Глибинний екологічний опір



Сторінка18/33
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.85 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   33

Питання: А цивілізація не відновиться?
Деррік Дженсен: У мене є декілька відповідей на це питання. Перша відповідь – ні, це буде остаточ-не знесення. Легкодоступних покладів нафти вже не існує. Ще одне століття – і нафти вже не буде. Ще одне століття – і природного газу вже ніколи не буде. Не буде бронзового або кам’яного віку. Не буде високих кораблів, адже ще дуже-дуже довго не буде високих дерев. Ця культура зруйнувала так багато, що підстав для побудови подібної цивілізації більше немає. Ґрунтів більше немає. Ні, вже ніколи не буде такого підйому цивілізації. Можуть бути окремі люди з високою думкою про себе, які збережуть невеликі цивілізації, але вже ніколи не буде такого, як зараз.
Друга відповідь. Я взагалі думаю, що питання некоректне. Це, як якщо б ви прокинулися посеред ночі від виючих сирен, криків сім’ї, яку ґвалтують, подивилися вгору в обличчя чоловіка з сокирою, який стоїть над вами, а потім повертаєтеся до Вашого партнера, який лежить поруч, і питаєте: «Дорога (дорогий), як нам зробити так, щоб вбивці з сокирами завтра не вломилися до нас в будинок?». У нас криза і нам потрібно розбиратися з нею. Хотів би я, щоб у нас був час подумати на дозвіллі, чи не по-встане ця цивілізація знову, але це недозволена розкіш. Зараз завдання – зупинити вбивство планети цією культурою. Ті, хто прийдуть після нас, ось вони нехай хвилюються з цього приводу.
Це питання нагадує мені ще одне питання, яке мені одного разу поставили: « Скільки ти думаєш нам залишилося?». Я просто показав рукою на дівчину, що стояла поруч, і сказав: « Припустімо, що її по-звірячому катують у тій кімнаті. Ми чуємо її крики. Скільки ще часу потрібно дати мучителям, перш ніж ми повинні почати діяти?». Жорстока несправедливість оточує нас вже сьогодні. Ось прой-шов один день і зникло 200 видів живих істот. Скільки часу їм залишалося? Ні секунди. Для них не стоїть питання, чи повстане цивілізація знову. Питання в одному: що ми можемо зробити зараз, щоб їх захистити? Ми бачимо зло, і ми повинні його зупинити.

154


РОЗДІЛ 9:

shape 54shape 55shape 56shape 57shape 58


ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ
АРІК МАКБЕЙ
«При однаковому розумі боягузливість тисячекратно шкідливіша за відвагу»
Карл фон Клаузевіц, стратег

Точно так само, як відкриті та підпільні групи по-різному організовуються, так само вони і по-різ-ному працюють. Метод прийняття рішень в групі має вирішальне значення і впливає на те, як ця група робить все інше. Є ціла низка методів прийняття рішень, яка зараховує все: від загального консенсусу до воєнізованої ієрархії. Більш відкриті та демократичні методи вже в крові тих, хто має досвід участі в прогресивних рухах. І цьому є причини: методи загальної участі можуть ефективно підключати людей




  • різним досвідом в єдиний громадський рух і можуть допомогти нам перемогти такі перекоси влади як, наприклад, сексизм. Але незважаючи на свою привабливість, модель консенсусу (коли для прий-няття рішення потрібно схвалення всіх) не підходить для всіх видів опору.

Більш авторитарні методи прийняття рішень (корпоративні або військові ієрархії) поширені з од-нієї причини: вони дають змогу досягати запланованого. Ієрархії можуть сприяти зловживанню влади, але вони ефективні в справі виконання поставлених завдань. І якщо ми хочемо ефективності нашого опору, то нам потрібно вирішити, які завдання ми хочемо виконувати та обрати процес прийняття рішень, який підходить для цих завдань.


Уявіть, що група людей організовується, щоб запобігти появі нової уранової шахти в своєму ре-гіоні. Їм потрібно поділитися ідеями про те, як ефективно організуватися, їм потрібно залучити до справи безліч людей з різним життєвим досвідом, і вони повинні навчитися працювати злагоджено, щоб спільно працювати у ворожій атмосфері. Принципи прийняття рішень, засновані на відкритій і загальній участі – такі, як консенсус – можуть бути прекрасними для такого роду ситуацій, тому що люди намагаються залучити у процес всю групу, черпати із загальної мудрості; намагаються, щоб ко-жен учасник групи відчував себе частиною проекту. Однак уявімо собі французьку групу Френч Макіз, які намагаються саботажем домогтися того самого. Якщо в ході завдання з’явиться СС, ви уявляєте, як наші борці за свободу сідають в гурток і обмінюються думками? Можете уявити, як П’єр блокує рішен-ня відкрити у відповідь вогонь через те, що Жульєт помилково не включила його в список промовців? Уповільнені, загальні збори – це не страшно, коли ставки невисокі, але тривалим дискусіям не місце в умовах, коли мова йде про життя та смерть.
Дві ключові проблеми: інформація і своєчасність. Підпільні групи опору повинні зберігати секрети та миттєво приймати рішення в екстрених випадках. А у найбільш авторитарних системах тільки одна людина повинна володіти всією інформацією, і вона не може обговорювати завдання ні з ким. Таким чином інформація не поширюватиметься, а рішення прийматимуться швидко. У найбільш відкритій для загальної участі системі, кожен учасник групи має доступ до всієї значущої інформації, потрібен час, щоб обміркувати, обговорити, і прийти до одностайної згоди у вагомих деталях. Тут секрети збері-гати важко, а приймати важкі рішення швидко – практично нереально. Як тільки група розростається до певного розміру, колективне прийняття рішення стає практично нереальним.

155


На щастя, немає необхідності в усіх обставинах користуватися одним підходом. Існує ціла низка варіантів, і всі вони застосовувалися успішними рухами опору в різних обставинах. Постійна рангова структура – це основна система прийняття рішень у військових. Існує організована ієрархія, де люди отримують звання і визнається командна вертикаль. Військові та воєнізовані організації користують-ся таким підходом, оскільки він працює навіть при дуже важких обставинах. Практично в кожній си-туації є людина, яка несе відповідальність за прийняття рішень, щоб гарантувати ефективність групи


  • умовах, коли на обговорення часу немає. Недоліки такої системи очевидні. Зловживання владою, посилення чинних ієрархій, звужене коло людей-аналітиків – це все потенційні невдачі, проти яких повинна працювати ієрархія.

Ієрархію можна реалізувати в будь-якому масштабі, при цьому гарантувати, що кожен член групи виявиться якомога ближче до командування. Це неможливо при використанні консенсусу, масштаби якого важко і нарощувати, і використовувати в екстрених ситуаціях. Головне, що потрібно засвоїти, це те, що деякі види опору можливі тільки тоді, коли працює ієрархія. Такий урок дали нам різні групи,




  • Африканського Національного Конгресу і до первісної ІРА. Якщо хтось не може приймати складні рішення в позаштатних ситуаціях, то люди гинуть. Це неприємна новина для тих, хто бореться проти ієрархії і нерівності, але сенс в тому, що люди вибирають той опір, в якому самі беруть участь. Якщо Ви не терпите командного підпорядкування, виберіть іншу групу. Просто потрібно пам’ятати: деякі шляхи опору відкриті тільки особливого роду групам.

Динамічна рангова структура – це ієрархія з однією лише різницею, що ієрархія непостійна. Тобто коли група фактично працює у позаштатному режимі, одна людина може віддавати накази, а весь ін-ший час група може працювати на основі принципу загальної участі. Такий підхід є компромісом між описаним вище жорстким варіантом і варіантами відкритої участі, які описані нижче. У минулому деякі команди піратів дотримувалися подібного способу: їх «капітани» вибиралися командою і мали повну владою під час битви. Повсякденні справи координував квартирмейстер. А якщо команда була незадоволена будь-ким з них, то вони могли поставити питання на голосування, крім випадків, коли корабель опинявся у гущі бою.


Динамічна рангова структура піддається збільшенню до будь-яких масштабів, так само, як і будь-які перманентні рангові структури. Компроміс полягає в тому, що, хоча така схема практична для позаштатних ситуацій, вона не обов’язково ефективна в справі побудови великих мереж, у їх коорди-нації і комунікації, оскільки «лідери» можуть змінюватися. Також важко управляти інформацією за принципом «кожен знає тільки необхідне», якщо змінюються люди, яким належить знати.
Прийняття рішень більшістю – це якісна система для «демократичних» груп, або для таких, які за-надто великі й різноманітні, щоб користуватися методом консенсусу. Майже всі знайомі з таким підхо-дом, отже, його легко застосовувати. Звісно, проблема з ним у тому, що всі повинні володіти знаннями


  • досвідом в конкретній справі, з питання якої приймається рішення. Такою може бути солідна підста-ва для роботи невеликих згуртованих груп однодумців, але набагато менш корисною для підпільних мереж. Цей метод, крім того, дуже повільний для критичних ситуацій.




    • межах підходу під назвою «консенсус», кожен член групи повинен погодитися, щоб рішення було прийнято. (Деякі члени можуть утриматися, існують також інші варіанти, але в цілому працює консен-сус саме так). Це прекрасний спосіб зробити так, щоб кожен був втягнутий у процес прийняття рішень




  • в обговорення, а також прекрасний спосіб розваги для всіх потенційних членів. Цей метод також займає тривалий час, іноді дуже тривалий, оскільки важливо обговорити всі деталі. Чим більше людей у групі, чим більше розрізняються їхні погляди, тим важче домогтися консенсусу. Крім того, консенсус вимагає, щоб у всіх задіяних людей був доступ до всієї можливої інформації.

Ці фактори означають, що консенсус погано підходить для серйозної підпільної роботи і він взагалі не працює в критичних ситуаціях. Жоден з цих методів ані поганий, ані хороший, вони просто зручні




в різних обставинах. А іноді одна і та ж група буде в різні моменти часу застосовувати різні методи.

156










Навіть підпільна група може застосувати консенсус або голосування, щоб вирішити деякі загальні питання, що стосуються стратегії та мети. Вони можуть призначити одну людину, як відповідальну, яка прийматиме тактичні рішення в разі виникнення екстремальної ситуації. Всі ці варіанти можуть застосовуватися в опорі. Фокус в тому, щоб знати, коли і як.
Питання: Чому мені потрібно вживати масштабні дії проти системи, при тому, що майже ніхто цього не робить, особливо у розвинених країнах?
Деррік Дженсен: Тому що наш світ вбивають. І оскільки громадяни так званих «розвинених країн» перш за все отримують від цього вигоду. Це не справа бідних – бути на передовій знову. Це не справа корінних народів – виходити на вогневий рубіж. Природі нічого робити на передовій. Ми отримуємо блага цивілізації і зупинка системи – наша відповідальність.
MEND (Рух за Звільнення Дельти Річки Нігер) змогли скоротити видобуток нафти на 30-40% у Нігерії. Вони вчинили так, бо люблять свою землю і не можуть терпіти, коли її знищують. Ми маємо набагато більше ресурсів у нашому розпорядженні. Наша відповідальність – використати ці ресурси та привілеї, щоб припинити вбивство планети.

157


РОЗДІЛ 10:

shape 59shape 60shape 61shape 62shape 63


ЗАЛУЧЕННЯ ПРИХИЛЬНИКІВ АРІК МАКБЕЙ
«Коли запитали, хто завтра піде в суд, я підняла руку. Я підняла руку настільки високо, наскільки могла. Вважаю, якби в тому був сенс, то мені було б трохи страшно, але як в цьому міг бути сенс? Вони могли мене тільки вбити,


  • здавалося, ніби вони тільки це і робили: потроху, раз за разом, скільки я себе пам’ятаю.»


Фанні Лу Хаммер, лідер боротьби за громадянські права
Методи розширення організації можуть відрізнятися залежно від того, підпільна група або від-крита, як вона організована, яку роль виконує. Насправді, існують два види залучення нових членів: організаційний і персональний. В організаційному вже існуюча організація знаходить і залучає нових членів. У персональному вербуванні неорганізовані дисиденти (незгодні) знаходять одне одного й ор-ганізовують групу опору. Коли опір розрісся, тоді може процвітати організаційний рекрутинг. Якщо опір проявляє себе рідко, а стеження є поширеним явищем, дисидентам зазвичай потрібно шукати одне одного напряму. Згадаймо, що рух опору можна розділити на п’ять підгруп за ролями: лідери; кадре, або професійні революціонери, що формують основу руху; бійці, або інші активісти передової; допоміжний персонал; основна маса людей.
Лідери, якщо їх взагалі потрібно шукати, швидше за все знайдуть одне одного самі на ранньому етапі або будуть набрані в рядах самої організації (особливо в підпіллі, бо це очевидно: вони знайомі, досвідчені, їм можна довіряти). Кадре та бійці або активісти передової відбираються при особистій зустрічі, проходять перевірку на благонадійність і навчання. Набір таких людей може вимагати маси ресурсів, але така відданість необхідна: кадре формують основу організації як професіонали опору, повністю віддаючи йому себе, а бійці – формують передову.
Допоміжний персонал набирати легше, тому що від них потрібно менше відданості групі, а процес відбору може бути простішим, бо вони не обов’язково повинні мати доступ до повної інформації і організаційних особливостей, як люди всередині організації. Однак, зазвичай, потрібно підтримувати свого роду особистий контакт, як мінімум, щоб почати відносини. Основна маса не вимагає набору, тому що вони підтримують опір з огляду на їх власні обставини і переживання, в поєднанні з пропа-гандою і рекламою руху. Інформаційна робота з охоплення основної маси може проводитися через такі канали комунікації, як книги, газети тощо, щоб, як наслідок, для «набору» були потрібні міні-мальні зусилля, але вони при цьому можуть забезпечувати опір слабкою або нульовою матеріальною допомогою. Однак, вони можуть на прохання опору зробити певні дії та взяти участь в актах ухилення або неспівробітництва з можновладцями.
Як набирати членів? Є різні способи. Відкритим, легальним групам легко цим займатися, тому що набір нових членів підкріплює їхні сильні сторони. Їм відносно легко займатися пошуком нових членів


  • піаром своїх переконань і акцій. Звісно, саме з цієї причини вони більше ризикують проникненням ворожих агентів. Підпільним групам потрібна більш складна система набору, в основному, з причин безпеки, і у них набагато менша соціальна база для пошуку рекрутів. Все це приводить нас до однієї 158

Більшість людей, які хочуть змінити цей світ, починають з малоризикованих, легкодоступних за-нять на кшталт петицій і написання листів. Коли виявляється, що такі методи не працюють, активісти можуть піти на ескалацію діяльності до протестів, блокад і актів громадянської непокори. Можливо,


  • ході протесту вони отримують сльозогінний газ в обличчя або побої від поліції і тоді вони можуть стати більш радикальними. Якщо їхня діяльність їм досить важлива, то вони будуть продовжувати підвищувати рішучість дій до тих пір, поки вони не почнуть щось реально змінювати. Крім тих ви-падків, коли їх проблема достатньо популярна, щоб її можна було вирішити юридичними заходами, активісти наштовхуються на стіну, що робить подальшу ескалацію незаконною або небезпечною. А ось тут парадокс: відкритий активізм опирається на залучення уваги громадськості. Люди, які були найбільш запеклими, постійними й успішними в підвищенні усвідомленості населення - ті самі люди, яким вистачає самовіддачі та енергії для підпільної діяльності — часто виявляються тими, хто най-більше за всіх ризикує, йдучи в підпілля.

Люди, що живуть в групах, які зазнають відкритого переслідування, не мають привілеї незнання і швидше за все радикалізуються раніше і більш масово. Однак в суспільстві тотального стеження це не змінює нашої фундаментальної проблеми: процес войовничої радикалізації обов’язково призводить до контрпродуктивної уваги до радикального через те, що більшість людей просто не вдаються до вой-овничих дій доти, поки вони особисто не перепробують менш руйнівні та ризикові варіанти. Таким чином, більшість найдосвідченіших і серйозних членів відкритого опору виявляються відрізаними від подальшої ескалації.


Ідеального рішення цієї проблеми не існує. Серйозний опір означає ризик. Кожен член повинен сам вирішувати на якого рівня ризик він готовий піти. Потайливість – часткове вирішення питання. Людина, яка думає про те, щоб серйозно працювати в підпіллі, повинна уникати того, щоб яскраво показувати себе в якості видатного войовничого активіста: важливо не привертати надто багато уваги заздалегідь. Це не значить, що людям варто перестати бути активістами або перестати вести політич-ну діяльність, але войовничість у відкриту тотально протипоказана при роботі в підпіллі.
Цей парадокс має бути вирішеним у кожної з окремо взятих громад опору, де є культура опору. Ми повинні запропонувати альтернативу традиційним шляхам радикалізації. Ніж просто йти протопта-ним шляхом, активісти, що подають надії, повинні дізнатися про важливий вибір між відкритим ру-хом і підпіллям. Активісти можуть обговорити такі варіанти в тісному колі друзів без планування кон-кретних акцій (що може нести за собою додатковий ризик). При чому, це правило працює незалежно від того, чи рух має намір використовувати насильство. Як ми вже обговорювали, репресії наступають тоді, коли рух ефективний, незалежно від тактики: подивіться на Кена Саро-Віва (Ken Saro-Wiwa).
Більш того, ми припускаємо, що успішний рух спротиву зростатиме, залучатиме все більше уваги


  • просуватиметься до все більш войовничих методів за необхідності. Саме зростання руху залучати-ме все більше уваги і впроваджених агентів зі спецслужб. Це означає, що будь-який рух опору, який розраховує зрештою досягти своєї мети, повинен мати на озброєнні низку відмінних заходів вже на початку своєї діяльності. Через те, що ситуація значно погіршується через електронні методи спосте-реження, ми – радикали – знаходимося в певному відставанні.


ЕТАПИ НАБОРУ
Існують три основні етапи набору. Перший – рекламування або пошук потенційних кандидатів, у ході якого група намагається увійти в контакт з ними і розповісти про рух.
Друга – це перевірка і відбір, де наявний список кандидатів звужується до кращих рекрутів. На тре-тьому й останньому етапі цим рекрутам пропонується навчання та входження в організацію. Ці базові прийоми можуть бути застосовні як до воєнізованих груп, так і до бізнесу, до соціальної установи або групи опору.

159


Рекламування
Метод рекламування залежить від кількості необхідних для нього людей і навичок, здібностей, які їм необхідні. Для протестів руху потрібна велика кількість людей без особливих навичок. А в цьому випадку набір прямо на місці у вигляді прямих закликів, за допомогою «сарафанного радіо», постерів тощо може непогано спрацювати. Однак, якщо потрібні особливі навички і властивості, потрібно піти


  • знайти цих людей, часто в найвіддаленіших частинах руху опору (як от в середовищі допоміжного персоналу або в основній масі). Рекрутери відкритого руху можуть шукати нових членів різноманітни-ми методами. Вони дивляться, хто і як робить свою роботу, просять допомогти волонтерів, і просять рекомендацій у товаришів і колег. Підпільні колеги теж можуть чинити так само, але більш витончено, що ми незабаром обговоримо. Як тільки кандидата знайдено, робота рекрутера полягає в тому, щоб зробити презентацію. Гарна презентація складається з чотирьох частин.

По-перше, рекрутер повинен торкнутися найголовнішого і пояснити переваги участі в опорі. На ін-дивідуальному рівні, як уже обговорювалося, рекрутер може намагатися дивитися за межі матеріальної винагороди та робити акцент на соціальні бонуси (приналежність до згуртованої громади зі схожими переконаннями і поглядами), самооцінка та реальні досягнення (реальні справи, зміни в реальному світі, досягнення того, що може тільки група), і самореалізація (надати свої обдарування й таланти, реалізувати свій людський потенціал у рядах опору, креативно відповідати на важкі ситуації, що кида-ють виклик тощо). У вербуванні можна також робити ставку на мету: все, від власної значущості для локального товариства до спасіння місцевої флори і фауни, від побудови більш рівного суспільства до припинення руйнування планети.


Спілкування з людиною, що має досвід у створенні організацій, може допомогти переконати кан-дидата. Наприклад, Нацгвардія США збільшила ймовірність набору використовуючи людей, що мали реальний досвід роботи за кордоном. Як альтернатива або як доповнення до цього, вербувальники можуть використовувати особисті свідчення інших членів, де вони пояснювали б переваги участі. У більшості груп опору не буде грошей на зарплати, але якщо запропонувати деякі бонуси і привілеї, у прийнятному еквіваленті, то це може сприяти вербуванню.
Бард О’Нейлл перераховує 7 методів, якими революціонер і повстанці можуть намагатися розши-рити базу підтримки. Ці методи можуть бути застосовні як в підтримці громадськості в цілому, так і до вербування членів зокрема. До їх числа входять:
Харизматична привабливість, коли революціонери привертають людей переконанням, наприклад, силою особистості харизматичного лідера.
Езотеричні заклики ставлять революцію в контекст ідеології та зазвичай спрямовані на більш ро-зумних і освічених людей. Езотеричні заклики роблять акцент на стражданнях людей.
Атаки, спрямовані на можновладців, які Бард називає «тероризм», допомагають демонструвати слабкість уряду.
Провокації репресій з боку уряду, щоб віддалити людей від уряду і показати, що уряд поганий. Демонстрація власної могутності революціонерами, силою і/або громадськими й адміністративни-
ми послугами населенню.
Примус або погрози, щоб змусити людей допомагати.
При тому, що всі ці варіанти цікаві в широкому стратегічному сенсі, перші три безпосередньо ма-ють відношення до індивідуального вербування.
По-друге, заклик повинен торкнутися глибокого емоційного рівня, а не просто викликати згоду з ідеями. Багато людей знають, що проблема є, але нічого при цьому не роблять. Щоб людина взялася за справу, потрібен особистий емоційний поштовх. Сучасні нейрологічні дослідження показують, що ми приймаємо неусвідомлені рішення задовго до того, як знаходимо логічне обґрунтування цих рішень. Вербувальники шукають нечисленну меншість, схильну до опору. Вони не повинні створювати нові почуття, їм потрібно викликати в людині ті почуття, що вже існують.

160


Правильні кандидати вже хочуть чинити опір, але часто пригнічують бажання тому, що їм не вис-тачає методу ефективно реалізовувати його. Приєднання до опору дає змогу кандидатам знайти спосіб реалізувати своє глибоко вкорінене прагнення зробити світ кращим. Для деяких тільки одна думка, що вони можуть стати частиною ефективної групи опору, пройти тренінги та працювати з однодумцями, дає наснагу. В інших – великий резонанс буде викликаний через акцент на великих цілях та історич-ному контексті.
По-третє, вербувальники повинні працювати з тим, що турбує та тривожить. Як про це вислови-лися експерти з вербування Мак-Керлі і Вайнярд, «усуньте ті причини, через які вони говорять «ні»». Очевидно, у вербувальника повинні бути заготовлені відповіді на стандартні заперечення. Кандидатів може хвилювати ступінь ризику, пов’язаного з діяльністю, з ким вони будуть працювати, їх роль у групі, те, як їх будуть тренувати, що буде з їх стосунками з друзями і близькими, питання безпеки, зобов’язання по часу. Вербувальники можуть почати з того, що попросять про мінімальну участь, на-приклад, про чергування на якомусь заході.
Деякі люди можуть сказати, що вони занадто зайняті, але я підозрюю, що більшість симпатиків не виявляться занадто зайнятими, щоб знайти час для того, що їм здається значущим. Мало хто, кому небайдужа планета, відмовилися б від шансу зробити щось ефективне. Але ще в цьому є видима різ-ниця між допоміжним персоналом і кадре. Допоміжний персонал включається в діяльність опору без помітних порушень свого звичного розкладу. Кадре живуть заради опору, знаходять час і жертвують особистими інтересами, якщо це потрібно для опору. Це може означати відмову від телевізора, життя в мінімалізмі, відмову від дітей тощо. І нарешті, вербувальник пропонує кандидату наступні кроки. Вер-бувальник може захотіти організувати подальшу зустріч або особливу процедуру для продовження співпраці. Відповідальність за наступний крок лежить на вербувальнику. І хоча вербувальник повинен постійно уважно ставитися до того, як себе почуває кандидат, він також повинен запропонувати кон-кретні способи початку практичного ведення діяльності.
Відволічемося трохи, перед тим, як продовжимо. Вербування – лише один бік у рівнянні, що дає кількість членів. Інший бік – показник утримання активістів. Є багато факторів, які допомагають ак-тивістам продовжувати діяльність. Успіх, товариство, відчуття прогресу. Однак існує рівно стільки ж причин і для втрати членів. Одна з них – відсутність звичайної турботи про людей. Активістам потріб-на моральна й емоційна підтримка, особливо, коли все йде не кращим чином. Це стає обов’язком кож-ного, особливо, якщо для цього немає спеціально призначеної людини. Також ми втрачаємо людей, якщо не цінуємо їх. Мало активістів отримують за свою діяльність гроші, а багато кампаній можуть виявитися тривалими.
Деякі люди здатні ефективно діяти зі своєї ініціативи, і цих людей потрібно цінувати та підживлю-вати заради добробуту групи. Звісно, є люди, мало здатні на роботу за власною ініціативою, які постій-но критикують нових членів за те, що вони діють інакше, які займаються виправданим групуванням і взагалі доводять групу до відчаю, стають показовими прикладами внутрішньої ворожнечі. Найчастіше з’являючись в групах, де немає досвідчених живих зразків поведінки, що вміють правильно поводи-тись, ці хворобливі люди допомагають утриманню членів, як отрута допомагає здоров’ю. Таких людей потрібно ввічливо попросити припинити. А якщо вони не можуть або не захочуть припинити, то їх потрібно або вигнати, або почати нову. Будь-яка група, де домінують такі люди, буде в застійному стані або саморуйнуватиметься таким чином, що залишить після себе довготривалу ворожість або гіркоту. Імовірність всього цього можна різко знизити, якщо від початку придивлятися, фільтрувати людей.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   33

Схожі:

Глибинний екологічний опір iconЛекція №1 Тема Наука про опір матеріалів. Основні гіпотези І передумови. Предмет І завдання науки про опір матеріалів
Опір матеріалів – це наука про інженерні методи розрахунку на міцність, жорсткість І стійкість елементів машин І споруд
Глибинний екологічний опір iconТема. Культура І духовне життя в Україні в роки непу
Політика більшовиків у царині культури. “Українізація”. Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Опір “українізації”
Глибинний екологічний опір iconЖиття, віддане словесності
Максима Рильського нсп україни. Подвижник Франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, науковець, перекладач, критик та історик...
Глибинний екологічний опір iconКурс лекцій до виконання самостійної роботи студентів з кредитного модуля «екологічний моніторинг»
«Комп'ютерні науки та інформаційні технології» спеціалізації «Інформаційні технології моніторингу довкілля»
Глибинний екологічний опір iconВиховний захід «планета захворіла» (екологічний журнал) Мета
Землі, плакати «Природа – наш спільний дім»; вислів М. Пришвіна про природу «Рибі – вода, птиці – повітря, звірю ліси, степи, гори....
Глибинний екологічний опір iconК. Д. Ушинського “шхуна “колумб”: поетика закритого твору
Лахтак”, “Шхуна Колумб”, “Мандрівники”, згодом роман “Глибинний шлях”. Молодого письменника насамперед турбувало питання якісного...
Глибинний екологічний опір iconНаказ №1072 Про проведення міського освітнього проекту «Екологічний марафон»
На виконання Програми охорони навколишнього природного середовища м. Суми на 2016-2018 роки, з метою проведення освітньо-інформаційних...
Глибинний екологічний опір iconОсвітній проект «в світі дерев»
Представляємо до вашої уваги освітній екологічний проект «В світі дерев» алгоритм роботи щодо ознайомлення з деревами найближчого...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон Василь Шкляр
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка