Гук г. Москвы библиотека украинской литературы



Сторінка4/4
Дата конвертації16.03.2018
Розмір0.53 Mb.
1   2   3   4

Література


1 "Руська Трійця" в історії суспільно політичного руху і культури України. - Київ, 1987. -С 179.
2 Там само. -С. 179.
3 Стеблій Ф. Український національний руху Карпатському регіоні як компонент європейської "весни народів" // Проблеми регіональної політики: Збірник наукових праць. -Львів, 1995. - С 201-202.
4 Там само.- С. 201-205.
5 Кревецький І. Справа поділу Галичини в pp. 1846-1850 // Записки Наукового товариства ім. Шевченка (ЗНТШ). - Т. 94. - С 66, 68-71, 73-75; Т. 95. - С. 60; Т. 97. -С. 107-114.
6 Лисяк-Рудницький І. Історичні есе. -Т. 1. - Київ, 1994. - С. 33.
7 Hosticka V. Spoluprace Cechu a halicskych Ukrajincu v letech 1848-1849. - Praha, 1965. - S. 69.
8 Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ). - Ф. 180.
- Оп. 1. -Спр. 3. - Арк. 75.
9 Кревецький І. Проби організування руських національних гвардій у Галичині 1848-1849 // ЗНТШ. - Т 113. - С 77-176; Його ж. Батальйон руських гірських стрільців 1849-1850 // ЗНТШ. -Т 107. - С 53-73; Його ж. Оборонна організація руських селян на галицько-угорськім пограничу в 1848-1849 pp. // ЗНТШ. -Т. 63.
- С 1-26; Т. 64. - С. 27-58.
10 ЦДІАЛ. - Ф. 180. - On. 2. - Спр. 6. -Арк. 1-2,4-5, 6, 9-10.
11 Возняк М. До історії української наукової і просвітньої організації в Галичині 1848р. -ЗНТШ.-Т. ПО. -С 163-182.
12 Созанський І. З літературної спадщини Василя Ільницького // ЗНТШ. -Т. 66. - СІ-59.
13 Головацький Я. Исторический очерк основания Галицко-руской Матицы. - Львів, 1850.
14 "Руська Трійця" в істоії суспільно-політичного руху і культури України - С 182-183.
15 ЦДІАЛ. - Ф. 180. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 12, 24, 36-37, 41-48, 70-71; Спр. 2.- Арк. 30.
16 "Руська Трійця" в істоії суспільно-політичного руху і культури України - С 183-186.
17 Історія Львова. -Львів, 1984. -С 103.
18 Kozik J. Migdzy reakcją a rewolucją. Studia z dziejow ukrainskiego ruchu narodowego w Galicji w latach 1848-1849. - Warszawa; Krakow, 1975. - S. 184.
19 Ibidem. -S. 185.
20ZacekV. Slovansky sjezd v Praze 1848. Sbirkadokumentu.-Praha, 1958.-S. 208.
21 Брик І. Слов'янський зізд у Празі 1848 p. і українська справа // ЗНТШ. - Т. 129. -С 208, 215-216.
22 Кревецький І. Справа поділу Галичини в pp. 1846-1850 // ЗНТШ. - Т. 95. - С 60-61.
23 Стеблій Ф. З істоії взаємин українців і німецьких поселенців у Галичині в середині XIX ст. // Німецькі колонії в Галичині. - Львів, 1996. - С 131.
24 Там само.
25 Кревецький І. Батальйон руських гірських стрільців 1849-1850. - С 66-67.
26 Студинський К. Кореспонденція Якова Головацького в літах 1835-49. -Львів, 1909. -С 320.
27 ЦДІАЛ. - Ф. 146. - Оп. 7. - Спр. 2822. - Стор. 9-10.
28 Торжество історичної справедливості. -Львів, 1968. - С 234.
29 Франко І. Зібрання творів: У 50 т. -Т 47. - К., 1986. - С 122.

Источник: сайт Карта Львова map.lviv.ua
Из эпистолярного наследия М. Устиновича
1. ДО М. ШАШКЕВИЧА

10 травня 1839 р.

Коханий мій брате Маркіяне!

Тільки тепер, користуючись нагодою, можу писати тобі про своє життя і свої успіхи. Може, ти вже чув, що я тепер у Мізуню, Стрийського округу, Долинського деканату. Поки що здоровий, дружина моя також, живеться мені так, як кожному адміністраторові в горах, де тільки овес та картопля родить. Нагадав я собі, що не раз, будучи ще на студіях, ти збирався за порадою лікарів, як мені здається, на жентицю; тепер якраз найкраща пора і нагода, щоб ти зміг підлікуватись. Мізунь — це місце, де я тепер живу, — відвідує щорічно по кільканадцять хворих; люди, весь маєток яких складають вівці і рогата худоба, вдосталь постачають жентицю для хворих. Було б добре, щоб ти ще цього місяця, зараз же після одержання листа, одразу ж постарався виїхати до мене, не чекаючи дозволу консисторії, бо травнева жентиця (у нас тепер травень) найефективніша для лікування. Витрати будуть невеликі, тільки подорож найбільш коштуватиме тобі, а жентиця зовсім мало. Прошу тебе, не упускай цю нагоду, зваж: на другий рік, може, я не буду в Мізуню, бо парох сюди уже призначений, але з різних причин не займає посаду (!) і, може, відмовиться.

Вас, мабуть, дуже дивує, що, відколи я одружився, про мене нічого не чути; говорив я нашій мамі, будучи у Фервальтерів : під час практики, що не зможу бути у тих сторонах, як не буду адміністратором у Грегорові, і, на жаль, мушу додержати слова через причини, про які розповім тобі, як приїдеш до мене на жентицю. Маму нашу перепроси від мене, хай мамі не здається (!), наче я забув уже своїх батьків через те, що перейшов на свій хліб.

Дорога зі Львова проходить до Мізуня через Миколаїв, Стрий, Болехів, Гошів; за Гошовом повертає з битого шляху направо — побачиш на стовпі — до Княжолуки, Новоселиці, а з Новоселиці до Мізуня; всього п’ятнадцять миль.

Дорога з Гошова через Княжолуки, Новоселицю до Мізуня приватна, але гладка і обсаджена деревами; будь певний: їхати зручно.

Приїжджай якнайшвидше, у нас між горами святий спокій, нема тих інтриг, як у ваших сторонах; зручне розташування села високо в горах, відсутність шуму фабрик і заліза, шум спадаючої з гори ріки викличе в тебе радість, а разом із тим душевний спокій.

Цілую руку твоєї мами, тебе і твою Юлію і чекаю тебе ще до 15 числа цього місяця.



Микола

10 травня 1839. Мізунь

2. ДО Я. ГОЛОВАЦЬКОГО



26 грудня 1858 р.

Брате високопочтенний!

Посилаю Ти всю дрань *, що-м до сей пори позбирав, іль златав з всяких урізків гадок і ще не іміл я верем’я переглянути і покресковати приналежно. Читай, но зараз возьми паперу і перо в руку і при каждом предметі стань судом, критикуй безпощадно і напиши также свої зауваги. Єсли який предмет знайдеш цілком недоварений, то уріж на нім хрест святий і запечатай над ним могилу дораз.

Мені ходить о цінності, бо при більшій цінності, може, буде який покуп. О ім’я літерата мені ось байдуже. Прочитавши, зверни мені также назад, щоби-м міг чимскорше докінчити. Але пришли мені дораз і уваги свої, щоби-м був у состоянії наши-/420/вати нові лати. Аж будеш уважати, же тая вся дрань має хоть цятинку цінності в собі, то поїду сам до Самбора, а звідтам до Львова. Но єще раз тя прошу і молю сердечно: суди безпощадно, да не розвішає галичеська Русь по світу лахмани. При кінці знайдеш там одну історичеську думу. Вглянь в ню всіма очима проницательності і скажи мені щиро, чи достоїн я куситись до такого предмета. Маю я під рукою єще дві думи, по моєй гадці маленько удатнійші, но тими думав би я розпочати колись непрерваний писемник дум з нашей бувальщини і іздати особно.

З читанєм скори о кілько возможно, чей би через того самого моєго сусіду, що тую партанину взяв до Львова, і назад міг я ю получити — онакше нужно би переслати через пошту. Sub una ** оддаю граматику, напользовавшись довольно з ней.

Мій син Николай має обов’язок перед від’їздом моєго сусіди ставитись перед тебе, братцю, о рукопись, но запечатай, щоби перед часом не ругались непрошенії судії. Бувай здоровенький.

Поздоров од нас свою почтенну супругу і уцілуй діточки. Будь ласкав донести мені, як ти звісно буде, чи приїхав г. Куземський 1 і коли.

Никола

Славсько, 26 груд[ня] [1]858.

______________

* Дріб’язок.

** Разом з цим (лат.).


Из поэтического наследия М. Устияновича

ОСІНЬ


Сумно, марно по долині,

Почорніли білі цвіти,

Пожовк лист на деревині,

Птах полетів в інші світи.

Від запада сиві хмари

Цілу землю заливають,

Чагарами нічні мари

З вітрами ся розмовляють.

А на горі калинонька

Головоньку нахиляє,

А над Дністром дівчинонька

Сльозами ся заливає.

«Чого тужиш, калинонько,

Головоньку нахиляєш?

Чого плачеш, дівчинонько,

Сльозами ся заливаєш?

Чи тя доля покинула?

Чи не маєш матусеньки?

Чи ти краса загинула?

Чи говорять вороженьки?»

«Ні мня доля покинула,

Ні не маю матусеньки,

Ні ми краса загинула,

Не говорять вороженьки.

Йно ми тужно за весною,

Що так борзо перецвила:

Куди гляну мисленькою,

Нема того, що-м любила!»



Поезія М. Устияновича «Осінь». (Фотокопія автографа)


А нині сумно, глухо, як в темниці...

Скажи, рідненька: що ти стисло груди?

Хто оніміти казав красавиці?

Хто велів роду зрікатись з облуди?


Скажи, небого: чом твої річеньки

Так сумно, глухо серед гір дрімають?

Чом, рідна, плачеш жалібно з тугоньки?

Скажи сусідам, най тя раз пізнають!


Заспівай світу тими голосами,

Що-сь переймила від красной природи:

Збуди від віку лісами, горами

Гомін загиблой слави і охоти!


Покажи світу, що ти ні татари

З білого личка красоньки не здерли,

Ні бісурмани поганської пари,

Ні враги чорної душиці не вперли!..


А колись, може, дитина вірненька

Згане о тобі, згане... подумає...

Слізоньку вронить, як любяща ненька,

І вікам дальше порозповідає...


ЗГАДКА ЗА МАРКІЯНА ШАШКЕВИЧА ВО ВІЧНУЮ ЄГО ПАМ’ЯТЬ

Кому язик свій, своя земля мила,

Тот жалям нашим не подивує.
Три яри-м глядав, ожидав три яри,

Чи яка цвітка пораночком мая,

Хотяй маленька, смиренна, дрібная,

Блідного личка, независной твари,

Не взійде на твоїм гробі;

Або звук струни сумраком вечернім,

Ударен скромно братньою рукою,

З-над Дністра, Сяну родимцям сіверним

Гомоном жалю, журною думою

Не подасть вістки о тобі.


Но дармо-м глядав і ожидав дармо,

А в серці гадка, лице паленіє:

Де ж руські діти?.. Надармо, надармо

І третьой яри сонце вечеріє,

А за тя ніхто не скаже!

Ніхто сусідам вісті не дасть знати,

Якоє серце земля привалила,

За яким сином плаче руська мати,

І на хрест святий, де твоя могила,

Віночка ніхто не зв’яже!..


А ти почесті, пам’яті і згадки,

О Маркіяне, так достоїн всюди!

Оден з-меж тількой руських чад громадки

Припав-єсь серцем матері до груди,

До руської землі, коханки;

І, залишивши сусідськії ниви,

На власній дикій, відвічній пустири

Цвіту і воні глядав-єсь сквапливе

На благовісник безнадійной яри

Для красной діви Дністрянки.

Як рання звіздка на неба востоці,

Що ясній днинці досвіт розвиває,

Як воздух мая, що по земнім стоці

Радість, довольство, житя вигріває

Очарованя світ милий, —

Так ти жаркою чувств твоїх весною

Дихнув утіху в наші оболони,

Так ти лучею звіздочки ранньою

Розсвітом шибнув попід небосклони,

Дністровій днинці тоскливій.


Єдина гадка була в серці твоїм,

Гадка, якую меж мира товпами

Ангел завіта ясним крилом своїм

В груди молодця заледво віками

Возбудить і в жизнь, і в силу;

Гадка блаженна, небесная, свята,

Зірочка світу, честі, долі, миру,

На руськім небі, де темна затрата

І чад останки, і прадідну віру,

І мову губила милу.


В тій гадці жив-єсь, віддихав-єсь нею,

В ній твоє щастє, печалі, надії,

Снів наповиди, і радощі з нею,

І тая тоска, в котрій боліє

Піснь твоя золотокрила:

Як ова птиця, що так без устанку

То раз сумує, то знова співає,

І знов весела, і знова думає,

То вечерами, то в просоню ранку,

Яко би в пісні умерти хотіла.


Тямлю ще добре, — бо якими ж літи

Хвильочки тії мож запам’ятати? —

Коли-сь яв думи нашії нам піти

І руськой мови красу розвивати

В ясненьких барвах і силі,

Що ще донині тяжкими судьбами,

Сльозою плече свої немовлята,

Як би від бога і людей заклята

Думати глухо літами, віками

На німій чорній могилі.


Тогди, о боже! як же то жаріла

Блідність уст твоїх, палало личенько,

Жалем, думою душа розгоріла,

В небесні двори далеко, бистренько

Несла гадочки печали.

І мольби несла за Галича-неньку,

За її тоскаво задумчиві доні,

За сини милі, цвіт, красу давненьку,

Що днесь в сестричній яліє короні,

Відломок народной хвали.


А нам як любо, як солодко було

Той родим голос руським серцем пити!

В якім дитятко дні щастя проснило

І в якім нині так солодко снити,

Мов медом віє дуброва;

І де так мило душу колисати,

Азбуку гадок, чувства і подоби,

Грудьми поєну матерной утроби

З безодні серця на світ розвивати,

В цвіточках пісні і слова.


А днесь... о братя, розбилися стіни

Красного серця, душі величавой!

Змовкли груди, чувства оніміли,

Загасло сонце зрінички тоскавой,

На устах печать холодна!

Ніт Маркіяна, молод соловія,

Пророка честі, слави предитечі!

Розбились стіни, загибла надія.

З вихром, що в поле сухим листом мече,

Яр пошуміла народна.


Судьбо небесна! Чи ж руській дитині,

Тій нещасливій сироті на світі,

Що в глухій сонце узріла годині,

Німій і темній зістатись навіки?..

І мов за тяжкую злобу,

По трудах тілько і тілько недолі

На цур ся своїм сестрицям лишити?

І залюбившись в духовій неволі,

Сором жебрачий на чолі носити,

Прочуняти свою добу?!..


Ото могила!.. Хто ж днесь так довольно

Гадочки наші волшебними руки

Роздзвонить любо, красаво, удольно,

В м’ягенькі, гладкі, плеканії звуки?

Хто сором зірве нам з груди?

А єго мати руськая родила,

З думочок руських колиску звивала,

Руськоє серце під головку клала,

Руськими гадки, душею поїла,

Кормила руськими груди!..


О Маркіяне, небесний звістуне!

Будь-кудась нині на воздухах хмари,

Чи в лучах сонця, чи в полисках луни,

Чи в зорі ранній, чи вечірній згари,

Чи в звіздах світа границі,

Я нині смутно на твій гріб ставаю,

І на хрест божий, мира упованя

Печальну думу, жаль мій возвіщаю,

Братнії сльози, матернє риданя

І згадку руськой землиці.


О прийми радо, прийми, друже милий,

Сей первісночок моєго думаня!

Твоє то зерно, твій труд печаливий,

І в дар печальний вірна чувствованя

Тобі го назад складаю.

І тим не дбаю, аж ся хто поглумить

З товпи враждебной над тими сльозами:

Знайдеться серце, що мя порозумить,

І над Лабою, над Порогами,

І там на стінах Дунаю.


ДО ПЕРЕМИШЛЯН


Перемишляни, Володаря діти!

Краснії щепи винниці Івана!

Для вас збирає золотії квіти

Мати Галича, столиця Романа .

На вас глядіють Трембовлі розломи,

Земля Василька , героя сліпого,

На вас Льва кротка гордії хороми,

Чудуясь, з тина позирають свого.


О чесні діти, праві сини Руси,

Святої Русі, Русі возлюбленной!

Перед лицем вашим враждебні союзи

Щезнуть, як пітьма в згарі полуденной.

А як не згине насильність толпава,

Як розіллється терпливості мірка,

Знайдеться скоро козацькая слава,

Знайдем Богдана , знайдем Владимирка

І поспитаєм: чия ту землиця?

Чия ту мати? Чия ту столиця?
ДО «ЗОРІ ГАЛИЦЬКОЇ»
Від керниць Сяну до берегів Дону,

На землі красній, багатій, широкій,

Де Дністр, красуясь з Даниїла трону ,

Тихо, велично снує нурт глибокий,

Де сині води Дніпра-Славутиці

Честь Ярославлю гримлять порогами,

Там живе нарід всеславной столиці ,

Нарід, що древле тряс підвалинами

Царогорода , що грудьми своїми

Розбивав кріпко тучу татарина,

Спасав Європу від вражого сина

Кервою серця — сини дорогими.


Прикован твердо гіркими судьбами

Ланцем залізним до чорной неволі

І на хрест вбитий вражими руками .

Не знав той нарід свобіднійшой долі

Над плач самотній безсонними ночі,

Над святой віри надію на гробі;

А здертий злобно з цвіту на подобі,

Ударен тяжко сліпотою в очі,

Як Уголіно в гадючій темниці,

Голодом душі і мором серденька,

Загибав сумно на власній землиці,

Мов биль без роси гине зелененька.


Но честь молодцям славной Віндобони ,

Честь ракузанів високій державі!

Пирсли заліза, розверлись опони,

А на галицькій землиці тоскавій,

На овій Русі святої частині

Загримів голос в небесній годині,

Пам’ятний голос вічового дзвона ,

І блисла радість в наші оболоня,

Славний лев, борець Ростиславів трона ,

Крепкими сили здвигнувся спросоня,

А над Львіградом, як путник з-за моря,

Возникла Зоря, блаженная Зоря.


Незнаний гостю на руській землиці!

Звістунко мила райського зараня!


Дитино неба, сонця красавице,

Цвітко надії, первістко світаня,

Гадочок щасних зрінице дівича,

Витай же, звіздо, на землі Галича!

Витай на нивах, де кождая скиба

Кривдами зрита, кервою зброчена,

Гіркими сльози зіллята, сплавлена,

Де чорна доля, сумная загиба

Сумраком гробу душу привалила!

Витай нам гостю, витай, Зоре мила!
Ти-сь — перше серця надійноє тливо,

Першоє слово з гробовой могили,

Перше братнього союзу огниво,

Першоє зерно свідущества сили,

І перша цвітка до віночка чести,

І перша струна піснь щастя завести.

На твоїм личку, як в роси перлині,

Блистає ясна благодатність світу,

По лучах твоїх на слов’ян картині

Новая буква святого завіту

Для руськой жизні по літах неволі

Черткуєсь злотом свободи і долі.


Здраствуй же, мила, межи сиротяті,

Де праведноє чотирма століти

Мачуха злая красному дитяті

Яросним серцем завистіла зріти!

І срібну косу лісами, горами

Понад руськими розплети водами,

Нехай засвітить, як красноє сонце,

В кожду хатинку, в кождоє віконце,

Розіб’є хмари, розжене тумани,

Огріє груди і в серденько гляне,



Аби ожила руськая дитина,

Аби зацвіла руськая родина!
Засвіти, звіздко, народові тому

Блаженним світлом днинки воскресеня

Від стін Галича до степів залому,

Крізь пітьму темну душного забвеня,

Крізь муть сліз гірких і печалій хмари,

Крізь сум розпуки і нещастя зойки,

Крізь твердь неволі і чувствій пустари,

Крізь вдовиць тоску, горе сиротоньки:

Де тільки зв’яло руськоє личенько,

Де стоїть тільки руськая хатина,

Та де боліє руськоє серденько,

Та де нуждує руськая дитина.


Всягде, о всягде розсвіти лучами

Народной жизні щастя і свободу,

Загляни ясно лісами, горами

До кождой річки, до кождого броду.

А п’ясть молодця в шабельку задзвонить,

В білії руки заплеще дівиця,

Старець сивенький слізку долі зронить,

Роз’яснить око журлива вдовиця;

А вколо сонця дитятко малоє

Зачне при піснях о Дніпрі, Полтаві ,

Як соколятко в гнізді молодоє,

Снити о щастю і козацькій славі.


ВЕРХОВИНЕЦЬ


Верховино, світку ти наш!

Гей, як у тебе так мило!

Як ігри вод, плине ту час,

Свобідно, шумно, весело.


З верха на верх, а з бору в бір

З легкою в серці думкою,

В чересі кріс, в руках топір,

Буяє легінь тобою.


Ей що ми там Поділя край!

Нам полонина Поділя,

А бори — степ, ялиця — май,

А звіра голос — весіля!


Не вабить нас баришів лесть,

Коби лиш порох та цівка,

У бога світ, у людей честь,

Та овець турма, сопівка.


Та коби пирс хребет із вод

І медвідь шибнув лісами,

Завіяв юг , заграв Бескид,

Черемош гукнув скалами:


То ми то час, то ми то піснь,

Молодче, ну же в розтвори!

Овечці сплав з кучерей пліснь

І далі, далі на гори!


Літом цілим, би ніч, би день,

Хлопці гуляють там наші;

Свобідна там вода, огень,

Довольно ліса і паші.


Там пан не клав ланцюгом меж,

Ворог не станув стопою;

Буйная там землі одеж,

Плекана пісней росою.


Там то бринить тромбети звук,

Щебече любо сопівка;

А як звіря завиє гук,

В челюсті плюне му цівка.


ПІСНЬ ОПРИШКІВ


Гей, братя опришки! Долийте горілки,

До ватри прикиньте ще дров;

Настрійте ми горло голоском сопілки,

А я вам співати готов.


Безпечні-смо, доки земля єсть зелена

І листям вкриваєся ліс;

По гущах і корчах, де сосна звалена,

В галузях не знайде нас біс.


Як птицям свиріпим, так в скалах нам діри,

Спимо там спокійно до звізд;

Як сумрак найде гет на люди, на звіри,

Ми з наших вилазимо гнізд.


Барани з полонин дадуть нам печені,

Горілка на злую є страсть;

А грошей насиплють проїжджих кишені

Поцілуя гуцулка нам дасть.


Бакуну принесем з угорськой границі,

Дігнати нас трудно конем;

Одежі дістанем з жидівськой крамниці

І жида до дверей приб’єм 1.


Де гори і бори, яруги скалисті,

Для наших там кріпость і дім;

Не страшний нам мадьяр, як маєм що їсти,

Сльота нам не страшна і грім.


Веселімся, братя, ще докиля можем,

Недовго нам жити дадуть.

Як сніги нас здрадять, голови положим,

Не будем співати вже тут.




От составителя

Предлагаемый Вашому вниманию информ-блок, как и другие электронные издания БУЛ, призван в определенной мере восполнить дефицит печатных изданий по данной персоналии в фонде нашей Библиотеки, расширить возможности обслуживания её удаленных пользователей.

Обращаем внимание читателей, что Библиотека украинской литературы в Москве располагает изданием призведений Миколы Устияновича «Поезії» (Київ, «Радянський письменник», 1987). Составление, вступительная статья и примечания М.И. Шалаты. Информация о жизни и творчестве писателя представлена в различных изданиях «Історії української літератури» девятнадцатого века. Кроме того, Вашему вниманию может быть предложен роман–эссе «Микола Устиянович» Романа Горака и Ярослава Гнатива (Львів, «Каменяр», 1994).


ГУК г. Москвы БИБЛИОТЕКА УКРАИНСКОЙ ЛИТЕРАТУРЫ




Поэт Верховины
ИНФОРМ-БЛОК

Электронное издание БУЛ

Выпуск посвящается 200-й годовщине

со дня рождения Миколы Устияновича

украинского поэта, прозаика, общественного деятеля


На русском и украинском языках


Составление, перевод текстов В.Г. Крикуненко

vitkrik@yandex.ru, тел. 631-34-17, 831-40-95
Москва

9 декабря 2011 г.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconГук г. Москвы библиотека украинской литературы личность в истории культуры
Выпуск посвящается 130-летию со дня рождения Давида Давидовича Бурлюка (1882-1967), живописца, поэта, литературного и художественного...
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconСтраницы альманаха «библиотека украинской литературы»
...
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів з російською мовою навчання
Этапы развития мировой литературы (повторение и обобщение изученного в 9-м классе). Общечеловеческое значение литературы
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconРабочая программа по родной (украинской) литературе базовый уровень (5-9 классы)

Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconКонтрольна робота по темі №1 : «Клітина» I варіант Початковий рівень (3- бали)
Термін «Клітина» запропонував: а М. Шлейден; б Т. Шван; в Роберт Гук; г Р. Вірхов
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconРабочая программа факультативных занятий по украинской литературе для 10 классов на 2015 2016 учебный год

Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconТищенко Ольги Ярославівни 2012 рік. Мо
Беда иной литературы заключатся в том, что мыслящие люди не пишут, а пишущие не мыслят
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconИнновационные процессы в создании современного урока
Аболмасова Д. И. преподаватель русского языка и литературы гпоу макеевского профессионального машиностроительного лицея высшей категории...
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы icon«Українолюбець-українознавець» академик Фёдор корш
«Триединая Русь» (все – 1912 г.); «Об украинском национальном возрождении», «Украинский народ и русский язык», «Украинцы и Австрия»...
Гук г. Москвы библиотека украинской литературы iconЛітература доби Відродження Тема Введение. Литература эпохи Возрождения
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка