Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни



Сторінка12/14
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.61 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

УЧАСТЬ ЕТНІЧНИХ АКТОРІВ КРИМУ

У РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ ПАМ’ЯТІ
У статті аналізуються теоретичні аспекти поняття «політична участь» і її прояви у різних політичних умовах. Розглянута діяльність інституційних органів національних меншин по реалізації політики пам’яті. Досліджені основні проблеми, напрями та форми взаємодії у сфері реалізації політики пам`яті та їх вплив на формування свідомості і сприйняття історичної реальності на основі створеної цими організаціями світоглядної реальності. Також розкрито конфліктні аспекти політики пам’яті у регіональному розрізі прояву електоральної поведінки кримських виборців.

Ключові слова: політична участь, політична поведінка, електоральна участь, вибори, історична пам`ять, етнічні актори, національна меншина, полікультурність, реабілітація.
Грищук О. А. Участие этнических акторов Крыма в реализации политики памяти.

В статье анализируются теоретические аспекты понятия «политическое участие» и его проявление в различных политических условиях. Рассмотрена деятельность институциональных органов национальных меньшинств по реализации политики памяти. Исследованы основные проблемы, направления и формы взаимодействия в сфере реализации политики памяти и их влияние на формирование сознания и восприятия исторической реальности на основе созданной этими организациями мировоззренческой реальности. Также раскрыто конфликтные аспекты политики памяти в региональном разрезе проявления электорального поведения крымских избирателей.

Ключевые слова: политическое участие, политическое поведение, электоральная участие, выборы, историческая память, этнические актеры, национальное меньшинство, поликультурнисть, реабилитация.
Gryshchuk O. A. Participation of ethnic actors of Crimea in the policy memory.

The article examines the theoretical aspects of the concept of political participation and its manifestations in different political conditions. The activity of institutional bodies of national minorities in the policy of memory realization is ascertained. Main problems, vectors and forms of interaction in the area of realization of policy of memory and their impact on the forming of consciousness and perception of historical reality on the base of ideological reality, which is created by these organizations, is studied. Also the conflicting aspects of the policy of memory in regional manifestation of electoral behaviour of Crimean voters are disclosed.

Key words: political participation, political behaviour, electoral participation, elections, historical memory, ethnic actors, national minority, multiculturalism, rehabilitation.
ХХ століття, на думку французького історика П’єра Нора, було «торжеством пам’яті». Однією з передумов такої ситуації стала «демократизація історії», тобто звільнення певних соціальних груп та національних меншин від багажу «нав’язаної» історії та витворення власних форм пам’яті представниками пригноблених прошарків суспільства. У контексті збереження і дослідження історичної та національної пам’яті актуальною є проблема полікультурності або мультикультуралізму. Україна належить до держав із багатоетнічним складом населенням, свідченням чого є наявність численних національних меншин, які мають історичне минуле, пов’язане з Україною. Також актуальність дослідження зумовлена швидким рухом національних меншин до самоорганізації та етнічної ідентифікації, становлення меншини як суб’єкта політики.

Мета статті – на основі діяльності етнічних акторів Криму проаналізувати основні тенденції у сфері реалізації ними політики пам’яті.

Стан наукового вивчення проблеми. Вивченню питання національної пам’яті присвячено низку праць, зокрема, серед зарубіжних вчених – це праці Б. Андерсона, Р. Брюбейкера, Е. Сміта, К. Дойча, М. Дюверже, П. Бурдьє, Е. Шилза. Серед українських дослідників особлива увага окресленій темі приділяється у працях таких науковців, як Г. М. Бекирова, В. Б Євтух, Ю. І Римаренко, І. Кресіна, В. О. Котигоренко, І. Ф Курас, О. В. Картунов, О. Майборода, І. С. Монолатій, ВВ’ятрович. Проблемами теоретичного аналізу політичної участі займалися Х. Макклоскі, С. Хантінгтон, Дж. Моріс, Р. Даль, Д. Сарторі, Ф. А. фон Хайєк.

Існують різні підходи до трактування терміна «політична участь». Зокрема, американський соціолог Х. Макклоскі визначає політичну участь як добровільну діяльність, завдяки якій члени суспільства беруть участь у виборах правителів, і прямо чи опосередковано у формуванні державної політики [7, с. 289].

На противагу Х. Макклоскі науковці С. Хантінгтон та Дж. Моріс Нельсон критикують трактування терміна «політична участь» лише як добровільної діяльності, констатуючи, що індивід чи група людей можуть здійснювати політичну участь і з примусу.

На основі цього розглядають автономну та мобілізовану політичну участь. Автономна політична участь існує тоді, коли громадяни свідомо є активними та власні політичні рішення приймають без примусу політиків. Цей тип використовується переважно в країнах Заходу. Щодо мобілізованої політичної участі, то вона, на відміну від автономної, є вимушеною дією та участю у подіях, акціях, виборах і залежить від неполітичних стимулів. Це характерно для тоталітарних режимів та традиційних суспільств.

Політична участь – залучення членів певної соціально-політичної спільноти до процесу політико-владних відносин; вплив громадськості на перебіг існуючих соціально-політичних процесів у суспільстві та на формування ладних політичних структур [7, с. 230].

Політичну участь може здійснювати як одна особа, так і громадяни, об’єднані спільною ідеєю та визначеною метою. Відповідно до цього критерію виділяють індивідуальну та колективну політичну участь [14, c. 238].

Політична участь може бути організованою та неорганізованою. У першому випадку громадяни беруть участь у політичному житті на основі чітко продуманого плану. Неорганізована участь є ніким не керованою і здебільшого спонтанною. У певний період особа чи група громадян виявляє свою політичну позицію та здійснює певну політичну участь, роблячи це, як правило, під впливом ситуацій, керуючись емоціями.

Також політична участь може носити традиційний та новаторський характер. За традиційної політичної участі здійснення політичних дій та вчинків відбувається згідно з встановленими нормами, схемами діяльності, дотримуючись стереотипної поведінки. Новаторська політична участь передбачає введення новизни.

Політичну участь також розрізняють за тривалістю та циклічністю дії, поділяючи її на постійну та епізодичну. Відповідно епізодичною є нетривала участь у певний момент політичного життя, а постійною – циклічно тривала участь, що має сталий характер та взаємодію.

Ф. А. фон Хайєк не відмовляв більшості в її праві захищати власну позицію. Однак він зауважував, що більшістю голосів можна ухвалювати рішення тоді, коли вибір обмежений альтернативою. Але звідси не випливає, що має домінувати точка зору більшості зі всіх питань: «Незрозуміло, чому має існувати якась більшість, що виступає за один з можливих курсів конкретних дій, якщо ім’я їм – легіон» [22, с. 206]. Філософ не ідеалізував демократію, вважаючи її утилітарним засобом захисту і підтримки соціального миру та свободи особистості. Не слід також забувати, що часто за автократичного правління буває набагато більше культурної і духовної свободи, ніж за деяких видів демократії: «Теоретично допустимо, що за правління досить однорідної і доктринерської більшості демократія може стати не менш тиранічною, ніж найгірша з диктатур» [22, с. 209].

Аналізуючи проблему взаємовідносин більшості і меншості у владі, К. Фрідріх підкреслює, що демократичне вирішення проблеми – це досягнення «рівноваги між більшістю і меншістю, рівноваги у відношенні прав і влади… рівноваги, а не чітко окреслених альтернатив: або більшість, або меншість» [21, с. 60]. Вчений наголошує, що чим важливіша проблема, тим уважніше слід ставитися до відношення кількості голосів, адже нині велику роль відіграють маргінальні та випадкові виборці, які «розміщуються» між «твердими» виборцями [21, с. 61].

Водночас у сучасній політичній науці авторитетним є консервативний підхід, згідно з яким лише повноправні громадяни, за всіх інших рівних умов, є достатньо компетентними для участі у виробленні рішень, які стануть обов’язковими для всієї політичної системи [9, с. 144]. Автор ідеї Р. Даль зазначає: «Я б сформулював так: Загальна участь. До корпусу громадян країни, яка управляється відповідно до демократичних норм, повинні входити всі особи, на яких поширюється юрисдикція даної країни, за винятком тих, хто перебуває в ній тимчасово, і тих, чия недієздатність доведена” [8, с. 78].

Не менш дискусійною є проблема визначення суті протестної політичної участі в контексті її інституційних характеристик, зокрема взаємозв’язку з інститутом опозиції. Більшість західних науковців ототожнюють протестну та неконвенційну політичну участь. У цьому контексті конструктивною специфікою насичене розуміння протестної політичної активності, запропоноване польським політологом Т. Жиро, який вважає, що потенціал політичного протесту громадян як оформлений акт протиставлення політичній владі реалізується у вигляді скоординованих колективних акцій проти політичних лідерів чи політичної системи. Ці акції можуть набувати двох форм – протесту, якщо виступи опозиції мають на меті змінити структуру правління, виступають за радикальну реорганізацію політичної системи чи вимагають визнати свою суб’єктність у політичному процесі; або тиску – в разі, якщо опозиційна група, що ініцііфювала протестні виступи, розуміється політичним керівництвом країни як легітимований член політичної системи [11, с. 122].

Перспективність використання такого розуміння суті політичного протесту дає змогу корелювати це поняття із завершеністю процесів інституціоналізації системної політичної опозиції та її якісними рисами, що в умовах процесів демократизації є вихідним у формуванні протестної моделі політичної участі.

Проблема участі етнічних акторів у формуванні на території Криму специфічного простору меморативних практик відбувається у різні періоди за допомогою відповідних моделей участі, так формування партій національних меншин розпочалося ще з кінця 90-х років, коли стали інституціоналізовуватись етнічні актори, які відстоюють інтереси інших етносів, що мешкають на території України і впливають на їхню політичну ідентичність. На політичну мобілізацію російського етносу спрямована діяльність таких партій, як «Русь єдина» (сьогодні «Держава») – лідер Г. Васильєв, «Російський блок» – лідер Г. Басов, та інші.

У 2007 р. в Сімферополі відбулося відкриття пам’ятного знаку на місці демонтованого радянською владою пам’ятника Єкатерині ІІ, а також оголошено збір коштів на його відновлення, зокрема місцева влада заявила про намір звернутися з відповідним проханням до російського консула в Криму [5]. Проте комеморативні практики, пов’язані з ідеологемою «Крим – споконвічно російський край», не обмежуються лише площиною скульптурної меморалізації. Основні їх репрезентації відбиваються в щорічних квітневих святкуваннях проросійських сил чергової річниці «приєднання» Криму до Росії, які вже стали традиційними [10, с. 66].

Що ж до політики уряду Російської Федерації на анексованій території, то місцева влада робить відповідні кроки по очищенню меморативного простору від ворожих їй українських пам’ятників. Так спочатку демонтують два пам’ятники – гетьману Сагайдачному та знак на честь 10-річчя Військово-Морських сил України. Зробити це планувалося до 9 Травня, як передавала «ТСН». Про відповідне рішення повідомив призначений В. Путіним виконуючий обов’язки губернатора Севастополя Сергій Меняйло. «Напередодні Дня Перемоги з міста виїдуть на батьківщину два українських пам’ятники – 10 років ВМС України і гетьману Сагайдачному. Ми їх знімемо, як годиться, упакуємо і відправимо до Києва. Вони пам’ятники встановлювали, вони шанують цих особистостей і цей камінь – ось нехай вони шанують його далі», – сказав С. Меняйло. Крім того, С. Меняйло хоче встановити в місті пам’ятник адміралу Дмитру Сенявіну, з яким пов’язано «становлення Севастополя і перемоги російського флоту». Нагадаємо, пам’ятний знак на честь 10-річчя створення ВМС України в Севастополі встановлено 1 серпня 2002 р. на площі Нахімова в сквері біля меморіалу з іменами Почесних громадян Севастополя. А пам’ятник гетьману Петру Конашевичу Сагайдачному встановлено поблизу бухти Круглої в день 225-ї річниці Севастополя в 2008 р. [19].

Інші проблеми піднімалися серед представників кримськотатарської спільноти, де актуальності набуває ідея увічнення пам’яті жертв депортації 1944 р. (яка оцінюється кримськими татарами як акт геноциду) у вигляді меморіалу на зразок єврейського Яд-Вашем. У травні 2009 р. на Всесвітньому конгресі кримських татар було актуалізовано необхідність створення Великого меморіалу жертв депортації [2]. 17 травня 2011 р. в с. Когей (Русаківка) Білогірського району АР Крим відкрито меморіальний комплекс жертвам депортації 18 травня 1944 р. [20].

Ще одним кроком на шляху реабілітації кримських татар та повернення історичної пам’яті народу-вигнанця стало прийняття Верховною Радою України проекту закону № 5515 «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», поданого народним депутатом, тогочасним головою Меджлісу кримськотатарського народу Мустафою Джемілєвим. Законопроект передбачає, крім низки гарантій соціально-економічного облаштування репатріантів, також повернення татарської історичної топоніміки Криму [17].

Наприкінці листопада 2009 р. перший заступник голови Меджлісу Рефат Чубаров у ході зустрічі передав президенту Комітету регіонів Європейського Союзу Люку Ван ден Бранде проект резолюції Європейського парламенту «Про необхідність подолання руйнівних наслідків насильницької депортації кримськотатарського народу й десятиліть його примусового утримання в місцях вигнання, здійснених у роки комуністичного режиму СРСР». «Як ми вважаємо, – заявив Р. Чубаров, – проблема не стільки в повноваженнях і дискусіях на цю тему між Києвом і Сімферополем, скільки в тому, що ні Київ, ні Сімферополь не готові розглядати кримськотатарський народ як одного з суб’єктів цього переговорного процесу. Власне, на ці ж «граблі» можуть наступити й країни ЄС, якщо при реалізації своїх проектів у Криму не враховуватимуть сучасне положення кримськотатарського народу й необхідність відновлення його прав як цілісного народу» [16].

У контексті реалізації історичної пам’яті можемо розглядати й ідею відновлення історичної топоніміки Кримського півострова. Це питання обговорювалося під час зустрічі лідера Меджлісу, народного депутата М. Джемілєва з тодішнім постійним представником Президента України в АР Крим Леонідом Жуньком у травні 2009 р. На думку Меджлісу кримськотатарського народу, в Криму потрібно створити спеціальну комісію з відновлення історичної топоніміки півострова. До складу комісії повинні увійти члени Національної академії наук України, представники уряду і парламенту, а також члени Ради представників кримськотатарського народу при Президенті, вважають у Меджлісі. «Джемілєв рекомендував постійному представникові голови держави звернутися до Президента з пропозицією про створення в Криму спеціальної комісії», – зазначили у його прес-службі [15].

Також маємо присутні акти пошкодження кримськотатарських меморіальних знаків. Категоричною була реакція Меджлісу на спаплюження 22 травня 2001 р. у Сімферополі пам’ятника видатному кримськотатарському мислителю й гуманісту Ісмаїлу Гаспринському. Текст зробленої Меджлісом з приводу названого факту заяви наочно показав пряму причинність між образою духовних цінностей етногрупи та її конфліктними намірами [12, с. 134].

Що ж до проблем кримськотатарського народу після анексії Криму, то російська окупаційна влада нагнітає ситуацію судовими переслідуваннями татар, а також забороною лідеру татар Мустафі Джемільову в’їзду на територію РФ терміном на 5 років. Напруження у відносинах між Меджлісом і окупаційною владою постійно загострюються, що може вилитись у відкрите протистояння.

У менш напружені періоди лави «проросійського» електорату не настільки щільні. Наприклад, «проросійський» виборець автономії більш «розслаблено» голосував у 1994 р. навіть за кандидата в президенти Криму Ю. О. Мєшкова (у другому турі – 72,92 %) [1, с. 3]. Він же віддав за В. Ф. Януковича в другому турі президентських виборів 2010 р. 78,24 % голосів – результат значний, але помітно поступається досягнутому Януковичем у 2004 р. [3].

Розглянемо, як розподілялися голоси «проросійської» електоральної групи між партіями і виборчими об’єднаннями в ході голосувань до українського і кримського парламентів в 1998–2010 рр. Для даного вимірювання відібрано стійкі партійні (у широкому сенсі) бренди, що характеризуються як «проросійські» протягом аналізованого хронологічного періоду, що хоч раз (за підсумками голосування в АРК) долали трипроцентний бар’єр. Як бачимо, більшість кримського електорату незмінно віддають свої голоси «проросійським» політичним силам. При цьому протягом 1998–2010 рр. «проросійська» електоральна група зазнала певної динаміки у розвитку. До 1998 р. вона скоротилася до відмітки, близької до 50-процентного показника, що можна пояснити дискредитацією «російського вектора» як політичним провалом в 1994–1998 рр. кримського блоку «Росія», так і діяльністю тодішнього політичного керівництва Російської Федерації [1, с. 5]. У 2004 р., в ході президентських виборів, «проросійська» група досягає рекордних показників, а в наступні роки настає її стабілізація навколо позначки в 70 % кримських виборців [4].

Варте уваги те, що електоральні показники «проросійської» групи перевищують 70-процентну позначку в ході виборів на загальнонаціональному рівні, що характеризуються вищим рівнем мобілізації «проросійської» групи навколо «правильних» партійних брендів. У ході виборів республіканського масштабу поведінка кримських виборців характеризується меншим ступенем мобілізації й концентрації, масштабнішою електоральною «творчістю», пошуком сил, адекватніших їх політичним ідеалам. Напевно, тому електоральні показники «проросійської» групи при голосуванні до кримського парламенту «не дотягують» 70-процентної позначки.

Як альтернативний вибір для кримського «проросійського» виборця намагалася позиціонувати себе нова політична партія «Російська Єдність». Але в результаті її показники (4,01 %) залишилися фактично на рівні, досягнутому в 1998 р. (вибори до ВР України) виборчим об’єднанням «Російський блок» (4,76 %). Можливо, десь поряд з цими показниками лежить граничний рубіж для партійних структур, що використовують прикметник «російський». «Проросійський» виборець не поспішає віддавати свій голос за етнічно забарвлені бренди [1, с. 3]. Можна припустити, що його «проросійськість» реалізується не на підтримку етнічної відособленості, а в культурно-історичних і геополітичних уподобаннях. Про це свідчать електоральні успіхи Ю. О. Мєшкова в 1994-му і В. Ф. Януковича – в 2004 і 2010 рр. У всіх трьох випадках ці результати помітно перевищують відсоток етнічно російського населення АРК.

У 1998 році лише один кримський татарин став депутатом ВР АРК – комуніст Л. Безазієв. Серед обраних 779 депутатів районних рад кримських татар було 40, серед 428 депутатів міських рад – 7, серед 813 депутатів селищних рад – 32. Це при тому, що на час виборів частка кримських татар серед населення півострова зростала до приблизно 10 %. Лише в сільських радах кримські татари були представлені співмірно з їх питомою вагою серед населення – 489 депутатів з 4150 [12, с. 165].

«Етнічні спільноти частково представлені в українській політиці: у виборах брали участь «Руський блок», Партія угорців України та Демократична партія угорців тощо. Однак низький електоральний результат цих партій та їх представників свідчить, що необхідність представлення інтересів національних меншин та етнічних спільнот у Верховній Раді України є неактуальною для суспільства. Наприклад, на парламентських виборах 2012 року «Руський блок» набрав 0,31 %. Найбільше цю партію підтримували в Криму, де вона мала 1,2 % голосів виборців, тобто майже стільки, скільки набрала в Криму й партія «Свобода» – 1,1 %» [23, с. 10].

Отже, за результатами дослідження можемо стверджувати, що феномен політичної участі є багатогранним явищем і його прояви у різних ситуаціях відповідають потребам конкретних акторів політичного процесу. Політична участь у свою чергу це – залучення членів певної соціально-політичної спільноти до процесу політико-владних відносин; вплив громадськості на перебіг існуючих соціально-політичних процесів у суспільстві та на формування владних політичних структур.

Пам’ять про Крим, репрезентована в двох основних її концепціях – російській (неорадянсько-проросійській або ж «слов’янській») та кримськотатарській, – продовжує відігравати роль перманентного чинника суспільно-політичного та соціокультурного розвитку Кримського півострова. В Україні відбувається творення нового варіанту російської нації, у рамках так званого «Руского міра». Політика Української Держави щодо вирішення кримськотатарської проблеми повинна виходити з того, що на анексованій території півострову не була сконструйована спільна з материковою, українською, тяглість історичної пам’яті і за умов окупації її створити найближчим часом не вдасться. Так розвиток материкової частини у економічному плані і підвищення стандартів життя населення є пріоритетним, як для вирішення економічних проблем корінного населення, так і в подальшому для репатріантів має корелюватися з їхнім самовизначенням як громадян України.



Електоральна поведінка виборців на Кримському півострові за досліджуваний період характеризується зростанням політичної ваги проросійських політичних партій, а також Комуністичної партії, яка звертається у своїй програмі до проблем, пов’язаних з радянським минулим Криму, і в свою чергу протягом 1998–2010 рр. «проросійська» електоральна група зазнала певної динаміки у розвитку.

Потреба подальших дослідження політичної участі етнічних акторів у Криму після анексії ще більше загострилася. Оскільки держава не виконала своїх функцій по конструюванню спільної історичної пам’яті населення півострова з материковою Україною, відповідно такі функції повинна виконати наука. Таким чином, подальші дослідження даної проблеми мають не тільки науковий інтерес, а й конкретну політичну потребу для можливості офіційного повернення Криму до складу України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  1. Балабан Р. Результати парламентських виборів 1990, 1994, 1998 рр.: політологічний аналіз / Р. Балабан // Нова політика. – 1998. – № 6. – С. 2–5.

  2. Бекирова Г. Депортация крымскотатарского народа 1944 года и ее отражение в исторической памяти крымских татар [Електронний ресурс] / Гульнара Бекирова. Режим доступу :

http:kirimtatar.com/index.php?option=com_content&task =view&id=455&Itemid=381

  1. Вибори Президента України 2010 р. [Електронний ресурс]. – Центральна виборча комiсiя України. – Режим доступу :

http:www.cvk.gov.ua/pls/vp2010/WP0011

  1. Вибори Президента України 2004 р. [Електронний ресурс]. – Центральна виборча комiсiя України. – Режим доступу :

http:www.cvk.gov.ua/pls/vp2004/wp0011

  1. В Симферополе ищут деньги на памятник Екатерине II [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http:// korrespondent.net/ukraine/events/1209487-v-simferopole-ishchut-dengi-na-pamyatnik-ekaterine-ii

  1. В’ятрович В. Політика національної пам’яті / В. В’ятрович // За право бути собою. Українська державницька історіографія (Збірка статей). – К. : УВС ім. Липи, 2008. – С. 8–14.

  2. Горлач М. І. Політологія: наука про політику: навч. посіб. / М. І. Горлач, В. Г. Кремінь. – К .: Центр навч. літ., 2009. – 840 с.

  3. Даль Р. А. Демократия и её критики / Р. А. Даль ; пер. с англ., под ред. М. В. Ильина. – М. : РОССПЭН, 2003. –576 с.

  4. Даль Р. О демократии / Р. Даль ; пер с англ. А. С. Богдановского ; под ред. О. А. Алекринского. – М. : Аспект-Пресс, 2000. – 208 с.

  5. Євтух В. Б. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний аспекти / В. Б. Євтух. – К. : Фенікс, 1997. – 215 с.

  6. Жиро Т. Политология / Т. Жиро. – Х. : Изд-во Гуманитарный Центр, 2006. – 122 с.

  7. Котигоренко В. Кримськотатарські репатріанти: проблема соціальної адаптації / В. О. Котигоренко. – К. : Світогляд, 2005. – 222 с.

  8. Кримський соцiум: лiнії подiлу та перспективи консолiдацiї / Аналiтична доповiдь Центру Разумкова // Нацiональна безпека i оборона. – 2009. – С. 33.

  9. Кухта Б. Політологія. Історія і теорія політичної науки: навч. посіб. / Б. Кухта. – Львів : Дизайн-студія «Папуга», 2007. – 300 с.

  10. Меджліс закликає ЄС сприяти відновленню прав кримських татар [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.newsru.ua/ukraine/01dec2009/ medwlissq.html

  1. Меджліс пропонує відновити історичну топоніміку Криму [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.newsru.ua/ukraine/01may2009/ toponimika.html

  1. Рада відновлює права депортованих кримських татар [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://news.dt.ua/POLITICS/rada_vadnovlyuye_prava_ deportovanyh_krymskyh_tatar-104154.html.

  1. Тищенко Ю. Політичні партії та національні меншини в оцінках експертів [Електронний ресурс] / Ю. Тищенко // Український незалежний центр політичних досліджень. – Режим доступу :

www. ucipr.kiev.ua.

  1. У Криму вирішили знести українські пам’ятники [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://expres.ua/news/2014/04/27/105506-krymu-vyrishyly-znesty-ukrayinski-pamyatnyky

  1. У Криму відкрили меморіал татарам – жертвам депортації [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.istpravda.com.ua/ukr/short/2011/05/17/38841/

  1. Фридрих К.Ограниченное правление / К. Фридрих // Политическая наука. 1999. – № 2.

  2. Хайек Ф. А. Дорога к рабству / Ф. А. Хайек // Новый мир. – 1991. – № 7. – С. 177–230.

  3. Яременко О. Політичні уподобання українців як чинник впливу на політичні процеси / О. Яременко, М. Міщенко // Політична думка. – 2013. – № 1. – С. 3–18.

УДК 32:123.:342.727/.729





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Схожі:

Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconУ нашій пам’яті вони назавжди залишились Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні Прапор України, надписи «Герої не вмирають»
Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconКнига пам`яті 70-м роковинам страхітливого голодомору 1932-1933 років, пам`яті невинно
Ч-75 Чорна тінь голодомору 1932—1933 років над Тернопіллям: Книга пам`яті / Вступ ст.; упоряд.: Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович, Р....
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconУрок «Кантата пам’яті»
Музично-літературний урок «Кантата пам’яті» до 175 річчя від дня народження М. Лисенка для 5-7 класів
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconМузично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові Матеріальні пам’ятки музичної культури України: аспекти дослідження, збереження І популяризації Матеріали Наукових читань до Дня пам’яті Соломії Крушельницької, Львів
Матеріальні пам’ятки музичної культури України: аспекти дослідження, збереження І популяризації : Матеріали Наукових читань до Дня...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconУрок пам'яті В. А. Чабаненка «Про сина вірного шумить Великий Луг»
Чабаненка українського мовознавця, лексикографа, фольклориста, доктора філологічних наук, професора, заслуженого діяча науки І техніки...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconРекомендаційний пізнавально-довідковий матеріал, присвячений Дню пам’яті Героїв Небесної Сотні
Указ №69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні»
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconВони назавжди залишились у нашій пам’яті
Мета: вшанувати пам'ять героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconРозпорядження обласної державної адміністрації Про проведення у Чернівецькій області заходів у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів
...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconНаказ №18 м. Олександрія Про вшанування пам’яті Івана Яковича Франка
Кіровоградської обласної державної адміністрації від 12. 01. 2016 року №6 «Про вшанування пам’яті Івана Франка у навчальних закладах...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconСценарій мітингу пам’яті «Велика Перемога»
Сценарій мітингу пам’яті «Велика Перемога», присвяченого 65 річчю Перемоги у роки Великої Вітчизняної війни


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка