ІЄРАРХІЯ:
Ієрархія означає, що існує «група нагорі і група внизу». Група «внизу» має менше прав, ресурсів і вважається «нижчою» за статусом.
МАТЕРІАЛІЗАЦІЯ:
«Матеріалізація відбувається тоді, коли людину за допомогою громадських інструментів позбав-ляють людських властивостей, перетворюють на річ, товар, продають, купують... Ті, кого можна використовувати так, ніби вони не цілком люди, з точки зору суспільства не є повноцінними людьми».33
-
Мається на увазі влада, як фізично існуючий апарат гноблення, насильства над слабкими і бідними. Автори завжди вкладають в слово «влада» саме цей сенс. Отже, ліберали «не бачать» ні гноблення, ні його системних причин.
ПІДПОРЯДКУВАННЯ:
Якщо ти стоїш нижче інших і тебе зробили річчю, то підпорядкування обов’язкове для виживання... Підпорядкування, до якого примушують нижчі матеріалізовані групи людей за допомогою ієрархії і матеріалізації, вважається доказом (іманентною) неповноцінності, нижчого положення як внутрішнь-ого характеру і занадто слабких для нормальної людини здібностей.
НАСИЛЬСТВО:
Здійснюється членами вищої групи. Насильство «систематичне і досить поширене, щоб бути не-помітним і нормальним, зазвичай сприймається як невід’ємне право того, хто чинить насильство». Всі чотири елементи працюють спільно, створюючи майже герметично ізольований світ – як психоло-гічно, так і політично, – де пригнічення є нормальним і важливим, як повітря. Будь-який прояв опору наштовхується на цілий спектр впливів: від осміяння до грубої сили. І все ж опір існує. Незважаючи ні на що, люди вперто наполягають на тому, що вони люди.
Набуття політичної усвідомленості – НЕ безболісне. Щоб подолати заперечення, потрібно кожен день бачити жорстокість всього суспільства, яка вже стала нормальною. Суспільства, що складається
-
мільйонів людей, які беруть участь в цій жорстокості, нехай навіть не активно, але з вигодою. Одна моя подруга, яка виросла в тотальній убогості, згадувала свою політизацію в перший рік коледжу – рік нестерпного болю від усвідомлення простого факту, що «є бідні і багаті, і між ними є зв’язок». Мож-ливо, і вам доведеться випробувати хворобливі переживання, яких ви уникали, щоб вижити, і навіть приниження від своєї власної таємної згоди. Але розуміння гноблення починається з повного усві-домлення того, що пригнічення – це погано, а опір є можливим. Отриманий досвід аналізу допоможе звільнитися психологічно і навіть духовно.
Як тільки приходить розуміння факту гноблення, у більшості людей з’являється спонукальний мо-тив до дії. В цілому, існують чотири види дії: юридичні рішення, пряма дія, неучасть і духовність. Ці категорії можуть поєднуватися в сприятливий або навіть визначальний для руху опору спосіб. Але та-кож вони можуть стати і глухими кутами відчаю. Дуже важливий момент: всі ці види дії можуть бути як ліберальними, так і радикальними.
ЮРИДИЧНІ ЗАХОДИ
Велика частина груп активістів зосереджена навколо законних (юридичних) рішень конкретних проблем. І у них є на це вагомі причини. Як вказує Катарін МакКіннон, «закон організує владу». За-конодавчі ініціативи та судові розгляди можуть бути широкою палітрою: від недолугого благання до потенційних структурних змін. Радикали без роздумів відкидають такий вид дії, як реформістський за своєю суттю. Дійсно, здебільшого юридичні заходи є реформістськими, а основна мета цієї книги – запропонувати активістам методи, що виходять за рамки звичайного юридичного процесу. Але якщо ми хочемо розподілити владу егалітарно, нам доведеться вступити в сутичку з законом. І фокус в тому, щоб радикально відповісти на наступні питання:
– ця юридична процедура націлена на перерозподіл влади або просто на заміщення однієї людини іншою на вершині піраміди?
– чи відбираємо ми владу у гнобителів і повертаємо права пригнобленим?
– чи даємо ми людям більший контроль над матеріальними умовами свого життя?
– чи визначаємо ми конкретне джерело зла і викорінюємо його?
Ми можемо стояти осторонь з найрадикальнішим на світлі ставленням, але така позиція не допо-може жодному лососеві, який задихається, жодній зґвалтованій дівчинці. Це не заклик поводитися добре і просити по–доброму. Я впевнена, що порушувати закон потрібно, оскільки вся ця колосальна система підтримується конституцією, на якій і ґрунтується розбещена система влади. Конституція була написана білими чоловіками, які володіли білими жінками як кріпаками і неграми обох статей 34
як рабами, а конституція була потрібна їм як спосіб захисту своєї влади. У нас немає ніяких моральних зобов’язань поважати її, скоріше навпаки. Я також певна, що нам потрібно скинути всю цю будову
– повірте мені, інакше я б не стала співавтором цієї книги. Крім того, існують законодавчі перемоги і рішення судів, такі як «Акт про громадянські права» 1964 року і «Справа Роя проти Уейда», які по-вернули владу в сторону справедливості. Подальший перехід до прямої демократії, побудованої як на підставі прав людини, так і на людській участі в житті планети, теоретично складним не є. Закон існує не тільки для лібералів. Питання лише в тому, які дії потрібні, щоб нинішню ситуацію трансформува-ти в бажану. Ні зневажливі насмішки, ні відчай не довели своєї ефективності. Радикальним бути легко, але одного лише стану люті недостатньо. Повинні відбутися структурні зміни. Радикальний аналіз починається з усвідомлення саме цього факту. Як змусити систему до змін? Ось стратегічне питання.
ПРЯМА ДІЯ
Дехто з активістів ігнорує юридичні методи і концентрується на прямій дії. Часом вони поєдну-ють пряму дію з юридичними заходами, як, наприклад, у випадку, коли акти громадянської непокори відбуваються з метою вплинути на законодавців в конкретному питанні. Скільки жінок приковували себе до огорожі Білого Дому або випробували на собі тортури насильницького годування в тюрмі Холлоуей, щоб домогтися права голосувати? Автобусний бойкот в Монтгомері – наочний приклад за-стосування економічних методів тиску замість політичних. Як і у випадку з законодавчими заходами, цілі прямої дії можуть бути як радикальними, так і ліберальними.
Жодна окремо взята дія ні всередині, ні ззовні системи влади не буде вирішальною. І серйозний рух опору це прекрасно розуміє. Замість того щоб блокувати цілі сектори владних організацій, успішний рух цілиться в слабкі місця з урахуванням наявних ресурсів. Активісти, що знаходяться як у середині системи, так і поза нею, повинні сприймати свою спільну діяльність як частину роботи по досягненню глобальної мети. Потрібні і перші, і другі. Багато людей «зовні» системи за все своє життя так нічого путнього і не роблять, ціла субкультура таких людей оголошує зміни свого особистого способу жит-тя і стилю мислення власною політичною стратегією, а «робота» у них – це відвідування семінарів з особистісного росту. Більш ліберального погляду годі й шукати. Хотілося б підкреслити, що робота всередині системи і поза нею не є тією точкою, в якій діяльність стає радикальною або ліберальною (оскільки радикальною або ліберальною може бути як робота всередині системи, так і зовні). Так само помилково було б вважати, що найбільш войовничі стратегії є найбільш радикальними. Це не так: найбільш войовничі стратегії – просто найбільш войовничі. Я кажу так не через моє добропорядне прагнення до ненасильства.
-
книзі «Ендшпіль» Деррік 900 сторінок присвятив спростуванню пацифістських аргументів, ши-роко поширених серед лівих сил, та й більша частина цієї книги написана, щоб надихнути читача на серйозний мілітаризований підхід. Але ми повинні піддати заклики до насильства ретельному аналізу фемінізму, який критично ставиться до маскулінності. Багато войовничих груп є лише виправданням, коли чоловіки насолоджуються дешевим адреналіном, який годує чоловіче его, звільнене від соціаль-них обмежень наявністю великих і потужних «гармат» для справжніх чоловіків. У поєднанні з неефек-тивною стратегією, а часто і з несамовито маскулінною поведінкою, такі групи «захлопуються» в ході перестрілок між її членами. Майкла Колінза вбили свої ж ірландські націоналісти, Троцького – сталін-ські найманці, а Малькольма Ікса – чорні мусульмани.
Ліві революціонери часто наділяли владою харизматичного диктатора і переходили на новий рі-
|
|
вень божевільної жорстокості. Соціалісти і анархісти, багато з яких вірили в СРСР як в прийдешній
|
|
рай на землі, були в шоці від угоди між Сталіном і Гітлером, та геноцидом з боку Йосипа Сталіна, що
|
|
відбувся опісля. Насильство в поганих руках ні в якому разі не скидає систему гноблення, а навпаки,
|
|
відновлює в ній патріархат. Теодор Росзак зазначає, що «ця фракція чоловіків лівих переконань прий-
|
|
має насильство як самореалізацію». Часто посилаються на книгу «Мерзенні землі» Франца Фенона або
|
|
на передмову до неї, написану Сартром, де насильство вважається не тільки потенційним прийомом,
|
|
його наполегливо рекомендують як психологічну необхідність для пригніченої мужності.
|
35
|
«І тут, – пише Росзак, – все стає не просто жахливим, а ще й дурним. Раптово тотальна переко-наність перетворюється в абсолютну ефективність, з якою людина лізе в бійку з першим-ліпшим полі-цейським». Такий підхід нічим не краще біганини по тренінгам: мета – внутрішнє емоційне вдоволен-ня (яке ні від чого особливо не звільняє), а не суспільство, побудоване на принципах рівності, або рух опору, здатний нас до нього привести. Привілей жінконенависницької поведінки, яким себе наділяють чоловіки, призвів до відродження фемінізму в 1960-х. Жінки навчилися мислити політично, беручи участь в рухах за права людини, за мир, в студентських рухах, і потім проаналізували ситуацію, що склалася. Поведінка їх соратників-чоловіків нічим не відрізнялася від поведінки чоловіків із істебліш-менту – вона не була «ні на грам менш подавляючою, ні на йоту менш сковуючою», як писали троє з ветеранів руху «Студенти за демократичне суспільство».
Це стосувалося всіх без винятку рухів радикального спрямування. Колишня «Жінка Погоди» Кеті Вілкерсон писала, що багато жінок покидали рух за мир через сексизм: «лівий рух був непроникний, як кам’яна стіна». Історик Джеремі Верон зазначив, що «частиною цієї сумнозвісної кампанії проти моногамії був наказ Везермена розлучитися тим парам, в яких виявлялася неприпустимо власницька
-
егоїстична близькість». В результаті почалася насильницька ротація статевих партнерів, що визна-чалася лідерами здебільшого з ідеологічних підстав, але, як підозрювали, були присутні і особисті мо-тиви (звинувачення полягало в тому, що чоловіки–лідери переводили окремих жінок з групи в групу, щоб спати з ними), траплялися і спалахи групового сексу, під час яких на тлі лібідної наснаги пору-шувалися різні табу. Для кого вони були натхненними – ось питання, на яке Варон відповідає надмір-но акуратним спостереженням: «життя в колективі могло бути дуже важким для жінок ... і також сприяло сексуальній експлуатації жінок в організації». Колективи «Підпілля Погоди» були «психологіч-но жорсткими і винагороджували самовпевнених і навіть агресивних, при цьому з’їдали з нутрощами менш впевнених в собі і більш беззахисних». Навіть професійні активістки «пізнали вимушену муж-ність мачизму», що, як і очікувалось, «не сприяло ні істинній автономії, ні солідарності між жінками».
Підпільні газети типу Free Press, Berkeley Barb і Rat заробляли на рекламі із застосуванням зобра-жень жінок як об’єктів, продавали жіночу зовнішність як товар. Уже в 1969 році на конференції Син-дикату Підпільної Преси жінки запропонували підтримати резолюцію, згідно з якою газетам забо-ронялося використовувати зображення упредметнених жінок для продажу аудіозаписів та інших товарів, а також реклами сексу, оскільки використання сексу як товару сильно пригнічує жінок. В результаті особливо відвертий у своїй жорстокості і повний порнографії випуск Rat зі статтями, що зневажають жінок, настільки розлютив співробітниць видання, що вони, об’єднавшись з іншими гру-пами феміністів, взяли журнал під свій контроль. Робін Морган була учасницею перевороту в редак-ції. Її фундаментальна стаття «Прощавай все це», повна обґрунтованої люті і розчарування, була опу-блікована в оновленому Rat. Нові ліві сили виглядали як зовсім новий патріархат, що, по суті, лише
посилює проблему лівих сил, оскільки вони прийняли порнографію як частину свободи.
|
|
Свобода для кого? Свобода для чого? Свобода чия? – ось три незручних питання, на які ліві чоло-
|
|
віки–активісти не хотіли відповідати. Фактично цілий клас жінок піддавався жорстокому поводжен-
|
|
ню і знаходився на прислуговуванні, що різко суперечило будь–яким заявам, які ліві висловлювали
|
|
на захист загальних прав людини. Наочні приклади такого протиріччя продемонстрували лідери руху
|
|
«Сили Чорних». Елдрідж Клівер відкрито писав, що зґвалтування чорних жінок було «тренуванням»
|
|
перед зґвалтуванням білих. В результаті його заарештували і посадили і за те, і за інше. Хьюї Ньютон,
|
|
співзасновник «Чорних Пантер» і їх міністр оборони, ґвалтував багатьох жінок за підтримки своїх
|
|
озброєних громил. За його словами, «зґвалтування бувають двох видів: в першому випадку ти просто
|
|
опановуєш її тілом, а в другому – робиш так, щоб вона насолоджувалася своїм зґвалтуванням». Він був
|
|
заарештований і засуджений за розтрату грошей «Чорних Пантер», призначених на шкільну освіту і
|
|
харчування, які, швидше за все, були витрачені ним на наркотики. Другий раз його судили за вбив-
|
|
ство 17–річної повії Кетлін Сміт. Малькольм Ікс був ненабагато краще. Він бив своїх повій і жахливо
|
|
ставився до лесбіянок, а потім прийняв іслам. Згодом він сформував свою ідеологію про перевагу чо-
|
|
ловіків в рамках мусульманських принципів для чорних мусульманських сімей, що давало чоловікам
|
|
повну впевненість в тому, що домінування над жінкою – план всевишнього.
|
36
|
Важливо відзначити, що і в той час і сьогодні були чоловіки і жінки, які відкидали подібну поведінку як експлуататорську і неприйнятну. Радикальна група «Молоді лорди» з Пуерто-Ріко чудовий приклад цього. З самого початку лідерами в групі були тільки чоловіки, а головним постулатом їх платформи було «Мачизм повинен бути революційним». Ірис Моралес згадує, що «чоловіки на керівних позиціях зловживали своїм становищем і новобранці серед жінок повинні були спати з ними. Таких жінок по-винно було бути дві або три, оскільки вони, звичайно ж, були супермачо і вважали, що це дуже круто. Коли оприлюднили список їх товаришів, які особливо відзначилися, ми були обурені і жінки разом
-
нами». Жінки почали проводити свої зібрання окремо від чоловіків і виступили зі списком вимог. Він включав в себе підвищення статусу для жінок, догляд за дітьми на зустрічах і їх участь в міністер-стві оборони. Жінки отримали підтримку найбільш прогресивних чоловіків, тому що ті «розуміли, що революція без жінок неможлива». Протягом приголомшливих шести місяців були задоволені всі їхні вимоги і навіть прийняте гасло «Геть мачизм!». Фемінізм був сприйнятий настільки серйозно, що «майже всі члени центрального комітету були понижені на посаді за шовінізм і їм довелося змінити спосіб життя, навіть голові організації». Для обговорення проблеми мачизму чоловіки навіть заснува-ли своє окреме зібрання. Ця трансформація була задокументована в фільмі Моралеса «Паланте, знову Паланте».
Моралес також розповідає і про «сумну сторінку в історії руху», яка розбила серця у безлічі рухів. «Були одна-дві жінки, які всіх старанно уникали, а пізніше нахабно скористалися рухом, за який ми так боролися. Це важливий урок, тому що не кожна жінка мені сестра, не кожна пуерториканка моя се-стра». Солідарність між людьми – це дуже цінна річ, і трапляється вона набагато рідше, ніж загальний опір проти гнобителів. Внутрішня ворожнеча в русі перемагає рух без зусиль гнобителя. Вираз «ре-акційний чорний націоналізм» належить Норму Р. Аллену. Він використовував його для опису «фана-тизму, нетерпимості, ненависті, сексизму та гомофобії», відкинути які він просив товариство чорних. Марк Антоні Ніл написав працю «Новий чорний чоловік», яка представляє собою захоплювальний зразок моральної місії і побудови спільноти в умовах гноблення (він афроамериканець) і привілеї (він також гетеросексуал і чоловік). Навіть в настільки короткій дискусії складність проблеми насильства стає очевидною. Зрозуміло, що люди, для яких важлива справедливість, хочуть відкинути насильст-во, і багато хто з нас пережив його. Всі ми дуже добре знаємо, наскільки привілейованими вважають себе чоловіки і як вони використовують таку свою психологію проти жінок. Яким би не був життєвий досвід кожного з нас, ми все ж бачимо жорстокість як плід імперіалізму, расизму і жінконенависницт-ва, що призвели до бездумного знищення і травмування протягом нескінченних, виснажливих тися-чоліть. Багато людей усвідомлено дотримуються етики ненасильства з дуже вагомих причин.
Насильство – широке поняття, і нам потрібно чітко визначити, про що конкретно ми говоримо, обговорюючи його як рух. Я б хотіла розділити такі поняття: насильство ієрархії і насильство самоза-хисту, насильство проти людей і насильство проти власності, насильство як спосіб самоствердитися
-
насильство в політичному опорі. Важко зустріти людину, яка була б противником всіх і кожного з цих явищ. Якщо чітко роз’яснити в контексті, то абстрактне поняття «насильство» розпадається на конкретні дії, що різняться між собою. Можливо, деякі люди колись відкинуть всі види насильства, це наша прерогатива, оскільки у нас є моральність. Але солідарність все ж можлива і навіть є необхідніс-тю, з огляду на серйозність і невідкладність проблеми. Кожного разу, коли стикаєшся з проблемою на-сильства, вкрай важливо розуміти і приймати його потенційну користь у досягненні наших спільних радикальних і феміністських цілей.
НАСИЛЬСТВО ІЄРАРХІЇ ПРОТИ НАСИЛЬСТВА САМОЗАХИСТУ
|
|
Насильство ієрархії – це насильство, яке влада використовує проти бідних, щоб тримати їх в по-
|
|
корі. Наприклад, насильство, скоєне заради наживи, залишається невидимим для суспільства або від-
|
|
бувається досить далеко, щоб люди, які мають зиск, не знали про нього. Цей тип насильства є виз-
|
|
начальним фактором будь–якої імперіалістичної війни за «природні ресурси» для корпорацій, які
|
|
перетворюють їх в дешеві товари споживання, що лежать в основі способу життя розвинених країн.
|
|
Людей, які воюють, намагаючись захистити себе і свою землю, вбивають. І це мало хто помічає.
|
37
| -
влади є армії, суди, в’язниці та зручне оподаткування. Вони також володіють світовими ЗМІ, а тому контролюють не тільки інформацію, але і саме інформаційне поле. У привілейованих свої «зручності і витонченості» (як висловився один із захисників рабства), якими вони в тій чи іншій мірі наділені богом, і розкішшю невідання. Вся структура глобального капіталізму побудована на насильстві (на-сильство – ще один вид викопного палива?). Насильство, яке використовується владою для збережен-ня ієрархії, – це одне з тих явищ, які ми, можливо, разом вважатимемо неправильними.
Протилежністю можна вважати насильство самозахисту, тобто набір дій, які використовуються, коли завдали болю - проти агресора. Кожен має право захищати своє життя від нападника. Бага-то лівих розширюють поняття самозахисту до права цілого народу на оборону. Наприклад, багато політичних активістів підтримували сандиністів в Нікарагуа, навіть ризикуючи собою, співпрацю-ючи в будівництві шкіл або зборі кави. Деякі люди навіть відмовляються називати цей колективний самозахист «насильством», вважаючи насильством тільки ті жорстокі дії, які підтримують ієрархію. Вважаю, що буде чесніше назвати це насильством і прийняти, що не всяке насильство однакове або однаково погано.
НАСИЛЛЯ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ І НАСИЛЬСТВО ПРОТИ ЛЮДЕЙ
Знову ж таки, багато людей відкинуть визначення знищення власності як насильство. Оскільки предмети не відчувають болю, то такі інструменти, як фарба в балончиках і запальнички, не можуть вважатися зброєю, а їх використання не повинно бути насильницьким? Вважаю, що різниця між істо-тами, які відчувають, і неживими об’єктами надзвичайно важлива. Отже, знищення власності – це насильство чи ні? Це питання є як практичним (треба ж дати якесь визначення), так і експеримен-тальним. Зруйнувати власність, можна не завдаючи шкоди жодній істоті та при цьому завдати значної шкоди несправедливій системі. Чи стане хтось заперечувати проти того, що французький Опір підри-вав залізничні колії і мости, щоб зупинити нацистів?
Але насильство проти власності також може бути використане для залякування. Саме з цієї при-чини багато прогресистів і радикалів з важким серцем думають про руйнування власності. Якщо ви піддавалися таким загрозам, то ви знаєте, наскільки це ефективно. По суті, якби насильство проти власності не було настільки ефективним, то до нього б ніхто не вдавався, щоб вселити страх і при-гноблення. Якщо розбити всі тарілки об підлогу, то результат буде аналогічним. Одна подруга, яка дізналася на власному досвіді, що таке напад терористів правого спрямування на будівлю, де вона пра-цювала, була госпіталізована з діагнозом гострий посттравматичний синдром. Руйнування власності може сильно травмувати людину.
Яке б ми не дали визначення руйнуванню власності, нам потрібно зважати на наслідки і стратегічні вигоди, щоб прийняти обдумане рішення. Знову ж таки, «насильство» – це не погане слово, а описове. Очевидно, що більшість людей більш лояльно сприймуть атаку на вітрину, стіну або порожню будів-лю, ніж насильство проти людини, саме так і повинно бути. Але якими б не були ваші особисті пере-конання в даному питанні, фундаментальна повага один до одного і до нашого руху в цілому вимагає визнання відмінностей між людьми і власністю в питаннях насильства.
Поділіться з Вашими друзьями: |