Григорій михайлович курас



Сторінка4/6
Дата конвертації29.01.2018
Розмір0.74 Mb.
1   2   3   4   5   6

Яскравою і майже невідомою сторінкою українсько-єврейських взаємин у минулому столітті є дружба і співпраця політика і адвоката Арнольда Марголіна (1877-1956) та “славного українського діяча” (за висловом М.Грушевського) Іллі Шрага (1847-1919).


В свій час нижче підписані автори опублікували статтю про І.Шрага під промовистою назвою „Друг єв­рейського народу". На жаль, тоді ми не мали доступу до надзвичайно важливої книги А. Марголіна „Укра­їна і політика Антанти". В ній автор зазначав, що в єврейських колах Чернігівської губернії ім'я І. Шрага було оточено ореолом праведника та друга єврейського народу. До речі, цю книгу А. Марголін присвя­тив памя'ті М. Е. Мандельштама та І. Л. Шрага. В свою чергу, відомі українські діячі минулого століття вважали А. Марголіна українським державником та великим прияте­лем українського народу.

В житті цих людей було багато спільного, що врешті-решт привело їх один до одного. Арнольд Марґолін народився 4 (17) листопа­да 1877 р. в Києві. Його батько був значним судновласником, мати активно займалася добродійною ді­яльністю і мала великий вплив на сина. Після закінчення гімназії юнак вступив на юридичний фа­культет Київського університету. Закінчивши його, продовжив навчання в Ляйпцігу та Ліоні. Ще в студентські роки Марголін виступав проти утисків євреїв, став активним членом Союзу „За рівноправ'я єв­реїв Росії". Молодий адвокат активно і успішно захищав права євреїв, які постраждали від погромів, що прокотилися по імперії на початку XX ст. Разом з відомими російськи­ми адвокатами він брав участь в захисті М.Бейліса. Його не задовольнив виправдальний вирок, і він шу­кав справжнього вбивцю. За цю ді­яльність був виключений з Палати юристів і змушений виїхати до Пе­тербургу. Там став активно співпрацювати в поміркованій Народно-соціалістичній партії. Революцію 1917 року він сприйняв як можли­вість повернутися до Києва. Вже в еміграції А.Марголін згадував, що з дитинства любив Україну. Розумів мову, звичаї, пісні українців. Його дочка, Любов Марголіна писала, що батько часто брав дітей в подорожі по Дніпру та Десні на пароплавах. На зупинках діти грали­ся і прислуховувались, як батько вів довгі розмови з селянами і ві­зниками по-українськи.

З раннього періоду своєї діяльности А.Марголін був зв'язаннй з українськими дсмократичними ко­лами. Після революційних подій 1905 р. відома його участь, як обо­ронця, в справі молодих україн­ських діячів, серед яких був Андрій Лівицький. Погляди А.Марголіна формувалися під впливом С. Єфремова, А.Саліковського, А.Ніковського та інших відомих україн­ських громадсько-політичних і на­укових діячів. В І917 році А.Марґолін вийшов з партії народних соціялістів та зголосився до партії україн­ських соціялістів-федералістів, яка охоче прийняла його. В своїй книзі споминів А. Марґолін зазначав, що в цій партії був зосереджений увесь цвіт української інтелігенції.

Ілля Шраг народився 23 серпня (ст.ст.) 1847 р. в містечку Седнів на Чернігівщині. Батько його, виходець з Саксонії, був лікарем у маєтку по­міщиків Лизогубів, мати походила з родини дрібнопомісних дворян Колодкевичів. В зв'язку з гімназичним протестом йому довелося складати екзамени екстерном. У 1865 р. по­ступив до Петербурзької медико-хірургічної академії, але вже в 1867 р., перейшов на юридичний факультет університету. Виключений за участь у студентському русі, І.Шраг витра­тив кілька років для здобуття ступе­ня кандидата юридичних наук. Не­зважаючи на те, що професор О.Кістяківський пропонував йому працю на університетський катедрі, молодий юрист повернувся до рідного міста, щоб залишитися тут назавжди. Кар'єра адвоката розвивалася ціл­ком успішно. З часом І.Шраг зажив слави одного з кращих фахівців в Україні. Активний захист покрив­джених і гноблених селян він поєд­нував з земськими та міськими спра­вами. Але головною метою його життя було служіння національному визволенню та культурному відро­дженню України. Напівнімецьке по­ходження аж ніяк не перешкоджало йому з дитинства відчувати себе українцем. З часом І.Шраг стає не тільки центральною постаттю серед чернігівських українців, а й одним з найвидатніших діячів українського національного руху. І.Шраг рішуче виступав проти атисемітської полі­тики влади, гостро засуджував тих, хто провокував і провадив погроми. Авторитетний юрист вдавався до різних заходів захисту єврейського на­селення Чернігівської губернії. Коли спалахнув погром в Чернігові, він ві­діслав дві телеграми голові росій­ського уряду С.Вітте з вимогою втрутитися. Відвідував губернатора, щоб не допускати погромних дій, звинувачував натхненника ніжин­ського погрому проф. М.Лілєєва. Найбільш повно і сміливо викрив по­громну політику уряду, який викормив „истинно русских людей" І.Шраг на засіданнях Державної Думи. Зви­чайно, чорносотенці не могли про­стити йому захист євреїв і погрожу­вали смертю. В автобіографії І.Шраг писав, що зберігає два листи з погро­зами смертю йому і всій його родині.



Отже, не дивно, що ці дві непере­січні постаті познайомилися і стали друзями на все життя. А. Марголін в своїй книзі вказував, що близьк ідружні стосунки з Іллею Шрагом у нього встановились з часів виборів до 1-ої Державної Думи. Автор пи­сав, що вся Чернігівська губернія знала і гаряче любила Шрага, а се­ляни інакше і не називали його, як „батько Шраг". Він відзначав прямо­ту і правдивість Шрага у відстоюван­ні інтересів всіх гноблених. Був за словами А.Марголіна, талановитим оратором, досвідченим адвокатом, незмінним на відповідальних поса­дах в земстві і на міській роботі. З великою теплотою згадував А.Мар­ґолін про людські якості І.Шрага. Особливо відзначав „прекраснодуш­ний" характер, повсякденні стосунки з навколишніми людьми. Суворий до себе, він прощав іншим їхні жит­тєві гріхи і засуджував лише тих, хто зловживав своєю владою на шкоду народові. Ніколи зле не гово­рив про інших, не заздрив. А.Марголін писав, що хата Шрагів славилася гостинністю самого гос­подаря, його дружини і всієї родини. І що цікаво, в цій хаті бували всі - від найближчих друзів до назапекліших політичних противників Шрага. Неодноразово бував в цьому домі і сам А.Марголін. В особистому архі­ві Шрага є кілька листів від А.Марголіна. В них йдеться про різні юридичні справи, але головна увага присвячена передвиборній кампанії, яка розгорталася восени 1917 р, на Чернігівщині. Скажімо, в листі від 23 листопада 1917 р. А. Марґолін по­відомляв, що не може бути в Черні­гові на мітингу, і дуже щкодував, що поїде до Петербургу, не побачившись з Іллєю Людвиговичем та його дружиною Елизаветою Ісааківною. „...Я за останній час звик до того, щоб бачитися і бути з Вами часто", -писав А.Марголін. В листі він обговорював питання співпраці Трудової народно-соціялістичної партії, до якої належав, та партії українських соціялістів-федералістів, одним з чільних членів якої був І.Шраг. Ці­каво, що А.Марґолін радив І.Шрагу виступити в синагозі з невеликою промовою, очевидно, для дієвішої агітації серед єврейського населення. Далі Марголін пояснював, що агіта­ція сіоністів забрала багато безпар­тійних голосів. Як висловлювався А.Марґолін, „сіоністи розікрали зна­чну частину мого посагу". Автор листа запевняв І.Шрага, що в разі його обрання до Установчих Зборів, він буде вважати себе не тільки представником трудовиків, а на­скільки це буде можливим захища­тиме також інтереси українських соціялістів-федералістів. Газета „Чер­нігівський край" від 13 жовтня 1917 р. вмістила список кандидатів до Установчих Зборів від блоку партій трудовиків і українських соціялістів-федералістів. І перші місця там за­ймали І. Шраг та А. Марґолін. В лис­ті від 3 січня І918 р. А. Марголін по­яснював причини поразки бльоку партій і проникливо змальовував по­дальші перспективи. Він вважав, що в тодішньому вигляді Установчі Збо­ри за своїм складом значно слабші в моральному відношенні і розумовому авторитеті, ніж 1-ша Державна Дума. Із задоволенням згадував дні, які провів в родині Шрага. Ще в одно­му недатованому листі А.Марголін писав про „отдохновєніє", яке знайшов в домі Шрага і яке „предвкушає" напередодні нового приїзду, знаючи гостинність подружжя Шрагів.

В наступні бурхливі місяці 1918 р. друзі, оченидно, зустрічались, а можливо і листувались. Обидва по­ринули в розбудову української державності. І.Шраг був обраний чле­ном Центральної Ради і, незважаючи на поважний вік, не пропускав май­же жодної сесії. А.Марголін був членом українського Генерального суду, потім - заступником міністра закордонних справ. Під час Директо­рії він був членом української делегації на мирній конференції в Парижі, відтак - головою україн­ської місії в Лондоні. 11 квітня 1919 р. в Чернігові, по суті під хатнім арештом, помер його друг Ілля Шраг.

А. Марґолін прожив іще багато років. У 1922 р. він переїхав до США. Далеко від Батьківщини він активно обороняв позиції україн­ської державності. Став відомим юристом. Виступав з лекціями, пи­сав статті, видав кілька книжок. З перших кроків діяльності Україн­ської Вільної Академії Наук у США А. Марґолін став її активним спів­робітником, був ініціятором засну­вання Комісії для вивчення українсько-єврейських відносин. Сучасни­ки відзначали високі моральні якос­ті цієї людини. А. Марголінові були притаманні велика особиста культу­ра, лояльність до приятелів, го­товність допомогти, ввічливість і скромність - риси, котрими відріз­няються справді великі люди.

А. Марґолін пішов з життя 29 жовтня 1956 р. Його смерть не за­лишилась непоміченою. Українські газети помістили некрологи, а пізні­ше і статті про нього. „Ню-Йорк Таймс" негайно відгукнулась статею про А.Марголіна. За влучним ви­словом видатного українського гро­мадсько-політичного діяча, вченого і президента УВАН Михайла Ветухова, інтелектуал на службі ідеї української демократичної державности, А.Марголін навіки лишиться у пантеоні борців за незалежну демократичну Україну.

Дві постаті, дві долі. Кожен прожив довге і активне життя. А.Марґолін та І.Шраг дуже багато зробили для українського і єврейського народів. Їх дружба і співп­раця мають бути гідно поціновані істориками і слугувати прикладом для подальших дружніх взаємин двох народів.

Свобода (Нью – Джерсі). – 2004. – 5 листоп.

[Рецензія на збірник статей „Чернігівщина іnсоgnitа”]
На щастя, або на жаль істориків та краєзнавців лишається ще багато "білих плям" в нашій далекій й не зовсім віддаленій історії. Зі свого досвіду участи в краєзнавчому русі на Чернігівщині мушу стверджувати, що місцеві дослідники мають неабиякі успіхи у вивченні нашого минулого. Видано чимало публікацій, провадяться конференції, виходить журнал Сіверян­ський літопис. І ось у мене "свіжий" авторський примірник нового цінного збірника. Як відомо, популярна київська газета День започаткувала проект з видання книжок, що містять маловідомі факти з історії України. Дві книги: Українa іnсоgnіtа і Дві Русі стали помітним явищем в українському книго­видавництві і взагалі культурному житті країни. Саме вони надихнули чернігівців на виконання аналогічної роботи - підготовки історико-краєзнавчого альманаху Чернігівщина іпсognitа.

Ідея цього видання належить заступнику голови Чернігівської обласної державної адміністрації Віктору Тканку. Справедливості ради слід відмітити моральну підтримку і поради головного редактора газети День Лариси Івшиної. Кілька поколінь українців, в тому числі і чернігівців, зі зрозумілих причин не знали свою історію. І на превеликий жаль, по суті, не знають її і нині. "Ця книга-спроба авторів, осмисливши минуле, сказа­ти читачеві, як жити далі, що залишити в житті з тих цінностей, які здобуті попередніми поколіннями, а що необхідно повернути із втраченого", - таким є резюме редколегії, винесене на останню сторінку обкладинки книжки. Участь в збірнику взяли 52 автори, більшість з яких, зрозуміло, чернігівці, інші - кияни, а також зарубіжні дослідники. 55 нарисів, публі­цистичних та журнальних статей розміщені в таких розділах, як "Чернігівщина крізь віки", "Забутими стежками", ''Сторінки кам'яного літопису", "Духовні скарби", "Слід в історії", GENIUS LОСІ" та "Із ми­нувшини - в сьогодення". В кінці подана хронологія подій на Чернігівщи­ні. У книзі вміщено 140 фотоілюстрацій з фондів обласного історичного музею ім. В.В. Тарновського, державної обласної універсальної бібліоте­ки ім. В.Г. Короленка, художнього музею та приватних колекцій. Окремі з них є рідкісними. Звертає на себе увагу вдале й якісне поліграфічне офор­млення книги. На обкладинці використаний фрагмент картини художника Петра Андрусіва "З'їзд князів".

Вартість альманаху зумовлена вже тим, що в ньому взяли участь найкращі сили інтелектуальної еліти Чернігівщини. Авторами нарисів та статей є знані далеко поза межами Чернігова історики та археологи, музеїсти і бібліотекарі, письменники й журналісти. Зазначу, що значна частина матеріялів, що увійшли до книги, вже була опублікована в різних виданнях. Проте, розміщені в періодиці, часом малоприступної для широкого загалу, вони могли пройти повз увагу читачів. І тому цілком доречно було зібрати найважливіші статті і нариси в цьому альманахові. Разом з тим слід відмітити, що окремі сюжети замовлялися фахівцям і, як слушно вважає головний редактор доцент О. Коваленко, деякі з них звучать несподівано і ламають усталені стереотипи. Наведу деякі приклади. В на­рисі Людмили Студьонової "Незнаний Коцюбинський" подані невідомі і замовчувані факти з особистого життя класика української літератури, його дітей. Знаний чернігівський журналіст і історик Сергій Павленко порушує усталену традицію розповіді про страшну трагедію міста Корюківки, спаленого фашистами у 1943р. Важлива, як на мене, публікація істориків Тамари Демченко та Сергія Бутка про український національ­но-визвольний рух на Чернігівщині. На основі маловідомих й невідомих матеріялів автори приходять до висновку, що і чернігівці зробили вагомий внесок у діяльність ОУН-УПА. Між тим, ще донедавна ця тема ретельно замовчувалася, ба більше, вважалося, що національно-визвольного руху на території краю взагалі не існувало. Привертає увагу значна кількість статей, присвячених замовчуваним, або маловідомим постатям. На осно­ві архівних і письмових джерел майстерно зображені персонали Св. князя Михайла Чернігівського, князя Свидригайла, Павла Полуботка, Олексан­дра Русова, Аркадія Казки, Петра Савицького та інших діячів, так чи інакше пов'язаних з Чернігівщиною. Вважаю безперечною заслугою ред­колегії обраний антропологічний підхід до вивчення історії краю. Адже в світовій, особливо французьській історіографії історична антропологія давно вже є важливішим аспектом наукових дослідів.

Не можна не відзначити вартісні статті про духовні скарби старої Сіверщини. Матеріяли про стародавні архитектурні пам'ятки, святині Чернігова, Ніжина, колекції старовини повинні стати в нагоді широкому колу шанувальників історії й культури рідного краю.

Не переповідаючи змісту всіх розділів книги, висловлю лише думку, що її вихід є своєрідним підсумком копіткої й безкорисної праці ентузіастів-краєзнавців і надасть новий поштовх до поглибленого вивчення нашої минувшини. При підготовці другого тому альманаху (а такий намір, здається є), слід, на мій погляд, продумати, як краще розмістити матеріяли по розділах. Адже деякі нариси, скажімо, персоналійного характеру, як про Еллана-Блакитного, або А. Казку чомусь увійшли не в розділ "Слід в історії", де йдеться про діячів Чернігівщини, а вміщені в розділ "Духовні скарби" і т. ін. На жаль, наклад видання всього 500 примірників, що, очевидно, не дозволить забезпечити всі бібліотеки, наукові та навчальні заклади і, звичайно, вчених та аматорів. Але сподіваюсь, що з часом буде можливість надрукувати додатковий наклад. Поза сумнівом, поява книги Чернігівщина іпсоgnitа є гарним прикладом для представників інтелектуальної еліти в інших регіонах України активізувати вивчення "білих плям" в нашій історії і здійснити подібні видання. Насамкінець залишасться побажати чернігівським історикам та краєзнавцям нових успіхів в їх благородній справі і нових вартісних книжок.

Укр. історик. – 2005. – Т. 42. – № 2 – 4. – С.343 – 345.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Григорій михайлович курас iconКосинка Григорій Михайлович (1899 1934)
Григо́рій Миха́йлович Стрілець- український письменник-новеліст. Перекладач. Жертва сталінізму
Григорій михайлович курас iconАндрій Михайлович Патрус-Карпатський – поет, прозаїк
Андрій Михайлович Патрус-Карпатськпй (справжнє прізвище Патрус) народився 29 березня 1917 р в с. Тереблі на Закарпатті
Григорій михайлович курас iconГригорій Квітка-Основ’яненко – основоположник української прози
Григорій Квітка народився 29 листопада 1778 р під Харковом у родовому маєтку Основа
Григорій михайлович курас iconГригорій Квітка-Основ’яненко – основоположник української прози
Григорій Квітка народився 29 листопада 1778 р під Харковом у родовому маєтку Основа
Григорій михайлович курас iconГригорій Савич Сковорода 1722-1794
Григорій Сковорода народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині, у небагатій козацькій родині
Григорій михайлович курас icon18 лютого 1890 р. – у м. Катеринославі народився Володимир Михайлович Корецький
Катеринославі народився Володимир Михайлович Корецький, видатний український вчений-юрист, Герой Соціалістичної праці. Помер 25 липня...
Григорій михайлович курас iconМ. В. Коваль (головний редактор), В. М. Вол­ковинський
С. В. Кульчицький, І. Ф. Курас, Ю. О. Курносов, О. О. Кучер, Л. О. Лещенко, М. Б. Озерова (відлов, секре­­тар), В. Ф. Панібудьласка,...
Григорій михайлович курас iconСковорода Григорій (1722—1794)
Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р в селі Чорнухах на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака
Григорій михайлович курас icon16 травня 1885 р. – (4 травня – за ст ст.) у Катеринославі народився Микола Михайлович Стасюк
Катеринославі народився Микола Михайлович Стасюк – член першого українського уряду та Центральної ради, видатний кооператор, письменник...
Григорій михайлович курас iconГригорій Квітка-Основ’яненко Григорій Квітка-Основ'яненко
Через діатез у п'ятирічному віці хлопчик осліп. Зір повернувся до нього знов після відвідування Озерянського храму. Юний Квітка побачив...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка