Глибинний екологічний опір



Сторінка30/33
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.85 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

232

Мета – це не людські жертви. Мета – це припинення руйнування планети. Ворог – це не цивільне на-селення і взагалі не будь-яке населення, а соціопатологічна, соціополітична і економічна системи. Еко-логічне руйнування планети насамперед викликано індустрією і капіталізмом. Проблема населення навіть не вторинна, а в кращому випадку – третинна. Сенс обвалення індустріальної інфраструктури в цьому сценарії не шкодить людям, так само як зупинка машини, яка несеться на повній швидкості, не робиться для того щоб нашкодити пасажирам. Мета – це зменшити нанесення шкоди якомога швидше




  • в ході цього брати до уваги ту шкоду, яку домінуюча культура завдає всім живим істотам: нинішнім




  • майбутнім.

Це нелегкий етап для відкритих активістів. Частина їх роботи в цьому сценарії – це допомогти зруйнувати інфраструктуру, але вони руйнують здебільшого машину політичної та економічної екс-плуатації, а не фізичну, матеріальну систему. Загалом, вони продовжують робити те, що робили і на попередньому етапі, але в більших масштабах і довше. Громадська підтримка спрямована на ство-рення і підтримку справедливих і демократичних місцевих систем економічного і політичного плану. Приймаються спроби подолати найгірші наслідки колапсу.


Цілі: зруйнувати найважливіші фізичні об’єкти інфраструктури, потрібні для роботи індустріаль-ної цивілізації. Викликати повномасштабний промисловий колапс, запобігти будь-якому відновленню економічної і /або політичної системи. Використовувати безперервні, скоординовані дії, щоб зривати ремонт і заміну вузлів системи.
Діяльність: упор майже повністю на остаточно руйнувальні та підтримувальні операції. Організація: вимагає добре розвинених мереж бойового підпілля. Втілення Рішучої Екологічної Війни
Важливо зауважити, що у випадку затяжної громадянської війни, рішуча екологічна війна не обов’язково буде рухом по прямій. У цьому сценарії борці опору роблять відкат до діяльності на по-передньому етапі, коли це необхідно. Після значних поразок організації опору фокусують увагу на виживанні та зміцненні мереж і між справою перегруповуються і готуються до більш серйозних дій. Крім того, важливо, щоб рух опору проходив через кожен етап і відступав в зворотному порядку. Тобто, якщо глобальна промислова інфраструктура була успішно уражена або роздроблена (етап IV), то опір повертається до руйнування систем на місцевому та регіональному рівнях (етап III). Якщо цей етап теж успішний, то опір повертається до етапу II і концентрує зусилля на найгірших цілях, які залишилися.


    • разі, якщо люди не вимруть, навіть цей сценарій вимагає, щоб деякі люди підтримували діяльність на етапі I безстроково, зберігали культуру опору і передавали знання та навички, які будуть потрібні щоб воювати в майбутні століття. Розвиток стратегії Рішучої Екологічної Війни можна порівняти з послідовною зміною екосистем в природі. Кілька місяців тому я побував в покинутій каменоломні. Там, де ґрунт і кілька рівнів кам’яної породи вирвали вибухи та райони відкритого видобутку каменю,




  • вапняку залишилася прямокутна виїмка глибиною в кілька поверхів. Але трохи пилу, гравію і пилу зібралося в одному кутку і там закріпився мох. Мохи вимагають мало поживних речовин і води (як і багато згуртованих груп, з якими мені довелося працювати). Після того як мохи ростуть кілька се-зонів, вони утримують досить ґрунту для росту трави.

Витривалі трави, що швидко вкоренились, часто швидше за інших заселяють спорожнілу від розо-рення землю. Дуже схожим чином ранні групи опору займаються ним в цілому, без спеціалізації. Вони міцні і швидко поширюють свої насіння на поверхні або формують підземні мережі коренів. Трави в каменоломні швидко створили ґрунт і незабаром вже з’явилася можливість для існування диких квітів і складних організмів. Подібним чином велика кількість організацій опору допомагають вста-новити спільноти опору, культуру опору, а на їх основі можуть з’явитися більш складні та ефективні форми і організації опору.


233

ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПІЛЛЯ
Ті гіпотетичні активісти, які втілять цю стратегію, будуть здатні обдумано переходити від однієї фази до іншої. Для цього їм потрібно розуміти, коли важливі деталі виявляються на своїх місцях, коли мережі опору досить мобілізовані і навчені, і коли зовнішній тиск диктує зміни. У підручнику з бой-ових операцій армії США генерал Ерік Шінсекі (Eric Shinseki) стверджує, що правила стратегії «ви-магають від командирів здатності вміло перемикатися, адаптуватися. Перемикання – розгортання сил, інтервал між початковою операцією із наступними діями, закріплення досягнутого, просування вперед – сама суть динаміки операції. Уміння перемикатися – це ключ до підтримки динаміки і рішучої перемоги».
Це особливо важко виконати, коли опір не має центрального командування. У цьому сценарії немає централізованого способу направляти оперативні накази та інші тактичні вказівки, немає ефектив-ного збору точної інформації про опір, про сили опору і їх союзників. Шінсекі продовжує: «Це накла-дає велику відповідальність на готовність: добре треновані солдати, гнучкі командири, які розуміють доктрину, і універсальні, спритні і смертельно небезпечні для ворога об’єднання». Люди, які чинять спротив цивілізації, будуть зайняті не стільки «смертельністю», скільки ефективністю, але в цілому стратегія така. Опір цивілізації за самою своєю суттю децентралізований. Це вдвічі вірно для підпіль-них груп, які мінімально контактують з іншими. На противагу відсутності структури командування висувається і стає відомою і прийнятною загальна генеральна стратегія. Крім того, вільні об’єднання груп готові приступати до спільних дій щоразу, коли цього вимагає стратегія. Ці групи готові скори-статися такими перевагами, як економічні потрясіння.


    • рамках цього альтернативного сценарію, організація підпілля як маленьких осередків має велике значення з точки зору принципів ведення війни. Ідеальною організацією для повалення індустріальної цивілізації можна вважати велику, ієрархічну напіввійськову мережу. Така мережа могла б взятися за тренування, дисципліну, скоординовані дії для ведення військових дій на цілих континентах. Однак,




  • міркувань практичності, така мережа ніколи не з’явиться. Подібні організації в історії опору (ІРА та інші територіальні повстанські рухи) відбувалися за відсутності сучасних методів глобального сте-ження і при наявності добре розвиненою культури опору і широкої підтримки населенням активної боротьби проти окупантів.




    • хоча підпільні осередки і можуть формуватися на основі знайомства і довіри, більш значущі на-піввійськові мережі складніше побудувати в сучасному анти-цивілізаційному контексті. Перш за все, частка потенційних рекрутів в населенні менша, ніж будь-який антиколоніальний або анти-окупацій-ний рух мав в історії. Тому розширення існуючих мереж стає більш довгою і більш важкою справою. Цим варіантом користувалися деякі групи опору в окупованій Франції: вони об’єднувалися. Але це, по суті своїй, важко і небезпечно. Будь-яка підпільна група з дійсно хорошим захистом повинна бути невидимою для іншої групи, яка могла б шукати союзників (існує безліч історій про те, як в кінці війни з’являлися різні групи опору на одному поверсі і тільки тоді розуміли, що боролися за одну справу). Ідентифікувати себе на загальному тлі неперевіреними союзникам – це ризикове дійство. Набагато більш практичним варіантом організації можна вважати наявність складових організацій різних роз-мірів: кілька великих мереж складаються з автономних осередків, які не будуть прямо підпорядковані.




  • посередники і зв’язкові, і непрямі канали зв’язку, але ці методи часто недостатні і ненадійні для швидкої координації одночасних дій.


МНОЖИННІ АТАКИ ПАРТИЗАН
Окремі осередки рідко бувають досить численні, щоб зробити множинні скоординовані атаки у багатьох місцях. Це робота для напіввійськових груп, які мають осередки в багатьох місцях, які мають структуру центрального командування і дисципліну для коректного виконання роботи з руйнування ворожих мереж. Однак автономні осередки підтримують готовність для того, щоб вступити в атаку на об’єкти, якщо випаде можливість, визначаючи заздалегідь спектр адекватних локальних цілей і тактик. 234

Потім, як тільки відбувається значуща одночасна подія (скажімо, відключення електроенергії), ав-тономні осередки користуються можливістю, щоб зробити власні дії, зазвичай в лічені години. Таким чином, не пов’язані осередки вступають в якусь подобу синхронізованих атак, підвищуючи їх загаль-ну ефективність. Звичайно, якщо децентралізовані групи стануть часто організовувати атаки на хвилі значного саботажу, контрольовані корпораціями ЗМІ можуть перестати висвітлювати подібні події. Так що такі стратегії мають свої обмеження, хоча відключення цілих регіонів від електроенергії не можна придушити в новинах (а в розвалі роботи систем неважливо що саме стало причиною відклю-чення, тому що воно все одно є можливістю для подальших дій).


Якщо ми подивимося на деякі приклади воєн і протиборств в історії, то зможемо вчитися на чу-жих помилках і перемогах. Ось так ми судимо про стратегічні рішення прийняті, наприклад, у Другій світовій війні, або про людей, які вирішували діяти або не діяти в ситуаціях історичних голокостів. Можливо, буде не зайвим уявити істориків далекого майбутнього (якщо людство виживе) і озиратися на історію описаного тут альтернативного сценарію. Припускаючи, що стратегія в цілому успішна, як би вони оцінили сильні і слабкі сторони стратегії?
Для цих істориків, етап IV виявиться суперечливим, і вони знають, що він був суперечливим серед рухів опору того часу. Навіть члени опору, які погодилися з військовим характером стратегії і діями проти промислової інфраструктури, сумнівалися і ніяковіли перед обличчям можливих наслідків для цивільних осіб. І це не дивно. Оскільки членів такого руху мотивувала глибока повага до життя і тур-бота про нього. Проблема, звичайно ж, в тому, що члени групи знали: якщо їм не вдасться запобігти знищенню планети культурою, то на черзі – набагато більш жорстокі наслідки для цивільного насе-лення. Подібна моральна дилема стояла перед союзними військами на початку Другої світової війни. Про це писали Ерік Маркусен і Девід Копф (Eric Markusen, David Kopf) в книзі «Голокост і стратегічні бомбардування: геноцид і тотальна війна в XX столітті» (The Holocaust and Strategic Bombing: Genocide and Total War in the Twentieth Century): «На початку Другої світової війни правила бомбардування


  • британців були надзвичайно вибірковими і навіть піддавали льотчиків значному ризику. Бомбити можна було тільки очевидні військові цілі далеко від населених пунктів, а при зниженій видимості бом-би потрібно було викидати над водою. У поясненні таких правил посилалися на небажання провокува-ти сили, що переважають, авіації Німеччини на мстиві удари по мирних цілях в Британії» [19].

Також бралися до уваги можливі порушення роботи громадського транспорту та жертви серед цивільного населення, необхідність нарощувати чисельність одиниць ВВС. Подібність між діями бри-танських бомбардирів і дії лівих військових активістів Підпілля Погоди (Weather Underground) проти ELF очевидна. Проблема з британськими правилами бомбардування полягала в тому, що вони про-сто не працювали. Німеччина не проявляла ніяких моральних обмежень, а британські екіпажі брали на себе більший ризик, атакуючи менш цінні об’єкти. До лютого 1942 року, правила бомбардуван-ня значно змінилися. По суті, командування почало навмисно бомбардувати цивільних і їх власність


– особливо власність робітників промисловості, – руйнуючи будинки, що оточували фабрики, щоб позбавити робочих притулку. Британські стратеги вірили, що, роблячи так, вони зможуть придуши-ти бажання Німеччини воювати. Насправді, деякі атаки навмисно «карали» німецьке населення за підтримку Гітлера, і деякі стратеги вірили, що при досить сильному покаранні населення повстане, відкине Гітлера і буде рятувати себе. І звичайно ж це не спрацювало, як це завжди і буває.
Отже, такою була дилема, яка стоятиме перед членами опору нашого альтернативного сценарію майбутнього: в той час як опір з огидою розраховуватиме ймовірність шкоди цивільному населенню, навіть більше ніж британці на початку Другої світової, їм буде ясно, що індустріальна нація «цивіль-них» і системи наскільки глибоко переплелися, що будь-який вплив на одне впливатиме на інше. Істо-рики сьогодні вважають, що небажання союзників атакувати варто було життів мільйонів цивільних.
Не зупинивши Німеччину відразу, вони зробили довгий і кривавий конфлікт неминучим. Генерал Альфред Йодль, глава оперативного штабу вищого командування Вермахту, заявив на Нюрнберзько-му суді наступне: «У 1943-му ми не програли лише тому, що під час Польської кампанії приблизно 110 французьких і британських дивізій на заході були повністю не задіяні проти 23 німецьких дивізій» [20].
235

Багато військові стратеги попереджали про небезпеку неузгоджених напівзаходів, після яких тіль-ки тотальна війна здатна довершити справу. У своїй книзі «Велика стратегія: Принципи та застосуван-ня» Джон М. Коллінз (John M. Collins) висловлює думку, що слабкі атаки тільки зміцнюють рішучість ворога, тому що вони є провокацією і не завдають окупанту значної матеріальної або моральної шко-ди. «Зруйнувати рішучість ворога, чинити опір набагато важливіше, ніж нанести йому матеріальні збитки... дослідження причин і наслідків підтверджують, що насильство, близьке до повного руйнуван-ня, може посилити, а не розмити рішучість народу» [21]. Однак, зверніть увагу, що в своїй книзі 1973 року Коллінз можливо недооцінює важливість технологічної інфраструктури та рішучих по ній ударів (десь в книзі він зазначає, що комп’ютери «володіють обмеженою користю» [22]).


Інші стратеги ставили в пріоритет саме матеріальну шкоду перед нанесенням шкоди «бойовому духу». Роберт Ентоні Пейп (Robert Anthony Pape) обговорює цю тему в книзі «Бомбардування до пере-моги» аналізуючи ефективність стратегічних бомбардувань в різних війнах. В цьому альтернативному сценарії майбутнього ми можемо шукати відповіді на запитання, чи прислухаються ті, хто чинить опір, до аналізу Пейпа оцінюючи переваги етапу III (виборчі атаки на окремі мережі та системи) перед етапом IV (повне руйнування індустріальної інфраструктури). Конкретніше, Пейп вважає, що зни-щення цілої економіки може бути більш ефективним кроком, ніж просто знесення окремих фабрик і будинків.
Стратегічні дії, спрямовані на стримування ворога, можуть підірвати стратегію виснаження, або атакуючи оборонні виробництва, або вражаючи промисловість в цілому – і, отже, військове вироб-ництво зокрема. З двох цих стратегій, стратегія атак на військові заводи не така ефективна. З огляду на можливості конверсії в сучасній промислової економіці оборонне виробництво можна налагодити за лічені місяці. Виробництво можна підтримувати ситуативно, виснажуючи склади, а в середньостроко-вій перспективі завдяки економії і заміні матеріалів і процесів альтернативи. Крім того, держави часто вдаються до змін військової доктрини [23].
Цей аналіз засмучує, але він також демонструє те, яким чином цілі цього альтернативного сценарію відрізняються від цілей стратегічних бомбардувань в ході історичних конфліктів. У кампанії бомбар-дувань союзників (і в інших війнах, де використовувалися бомбардування), стратегічні бомбардуван-ня супроводжувалися звичайними наземними, повітряними і морськими атаками. Стратеги бомбар-дувань фокусували увагу на перерізанні ліній постачання боєприпасів і продовольства до передових. Бомбардування саме по собі не призначалася для досягнення перемоги, а для підтримки інших сил в битві. Навпаки, в нашому альтернативному майбутньому, значно знижений рівень промислового ви-робництва сам по собі стає величезним успіхом.
Наші гіпотетичні історики майбутнього можливо запитають: «Чому не можна було просто вража-ти гірші з виробництв і залишити решту економіки в спокої?» Ранні етапи Рішучої Екологічної Війни передбачали поразку окремих заводів і галузей. Однак борці опору знали, що індустріальна економіка їх часу була надто глибоко інтегрована, що довготривалого ефекту можна досягти тільки завдяки по-вному розвалу системи.
Те саме також показано в історичних спробах економічного саботажу. Пейп продовжує: «Навіть якщо система виробництва важливого виду озброєння підірвана, тактичні та оперативні заходи здатні замінити його на інший вид озброєння... і, як наслідок, спроби знищити лише критичні компо-ненти системи зазвичай провалюються». Наприклад, пояснює Пейп, союзники здійснили кампанію бомбардування німецьких заводів з виробництва деталей для авіамоторів. Але це не стало вирішаль-ним фактором у боротьбі за перевагу в повітрі. Здебільшого союзники перемогли Люфтваффе тому, що збили достатнє число кращих німецьких пілотів.
Ще один приклад адаптивності – бомбардування союзниками заводів з виробництва кулькових підшипників. Союзникам вдалося знизити виробництво кулькових підшипників приблизно на 70%. Але це не викликало відповідного зниження виробництва німецьких танків.
236

Німеччині далося частково компенсувати недолік підшипників інженерними рішеннями, які не вимагали такої кількості підшипників. Вони також збільшили обсяг виробництва піхотної проти-танкової зброї. На ранніх стадіях війни Німеччина змогла компенсувати руйнування заводів тим, що раніше вони працювали в одну зміну. Вони не використовували свій виробничий потенціал на повну потужність. Перейшовши на виробництво в дві і три зміни, вони змогли (тимчасово) утримати рівень виробництва.


Тому, стверджує Пейп, економічна система війни не розвалиться під наростаючим тиском атак в якийсь один конкретний момент, а зможе поступово пристосуватися до нестачі припасів. «Сучасні економічні системи, які підтримують війни, не тендітні. І хоча окремі заводи можуть бути зруйно-вані, ворог може знизити наслідки заподіяних завдяки рознесенню в різні точки виробництва ключових компонентів і накопичуючи ключові матеріали і обладнання на складах. Ті, хто атакують, ніколи не можуть передбачити всі способи адаптації і обходу, які можуть придумати ті, хто тримає оборону. Частково це так тому, що сторона нападу опирається на аналіз економіки в мирний період, а з іншого боку аналіз завжди опускає безліч деталей економіки, яка піддається атаці» [24]. Це дуже важливе по-передження проти надмірної впевненості в своїх силах. І учасники опору в цьому сценарії визнають, що цей аргумент не цілком можна застосувати до їх ситуації, почасти через ті причини, які ми обгово-рювали раніше, а почасти через наступні випадки.
Військові стратеги, які вивчали порушення економічних і промислових систем, зазвичай звертають увагу на військове виробництво і логістику. Сучасні економічні системи, які обслуговують військові конфлікти, втягують в підтримку своїх тотальних воєн все населення. Так що військові лідери звичай-но ж можуть компенсувати істотні порушення системи; вони можуть перенаправляти товари і про-візію від цивільного населення та інфраструктури на військові завдання на свій розсуд. Це не означає, що загальний обсяг виробництва не постраждав (зовсім навпаки), просто військове виробництво не падає настільки, наскільки можна було б очікувати від конкретної стрімкої атаки.
Люди з опору в цьому сценарії розглядали компенсаційні заходи не так, як це робили військові стратеги. Щоб зрозуміти різницю, потрібно уявити собі, що і військовий стратег, і активіст екологічно-го воєнізованого руху хочуть підірвати нафтопровід, який обслуговує велику індустріальну зону. Ска-жімо, нафтопровід перерізаний і доставка нафти різко знижена. Припустимо, промислова зона вжи-ває різних заходів: зберігання, переробку, збільшення ефективності тощо. Також припустимо, що їм все ж вдається виробляти теплоізоляцію для холодильників або одяг, або щось там ще. Але при цьому, вони використовують менше палива і виробляють менше одиниць продукції. Вони також збільшують термін життя існуючих холодильників або одягу завдяки лагодженню. З погляду військового стратега, атака зазнала невдачі: вона справила лише незначне зниження в кількості матеріалів, доступних війсь-ковим силам. Але для екології це значна перемога: зниження шкоди навколишньому середовищу і малі негативні наслідки для цивільних (а деякі наслідки можуть бути навіть дуже позитивними).
Всі сучасні економічні системи тендітні. Військові економічні системи мобілізують ресурси та виробництво будь-якими засобами: чи це друкування грошей або експропріація заводів. Це систе-ми жорстких потреб. На відміну від військових, індустріальні системи – це системи розкоші. Вони здебільшого виробляють речі, які людям не потрібні. Індустріальний капіталізм процвітає як на ви - робництві бажань, так і на виробництві товарів, продаючи людям пластикове сміття, зайві машини і паскудну їжу. Стикаючись з важкими часами, як наприклад під час Великої депресії або в Аргентині років десять тому, чи як люди всюди ходять в нужді, капіталістичні економічні системи повертаються до дійсно необхідних речей, бартерними систем та мережами взаємодопомоги. Вони повертаються до общинних і сімейних методів ведення господарства, які набагато більш стійкі, ніж індустріальний капіталізм і навіть більш живучі, ніж військові економічні системи.
І все ж, Пейп говорить щось дуже важливе, стверджуючи: «Стратегічне стримування найефек-тивніше, коли воно спрямоване на економіку в цілому. Найефективніший план включає руйнування транспортної мережі, яка постачає сировину і первинні матеріали до виробничих центрів і часто перерозподіляє субкомпоненти з різних галузей промисловості».
237

Атаки на національні енергетичні мережі не ефективні, оскільки промислові об’єкти зазвичай ма-ють власні резервні джерела і генератори живлення. Атаки на нафтопереробні заводи країни для зни-ження потужностей генератора, зазвичай, не враховують здатність держав знижувати споживання че-рез нормування і пайки. Аналіз Пейпа розкриває очі, але знову ж таки, важливо розуміти різницю між його вихідними умовами і цілями, і умовами Рішучої Екологічної Війни.


Опір в сценарії РЕВ ставив цілі щодо зниження споживання і зниження рівня промисловості, так що їм було неважливо, що деякі промислові об’єкти мали запасні генератори або що держави еконо-мили і роздавали ресурси пайками. Вони вірили, що справжня екологічна перемога полягала в тому, що вони змусили заводи працювати на зниженій потужності або, що була загальнонаціональна еко-номія палива. Вони пам’ятали, що протягом всієї своєї історії екологічні рухи жодного разу не змогли зупинити зростання споживання палива. Фактичне зниження було безпрецедентним [25]. Неважливо, чи то ми говоримо про якесь гіпотетичне майбутнє або про реальну ситуацію сьогодні, розгортання нафтової кризи вплине на відносну важливість різних видів транспортних мереж. У деяких регіонах важливість постачань зросте на тлі локальної нестачі нафти. В інших – зниження міжнародної торгівлі та економічної активності зробить транспорт менш важливим. Система автомобільних доріг, можли-во, зазнає зниження інтенсивності руху через спад в торгівлі і зростання вартості палива. Цей спад автомобільного руху дозволить використовувати їх більш гнучко і знизить ступінь уразливості доріг для їх саботажу. Рух по залізницях – вельми енергоефективний засіб транспорту, – швидше за все ста-не більш важливим. Далі, у багатьох регіонах залізниці були демонтовані в минулі кілька десятиліть, так що залишилися гілки заповнені майже до максимуму.
Повернемося до нашого альтернативного сценарію. У більшості випадків, транспортні мережі не були найкращими цілями. Мережа автомобільних доріг (на сьогодні найбільш важливий спосіб тран-спортування в більшості країн), в значній мірі надлишкова. Навіть в сільській місцевості пролягають безліч пересічних доріг, які, хоча і з уповільненням, але дозволяють об’їжджати перешкоди. Навпа-ки, якщо вони вирішать насамперед націлитися на енергетичну мережу, то тому що вважають шкоду більш значущою. Багато електромереж вже працюють на межі можливостей і їх розвиток обходиться дорого. Вони стали більш важливими, тому що переносні джерела енергії були замінені менш мобіль-ними, зокрема електрикою, що генерується ТЕЦ, АЕС і в меншій мірі вітряною та сонячною енер-гією. Це означає, що електричні мережі нестимуть велике навантаження, більше ніж зараз (або навіть більше), і використовувався більший відсоток від усієї спожитої енергії. Більш того, опір визнавав, що енергетичні мережі часто залежать від декількох значущих вузлів континентального значення, які дуже вразливі.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   33

Схожі:

Глибинний екологічний опір iconЛекція №1 Тема Наука про опір матеріалів. Основні гіпотези І передумови. Предмет І завдання науки про опір матеріалів
Опір матеріалів – це наука про інженерні методи розрахунку на міцність, жорсткість І стійкість елементів машин І споруд
Глибинний екологічний опір iconТема. Культура І духовне життя в Україні в роки непу
Політика більшовиків у царині культури. “Українізація”. Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Опір “українізації”
Глибинний екологічний опір iconЖиття, віддане словесності
Максима Рильського нсп україни. Подвижник Франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, науковець, перекладач, критик та історик...
Глибинний екологічний опір iconКурс лекцій до виконання самостійної роботи студентів з кредитного модуля «екологічний моніторинг»
«Комп'ютерні науки та інформаційні технології» спеціалізації «Інформаційні технології моніторингу довкілля»
Глибинний екологічний опір iconВиховний захід «планета захворіла» (екологічний журнал) Мета
Землі, плакати «Природа – наш спільний дім»; вислів М. Пришвіна про природу «Рибі – вода, птиці – повітря, звірю ліси, степи, гори....
Глибинний екологічний опір iconК. Д. Ушинського “шхуна “колумб”: поетика закритого твору
Лахтак”, “Шхуна Колумб”, “Мандрівники”, згодом роман “Глибинний шлях”. Молодого письменника насамперед турбувало питання якісного...
Глибинний екологічний опір iconНаказ №1072 Про проведення міського освітнього проекту «Екологічний марафон»
На виконання Програми охорони навколишнього природного середовища м. Суми на 2016-2018 роки, з метою проведення освітньо-інформаційних...
Глибинний екологічний опір iconОсвітній проект «в світі дерев»
Представляємо до вашої уваги освітній екологічний проект «В світі дерев» алгоритм роботи щодо ознайомлення з деревами найближчого...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон Василь Шкляр
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка