Глибинний екологічний опір



Сторінка2/33
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.85 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Питання: хіба ми не прийдемо до переломного моменту в результаті зміни суспільної думки?
Деррік Дженсен: В 2004 році Джордж Буш отримав більше 62 мільйонів голосів в США. Потріб-но визнати, що демократи – це лише «хороший поліцейський» в сценарії типу «хороший поліцейсь-кий – поганий поліцейський», але це не змінює того факту, що 62 мільйона людей проголосували за Джорджа Буша. Сьогодні є люди, що ночують у наметах, щоб отримати автограф у попсової співачки.


  • невеликому графстві, де я живу, є кілька проблем, заради вирішення яких люди готові штурмувати офіс місцевого бюрократа. Одна з них – можливість вирощувати для себе особисто невелику кількість марихуани. Друга проблема – це право їздити на ORV усюди, де спаде на думку.

Люди не бунтують проти небажання влади надавати безкоштовну медичну допомогу. Люди не по-встають проти отруєння усього в навколишньому середовищі та смертей близьких від раку. Вони не організовують бунт через те, що Сполучені Штати витрачають мільйони і мільярди для знищення лю-дей у всьому світі. Та й взагалі, один з безпрограшних прийомів будь-якого політика – це доповідати про збільшення військового бюджету. Це надзвичайно популярно.


Таку культуру потрібно залишити в минулому. Повністю. Це абсолютно необхідно. Людство про-жило без промисловості більшу частину своєї історії. Промисловість вбиває нашу планету, а люди не виживуть без планети. Планета (а також існування людей без використання природних ресурсів) важливіше за промисловість. Звісно, добровільні перетворення, досягнення критичної маси усвідом-леності та/або невдоволення набагато краще. Але цього не відбувається, і нам потрібен план Б.
Ні-ні, цивілізація не трансформується сама по собі, не перетвориться раптом у щось екостійке. Це фізично неможливо, оскільки цивілізація функціонально не екостійка. І той факт, що ідеї типу «ефек-ту сотої мавпи» часто публічно озвучують, говорить про те, що нам належить подолати довгий шлях до здійснення необхідних змін. Один той факт, що люди все ще обговорюють подібне, говорить про високий ступінь фізичної відокремленості від фізичної реальності, саме по собі є свідченням того, що добровільної трансформації не відбудеться. Ні, імпульс величезний. Що нам потрібно зробити, так це зупинити цю культуру до того, як вона вб’є планету. За вас я говорити не буду, але я не стану поклада-тися на міфічну соту мавпу, щоб вона зробила за мене роботу, яку я можу зробити сам.
Питання: Я прихильник Даніеля Куіна (Daniel Quinn), який говорить, що потрібно просто піти. Що вас не влаштовує у його стратегії?
Деррік Дженсен: Тут існує дві проблеми. У вас є цивілізація, яка пустила метастази в усьому світі та бомбардує Місяць, куди ви збираєтесь піти? В Арктику, що тане? В простори океану, де пластикового сміття в 48 разів більше, ніж фітопланктону? Куди ти хочеш піти? Діоксин можна знайти в грудному молоці кожної матері, так що навіть грудного молока не випити без дози діоксину. Канцерогенами за-ражені усі ріки світу. Куди ти підеш?

10


Дехто у відповідь говорять: «Ну ні, це має бути стан розуму. Ми повинні відсторонитися емоцій-но». Але реальний фізичний світ – це основа всього життя, і відсторонитися від цієї основи не вийде. Самоусунення перед обличчям моральних труднощів – це взагалі не рішення. Піти, побачивши жор-стокість, – не рішення. За сьогоднішній день зникли 200 видів живих істот.
Стикаючись з тими, хто здійснює жорстоке насильство, ти набуваєш відповідальності за його при-пинення будь-якими засобами. Якщо б тебе катували в якомусь підвалі, і я знав про це, то ти б хотів, щоб я пішов? Ти б прийняв відповідь в стилі: я йду – таке моє рішення. Ким би ти мене назвав? Вва-жаю, що «боягуз» – найдобріше слово, з тих, які б ти використовував.

11


РОЗДІЛ 2:

shape 13shape 14shape 15shape 16shape 12

ЦИВІЛІЗАЦІЯ ТА ІНШІ ЗАГРОЗИ АРІК МАКБЕЙ
«Єдине виправдання цього жахливого абсурду звучить так: «ви праві, але потяг уже поїхав». Якщо потяг уже пої-хав, то краще б йому зійти з рейок, інакше уся планета і всі ми опинимося по вуха у лайні.»
Джеймс Хенсен, кліматолог
«Спробуй переконати себе, що ти не несеш відповідаль-ності за життя твого племені та дихання твоєї планети.»
Едріен Річ, феміністка, поетеса
Отже, проти чого ми боремося? Задумайся лише на секунду про екологічну спадщину панівної культури, масове знищення цілих біосфер (так званий «вплив на навколишнє середовище» в солодких вустах проповідників індустріалізму).
Аральське море між сьогоднішніми Казахстаном і Узбекистаном – дуже показовий приклад. «Арал» означає «море островів» через тисячі островів, розкиданих між колись родючими водами. У 1950-х роках СРСР почав реалізацію програми інтенсивної іригації величезної плантації бавовни за рахунок вод басейну Аралу. В ті часи море було гігантським, більшим за розмірами, ніж Данія, Шрі-Ланка і Домініканська Республіка разом узяті. Але з 1960-х через відвід води море стало різко міліти, а кіль-кість солі, що зростала у воді, вбила рибу та іншу живність. На сьогодні залишилось лише 10% моря. Пом’якшуючого ефекту моря вже нема: літо стало спекотним і сухим, а зими – занадто довгими та холодними. Там, де раніше було море, наповнене життям, зараз мертва пильна рівнина, токсична через добрива та промислові відходи, що скупчилися там. Острів Відродження (ну, колись він був островом) зберігає останки радянського заводу біохімічної зброї. Покинуті кораблі, розкидані отруйною рівни-ною, стоять, мов пам’ятники часам, коли море було повним життя, риби...


  • цьому випадку найточніше визначення – «постапокаліптичний», краще не придумаєш. Але апо-каліпсис ще не «пост». Залишки моря все ще висихають. Раніше було три окремих солоних озера. Але поки я писав ці рядки, одне з них остаточно висохло і зникло. Нині від «моря островів» залишились лише дві крихітні токсичні плями. Те, що трапилося з Аральським морем, сьогодні відбувається всюди, при чому швидко. Якщо на зникнення Аральського моря знадобилося 50 років, то зараз така ж площа нашої планети стає пустелею щорічно. Неважко виявити цілі біоми, знищені нашою культурою: прерії заходу Північної Америки, праліси Середнього Сходу... Сьогодні складніше знайти біоми, які збере-глися.

12


  • в деяких місцях можновладці лише тільки починають. Так відбувається, наприклад, із «родови-щем» нафтоносних пісків Атабаска, поклади яких сконцентровані в основному на півночі штаті Аль-берта. Нафтоносні піски – це відкладення смол упереміш з піском, велика частина яких знаходиться під лісами тайги. (Якщо пошукати найменш зруйнований біом, як мінімум в періоді до глобального потепління, то тайга – гарний приклад). Щоб дістатися пісків, нафтові компанії буквально знімають з обличчя землі живий ліс і ґрунт.

Потім вони видобувають пісок з розрахунку 2 тонни піску на один барель виробленої нафти. Потім, за допомогою води з найближчих річок, вимивають пісок зі смоли. Побічний продукт переробки – вода, токсична для риб, птахів і всього живого. І обсяг цієї води в кілька разів перевищує отриманий продукт. Якби хтось люто ненавидів землю і хотів її знищити, йому довелося б дуже постаратися, щоб придумати ще більш нещадний спосіб. Для перетворення смоли в синтетичне масло використовується величезна кількість природного газу. Енергія, що витрачається, дає в п’ять разів більше парникових газів, ніж звичайна нафта. Якщо комусь хотілося винайти найжахливіший спосіб витрачання копалин вуглеводнів, то вітаємо, це вдалося.


Все це працює за чітким шаблоном. Панівна культура поглинає цілі біоми. Хоча ні, це занадто гла-деньке визначення, оскільки «поглинати» має стосується якоїсь природної біологічної потреби. А ця культура не поглинає екосистеми, а стирає їх одну за одною. Сучасна культура – це серійний ековбив-ця, і давно час викрити її методи. Кризи, що їх зазнає планета, відбуваються, тому що так організоване суспільство. Цей спосіб організації суспільства називається «цивілізація». Що ж нам потрібно знати про цивілізацію, щоб її повалити?
Цивілізація глобалізована. Вона охоплює весь світ, не зважаючи на поверхневі політичні кордони, вона інфраструктурно й економічно інтегрована. Будь-який місцевий опір наштовхується на опонен-та, в розпорядженні якого ресурси всього світу. Тому ефективні стратегії повинні застосовуватися в усьому світі. Однак цивілізація наближається до моменту вичерпання ресурсів: 83% біосфери знахо-дяться під прямим впливом людини.
Цивілізація механізована. Для виробництва їй потрібні машини. Механізація дуже сильно цент-ралізувала політичну й економічну владу. Суспільство людей не може жити в рівності та демократії хоча б тому, що звичайні люди взагалі не мають доступу до засобів виробництва. Цивілізація спрово-кувала гігантський демографічний вибух, завдяки промисловому землеробству. Цивілізація виклика-ла знищення природи в усьому світі через промисловий вилов риби, через масштабну вирубку лісів тощо. Більшість людей сьогодні залежить від промислового «виробництва»10. А сама система повністю залежить від обмежених запасів мінералів і енергоємного палива з паливних копалин.
Цивілізація – це перш за все міське явище. Цивілізації виникають разом з містами і сприяють їхнь-ому розвитку. Міста дають масу робітників, які проживають у тісноті та відриві від землі, а тому виму-шені важко працювати, щоб вижити. Території міст знаходяться під посиленим наглядом і постійною увагою поліції. За часів падіння цивілізацій, території міст стають епіцентрами ворожнечі. Як писав Льюїс Мамфорд : «Будь-яка цивілізація минулого починається з живого ядра міста, поліса, а закін-чується братською могилою пилу та кісток, некрополісом, містом мертвих: спалені руїни, зруйновані будівлі, порожні цехи, гори безглуздого мотлоху, що потонув у крові, продане в рабство населення.»
Для цивілізації характерна розвинена спеціалізація праці та високий ступінь розшарування су-спільства. Спеціалізація праці сприяє високій продуктивності. Але займаючись чимось одним, лю-дина перестає критично сприймати систему цивілізації в повному обсязі. Людей занадто хвилює їхнє повсякденне життя і нагальні проблеми, аби формувати широкі погляди. Розшарування суспільства сприяє централізації влади та збереженню нижчого класу людей для виконання непрестижних робіт. Сучасна цивілізація, що володіє величезною виробничою міццю, породила в багатьох країнах серед-ній клас – унікальне явище в історії.
13


  1. Слово взято в лапки, тому що насправді відбувається перетворення накопичених природою за мільйони років ресурсів у товари та дешеву енергію. Правильніше було б називати процес «виробництва» знищенням.

  • хоча такі люди не хочуть ризикувати своїми досягненнями, кидаючи виклик індустріальній цивілі-зації, криза, що поглиблюється, обов’язково позбавить їх не тільки привілеїв, а й набагато більшого.

Цивілізація мілітаризована. Не може не розширюватися, чи не пожирати навколишнє, не конку-рувати люто. Вояччина має високий пріоритет в політиці, промисловості, науці. І часто це проявляєть-ся як неприкритий фашизм. Контроль громадян здійснюється завдяки поліції. Як писав антрополог Стенлі Даймонд (Stanley Diamond), «цивілізація полягає у зовнішній агресії і внутрішніх репресіях». Прославлення мілітаризму призводить до того, що люди ідентифікують себе з державою і її надзви-чайною жорстокістю, і тим самим демонструє, що чекає на тих, хто чинитиме опір. З мілітаризмом пов’язано також і те, що, попри досягнення фемінізму, цивілізація по суті своїй патріархальна та про-славляє маскулінність. Вона системно придушує жінок і звеличує перемогу влади та насильства.


Цивілізація базується на великомасштабному землеробстві. Полювання, збиральництво, садів-ництво, городництво не можуть її прогодувати. Тільки інтенсивне, велике землеробство здатне дати «надлишок», щоб підтримувати міста й спеціалізовані еліти. У різні періоди історії землеробство за-лежало від рабства, феодалізму, жорстокості. Промислове землеробство залежить від нафти, але таке становище довго не збережеться. З моменту свого зародження цивілізація мусить постійно зростати. Це зростання невіддільне від землеробства і поселень. Поселення вимагають землеробства, що приз-водить до зростання населення та мілітаризованих еліт, що контролюють ресурси. А це перевантажує


  • руйнує природу регіону.




    • короткостроковій перспективі, суспільства, культури, компанії, які розширюються за рахунок спільнот, що зростають повільно (або зовсім не ростуть), роблять це, не зважаючи на довгострокові наслідки. Іншими словами, для цивілізації характерно короткострокове мислення. Цивілізація вина-городжує тих, хто мислить короткостроковими перспективами, і тих, хто бере більше, ніж дає. Оскіль-ки можновладці беруть більше, ніж віддають, вони часто виграють у короткостроковій перспективі. Але земля не може давати нескінченно, і в довгостроковій перспективі вони програють.

Постійно перебуваючи в стані війни, зайнята руйнуванням природи і невпинним розширенням в обмеженому світі, цивілізація історично рухається до колапсу. Всі цивілізації минулого або розпада-лися, або їх було завойовано, а їх завойовників чекала чи одна, чи інша доля. Розпад – типовий, а не винятковий результат для цивілізації. Як писав Гібон про Рим: «Історія розпаду проста і очевидна. Замість того, щоб питати, як розвалилася Римська імперія, варто було б здивуватися іншому: як їй




вдалося так довго проіснувати».




Цивілізації властива ієрархія і централізація – як політично, так й інфраструктурно. І ці власти-




вості підсилюють одна одну: правителі хочуть більше влади і мають у своєму розпорядженні засоби




для її отримання. На перший погляд здається, ніби владу в світі контролюють уряди різних держав. У




свою чергу, вони сьогодні повністю залежать від великого капіталу. З погляду суспільного ладу, ієрар-




хія цивілізації повсюдна та стандартизована, більшість політичних лідерів замінні, як шестерні в ме-




ханізмі. Централізація влади має наслідки (наприклад, знищення життя на планеті). За першої-ліпшої




можливості, такі наслідки прагнуть перекласти на живу природу і на бідних, щоб багатії не відчували




незручностей.




Ієрархія та централізація дають в результаті посилення контролю над поведінкою і введення режи-




му. Руйнуються традиційні родові системи і знищуються методи вирішення конфліктів. Цивілізація




розростається, з’являються густонаселені міста. Правителі засновують власні закони та правила для




поглиблення ієрархії, зарегульованості. Також, щоб посилити ієрархію і зарегульованість, цивіліза-




ція вкладає значні кошти в монументальну архітектуру та пропаганду. У цивілізацій минулого були




піраміди, колізеї, хрестові походи, за допомогою яких вгамовувалось і залякувалось населення. Хоча




сучасна цивілізація все ще має монументальну архітектуру (особливо у вигляді гігантських торгових




центрів), більш заможна частина людей вже занурена у віртуальну архітектуру цілодобової цифрової




вистави, що складається з шуму і пропаганди.

14

До того ж цивілізація потребує величезних трудових ресурсів. Вона повинна або прямо приму-шувати до найманої праці, або систематично усувати всі реальні альтернативи життєзабезпечення. Нам часто кажуть, що цивілізація – це крок вперед, який звільнив людей від запеклої боротьби за ви-живання. Якби так було насправді, то в історії цивілізації не було б стільки рабства, завоювань, поши-рення релігії та політичних систем «вогнем і мечем». Провести своє життя, працюючи на психопатів,
– це благо тільки тоді, коли рівноправні громади, що живуть на землі, і сама земля – розорені. Іншими словами, цивілізація здатна продовжувати своє існування тільки завдяки тому, що навмисно створює бідність і нестатки.
Цивілізація здатна зробити Землю непридатною для людей і більшості видів. Цивілізації минулого приходили до свого занепаду ще до того, як встигали завдати планеті шкоди глобального масшта-бу. Але всесвітня промислова цивілізація виявилася куди більш руйнівною, ніж всі її попередниці. У нас більше немає можливості перечекати, поки вона помре. Нам більше нікуди сховатися. Цивілізація впаде в будь-якому випадку, а наше завдання – зробити так, щоб збереглося принаймні щось після її падіння.
Панівна культура – не просто серійний вбивця, вона до того ж страждає на амнезію. Цілі види і біоми були не просто стерті з лиця землі, а й забуті. Більш того, вони були навмисно стерті, викреслені


  • історії. Люди не в змозі упізнати в цій культурі серійного ековбивцю, тому що вони не оплакують втрачене, знищене. Всі знають, хто такі пінгвіни, чи не так? Але так не завжди називали симпатичних антарктичних птахів. Це слово буквально означає «жирний», і колись воно належало до безкрилої гагари (Pinguinus impennis), що у величезних кількостях гніздилася на островах Атлантики. Спочатку безкрилу гагару винищили і забули, а потім назва змістилася до Південного полюсу.

Ще один приклад – тріска. Її величезні косяки плавали біля берегів Ньюфаундленду і Марітімскіх островів. Риби було так багато, що на її винищення пішло дуже багато часу. Проте, ми можемо й сьо-годні купити тріску в магазині. Чому? Тому що назва була узята з маркетингових міркувань. Купуючи щось, зване тріскою, ми отримуємо не справжню атлантичну тріску (Gadus morhua). Замість неї ми ку-пуємо те, що навмисне отримало помилковий ярлик: морського йоржа (Sebastes spp.), минтая (Theragra chalcogramma) або отруйну рибу -масло (Ruvettus pretiosus). Так постійно відбувається в рибній проми-словості: один вид винищується та замінюється іншим, перейменованим або невірно названим видом. Потім і той вид винищується. І цикл триває.


Відвідувачам магазинів і споживачам продуктів здається, що все нормально. Вони, можливо, чу-ють в новинах, що з рибою щось не так, але раз їжа з магазину не зникла, то в чому ж тоді проблема? Але якщо вдуматися, то подібна практика з найменуваннями викликає чималу заклопотаність. Це як прийти додому і виявити, що твоїх рідних вбив маніяк, а потім замінив їх випадковими перехожими


  • натовпу, попередньо назвавши їх іменами померлих. Вбивця сидить в твоєму домі, посміхається і наполягає, що все в порядку.

Нам не потрібно знати про всі жертви системи, щоб дати відсіч (хоча кожна, про яку я дізнаюся, наповнює мене спрагою дії). Але ми не зможемо зрозуміти, наскільки близька та страшна нависла за-




гроза, а також сформулювати адекватний план дій, без хоча б часткового розуміння кризи.




ПРОМИСЛОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТОКСИЧНА ТА НЕСУМІСНА З ЖИТТЯМ




Глобальне потепління викликане парниковими газами від спалювання паливних копалин, а також




іншими шкідливими промисловими викидами. Концентрація метану в атмосфері зросла в 2,5 рази в




порівнянні з доіндустріальним періодом. Якщо доіндустріальний рівень C02 становив приблизно 280




ppm (часток на мільйон), то в 2005 році цей показник досяг 379 ppm. У 2010 році зафіксовано 392 ppm.




Міжурядова група з кліматичних змін (IPCC) прогнозує, що до 2100 року концентрація вуглекислого




газу може досягти 541-970 ppm. Це при тому, що, на думку багатьох кліматологів, рівень не повинен




перевищувати 350 ppm, щоб уникнути «незворотних кліматичних наслідків».

15

Експерти з кліматичного моделювання вважають, що протягом XXI століття температура підви-щиться на 2,4-6,4° C. Таке зростання температури буде катастрофічним, але при цьому саме підви-щення не буде рівномірним. Деякі зони будуть схильні до менших коливань, в той час як інші регіони зазнають різке підвищення температури аж до 8° C. Будуть також регіони з річними коливаннями на кілька градусів. Сукупно ці фактори погіршать передбачувані крайні показники. Рідкісні (раз в 10 років) погодні події, такі як сильні бурі, можуть відбуватися щороку. Катастрофи, очікувані раз на століття, відбуватимуться кожне десятиліття.
Наслідки глобального потепління настануть не відразу, оскільки для акумулювання тепла в ат-мосфері потрібен час. Ми тільки почали відчувати наслідки зроблених протягом десятиліть викидів парникових газів. А наслідки нинішніх викидів повністю проявляться ще через десятиліття. Навіть якщо викиди припинити негайно, існуючі гази продовжуватимуть впливати на глобальне потепління та підвищення рівня моря протягом не менше тисячі років. Крім того, через якийсь час глобальне по-тепління починає підтримувати саме себе. Коли почне відтавати тундра, танення органіки випустить неймовірний обсяг парникових газів. Різкі кліматичні зміни завдадуть шкоди багатьом таким біомам і знову викличуть викид вуглекислого газу.
Одна справа прораховувати кліматичні моделі, але зовсім інше – висновки палеонтологів, які звину-вачують в масовому доісторичному вимиранні саме глобальне потепління. Наймасовіше вимирання, також зване «велике вимирання», відбулося близько чверті мільярда років тому та стерло з обличчя Землі 96% всіх морських хребетних і 70% всіх хребетних на суші. Причиною вважають різкий і силь-ний викид метану з дна океану. Сьогодні Арктичний океан викидає метан величезними, вируючими потоками. NASA вважає, що переломний момент, який може привести до «катастрофічних наслідків», буде досягнутий до 2017 року. Інші ж кажуть, що такий поворотний момент, або, можливо, один з декількох, швидше за все вже настав. Дійсно, для багатьох видів і культур, що знаходяться на межі або за межею зникнення, такий переломний момент вже настав.
Глобальне потепління – це найбільш невідкладна проблема, але ще більш підступні форми забруд-нення планети ховаються в тіні. Дослідники з університету Корнелла вважають, що в 40% випадків люди вмирають від забруднення води, повітря та ґрунту. Спираючись на власний медичний досвід і особисті переживання від зіткнення з випадками раку та подібних захворювань у близьких і друзів, я можу сказати, що смерть від забруднення – це страшна гидота. Вона не швидка і безболісна, вона як затяжний спуск в повільну задуху (у випадку з хворобами, викликаними забрудненням повітря). Така смерть навіть гірша за міф про «нелюдські жорстокості» тварин. Коли тебе з’їдає ведмідь або тигр, це швидко і милостиво порівняно з моторошною смертю від силікозу легень. Проаналізуймо хоча б ней-мовірну статистику смертності. Щорічно з різних причин помирають близько 57 мільйонів людей, а це означає, що приблизно 23 мільйони з них розлучаються з життям від забруднення навколишнього середовища. Виходить 63 тисячі людей в день, або 21 атака терористів на кшталт 11 вересня.


  • основному, тягар вбивства природи несуть на собі бідні. В містах Китаю, що розростаються, дим вугільних печей і киплячої олії вбиває 300 тисяч осіб на рік. І вже давно відомо, міста, що генерують токсичні відходи, розміщують там, де живуть кольорові, а не там, де живуть білі. Відомо, що земле-робство та проблеми з каналізацією провокують витоки що забруднюють, але головним винуватцем забруднення є промисловість. Якщо промисловість занепаде або зупиниться, то рівень забруднення знизиться негайно. Коли в 2003 році на північному заході США сталося аварійне відключення електри-ки, рівень забруднення повітря різко впав. За 24 години відсутності електрики рівень діоксиду сірки знизився на 90%, рівень озону в стратосфері змінився на 50%, а частка світлорозсіювальних часток – на 70%.




  • більш підступні форми забруднення, що їх наслідки відчуваються не відразу. Стійкі органічні спо-луки, отрути, що акумулюються в жировій тканині, стали розповсюдженими. Ці токсини не розклада-ються століттями, а при розкладанні виробляють ще більш токсичні побічні продукти. Щоб запобігти




подальшому розвитку цієї кризи, потрібно діяти негайно.

16

Базова динаміка цивілізації – централізація влади і прояв її наслідків. Протягом останніх 50 років ми спостерігаємо нестримне зростання влади корпорацій, мілітаризму і систематичну експлуатацію бідних, як всередині своєї країни, так і за кордоном. Для подальшої централізації влади, зростання капіталізму та видобутку ресурсів правлячі клани повинні знищити культури традиційного укладу, засновані на залежності від землі, й посилити соціальний контроль.
Руйнування традиційних самобутніх культур вперто не припиняється. Показовий приклад – мови. Існує приблизно 6800 мов, з яких 750 вже зникли або знаходяться на межі зникнення. За прогнозами,


  • 300 мов корінних народів Північної Америки до 2050 року залишиться лише 30. Близько половини мов знаходяться в небезпеці зникнення. Різко зростає прірва між бідними та багатими. Дохід 1% най-багатших людей планети, дорівнює тому, що отримують найбідніші 57% населення. Три найбагатших людини володіють багатством, що перевищує статок 10% найбідніших людей. Нерівність існує як в са-мих країнах, так і між ними. У 1992 році топ-менеджери корпорацій отримували в 42 рази більше, ніж середньостатистичний американський робітник. У 2000 році їхні доходи співвідносилися вже як 525:1.

Цивілізація – це не просто єдина ієрархічна система. Вона поєднує в собі кілька взаємопов’язаних ієрархій і систем пригнічення на основі гендеру, раси та класу. Наприклад, жінки виконують 2/3 ро-боти на світовому ринку праці, але отримують менше 10% доходу та володіють менш ніж 1% світових багатств. Подібну нерівність ми можемо спостерігати й у відносинах рас і класів. Дехто стверджує, що сьогодні навіть бідні стали багатшими, але ж, по суті, вся справа в тому, як ми вимірюємо багатст-во. Втім, це брехня, якщо економіка заснована на вичерпних ресурсах, а майбутнє збіднення нівелює подібне «багатство». Залишимо осторонь наступні 50 років, статистика минулих 50 років набагато на-очніша. Так, в 1950 році недоїдали 20% з 2,5-мільярдного населення Землі, а в 2007 році – погано хар-чувалися 57% з вже 6,5 мільярдів людей.


Цей розрив у рівні багатства та добробуту в певною мірою є побічним продуктом прагнення збага-титися за всяку ціну. Але ще одна причина цього – умисні спроби нашкодити збіднілим верствам насе-лення, щоб маргіналізовані люди не могли чинити опір окупації та видобутку ресурсів. Як скандально радив Нобелівський лауреат і військовий злочинець Генрі Кіссінджер: «Зниження населення повинно бути найважливішою стратегією в зовнішній політиці щодо країн третього світу, адже економіка США зажадає величезних і зростаючих запасів мінералів з-за кордону, особливо з країн, що розвивають-ся».
Міжнародні програми типу «Програми Структурних коректив» (SAPs) – це просто новітня форма колоніалізму. ПСК змушують бідні країни підвищувати податки та збори і урізають витрати урядів, продають громадську або комерційну землю приватним корпораціям, усувають обмеження на тор-гівлю й отримання прибутку. Скасовують незручні норми в трудовому законодавстві та в політиці з охорони навколишнього середовища. ПСК критикують за те, що вони викликають різке зростання бідності та нерівності, за відкат земельних реформ, за витіснення людей з землі в міські нетрі.
Країни третього світу змушені брати в борг у розвинених країн і купувати обладнання та замовляти будівництво інфраструктури у тих самих кредиторів, що, поряд з іншими прийомами, істотно збіль-шує їхні борги. В деяких країнах, таких як Кенія чи Бурунді, виплати за зовнішніми боргами набагато перевищують витрати на охорону здоров’я й інші соціальні витрати. При цьому анулювання боргу могло б сприяти швидкому та помітному зростанню соціальних виплат. Щогодини бідні країни світу виплачують за своїми боргами близько 4 мільйонів доларів.
Якими б величезними нам не здавалися ці суми порівняно з цифрами внутрішнього бюджету, вони поза конкуренцією з повсякчасними 58 мільйонами доларів, які США витрачає на власні військові по-треби. За даними Стокгольмського дослідницького інституту миру, сьогодні загальносвітовий війсь-ковий бюджет перевершує 1,3 трильйони доларів. Наприкінці холодної війни ці витрати знизилися, але з появою загрози тероризму одразу різко зросли і тепер цифри вже наближаються до пікових по-казників холодної війни. Більшу частину свого бюджету США витрачають на військові потреби, а це 17

Якщо зробити поправку на інфляцію, то нещодавно вони перевершили свій рекорд військового бюджету часів холодної війни. У минулому столітті спостерігався розвиток у вирішенні соціальних проблем, особливо в галузі цивільних прав кольорових і жінок. Але, за великим рахунком, люди зале-жать від землі, а масове знищення життя загрожує повернути ці досягнення назад, аж до їх повного нівелювання. Економічні кризи почастішають і стануть глибшими, але їх важко спрогнозувати, бо система грошових відносин існує лише в уяві людей. Стан реального світу, навпаки, не має потреби в жодних спекуляціях.




  • книзі «Перенаселення: Екологічні основи революційних змін» Вільям Каттон (In Overshoot: The Ecological Basis of Revolutionary Change, William R. Catton Jr.) трактує «виснаження» як «по суті своїй, тимчасово ефективний прийом, за допомогою якого життєві можливості (наприклад, ємність середо-вища) для конкретного виду тимчасово зростають завдяки використанню накопичених ресурсів, які відновлюються не так швидко, як витрачаються». Виснаження означає витрачання накопичених за-пасів, а не ресурсів, що створюються, для покриття річних потреб. Індустріальне виснаження нарощує як населення, так і «непрямі» витрати управління промисловим суспільством.

Панівна культура тотально залежить від виснаження, при чому такого, що вже важко зрозуміти, що вона не виснажує з катастрофічною швидкістю. Найбільш важливі складові промислового суспільства та людського життя – ґрунт, вода, дешева енергія, запаси їжі – саме вони виснажуються найшвидше. І, як пише Каттон, вдаючись до виснаження, ми потрапляємо в «неминуче безвихідний» сценарій. Де-шева нафта є основою всіх аспектів індустріального суспільства. Без нафти фермери не зможуть у промислових масштабах вирощувати їжу, споживчі товари не будуть доставлятися по всьому світу, наддержави не зможуть воювати з далекими країнами. Вже сьогодні пік нафти призводить до збою роботи систем всього світу, що викликає каскадні наслідки в усіх галузях: від харчової промисловості до глобальної економіки.


Пік нафти вже пройшов і в подальшому її видобуток тільки знижуватиметься. На сьогодні не іс-нує адекватних їй замінювачів. Річард С. Дункан в своїй роботі про індустріальну цивілізацію «Теорія Олдуваі» передбачив поступове зниження частки енергії на душу населення в період між 1979 і 1999 роками (так званий «схил»). Після нього настане «сповзання» в показниках вироблення енергії, яке «починається в 2000 році та супроводжується ескалацією військової агресії на Близькому Сході», і це буде моментом абсолютного піку нафти в усьому світі. Далі йде «обрив», який «стартує в 2012 році, після чого епідемія відключень енергії пошириться по всьому світу, наприклад, спочатку підуть хвилі часткових і тимчасових відключень, а потім застаріють самі електромережі». Згідно з Дунканом, 2030 рік стане кінцем промислової цивілізації та поверненням до «глобальної рівноваги», а точніше, до кам’яного віку.
Природний газ також знаходиться на точці, близькій до пікової. Інші види палива, такі як гудронні піски і вугілля, більш затратні у видобутку і мають меншу енерговіддачу. Екологічні наслідки видобут-ку та переробки таких видів палива (вже не кажучи про наслідки їх спалювання) будуть катастрофіч-ними, навіть на тлі значних рекордів спалювання нафти.
Чи зможе пік нафти запобігти глобальному потеплінню? Скоріш за все, ні. Дійсно, у дешевої нафти немає адекватних альтернатив для промисловості. Однак до нафти широко використовувалося вугіл-ля. Навіть після колапсу збережеться можливість використання величезних обсягів вугілля, бітумі-нозного піску й інших брудних паливних копалин.
Незважаючи на те, що пік нафти – це криза, її наслідки здебільшого доброчинні: зменшення обсягів спалюваних корисних копалин, зниження обсягу виробленого сміття, зменшення здатності наддержав до глобальної влади, перехід до більш органічних технік вирощування продуктів харчування, підви-щення значущості сильних спільнот людей тощо. Найгірші ефекти піку нафти будуть вторинними – вони не стануть результатом самої кризи, а лише наслідком реакції влади.

18


Страждаємо через нестачу палива? Почнемо перетворювати їжу в паливо або вирубувати ліси, щоб


  • деревини синтезувати пальне. Економічний спад змушує людей відмовлятися від виплат за іпотекою? Занадто високі ціни, щоб працювали деякі агрегати? Капіталісти придумають спосіб убити двох зайців одним пострілом, створивши в’язниці для боржників, які до того ж стануть трудовими таборами. У США та в усьому світі вже широко використовують мізерно оплачувану працю ув’язнених. Масове рабство, ГУЛАГи і подібні до них установи – звичайне явище для доіндустріальної епохи. Загалом, ви розумієте, про що йде мова.

Промислова цивілізація тотально залежить від безлічі різних обмежених ресурсів і матеріалів, що робить її нескінченне зростання неможливим. Зокрема, запаси деяких металів дуже вбогі. Якщо закін-читься дешева платина, то значущих екологічних наслідків не буде. Але нестача більш важливих речо-вин, таких як мідь, зашкодить здатності цивілізації справлятися зі своєю ж кризою. Жорсткий дефіцит




  • високі ціни погіршать без того жахливі соціальну й екологічну політику видобувних компаній. Брак ресурсів також посилить нездатність цивілізації виконати свою базову брехливу обіцянку розширю-ватися та приносити блага всім людям на планеті. Згідно з даними одного дослідження, оновлення інфраструктури країн, що зростають до рівня розвинених зажадало б, по суті, всі запаси міді та цинку і, можливо, платини, що знаходяться в земній корі, а також майже ідеальної вторинної переробки.

Наростаюча глобальна продовольча криза – це результат безжального нашарування економічних, політичних і екологічних факторів. Сьогодні виробляється дуже багато їжі, але з економічних причин вона не розподіляється рівномірно. Якщо на найвищій точці виробництва ми не можемо забезпечити всіх, то уявіть собі, що буде, коли все розвалиться. Ціни на кукурудзу та рис вже різко зростають, част-ково через біопаливо, хоча біопаливо на сьогодні не є провідною галуззю.


Продовольча криза поглибиться, але це буде не «мальтузіанська криза», при якій експоненціаль-не зростання населення випереджає наростання обсягів сільськогосподарського виробництва. Наша криза, швидше за все, досягне свого апогею в ході зниження обсягів виробництва продуктів земле-робства, зумовленому дефіцитом в енергетиці та зростанням виробництва біопалива на тлі погіршен-ня клімату й екологічних умов. Екостійкі способи вирощування їжі вимагають великих трудовитрат, так як вони орто- і полікультурні, а не агропромислові та не монокультурні (тобто екостійкі методи відрізняються малими масштабами та екологічною різноманітністю). Як категорично заявляє Пітер Салоніус, «інтенсивне посівне землеробство для великого народонаселення – нестійке». Чим довше людство затягує з переходом на стійкі джерела отримання їжі та зниженням зростання населення, тим більше невідповідностей буде між ємністю середовища і населенням.
Продовольча криза тісно пов’язана з двома іншими екологічними кризами: дефіцитом води й ерозією ґрунтів. Споживання води промисловістю висушує річки та буквально проковтує цілі водо-носні шари в усьому світі. Водоносні пласти, що залягають неглибоко, можуть поступово поповнюва-тися за рахунок дощів, але, коли їх запаси виснажуються, багато підприємств і ферм використовують глибокі свердловини з потужними насосами, щоб брати воду з водоносних шарів минулих геологіч-них епох, які, в свою чергу, не заповнюються дощовою водою. Цей перехід до промислового бурін-ня, щоб отримати воду – по суті, видобуток води – став причиною значного зниження рівня води в безнапірних водоносних шарах. В Індії, наприклад, свердловини, які видобувають воду з глибинних водоносних шарів за допомогою електронасосів, використовуються для комерційних монокультурних врожаїв, що викликало критичне зниження рівня води в безнапірних шарах. Так, невеликі ферми з фермерами11, що забезпечують себе самостійно та користуються ручними насосами, позбавляються запасів води, що викликало, в свою чергу, зростання самогубств. Приблизно половина вручну виритих колодязів Індії і 95% всіх колодязів деяких регіонів уже сухі, що веде до запустіння сіл.


  • центральних областях Китаю, що виробляють зерно, вода в безнапірних шарах падає приблиз-но на 3 метри на рік, що в два рази швидше, ніж в інших регіонах. У період з 1998 по 2005 рік врожаї пшениці в Китаї знизилися на 34 мільйони тонн, тобто на обсяг, більший, ніж весь річний обсяг ви-




робництва Канади.

19




  1. Автори використовують слово subsistence, яке одночасно описує діяльність щодо забезпечення себе необхідним і протиставляє її промисловому під-ходу, коли виробництво іде за штучно роздутим попитом й отримує значне фінансування.

  • Саудівській Аравії (як і в інших країнах) технологія буріння артезіанських свердловин являє со-бою видозмінену технологію нафтовидобутку: щоб дійти до чистої води, бурити доводиться глибше кілометра. Доступ до підземних вод завжди давав змогу аграріям використовувати в потрібний для них час більше води, ніж випадало опадів у конкретний рік. Але сьогодні землеробство всього світу виявилося в абсолютній залежності від надмірного споживання. І не робіть помилки: виснаження водоносних шарів глибоким бурінням викликано виключно високо індустріалізованою культурою та повністю залежить від неї. Без промислового устаткування навіть найбільш нестримне в споживанні суспільство було б обмежене рівно тією кількістю, на яку водоносний шар заповнюється щороку. Крім того, обсяги води, що використовуються в промисловості та землеробстві, набагато перевищують по-бутові потреби, на пиття, наприклад, йде менше 1% використовуваної води.

Одна з найбільших криз – криза виснаження ґрунтів і опустелювання. Землі потрібні тисячі ро-ків, щоб створити кілька сантиметрів ґрунтового шару. А ми сьогодні втрачаємо ґрунт в 10-20 разів швидше, ніж він може відновитися. Геолог Давид Монтгомері в своїй книзі «Бруд: ерозія цивілізацій» відстежує взаємозв’язок між крахом попередніх цивілізацій і руйнуванням ними ґрунту, його оцінка втрати ґрунтового шару – 1% на рік. Згідно з дослідженнями Університету Об’єднаних Націй, в Афри-ці до 2025 року залишиться лише 25% землі, необхідної для забезпечення їжею її населення.


Опустелювання зумовлено, перш за все, інтенсивним землеробством, вирубкою лісів, надмірним випасом худоби та кліматичними змінами. Близько 30% поверхні Землі знаходяться під загрозою опу-стелювання, включно з 70% посушливих земель. Щорічно 52 тисячі квадратних кілометрів суші пе-ретворюються на пустелю, або приблизно площа Гонконгу щотижня. У Звіті ООН прогнозується, що через опустелювання один мільярд людей в 110 країнах можуть втратити місце для життя.
За три десятиліття після 1950 року люди перетворили в сільськогосподарські угіддя більше землі, ніж за 15 десятиліть після 1700 року. Оброблювані землі сьогодні займають чверть поверхні планети, при чому родючість близько 40% з них значно знизилася за останні 50 років. Подальша експансія но-вих земель просто неможлива: люди вже займають 98% територій, де є умови для вирощування рису, пшениці, кукурудзи. На думку канадського вченого-дослідника Петера Салоніуса, як тільки запаси нафти вичерпаються, ґрунт буде зруйновано настільки, що Земля зможе прогодувати від 100 до 300 мільйонів людей.


    • порівнянні з 1950 роком споживання морепродуктів потроїлося. Через надмірний вилов у 1950-

2003 роках, 90% великої риби в океані зникло, а решта дрібніє. Промисловий вилов триває і щодня його обсяги зростають. За оцінками вчених, до середини XXI століття запаси риби в океані зникнуть. Через підводне тралення (протягування важких мереж по дну моря) знищується придонне життя, що




  • найгіршим з усього, що людина робить в океані. Кожні півроку траулери прочісують площу океан-ського дна, рівну площі США.

Австралійський йорж – лише одна з істот, які були практично винищені в результаті такої практи-ки. Життєвий цикл цієї риби 100-150 років, а в довжину вона може сягати метра. Оскільки йоржі так довго живуть і так повільно ростуть, в період зрілості вони вступають дуже нескоро, а ікри порівняно




  • іншою рибою відкладають мало. В результаті їхня популяція дуже повільно видирається з будь-яких неприємностей. Грабунок у вигляді донного тралення не припиняється. Косяки австралійського йор-жа, виявлені нещодавно біля берегів Австралії, скоротилися в десять разів за десять років.

Австралійські йоржі дуже багато часу проводять у великих зграях. Нещодавнє наукове досліджен-ня підтвердило, що вони дуже розумні та соціалізовані істоти. Доктор Кулум Браун (Dr. Culum Brown)




  • університету Единбурга пише: «... у багатьох відношеннях, таких як пам’ять, їх когнітивні здібно-сті перевершують або знаходяться на рівні здібностей високих хребетних і приматів». Доктор Браун спільно з доктором Кевіном Лаландом (Kevin Laland) і Дженсен Краузе (Jens Krause) продовжують: «Ці риби – носії соціального інтелекту, вони ніби послідовники вчення Макіавеллі про маніпуляції, пока-




рання і примирення демонструють незмінні культурні традиції і співпрацюють в справі оцінювання

20

хижаків і вилову їжі». Крім того, вони здатні розпізнавати своїх «друзів по зграї», тобто, вступають в довготривалі відносини, цінують престиж у суспільстві та взаємозв’язок між іншими, будують складні групи. Звісно, багате «громадське» життя риб (згадані дослідники використовують слово «культура») не дуже цікавить тих, хто винищує їх в промислових масштабах.
Як і більшість ресурсовитратних індустрій, масштабна рибна ловля була б неможлива без істотних урядових субсидій. Економісти підрахували, що вартість лову і реклами риби майже вдвічі перевищує вилов по всій планеті. Жодна з цих цифр, звісно, не враховує реальні екологічні втрати від руйнування біомів, що покривають велику частину поверхні планети. Не будемо забувати і про зникнення лісів. М’які зими, викликані глобальним потеплінням, сприяють поширенню шкідників з м’яких кліматич-них зон, таких як лубоїд сосни гірської (Dendroctonus montanae). Масове знищення дерев цим шкідни-ком, а також вирубкою лісів перетворило канадські ліси з поглинача вуглецю в його джерело. Сьогодні ці ліси роблять свій внесок у прискорення глобального потепління, що знову-таки сприяє поширенню шкідників. Вже половина зрілих тропічних лісів стерта з лиця землі, при чому деякі зони постражда-ли особливо сильно. Так, Філіппіни втратили 90% лісів, Гаїті – 99%, Нігерія в період з 1990 по 2005 рік втратила 80% своїх первісних лісів. Без прийняття кардинальних заходів у світовому масштабі до 2030 року недоторканними залишаться тільки 10% тропічних лісів, а ще 10% будуть серйозно пошкоджені. Якщо ми не завадимо, то сотні тисяч видів зникнуть, глобальне потепління, посухи, ерозія ґрунтів, зсуви – все різко погіршиться.
Тропічні ліси знищуються зі швидкістю 160 тис. квадратних кілометрів на рік, при чому попит на біопаливо стає дедалі вищим. Щоб на власні очі уявити собі цю трагедію, уявімо смугу лісу шириною від горизонту до горизонту і довжиною в 16 тис. кілометрів. Для того щоб пройти таку відстань по зем-лі, потрібно почати шлях у Кейптауні, пройти всю Африку до Каїра, потім всю Азію до Каспійського моря і дійти до Берингового моря на Камчатці. Якщо цю смугу розтягти по Південній і Північній Аме-риці, то наш шлях з цього шраму на тілі Землі простягнеться від самого південного мису Аргентини аж до Аляски. Піша подорож займе 18 місяців, протягом якої ми побачимо лише пеньки, попіл, пил і смерть. А оскільки сама трагедія станеться всього за 12 місяців, то всю ми її не побачимо.
2005 рік став рекордним в лісозаготівлі. Вирубка лісу для палива і деревини – лише один з факторів.


  • заплаві Амазонки ліси вирубують в основному для створення пасовищ для худоби. Серед інших чинників – урядові субсидії для поселенців, будівництво доріг, розвиток інфраструктури, комерційне землеробство – як правило, експортна соя. Згідно з одним з дослідників «частину вирубки соєві ферми здійснюють безпосередньо. Але здебільшого вони стають причиною знеліснення, поглинаючи савани, пе-рехідні ліси, вільні поля і тим самим витісняючи тваринників, фермерів, випалюють собі поля все далі до межі лісу. Вирощування сої також стає рушійною силою економіки, яка веде до будівництва нових автомагістралей, інфраструктурних проектів, що прискорює збезлісення з інших причин».

Як і в багатьох інших формах промислово і фінансово вмотивованого знищення природи, аналітики помітили, що збезлісення Бразилії «тісно корелюється» зі «здоров’ям» економіки. Періоди уповільнен-ня економічного зростання відповідають низьким показникам збезлісення. Швидко зростаюча еко-номіка дає високі показники вирубки лісів. Рет Батлер пише: «У періоди економічного голоду скотарі та девелопери не мають коштів для швидкого розширення своїх пасовищ, а уряду не вистачає грошей для субсидування будівництва доріг і програм колонізації, податкових пільг і тих, що знищують ліси». Іншими словами, економічне зростання шкодить планеті, а економічний спад добре позначається на здоров’ї планети.


Велика частина тропічних лісів що залишилися на Землі, знаходиться в районі Амазонки. Ці гі-гантські джунглі створюють такий необхідний для них вологий клімат, випаровуючи величезні обсяги води та впливаючи на повітряні потоки над усім континентом. Збезлісення присікає випаровування і сприяє опустелюванню. Воно може стати причиною процесу самопришвидшення посухи та масового вимирання навіть дуже великих дерев, що, в свою чергу, також викликає посуху.

21


Багато екологів вважають, що після досягнення певного переломного моменту цикл стане незво-ротним і Амазонка перетвориться на пустелю. Деякі прогнозували катастрофу вже в 2007 році, це означає, що заходи потрібно було робити ще вчора (або як мінімум негайно). Ми маємо в своєму роз-порядженні суттєві дані, які підтверджують, що посуха вже взялася за справу. Її каскадний характер означає, що вона не обмежиться Південною Америкою: «Вчені кажуть, що це явище може поширитися на північну півкулю, з урахуванням Британії, і різко прискорити глобальне потепління з непередбачува-ними та незворотними наслідками, які зроблять світ непридатним для життя».


  • мас-медіа екологічні кризи підносяться як окремі проблеми. Але вони такими не є. Вони нерозри-вно пов’язані між собою і з культурою, що породжує їх. Всі перераховані проблеми мають спільні ознаки та в значній мірі визначають нашу стратегію опору. Ці проблеми термінові, насущні й вони посилюються. Найбільш негативними є такі характеристики. Вони, тобто проблеми, наростають, а не трапляються з певною ймовірністю. Вони поглиблюються. Це не гіпотетичні проблеми, надумані або просто «потенційні», як «проблема 2000 року», падіння метеоритів, виверження супервулканів або ядерна війна. Ці загрози не «імовірні» і не «нависають», вони вже в процесі розгортання. Питання лише в тому, як швидко вони настануть, отже, як багато часу ми маємо на реагування.

Вони швидкі, але не миттєві. Ці кризи виникли швидко, але недостатньо швидко, щоб викликати різку відповідь: люди звикають до них – феномен, названий «синдромом зміщення стандартів». На-приклад, популяції диких тварин часто порівнюють з показниками 50-річної давності, але не з доісто-ричними показниками. Як результат, збитки природі не представляються такими значними. Навіть тренди, що здаються повільними на перший погляд (наприклад, глобальне потепління), насправді є дуже різкими на довгій часовій шкалі, такими, як час існування людини як виду або навіть час існу-




вання цивілізації.




Вони нелінійні, іноді такі, що самі прискорюються і підтримуються. Небезпеки згодом стають більш




грізними й обрушуються часто непередбачуваним чином, зі стрибками та перервами. Підвищення




концентрації парникових газів може стати причиною 10-відсоткового або набагато більшого потеплін-




ня. Також різні кризи взаємодіють між собою, створюючи кризи, що перевершують по руйнівності




будь-яку з них узяту окремо. Урагани (такі як «Катріна») можуть посилюватися глобальним потеплін-




ням і знищенням середовища проживання на своєму шляху (наслідки урагану «Катріна» посилилися




знищенням боліт). Вплив людини може збільшуватися бідністю і використанням поліції, військових,




найманців (наприклад, Blackwater), щоб не дати бідним доступу до життєвоважливих ресурсів.




Для цих криз характерні довгі періоди зародження й уповільнення. Часто проблеми виникають за-




довго до того, як ми їх зауважимо. Крім того, вони наростають експоненціально, тому для ефектив-




ної боротьби з кризами дії повинні вживатися із значним випередженням. І хоча меншість зазвичай




знаходиться в курсі проблеми, вона може вкоренитися і посилитися перш ніж проблема, як мінімум,




опиниться в центрі уваги або, як максимум, стане причиною для активних дій більшості. Пік нафти




був передбачений з достатньою точністю в 1956 році. Парниковий ефект був відкритий у 1824 році, а




глобальне потепління як наслідок розвитку промисловості було передбачене вченим Сванте Арреніус




у 1886-му.




Небезпеки приховують в собі значну інерцію. Ці кризи закореніли в самому базисі цивілізації і в її




інфраструктурі. Підвалини суспільства, концентрація влади, чільні економічні системи – все проти-




виться необхідним змінам. Якби я керував корпорацією і прагнув до істинної екологічної стійкості,




то компанія програла б в конкурентній боротьбі та збанкрутувала. Якби я був політиком і заборонив




шкідливі виробництва, то мене, швидше за все, позбавили посади (або, що імовірніше, усунули б фі-




зично).




Кризи проваджені промисловістю. Практично завжди промисловість – головний винуватець. Тому




що вона або сама поглинає ресурси (нафта, вугілля тощо), або робить можливим видобуток ресурсів і




світову торгівлю, які без неї були б надзвичайно складними (наприклад, донне тралення).

22

Крім того, промисловий капіталізм і розвинені країни субсидують види діяльності, що знищують природу, оскільки без фінансової підтримки вони були б економічно невигідні. Всі інші фактори, на-приклад, такі, як перенаселення (як ми скоро побачимо), є вторинними. Кризи приносять вигоди ба-гатим і збитки бідним. Дії, що призводять до цих криз, тобто, всі традиційні економічні моделі, дають короткострокові переваги багатим і владі. А їх шкідливі фактори є найбільш небезпечними для най-бідніших і безправних.
Ці ризики сприяють тимчасовим перемогам і перманентним втратам. Жодне з наших можливих досягнень не проживе стільки, скільки існує індустріальна цивілізація. Простіше кажучи, все, що ми втрачаємо, ми втрачаємо назавжди – вимерлі види не воскресити. Виснажені водоносні горизонти не відновляться в терміни, прийнятні для людства. Знищення культур, пов’язаних з природою, і штучно створене збіднення більшої частини людства призведуть до значних втрат і довгострокових соціаль-них травм. Приклавши достатньо зусиль, можна вирішити більшість нагальних проблем, але, якщо нічого не зробити, наслідки стануть незворотними.
Нерідко пропоновані «рішення» тільки погіршують становище. У результаті перерахованих вище властивостей аналіз ризиків виявляється вельми поверхневим, заснованим на короткострокових пер-спективах. Навіть незважаючи на те, що аналітики для своїх світових прогнозів використовують вели-чезні масиви даних, вони, як правило, відмовляються задаватися глибинними та незручними питан-нями. І ми їх в цьому «підтримуємо», поспішно радіючи появі біопалива. Біопаливо було сприйнято як ідеальна заміна нафти. Але тут багато проблем, головна серед яких та, що у планети немає зайвої землі, щоб наповнювати баки автомобілів. Плантації сої, пальмової олії і цукрової тростини для ви-робництва масел і етанолу стали причиною знищення тропічних лісів Амазонки та Південно-Східної Азії. Критики на кшталт Джейн Гудол (Jane Goodall) і «Мережі Захисників Джунглів» (Rainforest Action Network) вважають, що плантації на місці джунглів знищують довкілля й круговорот води, винищу-ють і забруднюють ґрунт, виганяють племена, що живуть на цих землях. Це, так зване, «рішення» на-фтової катастрофи виявляється таким саме жахливим – якщо не гірше – як і сама нафта.
Небезпеки не є наслідком якоїсь однієї програми. Вони, як правило, результат внутрішньої струк-тури і самої суті цивілізації, а не конкретної галузі промисловості, окремої технології, окремо взято-го уряду або особливих соціальних підвалин. Навіть глобальне потепління, викликане спалюванням паливних копалин, – це підсумок діяльності безлічі різних галузей промисловості та використання різних типів паливних копалин, а також збезлісення і землеробства.
Отже, як для побудови нашої стратегії і тактики ми можемо використовувати наявні у нас знання про структуру промислової цивілізації і про ті нагальні проблеми, які вона створює? Безсумнівно, де-які «рішення» можна негайно скинути з рахунків або поставити наприкінці списку пріоритетів, адже


  • прийнятні терміни вони не спрацюють, а час втрачати неможна. На жаль, велика частина пропоно-ваних прихильниками можновладців рішень відносяться саме до цієї категорії.

Неефективні або малоефективні рішення можна визначити за однією або кількома ознаками.


Такі рішення посилюють існуючу нерівність з погляду влади. Практично всі рішення проблем, за-сновані на владі корпоративного капіталу, швидше за все потрапляють в цю категорію. Коли «Мон-санто» створює ГМО-рослину, що вимагає меншого використання пестицидів, вони роблять це з ме-тою отримання більшої вигоди і влади. Наочний приклад: схеми торгівлі квотами на викиди СО2, які дають змогу капіталістам приховано отримувати ще більші прибутки, уникаючи при цьому реальної відповідальності, а витрати перекласти на простих людей (якщо вам ще не зрозуміло, як це працює, то просто згадайте, скільки в середньому люди платять податків щороку і чому General Electric заплатила рівно нуль доларів).
Неефективні рішення також пригнічують автономію та екостійкість, які заважають прибутковості. Так було і так є зараз. Іншими словами, будь-які рішення, що вимагають від можновладців діяти проти 23

своїх інтересів або звичних схем, будуть обов’язково неефективними, адже добровільно такі рішення чиновники реалізовувати не стануть.


Рішення, що базуються на технологічних винаходах чи діях політичних і технократичних еліт у мас-штабі всієї промислової інфраструктури, не можуть бути ефективними. Відповідні технології вже іс-нують (наприклад, ручні водяні насоси в Індії) і задовольняють потреби людей. Але такі рішення або ігноруються, або відкидаються на догоду більш шкідливим технологіям. Більш того, пропонованим рішенням віддається перевага на шкоду існуючим, що тільки збільшує залежність від руйнівних техно-логій. Так, сонячні панелі розглядаються як рішення проблеми, створеної промисловою цивілізацією, але виробництво цих панелей знову-таки вимагає нових технологій і не вирішує проблеми в цілому.
Рішення, що сприяють росту споживання і населення, також не працюють. Раз вже ми дійшли до цього, то ми швидше за все погодимося, що будь-яке рішення, яке штовхає людей на ще більше спо-живання (навіть якщо це прогресивний гібридний автомобіль), навряд стане адекватним рішенням наших проблем. Рішення проблем людства через збільшення населення планети – це, звісно, погана ідея. Вона передбачає, що більше число людей привнесе більше креативу. Отже, збільшення населення планети навряд позитивно позначиться на якості та кількості пропонованих рішень. При цьому, вдвічі більша кількість людей точно зажадає вдвічі більше їжі, води, енергії тощо.
Спроби вирішити одну проблему без урахування інших також неефективні. В основному, такі складнощі з «рішеннями» виникають як відповідь на енергетичні кризи. Наприклад, етанол багато хто розглядає як заміну нафти. Але широко поширене використання етанолу з кукурудзи відбирає сере-довище проживання у тварин і погіршує ситуацію з ґрунтом та водою. Крім того, етанол з кукурудзи лише трохи перекриває енергетичні витрати на її вирощування та переробку.
Те саме стосується і тих рішень, які характеризуються суттєвими затримками в своїй реалізації або відкладаються на далеке майбутнє – наприклад, добровільне скорочення викидів до 2050 року. Майже неможливо спрогнозувати наслідки таких відтермінувань. Щоденні викиди означають ще більше зни-щених культур, ще більше зниклих видів, пройдених точок неповернення. Кожен день означає розрив між населенням планети і ємністю середовища, що тільки зростає, розрив, з яким нам дуже скоро до-ведеться зіткнутися.


    • світі дійсно зростає цікавість до екології та екостійкості. Але як би ми його не заміряли, не можна




  • повною відповідальністю стверджувати, що трансформація психіки відбудеться швидше, ніж наста-нуть наслідки від промислової цивілізації. Зростання інтересу до органічного землеробства захоплює, але разом з тим мільйони людей, які проживають в країнах третього світу, виганяють зі їхніх земель і позбавляють їхнього прожитку. Органічні фермери розвинених країн – лише тонкий струмочок порів-няно з тим потопом. До Другої світової війни і винайдення хімічних пестицидів все землеробство було органічним. Не можна сказати, що ми щось відвоювали.




Подібна проблема існує і в технологічній площині. Деякі люди стверджують, що потрібно просто




перечекати, поки інноваційні «зелені» технології не обженуть нестійку сучасну технологію. Але така




позиція позбавлена здорового глузду: у нестійких технологій є економічний аспект – вони беруть біль-




ше, ніж віддають. Візьмемо для прикладу виснажені водні горизонти Китаю, де рівень води знижуєть-




ся на кілька метрів на рік. У цих регіонах все ще можна використовувати ручні насоси. Припустимо,




ми вирішили почекати кілька років, поки не з’являться дешеві сонячні панелі, а насоси не стануть




доступними сільським жителям Китаю. До цього моменту рівні води впадуть так низько, що насоси




на сонячних панелях стануть обов’язковими для виживання, оскільки ручні насоси вже перестануть




діставати до води. Мета цих насосів – компенсувати завдану природі шкоду за період, необхідний на




їхню розробку. Таким чином, видобуток води не стане легше, але будуть потрібні ресурси та витра-




ти на обладнання. Крок вперед і два назад. І, оскільки, шкода завдається швидше, ніж відбувається




відновлення, а наслідки шкоди важче найбільш багатообіцяючих технологій відновлення, то значні




затримки (в реалізації плану протидії кризам) неприйнятні.

24

Рішення, які полягають у зміні способу життя окремо взятими людьми, також не належать до ефек-тивних. Як ми вже говорили в цій книзі й не тільки, наші проблеми, перш за все, не індивідуальні, а системні за своєю сутністю. Крім того, рішення проблем, засновані на зміні способу життя, сприяють тому, що люди сприймають себе як споживачі та діють як такі. Це дуже обмежений підхід, який від-волікає нас від розуміння себе як людей, що живуть в спільнотах, і як просто живих істот. Думка про те, що значні маси людей покинуть капіталістичне суспільство, – всього лише фантазія. Якби у нас було достатньо відданих прихильників, щоб хоч якось виділитися на тлі глобального споживання, то ми були б в змозі організувати потужний політичний опір найбільш руйнівним організаціям.
Взаємопов’язаними є і багато із запропонованих неефективних рішень, що базуються на символіч-ній, тривіальній діяльності та поверхневому підході. Вільям Каттон називав такі походи «косметизм», тобто «віра в те, що поверхневі зміни в наших справах» дають змогу індустріальному століттю тривати довше. Вони призводять до того, що буде усвідомлення знищення промисловою цивілізацією світу, але не буде визнання повноти всіх наслідків. Коли ми змінюємо лампочки на енергозберігальні, то може-мо в якійсь мірі приглушити відчуття провини, але вважати це істотним кроком у вирішенні проблем значить ігнорувати саму суть положення, в якому ми опинилися.
Деякі люди фокусують увагу на вторинних причинах, а не на найважливіших факторах. Наприклад,


  • центрі уваги деяких людей є перенаселення. Однак шкода завдається насамперед надмірним спожи-ванням, а не перенаселенням. Якщо виходити з того, що одна людина в розвиненій країні може спожи-вати в 30 разів більше ресурсів, ніж бідняк за океаном, то перенесення уваги на проблему перенаселен-ня дає змогу змістити відповідальність за низку проблем на «тих людей». Так ігнорується той факт, що навіть величезна сім’я в країні, що розвивається, споживає менше, ніж один громадянин розвиненої країни. Більш того, перенаселення, що вже існує, викликано здебільшого нестійкою промисловою тех-нологією і вичерпанням ресурсів, як завоювання неіснуючої, фантомної ємності середовища.

Аргументи, які відносять до перенаселення, часто загортають в обгортку расизму, що перекладає провину на кольорових третього світу. Крім того, в проблемах поганого харчування або голоду в краї-нах третього світу звинувачують відсталість, брак промислових технологій і особливих знань. Звісно, ключ до зниження шкоди полягає (і давно вже) в зниженні рівня споживання та в зменшенні здатно-сті існуючого населення вичерпувати ресурси і захоплювати нові землі та місця проживання інших.




  • огляду на це, той факт, що перенаселення не є найбільшою проблемою, не звільняє нас від наслідків народження ще більшої кількості людей. На планеті більше людей, ніж планета може прогодувати (в промисловому та в іншому сенсах). Якщо механізми виснаження ресурсів перестануть працювати, то ми, й особливо діти, яких ми, можливо, народимо, повинні будемо розгрібати наслідки. Отже, чим менше буде людей на той момент, тим менше випробувань випаде на їх частку.




    • цілому, найгірший недолік більшості пропонованих рішень полягає в тому, що вони не відпо-відають тяжкості проблеми, необхідності своєчасного реагування або кількості людей, які повинні брати участь. Рішення не повинно залежати від припущення, що його мають втілити в життя маси людей, що нехтуватимуть своїми природними нахилами, крім тих випадків, коли цього дійсно варто очікувати. Якби ми підтримували ідею того, що глобальне потепління можна подолати, якщо всім разом добровільно відмовилися від паливних копалин, то нам довелося б обґрунтовано вважати, що це реалістичний сценарій. На жаль, він таким не є. Навпаки, для ефективних рішень (або, як мінімум, більш ефективних) характерно таке. Вони спрямовані на викорінення проблеми і ґрунтуються на більш широкому баченні ситуації. Такі рішення ураховують довгостроковий аналіз, критику цивіліза-ції і перспективний план.

Як наслідок, пропоновані рішення повинні відповідати суворим нормам стратегічного планування.


Вони повинні бути засновані не на розмитих припущеннях про те, яким повинен бути більш справед-
ливий світ, а виходити з фізично реалізованої стратегії, націленої на конкретний результат. Ефективні
рішення відповідають масштабу проблеми, враховують час запуску і необхідні людські ресурси. Якщо
ми можемо розраховувати тільки на невелику кількість людей, які погодяться на рішучі дії, то наші 25

плани мають бути здійсненні нечисленними групами. Такі рішення мають на увазі негайні дії і пла-нування подальших довгострокових програм. Кризи типу глобального потепління неможна вписува-ти в свої плани занадто рано. В першу чергу потрібно зайнятися найбільш небезпечними чинниками кожної з небезпек і зробити це якомога швидше. Наступні дії повинні бути націлені на менш критичні об’єкти.


Ці рішення повинні використовувати наявні важелі та підсилювачі. Таким чином, вони мають по-силювати наші переваги в противагу слабкостям тих, хто прагне знищити наш світ. Кожен акт повинен наносити якомога більше відчутний удар по якомога більшій кількості проблем. І, нарешті, ефективні рішення, само собою, повинні прямо або побічно працювати на руйнування цивілізації.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Схожі:

Глибинний екологічний опір iconЛекція №1 Тема Наука про опір матеріалів. Основні гіпотези І передумови. Предмет І завдання науки про опір матеріалів
Опір матеріалів – це наука про інженерні методи розрахунку на міцність, жорсткість І стійкість елементів машин І споруд
Глибинний екологічний опір iconТема. Культура І духовне життя в Україні в роки непу
Політика більшовиків у царині культури. “Українізація”. Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Опір “українізації”
Глибинний екологічний опір iconЖиття, віддане словесності
Максима Рильського нсп україни. Подвижник Франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, науковець, перекладач, критик та історик...
Глибинний екологічний опір iconКурс лекцій до виконання самостійної роботи студентів з кредитного модуля «екологічний моніторинг»
«Комп'ютерні науки та інформаційні технології» спеціалізації «Інформаційні технології моніторингу довкілля»
Глибинний екологічний опір iconВиховний захід «планета захворіла» (екологічний журнал) Мета
Землі, плакати «Природа – наш спільний дім»; вислів М. Пришвіна про природу «Рибі – вода, птиці – повітря, звірю ліси, степи, гори....
Глибинний екологічний опір iconК. Д. Ушинського “шхуна “колумб”: поетика закритого твору
Лахтак”, “Шхуна Колумб”, “Мандрівники”, згодом роман “Глибинний шлях”. Молодого письменника насамперед турбувало питання якісного...
Глибинний екологічний опір iconНаказ №1072 Про проведення міського освітнього проекту «Екологічний марафон»
На виконання Програми охорони навколишнього природного середовища м. Суми на 2016-2018 роки, з метою проведення освітньо-інформаційних...
Глибинний екологічний опір iconОсвітній проект «в світі дерев»
Представляємо до вашої уваги освітній екологічний проект «В світі дерев» алгоритм роботи щодо ознайомлення з деревами найближчого...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон Василь Шкляр
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка