Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни



Сторінка13/14
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.61 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14
Климончук В. Й. 
АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ТА ІНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІРИ

ФОРМ ПОЛІТИЧНИХ СВОБОД
У статті розглядаються історіографічні й джерелознавчі аспекти дослідження свободи на основі міждисциплінарного підходу, проаналізовано дискурс політичних свобод у сучасній вітчизняній політичній науці. Осмислена суть, форми і способи наукового визначення категорії свободи у світовій та україн-ській суспільно-політичній думці. Запропоновано авторське визначення поняття «політичні свободи». Теоретично обґрунтовано необхідність вивчення політичних свобод в антропологічних та інституційних формах їхньої реалізації, а також взаємодії цих форм політичних свобод у парадигмі українського націогенезу. Досліджено політичну участь громадян України як вияв антропологічного виміру свободи, громадянське суспільство як простір утвердження сучасних форм політичних свобод в Україні та суперечності й перспективи інституціалізації політичних свобод в умовах глобалізації.

Ключові слова: політичні свободи, політична влада, український націогенез, історичні форми політичних свобод, антропологічні форми політичних свобод, інституційні форми політичних свобод.
Климончук В. И. Антропологический и институциональный измерения форм политических свобод

В cтатье рассматриваются историографические и источниковедческие аспекты исследования свободы на основании междудисциплинарного подхода, анализируются дискурс политических свобод в современной отечественной политической науке. Осмысливается сущность, формы и способы научного определения категории свободы в мировых и украинских общественно-политических взглядах. Предлагается авторское определение понятия «политические свободы». Теоретически обосновывается необходимость изучения политических свобод в антропологических и институциональных формах их реализации, а также взаимодействия этих форм политических свобод в парадигме украинского нациогенеза. Исследуется политическое участие граждан Украины как проявление антропологического измерения свободы, гражданское общество как простор утверждения современных форм политических свобод в Украине и противоречия, перспективы институционализации политических свобод в условиях глобализации.

Ключевые слова: политические свободы, политическая власть, украинский нациогенез, исторические формы политических свобод, антропологические формы политических свобод, институциональные формы политических свобод.
Klymonchuk V. Yo. Anthropological and institutional perspectives of forms of political freedoms.

This article focuses on the historiographical and source studies aspects of investigating freedom based on the interdisciplinary approach. The discourse of political freedoms in modern political science of Ukraine has been analyzed. The author’s conception has been formulated based on the specific character of studying the state of forming political freedoms in the history of the Ukrainian statehood. It makes it possible to analyze the essence of freedoms by combining anthropological and institutional modi, which balances political foundation of being through the human factor with transforming and activating principles and detached institutional other-manifestations of human nature – political institutes and institutions. It has helped to more perfectly present the concept of dichotomic understating of freedoms in the definition of “freedom from” (naturalistic paradigm) and “freedom for” (social paradigm). The author’s concept of logic of reproducing practical ways of exercising and theoretical forms of interpreting political freedoms in the genesis of the Ukrainian history has been formulated. It has been emphasized that quite often the logic and the history of political freedom formation did not coincide. It has been confirmed by the author’s analysis of the four historical stages of political freedom formation in Ukraine: the patriarchal or identifying period, when freedoms had no political definitions; the period when freedoms received political coloring; the romantic period; and the liberating period or the practical period when political freedoms become reality.

The peculiarities of exercising political freedom at the personal and collective institutional levels have been analyzed from a new perspective. As for these levels, political freedom can be defined in the following way: at the personal level, it is a goal, requirement for full-fledged self-actualization of personality; at the institutional level, it is a means with the help of which a person can realize itself as a goal. The systematically generalized comparison of forming political freedoms in the traditions of the European and Ukrainian cultures has been suggested. It has helped not only to adapt the patterns of the developed civilized communities to our conditions, but also to detect authentic manifestations of formation of freedom patterns determined by the history itself, traditions, mentality, and culture of the Ukrainian nation. The research has been done on Ukrainian citizens’ political participation as manifestation of the anthropological perspective of freedom, civil society as space for consolidation of modern forms of political freedoms in Ukraine, and contradictions as well as prospects of institutionalization of political freedoms under conditions of globalization.

Key words: political freedoms, political power, Ukrainian natiogenesis, historical forms of political freedoms, anthropological forms of political freedoms, institutional forms of political freedoms.
Дослідження сутності політичної свободи належить до актуальних проблем, що засвідчує низка обставин науково-гносеологічного, онтологічного, культурно-історичного характеру. Адже людська свобода – єдиний універсальний індикатор визначення стану, рівня розвитку, а головне – ефективності функціонування всієї системи суспільно-політичних відносин, влади, дії політичних інститутів, різноманітних норм, законів, функціональної придатності політичної системи, громадянських основ буття. Усі зазначені вагомі аспекти свободи отримують синтезуюче означення в тому, що це, власне, – чи не найунікальніший феномен, котрий започатковує всю систему цінностей у різних історичних формах буття. Саме як цінність людська свобода цілісно визначає єдність політичних, економічних, соціальних, культурних та інших контекстів людського життя [10, с. 56-58].

Зрештою, вся історія існування людства – це не грандіозно раціональна реалізація цільових намірів та планів розбудови державних утворень, суспільств, систем політичної влади, регулятивних норм життя і под., а пошук реальних форм утілення людської свободи як мети буття. Уже засобами (ефективними чи не дуже) її осягнення тут поставали держави та відмінні типи й форми влад, своєрідні соціальні інститути, закони, норми, дії, відносини. Отже, свобода дії людини є спільним для багатьох з них чинником, що в історичному, культурному контесті здійснюється і через природу рівноправ’я, тобто у формах громадянського суспільства, і в політичному контексті, як відносини, виявом чого стають полі-тичні інститути та процеси як відчужена форма людської сутності, неспро-можність на рівні антропологічних форм буття віднаходити засоби загального впорядкування усіх сторін власного життя [8, с. 34-40].

З нашого погляду, саме у такий спосіб сприймаються процеси, котрі відбуваються у сучасній Україні. Складність утвердження політичних свобод тут детермінована багатьма чинниками, передусім специфікою тієї ментальності, що історично сформувала тло нашої культури у системі відносин і типу дій. Вважаємо, що найважливішими духовно-ментальними чинниками, які по-особливому сформували ставлення до свободи в Україні, є:

- преферентність колективних, ціннісних орієнтацій. Прикладом цього слугує складний процес трансформації колективних форм власності на приватні, посилення впливу ціннісних орієнтацій на ідеологію;

- часто негативні або скептично-нігілістичні відношення до установлених форм соціальності (аналітики неодноразово фіксували певний анархізм національного характеру), акцентування на «волі», а не на «свободі». Характерний приклад цієї характеристики – правовий нігілізм;

- спрямованість на окремі виняткові форми досягнення успіху, а не на соціально визнані, узаконені чи раціонально обґрунтовані новації. Саме такі дії, на нашу думку, заважають утвердженню правових засад держави;

- патерналізм – інфантилізм. Ці дві властивості перебувають у взаємодоповнювальному зв’язку. Орієнтація на державу, її турботу й піклування про індивіда доповнюється небажанням брати відповідальність на себе (і на рівні владних інституцій, і на рівні низових ланок суспільства).

Це й призводить до того, що ми реально стаємо свідками переродження засобів досягнення різних форм людської свободи (політичних, економічних, соціальних, духовних та ін.) в абсолютно трансцендентні самоцілі, на які перетворюється влада, політичні інститути, сама держава, різноманітні соціальні групи, історичні форми уявних спільнот. У такому випадку свобода перестає виконувати засадничі, універсальні, системостворюючі функції, стаючи під-порядкованою, другорядною, не-актуальною, історично і – головне – життєво відтермінованою реальністю [1, с. 133].

Дослідження політичної свободи, безсумнівно, має практичне значення, однак варто звернути увагу й на те, що у неї є глибинна теоретична вартість. Адже проблема сучасної політичної науки (зокрема тієї, яка осмислює cкладну суть транзитних суспільств) – це визначення системозапочатковуючих основ, форм і способів політичного життя. Незважаючи на значущість давно вже визнаних способів конструювання структури наукової системи знань, категорій та понять у сучасній вітчизняній і зарубіжній політичній науці, необхідно все-таки артикулювати на тому, що у більшості цих підходів за межі стверджень, котрі вважаються майже класичними, виведено основне: антропологічне ядро політики як складного і неоднорідного феномену. Тому дослідники переважно оперують суттю визначення політичної свободи як явища винятково інституційного. Існує тільки одна формула людського буття; всі політичні відносини, політичні інститути й інституції стають лише засобами для ствердження людини з її свободами [5, с. 258].

Вважаємо, що практика надання преференцій інституційним формам життя дегуманізує не лише саму науку, а й політику як явище з її інститутами, відносинами, процесами, перетворюючи людину з мети на засіб. У зв’язку з цим започатковуючою категорією в аналізі всіх історичних форм політики як феномену може бути поняття «свобода», оскільки воно визначає:

- можливі ознаки інтерпретації людини, мети існування, способів та історичних форм її життя;

- особливості розвитку політичних інститутів та інституцій, складних соціально-політичних процесів як засобів здійснення свободи у системі перерозподілу інтересів і цінностей;

- своєрідності персоніфікації способів людського буття, насамперед відносин як умови розвитку громадянських свобод;

- стан різності – ідентичності політичних та громадянських свобод, їхні історичні пріоритети;

- структуру та форми виявів політичних свобод, а також особливості системного взаємозв’язку між цими структурними величинами;

- специфічність становлення історичних форм політичних свобод у розвитку українського націогенезу в контексті пошуків культурної, економічної, соціальної ідентичності.

Актуальність дослідження свободи випливає ще й ось із чого. В останні роки в українській гуманітарній науці вийшла достатня кількість праць, присвячена вивченню сучасних і державно-історичних форм людського буття, політичних та економічних відносин, тенденцій розвитку соціуму. Однак більшість цих доробків, загалом високого академічного рівня, не розглядає проблему свободи, тому теоретико-методологічний зміст цього поняття обґрунтований недостатньо [3, с. 95].

Пропонуємо свої міркування щодо концептуалізації теоретико-мето-дологічних засад політичної свободи в контексті аналізу особливостей формування її на рівні індивіда, політичних інститутів та інваріантних структур, суспільно-політичного життя і такого складного феномену, як нація.



Дослідження процесу формування політичних свобод та стану їх здійснення в сучасній Україні дає змогу сформулювати такі міркування. Реалізація політичних форм свободи поєднана з обов’язковим здійсненням векторів інших форм свобод, а саме: економічного, соціального, національного, громадянського, а найголовніше – індивідуального. Адже історично так склалося, що Україна була задіяна переважно в північно-східний тип відтворення природних для себе виявів державності, індивідуальних форм свободи, усистемлення політичних та владних відносин і под., що не дало можливості за зразком прогресування західної цивілізації поетапно формувати духовні, моральні та правові принципи свободи; національні, економічні, індивідуальні (особистісні), політичні принципи свободи. Особливість розвитку України визначила принцип одночасності формування свобод усіх рівнів (за винятком національних форм свободи). За таких обставин (часової та просторової інтегрованості формування свобод) політичні поряд з національними формами свобод відіграють пріоритетну роль [4, с. 381-388].

Така авторська концепція становлення політичних форм свободи, на основі якої визначено інші форми свобод (духовні, правові, економічні, індивідуальні тощо) можлива завдяки поєднанню антропологічних та інституційних модусів, які врівноважують політичні основи буття через фактор основного суб’єкта будь-якого політичного процесу – людини з її перетворюючо-діяльнісними началами та відчуженими інституційними інновиявами самої людської сутності – політичними інститутами та інституціями. Такий підхід уможливив досконаліше репрезентувати концепт дихотомічного розуміння свобод в означенні «свобода від» (натуралістична парадигма) та «свобода для» (соціальна парадигма).

На основі такого підходу визначено зміст антропологічного та інституційного вимірів політичних свобод у їх історичних виявах. Так, вперше в сучасній вітчизняній політичній науці сформульовано авторський концепт дослідження змісту та принципів історичних форм становлення політичних свобод через співвідношення їх з логікою відтворення практичних способів здійснення та теоретичних форм осмислення свобод у ґенезі української історії. У зв’язку з цим доведено, що в цьому процесі логіка та історія становлення політичних свобод не збігаються, що підтвердив авторський аналіз чотирьох етапів формування політичних свобод в Україні, якими є: а) колективна; б) індивідуальна; в) національна; г) інституційна [2, с. 83].

На основі дослідження історії становлення української нації та держави, класифікації вищеозначених історичних типів, раціональних артикуляцій, що стосуються самого поняття, способів та форм здійснення колективної, індивідуальної, національної та інституційної свобод визначені їх історичні форми, особливості становлення, принципи ствердження, специфіка інтерпретацій через тріадичну систему «людина – політичні інститути – відносини». Так, на індивідуальному рівні система політичних свобод репрезентує себе у знятій формі як система природних прав і принципів моральності. На рівні політичних інститутів та інституцій політичні свободи визначаються як такі, що в раціональний та правовий спосіб організуються в систему відносин та взаємодії, на рівні яких людина отримує систему кооперування (а не механічного поєднання) індивідуальних форм свободи. На рівні відносин система свобод отримує своє тріадичне узагальнення: відносини як влада, відносини як громада, відносини як культура, нація, історія (трансцендентна форма відносин). Отже, як індивідуальна, так і колективна форми свобод через зрізи вищевказаних трьох форм відносин отримують різне забарвлення та визначення.

Дослідивши історичні форми та типи політичних свобод у зв’язку з формуванням економічних, соціальних і культурних їх підстав виведено способи та форми здійснення політичних свобод у вимірах «влада – суспільство – людина» та «людина – моральний закон». Доведено, що в суспільствах тоталітарного та авторитарного типу політичного режиму націленість дій у систему відносин є однонаправленою – від влади через суспільство на людину без обов’язкового зворотного зв’язку. У такій замкненій однофазовій системі політичні свободи не підтверджуються ні правом, ні моральними принципами, а отже, те, що ми називаємо політичними свободами, визначається принципом самореалізації суб’єктів влади, чим, власне, нівелюється сама сутність свобод людини і зокрема її політичний зміст. За таких умов визначальний чинник, ядро політичних свобод – цінності в суспільстві стають лише декларативними, сутність яких визначають інтереси лише суб’єктів політичної влади, а отже, маємо справу з деформованою системою цінностей, прерогативою котрих є влада, статус, ідеологія, підпорядкування, непримиримість [4, с. 78-80].

У системах розімкнутого характеру (демократичний політичний режим) система політичних свобод починає реалізуватися з низових ланок, починаючи від людини, як ініціатива, підґрунтям якої стають інтереси, поєднані з моральними принципами та покликаннями, що знаходить адекватність відображення зворотних дій на рівні суспільства, політичних інститутів та системи влади. Саме за таких умов ядро політичних свобод – цінності – не стають відчуженими та не мають формального характеру, адже вони передусім є цінностями, що визначаються принципами моральності. Саме це доводить тезу І. Канта про пріоритети моральних засад діяльності людини в будь-якій сфері, в тому числі політичній, та переводить цю ідею, яка була на той час лише гіпотезою, у площину реальної практики. Отже, політичні свободи в такому варіанті не даруються згори, а стають свого роду самопроголошеними (самоініційо-ваними) з боку людини – як реальна «свобода для». Дійсними підставами такої свободи стає моральний принцип як підґрунтя дій з боку людини та право як підґрунтя дій з боку суспільства та держави [6, с. 76-80].

Досліджуючи історичні особливості становлення політичних свобод у різних їх цивілізаційних означеннях, виведено антропологічні принципи здійснення політичних свобод на рівнях відносин «людина – держава», «людина – громада». В системі «людина – держава» політичні свободи здійснюються опосередковано через феномен права, інститути, тоді як в системі відносин «людина – громада» – безпосередньо як обмін інтересів, форм та способів діяльності. Варто зазначити, що політичні свободи не втрачають свого реального змісту в системі громадянських відносин, вони лише отримують, як зазначав Гегель, інший вияв, репрезентуючи себе як свободи корпоративних інтересів. Отже, механічне розведення свобод на виключно політичні та виключно громадянські, як нерідко можна зустріти в сучасній політичній науці, є некоректним, адже їх співвідношення та взаємозв’язок є діалектичним, коли одне доповнює та визначає інше. Ядром такого діалектичного взаємозв’язку та поєднання.

Дослідження особливостей узаємодетермінованості антропологічних та інституційних форм політичних свобод, визначення їх історично домінантних ролей дало змогу запропонувати авторську систему означення засобів, механізмів та технологій утвердження і здійснення політичних свобод у різних історичних формах державності/бездержавності в українському націогенезі. Саме це дало змогу виокремити та структурувати історичні форми політичних свобод, де може домінувати антропологічний чи інституційний виміри. Саме на таких засадах уперше у вітчизняній політології досліджена діалектика та історичні форми взаємозалежності антропологічних та інституційних форм політичних свобод [3, с. 95-97].

Так, на першому етапі (княжа доба) домінантною є антропологічна форма в її патріархально-родових означеннях всієї системи не стільки ще політичних свобод, скільки свобод у межах владного диктату та підпорядкування, які носять ознаки міфологічної системи світогляду.

На другому етапі, як доведено в дослідженні, політичні свободи здійснюються в межах своєрідної історичної форми імітації домінування політичних інститутів, як лише виконання їх певної рольової функції. Таким етапом в історії формування української державності та форм здійснення політичних свобод, на переконання автора, є етап козаччини.

На противагу такому стану репрезентує себе третій етап, який знову, але на новій якісній основі, звертається до домінації антропологічних принципів у здійсненні політики, а головне в реалізації принципів свободи. Цей, можливо, найбільш значущий для української політичної теорії та практики етап знаменує себе тим, що саме він на новий рівень, за допомогою нових технологій та способів здійснення не лише гіпотетично окреслює, а й науково обґрунтовує та практично реалізує ідею першості нації (суб’єктності) в розв’язанні проблем формування самостійної незалежної української держави (М.Грушевський, М.Костомаров та ін.), формує ідею нового ціннісного значення місця і ролі людини в духовному та практичному житті, в тому числі політичному (Г.Сковорода, Т.Шевченко, Б.Кістяківський, П.Юркевич та ін.), а також у визначенні принципу гуманізму як основного у формуванні політичних, культурницьких ідей та системи політичної практики, а особливо владних відносин (М.Драгоманов та ін.).

Четвертим етапом є етап домінування інституційних визначень політичних свобод (кінець ХІХ – перша половина ХХ ст.), в основі якого передусім покладена ідея формування структури політичної системи, елементи якої були б реальними суб’єктами формування нової держави, влади, відносин.

П’ятим етапом є етап синтезування антропологічних та інституційних принципів визначення та практичної реалізації політичної свободи. Цей новий етап започаткував період формування дійсно незалежної української держави, відлік якої починається від Дня проголошення незалежності у 1991 р. Важливим на цьому етапі стає те, що тут немає надмірного домінування, як у попередніх чотирьох, якоїсь однієї з опцій – інституційної чи антропологічної.

Вважаємо, що в розумному порядку діалектично врівноваженими є значущість та дієвість кожної з цих характеристик. На основі цього по-новому визначено особливості вияву політичних свобод на особистісному та колективно (кооперовано) інституційному рівнях, на котрих вона може визначатися у такий спосіб: на індивідуальному рівні – як мета, необхідна умова повноцінності самоздійснення особи, на інституційному рівні – як засіб, за допомогою якого людина може реалізувати себе як мету [7, с. 30-32].

Досліджуючи історичні особливості та форми становлення політичних свобод, а також принципи історичного домінування антропологічних чи інституційних системовизначальних її основ, доведено, що на різних етапах формування політичної системи по-різному поєднані між собою політичні та громадянські свободи. На перших трьох етапах, які ми визначили вище, вони є синкретично поєднаними, тобто нерозчленованими, тоді як четвертий та п’ятий етапи можна кваліфікувати як етапи подвійного структурування системи політичних свобод і громадянських. Першим рівнем такого структурвання є автономізація (але в її діалектичному розумінні, як артикулуює Гегель у «Філософії права») громадянських та політичних свобод. Друга форма структурування – це структурування в середині самої системи політичних свобод (за соціальними ознаками, інституційними, владними та ін.) та в структурі системи громадянських свобод (корпоративні свободи, індивідальні та ін.) [2, с. 85].

На основі дослідження динаміки та принципів історичного формування політичних і громадянських свобод встановлено, що синтезуючою основою антропологічних та інституційних форм здійснення політичних свобод є система владних відносин. Але таку функцію, як доведено автором, може виконувати лише влада демократичного типу, в якій політичні інститути в усьому їх розмаїтті виконують лише одну функцію – завжди виступати засобом для здійснення індивідуальних свобод на їх різних рівнях: національному, соціальному, культурному, ідеологічному, економічному, а головним чином – політичному. Разом з тим дослідження історії української державності і політичних свобод та порівняльний аналіз формування принципів політичної свободи в розвитку різних цивілізаційних та історичних типах держав дало змогу дійти висновку, що вищезазначений тип синтезування на рівні влади не здійснюється за рахунок недемократичного типу правління, коли деформованою є основа суспільних відносин, тобто політичні інститути та інституції, самі відносини стають метою, а людина перетворюється на другорядний засіб їх формування. За такої умови деформованою стає і сама система цінностей, яка на перше місце може винести такі феномени, як держава, влада, соціальні інститути тощо, а людина з її духовними діяльнісно-перетворюючими началами стає залишковою, тобто завершує такий ряд, залишаючись малозначущою [9, с. 164].


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Схожі:

Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconУ нашій пам’яті вони назавжди залишились Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні Прапор України, надписи «Герої не вмирають»
Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні (Прапор України, надписи «Герої не вмирають», «Сам не знаю, де погину…», список прізвищ...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconКнига пам`яті 70-м роковинам страхітливого голодомору 1932-1933 років, пам`яті невинно
Ч-75 Чорна тінь голодомору 1932—1933 років над Тернопіллям: Книга пам`яті / Вступ ст.; упоряд.: Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович, Р....
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconУрок «Кантата пам’яті»
Музично-літературний урок «Кантата пам’яті» до 175 річчя від дня народження М. Лисенка для 5-7 класів
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconМузично-меморіальний музей Соломії Крушельницької у Львові Матеріальні пам’ятки музичної культури України: аспекти дослідження, збереження І популяризації Матеріали Наукових читань до Дня пам’яті Соломії Крушельницької, Львів
Матеріальні пам’ятки музичної культури України: аспекти дослідження, збереження І популяризації : Матеріали Наукових читань до Дня...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconУрок пам'яті В. А. Чабаненка «Про сина вірного шумить Великий Луг»
Чабаненка українського мовознавця, лексикографа, фольклориста, доктора філологічних наук, професора, заслуженого діяча науки І техніки...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconРекомендаційний пізнавально-довідковий матеріал, присвячений Дню пам’яті Героїв Небесної Сотні
Указ №69/2015 «Про вшанування подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні»
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconВони назавжди залишились у нашій пам’яті
Мета: вшанувати пам'ять героїв Небесної сотні, прищеплювати любов до Батьківщини, виховати патріотичну свідомість, розвивати бажання...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconРозпорядження обласної державної адміністрації Про проведення у Чернівецькій області заходів у зв’язку з Днем пам’яті жертв голодоморів
...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconНаказ №18 м. Олександрія Про вшанування пам’яті Івана Яковича Франка
Кіровоградської обласної державної адміністрації від 12. 01. 2016 року №6 «Про вшанування пам’яті Івана Франка у навчальних закладах...
Гон М. М. Голодомор, голокост І пораймос у політиці пам’яті україни iconСценарій мітингу пам’яті «Велика Перемога»
Сценарій мітингу пам’яті «Велика Перемога», присвяченого 65 річчю Перемоги у роки Великої Вітчизняної війни


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка