Глибинний екологічний опір



Сторінка17/33
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.85 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   33

Питання: Якщо ми ефективно виступимо проти влади, чи не стануть репресії ще більш жорстки-ми?
Деррік Дженсен: Ефективний виступ посилить репресії, проте, це не причина здаватися. Так працюють авторитаризм і влада: вони вселяють своїм жертвам страх перед активними діями. Вони укріплюють мислення: «Якщо я його залишу, цього жахливого чоловіка, мій сутенер може мене вбити». І це дуже важлива причина, щоб не противитись.
Це питання відкрито показує відому нам правду: основа нашої культури – сила. І перша причина, через яку ми не хочемо чинити опір – страх перед цією силою. Ми знаємо, що, якщо ми будемо рішуче діяти, щоб захистити ті місця і тих тварин, яких ми любимо, або якщо ми будемо рішуче боротися за припинення експлуатації бідних корпораціями, можновладці нападуть на нас усією міццю держави. Ми можемо скільки завгодно говорити про міфічну демократію в нашому суспільстві. Ми можемо скільки завгодно говорити, що люди хочуть, щоб ними правили. Але, врешті-решт, ти просто ефек-тивно б’єшся з владою, а вона намагається тебе вбити. Це потрібно чітко озвучити, щоб бути здатними реально бачити ситуацію. А ситуація така: влада вбиває планету, експлуатує бідних, вбиває бідних і не припиняє, бо ми боїмося.
Але серед нас є ті, хто готовий діяти, незважаючи ні на що. Ніколи не можна недооцінювати серйоз-ність спроб зупинити володарів. І ще потрібно дуже чітко уявляти серйозність того, що відбувається


  • світі. Якщо ти читаєш цю книгу, то, напевне, розумієш, наскільки скрутне становище ми маємо сьо-годні.

Яку спадщину ми залишимо нащадкам після себе? Як ти хочеш, щоб на нас дивилися майбутні покоління? Ти хочеш бути тим, хто знав, що потрібно було робити, але не робив через страх? Або ти хочеш, щоб тебе запам’ятали, як людину, яка боялася, але чинила правильно попри все? Боятися – нормально. Майже всі, кого я знаю, час від часу бояться. Але робота на гідну справу дарує таку сильну радість і захоплення! Той факт, що влада скористається своєю силою проти опору, – не причина від-мовлятися від опору ще до його початку. Це причина діяти дуже і дуже обдумано.



144


РОЗДІЛ 8:

shape 44shape 45shape 46shape 47shape 48


СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ
АРІК МАКБЕЙ
«Про наш рух вам потрібно знати одне: три людини - це краще, ніж жодної людини»
Фанні Лу Хаммер, лідер руху за громадянські права

Рухи опору можна поділити на підпільні та відкриті. Ці групи сильно відрізняються одна від одної в організаційних і управлінських потребах, навіть якщо у них спільна мета. Простіше кажучи, відкриті групи не виконують ризикованих, нелегальних операцій, а організовуються так, щоб максимально ви-користовувати громадські установи та відкриті канали комунікації. Підпільні групи існують, перш за все, щоб вести нелегальні або заборонені види діяльності, тому структура організації має сприяти їх максимальній безпеці й ефективності.


Деякі відкриті групи все ж вдаються до нелегальних дій в межах акцій громадянської непокори, або порушують і зневажають законом шляхом перешкоджання громадському порядку або вступом


  • протиборство з владою (наприклад, в ході «незаконних» протестів). Такі групи часто виявляються в незрозумілому підвішеному стані, до чого ми пізніше повернемося. В ході того, як поліція стає все більш жорстокою та безпринципною, а покарання – жорсткішими, такі групи можуть розділитися на підпільні, куди підуть охочі ескалації дій, і відкриті (легальні), де опиняться ті, хто прагне утриматися від незаконної діяльності.

Такий поділ відкритого руху та підпілля є обов’язковим, він повинен бути абсолютним. Деякі від-криті рухи минулого намагалися кидатися між двох вогнів і вести нелегальні акції без повного поділу. Ці групи вели діяльність у таких місцях і в такий час, коли ще не було тотального стеження за населен-ням. Їх спроби поєднувати відкриту і підпільну діяльність в окремих випадках призводили до їхнього знищення та дуже негативних наслідків для їх членів.


Щоб домогтися максимальної безпеки й ефективності, кожна людина в русі опору повинна виріши-ти, де він або вона хоче опинитися: в підпіллі або у відкритій організації. Це дуже важливе рішення. А спроба переступити цю лінію завжди буде означати ризики для всіх.

145


КРИТЕРІЙ

ВІДКРИТА ОРГАНІЗАЦІЯ

ПІДПІЛЛЯ







Можливість стати

Членство

Членство в цілому відкрите.

членом закрита та суворо




Належність будь-кого до

відстежується. Члени не знають,




організації – факт, відкритий

ким є інші люди в організації,




для будь-кого в організації

крім свого безпосереднього







оточення




Група прагне привернути

Група прагне бути непоміченою

Публічна персона і відкрита

увагу і веде публічну роботу,

або

поведінка

виступаючи від свого власного

відволікати від себе увагу




імені. Члени мають можливість

(однак, вірогідно, привертати




висловлюватись на підтримку

увагу до своїх акцій).




змін та опору

Комунікація із суспільством







проводиться через анонімні







комюніке




Можуть спиратись на

Члени, скоріш за все, не

Прийняття рішень

демократичне, прозоре і

видають своїх поглядів,




загальне прийняття рішень.

намагаючись виглядати




Вони схильні до відкритості

аполітично або консервативно.




широкому числу людей у

Процес прийняття рішень




прийнятті рішень

відкритий всередині







комірки, але прихований від







громадськості, більшість рішень







приймаються з урахуванням







внутрішніх правил та рангів




Внутрішні комунікації

Комунікації між спільнотами,

Внутрішня комунікація та рух

(всередині спільнот та між

скоріш за все, короткі,




ними) можуть бути відкритими,

обмежені, захищені та




частково зрозумілими. Члени

закодовані.




можуть постійно переходити

Переміщення членів між




зі спільноти до спільноти, щоб

спільнотами дуже обмежене,




ділитись навичками

але важливо мати можливість







ділитись досвідом




Скоріш за все будуть завчасно

Нема попередніх заяв. Можливо

Дії

заявляти про акції, щоб

лише дезінформація для




привернути увагу людей та

створення умов для майбутніх




преси. Можуть цілеспрямовано

дій. Націлено на ті місця, де




працювати там, де ворог

ворог найбільш слабкий, або




найбільш сильний, чи має

найменш концентрований




максимальну концентрацію







Можуть сподіватись

Нема необхідності шукати

Цілі з урахуванням усього

на підтримку широкої

підтримку більшості. Можливо

населення

громадськості й активізацію

є потреба в нарощуванні




громадян

підтримки тих, хто симпатизує.







Прагнення вберегти населення







від покарання за акції




Відмінності між відкритою та підпільною організаціями помітно в кожному аспекті структури та




діяльності. Деякі з цих відмінностей зібрані в таблиці вище.




Незалежно від того, якою є організація (підпільною чи відкритою), будь-яка група, що веде ефек-




тивний опір, вважатиметься можновладцями загрозою, тому вони намагатимуться порушити її робо-




ту та знищити її.

146

ОСНОВНІ ВИДИ СТРУКТУРИ ОРГАНІЗАЦІЙ
Як у відкритих, так і в підпільних організаціях, існує декілька схем організаційних структур. Ці структури використовувались усіма групами опору в минулому, хоча не всі групи обрали найкращий підхід для своїх ситуацій і мети. Важливо розуміти «за» і «проти», а також можливості низки організа-цій, які входять до ефективного руху опору.
Найбільш проста «одиниця» опору – окрема людина. Окремо взяті люди дуже обмежені у діяльно-сті опору. Відкриті активісти (див. рис. 8-1 а) зазвичай обмежені індивідуальними факторами, такими, як зміни способу життя, споживання продуктів, певних духовних аспектів. Це, як ми вже обговорюва-ли, не відповідає специфіці проблем. Окремо взяті активісти іноді спроможні спричинити великі змі-ни, але зазвичай вони працюють, залучаючи до справи інших людей чи установи. Підпільні активісти (див. рис. 8-1 б) можливо зможуть менше хвилюватися про свою безпеку, оскільки немає кому їх зра-дити чи здати їх таємниці на допиті, але при цьому їх ніхто не прикриває. Підпільні активісти також обмежені в діяльності, хоча вони і можуть займатися саботажем (і навіть усуненням людей, як Георг Ельзер, який майже вбив Гітлера).
Діяльність окремих людей може не потрапити у категорію опору. Джуліан Джексон написав на цю тему свою важливу працю «Німецька окупація Франції»: «Опір все більше підтримувався ворожістю мас людей до окупації, але не всі прояви ненависті можна охарактеризувати як опір, хоча вони і явля-ються необхідною його умовою. Потрібно розрізняти непокору та опір». Ця різниця особливо важлива і для нас.
ТИПИ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ МЕРЕЖ


Джексон продовжує: «Робочі, які ухилялись (від примусової праці), або євреї, які уникали облави, або селяни, які приховували від німців продукти харчування, порушували закон, а їх дії підривали владу. Але вони не чинили справжнього опору так, як це робили люди, які організували втечу євреїв і робочих із примусових робіт. Опір і непокора закону на індивідуальному рівні – це не те ж саме, що кидати виклик владі, що породжує ці закони». Зрозуміло, що у спільноті з’являється безліч варіантів опору.


Найпростіша організована одиниця – це група однодумців. Групи менше 12 людей – це гарний ба-ланс: занадто великі групи мають слабку соціальну ефективність, а занадто маленькі – мають недо-статню кількість членів для виконання важливих завдань. Така невелика згуртована спільнота має свій аналог і в підпільній комірці, й у військовому підрозділі. Спільноти таких розмірів достатньо малі, щоб рішення у них приймались спільно, а, у випадку з ієрархічною спільнотою, – щоб накази переда-


вались швидко та легко.

147


Підпільна спільнота (рис. 8-2 а) має багато переваг для її членів. Члени можуть спеціалізуватися на різних видах діяльності, об’єднувати свої зусилля, разом працювати на спільні цілі та прикривати одне одного. Спільнота також може надавати соціальну та моральну підтримку, якої потребують люди, що працюють у підпіллі. Вони можуть знаходитись у відносній безпеці, оскільки не знаходяться у прямо-му зв’язку з іншими рухами чи підпільними спільнотами. Проте через вельми тісні зв’язки всередині спільноти, якщо один член спільноти видає себе, то, скоріш за все, у небезпеку потрапляє вся органі-зація. Чим більше у спільноті членів, тим більше ризику (тим більше різноманітних відносин потрібно підтримувати). Крім того, оскільки невелика спільнота однодумців обмежена у розмірах, вона обме-жена й у тому, якого масштабу об’єкти вона може уразити, обмежена в географічній своїй діяльності.


Відкриті малі спільноти (рис. 8-2 б) мають такі ж чіткі переваги невеликої спільноти, яка об’єднана спільною метою. Проте вони можуть у більшому ступені розраховувати на зовнішні відносини, як з друзями, так і з активістами. Члени малої групи можуть належати до кількох груп, переслідуючи свої інтереси та захоплення. З підпільними групами інша справа: її члени мають належати тільки до однієї групи, а інакше вони наражають на ризик усю групу.
Очевидна перевага більшості відкритих спільнот полягає у формуванні широких рухів або пере-плетених мереж (рис. 8-3 б). Ці великі, різноманітні спільноти здатні домогтися більшого, хоча їм іноді заважатимуть проблеми з єдністю та координацією, якщо вони розростуться до певного розміру. В соціальних мережах, які формуються природнім шляхом, кожен її член, скоріш за все, буде відділений від інших усього лише на декілька ступенів знайомства.

Це може бути унікальною можливістю для того, щоб ділитися інформацією і знаходити нові кон-такти. Інакше для спільноти, яка змушена враховувати аспекти безпеки, організаційна структура тако-го роду – катастрофа. Будь-який окремо взятий член, що видав себе, може легко видати багато людей. Навіть якщо деякі члени мережі не можуть бути розкриті, сама загальна кількість людей робить роз-криття всієї мережі можливим. Саме сильна сторона децентралізованої соціальної мережі стає жахом




для безпеки підпілля.

148

Підпільні спільноти, які хочуть привести в організацію більше людей, мають користуватися ін-шим підходом. Якщо підпільна мережа піклується про безпеку, то вона складатиметься з визначеної кількості осередків з обмеженими зв’язками із іншими осередками (рис. 8-3 а). Одна людина в осе-редку знайома з усіма членами цього осередку, а також із одним членом іншого, або по одному з кіль-кох. Це дає змогу координувати дії і ділитися інформацією між осередками. Така мережа називається «підроздільна». Всі підпільні спільноти мають запобігати будь-яким зв’язкам із відкритим рухом. Але потрібні й додаткові бар’єри між осередками підпільної мережі.


  • таких мереж є і недоліки. Корисно мати лише один зв’язок між осередками, оскільки якщо один осередок буде розкритий, то важко буде розкрити інші. Але зв’язок при цьому дуже крихкий. Якщо «зв’язний» буде усунений з мережі чи втратить зв’язок з будь-якої причини, то мережа може розір-ватися. Запасний план на випадок втрати зв’язку може знизити потенційну небезпеку, але підвищує ризик. Крім того, неієрархічна структура мережі означає більш важкий вибір цілей і заходів. Чим біль-ше мереж приєднано до робот, тим більша кількість людей має володіти критично важливою інфор-мацією. Але так чи інакше, ці групи можуть бути дуже результативними та працювати злагоджено. Відома «Підземка» була децентралізованою підпільною мережею.

Деякі з цих проблем відкритих і підпільних спільнот вирішуються використанням ієрархічної структури. У підпільній ієрархії (рис. 8-4 а) велика кількість осередків можуть бути з’єднані як гілки




  • пірамідальні структури. Спільноти такого типу мають набагато більший потенціал, ніж невеликі мережі. Їх чисельність підвищує рівень ризику, це потрібно визнати, але цей підвищений ризик мож-на знизити, завдяки спеціальним осередкам контррозвідки, вбудованими в мережу для координації масштабних атак.

Ієрархічна структура відкритої організації розповсюджена та знайома багатьом, частково тому, що така структура дає змогу координувати багатьох людей у досягненні конкретної мети. Як показано (рис. 8-2 б), ієрархія відкритої спільноти сприяє багатьом відносинам між людьми в різних частинах ієрархії. Така відсутність підроздільності (ізольованість) може бути корисною з погляду ефективності. Але не з погляду безпеки.


Існують дуже конкретні ситуації, у яких можлива передача інформації через бар’єр, що огороджує підпільну спільноту. Процес набору нових членів спільноти обов’язково складається зі спілкування з людьми поза спільнотою. Проте ці люди не повинні вести діяльність у відкритих спільнотах і, хоча б спочатку, вони мають знати тільки одну людину в одному осередку організації. Звісно, не існує прямих зв’язків між підпільниками та відкритими спільнотами.


  • деяких ситуаціях односпрямована й анонімна комунікація може подолати бар’єр. Інформатори, які бажають передати інформацію мережі опору, можуть передати її члену внутрішньої служби роз-відки. Проте група розвідки не стане передавати цим людям інформацію про саму мережу чи її членів.

149


Інформація може рухатись і у зворотному напрямку: підпільні спільноти можуть надсилати пові-домлення й інформацію у ЗМІ та прес-центр. Зрозуміло, будь-якого роду комунікація через бар’єр, навіть якщо вважається анонімною, несе за собою ризики. З цього випливає, що її переваги мають перевищувати ризики. Всі наведені приклади спрощені й узагальнені. Групи опору минулого володіли дуже різноманітними варіантами власних структур, заснованих на цих загальних принципах. Їм ча-сто доводилося навмисно ставити під загрозу чи то безпеку організації (яка бере свій початок в сла-бо пов’язаних і децентралізованих осередках), чи то організаційну ефективність (сила якої – в тісно пов’язаних і централізованих осередках).
Незалежно від приналежності до конкретних груп, члени всіх рухів опору можуть бути розділені на п’ять основних категорій: лідери, кадре (професійні революціонери), бійці або активісти на пере-довій, допоміжний персонал і основна маса. Незважаючи на те, що такий розподіл ролей відбувається


  • термінології військової справи, принцип його можна застосувати до будь-яких груп, які сповнені рішучості до сутичок з системами влади і до їх руйнування.

Лідери – це ті, чия робота – організувати і надихнути організацію в якості ідеологів та адміністра-торів, займати посади важливі для ефективного прийняття рішень. В організаціях, де велася боротьба проти авторитаризму, таких, як існуючі до Другої Світової анархістські течії Іспанії, лідери ефективно виступали в ролі кадре (професійних революціонерів). В ілюстрації організаційної структури (рис. 8-5) лідери (або посадові особи) відзначені чорним.


Кадре (іншими словами, професійні революціонери) формують основу організації опору. Незва-жаючи на те, що термін «кадре» найпомітнішим чином використовували комуністи, його також ви-користовують в загальному організаційному сенсі, і особливо у військовому. У своєму початковому військовому значенні, кадре – це «ключова група офіцерів, необхідна для створення та тренування нового військового підрозділу», або, в більш загальному сенсі, «ядро навченого персоналу, навколо якого можливо побудувати і навчити більш чисельну організацію». Кадре (слово описує як групу, так і окре-мих людей) мають навички необхідні, щоб управляти організаціями опору та забезпечувати їх функ-ціонування, вони серйозно ставляться до своєї роботи. Вони виконують свою роботу з опору як про-фесіонали, незалежно від того, як вони заробляють на життя. Більшість тих, хто приймає на себе таку роль «організаторів» у громадах, можна виділити серед інших по їх відданості справі, досвіду та про-фесійній етиці. кадре є організаційним ядром групи, вони роблять те, що потрібно, щоб група йшла вперед, набирала нових членів і навчала їх. По суті, все, що в типології боротьби потрапляє у категорію «нарощування можливостей і діяльності» знаходиться у віданні кадре. Професійні кадре виділяються своєю волею до успіху, відданим професіоналізмом, досвідом та навичками, а також солідним внеском


  • організаційну роботу. Як показано на рисунку 8-5, кадре можуть бути будь-якими постійними чле-нами опору, вони відмічені темно-сірим кольором, проте до їх числа точно входить зображена ліворуч група близьких товаришів, які відбирають нових рекрутів.

Комбатанти (бійці) або активісти передової – це люди, які вступають у безпосередній конфлікт із владою. Одним словом, вони – воїни. До їх числа входять усі, хто працює спільно із організаціями опору, від протестувальників, які сидять на деревах, щоб запобігти їх вирубці, до тих, хто виявляє та видає насильників. Такого роду робота передбачає високий рівень ризику. Як ми вже обговорювали, люди на передовій – це зазвичай невелика, але помітна частина від загальної кількості людей, зайнятих опором. Ця роль може межувати з роллю кадре, проте існують важливі відмінності. Робота на передо-вій може бути більш спеціалізованою, ніж спектр завдань, які стоять перед кадре-організатором, і вона потребує більш вузького досвіду та зони відповідальності. Незважаючи на це, ризик і стрес, що супро - воджують таку діяльність, означають, що не кожен професійний кадре стане професійним бійцем, і навпаки. У деяких людей є сім’ї та діти, які потребують їхньої підтримки, а деякі – просто психологічно не підготовлені до роботи на передовій.


Знайте, що найбільш ефективні борці – це ті, хто готовий віддати своє життя чи свободу.

150


Навіть відкриті активісти, зайняті у відкритих сутичках, можуть опинитися у тюрмі. По суті, вони




  • більшою вірогідністю можуть бути ідентифіковані та заарештовані, хоча і можуть отримати менший, ніж підпільники, термін. Одна людина зі Спільноти Воїнів Могавків одного разу пояснила мені, чому поліція більше боялась його групи: «Вони не бояться нас тому, що ми готові стати до зброї. Вони бояться нас тому, що ми готові померти». Також і багато хто із Чорних Пантер знали, що коли вони ставали в ряди Партії Чорних Пантер (ВРР), то в результаті могли померти чи опинитися в тюрмі. Для них боротьба була того варта.

Допоміжний персонал – це люди, що симпатизують, які в цілому ведуть абсолютно нормальне жит-тя, надають опору моральну та матеріальну підтримку. Їх можна вважати частиною організації опору,




  • можна і не брати до уваги. Вони можуть надавати фінансову підтримку, матеріальні ресурси, приту-лок, житло, транспорт, канали пошуку рекрутів і механізми їх відбору, медичну допомогу та ремонт обладнання. Допоміжний персонал також може передавати інформацію опору, враховуючи і ту інфор-мацію, яка розкриває діяльність окупантів: будівництва, переміщення особового складу підрозділів. Вони також можуть бути кандидатами на більш серйозні ролі. На малюнку 8-5 допоміжний персонал може зараховувати світло-сірі фігурки людей, пов’язаних з рухом, що виступили в ролі інформаторів, або ведучих журналістську та піар діяльність, при цьому вони не частина формальної організації.

Основна маса складається з людей, які підтримують опір або симпатизують йому, стежать за його діяльністю, але не залучені в діяльність організації і не надають прямої матеріальної допомоги. Люди, які читали підпільні газети в окупованій Франції могли бути частиною цієї групи. Основна маса за-звичай підтримує опір у більш узагальненому, розмитому розумінні, обговорюючи питання з друзями




  • сусідами, що підвищує сприйняту популярність і легітимність. Вони також можуть ділитися один з одним літературою або іншими цікавими матеріалами. Відкриті організації іноді залучають основну масу до кампаній зі збору коштів. Основна маса, зазвичай, є тією базою, з якої ведеться набір рекрутів.

Французький Опір часів Другої Світової вчить нас, як створити і організувати опір і рух опору. Історик Джуліан Джексон зауважує, що до Другої Світової існувало мало рухів опору, прикладу яких можна було слідувати, рухи звільнення були за своєю природою більш націоналістичними або анти-колоніальними і часто не мали підпільного компоненту.


151


Що слово «опір» означало для них? Тут потрібно відкинути вбік романтичні образи, банальні фрази «він став частиною опору», тому що це взагалі не можна застосувати до 1940 і 1941 років. Перш ніж до опору можна було приєднатися, сам опір ще потрібно було винайти.
Джексон продовжує: «Структури все ж з’явилися, але поступово і на їх основі з’явилися два різних види організацій: мережі... і рухи. Мережі створювалися для виконання конкретних військових завдань: збір інформації, саботаж, організація шляхів втечі» тощо. «Деякі мережі розвинулися із спонтанних починань місцевого рівня», а інші «були створені з нуля агентами, надісланими з Лондона. ... Заради безпеки, ці мережі повинні були бути строго поділеними на загони і організовані в ієрархічну структу-ру». Вони не видавали газет, тому що найпершим пріоритетом була секретність. А для рухів, газети навпаки були головними у їхньому існуванні. Вони, звісно, збирали інформацію і шукали зв’язки поза Францією, але їх пріоритетом була робота з французьким населенням: пробудити його від летаргічно-го сну, щоб у результаті спонукати до діяльності й організувати її.
Очевидно, ці мережі та рухи в цілому аналогічні підпільним і відкритим структурам, які ми опису-вали раніше. Частково, різниця в тому, що французьке населення чітко розуміло, що воно знаходилося під окупацією і симпатизувало Опору, тому він зміг скористатися структурами, прихованими від очей німців. Також їм вдалося організуватися в групи, структурно подібні до відкритих груп. Фактично, у багатьох районах півдня Франції, яка не перебувала під безпосередньою окупацією Німеччини, рухи Опору були для людей чимось на зразок загальновідомої таємниці. Розповідають про людей, які захо-дили в будівлі, де видавалися газети, й успішно дізнавалися, як пройти до «штабу Опору». Звісно, такі відмінності були не дуже явними для людей, які намагалися навчитися організовуватися в опір окупа-ції. Різниця між рухами і мережами викристалізувалася поступово. Перші борці Опору просто робили все можливе. Група Музеє де’Льом почала потайки вивозити втікачів-в’язнів у Вільну Зону, тобто на південь Франції, потім зайнялася збором інформації, а потім вони заснували газету. Теоретично, вони


  • мережі перетворилися в рух, але на той момент таких відмінностей ще не існувало. Як тільки мережі стали більш професійними і почали отримувати допомогу з Лондона, членам мереж було заборонено брати участь у рухах. Попередні декілька слів дійсно варто перечитати кілька разів. Французький Опір визнавав необхідність непроникного бар’єру між відкритою і підпільною діяльністю.

Існування такого бар’єру очевидно завдяки багатьом аспектам їх організації. Як зауважує Джексон, «різниця між мережами і рухами була дуже глибокою. Мережі були більш спеціалізованими, таємними та, як правило, маленькими: ефективність і безпека можуть стати жертвами зайвої чисельності. Рухи,




  • іншого боку, намагалися максимально наростити свою кількість. Мережі носили таємничі імена на кшталт «Алі-Франс», «Джейд-Фітцрой», «Кавьяр», «Брутус» або «Комета», а назви рухів говорили самі за себе: «Звільнення», «Захист Франції», «Опір».

Мережі, що були окремими одиницями, меншими за розміром, по-різному набирали рекрутів і визначали цілі. Склад підрозділів з погляду представників різних соціальних верств також міг варію-ватися. Деякі спеціалізувалися на проникненні в конкретні установи, як мережа Аякс, яка набирала рекрутів серед поліцейських. Інші мережі, такі як Джейд-Фітцрой, набирали рекрутів вроздріб: її чле-нами ставали працівники залізниці, листоноші, власники гаражів, префекти поліції, перукарі, ресто-ратори, жандарми, лікарі, адвокати, священики, студенти та інженери.


Члени опору визнавали, що цілі організації визначаються її структурою та іншими характеристика-ми. Це стало особливо зрозуміло, коли минуло кілька років окупації, до моменту, коли Опір зумів поз-бутися деяких своїх ранніх вад. У 1942 році, як зазначає Джексон, лідер Опору Крістіан Піно виділяв два види Опору: військовий опір – може вестися тільки справжньою таємною армією, складається з людей, готових зробити конкретні кроки з конкретною метою. Політичний опір – створюється кожним французом у межах його нормального життя. Перше зобов’язує до ієрархії, дисципліни і секретності, несумісної з масовим рухом; друге залишає багато на вибір активіста». Неможливо сформулювати цю ідею ясніше.

152


Мережі та рухи ростуть і набирають членів по-різному. Мережі ведуть діяльність приховано, а набір
– гранично винахідливо, рухи можуть дозволити собі набирати людей, ризикуючи при цьому менше. Вони також можуть об’єднуватися з іншими рухами та не сильно хвилюватись про можливість інфіль-трації (проникнення ворожих агентів). І саме це і сталося. З ростом Опору різні, незалежно засновані рухи, поступово об’єднувалися. У 1943-му три найбільші організації домовилися про злиття в одну і це було дуже корисно для їхньої основної діяльності на той час: для друкування газет і пропаганди.
Рухи були не пристосовані для деяких видів діяльності, але вони все ж були важливою частиною Опору. Кількість їх членів зросла, а досить висока масовість руху означала, що вони могли дозволити собі спеціалізацію окремих людей на конкретних видах діяльності. Кожен підрозділ мав людей, які займалися виготовленням фальшивих документів, соціальну службу, що допомагала сім’ям заарешто-ваних членів, відділ, відповідальний за збір розвідників і парамілітарний загін тренування новобран-ців». Однак важливо зауважити, що дві гілки Опору навмисно працювали так, щоб взаємно допов-нювати одна одну. Люди в мережах визнавали критичну важливість рухів, а рухи визнавали найвищу важливість підпільних мереж. Піно описував два різних типи організацій, які працюють паралельно, а не одне проти одного.
Потрібно визнати, що це не завжди було так. На ранніх етапах Опору, французи не надто добре уявляли собі, що було б якісною протидією окупації. Як часто трапляється з людьми, яким бракує ефективної організації для діяльності опору, багато хто з них схилявся до індивідуальних і особи-стих способів вираження невдоволення. На початку війни деякі навіть стверджували, що елегантність парижанок була формою опору німцям. Коли ми озираємося в минуле, це може здаватися смішним, але, коли у людей немає реальних варіантів дій, вони хапатимуться за все можливе. Таке саме явище виявилося і в максимальній концентрації на «духовному» опорі в деяких рухах, тобто вони вірили, що французам не варто активно чинити опір німцям, а варто, навпаки, сфокусувати увагу на своїх душах. Чи не здається це знайомим?


  • 1941 році, через рік після початку окупації, велика частина рухів опору почали протиставляти їй насильство і навіть саботаж. Згодом прийшли зміни. Опір ріс, а також зростала і кількість, і різно-манітність нападів проти окупантів. У 1943 році мали місце тисячі актів саботажу, а вбивство стало відносно регулярним явищем. Джексон зазначає: «Така радикалізація Опору вплинула навіть на та-кий рух як «Захист Франції», який спочатку віддавав перевагу ідеї духовного опору. Католицькі погляди його лідерів означали обережне ставлення до насильства. Але в листопаді 1942 року газета цього руху проголосила, що обов’язок кожного є носіння зброї, а рік по тому вона схвалила вбивство окремих лю-дей». Видатний лідер того руху навіть написав статтю «Обов’язок вбивати», яка в деталях переконува-ла людей у необхідності знищення німців і колаборантів. Відносно до поліції, яка допомагала німцям, і особливо членів керованої нацистами воєнізованої організації, він закликав «винищувати їх, вбивати їх, як скажених собак ... знищувати їх, як знищують паразитів».

Така зміна настроїв знову і знову повторюється в різних рухах опору. Вони починають з відокрем-лених дисидентів і «лідерів», бояться власне опору та віддають перевагу змінам на особистому рівні, потім вони перетікають в об’єднані спільною метою невеликі групи, які вдаються до нових або ризико-ваних прийомів, і нарешті вони переростають у масові політичні рухи та мережі, які здатні мобілізува-тися і наносити жорсткі удари. Незважаючи на те, що спочатку Опір був повільним, згодом він почав розростатися з прискоренням. Це зростання було зумовлене тим, що багато французів побачили шлях до перемоги. Джексон ділиться спостереженням: «Помітне зростання Опору припало на той період, коли все більше здавалося, ніби німці програють війну. Це не означає, що людей, які приєдналися з за-пізненням, варто зарахувати до опортуністів. Поки німці слабшали, вони ставали небезпечнішими: зростання опору було наслідком отриманих варіантів, а не опортунізму». В ході експансії Опору на-віть рухи перейшли від пропаганди до військових дій і партизанської боротьби. Коли сили союзників висадилися в Нормандії, щоб почати звільнення Франції методами звичайної війни, їм допомагали члени Опору, які виступали в ролі провідників, а також робили партизанські атаки і масовий саботаж.


153


Опір ріс відносно повільно, поки не почало здаватися, ніби Німеччина може зазнати поразки. Тут легко проводити аналогію з нашою ситуацією. Тріщини на фасаді будівлі промислової цивілізації надихають зростання опору. В ході подальшого обвалення системи, опір стане більш реалістичним, ефективним і необхідним.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   33

Схожі:

Глибинний екологічний опір iconЛекція №1 Тема Наука про опір матеріалів. Основні гіпотези І передумови. Предмет І завдання науки про опір матеріалів
Опір матеріалів – це наука про інженерні методи розрахунку на міцність, жорсткість І стійкість елементів машин І споруд
Глибинний екологічний опір iconТема. Культура І духовне життя в Україні в роки непу
Політика більшовиків у царині культури. “Українізація”. Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Опір “українізації”
Глибинний екологічний опір iconЖиття, віддане словесності
Максима Рильського нсп україни. Подвижник Франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, науковець, перекладач, критик та історик...
Глибинний екологічний опір iconКурс лекцій до виконання самостійної роботи студентів з кредитного модуля «екологічний моніторинг»
«Комп'ютерні науки та інформаційні технології» спеціалізації «Інформаційні технології моніторингу довкілля»
Глибинний екологічний опір iconВиховний захід «планета захворіла» (екологічний журнал) Мета
Землі, плакати «Природа – наш спільний дім»; вислів М. Пришвіна про природу «Рибі – вода, птиці – повітря, звірю ліси, степи, гори....
Глибинний екологічний опір iconК. Д. Ушинського “шхуна “колумб”: поетика закритого твору
Лахтак”, “Шхуна Колумб”, “Мандрівники”, згодом роман “Глибинний шлях”. Молодого письменника насамперед турбувало питання якісного...
Глибинний екологічний опір iconНаказ №1072 Про проведення міського освітнього проекту «Екологічний марафон»
На виконання Програми охорони навколишнього природного середовища м. Суми на 2016-2018 роки, з метою проведення освітньо-інформаційних...
Глибинний екологічний опір iconОсвітній проект «в світі дерев»
Представляємо до вашої уваги освітній екологічний проект «В світі дерев» алгоритм роботи щодо ознайомлення з деревами найближчого...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон Василь Шкляр
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка