Гортензія Шевчук чорна та чорняни село Чорна



Сторінка1/4
Дата конвертації22.04.2017
Розмір0.72 Mb.
  1   2   3   4


Гортензія Шевчук


ЧОРНА ТА ЧОРНЯНИ



Село Чорна

2008




Чорна моя мила - село надзбручанське.

Я лину до тебе:
Чи стрінеш мене?
Чорна моя мила,
Село чарівне.
Я пташка без тебе
З підбитим крилом,
Що здалеку тужить
За рідним гніздом.
Чорна моя мила -
Збруча краплина,
Даруєш мені ти
Найкращу хвилину.
Коли я обтрушую


Куряву з ніг.
Бо хата біленька


Біліє, як сніг.
Люблю земляків -
Односельців своїх,
Із ними пізнала
Немало я віх
Бо ж Богу молюся:
Воздай, осіни,
Щоб злії вітри
Не торкнулись Чорни!


М.І.Збінська (Будзінська)

1




Старовинне село Чорна розташувалось в районі Подільських товтр, у ЗО верстах від Кам'янця-Подільського. Перші поселенці осіли тут на берегах річки Батіг та Тібр. Тут виявлено знаряддя праці доби пізнього палеоліту (40 тис. років тому), скребла, різці ножі виготовлені з високоякісного кремню та кварциту. На території сучасного села зафіксовані пам'ятки Трипільської культури, уламки керамічного посуду, кістяні проколки. У великій кількості на території села збереглися кам'яні знаряддя праці. Не виключено, що територія села була заселена в епоху бронзи (період скіфський) і в період Черняхівської культури (2-5 ст. н. є.). Всі ці речові докази зберігалися у колишньому музеї.

У 1199 році вся територія нашого краю увійшла до Галицько- Волинського князівства, але про життя людей села в цей час немає жодних відомостей.

Про страшні події пов'язані з монголо-татарським нашестям розповідає народна легенда. Колись на місці села Чорна було велике місто, яке називалось Чорноокнинь. Татаро-монголи вщент знищили його, а уцілілі люди поселилися у мочаристій долині і назвали Чорна Вікнина. Уперше село згадується в 1851 році дослідником Ю. Сіцінським.

Отже, чи знаєте ви від чого пішла назва нашого села? колись воно знаходилось між ставками і селом Слобідкою-Смотрицькою. Тут за переказами стояло давньоруське місто Чорноокнин. В лихі часи, коли на села нападало монголо-татарське військо, городяни, що вціліли, покинули зруйновані житла і оселилися на новому місці, яке найменували -Чермна Хуста. Поступово ця назва змінилася на Чермний, Чорний, Чорна.

В письмових документах Чермна Хуста згадується близько 1494 року, що належала до Смотрицького замку. Незабаром татари знову розорили його. В 1534 р. польський король Сигізмунд II Август пожалував шляхтичеві Якову Отецькому 90 гривень для нового залюднення спустошених осель. І Чорна поступово відбудувалася. Чому ж все таки Чорна? А тому, що де проходили вороги — там залишалися одні згарища, а кругом все, що залишалося було чорним. Від цього і пішла назва Чорноокнина. Татари жорстоко поводилися з нашими предками, одних забирали в полон, закувавши в кайдани, інших убивали, спаливши все навкруги, сум, горе, згарища стояли навкруги.

Скрізь виднілися обвуглені, почорнілі, розвалені хати. Тому,



2




мабуть, і назвали наші предки своє нове село Чорноокнина. А жінки, які чудом уціліли, носили на голові чорні хустки. Відтоді з'явилася нова назва села Чермна Хуста - тобто хустка - хустка жалю, скорботи за рідними, хустка, яку носили ті, хто втрачав своїх рідних.

Не змогли люди жити на цьому сумному місці, бо все нагадувало про ту велику втрату рідних і близьких людей, над якими поглумилися татари. Пішли люди на південь, туди де зараз знаходиться наше село. Розпочали будувати хати, господарські будівлі. І назвали предки село Чорною - це в честь старого поселення, що уособлює у собі „Чорний", „Чорноокнина", „Чермна Хуста". Уособлює в собі те село, у якому ми живемо сьогодні.

Звичайно воно будувалося поступово, певними ділянками - вулицями. Першою була забудована „Гора". Це найвища частина нашого села. Це найвища частина ,з якої давно люди могли бачити всі близькі села і навіть велике місто - Кам'янець-Подільський.

Метребівка" - кажуть, що на цій вулиці жив дяк Митро. Пізніше, вулицю, де жив дяк, назвали Метребівкою.

Садова" - це вулиця, яка знаходиться біля саду. Сад давно посадив пан, його дружина Еліза Бронштейн наказала побудувати будинок. Сад назвали панським, а вулицю, що прилягала до нього — Садовою.

Стависок". Багато років тому, земля, де зараз вулиця, була дуже волога, вкрита осокою і мочарами. З часом люди викопали два ставки. Цю частину села стали називати Стависком (від слова „ставки").

Глибока долина". На цій вулиці дуже багато ярів та долин. Мабуть вона тому і так називається. Тут є глибокий рів, на дні якого протікає струмок, обсаджений кучерявими вербами. Кажуть, що ця територія заселена останньою, бо цьому заважали яри і долини.

Кінець". Біля лісу є джерельце, де закінчується вулиця. Люди тут поселилися давно, по оба боки цієї річки все далі від села і ближче до лісу. Звідси і виникла назва вулиці Кінець. Людей, що тут проживали називали і називають зараз „кінчанами", бо жили на кінці села.

Недавно з'явилася ще одна нова вулиця. їй небагато років, її назвали „Юрківці". А назвали її тому так, що першими тут поселилися Гриць та Дмитро Слободяни, вуличне прізвисько яких було „юрки", (слово „юрок" означає паличку якою зав'язували снопи жита чи пшениці).



З




Спогади, перекази, легенди.

Красиве, мальовниче село Чорна, багате садками, а найбільше добрими людьми. При в'їзді в село, з боку села Смотрича, ростуть столітні липи. Як потім ми дізналися, з ними пов'язана красива легенда.

Багато років тому, а може століть, в сиву давнину, вродливий молодий коваль закохався у красиву односельчанку. Вона відповідала йому взаємністю, але батьки дівчини вирішили видати її заміж за старого багатого чоловіка. Не зміг стерпіти цього молодий хлопець - перестрів молодих, що їхали від шлюбу, убив їх, а потім і себе. Рідні та односельці поховали їх в одній могилі, зверху поставили кам'яну плиту і на згадку про цю трагедію посадили три липи. В липні 1950 р. грім розколов останню липу. З давніх-давен це місце стало священним. До лип проводжали новобранців, що йшли в армію, односельців, яких гнали на каторжні роботи в Німеччину, матері зустрічали дітей з далекої дороги, дівчата виглядали своїх суджених, завжди з надією дивлячись у напрямку лип. Коли грім знищив останню липу, через кілька років липи знову посадили на тому самому місці, огородили, і, хоч старих лип не залишилося, але вдячні старожили продовжують згадувати цю легенду, передаючи її з уст в уста молодим нащадкам. От і зараз на цьому місці красується молода крислата липа, а під нею стоїть пам'ятний камінь, щоб легенда була вічною.

А ось іще одна легенда про три липи/

Було це дуже давно. В нашому селі Чорна жила дівчина незвичайної вроди. Багато хлопців сваталось до неї. Але не хотіла вона виходити заміж ні за одного з них. Та ось прийшло до неї два красені - хлопці. Ставні, стрункі, високі та сильні. Запропонували вийти за одного з них заміж. Захвилювалась дівчина. Обидва їй сподобались, але кому надати перевагу? Що сказати хлопцям? Подумавши, вона промовила: "Приходьте завтра в полудень до мене, я виберу одного із вас."

З хвилюванням чекали хлопці, коли настане довгожданий ранок.

Коли сонце ввійшло в зеніт прийшли хлопці до дівчини, і сказала вона хлопцям: "Вийдемо за село на великий шлях. Я стану на горбі, а ви будете бігти із села навипередки. Хто добіжить швидше — за того вийду заміж". Як сказала — так і зробила.

4




Припікає сонце, не чути вітру. Навколо тиша. Стали юнаки, перехрестились і побігли наввипередки. Ручаями збігав піт, пилюка застеляла очі, а хлопці ні на крок не відставали один від одного, вже й дівчину побачили. Але не витримали юначі серця напруги. Розірвалися від перевтоми та хвилювання.

Підбігла дівчина до обох, а вони - мертві. Сама з горя померла.

Посадили люди край дороги три липи - на згадку про юнаків та дівчину. Росли липи та виросли високі, широколисті. Хто йде, зупиниться, перепочине під кроною, згадає історію трьох закоханих.

Липи стали символом прощання з селом. До лип проводжали люди солдатів в армію. Ці липи були стратегічного значення на військових картах.

... Багато часу минуло з тих пір. Лип не стало. А недавно люди побачили посаджену липу на місці колишніх. її посадила жителька села Антонівка Довгань Ліда Миколаївна.

Спасибі. Нехай росте, шумить, радує серця двох сіл Чорна та Антонівка, хай зберігається пам'ять про закоханих, хай люди ніколи не забувають легенду свого краю. Ось такі легенди про ті три липи.

У 1494 році Чермна Хуста увійшла до Смотрицького замку і була спустошена повністю. Назву ж село дістало від темнуватого забарвлення гір. Замок же цей належав литовському князю Ольгерду.

Князь Ольгерд, визволивши Поділля від татар, частину війська свого залишив на Поділлі, над військом поставив синів своїх - князів Новгородських Коріатовичів (дітей свого рідного брата - Коріата Олександра, Костянтина, Юрія і Федора) і всі краї з Поділлям



5



доручив їм і дав в „панування", а сам повернувся до Литви. Коріатовичам приписують заснування Кам'янця-Подільського та спорудження замків у Смотричі, Бакоті та Меджибожі. Один за другим помирають брати: Юрія отруїли в Молдавському князівстві, Олександр загинув в бою з татарами, згодом помер і Костянтин, а землі на довгий час переходять до одного з наймогутніших феодалів Спитка. В серпні 1399 року Спитко загинув. Його вдова відпродала Поділля королю Ягайлу. Згодом з 1404 і по 1411 pp. Поділля опинилося під владою польського короля. А Чермна Хуста переходить з одних рук в інші. Є відомості, що приблизно в 1479 році вона належить кам'янецькому старості Одровонжі, якого називали „генералом Подільської землі".

Починаючи з середини XVI століття цю посаду займали виключно представники роду Потоцьких.

В 1514 році король Сигізмунд передав замок (Чорна) Якову Отецькому, щоб він заселив цей замок, виділивши суму грошей, Осецький з королівського дозволу передав цей замок дружині Ганні. Ганна вийшла заміж вдруге за Матвія Радецького, до якого і перейшли всі записи. Причому король в 1528 році з'єднав ці записи на одну суму в 319 гривень. При Радецькому Чорна була уже заселеним селом.

Потім Чорна переходить до Срочинського.

В 1565 році в селі нараховувалось 2 плуги оброблюваної землі, за які треба було платити податок, а в 1576-1589 pp. в Чорні вже було 8 плугів.

В XVII столітті Чорна являла собою „державу", причому орендатор іменувався вікнинським старостою (Олександр Кицький і його син Іван Кицький).

В 1793 році Чорна поступила в казну і в 1803 році імператор Олександр І дав цей маєток графу Андрію Григоровичу Розенбергу, тодішньому генерал-губернатору південних провінцій на 50 років без сплати оренди. В цей час в Чорні нараховувалось 438 селян чоловічої статі.

Андрій Григорович Розенберг - досить видатна і колоритна постать в історії. Генерал від інфантерії, кавалер орденів Іоанна Єрусалимського та Андрія Первозванного, учасник італійського та швейцарського походів Олександра Суворова, з яким вони багато років за життя йшли пліч-о-пліч.

Андрій Григорович Розенберг народився в 1739 році в родині

6




дрібного поміщика. Завдяки своїм здібностям досить швидко просувався по службі - був головним суддею в конторі будівництва Балтійського флоту згодом опинився при імператорському дворі.

В 1769 році Катерина II посилає його з таємним дорученням в Італію до графа Орлова, де Розенберг бере участь у битві з турками, де проявив хоробрість та здібності при знищенні турецького флоту на Чесмі, відзначився при облозі фортеці Модена. В 1780 році Розенберг отримав звання генерал-лейтенанта та стає Смоленським губернатором і шефом Московського полку. Так звела його доля із Суворовим.

За блискуче проведену операцію 17 квітня 1799 року (здобуття міста Мілана та взяття в полон французького загону на чолі з командуючим Серюр'є) Олександр Суворов перед строєм оголосив йому подяку, водночас поклопотався перед імператорським двором про присвоєння Розенбергу генерала від інфантерії з одночасним врученням йому ордена Іоанна Єрусалимського. Височайше повеління з Петербургу не забарилося відтепер Розенберг, як і сам Суворов, став „його високопревосходительством" другою особою в російській імперії. Розенберг стає головнокомандуючим російськими військами.

Після успішного завершення італійського походу імператор відкликав Суворова в Росію. Та перш ніж поїхати, Суворов перед військами урочисто передав Розенбергу командування армією. Після закінчення церемонії передачі, Розенберг звернувся до Олександра Васильовича з особистим проханням — дати дозвіл на одруження. Згідно із існуючими тоді правилами, військовослужбовцю такий дозвіл обов'язково повинен був дати вищестоящий начальник.

Суворов, почувши таке прохання, з властивою йому іронією лише замахав руками: „Одружитися? Помилуй Вас Боже, батечку!" Як не дивно, Розенберг, заслужений і бувалий у різних перипетіях генерал, тепер практично уже командуючий усіма російськими військами, прийняв іронію Суворова, як офіційну відмову і до кінця своїх днів так і не одружився.

8 червня 1810 року Павло 1 призначає Розенберга губернатором Кам'янець-Подільського та шефом Володимирського мушкетного полку. За заслуги перед Батьківщиною імператор дарує йому село Чорну. Тут і пройшли його останні роки. Через 3 роки новий імператор Олександр II направляє генерала в Херсонську губернію, однак невдовзі за станом здоров'я Розенберг іде у відставку, та



7




повертається в Чорну. Саме у цьому подільському селі пройшли останні дні генерала.

Він помер 23 вересня 1814 року. Перед смертю він написав заповіт, у якому просив поховати його на сільському цвинтарі, щоб він лежав посеред людей, яких знав, любив і багатьом за життя допомагав. Біля старої Чорнянської церкви було три могили. Тут лежали генерал від інфантерії, кавалерії і артилерії Андрій Григорович Розенберг. Статський радник Василь Григорович Розенберг (помер 25 вересня 1818 року) та дружина останнього.

В останній час перед Великою Жовтневою революцією поміщицьким маєтком володіла Аделаїда Петрівна Бронштейн.

До Жовтневої революції в селі була церковнопарафіяльна школа, в якій навчалося 40 учнів. В школі працював один вчитель. Революційну діяльність до 1917 року проводив громадянин Чорної Синявський Михайло, який завозив в село революційні листівки Кам'янець-Подільської групи РСДРП і розповсюджував їх серед жителів села.

Австро-німецькі загарбники встановили кривавий терор. В умовах жорстокого терору влітку 1918 року була створена Смотрицька підпільна більшовицька група, керівником якої був перший комуніст села, особисто знайомий з В. І. Леніним, громадянин села Чорної Михайло Топольницький. Ця група поширювала революційні листівки, збирала зброю і готувала населення до збройної боротьби проти гетьманщини і окупантів в навколишніх селах Смотрича і зокрема в Чорні. 10 вересня 1918 року на зборах підпільної групи був створений ревком із 3 чоловік.

Архивная справка



1906 год

Дело канцелярии № 368 подольского губернатора об аресте сына священника Янушевского Димитрия Леонтьевича, за то что написал приговор на имя члена Государственной Думы, с требованием амнистии, отмены смертной казни, отобрании земли в помещиков в пользу крестьян и учредительного собрания (отделение секретное по Каменецкому уезду)

Начальник Подольского губернского жандармского управления сообщает, что 3 июля на собрании сходки Цыковской волости явился сын священника с. Черной Димитрий Леонтьевич Янушевский, где говорил крестьянам речи, читал брошюры, а затем предложил

8




подписать крестьянам составленный им, Янушевским, приговор следующего содержания: «В город Санкт-Петербург члену Государственной Думы Заболотному. Все крестьяне Цыковской волости Каменецкого уезда Подольской губернии посылают Государственной Думе приветствие, требуют амнистии, отпущение всех земель в пользу крестьян и учредительного собрания » Но этот акт подписан крестьянами не был.

Янушевский также говорил, что крестьяне просят помощи у Государственной Думы помочь отобрать от помещиков земли. Для прекращения революционной дальнейшей агитации Д. Л. Янушевского заключили в Каменецком тюремном замке на 2 недели

24 июля 1906 г. в 7 часов утра Подпись: Блинов

Из Каменец-Подольского архива



После 3 дней Каменецким исправником 25 июля 1906 года сына священника Д. Л. Янушевского содержать под арестом при Каменецкой тюрьме под арестом в течении одного месяца.

Вице губернатор (подпись)

Затем последовал секретный рапорт.



После административного расследования о вредной революционной агитационной деятельности сына священника с. Черной Каменец-Подольського уезда. Димитрия Леонтьевича Янушевского уездный исправник ходотайствует об удалении из пределов Подольской губернии Янушевского как весьма вредного и опасного агитатора-революционера, к деятельности которого следует отнести возникшие в текущем году крестьянские забастовки.

Уездный исправник (подпись)

Затем поступило прошение Киевского, Подольского и Волынского губернатора возвратить всю переписку для направления таковой на основании 206 ст. к министру внутренних дел.



Генерал губернатор (подпись) Канцелярия Арестантски

секретно

9




Киевский, Подолъский-Волынский генерал губернатор Каменец-
Подольському губернатору. К директору Департамента полиции
Делопроизводство Зубовский 18


августа 1906 г.

телеграмма от 17 августа дело 469 № 9832
уведомил канцелярию генерального губернатора, г. Киев, что про
длину срока ареста сына священника с. Черной Янушевского
разрешение


Начальник Каменец-Подольской тюрьмы

10100 21 августа 1906 г. Подпись



Затем последовала следующая переписка.

(Из архивных документов)



Господину Подольскому губернатору (секретно)

Прокурор

Каменец-Подольского Окружного суда августа 25 года 1906№ 2725 г. Каменец-Подольский

За № 10097 Ваше Превосходительство уведомили меня, что срок охранного ареста Д. Л. Янушевекого продлен министром внутренних дел до окончания о нем дела. Между тем о Янушевском имеется только дело по Винницкому уезду (129 статья уголовного уложения) возникшее в январе месяце сего года о переписке, о действиях его по району Цыковской волости ко мне не поступали, я получил только копии охранных постановлений и заседаний по распоряжению господина Прокурора Палаты, собрав только сведения, что именно говорил Янушевский на волостном в Цыкове 3 июня.

В этом последнем отношении у меня имеется только прилагаемые копии сообщений начальнику жандармского управления, которые в виду решений уголовного дела Кодекса Департамента Правительствующего Синода 1905 года за № 2 и 3 не предоставляет достаточных оснований для распоряжений о производстве

10




формального дознания. По-этому прошу покорнейше уведомить меня какое именно дело Янушевского имеете в виду означенное выше сообщение.

Прокурор суда: Секретарь: подписи

Затем Янушевский подает прошение на имя Подольского губернатора от политического заключенного просит указать по какому он делу проходит: политическом (судебном) или административном.



Арестантски - секретно

Киевское - Подольское - Волынское генерал-губернаторство, город Подольской губернии сентябрь 13 дня 1906 года № 10952

(архивные данные )

По рассмотрению особым сообщением образованой согласно ст. 34 положения об государственной охране обстоятельств дела о содержании под стражей в Каменецком замке сына священника Д. Л. Янушевекого обвиняемого во вредной политической деятельности и пропаганде.

Господин Министр внутренних дел 29 августа 1906 года постановил: в виду привлечения Янушевекого к дознанию по обвинению по ст. 129 Уголовного уложения дело о нем по ст. 34 прекратить.

Генерал-губернатор

Савин.

Но его не освободили потому что кроме административного дела он обвинялся еще по 1 пункту 2 п 129 статьи. Затем 2 сентября 1906 г. он был препровожден в канцелярию Господина Подолького Губернатора (архивный документ)



Канцелярия Киевского,

Подольского - Волынского

генерал - губернаторства

23 августа 1906 г.

10032



Делопроизводство Янушевского передано начальником края, 9 сего августа за № 9559 Министром Внутренних дел с заключением

11




о высылке Янушевского в отдаленные места.

Делопроизводитель Подпись

Немало важная личность жителя с. Черна Топольницкого Михаила Ивановича. Всё что Вы здесь прочитаете сдалано из записей архивных документов хранящихся в Каменце-Подольском. Здесь же и хранится книга «Подолия». Это историческое описание, издано министерством внутренних дел Н. Н. Батюшковым из Санкт- Петербурга в 1891 году.

НКВД СССР

Центральный государственный военно-морской архив.

Ленинград, ул. Халтурина,

Д-36

На в №070 29 октября 1939 г.



От 22. XI. 39 г. № 982

Архивная справка



Из копии резолюции Военно-морского суда Кронштатского порта от 29 мая 1907 года видно, что матрос II от. 6 флотского экипажа Михаил Иванович Топольницкий был признан виновным в том, что 17 января 1907 г. Будучи задержан капитаном Кронштатской крепости артиллерии Осиповым за произведенный им беспорядок и получив от названного офицера приказание следовать за ним, он этого приказания умышленно не исполнил, и бросился бежать в сторону, с целью скрыться, но был задержан, встретившись с городовым Филюшкиным. И второе, что тогда же будучи отведен в пятый батальон, позволил себе ругаться в присутствии штабс-капитана Осипова матерными словами, не обращаясь ни к кому лично. Военно-морской суд приговорил матроса 2 статьи М. И. Топольницкого отдать в дисциплинарный батальон на 2 года с потерей некоторых особенных лично и по состоянию присвоенных или служебно приобретенных прав и преимуществ с переводом в разряд оштрафованных, без освобождения, на время содержания в батальоне от телесных наказаниях.

Настоящая справка наведена по материалам Государственного архивного фонда РСФСР хранящимся в центральном государственном военно-морском архиве. Фонд № 407, дело № 1907,

12



лист 110. Зав. отделом Петров Зам. начальника Клубков

Из записи самого Топольницкого М. И.: служил матросом Балтийского флота начиная с 1905 г. Начал политическую работу в городе Либаве. Судьба меня свела с умными людьми того времени и я вступил в члены социал-революционной партии и сделался деятельным работником. В то время (1905 г.) было восстание матросов в Либаве на крейсере «Аврора» и крейсере «Память Азова», где я служил и вместе с товарищами, поднял восстание, за что был предательски выдан вместе с другими товарищами и осужден на два года дисциплинарного батальона. Из Либавы меня перевели в Архангельский дисциплинарный батальон-экипаж. Жизнь была невыносимой, но несмотря на эти притеснения начальства, я сумел и там установить связь при живом участии членов нашей партии.

Биография составлена в Москве в ЦК после обмена на ксендзов в 1925 г. 22X1

Гражданин с. Черна Смотричского района Каменецкой округи Михаил Иванович Топольницкий. Проживал в доме бывшего нетрудового, своего дома не имел. Семья из 6 душ из которых 4 детей. Старшая дочь 14 лет калека на ногу и дочь Зина 3-х лет совершенно больная.

Имущественное положение состоит из посевной земли 2 десят. и усадебной - 1 десят. Из коих десятина полевой земли наделена в 1918 г. и десятина усадебной земли наделена в 1922 г. из бывших не трудовых земель.

Прохождение моей жизни следующее:

До 7 лет жил у своих родителей, был очень бедным. Начал себя помнить с 7 лет, так как в те годы отец определил меня на службу до бывшего местного помещика пасть скот, где я и пробыл около 13 лет, до возраста 21 года и отсюда был взят на военную службу, где и началась моя политическая деятельность. В скором времени нас опять выдали и мы были захвачены на одном собрании, протокол собрания и ещё некоторые документы не удалось уничтожить. Но не имея против меня достаточных документов судом, ко мне было применено телесное наказание: 100 резок и удвоенный надзор за мной, так что моя деятельность абсолютно была парализована, связь с остальными членами партии уже была невозможна и крайне опасна.

13




В 1909 г. я отбыл наказание, а также и военную службу, я возвратился на родину. На родине познакомился с некоторыми политическими работниками и мне поручили разносить брошюры и агитировать. Брошюры я брал в селе Макарове Ново-Ушицкого уезда у Варфоломеева. Под влиянием патриотизма и видя бедствия народа, я не мог удержаться от агитации даже открыто, за что был преследован полицией. В царскому городскому каналу было поручено тайно следить за мною, это он и исполнил. Ему удалось захватить меня с брошюрами, но я нанес ему побои и скрылся. Но где было скрываться, когда везде были шпионы и предатели. В апреле месяце 1911 года меня арестовали и обвинили в подпольной работе, но в связи с тем, что на меня не было достаточно материала, я судим только за нанесение побоев городовому. И 24 июля 1911 года окружной суд приговорил меня на два года тюрьмы. В 1914 году меня мобилизовали и отправили в Севастополь, как политически неблагонадежного, в матросах не оставили, а отправили в 7 пехотный, Грожевский пехотный полк. Со мной были книги, брошюры. В полку я прослужил 13 дней, и стал вести агитацию, раздавать брошюры. За что в скором времени был арестован. Я открыто наносил порицания и оскорбления царской фамилии. За это меня осудили в Донском суде на 17 лет каторжных работ. Пришлось побывать в Витебской и Орловской тюрьмах. В 1917 году во время Октябрьской революции меня освободили из Брянской тюрьмы и я приехал в Петроград, в общество своих прежних знакомых, товарищей по работе. Из Петрограда меня Комитет солдатских и рабочих депутатов командировал в Севастополь, где я получил направление по своих взглядах, политическим работником с подполковником Зубовым, с которым мы были очень близки, он меня снабдил некоторыми инструкциями и отправил на родину на подпольную работу. На родине я проработал весь 1918 год, а в этом году была Гетьманщина, и за агитацию большевизма, я был пойман в м. Смотриче урядником Котиком, за что получил 50 шомполов, но я из под ареста сбежал. В 1919 году в Каменецком уезде были большевики, ы я был зачислен в морской отряд, оттуда меня направили в город Винницу. Винницкий Ревком назначил меня вместе с другими товарищами на подпольную работу Каменецкому уезду. Главным организатором был тогда Новиков. В октябре месяце меня снова арестовали петлюровцы на железнодорожной станции Каменец. Три дня надо мной ужасно издевались, на четвертую ночь

14




мне удалось бежать. В селе Вербка у своих товарищей Закордонца, Величко, Цыпако я скрывался некоторое время.

В 1920 году вместо Новикова из центра был прислан новый главный организатор Петр Губеш. Я пользовался у него доверием на собрании нашего Ревкома. Я был назначен его заместителем и организатором подпольной работы Каменецкого уезда. В подполье 1920 года со мной работали Закордонец, Белюга, Украинчук, Бесараб, Козарев, Мишен, Горянский, Шатровский, Шиманский, Ружицкий и его жена Табачник.

Заседатели ревкома заместителей Петр Губеш, Машинский и Ружицкий (у последнего была печать и документы) приставили мне полковника Заяшкина. Я решительно протестовал против его приема в наш ревком, но мне пригрозили, что я дескать буду отвечать перед Советской властью, если я не доверяю своих действий полковнику Звягинцеву. Из Каменца-Подольского я поехал в м. Смотрич к товарищу Клюшу ему приказали собрать собрание в Смотричском лесу, где я должен был объяснить, товарищам с которыми мы имели связь. На собрании были родные и фельдфебеля. Собрание состоялось, где предупредили, что через два дня будет последнее собрание в с. Хропотовой Бережанской волости. Того же дня я и Клюш отправились в Каменец к Машинскому за леворвером. В Каменце Машинский и Ружицкий назначили собранием председателем полковника Звясникова, который приехал ко мне в с. Черну, Клюс, Волчок, организатор Бережанской волости и еще несколько товарищей. Звягинцев приехал с извозчиком который назывался нашим соучастником, что подтвердил Звясницев, который служил петлюровским офицером с лошадью.

В последствии я видел извозчика в дефектуре, он был тайным агентом польским. На собрании в Черной полковник Звягинцев настаивал на быстром собрании, а полного собрания в селе Хропотовой, где должны были решить одно наступление против поляков и петлюровцев. После собрания в с. Черной я и Волчок отправшись в Хропотову для подготовки к собранию. Клюс ушел в Смотрич, а полковник Звягинцев отправился в Каменец с условием через 3-4 часа быть в Хропотове. Вечером того же дня в с. Черна приехал извозчик из Звясницевым, но меня дома не было. Жена моя узнала его. Затем жена и брат мой узнали куда я пошел и сказали ему, тогда он прост жену указать ему дорогу, что она и исполнила. Приехав в Хропотову оставил извозчика на краю села, а сама пошла

15




искать меня, я вышел, извозчик передал мне запечатанный конверт и добавил, что с фронта приехали 8 подпольных работников и просят подписать им мандаты для свободной подпольной работы. Я сверил мандаты со своим и подпись Мишанского и полковника Звягинцева были одинаковы. Эти мандаты также видели Волчок и Мишена. Кроме мандатов было еще письмо от Звягинцева, в котором он прост приехать в Лянцкорунь, так как ожидают полковники. Все собрание единогласно и категорически настаивали на моем отъезде в Лянцкорунь и я поехал. В Лянцкоруне меня встретти до 250 человек жандармов с полковником Звясницевым. Последний сейчас же ударт меня револьвером в грудь и стянул с экипажа и вся эта процессия двинулась в комендатуру. Комендант сейчас же назвал меня по моим подпольным фамтиям - Росоловский Хома - и начали бить, я стал лишаться чувств, а когда пришел в себя было уже 8 часов утра другого дня. Руки и ноги закованы. Начался допрос, спрашивали фамтии и называли фамтии, но я абсолютно отказался отвечать. И за каждый отказ меня бти, кончился допрос, меня выводят во двор и я вижу что под забором лежат какие-то трупы, а полковни указывая мне сказал, здесь лежат все такие мерзавцы, как и ты и ударт меня револьвером по затылке. Из Лянцкоруня (я опять лиштся чувств) меня, Мавша, Шереметы и других повезли в Каменец-Подольск в дефунзиву.

В дефензиве ожидали новые побои, как только я ступт на порог дефензивы ватага польских солдат как собаки бростись на меня, стали бить крича: «Убить его собаку, большевика». Я опять потерял сознание, но опмнтся когда был облит водой. Дефензивы надо мной издевались 3 дня, доходто до того, что меня раздевали догола, обматывали мокрым мешком и таким образом бти. Сингалевич указал, что он с польскими солдатами, ездт арестовывать. Ружицкий указал на Колю Зарха, а также сдал все документы и печать. Козаков подробно рассказывал, как устраивал собрание в Кадыевском лесу, указал на всех остальных наших товарищей, Олю и Петра Гудеша, Женю Грудинштейна, Закордонца, Белюгу, Волчка и много других которых он знал. Это его предательство я сам слыхал, так как ему делали допрос в смежной комнате, кроме того он пользовался большими привтегиями у поляков. Меня морти голодом, а он кушал курицу и курт готовые папиросы.

Дефензивы мне грозти говоря, что если сознаюсь , то меня

16




выпустят, а если не сознаюсь - то расстреляют. Ведь они доказывают, что знают меня, но я не сознавался. Много было издевательств надо мною. Самое худое было, когда фитиль привязывали до уха, он тянет, а остальные били нагайками и розгами, а один из них Олевьянов и Колесников били нагайками по губах. Из дефензивы меня перевели в тюрьму, там я видел многих из товарищей и я предупредил их чтоб они от меня отказались. На другой день меня опять вызывают дефензивы и предупредили, что если я не сознаюсь меня расстреляют. Но я категорически отказался, а на другой день меня опять вызывают дефензивы, приехал автомобиль, меня вынесли, так как ходить я уже не мог. С жандармами я приехал в Должокский лес. В лесу меня сняли с машины и заставили выкопать яму, но я не мог тогда. И один из жандармов выкопал яму, не больше как два заступа, меня схватили, свалили на землю и подняли вверх руки и дали по мне один выстрел, но не в меня, а вверх, но я не сознался. Тогда меня опять посадили в автомобиль и повезли в дефензиву. Пришел ксендз и стал меня уговаривать, но я ему ничего не сказал тогда меня свалили на колени, а ксендз приготовился к исповеди, но я оттолкнул его от себя говоря, что я ни в какие ксендзы не верю, тогда меня опять били пока я не лишился чувств. Опомнился только в тюрьме через несколько дней. Перевязанных повязкой нас вывезли в Борщев, потом во Львов, Варшаву, Познань и наконец в Ронку в каторжную тюрьму, где я сидел три месяца в одиночной камере. На пятый месяц меня вывезли в Тирасполь на суд. В Тирасполе мне объявили что перемирье и суда не будет, а как интересованного отправили в Краков. Везли в товарных вагонах, где перед тем были лошади. Мы были одеты в летних костюмах и пришлось лежать на возах. Польский солдат заставил меня и Шихмана фуражками выносить навоз. За малейшую неисправность били. В предместье Кракова «томбак» я был в лагерях 5 месяцев, а всего в Польше - 2 года, кормили ужасно плохо.

Из «дамбы» мы были обменяны на ксендзов и я возвратился в Москву в ЦК, где была составлена подробная автобиография, какую пишу сейчас. Из Москвы я возвратился на Родину, где исполнял следующие возложенные на меня обязанности:

  1. Инструктор Смотричской и Цыковской волости.

  2. Председатель тройки по разверстке Купинской волости.

  3. Заведующий иродо[делением в земотделах.

  4. Служил колхозным уполномоченным культсовхоза по

17



строении инвентаря, грабленых на трудовых хозяйствах.

  1. Сотрудник по устройству каркатных пунктов.

  2. Сотрудник по взятию на учет всех локомобилей
    Городоцкого, Левадского, Вишневчицкого заводов.


  3. Администратор Балынской конюшни.

  4. Голова комнезама Купипской волости.

  5. Начальник Цыковской волости.

За все труды я страшно подорвал свое здоровье и прошу поддержки
с назначением мне пенсии, как для меня, так и моей семье.


22.11.1925г. Подпись:

В ЦК ему назначили на семью 200 рублей. На его имя выдано удостоверение, что он действительно был красным партизаном и имеет право пользоваться всеми льготами и правами бывших партизанов и красногвардейцев.


Каталог: Documenty


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Гортензія Шевчук чорна та чорняни село Чорна iconДипломна робота Українська нація в романі П. Куліша «Чорна рада» Зміст Вступ Розділ Проблематика роману П. Куліша «Чорна рада»
Розділ Яскраві виразники українського національного характеру в романі П. Куліша «Чорна рада»
Гортензія Шевчук чорна та чорняни село Чорна iconУрок розвитку мовленн Письмовий твір-характеристика персонажа роману «Чорна рада»
Тема. Урок розвитку мовленн Письмовий твір-характеристика персонажа роману «Чорна рада»
Гортензія Шевчук чорна та чорняни село Чорна iconТема: “Чорна рада” П. Куліша перший україномовний історичний роман. Історична основа сюжету. Тл: роман, роман хроніка, історичний роман. Мета навчальна
Тема: “Чорна рада” П. Куліша перший україномовний історичний роман. Історична основа сюжету. Тл: роман, роман хроніка, історичний...
Гортензія Шевчук чорна та чорняни село Чорна iconТарас самелюк відпустка людства
Чорна, ніби зконцентрована зимова ніч, хмара квапливо пропливала над тихим пустим містом. Скрізь лише бруд І лякливі тіні, які, схоже,...
Гортензія Шевчук чорна та чорняни село Чорна iconВиховний захід «Полум’я погаслих свічок» Психолог
Відомо, що тільки у чотирнадцятому столітті "чорна смерть"- бубонна чума викосила від чверті до третини населення Китаю, Індії, Європи....
Гортензія Шевчук чорна та чорняни село Чорна iconЧорна Надія Павлівна
Варезе. Після закінчення школи Джанні поступив до семінарії, провчився там три роки І отримав диплом вчителя. У віці сімнадцяти років...
Гортензія Шевчук чорна та чорняни село Чорна iconЗнамениті події історії України
Війська Запорозького. Україна фактично розпалася на дві частини — Правобережну І лівобережну. Остаточний розкол країни закріпила...
Гортензія Шевчук чорна та чорняни село Чорна iconШевчук А. В. Робота з обдарованими учнями на уроках української мови
...
Гортензія Шевчук чорна та чорняни село Чорна iconКнига пам`яті 70-м роковинам страхітливого голодомору 1932-1933 років, пам`яті невинно
Ч-75 Чорна тінь голодомору 1932—1933 років над Тернопіллям: Книга пам`яті / Вступ ст.; упоряд.: Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович, Р....
Гортензія Шевчук чорна та чорняни село Чорна iconКнига про Тараса Шевченка в образах та фактах / В. Шевчук. К.: "Дніпро", 1993. 779 c
Шевчук В. Доля. Книга про Тараса Шевченка в образах та фактах / В. Шевчук. – К.: "Дніпро", 1993. – 779 c


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка