберт Хопкінс в якості основи організації громади перед лицем на-фтової кризи і глобального потепління. Це був один із способів відповісти на питання: «Що можу зро-бити я?» з 51 конкретним планом. Одним з них є план дій при зниженні енергії (EDAP). Можна багато чого сказати про 12 кроків для створення EDAP, розписаних в «Посібнику з перехідних міст». Місце-вим жителям рекомендовано розділитися на групи, що забезпечують будь-які обрані ними функції в процесі «побудови виживання громади і зменшення їх вуглецевого сліду». Їм рекомендують вступати


  • взаємодію з іншими подібними групами в своєму регіоні, працювати над проектами, корисними і зрозумілими широкому загалу (так звані висадки горіхів в центрі міста), пропонувати відновлення втрачених і незабаром потрібних навичок самозабезпечення, будувати мости для переходу до місце-вого самоврядування. Вони також рекомендують, щоб групи, що займаються перехідними містами, включали в опис своїх цілей Декларацію про права людини ООН.

«Тимчасова шкала переходу» Шона Чамберлена – це друге покоління Перехідних міст, що викладає можливі сценарії нашого майбутнього. Варіантом за замовчуванням є ситуація, коли, не сильно відхи-ляючись від нинішнього курсу, ми прийдемо до екологічного і економічного колапсів з подальшим роз-валом громадянського суспільства. Тимчасова шкала передбачає урядові інвестиції в масовий перехід, виведення за рамки закону промислового тваринництва, виведення з експлуатації вугільних ТЕЦ. Далі Чамберлен бачить «достатню і обов’язкову всесвітню угоду» про те, що «атмосферна концентрація СО2 не може ні за яких умов перевищувати 400 частинок на мільйон», включаючи харчові пайки, різні батоги і пряники податків, ринкові підходи. Таким чином, основоположні документи Перехідних міст




визнають, що велика частина населення добровільно не відмовиться від горючих копалин і

107

промислового рівня споживання. Вони будуть змушені це зробити під тиском вичерпання ресурсів і нормування споживання урядом.
Шкала переходу приховано визнає, що добровільної трансформації не буде. На жаль, занадто ба-гато Перехідних наполегливо дотримуються типових основ лібералізму: особисті зміни = політичні зміни, або особисті зміни = єдино можливі зміни. Рух перехідних міст децентралізований, слабко ско-ординована мережа людей дотримується широкого спектру думок. Можливо, люди, які наполягають на індивідуальних змінах, складають лише невелику, але голосисту частину руху. Можливо, існує ши-рока згода про необхідність корінних інституційних змін і необхідної для них боротьби. Але на сьогод-нішній день цифри свідчать про перемогу МХС-крила (моя хата скраю) незважаючи на той факт, що деякі основоположні роботи ясно вказують на необхідність інституційних (структурних) змін. Ось де лежить фундаментальна суперечність в русі перехідних міст.


    • хочу, щоб це звучало скоріше як спостереження, а не як звинувачення, і в кінці кінців як запро-шення. Перехідні прагнуть створити хоча б якусь локальну інфраструктуру, яка входить в завдання культури опору: їжа, освіта, системи економічного обміну. Чого не вистачає, так це визнання необхід-ності політичного опору. Навіть якщо Перехідні не бачать себе в бойовому опорі, їм варто позначити на своїй шкалі часу важливу правду: структурні зміни в суспільстві, а не індивідуальні зміни, необ-хідні, щоб змусити культуру відійти від знищення життя і супутного цьому знищення жахів. Скільки не кажи нових казочок, достатнього тиску вони не зроблять. Повертаючись до Мод Гонн і боротьбі Ірландії за незалежність: вона не просто розповідала історії, граючи їх в п’єсах. Вона боролася за пе-ремогу у вигляді широкої земельної реформи, потайки проносила їжу в тюрми, майже померла під час голодного страйку, легальними шляхами змусила британський уряд годувати ірландських школярів




  • виростила нобелівського лауреата. Нам потрібно, щоб крило пермакультури стало Сінн Фейн. Нам потрібна відкрита організація, яка буде на весь голос підтримувати пряму дію і бойовий опір, пла-нувати свою діяльність з його урахуванням, підтримувати його, працювати поруч з ним. Нам потрібен масивний тиск з боку відкритої організації, щоб розвалити владу корпорацій, капіталізму, цивілізації




  • патріархату. Це включає в себе побудову альтернативних організацій, і створення нашої культури на основі принципів справедливості та стійкості.

Нам також потрібно визнати, що діяльності в рамках закону може виявитися недостатньо – у нас майже не залишилося часу, зникають по 200 видів за раз і теорія сотої мавпи нічого не змінить. Ми говоримо про реалістичну оцінку, а не про солоденькі банальності та не про викривлене мисленні в суспільстві тих, хто плутає обмін насіння з революцією. Ми говоримо про прийняття того факту, що на даний момент нас мало для мирного повалення режиму. Ми говоримо про стійку солідарності з тими небагатьма бійцями, які готові робити прямі атаки на інфраструктуру, яка нищить нашу плане-ту. Коли уряди виявляються неспроможними припинити перетворення вуглецю в тепло, а лісів і сте-пів – в корпоративні багатства, тоді вони трагічно незначні, а МХС постануть перед вибором, коли їх «хата» залишиться без земноводних і без дерев, уже нездатних дотягнутися корінням до води, як і вся наша планета. Реальний вибір такий: боротися або підтримувати тих, хто бореться. Будь-який інший варіант означає, що ми прирікаємо наш світ на вірну смерть.


Те, що відбулося з Кубою часто цитується прихильниками МХС і заслуговує серйозного розгляду.


  • 1989 році Куба пережила крах економіки в результаті припинення поставок нафти, фінансової до-помоги і промислових товарів з боку СРСР. Прибережні запаси нафти у Куби обмежені, а можливості добувати її у відкритому морі вона не має. Острови піддалися такому ж знищенню лісів, як і будь-яка територія, до якої торкалася цивілізація. Кастро вірив в індустріалізацію і йому потрібні були ресурси для широкомасштабного механізованого сільського господарства з майже катастрофічними наслід-ками для ґрунту і системи річок. Шахти, виробництво цементу і металу також принесли шкоду, що завжди супроводжує їх.

Масштаби урізань в економіці були вражаючими. Між 1989 і 1993 роками імпорт палива впав на 76%, споживчих товарів – на 82%. Недоїдання стало явним серед дітей до 5 років вже через кілька тиж-




нів.

108

Перше, що МХС відмовляються зрозуміти, так це те, що кубинці не відмовилися від нафтової еконо-міки добровільно. Вже на одній цій підставі, використовувати Кубу як приклад Переходу – абсолютна помилка. Чи утримався цивільний порядок на Кубі? Так. Країна не розчинилася в нефункціональному жахітті Демократичної республіки Конго. Але Кубою править диктатор – факт, який заради зручності відкидають Перехідні, які вважають Кубу позитивним прикладом. Кубинці жили по за продуктовими картками з 1962 року. Таким чином, підтримка більш-менш недоторканного порядку була нескладним завданням. І хоча Шкала переходу вважає продуктові пайки необхідністю, та цю реальність, мабуть, не зрозуміли рядові члени перехідних міст, які свято вірять в добровільну простоту. Крім того, Куба маленька, її площа як у штату Віргінія з населенням лише 11 мільйонів.
Жахливі факти – падіння рівня харчування до 1863 ккал в день. Для дітей і старих людей дуже похи-лого віку калорійність їжі не перевищувала 1450 ккал. Люди отримували на 40% менше білка, до 15-20 грам в день, жири в їжі впали на 60%, вітамін А – на 67%. Це голодомор. І незважаючи на це, я бачила своїми очима захоплення на тему «користі для здоров’я» від такого режиму харчування, як в пресі, так


  • при особистих зустрічах. Крім дітей, що недоїдали вже через кілька тижнів, – позбавлення, можливо, зробили їх інвалідами на все життя, – були і інші масштабні епідемії, що розкриває брехню за перед-бачуваними перевагами вимушеної тоді дієти. П’ятдесят тисяч кубинців стали жертвами містичної симптоматики: деякі осліпли, інші оглухли, хтось отримав енурез, а ще багато втратили здатність хо-дити протягом місяців і років. Команда лікарів з Панамериканської організації здоров’я оголосила, що причина нейропатії в «мізерній дієті в поєднанні зі значним фізичним виснаженням». Гостра нестача вітаміну В, особливо тіаміну, через нестачу продуктів тваринного походження пошкодила нервову си-стему людей. Один зі звітів говорить: «Сукупність всієї маси даних, мабуть, вказує на зниження рівня здоров’я як наслідок різкого погіршення харчування». Мені, напевно, не обов’язково цитувати медичні звіти, щоб стверджувати, що голодування має негативні наслідки для здоров’я. Але саме в такому по-ложенні я і опиняюся досить часто.

Наприклад, Пет Мерфі пише: «Кубинці навчилися їсти більше фруктів і овочів... Кубинці споживали досить багато м’яса, причому м’ясо вимагало витрат нафти, до якої вони більше не мали доступу. Кількість м’яса значно знизилася і їх увага перемкнулась на вирощування простої поживної їжі. Резуль-татом стала набагато більш здорова дієта, що знизило показники серцево-судинних захворювань і діабету... Здорова низькокалорійна їжа – це вживання в їжу більше свіжих овочів і фруктів на тлі від-мови від насичених жиром і підсолоджених промислових продуктів харчування».


Власне виробництво забезпечувало постачання продуктів харчування за рахунок промислового способу господарювання, що включав промислове тваринництво з його обов’язковим зерновим хар-чуванням і моральним кошмаром: протягом перших чотирьох мільйонів років люди не змагалися з тваринами за їжу. Ми працювали спільно в спільнотах, що створили ґрунт. Куди не «перемкнулися на вирощування простої поживної їжі». Вона стала вичавлювати із землі всі можливі калорії за всяку ціну. Це дозволило не допустити масового голоду. Дешеві вуглеводи дають таку можливість, але тільки таку. Продуктові пайки кубинців включали рис, квасолю, цукор, картоплю і дванадцять яєць в місяць. Раз в 2 тижні була яловичина упереміш з соєю або фунт курятини. Діти отримували трохи молока. Мені здається не потрібно доводити, що це порції нормальні тільки для часів голоду. Страждання, які стоять за цим списком, цілком очевидні. Але якщо комусь вони незрозумілі, то, можливо, ось що наочно пояснить ситуацію: домашні коти зникли з вулиць Куби, а тварин гаванського зоопарку ви-крали. Або, можливо, ось що допоможе: смертність матерів під час пологів зросла на 60%, загальна смертність, пов’язана з пологами, – на 43%. Статистика туберкульозу, гепатиту, вітряної віспи злетіла, а люди похилого віку просто лягали в могили.
Заяви про те, що здоров’я кубинців покращилося під час голоду можна відстежити до одного-єди-ного дослідження, опублікованого в американському журналі епідеміології, яке стверджувало, що зни-ження ваги в результаті «зниженого споживання калорій і збільшеною фізичної діяльності» призвело до падіння смертності від діабету і серцево-судинних захворювань. При цьому коментатор з журналу


Канадської медичної асоціації стверджує:

109

«Немає впевненості в тому, що смертність в цілому і згадана смертність від цукрового діабету і ССЗ...
насправді знизилися, оскільки про них повідомляється на тлі зниження ваги у всього населення». Мало місце зростання смертності у людей старшого віку, тобто вмирали найбільш крихкі, що робило масу, що залишилася, в цілому більш здоровою.
Як можна точно визначити, скільки людей померло? Неможливо. Критика уряду, включаючи сис-тему охорони здоров’я, є на Кубі злочином, в результаті чого у в’язниці виявилося більше журналістів, ніж в будь-якій іншій країні, якщо не брати до уваги Китай. Колись давно статистичні дані по здоров’ю


  • Китаї і в колишньому СРСР цитували як позитивні та не критикували, а тим часом люди голодували і їли те, що тільки голодуючі люди можуть їсти: траву, кору, трупи і дітей. Пора б уже порозумнішати. Нерозумно ставити свої емоційні потреби в зниженні енергетики з подальшим хепі-ендом на проти-вагу безперечним фактами людських страждань. А для тих, хто все ще чіпляється за думки про добро-вільну трансформацію, існують факти: у Куби є контракти з численними компаніями в Росії, Китаї, Індії, Норвегії та Бразилії на розробку покладів нафти під шельфом в протоках Флориди. У Куби мало своїх запасів нафти на суші, однак є потенціал у морі. У США такого роду добуток був би нелегальним, через крихкість екосистеми. І незважаючи на це, Куба сьогодні має в своєму розпорядженні три видо-бувні установки і розвідка продовжується, доводячи, що нині і надалі «добровільно» і «трансформа-ція» до Куби швидше за все не застосовні.

Росія – ще один приклад, який цитують перехідні і ті, що спускаються. Дмитро Орлов у своїй книзі «Відродження колапсу» пише, як очевидець економічного краху СРСР. Він виріс в Росії і емігрував




  • США, а під час своїх періодичних візитів мав можливість спостерігати розпад радянської еконо-міки. Його опис багато в чому віддзеркалює шаблон руйнування системи, описаний Джоном Майклом Гріром, де замість однієї катастрофи відбувається серія падінь конкретних показників. СРСР, звичай-но, подолав економічну розруху, але його історія проливає мало світла на корисні знання про біологіч-ний і кліматичний колапс, що є предметом обговорення в даній книзі. Одного ранку Куба прокинулася




  • новій реальності – без нафти: Радянського Союзу більше не було. Можливо, власні запаси нафти в СРСР вже почали знижуватися, але нафта все ще надходила. Колапс економіки настав в результаті неефективної економічної і політичної стратегії, в якій складнощі кубинцям створив різкий дефіцит горючих копалин і дешевих споживчих товарів, включаючи продукти харчування. У Радянському Со-юзі як виробництво, так і дистрибуція коливалися, але жодного разу не зупинялися повністю. Орлов вказує на те, що «Росія змогла навіть трохи виправитися економічно, оскільки вона, крім усього іншого, мала істотні запаси нафти і газу і напевно ще проведе у відносному достатку наступні кілька деся-тиліть».

Все ж корисно вивчати досвід розпаду економічного і суспільного ладу, оскільки ми з ними точно зіткнемося, коли кризи живого світу зілл’ються в єдиний колапс. Перший етап збою системи подає дійсно великі надії. Орлов пише про свою подорож в 1990 році: «Я опинився в місці, яке відразу і не впізнав. Перш за все, там пахло по-іншому: не було смогу. Фабрики в основному закрилися, машин було дуже мало і свіже повітря пахло чудово». З припиненням насильства над природою атмосфера і Земля починають зцілюватися. Він продовжує: «Було дуже мало заправок, які б працювали, а на тих, що були відкриті, черги розтягувалися на цілі квартали. Бензин відпускали по 10 літрів в руки». Точно, як у випадку з Кубою і зі Шкалою переходу, саме урядові обмеження змушували людей до змін, зберігаючи при цьому щось на кшталт громадського порядку, а зовсім не спонтанні спалахи добровільної чесноти.


Ми багато чому можемо навчитися з описаного Орловим світу чорного ринку і бартерної еконо-міки. Реалізація горілки нормувалася, і півлітра горілки прирівнювалися до 10 літрів палива, «що ро-било горілку набагато більш енергетично щільною субстанцією, ніж ракетне паливо». Він підтверджує одну з основоположних мотивацій перехідних: «Коли маєш справу з крахом економіки, потрібно пере-стати думати про багатство з точки зору грошей. Доступ до справжніх фізичних ресурсів і активів, поряд з нематеріальними активами типу зв’язків і відносин, швидко стає набагато більш цінним, ніж банальні гроші».

110


Він також описує жебрачок-бабусь, що продають дитячі іграшки своїх онуків заради покупки їжі, ко-лишніх інтелігентів, які порпаються в сміттєвих баках, робочих, які продовжують ходити на роботу, де вже давно не дають зарплату, але є їдальня, а, отже, безкоштовний обід.
Росія – це країна з негативним зростанням населення, причина якого «різке падіння народжувано-сті і катастрофічне зростання смертності». Індекс зниження населення, рівний 0,6, говорить нам, що до 2050 року її населення знизиться на 22%. Це знижує населення ще на 30 мільйонів. Одна з причин зниження населення – дуже високий рівень ненавмисного безпліддя в Росії. Приблизно від 13 до 20% подружніх пар безплідні, і ця цифра може зростати. У жінок основною причиною безпліддя є тради-ційна для всього суспільства прихильність до абортів, як до методу планування сім’ї, до абортів, які часто робляться в умовах, що залишають бажати кращого. Шрами на поверхні матки зробили багать-ох жінок безплідними або нездатними виносити плід. Венеричні захворювання також відповідальні: сифіліс буквально в сотні разів більше поширений в Росії, ніж в європейських країнах. Впали цифри статистики шлюбів і виросли в розлучень, а 30% російських дітей народжуються у самотніх мам, і це


  • країні, яка занадто бідна, щоб надати їм соцзабезпечення. Жінки просто не можуть собі дозволити більше дітей.

Додамо до цього «крайнього ступеня приголомшливі» показники смертності. Туберкульоз, СНІД, алкоголізм і зникнення безкоштовної медицини підняли показники. Дві основні причини смерті: ССЗ (серцево-судинні захворювання), показник яких за 25 років зріс на 25% для жінок і на вражаючі 65% для чоловіків, і травми. Зростання ССЗ забезпечується курінням, поганим харчуванням, сидячим спо-собом життя і серйозними соціальними потрясіннями. Категорія «травма» включає в себе «вбивства, самогубства, ДТП, отруєння та інші причини насильницької смерті». Насильство настільки страшне, що для російських чоловіків ймовірність загинути від травми або отруєння в 12 разів вище, ніж для британських. Причому горілка, яку росіяни п’ють в еквіваленті 125 см3 на кожну людину щодня, «до-помагає» як ССЗ, так і насильству».


Росія найкращим чином демонструє повільний спуск, описуваний Грієром; і розпад Росії ґрунтуєть-ся навіть не на зниженні енергетики, оскільки нафта та газ все ще рясніють. Колишній СРСР, судячи з усього, дає нам реальне розуміння суті того, як люди реагують на спад економіки і як найкраще його пережити, проте цей приклад не дає нам розуміння того, як справлятися з умовами біологічного ко-лапсу, що лежать в основі нашого проекту. Крім лише одного випадку – Чорнобиля. 90 000 кв. км були заражені радіацією, 350 тисяч людей стали переселенцями, існує перманентна «зона відчуження», що оточує точку аварії колом радіусом в 90 миль і перетворює на примари 76 міст.
Але інші примари повертаються з мертвих. Незважаючи на смертельно небезпечне на наступні 600 років зараження цезієм-137 і стронцієм, який кістки ссавців помилково сприймають за кальцій, Чор-нобиль став дивом мегафауни: повернувся європейський бізон, так само як і, незрозуміло як, кінь Пржевальського. Є 6 зграй (шість – означає множину) вовків. Бобри вмовляють луки і болота повер-нутися. Є дикі кабани. Є європейські рисі. Там гніздяться птахи, що знаходяться під загрозою зник-нення, такі як чорний лелека і білокрилий орел, величний в 2,5-метровому розмаху своїх крил. І це все попри те, що через 10 років після аварії генетики виявляли у дрібних гризунів «незвичайні генетичні відхилення». Ступінь мутації була «в тисячі разів більше допустимої». І все ж через 20 років після аварії, після багаторазових відвідувань заражених територій все той же дослідник д-р Роберт Бейкер прямо сказав: «Користь від виключення людського впливу на цю дуже заражену екосистему виявилася набагато більш значущою, ніж негативні наслідки радіації Чорнобиля». Хто міг би сказати інше, став-ши свідком повернення бізонів і вовків? Навіть ядерна катастрофа краще для живих істот, ніж цивілі-зація. Ось вона, нехай ще хитка, але справжня надія. Наша планета створена не богом, а роботою тих істот, великих і малих, здатна зцілитися, якщо ми тільки зможемо перестати її знищувати. Алкоголізм, сифіліс та ядерні аварії – не найкращі з існуючих способів знизити населення планети. Не потрібно викручувати руки в безпорадному жаху етичної дилеми між правами людини і вичерпанням ресурсів природи. Насправді найефективніший спосіб працювати над цією парою проблем – перенаселення і


вичерпання ресурсів, – це підтримувати права людини.

111

Одна з історій успіху останніх років – Іран. Бажання людей народжувати дітей виявилося вель-ми піддатливим, пластичним. Навіть в контексті релігійного фундаменталізму Ірану вдалося знизити народжуваність дуже істотно. У 1979 році Айатола Хомені скасував проекти з планування сім’ї, тому що хотів, щоб більше солдатів воювали за іслам в Іраку (на замітку тим, хто все ще вважає, що мож-на відстоювати мир і при цьому не бути феміністом). У відповідь на це чисельність населення різко зросла, досягнувши показника зростання 4,2%, що є біологічним максимумом для людей. Населення Ірану зросло з 34 мільйонів в 1963 році до 63 мільйонів у 1998-му. Давайте пояснимо, що це означало для жінок. Дівчатка вже в 9-річному віці віддавалися дорослим чоловікам для примусу до сексуальних стосунків: в моєму розумінні слово «шлюб» тут є евфемізмом, що описує зґвалтування дітей. Вибух народжуваності негайно ліг на суспільство величезним тягарем, а лідери Ірану «усвідомили, що пере-населення, руйнування навколишнього середовища і майбутнє Ірану виявилися під загрозою».
Захисники здоров’я, релігійні лідери та організатори громад провели стратегічний саміт. Вони знали, що найважливішим елементом є вільний захист, але цього було б недостатньо. Знадобилася участь усіх основних органів. Політика планування сім’ї стала провідним проектом. До нього залучи-ли міністерство і телебачення: питанням зайнялися мильні опери. Відкрили 50 тисяч сільських клінік,


  • 80 пересувних лікарень донесли контроль народжуваності у віддалені райони. 35 тисяч волонтерів були навчені консультувати з питань планування сім’ї, і вони працювали в своїх районах, навчаючи людей різних способів контрацепції, на рівні з програмами освіти на робочих місцях. Уряд зробив так, щоб релігійні лідери сказали, що Аллах не проти стерилізації, після чого різко зросла кількість стерилізацій. Щоб отримати документ, що дозволяв одружуватися, майбутнє подружжя повинне було відвідати заняття з контрацепції. А нові закони знімали пільги і безкоштовну охорону здоров’я для сімей, що мають більше трьох дітей, таким чином батіг став запасним прийомом до пряника.

Найбільшим за значимістю соціальним проектом стало підвищення статусу жінок. Грамотність жінок зросла з 25% в 1970 році до понад 70% у 2000-му. Сьогодні 90% дівчаток відвідують школи. За сім років народжуваність в Ірані знизилася вдвічі: з семи дітей на жінку – до менше трьох. Так що це все реально і робити потрібно те, що і так потрібно, але робити це потрібно швидко. Як пише Річард Стімс: «Найефективніше, що можна зробити для зцілення межі бідності, так це: захистити, навчити




  • виховати жінок і дівчаток, і надати їм рівні можливості в плані освіти, грошей і соціальних прав...


Одне це здатне здійснити більше проти крайньої бідності, ніж їжа, притулок, медицина, економічний розвиток або посилена допомога з-за кордону».
Немає жодної причини, по якій люди, що піклуються про права людини, повинні боятися говорити про цю проблему. Перенаселення можуть зупинити в два способи: поклавши край бідності і поклав-ши край патріархату. Люди бідні, тому що багаті крадуть у них. А більшість жінок не мають впливу на те, як чоловіки розпоряджаються нашими власними тілами. Якби знакові організації по всьому світу доклали зусиль до таких проектів, як це було в Ірані, то у світу ще залишилася б серйозна надія на по-вернення як до справедливості, так і до стійкості.
Ваксйо в Швеції – ще один приклад, на який люблять посилатися «донкіхоти» і Перехідні. В одних


  • найбільш значущих відносин, цей приклад краще, ніж приклад Росії і Куби: всі починання в Ваксйо були добровільними. І, як ми побачимо, цей приклад також продемонструє, чому найкращі «поновлю-вані» методи не приносять користі, якщо ми боремося проти промислової цивілізації. Швеція – одна




  • найбільш істинних демократій на нашій планеті. Якщо знати, куди дивитися, то можна багато чому навчитися з порівняння їх конституції і конституції США. Стаття 1 стверджує: «Джерелом будь-якої влади в суспільстві є народ». Шведська демократія заснована на свободі слова і на загальному та рів-ному праві голосу. Це право реалізується через представництво і парламентський державний устрій, а також через місцеве самоврядування.




Як вже обговорювалося в розділі «Ліберали і радикали», енергія зародків демократії була витіснена




торговими баронами в їх прагненні приватизувати і випатрати наш континент. Вони перемогли, а кон-




тинент, як і планета, був перетворений в багатство невеликої меншості.

112

Влада, організована на децентралізованому локальному рівні, була спеціально прибрана з конституції США: «місцеве самоврядування» не згадується в ній жодного разу.


    • США дуже багато здали, піддавшись апатії, що легко зрозуміти і навіть передбачити. Конституція США була створена не для того, щоб дати силу кожному з нас. А шведський уряд був створений саме для цього, і шведам є сенс намагатися щось міняти. Подивимося на місто Ваксйо. Їх викиди СО2 зни-зилися на «фантастичні» 32% в період 1993-2007 рр. Показник викидів СО2 на одного жителя Ваксйо

– 3 тонни, тобто нижче середнього в світі показника 4 тонни і значно нижче середньоєвропейських 8 тонн. Такі досягнення стали можливими, перш за все, завдяки переходу з нафти на спалювання біома-си: 90% опалення Ваксйо забезпечується лісами Швеції. У них є централізована котельня, яка спалює тирсу і стружку, відходи паперового виробництва і деревообробки з довколишніх районів. 51% енергії для Ваксйо походить від «біомаси, відновлюваної електроенергії і сонячної енергії».


Ця пропозиція звучить так заманливо, дає так багато надій, але відчуття щастя не залишається. По-перше, велика частина енергії приходить в місто ззовні і насправді генерується ГЕС і АЕС в пропорції приблизно 50 на 50. Чи є це відновлювана гідроенергетика або атомна енергетика? Я рада поділити-ся думками (просто дискусії заради), що «поновлюване» не означає «хороше для життя на планеті». Уявіть собі, що хтось переносить шматок бетону в одну з ваших артерій і зупиняє кровотік. Ось чим


  • дамба для річки, а різниця лише в тому, що ти – один організм, одне життя, а річка – безліч життів, що піддаються серйозному ризику. 10% всіх тварин, включаючи більше 35% всіх хребетних, живуть у прісній воді і вони зараз вимирають в 4-6 разів швидше, ніж інші тварини.




    • не знаю, з чим порівняти використання атомної енергії, і не знаю, навіщо потрібні порівняння, щоб зрозуміти, що плутоній-239 – речовина настільки токсична, що одна мільйонна частина грама ви-кликає рак. А атомна станція «виробляє» 200 кг цієї речовини, що не розпадуться в наступні 500 тисяч років. Що стосується «біомаси», то Швеція покрита лісами на 66,9%, з яких 17,2% праліс, який є най-більш біологічно різноманітним біомом. Орні землі становлять лише 6,54%: Швеція – холодна країна. Тільки 2% ВНП припадає на сільське господарство. Основа економіки – лісозаготівля, гідроенергетика та залізна руда, а економіка «сильно орієнтована на міжнародну торгівлю». Інші «природні ресурси» включають крейду, цинк, свинець, уран і, давайте внесемо нотку гумору, миш’як.

Повторні посадки лісу, звичайно, краще, ніж його відсутність, але давайте чітко усвідомимо, що ці «ліси» містять в собі. Вирублені райони були засаджені середнього і старшого віку соснами... протягом




  1. століття. Система придушення пожеж та перехід від вирубки для виживання і покриття власних потреб до промислової вирубки допомогли Швеції відновлювати хвойний ліс як підлісок у відкритих ділянках шотландської сосни після вирубки. Ця природна регенерація була прибрана і замінена на соснові посадки. У другій половині XX століття обсяг лісозаготівель постійно зростав, а середній вік дерев постійно знижувався. Сьогоднішні молоді ліси дадуть хороші обсяги деревини в наступні деся-тиліття, проте ліс втратив ряд екологічних ніш. Або, як прямо стверджують автори, «ліс перетворили на місце вироблення деревини».

Ось що насправді відбувається у Швеції. Там є важливі основи системи: справжня місцева демо-кратія за участю громадян, широка мережа соцзабезпечення, народжуваність на рівні всього лише 1,66% і перерозподіл прибутку, що прагне до рівноправного, стабільного суспільства. Шведи відмови-лись від євро через побоювання за долю їх демократії. Швеція також є батьківщиною шведської моделі, яка визнає проституцію порушенням прав людини і зробила помітні кроки до закриття секс-індустрії і до скасування сексуального рабства. Багато в чому це суспільство має правильні цінності.Але ніхто не говорить правду про Швецію, ні словом більше, ніж правду про все інше в світі. Шведська економіка – це промислова економіка, в її основі лежить видобуток ресурсів в шахтах, виробництво високоточних деталей для промислових агрегатів і деревообробка. Шахти вже самі по собі є втіленням рідкісної фор-ми розорення і знищення природи. Промислове виробництво заради розвитку промислового вироб-ництва – це рідина для розпалювання, яку підливають в вогонь тієї пожежі, що вже і без того пожирає нашу планету. А перетворення лісу в монокультурне насадження заради врожаю дерев залишає дерева




один на один з їх долею – ліс, перетворений у виробництво.

113

Додавання сонячної енергетики і високотехнологічних бойлерів не змінює природу шведської еконо-міки, промислової економіки, заснованої на глобалізації. Вони не роблять те, чого самі потребують, а навпаки, купують відсутнє на отриманий прибуток. Швеція майже не забезпечує себе їжею. Шведська газета Svenska Dagbladet порахувала відстань, яку долають 50 найпопулярніших продуктів харчуван-ня. Всі разом вони долають відстань більше, ніж відстань від Землі до Місяця. Все це – шахти, вироб-ництво, імпорт продуктів харчування, – можливо лише завдяки паливним копалинам. Централізована котельна в одному маленькому місті – це мило, проте вся економіка потоне без нафти. А відходи від паперової фабрики, навіть теоретичні, не можна порівняти з енергоспоживанням при обігріві будин-ків 11 мільйонів населення північною зимою. Звичайно ж, люди, які живуть біля паперової фабрики, повинні використовувати відходи, але це не рішення. Рекомендувати таке – це як запропонувати рити-ся в сміттєвих баках, щоб вирішити проблему всесвітнього голоду.


    • що стосується гідроенергетики, то на всьому європейському континенті залишилося лише 4 річ-ки з вільним плином. Вони знаходяться на Крайній Півночі, де їх захищає лише холод і відстані. Решта цивілізація розірвала на шматки. «Фрагментація» (дамби) і «регулювання» (контроль перебігу) – це терміни, якими оперують менеджери. Річка, напевно, висловилася б інакше кажучи: голодування і за-душення. Ряд дослідників називає дамби «найбільшою загрозою» для козулі і прибережного лісу, від якого вони залежать. Дамби на річці Лул, побудовані в 1960-х, «повністю змінили екосистему». На річці Лул побудували 15 електростанцій, які покривають 16% потреби Швеції в електроенергії. Сьогодні Лул




  • «значною мірою перебудованою» річкою. Один з «менеджерів» дамб каже, що «всі лампочки в Швеції працюють від цієї річки». Ці лампочки запалює нині мертва річка.




    • це в рівній мірі стосується всього світу: знищення природи спричинило жахливий вплив на корін-ні народи. У Швеції це народність саамі – одна з останніх корінних народностей в Європі. Саамі ко-лись населяли більшу частину Північної Європи, від атлантичного узбережжя Швеції до Білого моря




  • Росії. Археологічні свідчення, прекрасні інструменти з кісток і рогів, мають вік 10 000 років. Їх су-спільство складалося з великих груп родичів (сіїда), керували ними старійшини, часто старійшиною була найстаріша людина, причому це могла бути як жінка, так і чоловік. Релігійними лідерами (ноаіді) також могли бути як чоловіки, так і жінки. Життя саамі залежала від оленів, лосів, бобрів і, колись давно, від лосося. Ось все, що нам потрібно пам’ятати про життя корінного населення: «Всі діалекти самі містять в собі багатющий вокабуляр, що відноситься до природи. У них є безліч слів для опису землі, води і снігу. Є безліч слів, що описують оленів. Їх хутро, роги, стать і вік можуть бути передані




  • такому багатстві деталей, що в тисячоголовому стаді оленів тільки один олень буде підходити під цей точний опис».

Національні держави і християнство намагалися переломити цих людей протягом століть, але вони «не змінили спосіб життя саамі в значній мірі». А ось що змінило, так це, звичайно ж, індустріаліза-ція Швеції, яка почалася коли країні знадобилися природні ресурси саамі: руда, деревина та енергія річок.Земля, тварини і люди, що знаходилися в ніжному і міцному переплетенні, що тривало 10 000 років, були знищені невпинним насильством цивілізації і її невтомним голодом. Я можу продовжувати запитувати чому, але відповіді не буде. Яке безумство може змусити людину вбити річку? Які права приписує собі людина, виправдовуючи відкриту рану бокситової шахти? Швеція намагається підтри-мувати цю діяльність на економічно-вигідному рівні, а разом з тим яскраво-зелена надія54 освітлює шлях всьому привілейованому світу. Але ні така діяльність, ні такі надії не врятують наше майбутнє. Спосіб життя, що базується на виснаженні – ґрунту, видів, самого життя – недовго триватиме.


Авторів цієї книги постійно запитують: «Як ви хочете, щоб люди жили?» Питання часто звучить


як кинутий виклик. Думка, що стоїть за цим питанням: цивілізація – це єдиний спосіб життя. І якщо




не давати людині спуску, не дати ухилитися, то ми будемо змушені визнати саме це. При тому що про-




гресивне крило і «зелені» лише хапаються за соломинки промисловості, є люди, які живуть в Швеції




стійко, і роблять вони це настільки ніжно, що можуть описати одного оленя з тисячі. Цивілізовані і




індустріалізовані люди все ще намагаються знищити їх – людей, оленів, річки; перетворити перепле-




тення взаємозалежності у виробничих юнітів і товари споживання.

114




  1. Йдеться про «зелені» ідеї, технології, які докорінно відрізняються від темно-зеленого або глибинно-екологічного розуміння. «Світло-зелені» намагаються вбивати планету дбайливіше. Темно-зелені прагнуть припинити вбивство взагалі.

  • все ж саамі тримаються. Якби цивілізовані люди могли вчитися на прикладах інших, то з усіх народів шведи обов’язково навчились би. Але справа не в нестачі прикладів стійких, егалітарних і мирних культур, їх завжди було досить. Проблема у владі та невичерпному джерелі психопатології, що пожирає планету живцем. Наш останній і найбільш обнадійливий приклад – маленький, сніжний штат Вермонт. Якщо відкинути операцію з придбання..., що нині належить Юнілевер, Вермонт мало кому відомий. Він віддалений і малонаселений: лише 625 000 жителів. Крім того, там зростає народ-ництво, що перетворюється в організований рух за вихід з федерації США. Ласкаво просимо в Другу Республіку Вермонт!

Вермонт заслуговує більше уваги з боку лівих і, зокрема, руху Перехідних міст. Поки прогресисти задовольняються тим, що обмінюються насінням і ламають собі руки в розпачі через розбиті надії і від-сутності змін, Друга Республіка Вермонт будує реальний рух за вихід з США і створення «суверенного




  • стійкого товариства міста Вермонт». Вони досить ясно заявляють про причини: «Керівництво США більше не може бути зміненим через представницьку демократію. Воно віддано служить збереженню ідеології, доля якої вирішена. Наші еліти повністю присвятили себе справі домінування на світовій арені, грі з нульовим виграшем, яку вони мають намір виграти за будь-яку ціну, ціну мільярдів життів




  • трильйонів доларів заради збереження для себе самих вмираючого американського способу життя». Як їх основоположні документи, так і їх газета Vermont Commons описують проблему простою мовою янкі. США занадто великі, управляються корпораціями і рішуче прагнуть до контролю над усім світом завдяки використанню імперіалістичних воєн, на тлі того, що наближається криза нафти і планета ледь витримує потреби економіки, зобов’язаної рости. Френк Брайант описує часи індустріальної ре-волюції, як «два найбільш розпусні століття, які світ коли-небудь переживав, що закінчилися жахами ієрархічних систем тоталітаризму Гітлера і Сталіна». Томас Нейлор, організатор руху, пише про «технофашизм» і його «аффлюенца55, техноманію, е-манію, мегаломанію, роботизм, глобалізацію та імперіалізм».

Так само ясно вони говорять про те, що суверенітет штату Вермонт дійсно можна завоювати. Вони постійно вказують на розвал Радянського Союзу, який був майже повністю ненасильницьким. Все вка-зує на вигоду такого розвитку подій, якщо перш за все цінувати демократію, стійкість і права людини. Все, що потрібно, це вірити в можливість: на останньому з опитувань з приводу виходу Вермонта з США 13% громадян відповіли «так». У них своя валюта, срібна монета, викарбувана із зображенням портрета Скотта Нірінга. У них є міністр закордонних справ, який вже налагоджує відносини за кор-доном. У них є міцна основа із принципів, від Людського масштабу до Довіри громадам і Суверенітету Продовольства. У них сьогодні є список кандидатів, які балотуються на губернатора і зам. губернатора («Вся справа в прибутку і вичавлюванні останніх крапель нафти із землі та нехтуванні правами люди-ни»), і сім сенаторів штату, які виступають за вихід з федерації. У них розроблений план від «А» до «Я» і вони мають намір перемогти, місто за містом, збори за зборами.


Міські збори колись були формою прямої демократії, завдяки яким жителі Нової Англії правили своїм суспільством. Така форма політичного устрою походить із пуританства. Пуританці практикува-ли систему церковного управління, де кожне зібрання було суверенним і, отже, правило само собою. Це різко виділялося на тлі політичного устрою єпископальної і пресвітеріанської церков. По всій Новій Англії міста засновували пуритани, їх традиції прямої демократії перетворилися в систему прийняття рішень на місцях. Подібно Швейцарії і Швеції, Нова Англія ґрунтувалася на прямій демократії, що допомагало у формуванні регіональної культури: толерантної і орієнтованої на турботу про інтереси суспільства. Однак, на відміну від Швейцарії та Швеції, система прийняття рішень на рівні міст в Но-вій Англії не мала структурної влади і фактично навіть не згадується в федеральній системі, оскільки була заснована в 1787 році.
Міські віче – це те, що Френк Брайант і Джон МакКлаурі називають «демократією людського мас-штабу». Після того як процес набирає досить велику кількість учасників, він розбивається. Кіркпатрік Сейл, перший захисник Людського масштабу і завзятий критик технології, оцінює, що цифра десь між


5000 і 15 000 є робочою для округу прямого демократичного голосування.

115

55. Різновид депресивного стану, властивий процвітаючим молодим людям; серед симптомів - втрата мотивації, почуття провини, самотності.




При більшій кількості учасників процес повинен повернутися до представницької демократії. Пред-ставники від п’ятдесяти до ста округів – робоче число для держав, що обмежує загальне число учасни-ків системи до одного мільйона. У Вермонті живуть ідеальні 625 000 жителів. Міські віче – це щорічні події, коли жителі збираються для прийняття рішень по робочому бюджету, щоб вибрати муніципаль-них службовців, визначити політику. У Вермонті день віче – перший вівторок березня, – офіційне свято: ось що люди роблять, коли серйозно ставляться до своєї демократії. А день виборів в США не є вихідним днем на федеральному рівні. Чому? Для скептиків: 90% міст Швейцарії управляються місь-кими зборами. Швейцарія є зразком, який наслідує Друга Республіка Вермонт, і це той приклад, якому могли б слідувати відкрита організація Екологічного Опору і Перехідні.
Швейцарія, по суті, є федерацією малих міст, що мають унікальну підтримку для прямої демократії. Швейцарія – не однорідне суспільство, у них чотири офіційні мови, за кожною з яких стоїть своя куль-тура. І незважаючи на це, їм вдалося мирно ужитися в рамках єдиного політичного союзу. Остання кровопролитна подія відбулася в 1847 році, коли вибухнула громадянська війна. Конфлікт завершився через місяць, забравши з собою менше ста жертв, причому більша частина загинула від «дружнього вогню». Такого рівня конфлікт на тлі кривавих річок, що чекали Європу, виглядає як химерна примха, як вбивство хоббітів хоббітами. Однак їх громадянська війна справила значний вплив на психологію швейцарців і їх культуру. Вона привела всі сторони до столу переговорів і дала їм федеральну консти-туцію, що довірила владу місцевому самоврядуванню. У конституції передбачена можливість її пов-ного скасування і перегляду, якщо вона виявиться непрацездатною, що швейцарці вже зробили двічі. Не все зроблене швейцарцями було ідеальним (хоча їх шоколад дуже близький до досконалості): уми-ротворяти нацистів фінансуванням, наприклад, нижче будь-якого морального стандарту. Однак вони дійсно є прикладом мирного, мультикультурного суспільства. Таких прикладів для наслідування на-справді досить. Нам лише не вистачає людей, готових вірити в можливості і готових за них боротися.
Крім того, що Вермонт є живою традицією прямої демократії, у нього є опора на ще кілька істо-ричних течій. Роберт Путнам вважає, що в штаті Вермонт найкращі показники «толерантності за гендером, расою і громадянськими свободами». Вермонт також є номером один за показниками гро-мадянського суспільства. Френк Брайан називає це поєднання «живий зв’язок між свободою і суспіль-ством». Конституція Вермонта першою скасувала рабство і усунула ценз матеріального достатку як обмеження на виборче право. Вермон тримався за свою систему прямої демократії людського мас-штабу здебільшого тому, що він так розташований і володіє таким кліматом. У той час як всю країну охопив індустріальний урбанізм, Вермонт «залишився позаду», як формулює це Брайан. Це виявилося не прокляттям, а благословенням. Він пояснює: «Концентрація соціально-економічної діяльності, не-обхідної для підтримки індустріально-урбаністичного століття, залежала від ієрархії, класичної піра-міди XX століття, де ролі і обов’язки організовувалися зверху вниз. Ієрархія вимагає влади, що вимагає симетрії, що вимагає ригідності, жорсткості. Результат незручний, реакційний і, що найважливіше, бездушниий, а значить, нелюдський».
Молодь масово покидала Вермонт заради роботи в промислових зонах, залишивши Вермонт в най-більш сільському стані серед всіх американських штатів до 1950 року. Потім Хелен і Скотт Нірінг ство-рили рух проти масового суспільства з його мілітаризмом і матеріалізмом за просування особистої та локальної самодостатності, взаємодопомоги і радикального56 антиімперіалізму. Їх книга 1954 року «Жити хорошим життям» стала основою руху за повернення на батьківщину. За 1967-1973 роки до заклику прислухалися 100 тисяч людей і повернулися в Вермонт. Холодний кам’янистий ґрунт ніколи не дав би великих врожаїв, але прийняття лівими політичними силами сільського способу життя впа-ло на родючий ґрунт у Вермонті. Як і багатьом іншим культурам опору, цій потрібен час, щоб пустити коріння і розвинути гілки, однак 50 років по тому ми бачимо плоди цього дерева. Вони кидають ви-клик імперії компаративного капіталізму і навіть індустріалізації, причому виклик серйозний.
Як і все на світі, Вермонт був випатраний. Вермонт більше нагадує економічну колонію, ніж суве-ренну державу.
116


  1. «Радикальний» означає корінний. Радикалізм - політична платформа, яка відображає прагнення до корінних змін і пов’язану з цим діяльність. На жаль поняття радикалізму часто плутають з тероризмом, екстремізмом і фундаменталізмом.

Наші основні мінерали належать іноземним корпораціям (Omya), наші підземні води експорту-ють та бутилюють компанії (Coca-Cola і Nestle), які знаходяться за межами штату, енергією наших річок володіє TransCanada, а 88% забору води з відкритих водойм здійснює Vermont Yankee (АЕС) для охолодження, причому безкоштовно. При цьому федеральний уряд безкоштовно роздав 98% наших «громадських радіочастот» і дозволяє приватним банкам викупляти нашу валюту за 93% та ще й з від-сотками. Громадяни та підприємства оподатковуються на прибуток, що впливає на створення нових робочих місць і економічну продуктивність, в той час як власники ресурсів забирають величезні обся-ги незаробленого прибутку». І це не рахуючи річку Коннектикут, яка має бути на всі 400 миль сповнена лосося, якого не стало вже у 1798 році через індустріальні дамби.
Однак у Вермонті є люди, перш за все громадяни Зелених гір, як вони самі себе назвали57, а також спільнота сусідів, які не просто стоять в подиві або безпорадності. Це не знекровлений відхід у психо-логічну неучасть. В їх руках праща неучасті, камінь з якої метає маленький «Давид» купки патріотів, які захищають своє товариство від сили «Голіафа», який не зупиниться і не зміниться. Друга Респу-бліка Вермонт «раціоналізує наші інстинкти, запускає нашу відданість і живить нашу мужність».
Вони також кидають виклик крилу пермакультури і Перехідним, які хочуть щось зробити для по-рятунку цього світу, але ще не розуміють природу влади. Мало обмінюватися насінням, потрібно по-міняти конституцію США на локальні прямі демократії в конфедераціях по біорегіонах. Потрібно по-міняти капіталізм і його соціопатичну індивідуальність на локальні економіки, засновані на потребах людей і людської моральності. Потрібно змінити хижацьке вичерпання цивілізації на культуру, зро-стаючу всередині зціленої спільноти лісів і трав, що знову наповнюється видами, з якими ми повинні розділити наш дім.
Для цього буде потрібен рух опору, який завжди більше, ніж сума індивідуальних дій, незалежно від того, наскільки цілющими і благородними вони є. Друга Республіка Вермонт займає своє місце


  • цілому ряді рухів за справедливість, які виявилися готові усвідомити природу влади і повалити її. Нашій планеті потрібно не просто більше красивих садів, їй потрібен опір силам, які нищили наш сад останні 10 000 років.

Можливо, настане день і люди в Вермонті будуть говорити на діалекті, який дозволяє відрізнити один цукровий клен серед тисячі, побачити одного нерішучого лосося, позбавленого своїх братів про-тягом останніх 200 років, одне правильно прийняте рішення в сніжний вівторок березня.

117
57. «Вермонт» буквально означає «зелена гора».



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   33

Схожі:

Глибинний екологічний опір iconЛекція №1 Тема Наука про опір матеріалів. Основні гіпотези І передумови. Предмет І завдання науки про опір матеріалів
Опір матеріалів – це наука про інженерні методи розрахунку на міцність, жорсткість І стійкість елементів машин І споруд
Глибинний екологічний опір iconТема. Культура І духовне життя в Україні в роки непу
Політика більшовиків у царині культури. “Українізація”. Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Опір “українізації”
Глибинний екологічний опір iconЖиття, віддане словесності
Максима Рильського нсп україни. Подвижник Франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, науковець, перекладач, критик та історик...
Глибинний екологічний опір iconКурс лекцій до виконання самостійної роботи студентів з кредитного модуля «екологічний моніторинг»
«Комп'ютерні науки та інформаційні технології» спеціалізації «Інформаційні технології моніторингу довкілля»
Глибинний екологічний опір iconВиховний захід «планета захворіла» (екологічний журнал) Мета
Землі, плакати «Природа – наш спільний дім»; вислів М. Пришвіна про природу «Рибі – вода, птиці – повітря, звірю ліси, степи, гори....
Глибинний екологічний опір iconК. Д. Ушинського “шхуна “колумб”: поетика закритого твору
Лахтак”, “Шхуна Колумб”, “Мандрівники”, згодом роман “Глибинний шлях”. Молодого письменника насамперед турбувало питання якісного...
Глибинний екологічний опір iconНаказ №1072 Про проведення міського освітнього проекту «Екологічний марафон»
На виконання Програми охорони навколишнього природного середовища м. Суми на 2016-2018 роки, з метою проведення освітньо-інформаційних...
Глибинний екологічний опір iconОсвітній проект «в світі дерев»
Представляємо до вашої уваги освітній екологічний проект «В світі дерев» алгоритм роботи щодо ознайомлення з деревами найближчого...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон Василь Шкляр
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка