Глибинний екологічний опір



Сторінка3/33
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.85 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33
Питання: Чому ви вирішили, що цивілізацію неможливо зберегти?
Деррік Дженсен: Оберніться навколо, 90% великої риби в океанах вже немає. Популяція лосося стрімко скорочується. Перелітних голубів не стало. Ескімоських кроншнепів немає. 98% незайманих лісів зникли, як і 99% боліт і степів. Які ще цифри потрібні? Що ще потрібно для того, аби визнати, що цивілізацію не врятувати?


  • книзі «Мова старше слів» (A Language Older Than Words) я пояснював, як ми всі страждаємо від того, що Джудіт Херман (Judith Herman) називала «складним посттравматичним розладом» (Complex Post Traumatic Stress Disorder). Джудіт Херман запитує: «Що відбувається, якщо тебе виростили в не-волі? Що відбувається, якщо тебе довго тримають у неволі, як політичного в’язня, як жертву домашнь-ого насилля?» Ти починаєш щиро вірити, що всі відносини засновані на владі, що влада дає право, що рівних взаємин взагалі не існує. Це, звісно, розкриває всю епістемологію нинішньої культури і всі мож-ливі види відносин у ній. Корінні народи, описуючи фундаментальну різницю між західним і їх влас-ним способом життя, говорили, що західні люди, навіть з найвідкритішим мисленням, прислухаються до світу природи як до метафори, а не як до реального організму, що фізично живе за своїми законами. Отже, для них світ складається з ресурсів, які можна використовувати, а не з істот, з якими вони всту-пають у відносини. Ми настільки травмовані, що нездатні зрозуміти: справжні стосунки можливі. Це одна з причин, через які цю культуру неможливо зберегти.

Ось ще одна відповідь. У книзі «Культура ілюзій» (Culture of Make Believe), я написав про те, наскіль-ки ця культура невиправна, адже всі соціальні системи неодмінно винагороджують жорстокість. Ця культура заснована на конкуренції, а не на співпраці, що неминуче веде до воєн за ресурси. Рут Бене-дикт (Ruth Benedict), антрополог, намагалася з’ясувати, чому деякі культури «хороші» (тут ми викори-стовуємо її слово), а інші «нехороші». У «хорошій» культурі чоловіки поводяться з жінками з повагою, люди в цілому щасливі та немає великої конкуренції. Вона виявила, що «хороші» культури мають одну спільну ознаку. Це було щось дуже просте: вони сприймали людину як егоїстичну, але соціальну істоту, вони змішували егоїзм і альтруїзм, схвалювали поведінку, яка була благодатною для групи в цілому, не допускали поведінки, благодатної для окремої людини за рахунок групи. «Нехороші» культури на соціальному рівні винагороджують поведінку, яка вигідна одному за рахунок групи. Якщо схвалю-вати поведінку, корисну для групи, то така поведінка і виходить. Якщо винагороджувати егоїстичну, споживчу поведінку, то така вона і буде на виході. Це ази науки про поведінку. Ця культура12 заохочує максимально споживчу, психопатологічну поведінку, і саме її ми і спостерігаємо. Це неминуче.


Потрібна ще якась відповідь? У книзі «Ендшпіль» (Endgame) я пояснив, що культура, яка потребує ввезення ресурсів, не може бути [екологічно] стійкою. Щоб бути стійкою, вона повинна допомага-ти землі, а ввезення ресурсів означає, що земля позбавляється конкретного ресурсу. Зростання міста супроводжується дедалі більшим імпортом і втратами. Такий спосіб життя не може бути стійким. У міру свого зростання міста вимагають все більших ресурсів, відбирають їх у все нових і нових регіонів, тим самим знищують їх. Отже, культура, що залежить від надходження ресурсів ззовні, по суті своїй нестійка.
26
12. Тут, як і всюди в цій книзі, кажучи «ця культура» автори мають на увазі домінуючу, сучасну культуру споживання, технологій - цивілізацію.

Подібний спосіб життя незмінно заснований на насиллі. Якщо культура вимагає ввезення ресурсів, то торгівля ніколи не буде достатньо надійною. Якщо сусіди за річкою володіють потрібним ресурсом, він буде взятий як необхідний. Ми можемо всі стати бодхісатвами, а армія США все одно повинна бути величезною: як інакше можна отримати доступ до нафти для своєї економіки, якщо ця нафта вияви-лася на чужій території? Цивілізація не може бути врятована просто тому, що вона так функціонує, незалежно від того, що ми думаємо про психологію мас або про те, як ця система розподіляє бонуси.


Ми можемо нескінченно міркувати про технології, але до тих пір, поки цим технологіям потрібен мідний дріт, буде потрібна і промислова інфраструктура, а вона потребує видобутку корисних копа-лин, що саме по собі не є екологічно стійким.
Ось вам ще приклади неможливості зберегти цивілізацію: сьогодні США витрачають 100 мільярдів доларів на рік на окупацію Афганістану. Або по 3,5 тисячі доларів на кожного афганця, з урахуванням жінок і дітей. У той же час всі, від мудрих експертів правого крила до зомбі на національному радіо, задаються питанням: «Як дорого нам обійдуться заходи щодо зупинки глобального потепління?» Тобто, гроші, щоб вбивати людей, є завжди, а на підтримку життя грошей ніколи немає.


  • прискіпливо аналізую дійсність і не бачу жодних ознак того, що цю культуру ще можна врятува-ти. Реальний, фізичний світ вбивають, причому роблять це постійно і по одному і тому ж шаблону. Нам потрібно виявити цей шаблон і зупинити тих, хто вбиває нашу планету.

27


РОЗДІЛ 3:

shape 18shape 19shape 20shape 21shape 17


ЛІБЕРАЛИ ТА РАДИКАЛИ ЛЬЄР КІТ
«Виходячи з елементів здорового глузду, пацифізм об’єктивно підтримує фашизм. Якщо ти борешся


  • воєнними діями однієї сторони, то автоматично допомагаєш другій. І нема варіантів залишитися в стороні від сьогоднішньої війни – деякі і досі фантазують, що можна було «перемогти» німецьку армію лежачи на спині. Що ж, нехай продовжують тішити себе ілюзіями, та час від часу хай питають себе: а чи не утопія це, створена безпекою, надлишком грошей і примітивним незнанням того, як влаштований світ. Деспотичні правителі будуть миритися з «моральним тиском», поки рак на горі не свисне, а от чого вони бояться, так це фізичної сили.»


Джордж Оруелл, письменник і журналіст
Чи так це фантастично – зупинити індустріальну цивілізацію? Теоретично, все вигадане людиною сама ж людина і може розібрати на частини. В теорії це здається очевидним. Але що реально можна зробити в наших умовах, у відведений нам час?


    • даному випадку ліві політичні сили ідуть в сторону. А істинні віряни наполягають, що Все Буде Добре. Вони емоційно грають у наперстки з новими технологіями і надіються, як і наказує їм віра. Коли всі три наперстки виявляються пустими, вони використовують додатковий план, згідно з яким люди не в змозі вбити планету. Якщо не залишиться нічого, то залишаться бактерії, так ніби це може втіши-ти ведмедів, що тонуть, або равликів, що зникли. Тим часом, факти дають нам зовсім іншу картинку. Метан – парниковий газ, який в 20 разів більш згубний, ніж СО2, – йде в атмосферу з суші і моря, де він був зв’язаний мінусовими температурами. Це може призвести до катастрофічного потепління землі. «Катастрофічне» в даному випадку означає, що буде занадто спекотно для життя, взагалі для будь-якого життя. Поцілуйте на прощання ваші мікроскопічні бактерії. Так, ми здатні вбити планету. Так чи інакше, це програшний підхід. Спробуємо по–іншому: припустимо, у мене є ніж, а у Вас – ні. Припустимо, я відріжу у Вас один палець, потім ще один і ще... Коли Ви заперечите (а Ви будете запере-чувати щосили), я скажу Вам, що я Вас не вб’ю, я Вас зміню. Суглоб за суглобом, вбиваючи Вас, я буду продовжувати позбавляти Вас кінцівок заживо. Ви будете протестувати, намагаючись врятувати своє життя, а я буду Вам говорити, що насправді Ви не помрете, що напевно залишаться бактерії. Як Вам такий сценарій? Звичайно, можна сподіватися, що масове знищення, яке насувається, спонукає нас почати шукати щось більше емоційної розради, загорнутої у псевдодуховні банальності. Але рішучі, ефективні стратегії – образа для вірян, які вірять в індивідуальний підхід. Ця віра – лише розгорнутий лібералізм. Одна з головних відмінностей між лібералами, які наполегливо вірять у «все буде добре»,




  • істинними радикалами полягає в розумінні того, що є базовою складовою суспільства. Цей розрив – гігантська прірва. Ліберали вважають, що суспільство складається з окремих людей і індивідуалізм для




них настільки священний, що зарахування до групи або класу стане образою для них.

28

На думку радикалів суспільство, навпаки, складається з класів (за оригінальною класифікації Маркса
– економічних класів) або будь–яких груп і каст. У розумінні радикала, приналежність до групи – це не образа. Навпаки, приналежність до групи – це перший крок до політичної усвідомленості і, як резуль-тат, до ефективної політичної боротьби.
Однак класичний лібералізм був основною ідеологією США, і цінності класичного лібералізму, до-бре це чи погано, поширилися світом. Ідеологія класичного лібералізму розвинулася в протистоянні теократії, яка тоді панувала. Король і церква мали кермо влади: економічної, політичної, ідеологічної. Скидаючи цю владу, лібералізм проклав шлях радикальному аналізу і подальшим політичним течіям. Але у ідеології є межі – як в минулому, так і в сучасній спадщині. Батьки-засновники США не пра-гнули до утопії верховенства прав людини. Вони були капіталістами-торговцями, які втомилися від жорстких рамок старих порядків. Старий Світ характеризувався дуже чіткою ієрархією, і цей базовий шаблон повторювався у всіх наступних цивілізаціях. Є верховний бог (іноді один, іноді декілька), який прямо призначає королів і головних священиків. Бувало, що функції цих гілок влади поєднувала одна людина. Сходинкою нижче стоїть аристократія, священики, військові. Знову ж таки, іноді ці групи об’єднані в одну, а іноді вони ізольовані. За ними йдуть торговці, міняли, ремісники. В основі пірамі-ди – все інше населення: раби, кріпаки, люди з незначним статусом. Все це вважається нормальним «з волі божої», що робить опір практично неможливим психологічно. Чинити опір кривдникові, чи то одна людина, чи то розгалужена система влади, завжди нелегко. Опір всевишньому взагалі вимагає ін-шого рівня мужності, що пояснює, чому це явище так поширене в усіх цивілізаціях і таке непереборне.
На Заході один з перших ударів божественному праву короля було завдано в 1215 році, коли окремі аристократичні землевласники змусили короля Іоанна Безземельного підписати Велику Хартію Воль-ностей. Вона передбачала відмову короля від деяких своїх привілеїв і стверджувала повагу до юри-дичних правил. Так було встановлено правило «Хабеас корпус» (обґрунтування законності арешту) і «Належна правова процедура» (правові гарантії). Знаменним став основний принцип: король і церква пов’язані законом, тобто верховенство закону, а також право громадян діяти проти свого уряду. Цей документ занурив Англію в громадянське протистояння – Першу баронську війну. У неї виявився залучений і Папа Інокентій, який відмовив королю в праві наділяти законною силою Хартію Вольно-стей, але не тому, що короля змусили її підписати, а тому що сама Хартія була богохульством. Треба розуміти, що в ті часи вимоги або питання до короля вважалися злочином перед богом.
Ще одним баронським повстанням можна вважати Американську революцію. Тільки цього разу гнів повсталих був спрямований проти англійського короля і його намісників. Вони хотіли списати короля і аристократів з рахунків, аби потік влади падав від бога відразу до власників. Коли вони ска-зали «всі люди рівні», то мали на увазі виключно білошкірих власників чоловічої статі. А власністю вважалися білошкірі жінки, негри і всі інші працівники, які були потрібні, щоб перетворити живий організм континенту в приватну власність. За початкові версії конституції голосувати могли менше 5% населення. Згідно протестантської етики, що набирала популярність, накопичення багатства вва-жалося знаком божого благословення і прихильності. Бога ще можна було реанімувати, але тепер він виявився на боці не спадкової влади, а зростаючого класу торговців.


  • класу, що зароджувався, були нові пріоритети в служінні богу – це дане богом право накопи-чувати багатства. Захід спирався на ринкову економіку протягом тисяч років, вона ж лежить в основі зростання цивілізації. Товарами потрібно торгувати, спочатку вони надходять з глибинки, а потім з колоній (а колонії є завжди), щоб відповідати постійно зростаючому попиту роздутого центру влади. Пустеля Сахара колись годувала римську армію, що дає нам повну картину того, наскільки цивілізації голодні і що відбувається в результаті з екосистемами, які їх живлять. Ця особлива ринкова економіка Заходу, та й усього світу, опинилась всередині моральної економіки, заснованої на турботі і відпо-відальності. Власники майна і землі були обмежені нормами співтовариства і впливом таких нефор-мальних лідерів, як старійшини, цілителі, священики. Суспільний лад тримався на особистих зв’язках, повних турботи і взаємних обов’язків. Саме ці зв’язки мав знищити зростаючий клас капіталістів. Їх




розуміння свободи означало свободу від таких обов’язків і відповідальності.

29

  • їх розумінні, індивідуум має бути вільним від традиційних моральних і комунітарних цінностей, так само як від короля і його наближених, аби переслідувати свої фінансові інтереси. Цей соціальний устрій спирається не на турботу і зобов’язання, а на знеособлені контракти, які складені на користь багатих, наймачів, землевласників, кредиторів, що грабують бідних, найманих працівників, орендарів, рабів і боржників.




    • 1776 році половина іммігрантів, які приїхали в Америку, були зобов’язані служити за контрак-том. Три чверті людей в штатах Пенсильванія, Меріленд та Вірджинія змушені були працювали за контрактом (indentured), 20% населення були рабами, а 10% володіли половиною багатств. Найба-гатшою людиною в Америці тоді був Джордж Вашингтон. Групи людей не можуть нескінченно зазна-вати утисків, хтось обов’язково дасть відсіч. Так було завжди. На той час в Америці існували численні і конструктивні народні рухи, які формували бачення істинної демократії, до якого нам ще належить дійти. Наприклад, прості люди, які взяли під свій контроль урядовий будинок Пенсильванії, написали наступне в своїй конституції: «Величезна частка власності знаходиться в руках невеликої групи людей

це небезпечно для добробуту людства, і тому кожен вільний штат має право своїми законами переш-коджати володінню такою кількістю майна».


Відомі ще кілька фактів, які в звичайних школах не викладають. У період з 1675 по 1700 рік у резуль-таті збройних зіткнень була повалена влада Масачусетса, Нью-Йорка, Меріленда, Віргінії і Північної Кароліни. За 1760 рік відбулося 18 повстань проти колоніальної влади, 6 повстань негрів і 40 великих бунтів. «Свобода від всіх чужих і своїх олігархів!» – таким було гасло повсталих. «Своїх» відносилося до Джорджа Вашингтона і його друзів, торгових баронів. Люди знали, хто був їхнім ворогом, хто букваль-но був їх господарем. Порівняйте їх заклик зі словами Джона Джея, голови Першого континентально-го конгресу і головного судді Верховного суду: «Люди, які володіють країною, повинні нею керувати». Звичайні солдати неодноразово атакували штаб-квартиру Континентального конгресу у Філадельфії, але ніхто з них не увійшов в уряд, заповнений торговими баронами.
Торговим баронам потрібен був централізований уряд країни, здатний придушити внутрішній опір, регулювати торгівлю, захищати приватну власність, субсидувати інфраструктуру, розвиваючи таким чином економіку. По суті, вони хотіли усунути перешкоди на своєму шляху, щоб випатрати живий континент, перетворити його у власне багатство. Саме цим шляхом йшла цивілізація всі свої 10 тисяч років, з самого початку землеробства. Єдине, що змінювалося – це ті, хто отримував вигоду від руйнування.
Для розуміння самої суті лівих політичних сил сьогодні потрібно зрозуміти суперечливу сутність лібералізму. Будь-яка політична ідея, здатна повалити теократію, монархію, чи релігійний фундамен-талізм, цікава. Але ідеологія, яка ставить перепони для глибинної (радикальної) трансформації інших, не менш жорстоких систем влади, повинна бути піддана суворому аналізу і, в результаті, відкинута. Класичні цінності лібералізму – це суверенність особистості, економічні права і право власності, як основна частина такого суверенітету. Джон Лок, якого називають батьком лібералізму, доводив, що ін-дивідуум, а не товариство, є основною одиницею суспільства. Він вважав, що держава існує за згодою підданих, а не по божественному праву. Але причиною існування уряду він вважав необхідність за-хищати приватну власність, щоб перешкодити людям красти один в одного. Ця ідея дуже імпонувала багатим – адже вони хотіли зберегти свої багатства. З погляду бідних, все виглядало зовсім навпаки. Багатії накопичують багатства, привласнюючи працю бідних і перетворюючи громадську власність


  • приватну. Таким чином, система, яка не має жодних моральних обмежень, захищала накопичення багатства, або, по суті, була захистом крадіжки, а не захистом від крадіжки.




Класичний лібералізм, починаючи з Лока і далі, в основі своїй містить протиріччя. Один з основних




постулатів – це суверенність людини, як її природне і невіддільне право, але поширюється це право




лише на владу монарха або іншої цивільної тиранії. Послаблюючи етичні обмеження для багатих, кла-




сичний лібералізм підпорядкував безсилих – владі економічно сильних, просто змінивши монархів на




баронів-торговців.

30

Книга Адама Сміта «Багатство націй», опублікована в 1776 році, забезпечила етичне виправдання для нестримного капіталізму. Як ми вже згадували, прагнення до багатства заради багатства вважало-ся гріхом і обмежувалося цілою низкою соціальних підвалин. Але Сміт вважав, що «невидима рука» ринку надасть суспільству все необхідне, а будь-яке втручання уряду лише зашкодить.
Відповідно до ідей класичного лібералізму уряд повинен утримуватися від будь-яких втручань


  • економічну сферу, крім гарантування виконання контрактів. Відданість класичного лібералізму цивільним правам ґрунтувалася на ідеях так званих «негативних свобод». Уряд не повинен втручати-ся в сферу свободи слова та віросповідання, щоб гарантувати свободи окремих громадян. Білль про права – це, по суті, список негативних свобод (свобод від втручання). У реальності, негативні свободи означають: якщо у тебе є влада, то ти її зберігаєш, якщо у тебе є підконтрольні ЗМІ та гроші на них, то у тебе є свобода «слова». А якщо ні, то, що ж, уряд не може втручатися. Більшість громадян не мають можливості бути почутими так, щоб це щось змінило. Ось таким чином класичний лібералізм поси-лив права сильних в порівнянні з правами знедолених.




    • 1880 році зростаючі монополії великих трастів (корпорації) вказали на неминучість кінця тако-го принципу невтручання в економіці. Реформісти бачили в уряді єдиний можливий спосіб позбу-тися від задушливих обіймів великих трастів. Ліберальні мислителі почали заперечувати класичну прихильність до принципу невтручання, але залишилися вірні індивідуалізму і ліберальним поглядам на цивільні права. Серйозні розбіжності між лібералами і істинно лівими виникли в 1940–х: лібе-рали пристали на антикомуністичну позицію, а справжні ліві були вигнані з лібералізму, особливо з профспілок і з «Коаліції нового курсу». Починаючи з витоків лібералізму, ліберали підтримували капіталізм. І дійсно, класичний лібералізм став фундаментом капіталістичної економіки. Внаслідок цього в США, на відміну від Європи, немає справжнього лівого руху, оскільки істинно ліва політика починається з критики капіталізму. Конгрес США, по суті, наповнений представниками двох крил капіталістичної партії.

Після Великої Депресії лібералізм змістився до ідеї про регулювання бізнесу урядом, щоб гаран-тувати конкуренцію, безпеку і стандарти праці. Однак, це була спроба змусити капіталізм запрацю-вати, а не покінчити з ним. Такий підхід суттєво відрізняється від державного соціалізму, де держава володіє (а не регламентує) засобами виробництва (що стало причиною інших порушень прав людини




  • природних катаклізмів). Ця більш сучасна версія лібералізму називається соціальним лібералізмом. Вона зберігає вірність громадянським правам, особливо свободам від втручання, а капіталістична си-стема під керівництвом уряду підтримує і регулює.

Сьогодні ліберальна основа більшості прогресивних рухів обмежує можливості нашої діяльності індивідуально і колективно. Індивідуалізм лібералізму – і американського суспільства в цілому, ро-бить занадто багатьох з нас нездатними аналізувати наше скрутне становище. Дії однієї людини не можуть нічого протиставити владі, бо суспільство людей – політичне, воно за визначенням складаєть-ся з груп, а не з окремих людей. Це не означає, що окремі акти фізичної і інтелектуальної мужності не можуть стати вістрям масових рухів. Але не Роза Паркс поклала кінець сегрегації в автобусах міста Монтгомері, штат Алабама. Це була Роза Паркс плюс стійка рішучість і стратегічна мудрість усього чорношкірого товариства.


Лібералізм відходить від радикального аналізу в розумінні суті соціальної реальності. Лібералізм ідеалістичний, його прихильники вірять в те, що реальність – це розумовий процес. Пригнічення, як наслідок, складається з особистого ставлення та ідей, а зміни в суспільстві відбуваються завдяки ро-зумним аргументам та освіті. Навпаки, матеріалізм – це розуміння того, що суспільство організоване фізично існуючими системами влади, а не ідеями і думками, і рішення проблеми гноблення полягає


  • послідовному усуненні цих систем. Все це аж ніяк не означає, що окремі люди повинні переглянути свої привілеї і вести себе більш гідно. Однак це все ж означає, що тренінги, присвячені антирасизму, ніколи не переможуть расизм, але покінчать з політичною боротьбою за фундаментальною зміною




розстановки сил.

31

Між лібералами і радикалами існує три базові відмінності. Оскільки лібералізм ігнорує існування влади, він може пояснити підлегле становище пригноблених груп біологічно або іншими причинами, посилаючись на натуралізм. Радикальний аналіз раси розглядає колір шкіри як якийсь континуум, а не відмінність, тобто біологічно раси не існує. Одрі Смедлі (Audrey Smedley) в своїй книзі «Раси в Пів-денній Америці: походження і еволюція поглядів» пише: «Раса з’явилася як суб’єктивне перенесення системи оцінювальних суджень на факти біологічних (фенотипних) варіацій серед людей... Значення, що накопичились, мали соціальне значення, але по суті своїй не мали зв’язку з самим біологічним роз-маїттям. Раса ... була вигадана як якась екзистенційна реальність з поєднання зовнішніх фізичних відмінностей і незаперечних соціальних явищ: завоювання корінних народів, домінування над ними і їх експлуатація, імпорт вразливих і підконтрольних людей з Африки як потурання ненаситної жадо-би деяких європейських підприємців. Фізичні відмінності стали головним інструментом, за допомогою якого домінантні білі створили і зберігали соціальні бар’єри та економічну нерівність, тобто вони


навмисно прагнули створити розшарування в суспільстві на підставі зовнішніх відмінностей ».




Її думка: суть раси у владі, а не в фізичних відмінностях. Радикальна ідеологія була інструментом




англійців проти ірландців і нацистів проти євреїв, тобто у груп, які неможливо було відрізнити по




фенотипічних відмінностях, саме тому євреїв змушували носити жовті зірки. Консерватори актив-




но хапаються за біологічні пояснення расового та гендерного пригноблення. Білі ліберали зазвичай




розумніші і уникають заяв про біологічну перевагу над кольоровими, однак без системного аналізу,




який є у радикалізму, вони застрягли в розмитих аргументах про те, що кольорові люди ... інші, а сама




різниця стає фетишем, або вироджується в поблажливе ставлення.




Гендер – це найбільш витончений приклад влади, яка прикривається біологією. Існують соціобіоло-




гічні пояснення всього на світі: починаючи з того, як витрачають гроші чоловіки, до зґвалтувань. Всі




вони базуються на тезі, що відмінності між чоловіками і жінками біологічні, а не, як вважають радика-




ли, соціально обумовлені. Перетворення політичних явищ в біологічні робить їх беззаперечними: на-




віщо заперечувати чотири мільйони років еволюції? Це так само марно, як воювати з богом, атакувати




жінконенависницький бастіон правих сил або розшарування суспільства.




Найперша мета такої раціоналізації – прибрати владу з рівняння. Якщо бог дав визначення рабству




або зґвалтуванню, значить – так тому і бути. Жорстоке поводження стає природним. А коли ці форми




«природності» викриваються як раціоналізація самовиправдання, то запасний варіант – це аргумент




про нібито корисність жорстокого поводження для самої жертви. Сьогодні багато хто з найбільш ак-




тивних захисників капіталізму вважає, що корінні народи і фермери, які ведуть натуральне господар-




ство, хочуть «розвитку» (дивно, що під дулами пістолетів), багато чоловіків вважають, що жінки «самі




цього хочуть» (дивно, що під дулами пістолетів), лісники вважають, що лісам корисне їх управління




(хоча ліси існували і без них тисячі років).




Якщо владу вилучити з рівняння, то все виглядає так, як ніби люди самі хочуть жорстокого повод-




ження, що стирає факт соціального підпорядкування. Ліберали не розуміють, що 90% пригнічення




відбувається за згодою. Як писала Флорінс Кеннеді (Florynce Kennedy): «Система гноблення з тоталь-




ним проникненням неможлива ... без згоди пригноблених». Це не означає, що вина лежить на нас, що




система завалиться, якщо ми перестанемо підтримувати її згодою, або що пригноблені відповідальні




за своє пригнічення. Це означає лише те, що правителі–капіталісти, білі «вищої раси», колоніалісти,




маскуліністи – не можуть цілодобово контролювати всіх на світі, приставивши нам дуло до скроні.




Психологічно люди переносять пригнічення трьома способами: запереченням, пристосуванням і




згодою. Будь–хто, над ким домінують, швидко вчиться не висовуватися, щоб не зазнати на собі на-




слідки репресій. Щоб отримати ефект, ці наслідки мають наступати лише інколи: травмована психіка




сама стане собі жандармом. У спільнотах жінок, які постраждали від насильства, прийнято вважати,




що одне побиття в рік тримає жінку під контролем. Вбачаючи образу в приналежності до групи або




класу, білі ліберали вважають, що така приналежність перетворює людину на жертву. Я ж бачу, що




особистість – набагато складніше явище.

32

Звичайно ж, цілком можливо претендувати на приналежність до групи пригноблених і при цьому дотримуватися ліберальних поглядів на свій особистий досвід. До мене це дійшло, коли я, сидячи в черзі до лікаря, вимушено дивилася по телевізору комедію про офісних працівників. За сюжетом, один


  • чорних героїв дізнався, що його взяли на роботу в рамках позитивної дискримінації (програма для надання рівних прав різним групам). Його це так пригнітило і принизило, що він звільнився. Коли дів-чина-менеджер дізналася про підвищення в рамках тієї ж програми, вона впала в депресію. Емоційна складова була для мене просто невловима. З огляду на все, що пригнічує кольорових і жінок, – насиль-ство, бідність, постійні насмішки, то позитивна дискримінація – це найменше, що наше суспільство може зробити, щоб виправити несправедливість системи. Але той факт, що ці професіонали середнь-ого класу виявилися на таких посадах через успішність стратегії борців за соціальну справедливість, був зрозумілий широкою аудиторією як образа, а не як приклад успіху окремої людини або руху.

Зауважте, що в світогляді ліберала люди стають жертвами не фізичних умов життя, а самого ви-явлення таких несправедливих умов, як спроби щось зробити з цим. Але радикали нікого не роблять жертвою. Ми віримо, що несправедливу систему можна змінити, що пригноблені можуть впливати на ситуацію і боротися за контроль над матеріальними умовами свого життя. Ми не сприймаємо при-пущень, ніби бог або природа захищають наше домінування, і ми наполягаємо на тому, що людину за завісою потрібно називати на ім’я. Чітке розуміння того, хто, кому, на кого і як впливає – перший крок до опору.




    • остання відмінність між лібералами і радикалами – в їхніх підходах до справедливості. Оскільки




  • ліберальній системі влада невидима13, то для справедливості потрібно дотримуватися абстрактних принципів. Наприклад, в США абсолютизм Першої Поправки (право на свободу слова) означає, що групи людей, об’єднані ненавистю до когось або до чогось, можуть організовуватися і активно наби-рати нових членів, оскільки свобода слова, в тому числі висловлювання ненависті, дає їм таке право. Принцип свободи слова переважує те, що відбувається в матеріальному світі, коли такі групи нена-висті так чи інакше чинять з реальними живими людьми.

Для радикалів справедливість не може бути сліпа. Для того, щоб щось змінити, потрібно розібра-тися в конкретній ситуації. Домінування можна усунути, тільки якщо відібрати у влади права і пе-рерозподілити їх між усім населенням. Часом люди кажуть: якщо мета фемінізму буде досягнута, то половина генеральних директорів компаній будуть жінками. Але це не фемінізм. Процитуємо Катарін Рактні: «Фемінізм – це лібералізм стосовно жінок». Фемінізм переможе не тоді, коли достатня кількість жінок отримають свою частку в системі гноблення, просоченої потом наших сестер, а коли всі домі-нантні ієрархії, включно з економічними, будуть усунені.


Найбільш точне визначення гноблення належить Мерилін Фрай. У своїй книзі «Політика реалій» вона пише: «Пригнічення – це взаємопов’язана система сил і обмежень, які послаблюють, гальмують


  • пригноблюють людей, що належать до однієї групи; роблять їх підлеглими іншій групі». Весь ради-калізм в одному елегантному реченні. Пригнічення – це не внутрішнє ставлення до чогось, а система влади. Одна з негативних сторін гноблення полягає в тому, що воно продукує не тільки несправед-ливість, експлуатацію та жорстоке поводження, а ще й згоду. Своє визначення пригнічення дала і Ан-дреа Дворкін, яка перерахувала чотири компоненти пригнічення:



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Схожі:

Глибинний екологічний опір iconЛекція №1 Тема Наука про опір матеріалів. Основні гіпотези І передумови. Предмет І завдання науки про опір матеріалів
Опір матеріалів – це наука про інженерні методи розрахунку на міцність, жорсткість І стійкість елементів машин І споруд
Глибинний екологічний опір iconТема. Культура І духовне життя в Україні в роки непу
Політика більшовиків у царині культури. “Українізація”. Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Опір “українізації”
Глибинний екологічний опір iconЖиття, віддане словесності
Максима Рильського нсп україни. Подвижник Франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, науковець, перекладач, критик та історик...
Глибинний екологічний опір iconКурс лекцій до виконання самостійної роботи студентів з кредитного модуля «екологічний моніторинг»
«Комп'ютерні науки та інформаційні технології» спеціалізації «Інформаційні технології моніторингу довкілля»
Глибинний екологічний опір iconВиховний захід «планета захворіла» (екологічний журнал) Мета
Землі, плакати «Природа – наш спільний дім»; вислів М. Пришвіна про природу «Рибі – вода, птиці – повітря, звірю ліси, степи, гори....
Глибинний екологічний опір iconК. Д. Ушинського “шхуна “колумб”: поетика закритого твору
Лахтак”, “Шхуна Колумб”, “Мандрівники”, згодом роман “Глибинний шлях”. Молодого письменника насамперед турбувало питання якісного...
Глибинний екологічний опір iconНаказ №1072 Про проведення міського освітнього проекту «Екологічний марафон»
На виконання Програми охорони навколишнього природного середовища м. Суми на 2016-2018 роки, з метою проведення освітньо-інформаційних...
Глибинний екологічний опір iconОсвітній проект «в світі дерев»
Представляємо до вашої уваги освітній екологічний проект «В світі дерев» алгоритм роботи щодо ознайомлення з деревами найближчого...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон Василь Шкляр
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка