«Хай слава його не вмре, не поляже…» До 400-річчя козацького походу Петра Конашевича Сагайдачного на Москву



Скачати 85,49 Kb.
Дата конвертації30.04.2018
Розмір85,49 Kb.

Безотосний М.Т., к.і.н., доцент, м. Одеса

«Хай слава його не вмре, не поляже…»

До 400-річчя козацького походу Петра Конашевича Сагайдачного на Москву

З часів формування українського козацтва його потяг за визволення своїх земель від окупантів особливо зріс. Сагайдачний добув собі славу великого полководця у двох походах, у московському 1618р. і під Хотином в 1621р. Він один із перших відчув потяг українства в боротьбі за свою незалежність до цивілізованої Європи і вміло захищав її від Османської імперії і Московського царства. Козацька доба української історії – приклад звитяги і слави. Шестирічне гетьманство Петра Конашевича Сагайдачного це час, коли козаччина остаточно стала українським національним військом.

Внаслідок приєднання українських земель до Польщі актом Люблінської унії 1569 року і введення релігійної унії у місті Бресті в 1595-1596рр., польська держава намагається запровадити й поширити на ці землі свої закони і права, здійснюється окатоличення українства. Разом із політичним переворотом у другій половині XVI століття на українських землях стався економічний переворот і закріпачення селянства. Українське козацтво стало опорою єдності і сили в боротьбі за волю.

На початку XVII ст. d Московській державі були так звані «смутні часи», котрі почалися після смерті останнього царя з дому Рюрика, - Федора Іоановича. Припинилася царська династія, що стало приводом до появи самозванців. Щоб заспокоїти розбурхану країну, москвичі обрали собі царем В. Шуйського. Але він не виправдав сподівань і втягнув країну в ще більшу смуту. Тоді в Московії з’явилися особи, котрі вирішили об’єднати Московію і Польщу в одне політичне об’єднання через обрання в московські царі нової для країни династії. Увага московитів зупинилася на синові польського короля Сигізмунда ІІІ Владиславі. З Москви до Смоленська на той час Сигізмунд ІІІ стояв з військами під Смоленськом тому, що вирішив піти війною на Московську державу. До Сигізмунда ІІІ було направлене посольство на чолі з Митрополитом Філаретом і князем Голіциним з проханням дати королевича Владислава на Московське царство за наступних умов: - поважати православну віру; не позбавляти бояр їхніх споконвічних прав; нікого з московитів не страчувати; укласти союз між Московією і Польщею; вигнати з країни всіх самозванців.

Але король Сигізмунд ІІІ думав лише про те, щоб насадити в Московії католицизм (бо сам був фанатичним католиком) і вижити з Московії православ’я. не вірячи в те, що син зможе упоратися з таким завданням, Сигізмунд оголосив, що сам бажає бути Московським царем!

Тоді московити обрали собі царем Романова. Відтак розпочалася запекла боротьба Московії з Польщею. Польський король послав вглиб Московського царства військо під орудою королевича Владислава й гетьмана Ходкевича добувати цареву корону. Але польське військо, не отримавши плату за службу, пішло геть, залишивши напризволяще королевича Владислава. Тоді польський уряд для врятування Владислава звернувся за допомогою до єдиного на той час війська, завжди готового до бою – запорожців. Ось тут і виступив на історичну арену славнозвісний гетьман Петро Конашевич Сагайдачний.

Історик Бантиш-Каменський пише про нього так: «… великий духом, розуму надзвичайного, добрий, спритний, неговіркий, ворог розкошів, норову жорсткого, несамовитий, готовий пролити кров за найменший злочин». Турецький історик XVII ст. Нейма зауважує: «Можна стверджувати напевно, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя і менше боялися смерті, ніж ці… Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи, завдяки своїй хоробрості та вправності, в морських боях не мають собі рівних в цьому світі». Не менш вражаючими були подвиги і на суші.

Народився П. Сагайдачний поблизу Самбора, був родом з Галичини. Прізвище «Сагайдачний» походить від татарського слова «сагайдак», що означає «дикий козел», а в переносному значенні – колчан для стріл, обтягнутий шкірою дикого козла. Спершу Сагайдачний навчався в Галичині, пізніше в школі м. Острог на Волині. Школа Острозі тоді вважалася рідкісною за своїми ученими силами, при ній була навіть власна друкарня. В 1601 році подався на Січ. Вперше його ім’я стає відоме 1605 року, коли запорожці здобули турецьку фортецю Варни і в подальшому Кафу (Феодосію). Приблизно в 1606 році П. Сагайдачний згадується в літописі Самійла Величка як козацький гетьман. Є відомості про те, що після знаменитого морського походу на Кафу, в 1616р. в якому Сагайдачний здобув собі славу ватажка, його обирають гетьманом. В 1616р. Сагайдачний двічі ходив з козаками на Чорне море, «завдавав багато шкоди татарам, спустошив багато міст». Дивовижна сміливість, швидкість усіх козацьких походів на Крим та Туреччину важко вичерпано описати і можна пояснити лише тим, що на чолі запорожців стояв такий геніальний ватажок, як Петро Сагайдачний. На той час сили козацькі зросли вдесятеро порівняно з тим, що було до Сагайдачного. Прихильник суворої дисципліни Сагайдачний поклав край бунтівній вдачі козаків, змусивши їх визнати його зверхність. Однак найвидатнішою заслугою Сагайдачного було те, що він дивився на козаків не лише під кутом зору їхніх особливих станових інтересів, а й як потенційних рушіїв українського суспільства в цілому. Саме він об’єднав військову силу козацтва з усіма соціально-політичними силами України. Це дало змогу гетьману успішно боротися з Туреччиною і примусило поважати його і в самій Польщі. І ось коли королевич Владислав залишився під Москвою без війська, грошей, продовольства, тоді добромислі люди разом з Сигізмундом ІІІ вирішили звернутися до козацького війська і його ватажка, уславленого в боротьбі з турками гетьмана Сагайдачного, щоб визволити Владислава під Москвою.

Сагайдачний, вислухавши поляків, не одразу погодився. Він поставив перед поляками такі вимоги: розширення козацької території; свобода на Україні православній вірі; збільшення кількості козацького війська; визначення з боку Польщі судової та адміністративної автономії України.

В той час, коли Сагайдачний ішов із своїми полками на Москву, Україна не належала Московії і була для неї іноземною державою. Сагайдачний ходив походом на Москву, коли Україна і Запоріжжя складали одну державу з Річчю Посполитою. Тоді військо запорозьке іменувалося «Військом його королівської милості». Потрапивши у скрутне становище, польський король і сейм зголосилися на усі ці вимоги Сагайдачного і прислали для його війська військові клейноди – булаву, бунчук, печатку, знамено. Сагайдачний зібрав 20-ти тисячне військо і в серпні 1618 року рушив на землі Московського царства. На своєму шляху війська Сагайдачного зустрічали і супротив. Проте його військо захопило Путивль, Лівни і Єлець. В тісному зв’язку рухались на Москву і загони Михайла Дорошенка, які захопили Лебедин, Данков, Скопин і Ряжськ і далі рухались в Рязанську область на Єлець. Поряд рухалися також загони полковника Мілостівого з тисячею козаків на Михайлів (Рязанської губернії). Штурм Михайлова був тривалим. До штурму міста приєдналися також загони Сагайдачного і після тривалої облоги 27 серпня Михайлів був залишений і Сагайдачний направив свій шлях на Москву. Не вдався приступ і на Зарайськ, але козацьке військо знищило околицю ріки Оки. Переправившись через Оку, Сагайдачний рушив Киширською дорогою і 17 вересня був уже в Бронницях. Відтак передові загони Сагайдачного опинилися біля Донського монастиря, під самою Москвою. 20 вересня 1618р. гетьман Сагайдачний прибув до решток польського війська і з’єднався з королевичем Владиславом, який розташувався в семи верстах від Москви. В Москві виникла паніка. Проти Сагайдачного було вислано царем військо із Пафнутієва монастиря до м. Серпухова під орудою князя Д. Пожарського. Проте великоруська рать при зустрічі з Сагайдачним розбіглася. Пожарський занедужав і повернувся до Москви. Московські війська князя Григорія Волконського пішли на зустріч козацьким військам в м. Коломни. Проте Волконський не зміг виконати царський приказ. Вислані з Москви воєводи не змогли перешкодити об’єднанню польського і козацького війська. Війська королевича Владислава розташувалися в 7 км. від Москви. Сагайдачному Сигізмунд ІІІ доручив облогу Москви, а приступ призначено на 1 жовтня, в ніч перед святом Покрови Богородиці. Опівночі Сагайдачний підійшов до самої Москви і зупинився біля Арбатських воріт. Уже було віддано наказ про облогу; уже були виламані петардою Острожні ворота, і козаки розпочали приступ. Але Сагайдачний раптом звелів припинити облогу і відступити. Чому? Що сталося?

Джерела того часу нічого не пояснюють. Залишаються здогадки істориків на цей рахунок. Приступ почався 1 жовтня, коли в Москві в усіх церквах задзвонили дзвони, а в запорожців в цей же час святкували храмове свято Покрови Пресвятої Богородиці – і в поході, і на Січі, - то вони, зачувши дзвони, згадали свято, потяглися до своїх шапок, щоб зняти їх з голови, мимоволі піднесли руку, щоб перехреститися і… припинили кровопролиття своїх братів по крові і Христу.

А біограф Сагайдачного стверджує, що гетьман був великим політиком, свідомим свого покликання і відповідальності за долю України та Запорожжя. Він бачив, що доля України й Січі залежить, з одного боку, від Польщі, з іншого – від Московії і що справжнім володарем подій буде той, хто зуміє стати між цими державами і видобути користь для України і Запорожжя з цієї і іншої сторони. Як підданий польсько-литовського королівства, він виконав усе, що вимагали від нього: прибув у саме серце Московії, порятував честь і свободу свого королевича і тому вважав свою роль закінченою. Він не бажав повного приниження Москви, аби завдяки цьому не вивищувалася остаточно Польща, від якої чекати жодних благ для України не доводилося. Найновіший біограф Сагайдачного І. Каманін писав: «Оберігаючи Москву Сагайдачний вбачав в ній природну і надійну союзницю в боротьбі з окатоличення християн». Щоб там не було, але доля Московії в той знаменитий для Москви час повністю перебувала в руках Сагайдачного. Одначе успіхи його не затьмарили і, виконавши обов’язок щодо Польщі, він відступив від Москви. Сагайдачний радив Владиславу не покидати Московські землі своїм військом. Перемир’я між Москвою і Варшавою було укладено в с. Деуліні на 14 років і 6 місяців на умовах, за якими Московія уступила Польщі Смоленськ, Чернігів та Сіверські міста.

Сплативши козакам грошима за їхній похід на Москву, польський уряд ухилився від виконання тих умов, на яких Сагайдачний лише й погодився іти під Москву для врятування королевича Владислава. Це був звичайний виверт польського уряду: коли вони були потрібні, їх кликали й визнавали, коли ж потреба минула від них відмовилися, їх не визнавали виконували даних обіцянок. Але не такий був гетьман Сагайдачний, щоб подарувати це полякам. Турки посунули на м. Цицору в Молдавії; гетьман Сагайдачний не взяв участі в цій боротьбі. У битві під Цицорою поляки зазнали нищівної поразки. Сагайдачний не ворухнув мізинцем, щоб допомогти полякам, і його відсутність обернулася для них трагедією. Гетьман поквитався з поляками за їхні невиконані обіцянки перед походом на Москву. Залишивши московську землю, козаки зміцнюють свої позиції на півдні боронити свої землі від татар і турок. Свій успіх вони продемонстрували в битві під м. Хотин в 1621 році, де козацькі війська під командуванням гетьмана Сагайдачного зіграли вирішальну роль в розгромі турецької армії.

Помер Сагайдачний 10 квітня 1622р. в Києві. Достеменну згадку про смерть гетьмана знаходимо в поминальникові Київського Михайлівського Златоверхого монастиря, писаного кіновар’ю. Ніколи перед цим козаки не мали такої сили і слави як за гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного. Його шестирічне правління було часом боротьби України за свою незалежність від навали турок і московичів за європейську цивілізацію. Певні союзи України з Польщею, якою правив 45 років, з 1587 по 1638 роки король Сигізмунд ІІІ, це період протиріч з Україною і втрати перспективи для Польщі і України.

Гетьман П. Сагайдачний – це одна зі світлих постатей України, яка назавжди залишиться в пам’яті народній. Адже пам’ять – це гостра зброя в боротьбі зі злом. Сагайдачний – людина широкого розуму, добре розумів головні проблеми політичного, економічного, релігійного, освітянського та станового життя своєї епохи, і не лише у себе в Україні, а і в суміжних країнах. Крім того йому був притаманний великий дипломатичний такт, завдяки якому, не оголюючи свого меча, він зумів домогтися від поляків таких благ для свого народу, про які жоден український гетьман ні до нього, ні після нього і мріяти не смів. Чудово володіючи шаблею і пером, Сагайдачний на обидва боки боровся з ворогами своєї Вітчизна, як боровся свого часу знаменитий Франклін за свободу Північної Америки. Наслідки всебічної боротьби були вельми вагомі. Він розширив козацьку територію і збільшив кількість свого війська до небачених доти розмірів. Сагайдачний перетворив козацьку справу зі станової в загальнонародну, тобто вчинив так, що козацтво оголило меч і заблищало ним на всі чотири сторони світу, йдучи на ворогів не лише за свої особисті права, а і за інтереси всього пригніченого населення України.

Сагайдачний любив свою рідну українську мову і розмовляв нею. Крім того, він знав і шанував інші слов’янські мови, про що свідчать і його численні листи. Особливо гетьман турбувався про народну освіту і влаштування народних шкіл. За час вторгнення в Крим, Туреччину визволив із ватної неволі силу-силенну бранців – християн, чим осушив сльози багатьом дітям, матерям, сестрам, батькам і дідам.

З огляду на все це особистість Сагайдачного непересічна, видатна і велична в українській історії. З усіх гетьманів цей гетьман найбільше заслуговує на те, щоб народ увічнив його славним монументом. Але якщо досі такого пам’ятника немає, то нехай його великий образ і його великі подвиги вічно живуть у серцях тих, кому дорога вітчизняна історія, рідний народ, його мова, кому дорога його віра і ненька Україна, весь рідний український край «Хай слава його не вмре, не поляже…»

Безотосний Микола Трохимович,

Кандидат історичних наук, доцент, м. Одеса.

Тел. 0662764152






Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

«Хай слава його не вмре, не поляже…» До 400-річчя козацького походу Петра Конашевича Сагайдачного на Москву iconНе вмре, не поляже Ти мусиш нам співця назвати, А
...
«Хай слава його не вмре, не поляже…» До 400-річчя козацького походу Петра Конашевича Сагайдачного на Москву iconСлаветний шлях Петра Сагайдачного

«Хай слава його не вмре, не поляже…» До 400-річчя козацького походу Петра Конашевича Сагайдачного на Москву iconЮрко Тютюнник, повстанський генерал
Юрка Тютюнника, але, врешті, брався за реконструкцію життєпису іншого козацького ватажка – до якого лежало моє серце. Коли пишеш,...
«Хай слава його не вмре, не поляже…» До 400-річчя козацького походу Петра Конашевича Сагайдачного на Москву iconГенерал-хорунжий Армії унр юрко Тютюнник
Юрка Тютюнника, але, подумавши, звертав погляд на іншого – як мені здавалося, більш достойного провідника козацького руху, адже коли...
«Хай слава його не вмре, не поляже…» До 400-річчя козацького походу Петра Конашевича Сагайдачного на Москву iconЛьвівського національного університету імені Івана Франка; Програма дослідження модерної історії та суспільства України імені Петра Яцика. Львів: Манускрипт-Львів, 2013. 400 с., іл

«Хай слава його не вмре, не поляже…» До 400-річчя козацького походу Петра Конашевича Сагайдачного на Москву iconНаказ №63 Про проведення одноденного походу Відповідно до плану роботи класного керівника наказую: Провести одноденний похід 23 травня 2013 року. Сформувати групу в кількості 18 учнів
Керівнику групи Осадчій В. В. провести з вихованцям інструктаж з техніки безпеки життєдіяльності під час походу
«Хай слава його не вмре, не поляже…» До 400-річчя козацького походу Петра Конашевича Сагайдачного на Москву icon14 грудня 2015 р. V всеукраїнська науково-практична конференція “Андріївські читання”
Володимира. Минуле І сьогодення (з нагоди 1000-річчя успіння князя Володимира І 400-річчя Київських духовних шкіл) : матеріали V...
«Хай слава його не вмре, не поляже…» До 400-річчя козацького походу Петра Конашевича Сагайдачного на Москву iconЖиття та діяльність Петра Могили
Постать митрополита Петра Могили є однією з найвизначніших в історії України. Життя та діяльність Петра Могили мали великий вплив...
«Хай слава його не вмре, не поляже…» До 400-річчя козацького походу Петра Конашевича Сагайдачного на Москву iconСценарій осіннього балу для старшокласників «Хай лине музика, І хай Земля співає в осіннім золоті чарівний ніжний вальс…»
...
«Хай слава його не вмре, не поляже…» До 400-річчя козацького походу Петра Конашевича Сагайдачного на Москву iconВеликі Українці От де, люде, наша слава, Слава України!
Таких велетнів духу, геніальних сподвижників І справжніх творців загальнолюдських та національних цінностей Україна має в усіх сферах...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка