Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни



Сторінка11/14
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.61 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

НОСТАЛЬГІЧНИЙ ТУРИЗМ

У СТРУКТУРІ МЕХАНІЗМУ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЕТНІЧНОЇ САМОСТІ
У статті йдеться про новий вид туристичних мандрівок – ностальгічні тури, які стали популярними серед представників діаспор наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Останнім часом такі тури стали вагомим фактором в забезпеченні збереження етнічної самості переселенців, налагодженні зв’язків між представниками діаспор та їх історичними батьківщинами.

Автором запропоноване власне бачення структури ностальгічних мандрівок, означено роль держави в організації та популяризації даного виду подорожей.

Ключові слова: ностальгічний туризм, етнічна самість, діаспора, етнічна група, культурний ландшафт.
Синчук Р. А. Ностальгический туризм в структуре механизма сохранения этнической самости.

В статье проанализирован новый вид туристических путешествий – ностальгические туры, которые стали популярными среди представителей диаспор в конце ХХ – начале XXI в. В последнее время такие туры стали весомым фактором в обеспечении сохранения этнической самости переселенцев, налаживании связей между представителями диаспор и их историческими родинами.

Автором предложено собственное видение структуры ностальгических путешествий, определена роль государства в организации и популяризации данного вида путешествий.

Ключевые слова: ностальгический туризм, этническая самость, диаспора, этническая группа, культурный ландшафт.
Sinchuk R. A. Nostalgic tourism in the structure of the mechanism of ethnic self preservation.

The article deals with a new type of tourist trips – nostalgic tours, which have become very popular in the late XX – early XXI century among the diaspora, as well as various immigrants. Recently, these trips have become a significant factor in the ethnic self preservation and establishing links between the diaspora and the inhabitants of the country where they or their ancestors were forced to leave.

The research of this problem showed that nostalgic tourism is an excellent mean of communication between migrants and their homeland. It was also found that in some cases the visiting of ancestral homeland was causing to increase patriotism and ethnic identity among tourists. Moreover, some tourists who were indifferent to the issue ofdomestic origin, after the nostalgic tour abruptly changed their mind and became true patriots of their own ethnic group.

In addition, the nostalgic journey has become an important tool in the process of reconciliation among different ethnic groups in areas where the cultural landscape has been artificially altered during the twentieth century. Thus, Jews visit Ukrainian Galicia, Finns arrive to Russian Karelia, Japanese go to Russian Sakhalin, etc. Comomemorative practices, which are typical for nostalgic tours also help the members of different ethnic groups to understand each other and to establish good, friendly relationships.

The article also deals with the various approaches to the definition of "nostalgic tourism" and its place in the structure of Geographical Sciences. This was necessary due to the novelty of the phenomenon and the presence of different viewpoints on its nature, which sometimes exclude each other. Also, the author was offered his own vision of the structure of nostalgic journeys, their relationship to the preservation of ethnic identity of the settlers and the state's role in the organization and promotion of this type of travelling.

Key words: nostalgic tourism, ethnic identity, diaspora, ethnic group, cultural lanscape.
Наприкінці ХХ ст. наука вперше зіткнулася із новим, досі невідомим їй явищем. Десятки тисяч емігрантів, їхніх дітей та внуків, котрі змушені були покинути свої батьківщини в силу різноманітних причин, масово приїздили на рідні землі. При цьому поїздки на батьківщину стали своєрідним трендом практично по всьому світу: вченими зафіксовані багатотисячні туристичні мандрівки канадців та американців шотландського походження в Шотландію, фінів – до Карелії, німців – до Трансильванії, поляків – до західних областей України.

Ці туристичні тури спонукали появу терміну «ностальгічний туризм». У широкому тлумаченні ця ностальгія – бажання повернути колишній стан речей, спроба «одомашнити» чужу навколишню дійсність. Згідно С. Ю. Бойм, ностальгія – це утопія, котра спрямована на минуле, а не на майбутнє, своєрідна проекція часу на простір [2].

Як справедливо зазначає О. Лисікова, саме ностальгічний дискурс і конструювання соціальної пам’яті були головними передумовами для появи і розвитку ностальгічного туризму. Туризму, котрий забезпечує символічне повернення людини в часи її юності, дитинства, в ті місця і часи, яких у відомому сенсі вже давно немає. Отож, дефініція «ностальгічний туризм» по своїй суті є глибоко символічною, і в самій дефініції міститься роз’яснення мотивів таких поїздок [5].

Питання розвитку ностальгічного туризму та його впливу на суспільство досліджувалось багатьма вченими. Серед них необхідно згадати таких авторів, як І. Кулаковська, Ф. Шандор і М. Кляп, Б. Кінг, Т. Пархоменко, А. Бутусов, С. Кузик, Н. Малова, В. Кифяк. Питанням зв’язку ностальгічного туризму з відродженням почуття національної ідентичності займались П. Басу, Н. Колінз-Крейнер та Д. Олсен, О. Лисікова, Н. Ванг, Н. Коулз та Т. Даллен, К. Палмер. Також протягом останніх років з’явилося чимало праць, котрі акцентують увагу на значенні туризму як механізму спілкування між людьми, народами, суспільствами, а також як певного містка між діаспорами та батьківщиною. Серед таких дослідників варто згадати О. Вишневську, Ф. Рудича, Я. Любивого, В. Шикиринець та ін.

Всебічне вивчення ностальгічного туризму важливе тому, що насправді такі мандрівки виходять за рамки традиційних туристичних поїздок як ми звикли їх уявляти. Головна мета ностальгічних турів – це не рекреація людського організму чи переживання нових емоцій, а швидше намагання на деякий час повернутись в минуле, з’єднатися зі своєю батьківщиною, яку той чи інший етнофор був змушений з певних причин покинути. І цей вид туризму набуває нечуваного розмаху: наприкінці ХХ ст., за оцінками експертів, кожна десята туристична поїздка в світі обумовлена ностальгічними мотивами. Це можна порівняти з масштабами паломницького і спортивного туризму [3].

Це означає, що на сьогоднішній день ностальгічний туризм набуває ознак потужного способу міжетнічної комунікації, а також є одним із засобів збереження національної ідентичності в умовах глобалізації.

Задля вивчення ностальгічного туризму як одного із засобів підтримки національної ідентичності та самосвідомості в сучасному світі слід вирішити такі завдання: розкрити суть поняття «національна свідомість»; пояснити зміст терміну «ностальгічний туризм» та його місце в сучасній науці; виявити і систематизувати мотиви для здійснення ностальгічних мандрівок; визначити роль поклику крові й ґрунту в розвитку ностальгічного туризму.

Етнічна самосвідомість – це усвідомлення етнофорами спільності, виділення ними своєї групи з оточуючого світу, оцінка свого місця в ньому. Даний процес на індивідуальному рівні може бути усвідомленим або ж малоусвідомленим. Зазвичай етнічна ідентифікація супроводжується сильними емоційними переживаннями. Одним із них є ностальгія за покинутими землями, де проживав етнофор чи проживає група, з якою ототожнює себе мігрант. Даний феномен розглядається як механізм формування етнічної самосвідомості [8, c. 15–16].

До основних характеристик феномену етнічної самосвідомості варто віднести такі:


  1. Імпліцитна наявність в ньому цілісної картини світу в тому сенсі, як ми її визначили вище.

  2. Його «правильна» передача з покоління в покоління у процесі нормальної, виробленої даними етносом, соціалізації.

  3. Кореляція традиційної свідомості з поведінковими стереотипами, властивими членам даного етносу, детермінування їм усієї цілісної і багатоскладової будови народного життя.

  4. Відповідність традиційної свідомості етносу і соціальних умов його життя, стадії його суспільного розвитку, структури життєзабезпечення (матеріальної базі). А також співвідношення етнічної картини світу з нормами і цінностями, домінуючими в інших народів, що може виражатися або як експліцитне включення себе в надетнічну культурну єдність, або як відокремлення, протиставлення себе іншим [8, c. 29–30].

Ведучи мову про етнічну самосвідомість, категорію «свідомість» використовуємо з урахуванням варіативності її тлумачення. Адже свідомість може віддзеркалювати як раціональне, так і несвідоме [8, с. 32–34].

Питання приналежності до етносу, в першу чергу, є питанням свідомості. Саме тому Б. Андерсон називає групи, що об’єднані спільними культурними ресурсами, не інакше як «уявленими спільнотами». Згідно такого посилу, етнос – це соціальна група, котру об’єднують стиль життя, мова, культура, територія, історична пам’ять. Інколи деякі компоненти з цього переліку можуть випадати, проте загалом саме вони дозволяють групі усвідомлювати себе як єдину спільноту і визначають межі, які відділяють «своїх» від «чужих».

Коли йдеться про ностальгічний туризм, варто приділити особливу увагу історичній пам’яті групи та терену її проживання. Без цих двох компонентів етнічної самосвідомості ні про який розвиток ностальгічного туризму не може йти мова.

Питаннями його детермінування в структурі географічних наук займалось чимало вчених. Ними виявлено низку підходів до визначення сутності ностальгічного туризму та його місця в сучасному світі.

Зокрема, російський вчений А. Бутусов запропонував нестандартний підхід до визначення місця ностальгічного туризму в системі географічних наук. Згідно його класифікації, ностальгічний туризм, етнічний (етнографічний) туризм, антропологічний туризм та інші види туризму, пов’язані з вивченням способу життя сучасної людини, належать до етнокультурного туризму. А сам етнокультурний туризм, за А. Бутусовим, є широким поняттям, яке охоплює всі аспекти туристичної діяльності, пов’язані з інтересом до різноманітних проявів етнічної культури. При цьому вчений застерігає від плутанини між етнокультурним туризмом та етнографічним, адже останній є лише одним із підвидів першого [3].

С. Кузик називає туристичні мандрівки з метою відвідування місць, пов’язаних із історією власного народу, сентиментальними. Виходячи з цього, він пропонує термін «сентиментальний туризм» як визначення для подорожей людей, головними мотивами яких є ностальгія за рідним краєм, емоційні переживання від повернення на рідні землі. При цьому С. Кузик визначає наявність чисельної діаспори як каталізатора для розвитку сентиментального туризму в будь-якій країні. Цікавим є його судження про індекс етнічної мозаїчності краю, котрий суттєво впливає на туристичні потоки сентиментального туризму (кількість учасників таких турів зростає відповідно до зростання етнічної мозаїчності краю) [4, c. 259–262].

Інші дослідники – Н. Бєлікова та Н. Зацепіна – трактують ностальгічний туризм як «прагнення емігрантів та їх нащадків побачити історичну батьківщину своїх предків, ознайомитися з її культурою та звичаями». При цьому дослідниці також іноді називають даний вид туризму сентиментальним. Що ж до місця ностальгійного (сентиментального) туризму в системі географії туризму, то тут Н. Бєлікова та Н. Зацепіна ставлять даний вид туризму в один ряд із такими видами туризму, як етнічний та релігійний. При цьому названі вчені наголошують на нерозривному зв’язку між зазначеними вище видами туризму та ностальгічним туризмом [1].

Психологічний підхід до ностальгічного туризму пропонує О. Лисікова. Згідно її суджень, ностальгічний туризм є засобом, котрий забезпечує культурну інверсію часу, а в основі його стрімкого розвитку в останні роки лежить ностальгічний дискурс та конструювання соціальної пам’яті народу.

На думку О. Лисікової, ностальгічний туризм є більше, ніж просто видом туризму. До його складу умовно можна віднести ретроспективні та діаспорні тури, а також широко розповсюджений в Європі та Північній Америці «туризм спадщини». В свою чергу чинником, що об’єднує всі ці підвиди туризму за О. Лисіковою, є ностальгія – туга за Батьківщиною, за землями історичного проживання та походження, природою, мовою, звичаями, традиціями [5].

В Європі та Північній Америці переважає саме та думка, що в Росії озвучена О. Лисіковою. Більшість тамтешніх дослідників не вбачають у ностальгічному туризмі ознак етнотуризму. Натомість вони приділяють значну увагу зв’язку ностальгічного туризму з діаспорними та ретроспективними турами. Власне це і зумовило подвійну назву даного виду туризму в англомовній літературі – «heritage or diaspora tourism».

В той же час «ностальгія» як поняття, що дало назву новому виду туризму в Україні та Росії, в англомовному світі найчастіше не використовується в даному контексті. Американські та європейські дослідники називають ностальгію головним мотивом таких поїздок, проте термін «nostalgic tourism» у їхні працях практично не зустрічається. Набагато частіше зустрічаються такі терміни, як «heritage tourism», «diaspora tourism», «roots tourism», «seeking-roots tourism» тощо.

Діаспорний туризм, на думку західних вчених, базується на короткострокових поверненнях емігрантів на землі, з яких вони з тих чи інших причин виїхали. Дехто називає такі повернення маленькою утопією для мігрантів та їхніх сімей.

К. Палмер вказує, що діаспорний туризм допомагає індивіду відчути себе частинкою народу, осягнути власну приналежність до певної етнічної групи, зрозуміти групу, до якої належить, як спільноту людей з одним минулим, цінностями та традиціями.

Невидимому зв’язку між мігрантами та їхньою батьківщиною присвячено чимало праць П. Басу. На прикладі повернення шотландців з Канади, США та Нової Зеландії на їх рідні землі він вказує на численні закономірності таких повернень [9]. Зокрема, П. Басу зауважує: люди, котрі здійснюють такі мандрівки, не обмежуються відвідуванням найбільш знакових пам’яток. Більше того – вони намагаються відшукати власний слід на колись покинутій предками землі: могили, будівлі, що належали їх родині тощо. Для них ностальгічний туризм є більше, ніж просто туристичною мандрівкою. Адже вони відчувають невидимий зв’язок із відвідуваною землею [11].

Отже, в науковій думці існують різні трактування детермінування того явища, котре на пострадянському просторі прийнято називати «ностальгічний туризм». Більше того, різночитання сутності останнього перешкоджає чіткому виділенню науковцями основних ознак, векторів туристичних маршрутів тощо.

У загальній структурі ностальгічних мандрівок існують напрямки, які суттєво відрізняються один від одного. Насамперед мова йде про відвідування родичів та знайомих, а також економічний інтерес до відвідуваних земель. Як зазначає К. Ньюланд, діаспори схильні фінансово допомагати батьківщині, вкладати гроші в тамтешній бізнес, підтримуючи таким чином економіку рідної землі. Таким чином, представники діаспор намагаються відновити стійкий зв’язок між ними й покинутою батьківщиною.

Чи можна в такому випадку говорити про туристів-бізнесменів як про учасників ностальгічного туризму? Швидше так, ніж ні. Як правило, представники цієї групи здійснюють поїздки задля підтримки батьківщини, а одночасно залишити на них «свій слід». З-поміж близько двохсот країн світу вони вибирають ту, звідки походить їх рід. І все це робиться для того, щоб отримати дещо більше від «класичного» прибутку – відчуття приналежності до конкретної етнічної групи, власної землі.

Чимало дослідників (зокрема, В. Кифяк, Т. Пархоменко) приділяють чимало уваги такому підвидові ностальгічного туризму, як відвідування родичів та близьких. Ведучи мову про них, Т. Пархоменко зазначає, що вони переважно є камерними і мають стосунок не до екзистенційної туги за батьківщиною, а до індивідуальних переживань конкретної особистості. Відтак турист здійснює подорож не для того, щоб відвідати рідну землю, а для того, щоб відвідати місця, де він раніше був і з якими пов’язані певні етапи його власного життя. Наприклад, літні пари відвідують місто, де вони познайомились, колишні солдати – місця бойової слави тощо [7].

Твердження Т. Пархоменко, безумовно, є дискусійним, проте раціональне зерно в ньому, на нашу думку, є. Далеко не всі ностальгічні туристи подорожують задля того, щоб знову відчути зв’язок із власним народом, або ж задля того, щоб зрозуміти його історію, побачити землі предків. Чимало туристів вирушають у подорож також для того, щоб зустрітися із близькими і знайомими, які живуть на територіях, полишених самим туристом в силу певних обставин або ж з метою ще раз побачити землі, з якими пов’язані певні сторінки їх особистого життя.

Разом з тим, значна частина ностальгічних мандрівок здійснюється з абсолютно ірраціональних міркувань, які практично неможливо пояснити з точку зору вигоди туриста. Скажімо, як пояснити тугу за батьківщиною і регулярні мандрівки в Шотландію громадян США та Канади, чиї шотландські предки виїхали в Новий Світ на межі ХІХ–ХХ ст.? Близьких родичів на Високогір’ї у них не залишилось, атрактивність більшості з тамтешніх пам’яток залишає бажати кращого, проте це їх не зупиняє. Нащадки емігрантів початку ХХ ст. активно розшукують по архівах могили своїх незнаних досі предків, вивчають власне генеалогічне древо, відвідують фольклорні фестивалі та вчаться мови, якої раніше навіть не чули.

Відповідь на мотив таких дій найкраще сформулював один із респондентів П. Басу з Півдня Австралії, який є нащадком шотландських мігрантів і активним учасником ностальгічних мандрівок: «Це дає нам відчуття приналежності до власного народу. Я ніколи раніше нічого подібного не відчував. Раніше я не знав, де моє коріння, звідки мій рід, тоді як зараз я відчуваю, що не один. Адже зі мною – десятки поколінь мого народу» [9].

Описані вище мандрівки американських та австралійських шотландців до Туманного Альбіону є типовим прикладом діаспорного туризму (як його називають західні вчені). Ми ж пропонуємо вважати такі мандрівки одним із підвидів ностальгічного туризму.

У той же час на теренах Центральної та Східної Європи набирає обертів ностальгічний туризм, який має свою специфіку. Скажімо, чимала кількість громадян Ізраїлю нині відвідує вищеназвані регіони. У першій половині ХХ ст. ці території були густо заселені євреями, проте після постання Держави Ізраїль майже всі вони полишили Європу. Нині землі її східної частини самі євреї на їдиш називають «der haim» – «домівка». Саме до неї, незважаючи на те, що вона давно полишена цієї спільнотою, досі прибувають тисячі ізраїльських туристів. Як зазначають Н. Колінз-Крейнер та Д. Олсен, для євреїв, що відвідують «der haim» сьогодні, важливо побачити землі, де жили їхні предки, відкрити для себе міста, де творилась історія їх народу.

Мандрівки євреїв до країн Центральної та Східної Європи належать до ще одного важливого підвиду ностальгічного туризму: подорожей представників конкретної етнічної групи на території, де вона раніше проживала і які змушена була практично повністю покинути.

Протягом ХХ ст. мали місце численні вимушені переселення та міграції цілих народів із рідних земель. При цьому останні активно заселялися представниками інших спільнот. Саме тому сьогодні трапляються ситуації, коли туристи, що з ностальгічних міркувань відправились на колись рідні землі, приїздять на території, в культурному ландшафті яких вже немає місця переселенцям.

Яскравим прикладом такої ситуації є культурний ландшафт Західної України, яка до початку Другої світової війни була одним з найбільших регіонів єврейської «присутності» Європи. Адже після Голокосту та масових міграцій тих євреїв, котрим пощастило пережити геноцид, їх виїзду до Ізраїлю вони втратили своє місце в культурному ландшафті краю. Його зайняли українці. І тепер чимало з тих, хто сьогодні приїздить з Ізраїлю на батьківщину своїх предків, в Галичину й на Волинь, дивуються тим змінам у культурному ландшафті, які відбулися в Західній Україні.

Такі приклади непоодинокі. Особливо типовим такий стан речей є для колишніх республік СРСР, де внаслідок політики злиття націй в радянський народ влада старанно замовчувала єврейське та польське минуле Західної України й Білорусі, фінське минуле Карелії, японське минуле Сахаліну тощо. Проте сьогодні це не перешкоджає розвитку ностальгічного туризму. Навпаки, всупереч тому, що від колишніх часів на цих землях мало що залишилось, тисячі туристів продовжують прибувати на рідні для себе землі.

Для прикладу, понад половина всіх туристів, що сьогодні відвідують Сахалін, – це японці, які бажають своїми очима побачити землі, де колись жили їх діди та прадіди. Із майже 18 туристичних фірм Сахаліну три працюють винятково на Японію, а для решти операторів японські туристи є основним джерелом заробітку. І це при тому, що японців на Сахаліні сьогодні залишилось менше 1 % від загальної кількості населення острова. Отже, у самосвідомості японців Сахалін вкоренився як земля, яка є частиною Японії. В їхній історичній пам’яті завжди знаходиться місце для земель, на яких колись проживали предки. Це в свою чергу підживлює до таких територій інтерес з боку все нових і нових поколінь.

Подорожі євреїв та японців до земель, які практично повністю були покинуті їх предками, слугують підставою для виокремлення другого підвиду ностальгічного туризму – того, який, з одного боку, відрізняється від діаспорного туризму, а, з іншого, інтерес до якого забезпечується тими ж факторами: прагненням відшукати своє місце в світі, небажанням асимілюватись, забути своє минуле тощо.

При цьому значна частина ностальгічних мандрівок організовується великими громадськими об’єднаннями, які забезпечують транспорт, послуги екскурсоводів, розселення на територіях, куди прямують туристи. У деяких випадках такі громадські організації широко підтримуються державами (наприклад, ізраїльська влада докладає максимум зусиль для підтримки зв’язку між Святою Землею та єврейськими діаспорами в Європі). В інших випадках держави не втручаються в процес організації ностальгічного туризму, що, тим не менше, не заважає їм пожинати його плоди у вигляді доходів від туристичної діяльності.

Зокрема, масштабний проект «Оркнейське повернення», який мав місце у 1999 р. і куди з’їхалися тисячі американців та канадців шотландського походження, був організований американськими асоціаціями емігрантів, які називають себе Об’єднаннями Кланів. Ані приймаюча держава, ані США та Канада формально не брали участі в цьому проекті. Хоча насправді шотландська влада докладала максимум зусиль для популяризації таких відвідин на місцях, адже це давало чималий прибуток, а водночас сприяло активізації зв’язку батьківщини та діаспори.

Що стосується мандрівок євреїв до країн Східної та Центральної Європи, то в Ізраїлі цим займається Єврейська Мережа Подорожей (Jewish Travel Network). Саме ця організація, яка користується широкою підтримкою ізраїльської влади, організовує левову частку масштабних турів євреїв до своїх батьківщин у Європі. При цьому, хоч Єврейська Мережа Подорожей і не є державною організацією, її діяльність має загальнонаціональний характер.

Виходячи з вищесказаного, ностальгічні мандрівки необхідно поділити за предметом мотивації, а також за характером організації подорожі. Така класифікація дозволяє зрозуміти і багатогранність ностальгічних поїздок, і їхній зв’язок із збереженням та відновленням історичної пам’яті народів. Відтак, за предметом мотивації такі мандрівки варто поділити на ті, що викликані тугою за близькими і знайомими; тугою за дитинством та юністю; тугою за втраченою батьківщиною.

Коли ж ми ведемо мову про зв’язок ностальгічного туризму з підтриманням та відновленням історичної пам’яті народів, то маємо враховувати, що до цієї групи відносяться лише окремі з ностальгічних мандрівок. Водночас цю групу доцільно поділяти на мандрівки діаспор на історичну батьківщину, де досі проживає більша частина їх етносу, та на подорожі до земель, які були в свій час повністю полишені певним етносом.

За критерієм організації мандрівок ностальгічні подорожі слід поділити на неорганізовані та організовані. До перших варто віднести мандрівки, які кожна людина або сім’я здійснює самостійно, з власної ініціативи і за власним маршрутом. Інший вид ностальгічних подорожей – це мандрівки, організовані державними та громадськими організаціями, приклади яких наведені вище.

Ностальгічні подорожі найчастіше відбуваються скромно, без помпезності. Для туристів не є важливим рівень комфорту, адже вони приїхали на рідну землю не з метою відпочинку. Н. Ванг з цього приводу зазначає, що для таких туристів ключовим завданням є повернути собі відчуття екзистенційної автентичності, яке втрачається, коли людина не відчуває себе частиною свого народу та його історії [11, с. 3].

Фактично риторику Н. Ванга повторює і П. Басу, котрий наголошує на понятті «відчуття приналежності» (sence of belonging), яке заставляє людей їхати на інший кінець земної кулі, аби лиш проникнутися культурою та історією свого народу [9].

Чи можна назвати це прагнення відчуття приналежності, або ж потребу в екзистенційній автентичності, фактами, що підтверджують примордіалістську теорію етнічностей? Частково. Адже ностальгічний туризм хоч і є дієвим засобом для збереження етногрупової автентичності та історичної пам’яті соціальних груп, не є при цьому загальнонаціональним явищем. У ностальгічні мандрівки їдуть лише ті, хто відчуває у цьому внутрішню потребу, а не всі без винятку представники певної соціальної групи.

Водночас ті, хто таки приїздить в покинуті ним або його предками землі в пошуках власного втраченого коріння – це прекрасна ілюстрація до Гердерівської ідеї про поклик крові й ґрунту. Адже такі туристи нерідко їдуть всупереч власній вигоді, і незважаючи на низький рівень сервісу залишаються задоволеними від здійснених турів.

Незважаючи на те, що примордіалістський підхід наразився на масштабну критику, охарактеризувати причини здійснення ностальгічних мандрівок інакше, як покликом крові, практично неможливо. По суті, держави найчастіше стимулюють розвиток ностальгічних мандрівок лише опосередковано. Значна частина туристичних мандрівок емігрантів здійснюється власними силами і мотивується внутрішньою потребою індивіда. До них не спонукають жодні зовнішні фактори чи пропаганда; навпаки – «прозаїчне» бажання на деякий час опинитися на землях «своїх» .

Те ж саме можна сказати і про більшу частину організованих ностальгічних турів. Туристи вибирають їх не через якусь вигоду чи пропаганду (вона має місце лише в окремих країнах, на кшталт Ізраїлю). Єдиною їхньою мотивацією є ірраціональне бажання «потрапити додому». Навіть незважаючи на те, що оспівана в легендах домівка може мати серйозно змінений культурний ландшафт. Їх не стримують навіть не найкращі умови в приймаючій країні. Адже все це для учасника ностальгічних мандрівок компенсується внутрішніми переживаннями від повернення на рідну землю.

У наш час, коли туризм став однією із галузей світового господарства, що розвиваються найбільш динамічно, діаспори стали повертатись на батьківщину. Їх ідентичність, яка витримала випробування десятками років на чужині, проживанням у чужому культурному ландшафті, спонукає до відвідування рідної землі. І якщо ще кілька десятків років тому повернутись було складно внаслідок геополітичних проблем або ж недостатнього розвитку транспортної інфраструктури, то сьогодні таких перешкод немає. Це й сприяє динамічному розвитку ностальгічного туризму.



Отже, ностальгічний туризм дійсно є потужним засобом підтримання та відродження національної самосвідомості та історичної пам’яті різних соціальних груп. Саме завдяки ностальгічним мандрівкам чимало нащадків емігрантів отримали змогу зрозуміти, хто вони і яке їхнє місце в сучасному світі. Представники діаспор здобули можливість контактувати із історичною батьківщиною, підтримуючи таким чином етногрупову автентичність.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  1. Бєлікова М. В. Менонітські поселення. Історія формування та розвитку ностальгійного туризму в Україні [Електронний ресурс] / М. В. Бєлікова, Н. О. Зацепіна // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. – Режим доступу :

http://sites.znu.edu.ua/historySciWorks/issues/31/belikova.pdf

  1. Бойм С. Ю. Конец ностальгии? Искусство и культурная память конца века: случай Ильи Кабакова [Електронний ресурс] / C. Ю. Бойм // Новое литературное обозрение. – Режим доступу :

http://magazines.russ.ru/nlo/1999/39/boym.html

  1. Бутусов А. Г. Этнокультурный туризм и возможности его развития в Урало-Поволжье [Електронний ресурс] / А. Г. Бутусов // Семинар «Культурный ландшафт и комиссия по культурной географии Московского городского отделения Русского Географического Общества» 10 февраля 2010 г. 192-ое заседание. – Режим доступу :

http://msk.rgo.ru/komissii-i-otdeleniya/komissiya-po-kulturnoj-geografii/

  1. Кузик С. П. Географія туризму: Навчальний посібник / С. П. Кузик. – К. : Знання, 2011. – 271 с.

  2. Лысикова О. В. Туризм как освоение пространства-времени: мобильность коллективной памяти [Електронний ресурс] / О. В. Лысикова. – Режим доступу :

http://www.teoria-practica.ru/-7-2011/sociology/lysikova.pdf

  1. Малова Н. А. Туризм и культурное наследие [Електронний ресурс] / Н. А. Малова // Межвузовский сборник научных трудов. – Режим доступу :

http://tourlib.net/statti_tourism/malova.htm

  1. Філософія туризму: навчальний посібник / [Пархоменко Т. С., Пазенок В. С., Федорченко В. К. та ін.]. – К. : Кондор, 2004. – 268 с.

  2. Хотинец В. Ю. Этническое самосознание / В. Ю. Хотинец. – СПб. : Алетейя, 2000. – 268 с.

  3. Basu P. Emigrant Homecomings: The Return Movement of Emigrants [Електронний ресурс] / P. Basu. – Manchester : University Press, 2005. – 228 p. – Режим доступу :

http://sro.sussex.ac.uk/id/eprint/10267 (02.02.2014)

  1. Coles T. My field is the world: Conceptualizing diasporas, travel and tourism / T. Coles, T. J. Dallen. – London : Routledge, 2004. – 358 p.

  2. Wang N. Rethinking authenticity in tourism experience. Annals of tourism / N. Wang. – London : Routledge, 1999. – 370 p.



УДК 323.15(477.75)

Грищук О. А.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Схожі:

Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconУ нашій пам’яті вони назавжди залишились Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні Прапор України, надписи «Герої не вмирають»
Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconКнига пам`яті 70-м роковинам страхітливого голодомору 1932-1933 років, пам`яті невинно
Ч-75 Чорна тінь голодомору 1932—1933 років над Тернопіллям: Книга пам`яті / Вступ ст.; упоряд.: Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович, Р....
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconУрок «Кантата пам’яті»
Музично-літературний урок «Кантата пам’яті» до 175 річчя від дня народження М. Лисенка для 5-7 класів
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconМузично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові Матеріальні пам’ятки музичної культури України: аспекти дослідження, збереження І популяризації Матеріали Наукових читань до Дня пам’яті Соломії Крушельницької, Львів
Матеріальні пам’ятки музичної культури України: аспекти дослідження, збереження І популяризації : Матеріали Наукових читань до Дня...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconУрок пам'яті В. А. Чабаненка «Про сина вірного шумить Великий Луг»
Чабаненка українського мовознавця, лексикографа, фольклориста, доктора філологічних наук, професора, заслуженого діяча науки І техніки...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconРекомендаційний пізнавально-довідковий матеріал, присвячений Дню пам’яті Героїв Небесної Сотні
Указ №69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні»
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconВони назавжди залишились у нашій пам’яті
Мета: вшанувати пам'ять героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconРозпорядження обласної державної адміністрації Про проведення у Чернівецькій області заходів у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів
...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconНаказ №18 м. Олександрія Про вшанування пам’яті Івана Яковича Франка
Кіровоградської обласної державної адміністрації від 12. 01. 2016 року №6 «Про вшанування пам’яті Івана Франка у навчальних закладах...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconСценарій мітингу пам’яті «Велика Перемога»
Сценарій мітингу пам’яті «Велика Перемога», присвяченого 65 річчю Перемоги у роки Великої Вітчизняної війни


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка