Глибинний екологічний опір



Сторінка9/33
Дата конвертації15.03.2018
Розмір6.85 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   33

Словами Андреа Дворкін: «Так от, кажучи про опір, я кажу про організований політичний опір. Я не говорю про щось, що приходить та іде. Я говорю не про почуття. Я говорю не про те, як потрібно піклуватись про повсякденне життя і наповнення його гідними, хорошими, приголомшливими ідеями.




  • говорю про те, коли людина ризикує собою і віддає усього себе рокам боротьби заради змін у суспіль-стві, в якому живе. Це означає не тільки зміну манер знайомих людей, хоча це теж не завадило б... Але це не те, що можна назвати політичним опором. Політичний опір не припиняється ні вдень, ні вночі, іде відкрито та підпільно, публічно та закрито. Його передають із покоління в покоління. Йому вчать, його заохочують і возвеличують. Він кмітливий. Він винахідливий. Він відданий. І прийде день його перемоги. Він переможе.»

Як бачимо, між романтизмом і опором є принципова відмінність, вік якої - століття. Як романтизм, так і опір починаються з заперечення певних норм встановленого громадського порядку. Але вони по-різному визначають своїх ворогів і, починаючи з цього моменту, вони йдуть в різних напрямках. Знову ж таки, ця різниця формує цілий спектр32 людських переживань: від відвідування занять йогою вони переходять до створення продуктового кооперативу, а далі - до закриття місцевої атомної елек-тростанції. Але ми повинні розуміти різницю між двома крайніми точками гами, навіть якщо посере-дині – непроглядний туман. Ці відмінності приховують від нас дві перемоги лібералізму: йому вдалося сплутати особистісні зміни з політичними і домогтися загальноприйнятого заперечення реального


62
32. Мається на увазі, що різні стратегії можуть не потрапляти в «чорно-білі» категорії, а знаходитися десь між двома запропонованими полюсами.

опору. Але просто альтернативна культура – це не культура опору, і нам потрібна ясність в тому, чим вони відрізняються.


Альтернативна культура – спадкоємиця романтичного руху, – бачить ворога поміж обмежуваль-них цінностей і засад, що зазвичай подаються як буржуазні. Їх рішення – «створити альтернативний світ всередині західного суспільства» на основі «надмірного індивідуалізму». Наприклад, богемці були прямими нащадками руху романтизму. Основні ознаки руху Богемії визначаються як «непокора, не-стриманість, сексуальне свавілля, ексцентрична поведінка, ностальгія і бідність». Вони надавали осо-бливого значення творчій особистості як особистості повсталій, що було неприпустимо в Середні віки, коли художники і ремісники займали певне місце в структурі суспільства. Століття промисловості порушило цю структуру, і творчий вигнанець став бунтівником. Але його заколот крутиться навколо його ж почуттів, всередині нього самого. Стівен Спендер описав це у своїх дуже вдало названих мему-арах «Світ всередині світу»: «Мені було шкода безробітних, я нарікав на соціальну несправедливість, жадав миру і дотримувався соціалістичних поглядів. Ці погляди були емоційні». Елізабет Вілсон чітко формулює Богемію як «відхід від політики». Вона пише: «У 1838 році Дельфін де Жіжардін описува-ла, з якою вільністю популярні письменники і художники проводили час на балах і танцях, оскільки вони зайняли позицію «внутрішньої міграції». Вони відвернулися від політики, встали в позицію «вну-трішнього вигнанця», властиву дисидентам Східної Європи після 1945 року».
Героїзація особистості, яка перебуває в стані страждання і відчуження, змішаних в різних пропор-ціях, формує основу романтичної ворожості до політики. Від такого індивідуалізму відходять ще дві інші траєкторії. Перша – надання цінності емоційної насиченості, яка відкидає самоаналіз, раціональ-ність і дослідження. Наприклад, Руссо писав: «Для нас існувати – означає жити, і наша чуттєвість безперечно важливіше розуму». Друга траєкторія – віра в те, що «поліс» (політичне життя суспільства)
– це ще одна нудна і безглузда система, яку романтичному герою потрібно відкидати.
Романтики відкидали можливість реальних змін через політику. Романтики скептично ставилися до організаційної реформи, до потенційних результатів простої перебудови громадських інститутів. Романтики повставали не в ім’я рівності і не заради економічних змін, а для розвитку «внутрішньо-го Я». У цьому сенсі вони опиралися буржуазії і радикалам. Буржуазні підвалини відкидалися, тому що були поверхневі і штучні, а радикальна програма соціальних і економічних реформ відхилялася, оскільки не мала ніякого відношення до вільного духу людини. Спадкоємцями цієї традиції були Біт-ники. Їх основним проектом було «відкинути... конформізм і матеріалізм середнього класу», в основ-ному, завдяки експериментам з сексом і наркотиками, претендувати на безпосередній доступ до по-замежних емоцій і мистецтва. Але бітники були незначним культурним явищем. Вони не стали рухом хіпі до тих пір, поки демографічні показники бейбі-буму і середнього класу не надали їм досить втра-ченої молоді в 1960-х.
Молодіжне походження альтернативної культури гранично важливо для її розуміння. Як ми зазна-чали вище, Вандерфьоґель було молодіжним рухом. І дійсно, в 1911 році «було більше молодих німців старшого підліткового віку, ніж коли б то не було в XX столітті». Насіння тієї вихідної молодіжної культури було пересаджено в США, де воно спало до тих пір, поки критична маса молоді не досягла підліткового віку. Звична нам альтернативна культура є, здебільшого, продуктом підліткового мозку. Оскільки мозок підлітка такий же за розміром, як і мозок дорослого, вчені прийшли до висновку, що


  • період статевого дозрівання він вже досягає повного розвитку. Завдяки таким новим технологіям, як МРТ і ПЕТ-сканування, ми можемо буквально побачити, як структурується мозок підлітка.

По-перше, надлобна кора не використовується в мозку підлітка в повній мірі, як в зрілому мозку. Девід Уолш в своїй книзі про підлітковий мозок «Чому вони так себе поводять?» називає надлобну кору «совістю мозку». На думку Уолша, ця зона «відповідає за довгострокове планування, оцінку на-слідків і управління емоційними станами». Крім того, здатність людини оцінювати хід часу не роз - вивається повністю до 21 року. Підлітки буквально не здатні розуміти причинно-наслідкові зв’язки і довгострокові наслідки так, як їх здатні розуміти дорослі.


63

Надлобна кора – це «виконавчий директор мозку». Коли виникають імпульси в інших зонах мозку, надлобна кора повинна їх контролювати. Але, оскільки в мозку підлітка «ведуться будівельні роботи», їм не вистачає здатності контролювати імпульси. Відкладання задоволення33 ніяк не є даром людей в цьому віці, коли їх поведінка завжди описують як грубість, безвідповідальність і лінь. І все це вияв-ляється в зоні відповідальності частково функціонуючого PFC. Уявна «лінь» посилюється деякими іншими процесами розвитку мозку. Шлуночковий стріарний вузол відповідає за мотивацію, в підліт-ковому віці він йде в сплячку. Також мозок підлітків зазнає значних змін патернів сну. Під впливом опиняється кількість сну і його час. Велика частина цього процесу складна і все ще досліджується. Можливо, беруть участь до п’ятдесяти нейротрансмітерів і гормонів. Але точно відомо два моменти: тінейджерам потрібно більше спати, і вони часто не можуть заснути вночі. Коли їх змушують підкоря-тися загальноприйнятим режимам сну, вони часто відчувають смертельну втому вдень, втому, засно-вану на їх біології, а не на моральних падіннях.


Мієлінація – це життєво важливий процес у розвитку мозку. Мієлін – це особливий вид жиру, що захищає і ізолює аксони наших нервів, які є ниткоподібними структурами в нейронах. Мієлінація – це процес накопичення нейронами захисного жиру. Без нього електричні імпульси будуть проходити по аксонах приблизно в сто разів важче. Незахищені аксони також відкриті для перешкод з боку інших прилеглих аксонів. Не так давно вчені вважали, що мієлінація завершується в 7-річному віці, але ця оцінка виявилася дуже далекою від істини. В організмах підлітків мієлінація не тільки не завершуєть-ся, а й «посилюється на 100 відсотків». Одна з зон, відповідальних за управління емоціями, проходить мієлінацію протягом підліткового періоду, яка, словами Девіда Велша, «відповідає за запуск коротких спалахів гніву», які характерні для молоді».
Гормональні перепади є ще одним фактором, здатним нарощувати інтенсивність емоцій, що при-зводить до ризикової поведінки, гніву, імпульсивної поведінки і підвищеної емоційності у підлітків. Уелш однозначно стверджує: хоча «підліток не несе повної відповідальності за те, що не може повніс-тю контролювати свій мозок, але це його відповідальність підпорядкувати його собі». Роль батьків або осіб, що їх заміщають, полягає в тому, щоб допомогти молодим людям досягти зрілості. Якщо доро-слі не висловлюють очікувань і не пояснюють наслідки, то мозок, що розвивається, ніколи не зможе зв’язати ті нейрони, які потребують зв’язків, на даному етапі життя. Саме це завдання виконували успішні спільноти людей протягом тисяч років: виростити новий врожай дорослих людей.
Для кожного періоду розвитку мозку існує обмежений проміжок часу. Уелш наводить вислів не-врологів: ті нейрони, які запускаються разом, пов’язані між собою. Це стосується всіх періодів: від ди-тинства, коли закладаються базові нейрологічні патерни таких функцій, як слух і зір, до підліткового періоду, коли формується наша здатність до саморегуляції, оцінки наслідків, прив’язки у стосунках, і або залишається з нами на все життя, або в’яне і відмирає.
Крім біології підліткового мозку, є ще й психологія підліткового віку. Психолог Ерік Еріксон гово-рить, що найважливішим завданням цих років є формування особистості, індивідуальності. Саме в цей момент питання «хто я?» стоїть гостріше, ніж в будь-який інший період життя.


    • згадую мої стосунки з моєю найкращою подругою зі старшої школи. Ми зустрічалися перед за-няттями, під час обіду, на загальних заняттях. Коли ми приходили додому, то моментально повисали на телефоні, хоча розлучилися менше години назад. Ми повинні були сказати один одному дуже бага-то важливого. Після обіду ми знову повинні були поговорити. На наступний ранок все повторювалося




  • ті п’ять хвилин у її шафки в холі. Озираючись назад, я дивуюся: про що таке ми могли говорити? Але саме в цьому і полягає завдання підліткового віку: дорослішання, відкриття себе, дослідження. Все було таким новим, насиченим, переконливим. Ми говорили про наші почуття, і ще про наші почуття, а також про наші почуття. До моменту, коли мені виповнилося 20 років це не викликало в мені і поло-вини колишнього інтересу. До 30 років це було нудно. У 35 у вас би грошей не вистачило змусити мене брати участь в подібних розмовах.

64


  1. Здатність до відкладеного задоволення (іншими словами, здатність до мотивованого прикладання зусиль, результат від яких з’явиться з часом) є показником зрілості.

Але саме на цьому безнадійно застрягла альтернативна культура – продукт підліткової біології та психології. Підліткові турботи – їх дари і їх недоліки, – основа альтернативної культури, і саме ці су-спільні норми і звички виявилися прийнятними в лівих політичних рухах в тому, що Теодор Розак назвав «прогресуючу «підлітковість» в культурі та мисленні дисидентства». Основною її турботою є «Я», його дослідження, його вираз, причому до такої міри, що багато послідовників ставляться до ідеї участі в політиці з неприхованою ворожістю. Одне із загальноприйнятих пояснень – це визнання того, що якісь соціальні зміни необхідні, але змінити ми можемо лише себе. Так несправедливість стає ви-правданням нарцисизму. Як один колишній активіст пояснював соціологу Кейту Мелвілу: «Я займався політикою якийсь час, але я прийшов до висновку, що не можу більше виступати за зміни в суспільстві,

  • повинен стати зміною сам. Зміна не відбудеться десь там чи там і не буде самозакоханим пошуком максимального контролю над іншими. Вона тут, – постукав він себе в груди, – ось з чого я повинен по-чати, якщо хочу змінити всю цю довбану систему».

Тімоті Лірі, корифей психоделіки, постійно закликав молодіжний рух «завестися, налаштуватися




  • відпасти». Він вірив, що активісти і психоделічний рух були повністю несумісні. Джон Леннон і Джон Хойланд сперечалися про конфлікт між змінами на рівні особистості і на рівні суспільства в публіч-ному листуванні в 1968. При цьому Леннон аргументував свою позицію, спираючись на текст пісні «Революція»:


Ти говориш, що зміниш конституцію,
Ну що ж, а ми хочемо змін у твоїй голові.
Ти говориш, що справа в запровадженнях,
А ти краще звільни свій розум.
На що Хойланд відповідав: «Що змушує тебе думати, що багато хто з нас не змінився ментально саме так, як ти рекомендуєш, і після того усвідомив, що цього мало, просто тому, що людина не може бути збуджена і щаслива в той час, як її дітей на смерть засмажують у В’єтнамі?».
Завдання нескінченного самовдосконалення підходить людині в 15 років, якщо вона оточена това-риством дорослих, які створюють основу для фізичного і психологічного розвитку, важливу для вихо-вання зрілої особистості. Але будь-хто, хто вийшов з підліткового віку, повинен ставити перед собою дорослі завдання: дбати про покоління, яке підростає і про слабших, підтримувати і вести громаду в цілому. З погляду культури опору, ці завдання виконуються з розумінням того, що опір – найважливі-ше, до яких би завдань не закликали нас наші таланти. Ми ніколи не відокремлюємося від глобальної мети створення руху, який бореться за справедливість. Спадщина романтизму особливо помітна в політиці, якої дотримуються різноманітні напрямки альтернативної культури. Емоції сприймаються як щось чисте, чи не нав’язане суспільством. Тим суспільством, чий головний злочин – придушення цих справжніх почуттів. Вершина емоційного стану описується по-різному: для хіпі та нью-ейдж це любов, для панків – лють, для готів – витончене страждання; але основна мета – досягти обраного емо-ційного стану і зберегти його. Такі субкультури не завжди чітко визначають ці емоційні стани як мету, але такі прагнення приймаються за норму без усвідомленого аналізу.
Під впливом терапії і майстерень «особистісного зростання» вираження емоцій досягло статусу близького до прав людини. Якщо сказати комусь, що ти відмовляєшся «відпрацювати» на групу або попросити її повернутися в дискусію і приймати рішення, то це викличе вибух гніву. Будь-який прояв нормального почуття кордонів і розсудливості вважається не ознакою зрілості, а наслідком впливу су-спільства на людину, що вимагає подолання (інакше обумовленість). Ми маємо бути здатні та жадати поділитися найпотаємнішими моментами з незнайомцями; чим більше видовищ принесе одкровення, тим краще.
Індивідуалістична позиція стала загальноприйнятою політичною позицією контркультури в 1960-х. Вона досягла максимального підйому в Аббі Хоффмані та Їппіз.

65


Назва книги Хоффмана «Революція чи чорт з нею» – це нова версія старого «У відсутності мети наша сила» і вона в рівній мірі «корисна» для політичного руху. Давайте відставимо убік женоненавис-ництво (Хоффман домагався стюардес), гомофобію («рух за мир – це педики») і агресивний расизм. Також важко критикувати його книгу, оскільки Хоффман був біполярним і наклав на себе руки. Зі сторінок нам в обличчя кричить психічне захворювання: «Дігери пішли після того, як ми проговорили всю ніч. СДСи міцно спали всю ніч. Їм не було про що говорити рано вранці, коли ти безперервно посту-куєш до тих пір, поки не почнеться невербальний діалог. Ти знаходиш зв’язок! Ти плануєш! Ти думаєш! Ти побитий камінням! Ти відчуваєш! Тобі потрібен літій і турботлива система підтримки».
По всій книзі розкидані скарги на авторитарність влади, які претендують на напругу емоцій, але від них віє постановочною театральністю, і вони ж і є кінцевою метою: «Стань на розі з п’ятьма сотнями листівок і вибухни... Знайди людину, щоб вона читала листівку вголос під час всієї цієї роздачі. Бігай навколо і розривай листівки, продавай їх, міняй їх. Розірви одну на дві половини і дай по половині двом різним людям, а потім попроси їх зайнятися коханням. Роби все швидко. Як в дешевих фільмах. Нехай усім буде весело. Людям подобається сміятися - це повстання. Заколот – це цікаве слово для гри в сло-ва».
Ця яскрава вистава сильно контрастує з серйозним рухом опору. Порівняти театральність з муж-ністю, глибокою духовністю і почуттям власної гідності Еріха Міїхзама або рядових членів руху за громадянські права без відрази не вийде. Те, наскільки близькі біполярні розлади і підлітковий мозок, чітко видно по Хоффману: нерозсудливість, безконтрольна емоційна насиченість, привілейованість, автоматичне заперечення всіх обмежень, навіть сонливість – все це трагічно посилюється маніакаль-ними станами через його хвороби. Молодіжна культура без керівництва дорослих випустила б у світ саме те, що малював у своїй уяві Хоффман. Ця культура також виявиться нездатною розпізнати від-верту хворобливість під маскою радикальної позиції, і не допоможе людям, яких пожирає така хворо-ба. Така допомога може бути надана тільки стабільною, активно зацікавленою громадою. За іронією долі, такі громади повинні мати в своєму середовищі людей, що володіють якостями, які Хоффман і молодіжна культура відкидають: відповідальність, відданість, повагу.
За особистою трагедією стоїть політична трагедія, що сталася з лівим крилом. Культура неучасті охопила охололу молодь і не дала їй побудувати серйозний рух опору проти реальних систем гно-блення: капіталізму, патріархату і расизму; не дозволила створити культуру опору, яка здатна підтри-мувати такий рух. Замість цього їх ворог – так звані «заскоки середнього класу», тобто незручності, які стоять на шляху будь-якого пориву, а звільнення – це досягнення внутрішнього емоційного стану, ідеалізм і завоювання 1960-х скотилися до «Я – покоління 1970-х». Зараз залишилася лише розмита ліберальна альтернативна культура, яку можна розпізнати за їх уроками медитації і недовареними бобами, за її заклопотаністю власною психологією і «духовною» банальністю нью-ейдж. Нічого пога-ного не станеться, якщо тримати в чистоті свій розум, товсту кишку і ауру, що ставить вірян в дурне становище, змушуючи їх перекладати провину на жертву, коли трапляється хвороба, горе або снаряди


  • лазерним наведенням34. Це ні в якому разі не спроба відкинути рішучість стійких борців, які ніколи не втрачають вірності ідеї більш справедливого світу і продовжують боротьбу. Це плач за розтраченою надією, яка загинула в надрах цілого покоління, якій тепер потрібно відродитися.

Радикальні організації схильні потрапляти в власні специфічні пастки. Перша з них стосується ієрархії, як в теорії, так і на практиці. Заперечення авторитету (влади) є одним з яскравих ознак підліт-кового віку, це автоматичне заперечення влади просочилося в безліч політичних груп. Вони думають: «Будь-яка ієрархія – це інструмент в руках людини, патріархату, нацистів». Цей підхід зобов’язує до прийняття рішень через досягнення консенсусу за всяку ціну і часто викликає великі дискусії на тему розподілу влади в групі. Це також запускає хвилю «критики» будь-кого, хто досягає публічного і впізнаваного положення. Зазвичай ця критика – не більше ніж заздрість, замаскована під політичну праведність. «Буржуазність» – вічне і улюблене звинувачення, так само як і різноманітні характери-стики типу «продажний», підібрані відповідно до пріоритетів групи. Все це часто супроводжується супер глибоким аналізом мови жертви нападок і його способу життя.


66


  1. Коли «віряни» в чистоту аури, прямої кишки або розуму бачать, як страждають інші люди, вони автоматично схильні не допомагати і тим більше не включатися в класову боротьбу бідних проти насильства можновладців, а звинувачувати жертви насильства в їх власних бідах.

Ліві не дарма винайшли вираз «політично коректний». У цього винищення є назва. Як відомо, Флорінс Кеннеді назвала це явище «горизонтальна ворожість». А ще це сприймається як дев’ятий клас школи, і по суті так воно і є. Це можуть бути гротескні плітки через запекле суперництво або тотальна дискредитація людини. У більш войовничих групах нападки можуть приймати форму пара-ноїдальних звинувачень.


    • гіршому випадку групи підтримують мачизм, вступають в перестрілки. Зрештою, причиною є бо-ротьба в горизонтальній площині, а не в вертикальній (див. Рис. 3-1). Якщо ми можемо змінити лише себе або якщо кращий спосіб змінити суспільство полягає в способі життя, тоді дійсно спостереження




  • критика дрібниць в особистому житті людей сприймається як праведне заняття. А якщо ви не маєте наміру боротися проти можновладців, то залишається лише воювати один з одним. Деніс Томпсон пише: «Горизонтальна ворожнеча може означати, що хтось один залякує, поки не доб’ється покори іншого, який має більш низьке положення в ієрархії соціальних відносин, характерних для чоловічої пе-реваги. Вона може мати на увазі спроби заплямувати репутацію того, хто має обмежений доступ до вищих рівнів влади, ніж той, хто поширює скандальну інформацію. Вона може полягати в обвинува-ченні когось у власному пригніченні, навіть якщо ця людина теж пригнічена. Вона може виражатися в заздрісних вимогах припинити використовувати свої здібності, адже чужий успіх в нижчому, ніж твоє, положенні, змушує тебе відчувати себе безголовим нікчемою. Або це можуть бути спроби заглушити критику атакою проти того, хто критикує. В цілому, проблема полягає в неправильному розумінні джерела гноблення, визначенні його в середовищі тих, хто не поводиться як домінант».

Подібна поведінка розриває на шматки дружні відносини, гуртки активістів і політичні рухи. Жер-тви нападів часто отримують травми і, врешті-решт, самоусуваються. Сторонні люди можуть спри-йняти культуру як неприємну і навіть корумповану. А більшість найлютіших нападників, після того як спалять свій адреналін, повернуться до колишнього життя в рамках загальноприйнятих більшістю поглядів. У військових конфліктах більше солдатів можуть загинути від «дружнього вогню», ніж від вогню противника, що добре ілюструє, як радикальні групи часто виявляють здатність до саморуйну-вання.


Щоб реально зберегтися і працювати, серйозний рух потребує культури підтримки. Потрібен час, щоб поспостерігати, як такого роду поведінка концентрується в деструктивні патерни, які знову і зно-ву з’являються в радикальних рухах, потрібен час, щоб позначити їх, навчитися їх зупиняти. Успішні культури опору здатні розвивати здорові норми поведінки і відповідні процедури для відпрацювання ситуацій. А молодіжна культура не володіє накопиченим досвідом і ніколи його не накопичить.
Культура опору також потребує здатності мислити довгостроковими категоріями. Одне досліджен-ня студентів-активістів з «Руху за свободу слова» з Берклі включало в себе інтерв’ю з учасниками сидя-чого страйку через 5 років після події. Багато з них відчували, що рух – а, отже, і політичний активізм,
– не мав успіху. П’ять років? А як щодо п’яти поколінь? Рухи за серйозні зміни в суспільстві вимагають часу. А молодіжний рух залишиться навіки відірваним від поколінь.
Давайте подивимося на різкий контраст між поведінкою колишніх активістів (в основному білих)


  • відношення пулманівських провідників, чорношкірих, які працювали провідниками на залізниці. Вони були як зв’язком поколінь, так і політичним зв’язком між рухом за звільнення рабів і рухом за громадянські права. Вони накопичували доходи, самоповагу, політичний досвід, які їм потрібні були у довгій боротьби за скасування сегрегації.

Найпершими пулманівськими провідниками були звільнені раби. Джордж Пулман найняв їх тому, що вони (що, до речі, вельми трагічно) були здатні вести себе досить послужливо, щоб білі пасажири були задоволені (коли Пулман намагався найняти чорних учнів коледжів на час літніх канікул, ре-зультати були часто жахливі). І все ж у цій роботи було дві переваги: вона давала фінансову стабіль-ність (незважаючи на жахливий графік роботи) і розширення кругозору.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   33

Схожі:

Глибинний екологічний опір iconЛекція №1 Тема Наука про опір матеріалів. Основні гіпотези І передумови. Предмет І завдання науки про опір матеріалів
Опір матеріалів – це наука про інженерні методи розрахунку на міцність, жорсткість І стійкість елементів машин І споруд
Глибинний екологічний опір iconТема. Культура І духовне життя в Україні в роки непу
Політика більшовиків у царині культури. “Українізація”. Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник. Опір “українізації”
Глибинний екологічний опір iconЖиття, віддане словесності
Максима Рильського нсп україни. Подвижник Франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, науковець, перекладач, критик та історик...
Глибинний екологічний опір iconКурс лекцій до виконання самостійної роботи студентів з кредитного модуля «екологічний моніторинг»
«Комп'ютерні науки та інформаційні технології» спеціалізації «Інформаційні технології моніторингу довкілля»
Глибинний екологічний опір iconВиховний захід «планета захворіла» (екологічний журнал) Мета
Землі, плакати «Природа – наш спільний дім»; вислів М. Пришвіна про природу «Рибі – вода, птиці – повітря, звірю ліси, степи, гори....
Глибинний екологічний опір iconК. Д. Ушинського “шхуна “колумб”: поетика закритого твору
Лахтак”, “Шхуна Колумб”, “Мандрівники”, згодом роман “Глибинний шлях”. Молодого письменника насамперед турбувало питання якісного...
Глибинний екологічний опір iconНаказ №1072 Про проведення міського освітнього проекту «Екологічний марафон»
На виконання Програми охорони навколишнього природного середовища м. Суми на 2016-2018 роки, з метою проведення освітньо-інформаційних...
Глибинний екологічний опір iconОсвітній проект «в світі дерев»
Представляємо до вашої уваги освітній екологічний проект «В світі дерев» алгоритм роботи щодо ознайомлення з деревами найближчого...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...
Глибинний екологічний опір iconЗалишенець. Чорний ворон Василь Шкляр
Армія унр опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще роками тривала майже на...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка