Гнатюк Іван Федорович Біографія Творчість



Дата конвертації08.04.2017
Розмір445 b.


Лауреати Шевченківської премії

Виконала

Учениця 10 класу

Горова Катерина Миколаївна

Вчитель:Демчук Іван Іванович

Гнатюк Іван Федорович



Біографія

Біографія

Творчість

  • Від 1965 опублікував 16 збірок поезій та 4 — прози, серед них:

  • «Паговіння» (1965),

  • «Кали­на» (1966),

  • «Повнява» (1966),

  • «Жага» (1970),

  • «Барельєфи пам'яті» (1977),

  • «Турбота» (1983),

  • «Благословенний світ» (1987),

  • «Нове літочислен­ня» (1990),

  • «Хресна дорога» (1992),

  • «Правда-мста» (1994).

  • «Благословляла мати на дорогу» (1994),

  • «Вибрані вірші та поеми» (1995),

  • «Стежки-дороги. Спомини» (1998),

  • «Меч Архистратига» (2000),

  • «Бездоріжжя» (2002),

  • «На тризні літа» (2003),

  • «Свіжими слідами» (2004),

  • «Хресна дорога» (2004),

  • «Сповідь» (2009),

  • «Стежки-дороги» (2009)

  • Пе­рекладач творів білоруських, польських, сербських й ін. зарубіжних поетів. Окремі вірші Гнатюка перекладені іноземними мовами.



Публікація творів

  • Гнатюк І. Благословляла мати на дорогу: Вірші та поеми. — К.: Веселка, 1994. — 95 с.

  • Гнатюк І. Життя: Поезії. — Львів: Каменяр, 1972. — 38 с.

  • Гнатюк І. Паговіння: Поезії. — Львів: Каменяр, 1965. — 28 с.

  • Гнатюк І. Повнява: Поезії. — К.: Рад. письменник, 1968. — 92 с.

  • Гнатюк І. Турбота: Поезії. — К.: Рад. письменник, 1983. — 106 с.

  • Гнатюк І. Ф. Чорнозем: Лірика і поеми. — Львів: Каменяр, 1981. — 111 с., іл.

  • Гнатюк І. Перший арешт: Фрагмент //Тернопілля"96: Регіон. річник. — Тернопіль, 1997. — С.491-492.

  • Гнатюк І. «Вірю, що дочекаюся людського і божого суду…»: Монолог поета //Русалка Дністрова. — 1994. — № 16 (груд.).

  • Гнатюк І. Дім; Останній лист; Пісня — сильніша за смерть; Біль; Думка про пам"ять; Могила Яворницького: [Вірші] // Тернопіль: Тернопільщина літературна. Дод. № 2. — Тернопіль, 1991. — С. 50-51.

  • Гнатюк І. Душа — як тятива: [Поезії] // Дзвін. — 1991. — № 12. — С.3-5.

  • Гнатюк І. Затамовані болі: [Вірші] // Київ. — 1989. — № 7. — С. 6-11.

  • Гнатюк І. Кременець; Моє село: [Вірші] // Тернопіль. — 1994. — № 5-6. — С.79; 86.

  • Гнатюк І. "Крем"янецький курінь"; «Повстанець»; Шлюбна ніч; Заповіт: Із циклу «Дух одвічної стихії» // Березіль. — 1994. — № 1-2. — С. 9-13.

  • Гнатюк І. Правда — мета: ["З вогню Тарасового слова": Цикл віршів] // Літ. Україна. — 1993. — 11 листоп.

  • Гнатюк І. Прозріння духу: [Поезія] // Русалка Дністрова. — 1994. — № 12 (верес.).



Премії і нагороди

Премії і нагороди

Пашковський Євген Володимирович



Біографія

  • Навчався у Київському індустріальному технікумі.

  • З 1980 р. працював на різних роботах: монтажником на будовах Києва, підземним кріпильником шахти «Прогрес» ВО «Торезантрацит» на Донбасі, бетонувальником 6-го розряду на підземних роботах тунельного загону № 4 «Київметробуду», асфальтувальником 3-го розряду ДБУ № 1.

  • 1984 — вступив до Київського державного педагогічного інституту (тепер — Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова), але після 3-го курсу перевівся на заочне відділення, покинув навчання і подався у мандри.

  • 1987–1990 — об'їздив і обійшов пішки Ростовщину, Ставропілля, Краснодарський край, Північний Кавказ, Башкортостан, Урал. Працював виїзним фотографом Родіоново-Нєсвєтаєвського РВУ Ростовської області.

  • 1992 р. — оглядач газети «Так» університету «Києво-Могилянська академія», потім на творчій роботі, голова комісії з видавничих проектів Національної Спілки письменників України. Потім — голова правління «Шевченківсього фонду XXI ст».

  • Лауреат літературних премій Фундації доктора Михайла Дем'яніва «Свобода і мир для України» за 1993 р. (за романи «Вовча зоря», «Свято» і «Безодня»), імені Є.Бачинського «У свічаді слова» за 1996 р. (за роман «Осінь для ангела») та Національної премії ім. Т.Шевченка за 2001 р. (за роман-есей «Щоденний жезл»). Став наймолодшим літератором — лауреатом національної премії.

  • Член Національної Спілки письменників України і ПЕН-клубу (з 1993 р.).

  • Заступник головного редактора журналу «Неопалима купина».

  • Живе у Києві, лауреат Шевченківської премії 2001 року



Творчість

  • Євген Пашковський — автор книг прози: роману в новелах «Вовча зоря» (К.: Молодь, 1991), роману-есе «Щоденний жезл» (К.: Ґенеза, 1999), романів «Свято» (Дніпро. — 1989. — Ч.9, 10) й «Осінь для ангела» (1993) «Безодня» (Львів.: Піраміда, 2005) та багатьох есе. Роман «Свято» надрукований в журналі «Дніпро» (1989 № 9,10), роман «Безодня» у журналі «Сучасність» (1992. — Ч.5, 6), а роман-есей «Щоденний жезл» — у журналі «[Кур'єр Кривбасу]» (1998. — Ч.99-101; 1999. — Ч.114-116). Роман «Осінь для ангела» спочатку друкувався в уривках у журналах «Основа» (1993. — Ч.(1)23), «Україна» (1993. — Ч.9), «Українські проблеми» (1994. — Ч.2), «Кур'єр Кривбасу» (1994. — Ч.13; 1999. — Ч.119-121), газетах «Слово» (1992. — Ч.20-21) та «Просвіта» (1994. — Вип.13), вийшов повністю в "Українських проблемах (2000. — Ч.20; 2001. — Ч.21, 22), окремою книгою тиражем у 2 примірники, (Асоціація «Нова література»,К.:2006). Уривки з «Щоденного жезла» були вміщені у часописах «Світо-вид» (1998. — Ч.1-2; 1999. — Ч.1) та «Основа» (1997. — Ч.32(10)). Оповідання Євгена надруковані в журналах «Україна» (1989. — Ч.5), «Прапор» (1990. — Ч.2), «Авжеж!» (1990. — Ч.1; 1991. — Ч.4), «Київ» (1991. — Ч.10), «Світо-вид» (1991. — Ч.2; 1992. — Ч.1), «Золоті ворота» (1991. — Ч.1) та ін.

  • Есеї: «Слово й самотність»(Літературна Україна 2001.19 липня с.3), «Служіння любові», (журнал «Київ» 2005 ч.4), «Одвічна Дорога» (журнал «Неопалима Купина» — 2006. — ч.5/6), «Крижана правда» (журнал «Неопалима Купина» — 2007. — ч.5/6), «Душа меча» (журнал «Неопалима Купина» — 2008. — ч.1/2), «Просте бажання»(журнал «Неопалима Купина» — 2008. — ч.5/6), «Пір'яні леви» (журнал «Неопалима купина» — 2009. ч.3/4), «Готуватися до безсмертя»(журнал «Неопалима купина» 2009 ч.5/6) «Без відречення нема відродження»(журнал «Неопалима купина» 2010 ч.1/2), «Примирення з майбутнім»(журнал «Січеслав» 2010 № 3(25)), (журнал «Неопалима купина» 2010 ч.3/4), («Українська літературна газета» 2010 № 15,16), «Примирение с будущим»(журнал «Сибирские огни» — 2010 №.11), «Туга правдолюбові», «Дамоклова земля»(журнал «Неопалима купина» — 2010. ч.5/6,"Українська літературна газета" 2011 № 4,5,6).



Особливості стилю письменника

  • Євген Пашковський — письменник, пам'ять якого, як колись пам'ять давніх людей, зберігає неймовірну кількість образів, звуків і голосів, кольорів і смаків… І про що б він не писав — він завжди повертається додоми (додому), до себе. Але щоб дістатися — він змушений пройти через суцільні навали образів, звуків, кольорів… Він ніби захлинається від величезної кількості вражень, сказав про нього давно метр української прози Валерій Шевчук, і ці враження захлинають його писання. Ще точніше, суттєвіше, висловився П.Загребельний, «Пашковський — один із найталановитіших митців не тільки в Україні, а й у цілій Європі. Якби його перекласти на світові мови, світ сильно сдивувався б. Так писати — неможливо, так писати здатен тільки він», («Літературна україна» 2004.29 липня ст.1-3.), «Пашковський з мовою робить таке, що не снилося жодному письменникові. Подібного твору, з таким неспокоєм, не було в українськії літературі за всі століття історії України. Так, як пише Пашковський, ніхто ніколи не писав і не писатиме в найближчих сто років. Це неможливо.»(«Українська газета»,№ 21, 7 грудня 2000).

  • Прозу Євгена Пашковського відносять до стилістичного потоку чи потоку свідомості та «соціальної клініки», та найдоречніше, називати її потоком мислення, лавою художніх узагальнень. На мою думку, він дуже вдало поєднує потік мислення з глибокою християнською традицією і біблійністю. Беззаперечним є те, що так про Содом і Гоморру, безумне пекло нашого життя і пекло в людських душах, давно у нас ніхто не писав. Євген постійно пише і про людей, які проходять безкінечні кола чистилища. Тому кожен з його творів дає підстави говорити про феномен Пашковського.



Твори

  • Романи

  • «Свято» (Дніпро. — 1989. — Ч.9, 10);

  • «Вовча зоря» (К.: Молодь, 1991) — роман у новелах;

  • «Щоденний жезл» (К.: Ґенеза, 1999) — роман-есей;

  • «Безодня» (Львів.: Піраміда, 2005);

  • «Осінь для ангела» (К.:"Нова література", 2006)

  • Есеї

  • «Одвічна Дорога» (журнал «Неопалима Купина» — 2006. — ч.5/6)

  • «Крижана правда» (журнал «Неопалима Купина» — 2007. — ч.5/6)

  • «Душа меча» (журнал «Неопалима Купина» — 2008. — ч.1/2)

  • «Дамоклова земля» (журнал «Неопалима Купина» — 2010. — ч.5/6)

  • «Примирение с будущим» (журнал «Сибирские огни» — 2010. № 11)



Римарук Ігор Миколайович



Біографія Особливості поезії

  • Народився 4 липня 1958 року в селі М'якоти на Волині. Закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Працював у пресі та видавництвах.

  • Багаторічний головний редактор журналу «Сучасність», завідувач редакції сучасної української літератури видавництва «Дніпро».

  • Восени 2008 року на одній із вулиць Львова поета збила автівка[1]. Через кілька днів він помер.

  • Похований 6 жовтня на Личаківському цвинтарі.

  • Згодом, у часописі «Критика», опублікували посмертне слово поета і критика Костянтина Москальця, в якому зокрема йдеться:



Збірки Література

  • «Висока вода» (1984)

  • «Упродовж снігопаду» (1988)

  • «Нічні голоси» (1991)

  • «Goldener Regen» («Золотий дощ», 1996, видавництво «Brodina», німецькою та українською мовами)

  • «Діва Обида» (2000, 2002)

  • «Бермудський трикутник» (2007)

  • «Сльоза Богородиці» (2009).

  • «Доброе время Твое» («Твій добрий час», (2011), у російських перекладах Наталії Бельченко та Володимира Ільїна та в картинах Сергія Слєпухіна).

  • «Божественний вітер: останні вірші» (2012



Медвідь В'ячеслав Григорович



Біографія

  • Був третьою дитиною (з-посеред трьох сестер) в сім'ї своїх батьків — Медвідя Григорія Кириловича та Миколайчук Ярини Гаврилівни. Народився 22 лютого (запис зроблено 23-го) в селі Кодня на Житомирщині, хрещений у православній церкві, навпроти якої мешкала родина.

  • Після закінчення школи із срібною медаллю, він, приїхавши до столиці, складає вступні іспити на філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка).

  • Проте набраних балів вистачило на інший заклад — бібліотечний факультет Київського державного інституту культури ім. Корнійчука (нині — Київський національний університет культури і мистецтв), відділення масових та наукових бібліотек. Здобувши фах бібліотекаря-бібліографа вищої кваліфікації, він їде за направленням до Ужгорода і з 1972 року працює методистом у Закарпатській обласній бібліотеці для дітей. Потім служба у збройних силах. З армії повернувся до Ужгорода, але не надовго.

  • У 1975 році В'ячеслав Григорович від'їжджає до Києва. Працював в різних бібліотеках міста. У 1981 році був редактором редакції «Романів і повістей» видавництва «Дніпро». Тривалий час працював старшим науковим співробітником Українського центру культурних досліджень Міністерства культури і туризму України, секретарем ради Національної Спілки письменників України.

  • З 1988 року — на творчій роботі. Професійний письменник. Літературна кар'єра В'ячеслава Медвідя розпочалась у шостому класі школи. Перші його поезії, нариси, етюди друкувалися в районній газеті «Зоря комунізму» у 1967–1968 роках. Автор книжки оповідань «Розмова» (1981), книжки прози «Заманка» (1984), романів «Таємне сватання» (1987), «Збирачі каміння» (1989), «Кров на соломі» (2001), книжок прози «Льох» (2000), «Лови» (2005), щоденників, есеїв та інше.

  • У більшості своїх творів — від експресіоністичних новел до складних романів — Медвідь занурений у поліський регіон, часто звужуючи географію своїх творчих пошуків до одного села.

  • Окремі твори В'ячеслава Григоровича перекладалися російською, іспанською, казахською, литовською та чеською мовами. Членом Спілки письменників України став у 1982 році. За роман «Кров по соломі» був відзначений Національною премією України ім. Т. Г. Шевченка та премією імені Євгена Бачинського (США) у 2003 році. Зараз живе та працює у місті Києві.

  • Улюблений афоризм В'ячеслава Медвідя — «я міг би бути зовсім іншим письменником».



Нагороди

  • 1996 — премія ім. Є. Бачинського «У свічаді слова» (за роман «Кров по соломі»);

  • 2001 — літературна премія «Украïнський стиль» асоціаціï «Нова література»;

  • 2003 — Національна премія України імені Тараса Шевченка.

  • Про нього Григір Тютюнник сказав: «Якийсь він мило-лукавий цей Медвідь… Згадаймо, який лукавий був Гоголь…»

  • «В'ячеслав Медвідь — харизматична постать у сучасній літературі. Навіть його мовчання часто потрактовується як промовляння беззаперечних істин» — літературний критик, культуролог, письменник Михайло Бриних.



Барабаш Юрій Якович



Біографія

  • Народився 10 серпня 1931 р. в м. Харкові.

  • Закінчив Київський державний університет.

  • Редагував журнал «Прапор», працював директором Інституту світової літератури ім. О. М. Горького (Москва), заступником Міністра культури колишнього СРСР. Живе в місті Москва.



Творчий доробок

  • Автор численних літературно-критичних та наукових праць з української та російської літератур, зокрема «Чисте золото правди», «Деякі питання поетики О. Довженка», «Я є народ…», «Алгебра и гармонія», «Довженко», «Вопрос эстетики и поэтики», «3наю человека… Г. Сковорода. Поззия. Философия. Жизнь» та ін.

  • Окремі видання:

  • Барабаш Ю. Вибрані студії. Сковорода. Гоголь. Шевченко / Передмова В. Панченка. – К.: Видав-

  • ничий дім „Києво-Могилянська академія”, 2007. – 744 с.

  • Барабаш Ю. Вопросы эстетики и поэтики. – М.: Современник, 1983. – 416 с.

  • Барабаш Ю. Гоголівський трикутник (Маланюк – Донцов – Ю. Липа) // Гоголь у літературній свідомості українського зарубіжжя (Нариси сприйняття та інтерпретацій). – Сімферополь, 2004. –

  • Вип. 1 (12). – С. 17-28.

  • Барабаш Ю. Гоголь і Шевченко. Порівняльно-типологічні студії. – Харків: Акта, 2001.

  • Барабаш Ю. Я. Довженко. Некоторые вопросы эстетики и поэтики. – М.: Худ. лит-ра, 1968. –271 с.

  • Барабаш Ю. Нью-Йоркская группа // Дружба народов. – 2002.– № 8. – С. 201-212.

  • Барабаш Ю. Під знаком „кривавого лихоліття”. Євген Маланюк і Ніколай Гумільов: схоже у несхожому // Сучасність. – 1997. – № 5. – С. 106-122.

  • Барабаш Ю. Причинки до теми „Гоголь і українське літературне бароко (генезис і типологія)” //

  • Слово і час. – 1992. – № 9. – С.77-109.

  • Барабаш Ю. Поет і час. Статті та літературні портрети. – К.: Рад.письменник, 1958. – 197 с.

  • Барабаш Ю. Український Єремія: Євген Маланюк і парадигма малоросійства // Слово і час. –1997. – № 1. – С. 15-24.

  • Барабаш Ю. Я. Я єсть народ... Роздуми, суперечки, портрети. – К.: Дніпро, 1967.



Література

  • Волинський К.П. Барабаш Юрій Якович // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. – К.: Ук-

  • раїнська енциклопедія ім. М. П. - Бажана, 1988. – Т. 1. – С. 125.

  • Логвиненко О. Наш повпред // Літературна Україна. – 2006. – 7 грудня. – С. 4.

  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. - 516 с.



Воробйов Микола Панасович



Життя і творчість

  • Народився 12 жовтня 1941 року у селі Мельниківка Смілянського району Черкаської області. У 1968 році закінчив філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Член Спілки письменників України (1987).

  • Один з фундаторів літугрупування «Київська школа поезії». Один з лідерів андеґраунду «сімдесятників».

  • Оприлюднювати свої твори почав в київському «Самвидаві», збірки «Букініст» (1966) і «Без кори» (1967). Друкувався в офіційних видавництвах з початком ґобачовської Перебудови: «Пригадай на дорогу мені» (1985), «Місяць шипшини» (1986), «Ожина обрію» (1988), «Прогулянка одинцем» (1990).

  • В незалежній Україні відзначений рядом премій: імені Павла Тичини (1992), «Благовіст» (1993), від «Приятелів Руху» (1994), імені Тараса Шевченка (2005).

  • Протягом 1991–2007 років побачили світ шерег збірок поета: «Верховний голос» (1991), «Іскри в слідах» (1993), «Човен» (1999), «Срібна рука» (2000), «Слуга півонії» (2003), «Оманливий оркестр» (2006), «Без кори. Вибране» (2007).

  • Твори перекладені англійською (збірка «Місяць шипшини», 1992, Канада), іспанською (збірка «Signos», 1994, Бразилія), португальскою, німецькою, сербсько-хорватською, румунською, вірменською, польською, російською, грузинською мовами. Брав участь у мистецьких виставках; персональна — в Торонто (1992).

  • Належить до Лаврської школи поезії, поряд з Олегом Лишегою і Іваном Семененком.

  • Був одружений. Від шлюбу має доньку. Мешкає і працює в Києві.



Характеристика творчості Література

  • Микола Воробйов тяжіє до медитативно-образних методів нарації у віршуванні, близьких до японської школи «хайку» та китайської поетики епохи Тан. Поетика Воробйова насичена кольоровими екстраполяціями, символічними парадоксами, характерними для ранніх (art nouveau) періодів модерністського дискурсу. Метод та образні ряди Воробйова стали своєрідним фундаментом для деяких феноменів сучасного НМ-дискурсу в українській літературі, зокрема для поезії Василя Герасим'юка, Ярослава Довгана, «Нової деґенерації». Одночасно концептуальна складова поетики Воробйова зупинена на межі неігрової потреби модернізму.



Галерея

Обкладинка книги Миколи Воробйова «Пригадай на дорогу мені», 1985

І́гор Васи́льович Качуро́вський



Біографія

  • Ігор Васильович Качуровський народився 1 вересня 1918 року в місті Ніжин у родині випускників Київського університету. Батько був юристом, згодом спеціалізувався ще й з економіки, певний час обіймав посаду помічника державного секретаря Центральної Ради. Мати закінчила жіночі курси при Київському університеті з фаху історії.

  • Перші 12 років прожив у с. Крути (нині Ніжинського району Чернігівської області). 1932 сім'я, рятуючись від репресій, виїхала до Курська (Росія). Навчався в Курському педагогічному інституті, де викладали Борис Ярхо, Петро Одарченко та ін. (до 1941 р.); 1942 року повернувся в Україну, в 1943-му рушив на Захід, з 1945 р. — в Австрії.

  • Друкувався від 1946 р., наступного року одержав премію за новелу «Пашпорт»; співпрацював із редакцією журналу «Літаври». Один із членів-засновників Спілки українських науковців, літераторів і мистців у Зальцбурзі.

  • У 1948 р. еміґрував до Аргентини. Жив у Буенос-Айресі, працював робітником у порту. Водночас редаґував журнал «Пороги», був співробітником журналів «Овид», «Мітла», «Нові дні». Був слухачем Графотехнічного (літературного) інституту (1958–1962), у 1963-64 рр. — викладач давньої української літератури в Католицькому університеті, у 1968 р. — російської літератури в університеті El Salvador (Буенос-Айрес).

  • У 1969 р. виїхав до Мюнхена (ФРН), однак залишився громадянином Аргентини. Як літературний оглядач української редакції Радіо «Свобода» в 1970-80-х рр. підготував і начитав понад 2 тис. радіобесід. В Українському вільному університеті (Мюнхен) захистив докторську дисертацію з філософії «Давні слов'янські вірування та їх зв'язок з індо-іранськими релігіями»; від 1973 р. — викладач УВУ, від 1982 — професор; на філософському факультеті викладав віршознавство, стилістику, теорію літературних жанрів, історію української літератури 1920-30-х рр., історію середньовічного європейського письменства.

  • Член об'єднання українських письменників на еміґрації «Слово», Спілки аргентинських письменників SADE (Sociedad Argentina de Escritores), Національної спілки письменників України (з 1992).



Поезія

  • Ігор Качуровський — автор збірок поезій «Над світлим джерелом» (Зальцбурґ, 1948), «В далекій гавані» (Буенос-Айрес, 1956), «Пісня про білий парус» (1971), «Свічада вічности» (1990; обидві — Мюнхен), поеми «Село» (Новий Ульм, 1960), перевиданої в Києві зі вступним словом Івана Дзюби під однією обкладинкою з поетичною збіркою «Осінні пізньоцвіти» (2000, 2001); в останній редакції одержала назву «Село в безодні» (Київ, 2006). Підсумкова збірка вибраних поезій під назвою «Лірика», упорядкована самим автором, вийшла 2013 року у Львові.

  • Як поет І. Качуровський є послідовником київських неокласиків, літературним учнем Михайла Ореста (разом з Орестом його зараховують до представників пост-неокласичної течії, або молодших неокласиків). Подібно до Миколи Зерова та поетів його школи, Качуровський — майстер поезії «другого ступеня» (за його термінологією, транспозитивної лірики), предметом якої є твори мистецтва, — тієї «поезії культури», яку Дмитро Наливайко зараховує до визначальних атрибутів класицизму як типу художнього мислення (розділ «Стара Европа» у збірці «Свічада вічности»). Водночас йому належить рафінована любовна лірика (розділ «Пісня про білий парус» в однойменній збірці) та лірика природи, де вперше в українській літературі об'єктом поетичної рефлексії постає царство грибів (розділ «Грибна містика» у збірці «Свічада вічности»). Загалом поезія Качуровського позначена болючим дисонансом між одухотвореною красою, втіленою в первозданній природі й мистецьких шедеврах минулих століть, та духовним занепадом сучасної цивілізації, між високими людськими почуттями та контрастами соціальної дійсності. Його поема «Село» — перше в українській літературі масштабне епічне полотно, де розкривається трагедія Голодомору 1932-33 рр.

  • Ознаки поетичного стилю Качуровського — неокласичний кларизм, що досягається передусім тяжінням до відкритої метафори, нахил до високої лексики, вишукана фонічна організація поетичної мови, культ багатої точної рими, абсолютна перевага силабо-тонічних (класичних) розмірів у метриці, віртуозне володіння канонізованими строфами (переважно романського походження).

  • Поетичні пародії, шаржі, епіграми, літературні жарти Качуровського опубліковані під псевдонімом у книжці «Parodiarium Хведосія Чички» (Дрогобич, 2013).

  • Як дитячий письменник — автор віршованої казки «Пан Коцький» (Київ, 1992) і книжки «У свинячому царстві» (Мюнхен, 1997).



Проза

  • Прозові твори І. Качуровського: романна дилогія «Шлях невідомого» (Мюнхен, 1956; в англ. перекладі Юрія Ткача — «Because deserters are immortal», Донкастер, Австралія, 1979) і «Дім над кручею» (Мюнхен, 1966), повість «Залізний куркуль» (Мюнхен, 1959; Полтава, 2005). Романи в новелах «Шлях невідомого» і «Дім над кручею» — це 24 епізоди з життя молодого українського інтеліґента, який у роки Другої світової війни опинився між пекельними жорнами двох демонічних диктатур, сталінської й гітлерівської. Критики (Керолайн Еджертон, Петро Сорока) звернули увагу на антиекзистенційні мотиви романів. У повісті «Залізний куркуль» національну трагедію України в тій самій межовій історичній ситуації змальовано в образі розкуркуленого селянина, який повернувся під час німецької окупації до рідного села. Ці твори поряд з окремими новелами письменника увійшли до підсумкової збірки його прози «Шлях невідомого» (Київ, 2006).

  • Також І. Качуровський — автор спогадів, що почасти ввійшли до збірника «Крути мого дитинства» (Ніжин, 2007).



Переклади

  • Поетичні переклади І. Качуровського вміщувались у відповідних розділах збірок його віршів (за винятком «Осінніх пізньоцвітів»), окремими книжками вийшли: Франческо Петрарка, «Вибране» (Мюнхен, 1982); «Окно в украинскую поэзию» (Мюнхен-Харків-Ніжин, 1997); «Золота галузка: антологія іберійської та ібероамериканської поезії» (з іспанської, португальської і каталанської; Буенос-Айрес-Мюнхен, 1991); «Стежка крізь безмір: сто німецьких поезій (750–1950)» (Париж-Львів-Цвікау, 2000); «Пісня про Ролянда» (зі старофранцузької силабічним розміром ориґіналу; Львів, 2008). Переклав також «Нобелівську лекцію з літ-ри» Олександра Солженіцина (Новий Ульм, 1973) і п'єсу Алехандро Касони «Човен без рибалки» (з іспанської; Буенос-Айрес, 2000). Підсумкова збірка поетичних перекладів «Круг понадземний» (Київ, 2007) охоплює близько 670 творів та фраґментів понад 350-ти авторів у перекладі з 23-х старих і нових мов — передусім з іспанської (уривки з «Пісні про мого Сіда», Хосе Асунсіон Сільва, Рубен Даріо, Амадо Нерво, Хуан Рамон Хіменес, Ґабріела Містраль, Альфонсіна Сторні, Федеріко Ґарсіа Лорка, Хорхе Луїс Борхес та ін.), з італійської (перші сонетисти, Франческо Петрарка, Мікеланджело та ін.),



Наукова діяльність

  • У галузі теорії літератури І. Качуровський розвиває ідеї Бориса Ярхо і Володимира Державина:

  • розвідка «Новела як жанр» (Буенос-Айрес, 1958);

  • підручники з віршознавства «Строфіка» (Мюнхен, 1967), «Фоніка» (Мюнхен, 1984), «Нарис компаративної метрики» (Мюнхен, 1985), усі три перевидані 1994 року в Києві («Нарис…» — під назвою «Метрика»);

  • підручник зі стилістики «Основи аналізи мовних форм», ч. 1 «Лексика» (Мюнхен-Ніжин, 1994), ч. 2 «Фігури і тропи» (Мюнхен-Київ, 1995);

  • праця з теорії літературних жанрів «Ґенерика і архітектоніка», кн. 1 «Література европейського Середньовіччя» (передмова Івана Дзюби; Київ, 2005), кн. 2, ч. 1 «Засади наукового літературознавства», ч. 2 «Жанри нового письменства» (Київ, 2008).

  • Основний інтелектуальний пафос цих монографій полягає в демонстрації невичерпного потенціалу традиційного інструментарію світової літератури: перевірених століттями віршових розмірів і строф, стилістичних фігур і тропів, класичної точної рими, а також архітектонічних засобів і поетичних та прозових жанрів. Підсумком дослідницької праці проф. Качуровського як історика української літератури стала книжка «Променисті сильвети: лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки», покликана, по-перше, висвітлити доробок несправедливо забутих і замовчаних літераторів (передусім представників покоління Другої світової війни, до якого належить і сам автор), по-друге — звільнити від стереотипів уявлення читачів і дослідників про творчість класиків українського письменства (Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки).

  • Видав популярну розвідку з мікології «Путівник для грибарів» (під однією обкладинкою з путівником «З Києва до Качанівки через Ніжин», укладеним В. Я. Барановим; Київ, 2011).



Премії

Премії

Література

  • Астаф'єв О. «І будуватиму краси незримий Рим…» (Життя і творчість Ігоря Качуровського) // Качуровський І. Основи аналізи мовних форм: (Стилістика): У 2 ч. — Мюнхен-Ніжин, 1994. — Ч. 1: Лексика.

  • Астаф'єв О. Ігор Качуровський — теоретик літератури і критик: Огляд книг Ігоря Качуровського // Сучасність. — 2005. — № 10.

  • Базилевський В. «Любов і смерть — це — іноді — те саме» // Дніпро. — 1998. — № 7-8.

  • Базилевський В. Шлях до кастальських джерел // Літ. Україна. — 1998. — 3 вер.

  • Бетко І. До джерел духовності [Рец. на кн.: Хрестоматія української релігійної літератури. Мюнхен-Лондон, 1988. Кн. 1: Поезія / Упоряд. і вступ І. Качуровського] // Слово і час. — 1991. — № 9.

  • Білокінь С. «Я — з покоління, що війна скосила…» // Слово і час. — 1992. — № 11.

  • «Бачу я душу мою крізь прочитані книги…»: Володимир Базилевський і Михайло Слабошпицький — про феномен Ігоря Качуровського // Літературна Україна. — 2005. — 22, 29 груд.

  • Бросаліна О. Художньо-естетичні засади неокласицизму і творчість Михайла Ореста та Ігоря Качуровського: Дис… канд. філолог.: 10.01.06 — теорія літератури. — К., 2003.

  • Бросаліна О. Естетичний кодекс Ігоря Качуровського // Сучасність. — 2004. — № 9.

  • Гордасевич Г. Вічний дім над кручею: роздуми над творчістю Ігоря Качуровського // Київ. — 1995. — № 11-12.

  • Гордасевич Г. Сьомий з лебединого грона // Вітчизна. — 1995. — № 9-10.

  • Державин В. Ігор Качуровський: майстер новелі // Україна і Світ. — Ганновер, 1957. — Зош. 17.

  • Дзюба І. Вірність собі // Качуровський І. Село: Поема. 3 вид., доп.; Осінні пізньоцвіти: Лірика 1990–2000 рр. — К.: Ніос, 2001.

  • Дзюба І. Запросини в поетику Середньовіччя // Качуровський І. Ґенерика і архітектоніка. — Кн. 1: Література европейського Середньовіччя. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005.

  • Ігор Качуровський: від Крут до «Старої Европи»: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Крути, 16 листопада 2008 р. — Ніжин, 2009.

  • Ігор Качуровський // Вітчизна. — 2007. — № 1—2.

  • Ільницький М. Вірші з далеких гаваней // Дзвін. — 1992. — № 7-8.

  • Коптілов В. Поетичний світ антології [Рец. на кн.: Качуровський І. Стежка крізь безмір: Сто німецьких поезій (750–1950) / Переклав Ігор Качуровський. — Париж-Львів-Цвікау: Зерна, 2000] // Всесвіт. — 2002. — № 12.

  • Костенко Н. Ігор Качуровський про тонічний вірш // Сучасність. — 2004. — № 10.

  • Мойсієнко А. К. // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9

  • Мацько Віталій. Мовний орнамент в ліричній прозі Ігоря Качуровського. - Хмельницький: ФОП Цюпак А.А., 2013. -76 с.

  • Москаленко М. З мюнхенських наукових студій [Рец. на кн.: Качуровський І. Променисті сильвети. Лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки. — Мюнхен, 2002] // Всесвіт. — 2004. — № 9-10.

  • Неврлий М. Скарбницю духу в чужині підперти // Україна. — 1990. — № 41.

  • Послідовник неокласиків: Розмова з Ігорем Качуровський / Розмову провів Тарас Салига // Дзвін. — 1994. — № 1.

  • Реп'ях С. А всередині — камінь (Ігор Качуровський). — Чернігів, 2006.

  • Ротач П. Зустріч через півстоліття. Ігор Качуровський: життя і творчість // Криниця. — Полтава, 1995. № 1-3.



Стус Дмитро Васильович



Біографія

  • Дмитро́ Васи́льович Стус (*15 листопада 1966, Київ) — український письменник, літературознавець, редактор. Кандидат філологічних наук (1995). Член Асоціації українських письменників (від 1997). Голова Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України» (від 9 лютого 2013). Генеральний директор Національного музею Тараса Шевченка (від січня 2012). Член гуманітарної ради при Президентові України (від 2010).

  • Син поета Василя Стуса. Закінчив філологічний факультет Київського університету (1987–1992). 1995 захистив кандидатську дисертацію «Палімпсести» Василя Стуса: творча історія та проблеми тексту".

  • Науковий працівник відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАНУ. Від 2001 — заступник головного редактора журналу «Книжник-Review».

  • Від 2001 — завідувач відділу критики та бібліографії журналу «Сучасність». Генеральний директор Благодійного фонду «Україна Інкоґніта».

  • Від лютого 2004 — віце-президент Асоціації українських письменників. Головний редактор літературно-критичного часопису «Київська Русь». 9 лютого 2013 обрано головою Всеукраїнської творчої спілки «Конгрес літераторів України».



Праці

Праці

Перебийніс Петро Мусійович



Біографія

  • Петро Мойсейович Перебийніс (*6 червня 1937, с.Слобода Шаргородська Вінницької області) — український поет, журналіст, громадський діяч.

  • Сім'я

  • Народився 6 червня 1937 року в селі Слобода Шаргородська Шаргородського району Вінницької області. Українець. Батько Мойсей Феодосійович (1912–1954) і мати Анастасія Левківна (1916–1997) — колгоспники. Дружина Валентина Дмитрівна (1941) — геолог, старший інженер Інституту геологічних наук НАНУ. Дочка Людмила (1961) — журналіст, заступник завідувача редакції Київської державної телерадіокомпанії. Син Перебийніс Євген Петрович (1968) — дипломат, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Королівстві Швеція.

  • Освіта

  • Закінчив Шаргородський сільськогосподарський технікум (навчався у 1952–1956 роках), здобув фах агронома-рільника. Закінчив факультет журналістики Львівського університету (навчався у 1959–1965 роках).



Трудова діяльність

  • Від червня 1961 до червня 1962 року — заступник редактора, редактор районної газети «Прапор комунізму» (місто Калинівка Вінницької області).

  • Від червня 1962 до квітня 1964 року — кореспондент, заступник відповідального секретаря редакції газети «Вінницька правда».

  • Від квітня 1964 до грудня 1966 року — відповідальний секретар, заступник редактора зональної газети ЦК ЛКСМУ «Комсомольське плем'я» (Вінниця).

  • Від грудня 1966 до лютого 1970 — редактор обласної газети «Ровесник» (Тернопіль).

  • Від лютого 1970 до листопада 1973 року — інструктор, заступник завідувача відділу — завідувач сектору преси ЦК ЛКСМУ.

  • Від листопада 1973 до жовтня 1974 року — заступник головного редактора журналу «Дніпро».

  • Від жовтня 1974 до січня 1979 року — інструктор сектору художньої літератури відділу культури ЦК КПУ.

  • Від січня 1979 до квітня 1980 року — головний редактор Державного видавництва художньої літератури «Дніпро».

  • Від квітня 1980 до листопада 1981 року — головний редактор газети «Літературна Україна».

  • Від листопада 1981 до січня 1886 року — на творчій роботі.

  • Від січня 1986 до червня 2000 року — головний редактор журналу «Київ».

  • Від червня 2000 до листопада 2003 року — на творчій роботі.

  • Від листопада 2003 року — головний редактор газети «Літературна Україна».

  • Член Центральнлї ревізійної комісії Спілки письменників СРСР (червень 1986 — серпень 1991 року). Секретар правління Спілки письменників України (червень 1987 — травень 1991 року). Депутат Київської міської ради народних депутатів (у 1986–1990 роках). Голова журі щорічного Всеукраїнського літературного конкурсу школярів «Вірю в майбутнє твоє, Україно!» (з 1999 року).

  • Член президії Національної спілки письменників України (з листопада 1981 року). Член Національної ради Конгресу української інтелігенції (з 1995 року).

  • Володіє білоруською мовою. Захоплення: класична музика, авіація.



Творчість

  • Автор збірок поезій:

  • «Червоний акорд» (1971),

  • «Високі райдуги» (1973),

  • «Передчуття дороги» (1975),

  • «Ранкові сурми» (1976),

  • «Гроно вогню» (1977),

  • «Червоний колір» (1977),

  • «Пісня пам'яті» (1984),

  • «Точний час» (1990),

  • «На світанку роси» (1996),

  • «Княжа Лука» (1999),

  • «Чотири вежі» (у двох томах, 2004),

  • «Калинова пісня» (2004, співавтор з М.Сафоновим),

  • «Пшеничний годинник» (2005),

  • «Музыка грозы» (2007). Авторизований переклад російською — Володимир Родіонов.

  • «Цивілізація дерев» (2011). Бібліотека Шевченківського комітету.

  • Автор п'єси :«Коридор, або Червоний морок» (1995). Видано окремою книжкою під назвою «Коридор» (2009).

  • У передмові до дилогії «Чотири вежі» Михайло Слабошпицький визначає найприкметніші ознаки Перебийносової поезії: «Домежний лаконізм (іноді навіть здається, що він сповідує естетику й поетику літературного мінімалізму), світлий мінор і та ненав'язлива сумна іронія, що більше характерна для стоїків, які вже не чекають від життя великої радості, однак і не заламують у відчаї руки… Поет говорить гідно. Спокійно. Стримано. Стисло…»

  • Член Національної спілки журналістів України (з 1962 року), Національної спілки письменників України (з 1973 року).



Література

  • Письменники Радянської України: Бібліографічний довідник / Упорядники О. В. Килимник, О. І. Петровський. — К.: Радянський письменник, 1976. — С. 267.

  • Письменники України: Довідник. — Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1996. — С. 229.



Нагороди, звання, премії

  • Заслужений журналіст України (6 червня 1997) — за вагомий особистий внесок у розвиток української журналістики, високу професійну майстерність.

  • Заслужений діяч мистецтв України (2004).

  • Лауреат премій:

  • імені Миколи Островського (1979),

  • «Благовіст» (1997),

  • імені братів Богдана і Лева Лепких (1998),

  • Премія імені Володимира Кобилянського (2000)

  • імені Володимира Свідзінського (2003),

  • імені Олекси Гірника (2005),

  • імені Дмитра Нитченка (2006),

  • Всеукраїнська літературна премія імені Михайла Коцюбинського (2007),

  • Фонду Воляників-Швабінських при Фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку (2005),

  • Міжнародного фестивалю сучасної української пісні «Пісенний вернісаж» (1995, у співавторстві з Олександром Білашем),

  • Національної премії України імені Тараса Шевченка (2008) — за збірку поезій «Пшеничний годинник».

  • Відмінник освіти України (1998).

  • Медаль «За трудову доблесть» (1986).

  • Грамота Президії Верховної Ради УРСР (1987).

  • Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (2004).

  • Орден Святого Миколая Чудотворця (2006).

  • Орден святих Кирила і Мифодія (2007).

  • Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (22 червня 2007) — за вагомий особистий внесок у розвиток конституційних засад української державності, багаторічну сумлінну працю, високий професіоналізм та з нагоди Дня Конституції України



Гірник Павло Миколайович



Біографія

  • Син письменника Миколи Андрійовича Гірника. Мати Тамара Дмитрівна (1926—1989) — етнограф.

  • Закінчив 1973 року середню школу в Хмельницькому. Вчився на філологічному факультеті Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (1973—1974, закінчив перший курс), 1974 перевівся у Київський педагогічний інститут (закінчив 1977). Закінчив Вищі літературні курси в Москві (1987—1989).

  • Працював учителем української мови і літератури в сільських школах Вінницької області (село Непедівка Козятинського району) та Хмельницької області (село Берегелі Красилівського району), завідувачем літературно-драматичної частини Хмельницького театру ляльок.

  • Член Спілки письменників України (1984), а від 1996 — член Асоціації українських письменників.

  • Нині живе у скрутних умовах в селі Садовому поблизу Деражні — районного центру Хмельницької області [1].



Збірки поезій

  • Посвітається» (2008).

  • «Коник на снігу» (2003).

  • «Брате мій, вовче», «По війні» (2000).

  • «Вибране» (Городок, 1996).

  • «Китайка», «Калина», «Се я, причинний…» (всі три — Хмельницький, 1994).

  • «Летіли гуси…» (1988).

  • «Пахота» (1985) — у перекладі російською мовою.

  • «Спрага» (1983).



Література

Література



Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Гнатюк Іван Федорович Біографія Творчість iconЧорногуз Олег Федорович. Біографія

Гнатюк Іван Федорович Біографія Творчість iconДуховний материк митця
П'ять літ минало майбутньому поетові в перший рік Великої Вітчизняної війни, а з Перемоги радів на дев'ятому – народився Іван Федорович...
Гнатюк Іван Федорович Біографія Творчість iconСитник Петр Федорович [Текст] // Художники Днепропетровщины: Биобиблиограф справочник
Кривому Розі на Дніпропетровщині народився Петро Федорович Ситник, художник, член Спілки художників України. Відомий в галузі станкової...
Гнатюк Іван Федорович Біографія Творчість iconБіографія: Іван Котляревський (1769-1838)
Горація, Овідія, Вергілія. Відкриває для себе творчість Ломоносова, Кантемира, Сумарокова. Один із співучнів Котляревського згадував...
Гнатюк Іван Федорович Біографія Творчість iconВатутін Микола Федорович 1901-1944 Біографія
Микола Ватутін успішно витримує конкурсні іспити в комерційне училище, яке знаходилося у слободі Уразово. Проте, після третього класу...
Гнатюк Іван Федорович Біографія Творчість iconБіографія Творчість

Гнатюк Іван Федорович Біографія Творчість iconБіографія та творчість Сашка Дерманського

Гнатюк Іван Федорович Біографія Творчість iconБіографія Іван Франко
З-під його пера вийшло кілька десятків історичних праць, публікацій джерел, рецензій та ін
Гнатюк Іван Федорович Біографія Творчість iconБіографія, творчість. Найденко Валентина
У сім’ї видатного українського діяча Івана Липи, одного із засновників "Братства Тарасівців"
Гнатюк Іван Федорович Біографія Творчість iconОлена Апанович гетьмани україни
Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674); Іван Самойлович (1672-1687); Іван Мазепа (1687-1709); Іван Скоропадський (1708-1722);...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка