Глибинний екологічний опір



Сторінка15/33
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.85 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   33

КОНФРОНТАЦІЯ: ВІД НЕПРЯМОЇ ДО ПРЯМОЇ
Як ми вже пояснювали, ухилення не може скинути цивілізацію. Поговорімо про потенційно більш ефективні міри. Можна розділити методи конфронтації на 6 гілок:


  • лобіювання;




  • протести та символічні акти;




  • освіта і підвищення свідомості;




  • робота з побудови мереж підтримки й альтернативних закладів;




  • нарощування потенціалу та логістики;




  • прямі сутички і конфлікти

Ілюстрація 6-1 відображає їх у порядку від найбільш непрямих до найбільш прямих. Найбільш непрямі тактичні прийоми зліва і вони стають все більш прямими до межі праворуч. Більш прямі дії несуть у собі більше індивідуальних ризиків. А основний наш колективний ризик – невдача у справі порятунку планети. Пряма дія потребує меншої чисельності учасників.


Перше, лобіювання, – спроба переконати або вплинути на можновладців, «донести до них правду» через написання листів, петицій, протестів тощо. Для ліберала навіть значні прояви жорстокості – це лише великі непорозуміння. Лобіювання вказує володарям на їхні помилки (звісно, можновладці ма-ють добрі наміри, і обов’язково все змінять, якщо їм ввічливо вказати на їхню помилку). Лобіювання видається привабливим, якщо в розпорядженні є достатні ресурси (наприклад, гроші). З їхньою до-помогою можна змусити уряд робити те, що потрібно, широко висвітлюючи їх дії. Успіх можливий, коли багато людей домагаються невеликих змін, і він малоймовірний, якщо мало людей хочуть значної зміни.

128


Однак лобіювання є занадто непрямим: воно вимагає того, щоб ми намагалися переконати інших людей прийняти рішення або закон, які потім, сподіватимемося, застосовуватимуться іншими людь-ми, а виконання законів має забезпечуватися ще й третьою групою людей. Лобіювання переконанням
– тупиковий шлях, і не тільки з погляду повалення цивілізації, а й взагалі в будь-якому радикальному сенсі. Воно передбачає, що можновладці в цілому володіють моральністю і їх можна переконати зміни-ти поведінку. Але будемо відвертими: якби вони хотіли чинити чесно, то ми б не дійшли до нинішнього стану. Або, іншими словами, їх моральність (якщо вона у них взагалі є) настільки сильно спотворена, що до них переконанням не достукатися.


    • що, якщо їх можна переконати? Капіталісти наймають величезні армії професійних лобістів, щоб маніпулювати урядом. Наші можливості в лобіюванні уряду (що враховує голів держав і корпорацій) взагалі не зрівняються з їхніми можливостями в лобіюванні одне одного. Щоб переконати можновлад-ців у необхідності змін потрібні величезні маси людей. Якби нас було так багато, то можновладців ми б не переконали, а змістили. Переконувати їх змінити методи безглуздо, тому що ми могли б чинити набагато ефективніше. У справі повалення цивілізації лобіювання просто не є пріоритетом. Ми не на-магаємося принизити або образити такі перемоги, як Акт Чистої Води або Акт в Захист Дикої Приро-ди, які дали нам безцінне відтермінування. Ми говоримо це, щоб показати, що лобіювання не спрацює в справі повалення настільки великої системи, як цивілізація.

Протести і символічні акти – це тактичні прийоми, які здебільшого використовуються, щоб при-вернути увагу. Якщо мета акції – перешкоджання нормальному ходу подій, нормальним діловим пра-ктикам з погляду логістики, правозастосування чи інших економічних або політичних видів діяль-ності, тоді їх потрібно кваліфікувати як пряму конфронтацію. Якщо протест – це виступ на користь обговорення або освіти громадськості, то це кваліфікується як підвищення громадської свідомості й освітні заходи (див. наступний розділ).


Якщо демонстрації ефективні, то вони є частиною більш широкого руху і виходять за межі сим-волічних актів. Історії відомі ефективні акції протесту, такі як боротьба за громадянські права в Бір-мінгемі, проте вони були не символічними актами, а фізичними перешкодами ділової та політичної активності. Таке перешкоджання зазвичай протизаконне. І все таки символічні протести здатні при-вертати увагу. Протести – найефективніший метод «донести послання», якщо воно сфокусоване на конкретній проблемі. Сучасні ЗМІ настільки поверхово висвітлюють події і настільки сконцентровані на сенсації, що нюанси губляться, а критика цивілізації не вкладається в гучні гасла, тому протести ма-локорисні. Цивілізація настільки всюдисуща та величезна, що немає такого місця, де проти неї можна було б протестувати. Деякі рухи опору застосовували протести, щоб показати свою силу та залучити рекрутів, проте велика частина людей ніколи не буде на нашому боці, отже, наша стратегія має ґрун-туватися на ефективності, а не на масовості.
Всі групи опору ведуть свого роду освітню діяльність і працюють на підвищення свідомості. Освіта найбільш репресивних режимів йде в підпілля. Пропаганда, агітація, ралі, театр, пробіги, постановки – це все види діяльності, які відносяться до категорій просвіти.
Щоб публічні освітні акції приносили результат, потрібно щоб виконувалося кілька умов. Освіта та пропаганда мають бути сильнішими за ЗМІ. Суспільство в цілому повинно мати бажання і здатність подолати домінуючу єресь, навіть якщо викриття брехні виявиться противагою їхньому власному пси-хологічному комфорту й економічній вигоді. Вони повинні мати доступні варіанти зміни свого спосо-бу життя і повинні віддати перевагу більш моральним, а не більш зручним діям. На жаль, жодна з цих умов не здійсненна на сьогодні.
Ще один недолік шляху до змін через освіту – це закладене в нього відтермінування результату: ча-сто можуть знадобитися роки, перш ніж знання конкретної людини стануть її діями. Але, як ми знає - мо, нашу планету вбивають і часу діяти залишилося мало. Для глибокого екологічного опору агітація і тренування навичок можуть виявитися більш ефективними, ніж публічна освіта.
129

Освіта сама по собі не скине цивілізацію, але вона може допомогти радикалізувати та завербувати людей, за рахунок демонстрування їм істинної сутності їхніх переживань. У ході обвалення цивілізації освіта може дати людям мужність замислитися над істинними причинами падіння економіки, кризи продовольства тощо. Рухам опору для перемоги потрібні внутрішні структури підтримки. У фізичній реальності вони можуть набувати форм екостійкої системи забезпечення харчуванням, альтернатив-ного будівництва, альтернативної охорони здоров’я, автономного транспорту та зв’язку. Сюди також можуть входити заходи соціального спрямування, такі, як мережі взаємодопомоги, підтримка в’язнів, робота з вирішення суперечок, альтернативна економіка та спільноти однодумців. Ці структури без-посередньо роблять опір можливим. Товариство Друзів Квакерів розробило сувору етику підтримки сімей квакерів, яких було заарештовано в жорстоких умовах релігійних переслідувань (див. розділ 5). Люди можуть вдатися до більш ризикованих і більш ефективних дій, якщо вони знатимуть, що про їхні сім’ї подбають.


Побудова альтернативи сама по собі не скине цивілізацію, але в ході обвалення цивілізації, аль-тернативи матимуть дві особливі функції. По-перше, вони зможуть зміцнювати опір під час кризи, борці опору здатні вести більш ефективну боротьбу, якщо їх не турбує питання забезпечення їжею, водою і дахом. По-друге, альтернативні громади можуть бути віддушиною для звичайних людей, щоб їх повсякденна робота та зусилля йшли не на підтримку авторитарного суспільства, а на користь ав-тономних громад.
Щоб виконувати будь-яку з цих функцій, люди, що будують ці альтернативи, повинні бути части-ною культури опору. Якщо «альтернативні» люди йдуть єдиним ладом з цивілізацією, то їхні дії лише збільшують руйнівність домінуючої культури. Не забуватимемо, що гітлерівські ракети Фау-2 працю-вали на біопаливі з продуктів ферментації картоплі. Армія США побудувала вітрогенератори в Гуан-танамо Бей і проводить дослідження гібридних транспортних засобів і паливних осередків. Відновлю-вана енергія необхідна для стійкого та справедливого суспільства, але сама по собі не гарантує його. Борці проти цивілізації і будівничі альтернативи насправді є природними союзниками. Як я писав у книзі «Що залишимо позаду», «якщо цей жах не зупинити, то дбайливо доглянуті пермакультурні сади і долини рятівних екопоселень будуть лише післяобідньою закускою для цивілізації». Організовані озброєні бійці здатні захистити такі спільноти від розорення.
Крім того, навіть найбільш ретельно сплановане екопоселення не буде екостійким, якщо настільки


  • екостійкими не будуть його сусіди. В ході вичерпання ресурсів вони будуть змушені заглядати за межу, а прилегле екопоселення стане найбільш пріоритетним напрямком експансії. Екопоселення має або забезпечити себе або екостійкими сусідами, або захистом від їхніх майбутніх зазіхань. Те, що ми сьогодні вважаємо «альтернативним», у багатьох культурах сприймається як традиційний спосіб жит-тя. Народи, які страждають від насильницького переселення з їхніх споконвічних земель, від геноциду й асиміляції, можуть переживати це як спробу вижити і зберегти традиційний спосіб життя. А для багатьох корінних народів вже одне тільки вираження традиційного способу життя і культури може виявитися прямим зіткненням з владою. Їх ситуація різко відрізняється від становища людей, які не перебувають під безпосередньою загрозою.

Звісно, навіть люди, стурбовані проблемою продовження своєї традиційної культури і способу життя, живуть у спільній з нами реальності того факту, що цивілізація повинна бути повалена, якщо нам потрібен шанс на виживання. Люди, народжені в цивілізації, а також ті, хто отримує вигоду з при-вілеїв цивілізації, несуть на собі набагато більшу відповідальність у справі руйнування цієї цивілізації. Незважаючи на це, корінні народи в більшості своїй борються проти цивілізації, докладаючи набагато більше зусиль, ніж люди, народжені в ній. Кожен рух опору в історії спирався на свої ресурси для ви-живання. Формування такого ресурсу є необхідним кроком, але сам по собі цей крок недостатній для запобігання знищення планети.


Накопичення ресурсів і логістика – це станова опора будь-якого успішного руху опору. І хоча пря-ма конфронтація може приносити розголос, жодна тривала кампанія прямої дії неможлива без здоро-вої логістичної і оперативної серцевини. А це має враховувати такі компоненти:
130

Групам опору потрібно набирати нових членів. Ступінь ризику діяльності групи визначає те, на-скільки відкритим цей процес може бути. Крім того, нові та існуючі члени мають потребу в навчанні тактиці, стратегії, логістиці тощо. Деякі, а то і всі, ці компоненти вимагають обстановки з низькими ризиками.
Рухи опору всіх видів повинні мати можливість відбирати бійців і волонтерів для оцінювання їх придатності, та щоб виключити проникнення шпигунів. Члени групи повинні розділяти деякі найважливіші погляди та цінності (що забезпечується або відбором, або навчанням), щоб підтримува-ти злагодженість і сфокусованість групи.
Опору потрібна можливість безпечно обмінюватися повідомленнями, щоб інформувати та ко-ординувати дії. Також, вірогідно, їм потрібна можливість спілкуватися з більш широкою аудиторією для пропаганди або агітації. Багато груп опору зазнали поразки через неправильну комунікацію або погану безпеку комунікації.
Опору потрібне фінансування, як для баз і обладнання, юридичних витрат і застав, так і для підпільної діяльності. У легальної діяльності опору забезпечення ресурсами – це лише підвид фан-драйзингу, збору коштів, оскільки необхідне можна просто купити. У підпільному опорі, забезпечення може означати пошук спеціального обладнання без залучення уваги або отримання таких об’єктів, які не змогли б дістатися опору іншими шляхами. Звісно, збір коштів – це не просто спосіб отримати необхідні матеріали, а також спосіб підтримки системи взаємодопомоги та соціального забезпечен-ня, підтримки ув’язнених і їхніх сімей, що дасть змогу ключовим борцям сконцентруватися на справі опору, а не на «зароблянні на життя». Люди й обладнання потребують доступу до логістики, щоб вони були в розпорядженні борців і допомагали в розповсюдженні матеріалів. Традиційні транспортні засо-би можуть виявитися ненадійними через обвал систем, бідність, соціальні або політичні репресії, од-нак існують альтернативи. «Підземка» була надійною логістичною мережею опору. Автобусний бойкот Монтгомері став можливий завдяки запасним засобам пересування (пішки і спільного використання машин), що координувалися організаторами боротьби за цивільні права, які диспетчеризували маши-ни і навіть замінювали зношені черевики.
Безпека потрібна будь-якій групі, здатній зробити щось значне і стати метою державної роз-відки та репресій. Проникнення агентів викликає заклопотаність, але не меншу за тотальне стеження. Це стосується не тільки людей і груп, які мають намір здійснювати нелегальні дії. Ненасильницькі, за-конослухняні групи піддаються спостереженню та розвалу з боку органів типу COINTELPRO. Часто, саме легальні активісти ризикують більше, перебуваючи відкрито в полі зору спецслужб.
Дослідження і розпізнання також є важливими інструментами логістики. Будь-яка ефективна стратегія спирається на критично важливу інформацію про потенційні цілі атаки. Це вірно, як щодо групи, яка планує бойкот корпорації, так і для акції з блокади заводу або знесення дамби. Уявіть собі, як нерозумно, якби ви організували визначний бойкот проти військового підрядника і все заради того, щоб дізнатися, що вони нещодавно перемкнулися на виготовлення шкільних автобусів. Дослідники опору можуть допомогти розробити стратегію і виявити потенційні цілі та слабкості, а також визна-чити ймовірно зручну тактику дій. Дослідження також необхідне, щоб набути розуміння стратегії і тактики можновладців.
Існують деякі життєво важливі процеси, що допомагають руху опору працювати злагоджено. До їх числа входять такі послуги, як ремонт обладнання, одягу тощо. Також особливо цінними можуть вия-витися навіть дуже примітивні медичні навички, враховуючи першу медичну допомогу та найпрості-шу реанімацію, обробку ран і превентивну медицину. Координація з союзниками та спонсорами часто


  • питанням логістики. Багато партизанських війн минулого і повстанських рухів «спонсорувались» іншими вже усталеними революційними режимами або державами в надії запустити революційне бродіння і підірвати уряд ворожих держав. Наприклад, у 1965 році Чегевара покинув постреволюційну Кубу, щоб допомогти з організацією та підготовкою герильї в Конго, а сама Куба отримала підтримку 131

СРСР. Як СРСР, так і США витрачали багато коштів «спонсоруючи» різні групи опору, тренуючи і оз-броюючи їх, частково користуючись цим, як способом встановлення дружнього режиму, а почасти – як способом ведення опосередкованої війни одне з одним. Групи опору також можуть мати спонсорів


  • союзників, дійсно зацікавлених в наданні підтримки, а не схильних ними маніпулювати. Опір у всій Європі є гарним прикладом. За підтримки уряду збройні групи партизан і підпільників допомагали бійцям опору, наприклад, Варшавському гетто.


Прямий конфлікт і конфронтація
Зрештою, пряме зіткнення і конфлікт з владою є обов’язковою частиною успіху: щоб перемогти, потрібно вийти за межі оборони. Однак пряма конфронтація не завжди означає відкриту конфрон-тацію. Порушення роботи та знищення систем влади не вимагає гучних заяв про те, де ви будете, хто ви такі, що плануєте зробити і якими засобами. Колись, на піку руху «анти-глобалізації», що стрибав всіма самітами, мені подобалося спостерігати, як працює «Чорний Блок». Мене приводило в сум’яття видовище того, як вони в ході протесту громили вітрини модних магазинів, кафе і навіть офісу набору


  • армію. Я не був проти розгрому вітрин, а просто здивований тим, що Чорний Блок чекав, коли їх цілі виявляться в оточенні тисяч озброєних до зубів поліцейських, незліченними камерами, щоб за-писувати кожен рух, і десятками автозаків, які стоять на холостому ходу за рогом, готових відвезти їх до в’язниці. Здавалося, ніби для них це був найгірший час і місце, якщо вони хотіли громити вітрини, втекти і продовжити наступного дня.

Звісно, їх справжньою метою були не вітрини (для знищення корпоративної власності існують більш ефективні способи), а боротьба. Якби вони хотіли побити вітрини, то вони могли зробити це посеред ночі за кілька днів до протесту та розбити всі вітрини, які належать корпораціям франшиз, і ніхто б їх не зупинив. Вони хотіли битися з владою і хотіли щоб люди бачили, як вони це роблять. А нам потрібно боротися та перемогти, а це значить – боротися розумно. Іноді це означає бути більш замкнутими або менш помітними, особливо якщо результативний опір призведе до переслідувань.Ви-ходячи з цього, дії можуть бути як результативними, так і привертати увагу. Теоретик анархії і російсь-кий революціонер Михайло Бакунін вважав, що «ми повинні поширювати наші принципи не словами,




  • справами, і це найпопулярніша, найбільш непереборна форма пропаганди». Мета дії – не зробити сим-волічний акт, щоб привернути увагу, а зробити воістину значущу дію, яка стане прикладом іншим.

Існує чотири основні форми протистояння можновладцям. Три з них мають відношення до землі, власності, інфраструктурі, а один – до людей:




  • окупація та перешкоджання;




  • повернення майна й експропріація;




  • знищення власності та матеріальних благ (погрози і, власне, знищення);




  • насилля іншим людям (погрози та дії).

Іншими словами, у фізичній конфронтації в опору є три основні варіанти відносно до матеріальних цілей: блокувати, забрати або поламати. Почнемо з неруйнівного перешкоджання або окупації – бло-куємо. Це зараховує блокування автомобільної траси, сидіння на деревах для запобігання їх вирубки, замикання входів і виходів, захоплення будівель. Такі дії не дадуть змоги можновладцям використо-вувати або фізично знищувати такі об’єкти. За умови, що у вас є в розпорядженні достатня кількість посвячених людей, такі дії можуть бути дуже ефективними.


Однак не все так просто. Будь-яке тривале блокування або захоплення вимагають такої ж широкої організованої підтримки, як і прямої дії. Якщо ціль важлива для влади, то вони дадуть жорстку відпо-відь. Чим більш важливим є місце, тим сильнішою буде відповідь. Щоб утримувати захоплене, активі-сти повинні бути готові відбити напади або понести покарання за наслідки.


  • багатьох причин гідний вивчення приклад – криза Ока в 1990 році. Земля могавків, враховуючи місця поховання предків, виявилася захопленою муніципалітетом Ока (Квебек) для – приготуйтеся –

гольф-клубу.
132

Більш образливим планом могло бути тільки сміттєзвалище. Через місяць юридичних протестів і пе-реговорів могавки перегородили дороги, щоб перешкодити подальшому знищенню своєї землі. Та-кий захист (як сказав один із захисників «Ми – сосни») викликав реакцію у вигляді повномасштабної військової операції з боку канадського уряду. Це також надихнуло на акти солідарності людей перших націй (білошкірих), що враховувало блокаду моста Мерсьє. Міст з’єднує острів Монреаль з південни-ми передмістями міста і також проходить територією могавків, що зветься Кахнаваке. Протягом цілих днів рух автомобілів у цьому районі перетворювався на суцільні затори.




    • Канехсатаке, місті могавків близько Ока, протистояння тривало 78 днів. Поліція поступилася місцем спецпідрозділам, яких замінила армія, посилена танками, літаками й іншим важким озброєн-ням. Кожна дорога, що вела в Ока, перетворилася на блокпост. За два тижні почала говорити про себе нестача їжі. До тих пір, поки ваша група не виявилася в облозі або в захопленому об’єкті, ви можливо не оціните той фактор, що крім незламної мужності, стратегічного мислення та підготовки, ви потре-буватимете основних ресурсів і плану їх відновлення. Якщо армія виступає без запасів, то її похід три-ватиме стільки, скільки буде їжі в шлунках солдатів. Доставка їжі та ресурсів до Канехсатаке, а потім до людей за барикадами була постійною боротьбою для тих, хто надавав підтримку, і це дало поліції




  • армією змогу принижувати та вимотувати людей, що чинили опір. Під прицільною увагою всього світу уряд не міг безпосередньо заморити могавків голодом, проте не багатьом групам з корінних на-родів вдавалося отримати таку увагу з боку ЗМІ. Їжу було нескладно зібрати: Асоціація Індіанських Жінок Квебека організувала пункти збору – пожертви полилися. Однак ці продукти потрібно було з величезними зусиллями переносити через ліси, щоб обійти блокпости. Повні вантажівки з їжею сто-яли годинами, тільки щоб їх потім не пропустили. Солдати обшукували жінок, роздягаючи їх догола. Як мінімум одного могавка змусили впасти на коліна, катуючи його цигаркою, яку потім кинули в його штани. Спостерігачі, які стежили за дотриманням прав людини, зазнали глузування та презирства з боку поліції і розлючених натовпів білих.

Загроза непереборної хвилі насильства в результаті змусила зняти блокаду мосту. А в Канехсатаке армія витіснила протестувальників до однієї будівлі. Там, всередині, 13 чоловіків, 16 жінок і 6 дітей намагалися протистояти потужності канадської армії. Жодна сила духу, жодна віддана хоробрість не могли перемогти.


Облога закінчилася тим, що активісти вирішили здатися. У відображеній з їх боку історії кризи «Люди сосен» Джефрі Йорк і Лорен Піндера пишуть: «Перспективи переговорів були для них невтіш-ними, вони були ізольовані, безсилі й умови життя ставали все більш нестерпними ... спалахували суперечки і чвари. Психологічна війна та постійний гул вертольотів звели опір нанівець». Без присут-ності преси їх могли зґвалтувати, розрубати на шматки, пристрелити або спалити, що регулярно від-бувається з корінними народами, які наважуються давати відсіч. Фільм «Канехсатаке: 270 років опору» документально показує, як з ними обійшлися, коли військові виявили групу активістів, що відступали до однієї з доріг.
Одна з причин ефективності партизанських груп проти більших за них і краще споряджених армій криється в тому, що вони користуються своєю скритністю та мобільністю, щоб вирішувати, коли, де і за яких обставин вони битимуться з ворогом. Вони вступають у сутичку тільки тоді, коли мають під-стави вважати, що переможуть, а у всіх інших випадках – уникають зіткнення. Беручи на озброєння тактику перешкоджання або окупації, група опору відмовляється від мобільності, таким чином дає змогу ворогу атакувати тоді, коли йому це зручно та відмовляється від того, що робить партизанські групи настільки ефективними.
Люди в Канехсатаке були змушені відмовитися від мобільності. Вони були змушені захищати свою землю, яка перебувала під безпосередньою загрозою. Кінець був закладений на початку: навіть 1000 добре озброєних воїнів не змогли б протистояти канадській армії. Могавкам не варто було опинятися в такій ситуації без вибору, але тут вина лежить на білих людях, які вдавали з себе їхніх союзників. Чому захист землі завжди випадає на долю корінних народів?
133

Чому ми, маючи всі наші ресурси та привілеї, залишаємо брудну та небезпечну роботу реального опору, бідним і знедоленим? Деякі білі дійсно заступилися: від міжнародних спостерігачів до місцевих вірян. Однак підтримка повинна бути приголомшливою і приходити вона повинна до того, як прире-чена на поразку битва залишається єдиним засобом. Місця поховань могавків взагалі не повинні були опинитися під загрозою через поля для гольфу. Достатні зусилля білих у межах юридичної підтримки могли б запобігти ескалації ситуації до колючого дроту і обшуків з роздяганням. Якщо розібратися, то криза Ока є систематичною відсутністю солідарності.


Другий спосіб входження в прямий конфлікт – захоплення й експропріація. Забираємо. Замість того, щоб перешкоджати використанню землі або власності, опір користується ними сам. Наприклад, Рух безземельних робітників, що корінився в Бразилії, в країні, що відома несправедливістю в роз-поділі землі, займає “слабо використовувану” землю в селах (якою зазвичай володіли відсутні землев-ласники) і влаштовує фермерські села для безземельних або переселених людей. Завдяки особливостям законодавства про земельну реформу, загарбники землі зуміли змусити уряд експропріювати землю


  • дати їм право власності. Рух також брав участь у таких акціях прямої дії, як блокади і запустив свої власні програми освіти та грамотності, а також програми зі сталого землеробства. Рух безземельних робітників вважається найбільшим громадським рухом Латинської Америки, кількість членів якого оцінюється в 1,5 мільйона осіб.

Експропріація була звичайною тактикою на різних етапах революції. “Грабуй награбоване!” – про-голосили більшовики під час Жовтневої революції. На ранньому етапі більшовики влаштовували по-грабування банків, щоб фінансувати свою діяльність. Успішні революціонери, а також масові ліві рухи, включалися в більш «законну» діяльність, але і вона здатна викликати на себе осуд у тій самій мірі. Коли демократично обраний уряд Ірану націоналізував нафтову промисловість в 1953 році, відповід-дю ЦРУ став організований переворот. І, звісно, партизанські рухи, як правило, «звільняють» облад-нання від його окупантів для ведення своєї діяльності.


Третій метод прямого зіткнення – руйнування власності та ресурсів. Руйнуємо. Ця категорія вклю-чає в себе саботаж. Деякі стверджують, що слово саботаж бере свій початок із часів лудитів, які жбур-ляли свої дерев’яні черевики (саботи) в механізми, що зупиняло шестерні. Однак, насправді, термін, швидше за все, з’явився в ході страйку 1910 року на залізниці у Франції, коли робітники знищили дерев’яні черевики, на які спиралися рейки: гарний спосіб надати інфраструктурі більшої значущості. Причому саботаж може бути чимось більшим, ніж нанесення фізичних пошкоджень машинам: робіт-ничий активізм давно враховує такі методи, як уповільнення роботи та навмисну незручність.
Саботаж – фундаментальна частина війни і опору окупації. Це загальновизнаний факт у середови-щі військових. Зокрема, армія США опублікувала цілу низку підручників і брошур на тему саботажу, призначених для використання окупованими народами. «Просте практичне керівництво з саботажу» (Simple Sabotage Field Manual), опубліковане Відділом Стратегічних Операцій під час Другої Світової, підказує методи вербування та мотивації саботерів і конкретні методи саботажу. «Простий саботаж
це більше, ніж просто нанесення злодіяння, – попереджає ця праця, він завжди має враховувати дії, наслідки яких завдадуть шкоди ресурсам і живій силі ворога». Книга попереджає, що саботер ніколи не повинен атакувати цілі, які йому не під силу, і повинен завдавати шкоди ресурсам, призначеним для використання ворогом. «Саботер може з упевненістю припускати, що практично будь-який продукт важкої промисловості призначається для використання ворогом, і що найефективніші ПММ також призначені для того самого». Книга спрямовує саботера на атаки проти транспорту та систем і при-строїв комунікації, а також проти інших життєво важливих систем окупаційного режиму в цілому. Конкретні вказівки стосуються різних варіантів дій, від підпалу ворожої інфраструктури і до блоку-вання туалетів і псування замків, від уповільнення роботи або її неефективного виконання до полом-ки інструментів і обладнання через навмисну недбалість, від поширення неправдивих чуток і заплуту-вання інформації окупантам до участі в довгих і неефективних нарадах на роботі.


    • моменту початку індустріальної революції, атаки проти промислової інфраструктури були висо-

коефективним способом ведення боротьби.

134


Вас, можливо, здивує той факт, що кінець громадянської війни в США настав, багато в чому, завдя-ки атакам проти інфраструктури. Від початку громадянська війна була надзвичайно кривавою, вона забрала більше життів американських бійців, ніж у всіх війнах до того і після того разом узятих. За декілька років такої динаміки, Президент Лінкольн і його генерали прийшли до рішення перейти від «обмеженої війни» до «тотальної війни» у спробі рішуче покласти війні кінець і прийти до перемоги.
Історик Брюс Каттон описав ту зміну стратегії в 1864 році, коли генерал Півночі Вільям Текусмех Шерман повів свою армію вглиб територій конфедератів – до Джорджії і Південної Кароліни – і зни-щував їхню інфраструктуру. Каттон пише, що «це був аналог сучасного бомбардування, удар по цивіль-ній інфраструктурі, на яку спиралася військова машина. Мости, залізні дороги, механічні майстерні, склади – всі об’єкти подібного роду, що опинялися на шляху Шермана, спалювалися або знищувалися». Цілями були також лінії телеграфу та сільськогосподарські угіддя. Армія союзників вибірково пали-ла стійла, млини, бавовняні очищувальні споруди, а іноді спалювала врожай і худобу. Частково це була атака на сільськогосподарську систему рабства, а частково – спосіб забезпечення армії союзників продовольством і одночасно підривом економіки конфедератів. Ці атаки проводилися з дотриманням певних правил поведінки, генерал Шерман наказував своїм солдатам відрізняти «зазвичай недружніх багатіїв від, як правило, нейтральних або доброзичливих бідних, працьовитих людей».
Каттон вважає, що військові зіткнення були скоріше випадковими в ході досягнення глобальної мети зі знищення інфраструктури, мети, яка в результаті була досягнута. Як писав історик Девід Дж Айхер, «Шерманові вдалося зробити дивовижне. Він відкинув військові принципи, діючи глибоко в тилу ворога без обозу та зв’язку. Він підірвав більшу частину військового потенціалу півдня і їхню моральну фортецю». Ця стратегія була критично важлива для перемоги жителів півночі.
Четвертим і останнім методом прямого конфлікту є насилля проти людей. У цьому випадку насил-ля використовується для того, щоб навмисно і прямо наносити травми і пошкодження живим людям. Розбите вікно – звісно, не насилля, насилля – це фактор психологічної травми або шкоди. Велика ча-стина рухів опору знають про важливість насилля в самозахисті. Малкольм Ікс зазвичай висловлював-ся прямо: «Ми ненасильницькі з людьми, які ненасильницькі з нами». У рухах опору агресивне насилля
– рідкісне явище: практично все насилля, до якого вдавалися групи опору в історії, від повсталих рабів до втікачів з концтаборів і жінок, це було насилля у відповідь на ще більшу агресію, що є виправданим захистом. Коли в’язні табору смерті Собібор тихо вбили есесівських охоронців у години перед втечею, декому може здатися, що вони вчинили акти агресивного насилля, проте вони лише відповідали на набагато більшу агресію, яку вже вчинили нацисти, і діяли в переддень ще гіршого насилля, що очіку-валось уже найближчим часом.
Існували групи, які вдавалися до систематичного насилля проти людей, а не інфраструктури. Фрак-ція Червоної Армії (Red Army Faction) була воєнізованої групою лівого спрямування, яка орудувала


  • Західній Німеччині, в основному в 70-х і 80-х. Вони провели низку акцій з вибухом бомб і замахами на вбивство, націлених, в основному, на поліцейських, солдатів, високопосадовців і бізнесменів. Ще одним прикладом можна вважати палестинську групу Хамас, яка провела величезну кількість насиль-ницьких атак, як проти цивільного населення, так і проти військових Ізраїлю. Ця організація також є політичною партією з легальною підтримкою більшості в органах влади Палестини. Часто ігноруєть-ся той факт, що популярність Хамаса спирається на безліч його соціальних ініціатив, які почалися задовго до їх обрання в парламент. Близько 90% діяльності Хамас – це ті самі суспільні програми, які включають в себе клініки, кухні для бідних, школи, сирітські притулки та програми з боротьбі з неписьменністю.

Іноді висловлюються думки, ніби використання насилля ніколи не виправдано стратегічно, тому що держава завжди здатна вивести насилля на більш високий рівень, ніж опір, і запустити новий ви-ток ескалації. У вузькому сенсі це правильно, однак у більш широкому розумінні – це помилка. Успішні групи опору майже ніколи не намагаються вступити у відкриту конфронтацію з можновладцями (крім всенародних революцій, коли держава ослабла, а революційні сили – численні та добре оснащені).


135


Партизанські групи, або ДРГ, приділяють максимальну увагу атакам на ті місця, де вони найбільш сильні, а можновладці – слабкі. Мобільність, скритність і ухилення їх стратегії означає, що вони здатні завдати значної шкоди та розраховувати на ухилення від переслідувань з боку уряду. Крім того, уряд відповідає насиллям не тільки на використання насилля опором, а й на ефективність опору. Ми спо-стерігаємо це постійно, навіть там, де акти ухилу є провідними прийомами боротьби. Можновладці використовуватимуть насилля та силу, щоб придушити будь-яку значущу загрозу їх владі, незалежно від використовуваної незгодними тактики. Отже, спроба уникнути насильницької відповіді держави навряд чи є універсальним аргументом проти силового захисту з боку груп опору.
Мета насильницького опору полягає не просто в самому насильстві або помсті, як деякі догматич-ні критики насилля, мабуть, вважають. Мета – урізати можливості можновладців до подальшого на-силля. Підручник з партизанської боротьби армії США відкрито стверджує, що «мета партизанської боротьби – зниження військового потенціалу ворога». (Пригадайте, що Брюс Каттон писав про те, що сутички об’єднаної армії з солдатами конфедератів були другорядними, в той час як першорядними були атаки на інфраструктуру). Атакувати можновладців без стратегії, просто щоб нанести їм якоїсь шкоди, було б нерозумно.
РАФ використовували агресивну жорстокість (насилля в активному нападі), але, напевне, не таким чином, який підривав би здатність на насилля з боку можновладців. Почавши діяльність в 1971 році, вони стріляли в двох поліцейських і вбили одного з них; заклали бомбу в поліцейській дільниці, убив-ши одного і поранивши тринадцять офіцерів. Вони заклали бомбу в машину судді, в офіс газети, клуб офіцерів, де загинули троє і поранено п’ятеро. Вони атакували посольство ФРН, де вони вбили двох людей і втратили двох своїх членів. Вони зробили невдалу спробу нападу на військову базу (де збері-галися ядерні боєприпаси), і втратили кількох своїх членів. Вони знищили федерального генпрокуро-ра та директора банку в ході спроби їх викрадення. Вони викрали авіалайнер і троє викрадачів були вбиті. Вони викрали голову німецької промислової організації (який був колишнім офіцером СС), і в ході нападу вбили трьох поліцейських й охоронця. Коли уряд відмовився випустити ув’язнених членів РАФ, вони вбили представника. Вони застрелили поліцейського в барі. Вони спробували вбити голову НАТО, підірвали бомбу на парковці авіабази, спробували вбити командира армії, спробували підірва-ти школу офіцерів НАТО, підірвали ще одну парковку на ще одній авіабазі. Вони застрелили керівника корпорації, а потім голову трастового фонду з НДР. У якості свого останнього войовничого акту вони підірвали недобудовану на той час в’язницю в 1993 році, що призвело до збитків у розмірі понад сто мільйонів марок. За весь цей період їх діяльність забрала цілу низку життів вторинних цілей – шофе-ри, охоронці та інші.
Відставимо ненадовго вбік етичні аспекти використання агресивного насилля, а також стратегічні наслідки відмови від високих моральних норм, запитаймо себе: скільки з цих актів знижують здатність держави застосовувати насилля? У промисловій цивілізації велика частина посадових осіб в уряді та корпораціях – це люди, які виконують конкретне завдання, легко замінні на інших виконавців. Звіс-но, існують унікальні особистості, які важливі в загальному механізмі, такі люди, як Гітлер, напри-клад, але навіть якщо ви вірите в Теорію великої людини Карлайла, Вам доведеться визнати, що велика частина персоналу, від поліцейських до менеджерів, може бути швидко та легко замінена на інших людей. Скільки поліцейських і корпоративних службовців є в окремо взятій країні? А скільки існує магістральних нафто-, газопроводів і ліній електропередач? Кому дістається більше охорони: лініям електропередач чи директорам банків? Кого замінять швидше: бюрократів-чиновників чи електронні компоненти розміром з автобус? І яка атака дасть максимальне «повернення з інвестицій»? Іншими словами, який варіант дасть найбільший результат відносно до прийнятого ризику?
Ми вже багато разів говорили, що неймовірний рівень повсякденного насилля, яке наша культура обрушує на людей і світ природи, означає, що ухилення від опору не зупинить насилля. Якщо ухиля-тися від зіткнення, то влада застосує силу до когось іншого та протягом набагато більшого періоду часу. Питання, як і раніше, залишається тим самим: яка стратегія – насильницька чи ненасильницька – реально спрацює?
136


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   33

Схожі:

Глибинний екологічний опір iconЛекція №1 Тема Наука про опір матеріалів. Основні гіпотези І передумови. Предмет І завдання науки про опір матеріалів
Опір матеріалів – це наука про інженерні методи розрахунку на міцність, жорсткість І стійкість елементів машин І споруд
Глибинний екологічний опір iconТема. Культура І духовне життя в Україні в роки непу
Політика більшовиків у царині культури. “Українізація”. Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Опір “українізації”
Глибинний екологічний опір iconЖиття, віддане словесності
Максима Рильського нсп україни. Подвижник Франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, науковець, перекладач, критик та історик...
Глибинний екологічний опір iconКурс лекцій до виконання самостійної роботи студентів з кредитного модуля «екологічний моніторинг»
«Комп'ютерні науки та інформаційні технології» спеціалізації «Інформаційні технології моніторингу довкілля»
Глибинний екологічний опір iconВиховний захід «планета захворіла» (екологічний журнал) Мета
Землі, плакати «Природа – наш спільний дім»; вислів М. Пришвіна про природу «Рибі – вода, птиці – повітря, звірю ліси, степи, гори....
Глибинний екологічний опір iconК. Д. Ушинського “шхуна “колумб”: поетика закритого твору
Лахтак”, “Шхуна Колумб”, “Мандрівники”, згодом роман “Глибинний шлях”. Молодого письменника насамперед турбувало питання якісного...
Глибинний екологічний опір iconНаказ №1072 Про проведення міського освітнього проекту «Екологічний марафон»
На виконання Програми охорони навколишнього природного середовища м. Суми на 2016-2018 роки, з метою проведення освітньо-інформаційних...
Глибинний екологічний опір iconОсвітній проект «в світі дерев»
Представляємо до вашої уваги освітній екологічний проект «В світі дерев» алгоритм роботи щодо ознайомлення з деревами найближчого...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон Василь Шкляр
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка