Григір Тютюнник. Цікавий епізод із дитинства письменника. Автобіографічна основа повісті «Климко» Мета

Обладнання: Коваленко Л.Т. Українська література: підруч. для загальноосвіт. навч. закладів. 7 кл./ Л. Т. Коваленко. – К. : Видавничий дім «Освіта», 2016. – 272с.: іл.; портрет Г.Тютюнника, виставка його творів, виставка творів на воєнну тематику, дидактичний матеріал, репродукції картин.

• 
  використання методів естетотерапії: літеротерапія, бібліотерпапія;
  
• 
  репродуктивна бесіда, словникова робота, робота в групах (проектна робота), проблемне запитання, вибіркове читання, прийом «Незакінчене речення», уточнююче запитання, творче завдання (кольористика повісті), робота із текстом, робота у зошитах;
  
• 
  використання ІКТ.
  

• 
  Чи любите ви читати твори на воєнну тему?
  
• 
  Які книги на цю тему ви читали?
  
• 
  Які кінофільми бачили?
  
• 
  Коли розпочалася Друга світова війна?
  
• 
  Яке лихо людям вона принесла?
  
• 
  Що ви можете сказати про воєнні події на Сході України?
  
• 
  Хто найбільше страждає від війни? (Діти.) Чому? (Залишаються сиротами, без домівки, не можуть протистояти злу, позбавлені найпрекрасніших років життя – дитинства.)
  

Пропоную вшанувати пам'ять загиблих у Другій світовій війні та учасників АТО на Сході України хвилиною мовчання.

Моя земля — благословенний край,

Прости, Всевишній, наших ворогів,

В молитві щирій обіймаю світ,

Тема уроку: «Григір Тютюнник. Цікавий епізод із дитинства письменника. Автобіографічна основа повісті «Климко»».

Ознайомимося з цікавими фактами про життя і творчість видатного українського письменника – Григора Тютюнника та його автобіографічною повістю «Климко»; формуватимемо вміння визначати головне, висловлювати власну думку щодо важливих суспільних подій; розвиватимемо вміння проводити паралелі між життям автора та прочитаним твором.

Запис теми уроку в зошити.

ІV. Засвоєння нового навчального матеріалу в процесі виконання практичних завдань.

Портрет письменника.

Літературний побратим і ровесник письменника Б.Олійник так описує портрет Григора: «…вищий середнього зросту, худорлявий. Половецька засмага. Трохи суворі брови, з під-яких зорили карі, аж гарячі очі. Воронове крило чуприни норовливо спадало на чоло…».

Життєвий і творчий шлях письменника.

Робота в групах «Спільний проект».

Клас поділяється на три робочі групи (біографи, літературознавці, любителі творчості). Кожна група отримує завдання (однакове для всіх) та інформаційний пакет.

Народився Григір Тютюнник 5 грудня 1931 року в селі Шалівка на Полтавщині. Батько, Михайло Васильович, «напівмужик, напівінтелігент», як говорив про нього письменник, косив, теслював і нишком готувався до вчительського вузу. Мати полола, в’язала, поливала… Доля приготувала Григору багато випробувань, починаючи з раннього дитинства. Голод тридцять третього не обминув і Тютюнників-Хтудулів, як називали їх в селі: забрав старенького дідуся, а півторарічний хлопчина перестав ходити, говорити, навіть сміятися.

Коли Григору було шість років, заарештували батька. Пам’ятав він, як одного холодного осіннього дня біг за возом, у якому везли безневинного тата. З тих пір Григір його так і не бачив. Батькові суджено було пройти всіма етапами «ворога народу», а в п’ятдесят сьомому році прийшов папірець, у якому сповіщалося, що Михайла Тютюнника реабілітовано посмертно. Усе своє життя письменник з теплотою і ніжністю згадував його: «Я тільки трішки-трішки пам’ятаю тата: вони були великі, і рука в них теж була велика. Вони часто клали ту руку мені на голову, і під нею було тепло й затишно, як під шапкою. Може, тому й зараз, коли я бачу на голівці якогось хлопчика батьківську руку, мені теж хочеться стати маленьким».

З мамою стосунки у хлопчика були непрості. Тому після арешту батька його забрав до себе батьків брат Филимон Васильович, що проживав на Донеччині. Дядько та його дружина, Наталя Іванівна, прийняли Григора як рідну дитину. Вони працювали в школі: дядько — бухгалтер, а тітка — вчитель української мови. Під їх опікою почав майбутній письменник свою освіту. Провчившись два тижні в українському першому класі (тут було лише семеро учнів, через що клас розформували), Григір продовжує навчання у першому російському класі.

Почалася Велика Вітчизняна війна. І знову голод. В автобіографії письменник згадував: «Я їв тоді картопляну зав’язь, жолуді, пробував конину». Дядько з перших днів війни пішов на фронт. А в тітки, крім Григора, було своїх троє дітей, яким вона ледь давала раду. Тому хлопчик вирішив повернутися до свого села, на Полтавщину. «Йшов пішки (війна кругом), маючи за плечима одинадцять років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев’ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик. Ішов рівно два тижні…». Та лихо і тут переслідувало хлопчика. Хату, в якій жили Тютюнники, зруйнувала бомба, і вони опинилися в чужих людей.

Потім було навчання в ремісничому училищі, куди пішов Григір лише тому, що там давали сяку-таку одежину і сімсот грамів глевкого хліба на день. Цей хліб допоміг вижити їм з мамою в сорок сьомому році. Після училища треба було відпрацювати три роки на заводі, але хворий на туберкульоз легенів хлопець повернувся до рідного села. За те, що порушив «закон про три роки», був засуджений на чотири місяці. Коли Григір виходив з колонії, табірний бібліотекар жалкував: «Тебе випускають? Ох, жаль, хороший читач був…». Тепер при кожній нагоді йому згадували, що не лише батько в нього ворог народу, а й він сам «тюряжник». Це тягарем лягло на його зболену душу.

Починав писати Григір Михайлович російською мовою, оскільки понад двадцять років перебував у російськомовному середовищі (проживання в Донбасі, військова служба на флоті, російське відділення Харківського університету). Українською мовою почав писати після смерті свого брата по батькові Григорія Тютюнника — відомого письменника, у якого Григір пройшов першу школу літературного навчання. А коли прочитав словник Грінченка, з українською мовою більше не розлучався.

Майже більша половина написаного Григором Тютюнником — про дітей і для дітей, яких він любив по-особливому. Батьківської любові, якої сам був позбавлений у дитинстві, вистачало і його синам — Михайликові й Василькові, і всім, для кого писав.

Тематика творів Григора Тютюнника охоплює життя в усіх його найрізноманітніших виявах і настроях, таким, яким воно і є насправді. Ми не знайдемо в оповіданнях та повістях митця романтичних героїв, незвичайних подій та історій, уславлених імен, закликів і пафосних дифірамбів. Письменник змальовує звичайні, буденні, життєві ситуації, у яких саме й видно людину, її характер, ставлення до інших і до самого життя. Його герой — один з мільйонів звичайних трудівників, найчастіше селянин. Чим він живе щоденно і якими очима дивиться на світ — добре знав Григір Тютюнник. Його проблеми — це проблеми народу і всього суспільства.

Епоха і письменник.

Григір Тютюнник — митець правдивий, безкомпромісний і сміливий. Зберегти ці позиції художнику слова було нелегко, але Тютюнник зумів залишитися самим собою. Після опублікування чи не кожного нового твору в його бік щедро сипалося каміння «праведної» критики. Дещо з його доробку не друкували зовсім. Однак кожне нове оповідання чи повість продовжує кричати все тією ж гіркою правдою життя, що й попередні. Тепер ми визначаємо: він мав мужність казати в ті задушливі часи те, що нам дозволено тільки нині.

1989 року його творчість була посмертно відзначена Державною премією ім. Т. Г. Шевченка.

Творча спадщина письменника:

• 
  «Вогник далеко в степу»;
  
• 
  «Климко»;
  
• 
  «Лісова сторожка»;
  
• 
  «На згарищі»;
  
• 
  «Зав’язь»;
  
• 
  «Син приїхав»;
  
• 
  «Три зозулі з поклоном»;
  
• 
  «Дивак».
  

Повісті — «Облога», «Климко», «Вогник далеко в степу» — у творчості Григорія Тютюнника посідають особливе місце. Вони продовжують одна одну, відтворюючи певні часові періоди в житті українського народу — початок війни, роки фашистської окупації, повоєнні часи — і водночас розкривають етапи формування цілого покоління, дитинство якого припало на війну, а змужніння — на нелегку відбудову.

• 
  Що таке автобіографічний твір? (Це твір, у якому автор наближається до опису свого реального життя, використовує певні епізоди, що мали місце в його житті).
  
• 
  Які ще твори автобіографічного характеру ви пам’ятаєте? («Мені тринадцятий минало», «І виріс я на чужині…», «Якби ви знали паничі» Т.Шевченка; «Зачарована Десна» О.Довженка; «Гуси-лебеді летять» М.Стельмаха).
  
• 
  Чим відрізняється автобіографічний твір від біографічного?
  
• 
  Що таке повість? (Повість – розповідний художній твір, у якому зображено історію життя однієї людини в зіткненні з долями інших людей. За своїм обсягом, за широтою охоплення життєвих явищ за глибиною їх розкриття повість перебуває між оповіданням та романом).
  

Повість «Климко» переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна застала Г.Тютюнника на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері. Автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті «Климко» йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку і себе з другом. Однак в основі твору — враження від того пам’ятного походу дитини тяжкими дорогами війни. У 70-х рр. побачила світ повість «Климко». За книгу «Климко» у лютому 1980 р. Г.Тютюннику присуджено премію імені Лесі Українки.

Епіграфом до нашого уроку стали слова Григора Тютюнника про ідеал людських чеснот. Поясніть, як ви їх розумієте. (Письменник цінував у людях доброту, самовідданість, милосердя. Ось цей ідеал людської душі пропагував через вчинки своїх героїв).

Опрацювання змісту І розділу повісті Г. Тютюнника «Климко».

Словникова мозаїка:

Евристична бесіда за змістом прочитаного І розділу.

• 
  Визначте в якій частині України відбуваються події твору. Покажіть на карті.
  
• 
  В чому виявилася майстерність Г. Тютюнника-пейзажиста на початку твору?
  
• 
  Що змусило Климка вирушити у подорож до Слов’янська?
  
• 
  Яким ви уявляєте головного героя. Зачитайте опис подорожуючого? («Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»).
  
• 
  В яких умовах жив хлопець-сирота у дядьки Кирила? («…Жили удвох… відколи осиротів…»).
  
• 
  Ким працював дядько Кирило? Зачитайте уривок («…Дядько Кирило був машиністом великого паровоза ФД і ходив на роботу коли як: то вранці, то вдень, то посеред ночі… Повертався він завжди несподівано з залізною скринькою в руці, зморений очима і усміхнений до Климка»).
  
• 
  Що було найбільшою радістю для Климка? Зачитайте уривок. («…Покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,— гарячої та запашної. Про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав «посередньо»).
  
• 
  Що трапилося з дядьком Кирилом, його помічником і кочегаром? Зачитайте про це уривок повісті.(«Він (Климко) побачив тільки, що всі познімали картузи й похилили голови, і закричав, і застукав кулачками в погорблені спини… У тендер, їх вугіллям побило»).
  
• 
  Що, на ваш погляд, відчув Климко, залишившись самотнім? Свої міркування обґрунтуйте.
  

• 
  Завдання: закінчіть речення, зробіть висновок.
  
• 
  Для мене Григір Тютюнник – це…
  

• 
  Що нового ви дізналися про творчий шлях Г.Тютюнника на сьогоднішньому уроці?
  
• 
  Чи можна вважати ідеал письменника його життєвим кредо?
  

• 
   Прочитати ІІ-ІV розділи повісті, с.129-144 (підручник).
  
• 
  Кольористика повісті (творче завдання: відтворити події у творі у кольорі).