Голодомор 2–33-х років у 1932 році Сталін підняв хлібозаготівлі на 44 відсотки. Заснована січня 1932 року районна газета «Колгоспник Рокитнянщини»



Скачати 141,86 Kb.
Дата конвертації12.09.2017
Розмір141,86 Kb.

Голодомор 32–33-х років
У 1932 році Сталін підняв хлібозаготівлі на 44 відсотки. Заснована 5 січня 1932 року районна газета «Колгоспник Рокитнянщини» гостро критикувала колгоспи з низьким рівнем господарювання. Фіксувалися всі випадки безгосподарності: «В Савинецькій артілі «Червоний хлібороб» управа коло не молоченого хліба поставила сторожем М. Козла. Він, користуючись своїм обов’язком, нарізав Ластовці С. мішок колосків із пшениці…», «У колгоспі села Савинець Осадчий отримав 56 пудів хліба, а «куркульським» голосом кричить, що голодний…» Про голод – ні слова. Хіба що, як натяк на голодні часи, прозвучала інформація про необхідність забезпечення гарячим сніданком дітей у Савинцях1.

Був навіть запроваджений спеціальний рогозяний прапор, яким «нагороджували» відстаючих, «ганебна» дошка.

20 травня 1932 року на засіданні бюро Київського обкому КП(б)У про ситуацію у південних районах області, у тому числі Рокитнянському, за результатами своєї поїздки до них доповідав секретар області Демченко.

Було вирішено надати харчову допомогу 30-ти районам виключно для харчування дітей колгоспників, окремих одноосібників та службовців сіл і містечок. Рокитнянський район було внесено у списки для першочергового надання продовольчої допомоги2. Рокитнянщина зазначалась серед 13-ти районів Київщини, що перебували в найбільш тяжкому стані і в Постанові ЦК(б)У від 21 травня.

В кінці травня 1932 року на сторінках районної газети з’явилася інформація що в Савинцях відкрили дитячі ясла, куди звозили осиротілих дітей і так-сяк підгодовували3.

7 серпня 1932 року був прийнятий Закон про охорону соціалістичної власності, безпосередньо написаний Й. Сталіним, що оголошував війну з «куркульськими перукарями» (так тоді називали тих, хто потайки зрізав колоски) та «несунами» (тими, хто ніс зерно в кишенях чи за пазухою). У народі він одержав назву «закону п’яти колосків». Від комуністів, колгоспників, робітників вимагали суворого дотримання документа. За крадіжку колгоспної або кооперативної власності передбачався розстріл з конфіскацією всього особистого майна, або позбавлення волі не менше, ніж на 10 років знову ж з конфіскацією всього особистого майна. Карали навіть

малолітніх.

Великий державний діяч Косіор, аби весною 1933-го сівач не з’їв жменьку посівного матеріалу, надоумився вимагати пересипати його сильнодіючою отрутою. Навіть промите і зварене зерно несло в собі смерть.

Рятуючись від голоду, жителі їхали світ за очі. Наближався голодний 1933 рік.

Ще восени 1932 року нічого не віщувало біди. «Вродило жито – будемо жити»! – раділи савинчани, засипаючи засіки добірним зерном. Вистачить тепер і державі здати, самим перезимувати, буде чим худобу годувати, та й насіння буде гарне. Але плани хлібозаготівель росли небаченими темпами. Район катастрофічно його недовиконав. І потяглись валки підвід, навантажених мішками з Савинець й Ворошилівки у Рокитне. За тиждень засіки опустіли. Та й цього виявилось мало. По хатах пішли «уповноважені». Подвірні обшуки проводилися з конфіскацією: забирали хліб, будь-які запаси їжі – сухарі, картоплю, буряки, сало, соління, фруктову сушку тощо, заготовлені селянами до нового врожаю. Це нібито було карою за «куркульський саботаж» хлібозаготівель.

Сім’ї були, як правило, багатодітні, тому ті припаси, які ще залишалися в людей, були вичерпані ще до початку 1933 року. Уже взимку в селі почався голод. Він прийшов у кожну сім’ю, кожну хату. Хто мав якісь заощадження чи майно, їздили до Білої Церкви, Києва чи навіть в Росію і привозили дещо з їжі. Легше було і тим, хто мав корівчину. Але більшість людей тяжко голодували. Правда, тим, хто мав сили працювати в колгоспі, варили, так звану «тюру». Це житнє борошно, що

варилося у воді. А колгоспникам, які працювали найкраще, видавали ще й по 100 грамів хліба. Та це не врятувало Савинці від голоду і смерті.

Голод, який поширювався протягом 1932-го, набув страшної сили у 1933-му. За два зимові місяці у двох колгоспах загинуло 25 коней, 7 захворіли. Цей страшний рік забрав в селі цілі сім`ї, кутки, вулиці. Безлюдними стали Деркачівщина і Кибалівщина. Всі їх мешканці померли. Не стало сімей Михайла Куренівського, Куща Кості, Сильченка Кості, Танчика Василя. У сім’ї Танчика померли він сам і його дружина, а маленька грудна дитина ще була жива, горнулась до материних грудей. Це дитинча забрали і вкинули в яму, ще якийсь час воно сиділо у куточку ями, поки не засипали землею.

Ніхто із керівників а ні місцевих, а ні районних не зробив нічого, щоб полегшити долю голодуючих. Що спромоглися зробити – виділити грабарку та викопати траншеї на цвинтарі, щоб звозити туди померлих. За період з кінця 1932 – першого півріччя 1933 року в Савинцях померло близько 540 душ. (Орієнтовна кількість жителів села становила до 3 тисяч осіб). Смерть косила людей аж до літа 1933 року.

Це був не просто голод, а свідомо спрямована дія на повільне фізичне винищення селянських родин.

Подвірний обхід та опитування жителів села, зроблений напередодні 60-ї річниці голодомору краєзнавцем Леонідом Миколайовичем Редзюком, дає орієнтовні відомості про жертви голодомору в селі.




Базась Яків

Баранович Франко

Баранович Катерина

Барановський Кіндрат, жінка,2 дітей

Барановський Яким та 2 дітей

Бедрик Тиміш

Биба Степан

Божок Степан, жінка та 3 дітей

Боженко Ганна

Вінярський Терешко

Глиняний Петро Ол.

Глиняна Харитина

Глиняний Сергій

Глиняний Іван М.

Глиняна Віра Ром.

Глиняний Василь О.

Гойша Петро, дружина та 2 дітей

Гринжевська Марта

Давиденко Павло

Давиденко Устим

Давиденко Терешко

Давиденко Василина

Давиденко Василь Ю.

Давиденко Явтух

Давиденко Явдоха Фед.

Давиденко Олександра

Давиденко Іван

Давиденко Саник

Давиденко Кость

Давиденко Андрій та 2 дітей

Олена та Іван

Давиденко Остап

Давиденко Якилина

Давиденко Володимир

Давиденко Ольга

Давиденко Надія

Давиденко Пилип

Давиденко Іван К.

Давиденко Оліян і 2 дітей

Давиденко Федора

Давиденко Хома, жінка і дитина

Дзятківський Ілько

Дзятківська Явдоха

Демський Мефодій

Демський Саник

Добрянська Марія

Добрянський Йосип

Добрянський Ілько

Дубина Федор

Дубина Софія

Дубина Степан

Дубина Сарафон та 2 дітей

Ластовка Сергій та 2 дітей

Ластовка Іван та дружина

Ластовка Сидор, Марія та 2 дітей

Дуня і Люба

Ластовка Ілько, жінка і 2 дітей

Ластовка Тиміш

Ластовка Микита

Ластовка Марина

Ластовка Павло

Ластовка Оксана

Литвин Назар Сем

Литвин Назар

Литвин Семен та дружина

Литвин Ганна

Литвин Семен П.

Литвин Трохим та дружина

Литвин Федір Г.

Литвин Василь

Литвин Трохим

Лінченко Ганна та 3 дітей

Ляшко Лукія та 4 дітей

Медвідь Володимир та дочка Ївга

Медвідь Терешко

Медвідь Олексій

Мельниченко Оліян

Мельниченко Ганна та 2 дітей

Миронівська Наталка

Миронівська Тетяна

Михайлюк Лісовета

Михайлюк Галина

Мохняк Оксень, Текля та 2 дітей

Федора і Семен

Мудрий Василь Ант.

Мудрий Володимир

Мудрий Василь

Мудрий Никипор

Мудра Ганна та 4 дітей

Мудрий Михайло

Мудрий Антон та син Самійло

Мудрий Ничипір

Мудра Ганна та 2 дітей

Музика Ілько

Сачок Тимофій

Сачок Настя

Сачок Ярина і 5 дітей

Семенюта Настя та 2 дітей

Семенюта Касьян

Сильченко Кость

Сильченко Марія і 3 дітей

Сич Данило та син Олексій

Сірченко, дружина і 3 дітей

Скринський Семен

Скринська Текля

Сладківський Григорій та дружина

Смакота Роман

Смакота Іван

Сова Омелько П.

Сова Соломка М.

Сова Марко та син Іван

Сова Ганна Анд.

Сова Сергій Анд.

Сова Каленик та дитина

Сова Аврам

Сова Якилина та 2 дітей

Сова Андрій

Сова Фросина

Сова Омелько і дружина

Сова Пилип та син

Сова Яків

Сова Савка

Сова Семен

Сова Данило та син

Ступак Зосим

Ступак Василь, жінка і 3 дітей

Ступак Тихон Сем.

Ступак Яків Сем. та дитина

Ступак Марія та дитина


Вінярський Архип

Вінярський Ярихтей

Вінярський Федор

Глаговської Варки чоловік

Глаговський Андрій та 3 дітей

Глаговський Лаврін

Глаговський Ілько

Глаговська Хівра

Глиняна Ольга А.

Глиняна Марія Ант.

Ємець Ганна

Ємець Ганна та 2 дітей

Заліцький Пилип

Зінькевича мати

Карапота Олекса

Карапота Петро

Капля Макар

Капля Йосип

Климанський Петро Вол.

Климанська Антоніна В.

Кобильченко Кость, діт. Василь, Іван

Кобильченко Касьян, жінка та 2д.

Козел Якилина

Козел Тиміш

Козел Одарка

Крижанівська Надія Он.

Кудла Панас та дитина

Кульчицький Петро, жін. і 5 дітей

Кульчицький Терешко, жін. та 3д.

Кульчицький Федір та 4 дітей

Кульчицький Савка, жінка, дитина

Курінівський Михась та 4 дітей

Курінівська Олена

Курінівський Наум

Кухарський Іван

Кухарський Федот

Кухарський Іван

Куциби Охріма жінка та дитина

Кущ Марта

Кущ Явдоха

Кущ Кость К., дружина та 4 дітей

Ластовка Сергій та 4 дітей – Петро,

Даша, Василь, Семен

Ластовка Пилип

Ластовка Федора

Ластовка Петро

Ластовка Артем

Ластовка Андрій

Ластовка Мотря

Ластовка Соловей , Павло і Віктор

Ластовка Сидор і 3 члени сім’ї

Марта, Явдоха, Любов

Музика Степан

Музика Варка

Музика Мирон

Нестикайло Василь і 4 дітей

Недобрики і всі члени сім’ї

Олексієнко Петро

Олексенко Петро

Орел Кіндрат, жінка та 2 дітей

Осадчий Оксень та син Іван

Осадчий Севастян

Осадчий Володь та 2 дітей

Осадчий Юхим

Осадчий Митрофан, Соломія, 3 дітей

Осадчий Степан

Пархомовський та 3 дітей

Пилипець Василь С.

Пилипець Карпо К.

Пилипець Михайло

Пилипець Петро, жінка і дочка

Пилипець Марія та син

Пилипця Солов’я син

Пилипенко Федір та 1 дитина

Пилипенко Явтух та 2 дітей

Плясун Санька Бен.

Плясун Петро

Плясун Каленик

Погоріла Марія та 2 дітей

Потапенко Микола

Пофатний Марко та 2 дітей

Прибиш Йосип

Прибиш Явдоха та 2 дітей

Прибиш Іван

Прокопенка Михайла дитина

Родіонова Марина та дитина

Родіонов Захарко

Родіонова Олена та 4 дітей

Рубан Лукаш

Рубан Пріська

Рубан Іван

Рубан Григор та 4 дітей

Ручко Гнат

Ручко Василь

Ступак Микита Як.

Ступак Іван

Ступак Кость

Ступак Митрофан та Оляна

Ступак Петро, 2 дітей - Кость, Іван

Ступак Олександра Як.

Ступак Пилип

Ступак Катерина

Ступак Віра

Ступак Опанас

Ступак Митрофан, жінка і 3 дітей

Ступак Степан та дружина

Сухомлин Павло і 2 дітей

Сухомлин Гапка

Сухомлин Андрій та дитина

Сухомлин Володимир

Сухомлин Іван

Сухомлин Самсон

Сухомлин Степан

Сухомлин Федора

Сьомка Ганна

Сьомка Назар

Тягнирядно Марія і 2 дітей

Танчик Василь, жінка і 2 дітей

Танчик Василь

Теличко Марія

Ходаківська Ольга

Хуторний Нагей і 2 дітей

Хуторний Максим і дитина

Хуторний Степан

Хоменко Мефодь

Чубко Ігнат

Шкурат Іван

Щур Олександр

Щур Юхим

Більше сотні імен жителів села, які померли від голодної смерті, нам ще невідомі. Люди вимирали родинами. Згадати їх прізвища та імена просто неможливо через стільки років. Та в наш час майже не залишилось в живих свідків того лихоліття. Отже реальні масштаби трагедії назвати сьогодні неможливо.

У березні 1933-го керівництво України одержало дозвіл залишити все зібране після 1 лютого зерно для допомоги голодуючим. Для з’ясування обставин до Рокитнянського району прибув народний комісар юстиції УРСР Поляков. У селах району визначено сім’ї, які потребували допомоги. Зі своїх резервів райвиконком направив у села району продукти.

Згодом колгоспам була надана позика продовольчими культурами для організації громадського харчування людям, які перебували у тяжкому стані, зокрема дітям-сиротам.

У дитячих яслах, які були відкриті правлінням колгоспу «Червоний хлібороб» в бувшій куркульській хаті, на той час налічувалось близько 100 дітей.изображение

На фото: Діти-сироти біля будинку дитячих ясел. 1933 рік
1932-1933 роки… Обірвався вічно живий ланцюг поколінь;

українському багатостраждальному народові завдалося нового, нещадного удару, якого він ще не знав: тисячі українців пішли в могилу з причини штучного голоду; забрали з собою розум,

честь, здоров’я козацького роду, а головне – мільйони ненароджених дітей – генофонд нації. Зараз ми повертаємося обличчям до нашої історії, можемо вголос говорити про

справжні події тих років, добре що є ще свідки лихоліть, і ще не

пізно зібрати по зернятку історію нашого народу, рідного села.

Ось що згадують односельчани про цей жахливий час: «Забирали все – зерно, картоплю, квасолю, – згадує Мотря Іванівна Липовенко. – Я ніколи не забуду, як одного дня зайшли у хату оті «уповноважені» і не знайшовши нічого з продуктів, забрали у скрині вузлик з хустками, вишиванками – тим, що приготувала до весілля».

«А я згадую таке, – говорить Василина Калениківна Козел. – Сім’я у нас була чимала, а їсти не було чого й на раз. Уже до Різдва всі припаси скінчилися. І тут знову, уже вкотре, пішли по селу «шукачі хліба». Наша мати ті кілька пригорщів зерна понасипали у горнята і сховали в піч… Знайшли і там. І зимували ми вже на мерзлій картоплі і лободі. За зиму поховали Дашу і Мишка. Не дай Бог нікому пережити того, що ми пережили. Нічого в світі немає страшнішого за голод».

«Я бачив, як по кілька разів на день до цвинтаря везли підводою трупи померлих, бо живу тут поруч, – згадує Степан Юхимович Козел. – Один чоловік не встигав поховати всіх. Страшно було дивитися у яму, до верху заповнену моїми односельцями: старими і зовсім крихітними. Страшно! На війні гинули від рук ворога, а тут…».

«Почали вимітати все збіжжя з колгоспних комор, забрали й посівний матеріал. А потім наклали «тверде завдання» на колгоспні двори. Цебто на ці клаптики жита чи пшениці, які сіяли люди на городі на кулі для крівлі, чи кілька соток проса для курей, – згадує Марія Іванівна Пилипець, 1914 року народження. – Це «тверде завдання» було таким великим, що ніхто не міг його виконати. Що в кого десь лишилось, почали закопувати. Тоді створили з так званого активу – комсомольців і комуністів – бригаду, які ходили по хатах і трусили хліб. Прийшла бригада і до нас. В хаті не залишилось нічого. Взимку стало особливо тяжко. У відлигу перекопували город, шукали мерзлу картоплю на млинці. У грудні випав сніг, вкрив землю і почався справжній голод».

«Мені на той час було 12 років. Сім’я була велика: батько, мати і семеро дітей, – згадує Корякін Марія Онопріївна, 1921 року народження. – Під час голодомору померли двоє братиків і сестричка. Вони ще були маленькими, а їсточки не було чого, вони пухли від голоду. Це був страшний голод, не було чого в роті подержати. Забирали весь урожай, худобу. З городів спочатку нічого не забирали. Був у селі такий Коваль Герасим, він порав колгоспних свиней, тоді він почав забирати картоплю для них. Мама закопала у погребі для посадки трохи картоплі, її знайшли, викопали і забрали.

Пам’ятаю, як ходили і копали крадькома мерзлу картоплю на полі. А мама, щоб вижити, продавала житні пиріжки з буряками солдатам в Узині. На ці гроші купляла муку і знову пекла. І так кожен день пішки ходила в Узин, щоб прогодувати сім’ю. Пригадую також, як голова колгоспу Сова Арлан, виконавши повністю план, дав людям по 5 кг хліба. Після такого вчинку його засудили, відтоді його більше ніхто не бачив.

Хочу ще сказати про одну сім’ю. Їх батько поїхав на заробітки. Вдома залишилась дружина з трирічною донькою. Голодували, аж страшно пригадувати. Жінка померла, приїхали її забирати, вкинули на підводу, а сусідка й каже: «Забирайте й мале, однак помре в холоді й голоді, не сьогодні то завтра». Забрали й дитятко, вкинули разом з багатьма померлими, а воно забилось в куточок, плаче і тихенько гукає маму. Похоронили дівчинку разом з усіма забраними живою. А на другий день

приїхав з заробітків батько і привіз гостинців, та давати їх не було кому…»

Липовенко Іван Якович, 1908 року народження: «Я добре, який то був страшний час. Посухи у ті роки великої не було, врожай зібрали непоганий, тільки його весь забрали у державу. Обклали людей великими податками. Тих, хто боронився і не хотів давати продукти, викидали з хати на мороз з малими дітьми, били. Але більшість людей віддавали все, аби тільки вціліти. Заховати запаси не можна було ніде, шукали скрізь. Ходив актив гуртом по 5-6 чоловік, частіше ходили вночі, щоб навести на людей більший жах. Штирями пронизували землю повсюди: на городі, у подвір’ї, у хаті, сінях і забирали все,

що знаходили, навіть квасолю і паслін.

На тих, хто не хотів іти у колгосп, накладали податки – 100 пудів хліба, а потім іще, іще. Наша сім’я свиней держала у ямі, щоб їх чути не було. Їх не різали, а душили, щоб не чути крику, бо як почують – одразу заберуть. У нас заболіло і пропало порося, кілограмів 30 його було, ми його закопали, а сусідка відкопала і з’їла, бо дуже була голодна. Не вмерли з голоду, їздили у Західну Україну, у Ростов заробляти або вимінювали якісь речі на харчі. В селі з голоду померло багато людей, були такі сім’ї, що повністю вимерли. Я знав таку сім’ю Ступаків, де нікого не лишилось в живих. У кожній хаті було таке горе, голод не минув жодного двору».

Зощенко Ярина Трохимівна, 1917 року народження: «Мені було на той час 16 років. Сім’я була велика. Голодні роки 1932-1933 добре пам’ятаю, таке не забувається. У 1932 році забрали батька за те, що знайшли закопані 2 мішки жита і більше ми його не бачили. Мати померла весною, а тоді померли три сестри: Ївга, Параска, Віра – усі за одну ніч. Їх поховали у дворі. Брат поїхав у Москву по хліб. Коли приїхали в Рокитно, вагони очепили і забрали все у людей, що вони привезли. А коли він приїхав додому і побачив нас голодними тільки чотирьох

(Романа, Ганну, Івана і мене), то лишився розуму. Його забрали в лікарню, назад він не повернувся. Потім померли Іван і Роман.

Ночами не давали спати – збори збирали по п’ять хат, цілу ніч мучили, заставляли іти в колгосп. Забирали все, що тільки хотіли. Навіть дитяче синеньке платтячко і дзеркало забрали. Як зараз бачу те платтячко, як мені його було шкода. Я полола буряки. Були такі правила: як дополеш рядочки, то дадуть кусочок хліба, а ні – то затірки. Потім мене відвезли в приют у Рокитно, а далі у Білу Церкву».

Попок Катерина Борисівна, 1925 року народження: «Наша сім’я складалася з чотирьох осіб: мати, сестра (22 роки), я (8 років) і брат (5 років). Ми з сестрою працювали в радгоспі на Петрівському. Розкидали в ямки буряки при висадці їх на насіння. В обіди нам давали по черпаку затірки і по 100 г хліба. То хліб ми не їли, а несли додому матері, яка розпухла від голоду і братові. Весною проривали по рядочку бурячків, за це давали по 5 кг зерна. Одного разу, збираючи в полі колоски, взяла пару штук додому, то мене дуже побили.

Якось у нас зарізали теля, саме навідались наглядачі, а малий брат взяв та й похвалився, то вони забрали все.

Коли помирали дорослі, то дітей ніхто не жалів. Пам’ятаю страшний випадок. У сім’ї Недобрики померли батьки і діти, залишилась одна мала дівчинка. Коли приїхали забирати мертвих, то забрали і дівчинку, кинули на безтарку до мертвих людей. Довгі коси дитини заплуталися в колесі воза, дитина плакала, кричала та її ніхто не чув. Живою вкинули в яму разом з тілами рідних. Казали що вона все одно помре, то навіщо їхати другий раз… Багато людей померло. Ідеш по вулиці і переступаєш трупи, потім їх збирали».

За короткий час в колгоспах тричі змінювалися голови правління. За звинуваченням у саботажі було звільнено голів колгоспів Нізяєва П. В. та Колесникова І. М., арештовано А. І. Сову. Савинецькі колгоспи були занесені на «ганебну» дошку. Медикам, які видавали довідки про смерть, суворо заборонялося писати правдиву причину смерті.



Й. Сталін свого часу казав, що смерть однієї людини – це трагедія, а смерть мільйонів – статистика. Якою ж не точною, суперечливою може бути статистика, коли йдеться про тисячі загублених людських життів! Якою цинічною виглядає боротьба системи з українським народом, і безпосередньо з трудовим селянством! Один з найближчих сталінських однодумців М. Хатаєвич, який «колективізував» українські села, писав: «Безжальна боротьба відбувається між селянством і нашим урядом. Це боротьба не на життя, а на смерть. Цей рік (1933-й) був роком перевірки нашої сили та їхньої витривалості. Потрібний був голод, щоб показати їм, хто тут господар. Це коштувало мільйонів жертв, але… ми виграли війну».


Каталог: Files -> downloads
downloads -> «Це склад книжок» так скептик говорив, «Це храм душі» естет йому відмовив, Тут джерело всіх радощів земних, І їх дарують нам без цінним словом…»
downloads -> Для вчителів зарубіжної літератури
downloads -> Методичні рекомендації щодо викладання світової літератури в загальноосвітніх навчальних закладах у 2013-2014 навчальному році // Зарубіжна літератури в школах України. 2013. №7-8
downloads -> Талант людини це божий дар
downloads -> Василь Стус постать,що єднає
downloads -> Антон павлович чехов
downloads -> Остап Вишня. Трагічна доля українського гумориста. Моя автобіографія
downloads -> Урок 1 т ема. Вступ. Роль художньої літератури у формуванні життєвих цінностей людини


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Голодомор 2–33-х років у 1932 році Сталін підняв хлібозаготівлі на 44 відсотки. Заснована січня 1932 року районна газета «Колгоспник Рокитнянщини» icon1932–1933 років на Дніпропетровщині Бібліографічний покажчик Дніпропетровськ 2008 Від упорядника
Даний бібліографічний покажчик присвячено болючій І актуальній, І не лише сьогодні, темі Голодомору 1932–1933 років в Україні, зокрема...
Голодомор 2–33-х років у 1932 році Сталін підняв хлібозаготівлі на 44 відсотки. Заснована січня 1932 року районна газета «Колгоспник Рокитнянщини» iconЕліезер Штейнбарг (1880-1932) Моше Альтман (1890-1981)
Котляревського. У 1992 році їй було присвоєно сьогоднішню назву, а на будинку №19 встановили меморіальну дошку з написом: «В цьому...
Голодомор 2–33-х років у 1932 році Сталін підняв хлібозаготівлі на 44 відсотки. Заснована січня 1932 року районна газета «Колгоспник Рокитнянщини» iconКнига пам`яті 70-м роковинам страхітливого голодомору 1932-1933 років, пам`яті невинно
Ч-75 Чорна тінь голодомору 1932—1933 років над Тернопіллям: Книга пам`яті / Вступ ст.; упоряд.: Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович, Р....
Голодомор 2–33-х років у 1932 році Сталін підняв хлібозаготівлі на 44 відсотки. Заснована січня 1932 року районна газета «Колгоспник Рокитнянщини» icon135 років від дня народження Степана Васильовича Васильченка
Степан Васильович Васильченко (справжнє прізвище — Панасенко, 8 січня 1879 – 11 серпня 1932) — український письменник І педагог
Голодомор 2–33-х років у 1932 році Сталін підняв хлібозаготівлі на 44 відсотки. Заснована січня 1932 року районна газета «Колгоспник Рокитнянщини» icon1. Життєвий шлях письменника
Пережив голодомор 1932 1933 рр. З початком Великої Вітчизняної війни стає підпільником та бійцем
Голодомор 2–33-х років у 1932 році Сталін підняв хлібозаготівлі на 44 відсотки. Заснована січня 1932 року районна газета «Колгоспник Рокитнянщини» iconСицилійський гопак
У цій книзі на прикладі однієї родини змальовується життя трьох останніх поколінь українців, яким довелося пережити й голодомор 1932-1933...
Голодомор 2–33-х років у 1932 році Сталін підняв хлібозаготівлі на 44 відсотки. Заснована січня 1932 року районна газета «Колгоспник Рокитнянщини» iconОгляд прози українських літераторів в еміграції. Улас Самчук. Роман
Обладнання: Презентація біографії У, Самчука, роману «Марія», презентація «Голодомор 1932-33 рр.», підручник, хрестоматія, розламана...
Голодомор 2–33-х років у 1932 році Сталін підняв хлібозаготівлі на 44 відсотки. Заснована січня 1932 року районна газета «Колгоспник Рокитнянщини» iconПромінь реабілітаційна газета українського товариства сліпих видається з січня 1989 року ● Понеділок, 26 січня 2015 року ● №№1 – (1269-1270) відстоїмо права інвалідів!
Видається з січня 1989 року ● Понеділок, 26 січня 2015 року ● №№1 – (1269-1270)
Голодомор 2–33-х років у 1932 році Сталін підняв хлібозаготівлі на 44 відсотки. Заснована січня 1932 року районна газета «Колгоспник Рокитнянщини» iconРозпорядження обласної державної адміністрації Про проведення у Чернівецькій області заходів у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка