Головний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія



Сторінка2/6
Дата конвертації16.03.2018
Розмір1.45 Mb.
1   2   3   4   5   6

Предпосылки трансформации политического поля и перспективы реформ в Украине в оценках СМИ
Участие украинских политиков в так называемом молитвенном завтраке с президентом США Д. Трампом заставило наблюдателей в очередной раз констатировать, что в Украине фактически стартовала президентская избирательная кампания.

СМИ пишут об этом событии как о своеобразном кастинге кандидатов, который поспособствует принятию решения о том, на кого из представителей украинского политикума сделают ставку США в ходе следующих выборов.

Особенное внимание в связи с этим было привлечено к участию в молитвенном завтраке представителей партии «Батькивщина» и ее лидера Ю. Тимошенко, которую называют сегодня одним из наиболее вероятных победителей президентской избирательной гонки. Напомним, согласно рейтингам, опубликованным Фондом «Демократические инициативы» и Центром Разумкова в конце января, Ю. Тимошенко опережает действующего Президента по уровню электоральной поддержки.

Другой важный вопрос, который поднимают обозреватели в связи с наметившимися в политической сфере трансформациями, продолжение сотрудничества с Международным валютным фондом и ход выполнения Украиной условий критически важного для отечественной экономики кредитования. Эксперты подчеркивают, что сегодня перспективы получения новых кредитов от МВФ стали весомым фактором в политической жизни страны, а готовность к выполнению выдвигаемых перед Украиной условий кредитования становится одним из ключевых качеств, необходимых для отечественных политических игроков, чтобы заручиться поддержкой зарубежных партнеров, в том числе и в ходе будущей избирательной кампании.

Именно в таком ракурсе наблюдатели рассматривают и молитвенный завтрак с президентом США и состоявшийся недавно визит представителей МВФ в Киев, целью которого стало обсуждение вопросов связанных с условиями продолжения программы расширенного финансирования со стороны Фонда.

СМИ сообщают, что на 66-м молитвенном завтраке присутствовали более 50 украинских политиков. В частности, мероприятие посетила делегация от фракции «Блок Петра Порошенко» в составе М. Ефимова, А. Павелко, А. Герасимова и депутаты из «Народного фронта» А. Геращенко, П. Унгурян и О. Кришин.



Депутаты от «Оппозиционного блока», партии «Самопомич» и «Радикальной партии» в мероприятии участия не принимали.

Кроме народных депутатов, принять участие в молитвенном завтраке планировали министр образования и науки Украины Л. Гриневич, уполномоченный Президента по правам ребенка Н. Кулеба, директор департамента по делам религий Министерства культуры А. Юраш и председатель Нацсовета по вопросам телевидения и радиовещания Ю. Артеменко.



Что касается «Батькивщины», то помимо лидера парии Ю. Тимошенко, которая принимала участие в молитвенном завтраке уже не впервые, Вашингтон посетили народные депутаты С. Власенко и Г. Немыря. «Они находятся в Соединенных Штатах, где проводят ряд встреч с господином Волкером – спецпредставителем по вопросам Донбасса, и с сенаторами, председателями комитетов международных дел, обороны, разведки. То есть происходят важные консультации для того, чтобы помочь Украине», – сообщил представитель «Батькивщины» А. Рябчин.

Известно, что в США Ю. Тимошенко провела встречи с сенаторами Б. Коркером и М. Рубио, а также с помощником государственного секретаря США по делам Европы и Евразии В. Митчеллом. Главным же событием визита называют ее встречу со специальным представителем Государственного департамента США по вопросам Украины К. Волкером.

СМИ обращают внимание, что первым информацию о встрече с Тимошенко предоставил именно К. Волкер, а не лидер «Батькивщины».

Из сообщения политика в Twitter следует, что собеседники говорили о войне на Донбассе и перспективах выполнения Минских соглашений. По сообщению пресс-службы Ю. Тимошенко на встрече с К. Волкером шла речь о внутренних проблемах Украины, из чего некоторые обозреватели заключили, что стороны обсуждали именно следующие президентские выборы в стране и то, кого из украинских политиков поддержат США.

Хотя, как отмечают наблюдатели, положение К. Волкера в американском истеблишменте не позволяет утверждать, что от встречи с ним будет зависеть, на кого сделают ставку США в будущем избирательном процессе.

Вероятно, К. Волкер, который, находясь недавно в Киеве, встречался, в частности, с представителями «Оппоблока» Ю. Бойко и С. Левочкиным, просто пытался собрать как можно больше информации об Украине из самых разных источников. Беседа с Ю. Тимошенко не имела для него признаков эксклюзивности, как это пытаются представить в «Батькивщине» – Волкер всего лишь дополнял свой «кейс» впечатлений разговором с еще одним представителем политикума, понимая однако и то, что перед ним вполне реальный кандидат в президенты Украины, – так охарактеризовал состоявшуюся встречу украинский «24 канал» (URL: https://24tv.ua/ru/julja_na_molitvennom_zavtrake_u_trampa_kak_timoshenko_v_amerike_nashlas_n925425).

Тем не менее, Ю. Тимошенко первой начала борьбу за звание главного внешнеполитического партнера для Вашингтона, заключают эксперты. Главной целью ее визита называют демонстрацию собственного политического веса, причем нужно принимать во внимание, что образ Ю. Тимошенко как участника международных политических процессов важен, в том числе, и для украинских избирателей, которые должны воспринять лидера «Батькивщины» в качестве политика, с которым США готовы сотрудничать как с возможным главой государства.

Вопрос политической поддержки представителей украинского политикума со стороны международных партнеров эксперты обсуждают также в контексте сегодняшних переговоров с Международным валютным фондом, требования которого (в частности, по созданию Антикоррупционного суда) пока не выполнены.

Напомним 12–16 февраля эксперты МВФ посетили Киев. В МВФ при этом подчеркнули, что Фонд по-прежнему не имеет временных ориентиров относительно прибытия миссии в Украину в рамках четвертого пересмотра программы EFF.

«Эмиссары Фонда не уполномочены согласовывать с украинской стороной ни единого документа, – подчеркивал накануне визита европейский экономический обозреватель Я. Пападонис. – Все останется по-прежнему: международная финансовая структура выделит Украине деньги лишь после того, как убедится в способности действующей украинской власти реализовать ряд общественных и политических реформ» (URL: https://golos.ua/i/595342).

По его словам, визит носит исключительно рабочий характер, суть которого состоит в изучении степени стабильности украинской национальной валюты и определении перспектив дальнейшего экономического развития Украины, а поэтому руководству страны пока не следует рассчитывать на подписание с этой структурой каких-либо новых кредитных договоренностей.

Ранее директор-распорядитель МВФ К. Лагард в ходе встречи с Президентом Украины П. Порошенко призвала власти ускорить ход реформ, иначе предоставление нового кредита Киеву может быть отложено. «Я могу подтвердить, что по запросу властей Украины, в настоящее время в Киеве находится группа экспертов МВФ, которая обсуждает технические вопросы реформ, предусмотренных программой сотрудничества с Украиной, в том числе законодательство об Антикоррупционном суде. Дата прибытия миссии в рамках очередного пересмотра программы сотрудничества пока не определена», сообщил о визите официальный представитель Фонда Дж. Райс (URL: https://golos.ua/i/596804).

Сообщается, что в рамках четвертого пересмотра, который открывает путь для получения пятого транша, МВФ еще продолжает изучать принятый Верховной Радой закон о пенсионной реформе. Помимо этого, Украине необходимо законодательно обеспечить создание Антикоррупционного суда, а также провести корректировку внутренних тарифов на газ в соответствии с ранее утвержденной формулой.

По словам управляющего директора Европейского банка развития и реконструкции в странах Восточной Европы и Кавказа Ф. Малижа, в Украине до сих пор остается значительным внутреннее сопротивление некоторым реформам, поэтому страна отстает в графике программы финансирования Международного валютного фонда. «К сожалению, то, что мы видим сейчас, это задержка в получении следующего транша финансирования от Международного валютного фонда», отмечает Ф. Малиж.

Он указывает, что каждый транш МВФ страна получает после реализации пакета тех или иных реформ в разных сферах. «Начиная с сентября 2017, было очень много сделано позитивных вещей: парламентом принят закон о приватизации, пенсионная реформа. Но до сих пор на повестке дня остаются открытыми вопросы об урегулировании методики расчета цены на газ для населения и создания Антикоррупционного суда. Внутреннее сопротивление этим реформам в Украине остается значительным. Я опасаюсь, что если оно будет продолжаться, Украине сложно будет привлекать финансирование по линии международных финансовых организаций», констатирует Ф. Малиж (URL: https://gs.fm/news/20180205/6820305.html).

В то же время, подчеркивает он, говорить о полной остановке реформ нельзя. Но, по его мнению, Украине следует продолжать их реализацию, в частности, это касается реформ в сфере борьбы с коррупцией.

Накануне визита представителей МВФ в Киев, министр финансов Украины А. Данилюк сообщил, что в его ходе эксперты фонда предоставят властям Украины рекомендации, касающиеся создания Антикоррупционного суда.

По словам главы представительства миссии Международного валютного фонда в Украине Й. Люнгмана, создание Антикоррупционного суда является ключевым требованием МВФ для получения Украиной очередного транша макрофинансовой помощи. При этом, по его словам, законопроект о создании Антикоррупционного суда, предложенный Президентом Украины П. Порошенко, не отвечает требованиям и условиям программы Фонда.

СМИ сообщают, что президентский законопроект вызвал широкую дискуссию среди международных партнеров и финансовых доноров Украины, которые считают, что документ не учитывает рекомендации Венецианской комиссии. «Что является действительно определяющим это необходимость создать независимый антикоррупционный суд, набрать независимых судей с безупречной репутацией, запустить работу этого суда без задержек… Документ в нынешнем его виде не обеспечивает вышеупомянутых результатов, он не соответствует требованиям программы МВФ, а также рекомендациям Венецианской комиссии», подчеркнул глава представительства миссии МВФ (URL: https://golos.ua/i/596229).

«Закон об Антикоррупционном суде будет переписан в угоду Международному валютному фонду, так как он уже не угрожает электоральной компании. Даже если принять закон по правилам МВФ, все равно суд раньше 2020 года не вынесет своих решений. То есть, не вынесет никаких решений против политиков, которые будут участвовать в избирательной кампании», прогнозирует политолог Р. Бортник (URL: https://golos.ua/i/596482). По его словам, украинская власть продолжает переговоры с МВФ, так как хочет «обменять» вопрос Антикоррупционного суда на вопрос политической поддержки власти во время президентских и парламентских выборов.

По словам политолога Е. Магды, продолжение программы сотрудничества с МВФ серьезный сигнал для других инвесторов. Кредит важен для того, чтобы продемонстрировать, что Украина продолжает сотрудничество с МВФ в плане восстановления и развития своей экономики. Поэтому, заключает эксперт, украинской власти нужно искать рациональные подходы и понимать, что это сотрудничество важно для Украины и в имиджевом плане, и в экономическом.

«Конечно, этот кредит нам нужен, подчеркивает политолог А. Золотарев. Вспомните последние выступления Данилюка о том, что для нас продолжение сотрудничества с МВФ критически важно. Опять-таки посмотрите на пляски валютного курса. Кроме того, нужно учесть то, что декларируемый правительством экономический рост во многом эфемерен, а реально мы имеем отрицательное сальдо внешнеторгового баланса (т. е. мы продаем меньше, чем покупаем). Все это говорит о том, что нам нужен кредит, иначе будет дефолт», прогнозирует политолог. «Дефолт это экономическое потрясение, которое может просто снести нынешнюю партию власти, поэтому для нее критически важен этот очередной транш от МВФ, и именно поэтому за этот миллиард они готовы отдать суверенитет Украины в плане формирования Антикоррупционного суда… Нужно признать, что требования МВФ по Антикоррупционному суду это грубое вмешательство во внутренние дела Украины», считает он (URL: http://news.qs.kiev.ua/lenta/news_full.php?id=370345).

Продолжение сотрудничества с МВФ важно для Украины по нескольким причинам, рассуждает глава Центра прикладных политических исследований «Пента» политолог В. Фесенко. «Во-первых, это психологическая и фактическая стабилизация, это удержание курса… Еще больше сотрудничество с МВФ необходимо для того, чтобы продолжалось нормальное стабильное сотрудничество с другими нашими системными кредиторами, которые дают нам деньги под низкие проценты. Это Всемирный банк, Европейский банк реконструкции и развития, Европейский фонд. Здесь все очень завязано на сотрудничестве с МВФ. Как только прекращается сотрудничество с МВФ, сразу же возникают проблемы и с другими кредиторами… Кроме того, нам нужно за счет МВФ и других наших кредиторов подстраховаться и создать подушку безопасности, поскольку в этом и будущем году нас ждет пик выплат по внешним долгам… Нужно договариваться о разумных компромиссных сценариях выполнения требований МВФ, так как просто невозможно бесконечно повышать цену на газ, как того требует МВФ. Это создает большую нагрузку по субсидиям и крайне негативно воспринимается населением», заключает эксперт (URL: http://news.qs.kiev.ua/lenta/news_full.php?id=370345).

«Неполучение очередного транша, а также сворачивание программы сотрудничества с МВФ обострят проблему с выплатой внушительного долга тому же МВФ, а учитывая слабость экономики и микроскопические этапы экономического роста, единственный выход выбраться из этой долговой ловушки заключается в реструктуризации долга», говорит директор Института глобальных стратегий политолог В. Карасев. «Опять-таки, отказ от сотрудничества с МВФ это очень плохой сигнал для разного рода инвесторов и выхода на долговые рынки», отмечает он. Что касается требований фонда, то эти требования, по словам В. Карасева, «полностью прозрачны»: увеличить тарифы на газ. «МВФ не видит никаких перспектив того, что Украина рассчитается с ним по долгам без повышения тарифа... В МВФ понимают, что в Украине коррупция это форма политического, экономического и хозяйственного управления. Не рассчитывая на то, что Украина управляется хорошо, единственный способ для МВФ вернуть свои деньги и не допустить дефолта своего должника это повышать тарифы на газ и перекладывать издержки плохого управления и коррупции как формы управления на простых граждан… Кроме того, МВФ требует еще Антикоррупционный суд, так как в МВФ прекрасно понимают, что… только с помощью антикоррупционной борьбы, где, кстати, наш президент почему-то видит много достижений, можно разрушить коррупционное ядро нынешней политико-экономической системы», подчеркивает политолог (URL: http://news.qs.kiev.ua/lenta/news_full.php?id=370345).

Таким образом, в Украине сегодня сложилась ситуация, при которой власть теряет общественную поддержку вследствие «шоковых» реформ в экономике и социальной сфере, а ее оппоненты пытаются заручиться поддержкой международных политических партнеров и финансовых доноров, не удовлетворенных ходом этих реформ, гарантируя им дальнейшее продолжение реформирования. Такая ситуация, в сочетании с другими дестабилизирующими факторами, в том числе продолжающимся конфликтом в Донбассе, грозит Украине сложными политическими и социальными последствиями, на счет которых большинство экспертов предпочитает не давать однозначных прогнозов.

Н. Тарасенко, мол. наук. співроб. СІАЗ НБУВ


Польський Закон «Про Інститут національної пам’яті»:

погляд з України
Тема українсько-польських відносин, яка вже протягом тривалого часу перебуває в центрі уваги ЗМІ й обговорюється в українських експертних і політичних колах переважно у площині суперечок щодо історичної правди, нещодавно отримала черговий інформаційний привід для свого розвитку. Цього разу резонанс спровокувало ухвалення польським парламентом нової редакції Закону «Про Інститут національної пам’яті (ІНП)», яка значно розширює повноваження цієї установи у справі розслідування «злочинів, вчинених проти польського народу та його доброго імені». На відміну від аналогічної установи в Україні, польський Інститут національної пам’яті має прокурорські функції. Він був створений на основі Головної комісії з розслідування німецьких злочинів, яка існувала з 1940-х років. У 1990-х роках вона була переформатована на нинішній польський ІНП, якому додали функції розслідувань радянських злочинів проти поляків і злочинів польської комуністичної влади. Польський ІНП має розслідувати «нацистські, комуністичні та інші злочини, які є злочинами проти миру, злочинами проти людяності, військовими злочинами».

Нове польське рішення вносить зміни до двох розділів закону про Інститут національної пам’яті. Крім нацистських та комуністичних злочинів, виділяють «злочини українських націоналістів та членів українських формувань, що співпрацювали із Третім німецьким рейхом», які вчинялися з 1925 до 1950 р. і «полягали у застосуванні насилля, терору чи інших форм порушення прав людини щодо груп населення, а передусім – щодо польського населення». Ця норма стосується, зокрема, Волинської різанини, яку Варшава раніше визнала геноцидом. Згідно з Законом, невизнання таких злочинів буде загрожувати штрафом або позбавленням волі на три роки. Передбачається також запровадження кримінальної відповідальності за приписування польським громадянам чи державі злочинів, вчинених Третім рейхом під час Другої світової війни, у тому числі за публічні висловлювання про причетність поляків до Голокосту та використання формулювання «польські табори смерті».

Прийняттю Закону передувала бурхлива дискусія щодо його змісту. Депутати від опозиції наполягали, що запропонований законопроект є невдалим і його потрібно змінити, оскільки він запроваджує цензуру в Польщі на ведення дискусій у питанні провини поляків за злочини під час Другої світової війни й погіршує відносини з іншими країнами, зокрема Ізраїлем та США. Тим більше, що напередодні голосування Державний департамент США закликав Польщу переглянути законопроект про Інститут національної пам’яті, висловивши стурбованість наслідками цього Закону для відносин Польщі зі Сполученими Штатами та Ізраїлем.

Водночас провладні депутати наполягали, що законопроект потрібно прийняти із запропонованими поправками, аби уникнути ситуацій, коли Польщу і польський народ безпідставно звинувачуватимуть у злочинах проти євреїв у роки війни. Тож, незважаючи на дискусії, Сенат Польщі прийняв закон про Інститут національної пам’яті без поправок. За нього проголосували 57 сенаторів, в основному з правлячої партії «Право і Справедливість», проти – 23 сенатори опозиційних сил, двоє – утрималися.

Ухвалення Польщею згаданого Закону викликало різку реакцію кількох країн. Зокрема, із критикою виступила ізраїльська влада – прем’єр Б. Нетаніягу та посол Ізраїлю в Польщі А. Азара, яка зазначила, що Закон дозволить карати навіть тих, хто пережив Голокост, за їхні свідчення. МЗС Ізраїлю заявило, що новий Закон «не сприятиме виявленню історичної правди і може зашкодити свободі проведення досліджень». У парламенті Ізраїлю запропонували законопроект, згідно з яким польський Закон про Інститут національної пам’яті прирівнюється до заперечення Голокосту.

Ізраїль також попросив відкласти візит у цю країну глави Бюро національної безпеки (BBN) Польщі П. Солоха, який повинен був відбутися на наступному після прийняття Закону тижні. Про це BBN Польщі повідомило у Twitter. «Підтверджуємо, що ізраїльська сторона звернулася з проханням про перенесення візиту глави BBN Павела Солоха в Ізраїль, який повинен був відбутися на наступному тижні. Сподіваємося, що діалог у питаннях безпеки, який має стратегічне значення для обох країн, триватиме в найближчому майбутньому», – відзначило BBN (URL: https://ukr.segodnya.ua/world/wnews/izrail-ogranichil-polochnyy-dialog-s-polshey-iz-za-zakona-ob-antibanderovskoy-ideologii-1110611.html).

Розкритикував Закон про Інститут національної пам’яті колишній прем’єр-міністр Польщі, нинішній голова Європейської ради Д. Туск. Відповідну заяву опубліковано на його сторінці у Twitter. «Будь-хто, хто поширює неправдиві формулювання про “польські табори”, завдає шкоди доброму імені та інтересам Польщі. Автори закону сприяли поширенню цього брудного наклепу в усьому світі, фактично, як ніхто раніше», – зазначив Д. Туск (URL: https://www.rbc.ua/ukr/news/glava-evrosoveta-raskritikoval-zakon-institute-1517482514.html).

Відреагували на «антибандерівський закон» Польщі також в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ А. Дезір висловив стурбованість новим польським Законом про Інститут національної пам’яті. Він заявив, що Закон повинен бути відхилений, як «непропорційне обмеження свободи вираження поглядів». «Я серйозно стурбований законом, який криміналізує заяви щодо історичних питань. Незважаючи на чутливість до історичних подій, свобода вираження думок має особливе значення для істориків і вчених», – зазначив представник ОБСЄ (URL: https://ukr.segodnya.ua/politics/v-obse-otreagirovali-na-antibanderovskiy-zakon-1110568.html).

Польський Закон про Інститут національної пам’яті переписує історію, заявив міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан. Він висловив сподівання, що Європейський Союз чинитиме «моральний тиск» на Польщу через цю ініціативу, а польський народ зможе змінити свою думку, яку йому «нав’язали націоналістичні сили» (URL: http://gordonua.com/ukr/news/worldnews/glava-mzs-frantsiji-zasudiv-polskij-zakon-pro-institut-natsionalnoji-pam-jati-230773.html).

У свою чергу Держдеп США закликав Варшаву переглянути Закон. Польська влада має перевірити, який вплив цей закон чинитиме «на свободу слова і на партнерські відносини з США», заявила офіційний представник відомства. До того ж, зазначили в Держдепі, Закон не може не вплинути на стратегічні інтереси Польщі, зокрема на взаємини зі США та Ізраїлем.

У відповідь на цю критику Міністерство закордонних справ Республіки Польща заявило, що ухвалені зміни до Закону про Інститут національної пам’яті Польщі «не обмежують свободу слова, повну свободу проведення наукових досліджень і публікацію їх результатів, свободу історичних дискусій або художню діяльність» (URL: https://informator.news/zakon-pro-instytut-natsionalnoji-pamyati-ne-obmezhuje-svobodu-slova-mzs-polschi/).

Також у МЗС Польщі вказали, що головна мета поправки до Закону полягає в тому, «щоб боротися з усіма формами заперечення і фальсифікації правди про Голокост, у тому числі за скорочення відповідальності фактичних виконавців цього злочину». «У цьому контексті ми виступаємо за те, що звинувачення польської нації і польської держави в співучасті з третім німецьким рейхом – публічно і проти фактів – в злочинах нацистів є неприйнятним, що вводить в оману, і шкідливим для жертв, які є як єврейськими, так і польськими громадянами», – заявили в польському відомстві. У МЗС додали, що робота над законодавством, яке захищає історичну правду, не вплине на стратегічне партнерство між Польщею та Сполученими Штатами.

Пояснення щодо необхідності прийняття змін до Закону про Інститут національної пам’яті прозвучали також у телезверненні до польського народу голови Ради міністрів Польщі М. Моравецького, який запевнив, що вони потрібні для протидії брехні щодо приписування злочинів проти євреїв невинним людям.

«Брехня Освенціма – це не лише заперечення німецьких злочинів, але також й інші форми фальсифікації історії. Однією з найгірших форм цієї брехні є применшення відповідальності справжніх злочинців і приписування відповідальності їхнім жертвам. Ми хочемо боротися з цією брехнею у кожному її прояві. Саме тому ми змінюємо закон про Інститут національної пам’яті», – підкреслив М. Моравецький. Він також додав, що в Польщі ніколи не обмежуватиметься дискусія про Голокост, оскільки поляки самі були його жертвами (URL: https://www.pravda.com.ua/news/2018/02/2/7170316/).

Польський прем’єр також зазначив, що поляки розуміють емоції з боку Ізраїлю. «Потрібно виконати багато роботи, аби ми, наша спільнота, змогли разом розповісти складну історію. Культура польських євреїв є невід’ємним елементом нашої, польської спадщини», – наголосив політик.

Слід зауважити, що порівняно з Ізраїлем, де, згідно з повідомленнями ЗМІ, навіть пригрозили відкликати свого посла в Польщі, реакція офіційного Києва на прийняття була достатньо стриманою. 1 лютого Закон розкритикував Президент України П. Порошенко, заявивши, що рішення запровадити кримінальне покарання за пропаганду «бандерівської ідеології» є «абсолютно необ'єктивним й категорично неприйнятним». «Жодне політичне рішення не може замінити історичну правду. Прийнятий законопроект не відповідає проголошеним принципам стратегічного партнерства між Україною та Польщею», – зазначив Президент України. П. Порошенко закликав Польщу до об’єктивності та діалогу (URL: https://nv.ua/ukr/world/geopolitics/jak-vidreahuvali-v-ukrajini-ta-sviti-na-polskij-zakon-pro-zaboronu-banderivskoji-ideolohiji-2449293.html).

Міністр закордонних справ України П. Клімкін підкреслив, що рішення польського парламенту спрямоване не на дискусію щодо історичної правди, а на побудову історичної міфології. «Введення в юридичну площину терміна “злочини українських націоналістів” посилює однобічні стереотипи і провокує реакцію у відповідь. Ідея визнати якісь нації злочинними веде в нікуди», – зазначив міністр.

Глава Комітету Верховної Ради у закордонних справах Г. Гопко наголосила, що, «політизуючи історію, польські політики переходять червоні лінії в добросусідських відносинах з Україною, Литвою, Німеччиною». На її думку, Польща «від локомотива і зразка демократії» в Центрально-східній Європі «скочується до шовіністичного диктату політики над історичною правдою, селективно обираючи чутливі сторінки історії».

Верховна Рада України 6 лютого ухвалила заяву щодо польського Закону, у якій назвала його положення такими, що суперечать змісту й духу стратегічного партнерства між Україною й Польщею. «Верховна Рада категорично вважає неприйнятною і відкидає політику подвійних стандартів і нав'язування ідей колективної відповідальності українського народу, а також спроби польської сторони прирівняти дії борців за незалежність України до злочинів двох тоталітарних режимів ХХ століття – нацистського й комуністичного», – ідеться, зокрема, у заяві. Також український парламент закликав А. Дуду скористатися своїми конституційними повноваженнями й спільно із Сеймом і Сенатом Польщі «повернути в українсько-польські відносини виваженість, раціональність і доброзичливість».

Голова УІНП В. В’ятрович наголосив, що новий польський Закон про Інститут національної пам’яті спрямований у першу чергу на українців, які мешкають нині в цій країні. «Ось що читаємо в обґрунтуванні: “…беручи до уваги зростаючі міграційні рухи з України, коли носії ідеології українського націоналізму і адепти світогляду опертого на прославляння формувань, які скоїли геноцид, все більше представлені в Польщі, що також призводить до напруженості у польсько-українських відносинах”. Наступний шмат тексту не менш цікавий – виявляється, закон покликаний нормалізувати міжнародні відносини та підтримати “справді демократичні спільноти в Україні”. Зважаючи на те, що в Україні цей закон позитивно сприймають виключно проросійські сили, стає зрозуміло, кого збираються підтримувати польські політики», – зазначив В. В’ятрович (URL: https://novynarnia.com/2018/02/01/polskiy-zakon-proti-banderizmu-shhe-odin-udar-po-ukrayini-komentari/).

Не випадковим у цьому контексті В. В’ятрович вважає той факт, що чи не єдиною країною у світі, яка підтримала ухвалення «антибандерівського закону», стала Російська Федерація, чи не єдиний політик, який підтримав його ухвалення – це одіозний Р. Кадиров.

Історик припускає, що одним з найбільш логічних пояснень ескалації польсько-українських відносин через побудову польськими політиками образу «бандерівської України», є підготовка польського населення до перезавантаження відносин з Росією. На користь цієї тези В. В’ятрович наводить той факт, що теперішня польська влада, у тому числі Я. Качинський, неодноразово висловлювали свої євроскептичні заяви щодо розвитку Польщею своїх можливостей у ЄС. Не виключено, що на цьому євроскептицизмі знову ж зіграє Росія, яка може запропонувати якусь глобальну гру для Польщі, розмірковує очільник УІНП (URL: https://www.radiosvoboda.org/a/29031195.html).

Аналізуючи польський Закон, він також констатує, що кримінальна відповідальність за невизнання злочинів «українських націоналістів» та публічні висловлювання про причетність поляків до Голокосту, згідно зі ст. 55b, поширюється не тільки на громадян Республіки Польща, а й на іноземців, які навіть не є на території Польщі.

У зв’язку з цим, відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій С. Шеремета переконаний, що польський Закон несе небезпеку для величезної кількості українців. «Згідно з ним у Польщі зможуть відкривати кримінальні справи проти українців, які вшановуватимуть українську історію та Героїв на території свої держави», – застерігає він. С. Шеремета пропонує у відповідь відкривати кримінал проти поляків, які заперечують польську окупацію західноукраїнських земель.

«Я переконаний, що зараз потрібно приймати відповідне рішення українському парламенту щодо визнання польської окупації західноукраїнських земель, польських злочинів, які були вчинені проти українців у ХХ столітті, а також вводити кримінальну відповідальність за заперечення цих злочинів, зокрема, польської окупації», – наголосив С. Шеремета. «У такому випадку ми матимемо можливість проводити відповідний обмін: якщо у Польщі відкриватимуть кримінальні справи проти українців, аналогічні справи відкриватимуться проти поляків», – додав він.

Ще один нюанс Закону, на якому наголошує В. В’ятрович, полягає у перспективі припинення діалогу між Польщею та Україною на рівні істориків. «В інформаційному просторі звучать заспокійливі тези, що закон не припинить діалогу істориків, адже в ньому прописані винятки для наукових досліджень. Насправді – ні. Винятки у вигляді наукових досліджень і художньої діяльності застосовуються лише до тез про злочини поляків (колаборантів, підпільників чи когось іншого) – стаття 55а. Натомість заперечення “злочинів ОУН і УПА” – це зовсім інша, 55-та стаття, на яку винятки не поширюються», – написав голова УІНП у Facebook.

З огляду на це, Український інститут національної пам’яті заявив, що після підписання в Польщі закону про заборону «бандерівської ідеології» не бачить можливості продовжувати в нинішньому форматі Українсько-польський форум істориків. «Ми не можемо гарантувати збереження свободи слова українським дослідникам на польській території чи навіть безпеку їх перебування там», – пояснює відомство. Про це йдеться в офіційній заяві інституту (URL: http://www.memory.gov.ua/news/zayava-ukrainskogo-institutu-natsionalnoi-pam-yati-shchodo-nemozhlivosti-prodovzhennya-roboti-u).

Як зазначається, Український інститут національної пам’яті ініціював Українсько-польський форум істориків, аби їхній діалог дав можливість подолати наслідки колишніх конфліктів між народами і стереотипи. З 2015 р. відбулося п’ять засідань, почергово в Україні та Польщі.

Відтак, «слідуючи цінностям відкритого діалогу та вільного доступу до джерел, звертаємося до польських колег з пропозицією щодо продовження історичних дискусій на території України, де відсутні будь-які обмеження чи політичний диктат щодо оцінок минулого» – заявив УІНП.

Інститут національної пам’яті Польщі у відповідь назвав «провокативними» побоювання українських колег щодо продовження роботи Польсько-українського форуму істориків у попередньому форматі. ІНП Польщі запевнив, що ухвалені в оновленому Законі положення не зачіпають наукової діяльності.

«Побоювання щодо безпеки українських учасників наукових дебатів на території Польщі абсолютно необґрунтовані та навіть провокативні», – говориться у повідомлені (URL: https://prm.ua/polskiy-institut-natspamyati-nazvav-pripinennya-diyalnosti-ukrayinskih-istorikiv-provokativnim/).

6 лютого, попри критику з боку Ізраїлю, США та України, президент Польщі А. Дуда підписав Закон про Інститут національної пам’яті, заявивши при цьому, що спрямовує його на перевірку до Конституційного суду. За його словами, положення Закону повинні бути досить точними, щоб у кожного громадянина після прочитання їх не виникало сумнівів, які дії тягнуть за собою покарання, а які ні. А. Дуда також підкреслив, що, можливо, на практиці буде майже неможливо карати порушників нового Закону, особливо – якщо порушення відбуваються за межами Польщі.

«Поправка до закону про Інститут національної пам’яті стосується надзвичайно болючого, делікатного питання, пов’язаного з мучеництвом польської нації. Під час Другої світової війни було вбито шість мільйонів польських громадян, включаючи близько трьох мільйонів польських громадян єврейської національності», – сказав А. Дуда під час спеціального звернення в президентському палаці у Варшаві.

Президент Польщі також зазначив, що внесені зміни не є новим законом, і їх обговорення велося протягом року, у тому числі з Ізраїлем. «Було прохання, щоб правила не стосувалися художньої та наукової діяльності, такий виняток було зроблено», – зауважив А. Дуда. При цьому під час виступу президент Польщі ні словом не обмовився про Україну, парламент якої закликав його накласти вето на прийняті парламентом зміни.

Тим часом, як зазначає журналіст та експерт Інституту масової інформації Р. Кабачій, у Законі про Інститут національної пам’яті Польщі топонім «український» зустрічається вісім разів. «Це прирівнює народ до власне всіх націоналістів і звинувачує нас у цих злочинах. При тому, що, якщо в єврейській частині цього закону йдеться про те, що поляків не можна звинувачувати в Голокості, то в українській йдеться якраз про те, що українці відповідальні за злочини проти євреїв під час Другої світової війни», – констатує Р. Кабачій (URL: https://www.radiosvoboda.org/a/29011560.html).

Польський журналіст П. Боболович зазначає, що Закон створює значні ризики для свободи слова журналістів та публіцистів. Однак, на думку П. Боболовича, націоналістична риторика в Польщі орієнтована на внутрішню аудиторію. «У Польщі є деяка частина електорату, яка чутлива до питань, пов’язаних з проблемами націоналізму. Зараз там грає одна з польських партій, Kukiz’15. “Право і справедливість” завдяки цьому закону має можливість впливати на цей електорат», – пояснює журналіст. Проте він побоюється, що бажання заробити бали в очах виборців може дорого коштувати польській владі на міжнародній арені.

Намагання апелювати до «культу Бандери» в Україні не мають під собою основи, вважає історик та журналіст О. Зінченко. «Якщо подивитись, наприклад, статистику запитів до Google, то побачимо, що, за запитів “Бандера” або “УПА” в Польщі значно більше, ніж в Україні, причому в Україні за останні п’ять років кількість таких запитів поступово і постійно зменшується. В Польщі, навпаки, збільшується. Іншими словами, напівжартома кажучи, бандеризація відбувається не в Україні, а в Польщі», – жартує О. Зінченко.

Проти такого підходу до дискусії заперечує П. Боболович. Він застерігає, що подібні висновки можуть ще більше розпалити «антибандерівські» настрої в Польщі. «Я б був дуже обережний в таких твердженнях. Звісно, якщо поляки почують, що в Польщі більше бандеризація, ніж в Україні, вони почуватимуться примушеними до того, щоб відповідати політично і знову підвищувати рівень емоцій в цій суперечці», – вважає він.

На думку П. Боболовича, українцям та полякам бракує дискусії на всіх рівнях. Крім того, частину відповідальності за ситуацію він покладає і на російську пропаганду, яка, за його словами, почала активно працювати в Польщі після початку Революції гідності. «Серед українців також зростають тенденції націоналістичні. Це видно на вулицях, у соцмережах, хоча тенденції націоналістичні в Україні не впливають на ставлення до Польщі. А в Польщі інакше: чим більше польських націоналістів, тим гірше ставлення до України – не до Росії», – зауважує він. На переконання журналіста, це є ознакою російського впливу на польський інформаційний простір.

Р. Кабачій теж схильний припускати, що польським націоналістам «підказують», у кому саме бачити ворога. «В 90-х роках, коли йшлося про Україну, дуже часто люди, виховані на польських підручниках, згадували передовсім про Богдана Хмельницького. Але потім, за деякими невідомими ниточками після 2003 року почала витягуватись власне історія з УПА, і вона, мені здається, в даному випадку почала затьмарювати якісь радянські злочини, передовсім Катинь. Тому в даному випадку можна говорити про те, що просто-напросто є люди, які вчасно натискають кнопочки і підтягують емоції до якихось електоральних уподобань», – міркує експерт.

Водночас П. Кралюк, український філософ, письменник, публіцист, професор Національного університету «Острозька академія», вважає, що хоча Росія через свої спецслужби і пропаганду впливає на країни східної Європи, російський чинник не варто перебільшувати. Він, радше, відіграє роль каталізатора процесів, які обумовлені іншими факторами – соціальними, демографічними, культурними тощо. «У контексті цього феномену й варто осмислювати політичні процеси в цих країнах, зокрема й прийняття в Польщі змін до закону про Інститут національної пам’яті. У цих змінах передбачене покарання за заперечення “злочинів українських націоналістів”. Останнє в Польщі трактується дуже широко. Під це формулювання при бажанні можна підвести чимало проявів національно-визвольної боротьби українців», – вважає науковець (URL: https://www.radiosvoboda.org/a/29025383.html).

На думку П. Кралюка, дивно було сподіватися, що поправки до Закону про Інститут національної пам’яті, ухвалений Сеймом і Сенатом, не підпише президент. Його не стримали ні негативні реакції з боку Ізраїлю і США, ні тим паче України. Певні надії пов’язані з Конституційним судом, куди президент А. Дуда відправив законодавчі зміни. Але треба мати на увазі, що після проведення в Польщі судової реформи на цей орган має чималий вплив чинна влада. Конституційний суд може стати хіба що своєрідним громовідводом, запропонувавши здійснити деякі поправки, припускає експерт.

З точки зору П. Кралюка, ситуація навколо закону всередині Польщі виглядає «як така собі політична гра». Правляча в Польщі партія «Право і справедливість» та її лідер Я. Качинський лишаються «чистими», вони зробили «що могли». «Їхні» Сейм, Сенат і президент підтримали законодавчу ініціативу, яка подобається націоналістично налаштованим полякам. Саме вони і є електоратом партії ПіС. Конституційний же суд – це ніби «незалежний орган». Тому він може дозволити собі деякі «вільності».

У цьому контексті зрозуміло, що ухвалені поправки до Закону про польський Інститут національної пам’яті – це передусім тактичний хід у мобілізації консервативного й націоналістично налаштованого електорату навколо партії ПіС та її союзників. Щоправда, робиться це під шумок демагогічних заяв про пошук «історичної правди». Такі дії мають ефект – підтримка партії ПіС зростає, констатує професор.

Поправки до Закону про Інститут національної пам’яті, припускає він, мають також на меті приглушити й вияви національної свідомості українців, які живуть, працюють і навчаються в Польщі. А таких понад 1 мільйон! Зрештою, згадані поправки – чергова спроба нинішньої польської влади відстежити реакцію, як їхні партнери відреагують на згортання свободи слова в країні.

У подібному руслі висловлюється й український історик та дослідник українсько-польських відносин А. Павлишин. На його думку, правляча партія Польщі в боротьбі за свій електорат постійно повертається до болючих історичних питань. «Їм потрібно тримати цей електорат в постійній так би мовити “бойовій готовності”. Для цього вони щоразу завдають якихось болісних ударів всім можливим сусідам, яких вони визначили ворогами», – говорить історик (URL: http://www.dw.com/uk/скандальним-законом-варшава-хоче-відбілити-злочини-поляків-історики/a-42466368?maca=ukr-rss-ukr-all-1496-rdf).

А на думку ізраїльського історика, керівника Центру Симона Візенталя в Єрусалимі Е. Зуроффа, польська правляча партія «Право і справедливість» може таким чином створити собі ґрунт для подальших переслідувань опозиціонерів та не згодних з діями влади людей. «Вони можуть використати це, щоби змусити мовчати тих, хто, наприклад, збирає докази злочинів поляків в історії», – прогнозує Е. Зурофф.

Такому розвитку подій, на думку істориків, сприяє і те, що судова влада в Польщі фактично нищиться і підпорядковується виконавчій владі. Це створює небезпеку, подібно до ситуації, яка існує в Росії, коли кожного свавільно можна буде назвати проповідником певної ідеї і запроторити до в’язниці.

Геть інша ситуація з дратівливим для поляків висловом «польські табори смерті», стверджують історики. Вони погоджуються, що філологічно це визначення не є правильним, адже поляки не були причетні ані до створення, ані до управління нацистськими таборами, ані навіть до їхньої охорони. І тому бажання польського уряду прибрати цей вислів із вжитку історики розуміють. Утім, запровадження за це кримінальної відповідальності вони вважають нерозумним кроком.

Але Закон передбачає кримінальну відповідальність не лише за згадування вголос «польських таборів смерті», а й за будь-яке звинувачення поляків у відповідальності за злочини нацистів. І тут, на думку істориків, Варшава намагається відверто відбілити дії своїх співвітчизників, які індивідуально подекуди брали участь у вбивствах євреїв під час Другої світової війни.

«Немає ніяких сумнівів, що багато поляків здійснювали злочини проти євреїв і вбивали їх під час Голокосту, – стверджує Е. Зурофф. – Польща була країною з дуже глибокими проблемами антисемітизму до Другої світової війни. Але це не було діями польської держави, адже держави не існувало тоді. Це були індивідуальні дії поляків». Як один із прикладів масових погромів євреїв у Польщі вже після війни історики наводять випадок у місті Кельц 4 липня 1946 р. Тоді було вбито кілька десятків євреїв, але цей факт окремі польські можновладці і сьогодні не визнають.



Не може бути жодних суперечок щодо історичних фактів про те, що саме німці розробили, спланували та вчинили масове вбивство європейських євреїв, констатує політичний оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung Р. Везер. Найжахливіші місця Голокосту – табори смерті Аушвіц, Треблінка, Белжець, Собібор та Майданек – були створені націонал-соціалістами в окупованій ними Польщі, чиї неєврейські мешканці також піддалися жорстокій кампанії винищення. Враховуючи звірства, скоєні в часи німецької окупації Польщі, можна зрозуміти, чому фактично помилковий термін «польські табори смерті» викликає у Польщі бурхливу захисну реакцію – навіть попри те, що здебільшого він використовувався не задля фальсифікації історії, а через необдуманість, наголошує Р. Везер. За його словами, посольства Польщі в усьому світі послідовно реагували на публічне використання цього виразу, і їх підтримував Ізраїль. Тому Закон, майже одноголосно ухвалений Сеймом, був непотрібний. Якби його було сформульовано обережніше і точніше, це принаймні не нашкодило б польсько-ізраїльським та польсько-американським відносинам, вважає оглядач (URL: http://www.dw.com/uk/коментар-польський-історичний-закон-як-загроза-демократії/a-42431088).

Польський історик і політолог, фахівець з історії країн Східної Європи Л. Адамський зауважує, що польський Закон не єдиний у Європі. У багатьох країнах Європи є криміналізація публічного спростування факту Голокосту як спланованого геноциду. У Франції є закон, який забороняє спростовувати різанину вірменів у Туреччині, там теж кримінальна відповідальність. Такий закон є в Ізраїлі, він забороняє зменшувати відповідальність за Голокост. В Україні критика правомірності боротьби ОУН-УПА за незалежність України також є протиправною дією, але вона не передбачає кримінальної відповідальності.

Л. Адамський вважає, що польські політики вирішили ухвалити такий Закон, взявши за взірець закони інших країн. Однак вони не врахували, як цей Закон сприймуть в інших країнах, адже його положення можна неправильно витлумачити. Можна дійти висновку, що він забороняє говорити про участь окремих поляків у Голокості. Але, переконаний польський історик, можна було передбачити, що спроба регулювати тлумачення політики польської держави під час війни, та ще й додавання кримінальної відповідальності, а не норми без санкції, викличе бурхливу негативну реакцію, яка шкодитиме іміджу Польщі. Тому, на погляд Л. Адамського, користі від Закону менше, ніж шкоди. «Польща вже 73 роки прожила без закону про заборону використання польських таборів смерті, тому може проіснувати спокійно і далі без нього», переконаний історик (URL: https://ukr.segodnya.ua/world/europe/my-spokoyno-zhili-bez-etogo-zakona-polskiy-ekspert-o-skandalnom-shage-varshavy-i-sporah-ob-upa-1112161.html).

Водночас Л. Адамський закликає враховувати різницю між польським та українським акцентами пам’яті про ОУН і УПА та висловлює докір до української й польської політики пам’яті за надмірний ухил в бік розмов про подвиги обох націй. «Історична політика потрібна, але якщо не буде відваги засудити людей, які скоювали злочини, немає готовності це засудити, тоді історична політика переростає в пропаганду, яка сприяє націоналізації громадської думки. Це веде держави до конфліктів», резюмує експерт.

Щодо того, чи варто українцям перейматися ще одним актом польської влади щодо пошуку «історичної правди», думки наших експертів неоднозначні. Частина з них переконані, що гарячковості і симетричних негативних кроків у відповідь з боку Києва не має бути. Мовляв, польські націоналісти на це і розраховують, щоб згуртувати електорат довкола конфлікту і уявного ворога ззовні. «Ми не повинні реагувати на певні дії, в залежності від подразника. Ні, ми повинні працювати за позитивною програмою, розбудовувати інституції, які б серйозно і на рівні сучасних методологій займались минулим», – переконаний А. Павлишин (URL: http://www.dw.com/uk/скандальним-законом-варшава-хоче-відбілити-злочини-поляків-історики/a-42466368?maca=ukr-rss-ukr-all-1496-rdf).

Політизація українсько-польських відносин не принесе користі жодній з держав. Україні слід проявити мудрість і не піддатися на провокації, які загрожують взаємовигідному партнерству між країнами, вважає економіст, голова Аграрної партії України В. Скоцик (URL: https://lb.ua/blog/vitaliy_skotsyk/389551_ukrainapolshcha_yak_proyti_lezu.html). Він наголошує, що в умовах військової агресії Україна потребує максимальної консолідації міжнародного співтовариства для збереження територіальної цілісності й не може дозволити собі втрату зовнішньої підтримки, особливо від таких близьких сусідів, як Польща. Радикалізація ж українсько-польських відносин буде лише на користь Росії.

Не можна допускати, щоб загострення політичних відносин перейшло в економічну площину, застерігає В. Скоцик. Постраждати через це можуть не тільки наші заробітчани у Польщі, а й тисячі українців, які працюють на вітчизняних сільськогосподарських підприємствах, що продають свою продукцію до цієї держави. У 2017 р. обсяги аграрного експорту до Польщі в грошовому еквіваленті становили 765 млн дол. Якщо не буде штучних перепон, то цьогоріч вони можуть сягнути 1 млрд. Тож політикам та посадовцям варто замислитися, чого можуть коштувати їхні висловлювання вже зараз і в перспективі.

Натомість П. Кралюк радить розпрощатися з «польськими ілюзіями». «Польща – давно вже не є “адвокатом” України в Європі. Вона там сама скоро потребуватиме адвоката. Не варто сподіватися, що ця країна допомагатиме нам інтегруватися в європейський простір. Для цього треба шукати інших партнерів, які відіграють провідну роль у Євросоюзі. Це насамперед Німеччина та Франція. Звичайно, не забувати й про східні країни ЄС, які нас підтримують. Наприклад, це стосується Литви».

З Польщею варто вибудувати суто прагматичні стосунки без якогось символічного «братерства» й «стратегічного партнерства», вважає професор Острозької академії. «Українській владі, окрім гучних заяв щодо дій польських правих політиків (хоча такі заяви теж потрібні!), варто було б серйозно зайнятися і питаннями проблемної прикордонної торгівлі з Польщею, і питаннями рекрутації поляками робочої сили та студентів з України, й захистом українських громадян, які тимчасово чи постійно мешкають у Польщі. А ще не забувати про польських громадян українського походження. І нарешті нагадувати й польській владі, й країнам ЄС, що саме Україна зараз на сході Європи веде війну з Росією, захищаючи європейські цінності. Можливо, усвідомивши це, і в Польщі, і в Європі знайдуться ліберали, які скажуть: ми шкодуємо, що не є українцями», – запевняє П. Кралюк.

Історик О. Зінченко не бачить підстав сподіватись, що українсько-польська полеміка стосовно спільного минулого найближчим часом перейде в раціональне русло. «Українці і поляки не мають спільного бачення минулого. І, скоріш за все, не будуть в багатьох темах мати спільного бачення минулого. Нам дуже часто пропонують говорити про те, що, наприклад, союз Пілсуцького і Петлюри є якоюсь об’єднавчою темою. Насправді в світлі тих документів, які зараз відкриваються все більше, це ще один міф, який намагаються нам нав’язати», – впевнений історик. Внаслідок цього, зізнається О. Зінченко, він сповнений песимізму щодо можливостей польсько-українського єднання протягом найближчих років.

Тим часом міждержавні польсько-українські контакти продовжуються. 16 лютого в рамках візиту до Республіки Польща віце-прем’єр-міністра України, голови Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, жертв війни та політичних репресій П. Розенка відбулися переговори з віце-прем’єр-міністром, міністром культури і національної спадщини Республіки Польща П. Глінським.

П. Розенко за підсумками зустрічі повідомив, що сторони «порушили низку важливих для українсько-польських стосунків питань: загрози нового закону, права українців Польщі, відновлення зруйнованих пам’яток, проведення спільних заходів: конференцій, пошукових робіт. Переговори завершені. Але не закінчені… Будемо раді бачити пана Глінського в Києві». П. Розенко додав, що переговори були важкими, але наголосив, що обидві сторони прагнуть домовитися, і переговори продовжаться.

Натомість у Польщі заявили, що «глибоко розчаровані» результатами переговорів між українським та польським віце-прем’єр-міністрами, оскільки Київ досі не прийняв рішення щодо питання скасування мораторію на ексгумацію польських поховань в Україні. Про це йдеться в заяві голови канцелярії польського президента К. Щерського, яка була оприлюднена 17 лютого.

«Відсутність рішення української сторони щодо основного питання скасування заборони польських ексгумацій на території України означає серйозний регрес довіри та не виконує мандат на переговори, встановлений президентами обох країн, що суттєво впливає на взаємні відносини», – ідеться в заяві. Адміністрація президента Польщі висловила сподівання, що заборону на ексгумацію польських поховань буде скасовано найближчим часом (URL: https://glavcom.ua/country/politics/polshcha-zayavila-pro-rozcharuvannya-rezultatami-peregovoriv-vice-premjeriv-474398.html).

«Це були важкі розмови, але ми зробили крок вперед, адже ми відкрили черговий процес обговорення та узгодження умов для можливості розблокування розкопок, започаткування процес інвентаризації, легалізації та увічнення поховань жертв по двох боках – на території України та Польщі», – зазначив віце-прем’єр-міністр Польщі (URL: http://www.nasze-slowo.pl/news/glinskij-ce-buli-vazhki-rozmovi-ale-mi-zrobili-krok-vpered/).

П. Глінський заявив, що «переговори з українською стороною будуть продовжені через членів делегації». «Мене запросили до Києва на наступний раунд переговорів. Я думаю, що коли ми будемо готові, я поїду в Київ на зустріч із заступником премєр-міністра Розенком», пояснив він. Як він зазначив, «однією з ідей для ведення діалогу з питань пам’ятників та святкувань є “переміщення діалогу на вищий політичний рівень”. – Ця команда, механізм або рівень переговорів на рівні заступників прем’єр-міністрів обох країн проповідує краще, ніж розмови людей, пов’язаних з історією так сильно, що вони часто радикалізують свій підхід до складних питань». «Це – я не вкриваю – складні речі. Я також чітко наголосив про позицію польської сторони. Історична правда є фундаментальною, і ми не залишимо історичну правду», – підкреслив польський політик (URL: http://expres.ua/news/2018/02/18/284602-kancelyariya-prezydenta-polshchi-rozyasnyla-chomu-glyboko-rozcharovana-vice).

У свою чергу О. Юринець, співголова групи з міжпарламентських зв’язків Верховної Ради України з Республікою Польща, підтвердила, що українська сторона готова до спілкування. «Нам важливо дискутувати, особливо, говорити про небезпеки, які можуть створитися навколо закону про ІНП. Знаємо, що президент Анджей Дуда направив його до Конституційного суду і тепер очікуються висновки, особливо щодо загрозливих термінів про “український націоналізм”, що не є принятним з українського боку», – прокоментувала українська депутатка.

Вона вважає, що Україна не повинна робити «дзеркальних дій». «Симетричність не потрібна. Треба бути над тим. Думаю, що сьогоднішню передачу закону до Конституційного суду треба розглядати до певної міри як позитив. Важливо, що польська сторона готова до дискусії, – зазначила О. Юринець.

Отже, дискусія навколо поправок до польського Закону «Про Інститут національної пам’яті» триває. Закон має вступити в дію після надання висновку Конституційного трибуналу Польщі. Якою має бути українська відповідь на польський Закон, єдиної думки немає. Слушною у цьому контексті виглядає порада відомого українського журналіста В. Портникова, що українська реакція повинна бути пов’язана перш за все з розумінням історії. Своєї і чужої (URL: https://www.radiosvoboda.org/a/29016137.html). Разом з тим, вважає журналіст, «необхідно зрозуміти, що не можна судити минуле з точки зору логіки сьогоднішнього дня. І не можна вірити в чорно-білу картину світу, в монохромність історичних персонажів. Одна і та ж людина може одночасно здійснювати героїчні вчинки і злочини. Це стосується і армії, і воєнізованого формування, і держави. При цьому для співвітчизників такої людини подвиг завжди може бути більш важливим фактом у його біографії, ніж злочин. Співвітчизники ж його жертв або політичні супротивники завжди будуть з куди більшою увагою ставитися до злочину, а не до подвигу. І ніхто ніколи не зможе викреслити з історії ані того, ані іншого. Як ніхто ніколи не зможе пояснити вчинки людей з якогось 1654 року або навіть із 1939 року знанням і логікою 2018 року. Більш того, така логіка, як правило, поширюється тільки на минуле – але ніколи не працює в сьогоденні».

А. Потіха, наук. співроб. СІАЗ НБУВ



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Головний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія iconТа роботи з обдарованою молоддю
Редакційна колегія: Митрофанова Т. Г. (головний редактор), Петроченко В. І. (відповідальний редактор), Ткачук А. Т, Ніколаєв О. С.,...
Головний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія iconШеф-редактор: Різун В. В., д-р філол наук, проф. Головний редактор

Головний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія iconВ. Горовий Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Головний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія iconВ. Горовий. Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Головний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія iconВ. Горовий. Редакційна колегія
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека. Заснований у 2011 році. Видається...
Головний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія iconБілявський Г. О. та ін. Б61 Основи екології: Підручник / Г. О. Білявський, Р. С фур-дуй, І. Ю. Костіков. 2-ге вид
Редакція літератури з природничих І технічних наук Головний редактор Т. В. Ковтуненко Редактор А. С. Мнишенко
Головний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія iconЗакон України «Про освіту» аналітичний ракурс с. Закірова, канд. іст наук, ст наук співроб. Нюб нбув «Reforma sądownictwa» як віддзеркалення внутрішніх І зовнішніх політичних викликів у Польщі 2 О. Кривецький, голов ред. Нюб нбув 9
Этот законопроект многие депутаты пиарились на критике инициативы. То им казалось, что мало денег, то механизм перераспределения...
Головний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія iconБойко Ю. О. наук співроб. Нбув, канд. іст наук
Формування, систематизація, реконструкція, наукове використання та популяризація архівних матеріалів вченого дають змогу здійснити...
Головний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія iconРектори Харківського університету (1805—2014)
Редакційна колегія: В. С. Бакіров (голов ред.), І. К. Журавльова, І. І. Залюбовський, С. М. Куделко (наук ред.), С. І. Посохов
Головний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія iconНаукові записки
Филипчук С. В., канд. іст наук, ст викл.; Цолін Д. В., канд філол наук, доц.; Шанюк В. І., канд філол наук, доц.; Шаправський С....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка