Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти



Сторінка10/18
Дата конвертації18.04.2017
Розмір3.67 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   18

СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ НАШИХ ЗЕМЛЯКІВ
Кураксіна Юлія, учениця 10 класу Золочівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2,

член гуртка «Юні археологи» Золочівського БДЮТ

Золочівської районної державної адміністрації Харківської області

Керівник: Світлична Олена Володимирівна, керівник гуртка «Юні археологи»


Володя – мрійливий, здібний хлопчина, мріяв стати лікарем, допомагати тяжкохворим людям. Народився хлопчина в простій робітничій сім'ї Віталія Йосиповича і Ніни Іванівни Олійників 10 жовтня 1964 року в селищі Золочів. Ріс Володя тихим, сором’язливим, ніколи не дозволяв собі сказати грубе слово, образити.

Навчання у школі для хлопця було святом, бо збулась його мрія – пізнавати все нове і нове. Самі добрі спогади про нього залишилися у його колишніх вчителів і класного керівника Віри Іванівни Полумасної: «Володя був мислячим хлопчиком, охайним в підготовці домашніх завдань, у відношенні до зошитів, книг, одягу. Цінував працю батьків. Уважний зацікавлений на уроках. Особливо любив фізику, математику, мав з цих предметів тільки п’ятірки. Дуже багато читав.»

Швидко пролетіли шкільні роки і хлопчина подав документи до Харківського медичного інституту. Невдача при вступі не засмутила хлопця, та він вірив, що все у нього попереду, бо йому - лише 17.

24 жовтня 1985 року Володя був призваний в армію.

І полетіли на Золочівщину листи, сповнені тугою за домівкою зі словами подяки батькам від рядового Володимира Олійника. Всього їх було 56, але ні в одному ні слова про Афганістан. Останній лист від сина прийшов в день 50-ліття батька, а в ньому – найщиріші привітання, слова подяки неньці, згадка про собача Рижика, якого він врятував, відбивши у хлопців.

Не дочекалися Володі ні батьки, ні вірний друзяко Рижик. П’ятдесят сьомий лист, як грім зупинив час в родині Володі: «Ваш сын и наш боевой товарищ, рядовой Олейник Владимир Витальевич пал смертью храбрых, до конца выполнив священный долг советского воина – интернационалиста. Боевые товарищи запомнили Владимира как честного, храброго, дисциплинированного воина, верного присяге, показавшего пример преданности своему народу, Советской Родине, правительству…»

Володимир Олійник посмертно був нагороджений Орденом Червонного Прапору.

Золочівщина пам’ятає свого героя.

25 років тому були започатковані відкриті туристичні змагання на приз воїна – інтернаціоналіста Володимира Олійника. Сотні юних земляків героя пройшли через змагання, пам’ятаючи і рівняючись на звитяжний подвиг юнака.

Рядовий Сергій Сухопаров родом із села Одноробівка Золочівського району, народився 10 грудня 1964 року.

Євген та Євгенія Сухопарови з тривогою чекали появи другої дитини в сім'ї, адже їх перший син народився інвалідом. Та цього разу Бог милостивий – і на світ з’явився цілком здоровий хлопчик. Світловолосий, кучерявий Сергійко став єдиною радістю в житті своїх батьків. Вчився в середній школі в рідному селі. Закінчив Богодухівське СПТУ-51 і працював до армії на Івашківській птахофабриці сантехніком. Роботою його були задоволені.

Сергій відзначався працьовитістю і працелюбством, був надійним товаришем, прагнув до самостійності.

Перший день квітня 1983-го року відкрив нову сторінку в долі сільського хлопця: повістка з військкомату, прощання з рідними і молодою дружиною, довга дорога до місця служби. В одному з середньоазіатських гарнізонів – курс молодого бійця, до підготовка на військову «вантажівку» і через два місяці – до Афганістану.

Місце служби Сергія – польовий гарнізон під Шиндандом. Водій машини рядовий Сухопаров швидко освоївся в новій обстановці – інакше не могло й бути: для Сергія вона не здавалася важкою бо що таке напружена робота він знав.

Звичайно, під Шиндандом була не робота, а бойова служба: марші в колонах, виїзди на бойові операції, наряди і заняття.

Характеризувався молодий воїн позитивно, в бойовій обстановці діяв сміливо і розсудливо.

Загинув рядовий Сухопаров від бандитської кулі 6 березня 1984-го.

Доля Сергію Сухопарову відлічила лише 20 років. Вдома у нього лишилися батьки, дружина Оля, п’ятимісячна донька Люба та хворий брат. Сергія тоді ховали всім селом. Над його могилою потім ще довго плакало дощем з мокрим снігом холодне весняне небо. Страшне горе сім'ї Сухопарових торкнулося серця кожного жителя села Одноробівки та Золочівщини.

В селі, де жив Сергій є вулиця, названа його іменем, а на школі, де навчався, меморіальна дошка на його честь.

В районі стало традицією в день пам’яті воїна-афганця Сергія Сухопарова проводити змагання з мініфутболу. Змагання проводяться в спортивній залі Одноробівської ЗОШ.



НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ, НІЩО НЕ ЗАБУТЕ
Кучменко Вероніка, учениця 5 класу, та Куку Анастасія, учениця 6 класу

Шебелинської загальноосвітньої школи I-II ступенів

Балаклійського району Харківської області

Керівник:Заміра Т.П., вчитель української мови та літератури


А на війні без втрат не обійтися,

Хоч це й неоголошена війна?!

Тут не проґав, щомиті стережися,

Бо куля ціль, як правило, не обира!

Де госпіталь, бандити не питали,

Шугала смерть над зраненим бійцем.

Ні, не віддам солдата на поталу! –

Герой стояв до ворогів лицем.

І. Шарко.
15 лютого ми визначали скорботний День Пам’яті воїнів-афганців. Афганістан….

Так, в Афганістані була війна. Війна зі всією її суворістю і жорстокістю. І як на всякій війні, і на тій по-різному виявили себе люди. Доля молодого воїна-інтернаціоналіста – приклад мужності, патріотизму, високого почуття бойового товариства.

Таким героєм був брат моєї бабусі Валентини - Коробка Сергій Петрович.

Сергій Петрович Коробка народився 29 січня 1966 року в селищі Андріївка Балаклійського району Харківської області. Вчився в Андріївській середній школі №2.

У школі Сергій Петрович навчався добре, був відповідальним. Найбільше хлопцеві подобалися уроки математики, фізики та астрономії. Директор школи Євченко В.І. згадує: «На уроках фізики Сергій із цікавістю вивчав фізичні закони, механіку, техніку. Навіть з хлопцями змайстрували планер, який на кілька хвилин злетів у повітря». Школу закінчив 1983 року.

Сергію Петровичу дуже подобалося працювати на землі; бо праця хлібороба – найпочесніша. Місцем роботи обрав радгосп «Горьківськй», слюсарював, а також мріяв закінчити сільськогосподарську академію і працювати агрономом.

До армії Сергій Петрович вивчився ще й на водія.

Пішов Сергій до війська 17 квітня 1984 року, в автороту. Підготовку до Афганістану молодий солдат проходив у Казахстані в селищі Сари-Озек «2» в/ч 59326 «К» Талди-Курганської області.

В Афганістані рядовий Сергій Петрович Коробка сів за кермо БТРа, що вже побував не в одній халепі. Ясна річ, солдат з першого дня усвідомив: надійність бойової машини – це важлива справа не тільки для нього – і не стільки для нього, - а й особливо для бойових товаришів, тим паче на бойових операціях. За бойовою машиною солдат доглядав належним чином, тож на маршрутах вона не підводила, а бійці охоче влаштовувались на марш саме на його БТРі.

Рядовому Коробці доводилось на своєму БТРі супроводжувати колони, а також нести бойову службу біля розташування полку. Побував він і на десяти бойових операціях під Кабулом.

25 квітня 1986р. рядовий Сергій Коробка виконував бойове завдання по охороні колони з матеріальними цінностями. В районі населеного пункту Гурґурам почався ворожий постріл: передню вантажівку бандити підбили із гранатомета. Її водій дістав поранення. Оцінивши ситуацію, рядовий Коробка своїм БТРом загородив палаючий автомобіль, потім виніс у безпечне місце пораненого водія. В подальшому Сергій брав участь у відсічі атаки моджахедів і був тяжко поранений: через два дні помер.

Похований у селищі Андріївка.

Сергій Петрович має такі нагороди :


  • Медаль «Захиснику Вітчизни»;

  • Медаль «Воїну – інтернаціоналісту»;

  • Орден «Червоної зірки» (посмертно) – Указ Президії Верховної Ради СРСР від 09 вересня 1986 року.

Там, в Афганістані, Сергій Петрович дивився на світ очима простого сільського хлопця, котрому ненависне будь-яке вбивство.

Можна переосмислювати все, але є вічні моральні цінності, які не підвладні часу.

Війна – це безумство та невиправдана жорстокість. Можна говорити мовою цифр про цю страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих десять років і не стала ще історією для тих, хто її пережив, для їх рідних і близьких. У цій війні загинуло більше 15 тисяч наших солдат, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон. Серед загиблих наш земляк – уродженець с. Шебелинка Балаклійського району Харківської області сержант Лук’янов Василь Іванович, командир мотострілкового відділення.

Лук’янов Василь Іванович народився 6 жовтня 1975 року в с. Ново-Троїцьке Шебелинської сільської ради.

З 1967р. по 1975р. навчався в Червонодонецькій середній школі №2, закінчив 8 класів. Займався різними видами спорту. На змаганнях зі стрільби був нагороджений дипломом ІІІ ступеня «Зірниця-72р.», також нагороджений грамотою за І місце у стрибках у висоту від 29 лютого 1972р. У 1975р. вступив до Харківського залізнично-дорожнього технікуму. Закінчив навчання в 1979р., отримавши спеціальність техніка-електрика 3 розряду. Під час навчання в технікумі був нагороджений грамотою за дисциплінованість, високі показники у вогневій, стройовій і технічній підготовці на польових заняттях військової підготовки – 8 липня 1977р. Після закінчення технікуму з 1979 р. працював помічником бурильника капітального і підземного ремонту скважин в Шебелинському газопромисловому управлінні. З грудня 1979р. по березень 1980р. навчався в школі ДОСААФ в м. Балаклія. Навчання закінчив на відмінно, отримав права водія. До призову в армію продовжував працювати в Шебелинському газопромисловому управлінні.

З травня 1980р.був призваний в лави Радянської армії і направлений в Туркменію, м. Ашхабад. По закінченню навчального підрозділу в/ч 95866 за програмою підготовки - командир БМП. Закінчив з оцінкою відмінно.

Від 30 листопада 1980р. присвоєно військове звання – сержант. Отримавши звання сержанта, був командирований в м. Казань за новим поповненням призовників, яких він і навчав в м. Ашхабад.

Після випуску своєї групи в травні 1981р. був направлений в ДРА для виконання інтернаціонального обов’язку.З травня 1981р. по січень 1982р. служив в Афганістані в м. Кундуз.

Не судилося повернутися додому сержанту Василю Івановичу Лук’янову. Службу гвардії сержант проходив у мотострілковому полку, який дислокувався в населеному пункті Кундуз республіки Афганістан. Він був командиром відділення і одночасно БМП. Сержант Лук’янов був учасником 68 бойових операцій. За мужність і героїзм, виявлений в боях з душманами, він був нагороджений медаллю «За відвагу».

9 січня1982 р. полк вирушив у напрямку населеного пункту Баглан з метою «зачистки» його від душманів. Відчувши, що вцілілими їм з полю бою не вибратись, душмани, намагаючись ввести наших бійців в оману, почали відходити. Але їм не судилося зникнути безслідно : бойове відділення вже приступило до виконання наказу. Заторохтіли кулемет і гармата БМП. Лук’янов вправно керував машиною, але в перископ він не бачив усієї картини бою. Це не давало йому спокою, адже як командир він був відповідальним за те, як веде бій все відділення. Наказавши навіднику вести прицільний вогонь, він кинувся до бійців у траншею і вміло скорегував вогонь. Душмани падали, як підкошені. Оцінивши обстановку, Лук’янов вирішив, що час змінити бойову позицію. Він дуже ризикував, просуваючись відкритою місцевістю. Якоїсь миті його груди пронизав гострий біль. Командир бойової машини був серйозно поранений. Бійці перев’язали рану, зробили знеболювальний укол, зв’язались по радіостанції з командиром роти і евакуювали Василя Лук’янова в тил.

Відчайдушний сержант метався між життям та смертю в шпиталі. Лікарі впродовж чотирьох годин боролися за його життя, але, на превеликий жаль, поранення виявилося несумісним з життям. Так і не отямившись, він помер на руках у лікарів.

Солдат загинув… А як страшно гинути у 21р., у розквіті сил,коли ще недоміряв, недолюбив… Смерть страшна будь-якій людині.

Із листів Василя Лук’янова до брата Грищенка Володі: « Там, в Афганістані,зрозумілими стають поняття, які раніше не сприймалися так конкретно, наприклад, патріотизм. Тільки на чужині починаєш розуміти, що таке Батьківщина… Там, на війні, переосмислюється поняття «щастя».

Василь Іванович Лук’янов має нагороди: медаль «За бойові заслуги» і орден «Червона зірка» (посмертно), медаль «Від вдячного афганського народу». Це підтверджує Посвідчення до медалей від 20.07.1983р. і 15.10.1982р., Орденська книжка від 20.12.1983р.

І поки на землі існують гарячі точки і порушується біблійна заповідь «Не вбивай!», ми не повинні заспокоюватися. Там, де пролилася кров, виростає ненависть – сіється смерть.

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ВОЄННОГО ЛИХОЛІТТЯ
Левченко Вікторія, учениця 3 класу Люботинської загальноосвітньої школи І-ІІІ

ступенів № 6 Люботинської міської ради Харківської області

Керівники: Гела Л.А., педагог-організатор, класний керівник Біленко Т.В.
Дана робота містить спогади ветерана Афганської війни Біленка Володимира Вікторовича – учасника бойових дій на території Афганістану. Події відбувалися влітку 1980 року.

Володимир Вікторович пригадує , що під час служби довелося брати участь у військових операціях, під час яких, на превеликий жаль, гинули бойові друзі. Найбільше запам’яталися події 5 липня 1980 року. В цей день душмани організували засаду на прикордонний наряд. Група, в складі якої він воював, брала участь у розгромі нападників. Під час цього бою від кульового поранення загинув його бойовий товариш - Анатолій Нестерович Ріка, який також був родом із Харківщини.

В жовтні 1980 року загін у складі десантно-штурмової групи був перекинутий в селище Баламургаб для охорони правопорядку і підтримки радянських військ. Напередодні там сталася трагічна подія – була знищена прикордонна застава.
І ПАМ~ЯТЬ ВІЧНА ПРО АФГАНІСТАН
Любацький Артем, учень 9 класу Коломацького навчально-виховного комплексу

імені Героя Радянського Союзу І.Є.Єгорова Коломацької районної ради

Керівник: Ринкова Світлана Іванівна вчитель історії
Дана робота – спроба зберегти в пам’яті людській імена учасників Афганської війни, жителів Коломацького району. Систематизувати інформацію про учасників тих подій, донести до відома всіх їхні спогади, почуття і переживання про роки несення служби в ДРА.

Автори поданої роботи фактично одноліток тих юнаків, що проходили військову службу в лавах Радянської Армії і виконували інтернаціональний обов’язок в республіці Афганістан.


ДО ВІДЗНАЧЕННЯ У 2014 РОЦІ В УКРАЇНІ

РОКУ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА ТЕРИТОРІЇ ІНШИХ ДЕРЖАВ
Ломов Дмитро, Бабаєв Максим, Перекупка Віктор, Соколов Олександр, Пєнцов Віталій, Байбарак Олександр, учні 9-11 класів, вихованці гуртка «Краєзнавець» Дергачівського Будинку дитячої та юнацької творчості Дергачівської районної ради

Харківської області при Великопроходівському НВК

Керівник гуртка: Помазан Ірина Вікторівна, учитель математики
Ми думаємо, що історія кожної окремої долі, кожного воїна-афганця заслуговує глибокої поваги і пам’яті, про яку повинні знати люди. Хто не знає і не пам’ятає минулого, не буде мати і майбутнього. І хочеться вірити, що люди більше і більше будуть дізнаватися про воїнів-інтернаціоналістів, воїнів Великої Вітчизняної війни, про їх важку ратну справу, і пам’ятати історію, щоб не повторювати помилки минулого. А помилки – це війни.

В нашому селі живуть 8 «афганців». Це люди вже середнього віку, які живуть і працюють «після війни», після «афгану». Так завжди називають тих, хто виконував свій інтернаціональний обов’язок в роки афганської війни. У кожного своє життя, але та війна залишила свій відбиток на долі кожного. Спогади про ту, чужу для нас війну, крають серця і до цих пір. «Афганці» згадують загиблих друзів, воєнні будні, повні небезпеки і тривоги.

Не люблять вони тільки згадувати подробиці боїв. Нашій пошуковій групі важко доводилось «розговорити» ветеранів. А друзів, взаємовиручку, взаємини між ними – згадують з задоволенням. Кажуть, що нинішня молодь не така як були вони. Нам хочеться заперечити: не всі. Більшість молоді з повагою ставляться до ветеранів, доносять до загалу розповіді про них, волонтери допомагають по господарству, 9 травня проводять мітинги, концерти, вітають ветеранів ВВв, створюють Куточки бойової слави. Будьте впевнені в нас, і ми вас не підведемо!
ГЕРОЇ ЖИВУТЬ ПОРУЧ….
Луговой Олександр, Стерлєв Антон, учні 11 класу Харківської

спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 85 Харківської міської ради

Керівник : Антонюк Тетяна Петрівна, вчитель історії
Очень много трагических страниц в истории нашего народа. К ним относиться выполнения интернационального долга советскими войсками в Афганистане с декабря 1979 года по февраль 1989 года. Это было связанно с помощью афганским объединения в их борьбе против жестокого тирана Хафизуллы Амина, политика которого не устраивала большинство афганцев.

Долженко Алексей Михайлович, дедушка ученика 2-В класса нашей школы Долженко Максима Игоревича. Он родился 24 июня 1958 год в г.Харькове. Учился в 104 школе с 1965г. по 1975г., потом учился в машиностроительном техникуме г. Харькова с 1975г. по 1976г.. Был призван в ряды вооруженных сил Советской Армии в 1979 году. После службы демобилизировался в 1981 году и стал работать после армии на овощной базе г.Харьков. Сейчас А.М на пенсии, живет уединенно, скромно, помнит и чтит память всех погибших на афганской земле.

28 декабря 1988 Президиум Верховного Совета СССР наградил за мужетво и воинскую доблесть, проявленные при выполнении интернационального долга в Республике Афганистан Долженко А.М ГРАМОТОЙ ВОИНУ-ИНТЕРНАЦИОЛИСТУ

Учитель нашей школы Крамаренко Людмила Гордеевна рассказала о своём муже Крамаренко Викторе Васильевиче, подполковнике, который был призван сразу в декабре 1979 года был отправлен в составе вооруженных сил СССР на территории Афганистана и командовал автомобильным батальоном. Ещё нам рассказал о своём прадедушки Ключке Николае Иосифиче, который проходил службу в Грузии в 1945 году, ученик нашей школы Чирик Ярослав.

Дело Ключки Н.И. продолжил расчет гвардии сержанта Пядина.Ему вверено зенитное орудие , ствол которого украшают 13 звездочек, обозначающих число событий из него вражеских самолетов во время Великой Отечественной войны. Эта пушка громила гитлеровских стервятников в Молдавии и на Украине, участвовала в прорыве пресловутой «голубой линии» и во многих других битвах за Родину.

В торжественной обстановке принял прославленную пушку гвардейский расчет Гвардии сержант Пядин заверил офицеров и всех сослуживцев в том, что он и вместе с ним все номера расчета не посрамят боевой славы фронтовиков, будут с честью в дни мирной учебы приумножать боевые традиции своих предшественников, учиться артиллерийскому делу только отлично.

Шли дни. Гвардейцы Пядин и его подчиненные настойчиво овладевали боевой техникой. Их часто можно было видеть то за учебниками, то на тренировках, то за разборкой и сборкой орудия. Напряженный воинский труд не пропал даром, расчет гвардии сержанта Пядина занял почетное место среди лучших артиллеристов-зенитчиков округа.

За высокое огневое мастерство командир части объявил благодарность гвардии сержанту Пядину, а гвардии рядовому Исраеляну предоставил краткосрочный отпуск на родину. Получили поощрения и остальные номера расчет.

Очень трудно вспоминать годы войны, независимо от того, была она давно или не давно. Количество погибших состовляет до 140 тысяч убитыми до 350 тысяч ранеными. Тропами войны в Афганистане прошли 160 000 украинцев, много убитых, раненых и пропавших безвести.

2014 год объявлен в Украине Годом чествования участников боевых действий на территории других государств.

25 лет (1989-2014) прошлосо дня выводасоветскихвойск с Афганистана.

Каждыйгодмыбудемвспоминатьживих и погиблих, поддерживать их родных и вспоминать фронтовое прошлое.



МИРОТВОРЕЦ
Максименко Владислав, ученик 11 класса Чугуевской специализированной

школы І-ІІІ ступеней №8 с углубленным изучением иностранных языков

Чугуевского городского совета, член военно – патриотического кружка «Свиточ».

Руководитель: Кривенко Т.В., педагог-организатор, руководитель кружка


Сегодня мы часто слышим и сами употребляем слово миротворец. Я сегодня хочу рассказать о моем отце Максименко Игоре Владимировиче, человеке который был миротворцем в Ираке.

Максименко Игорь Владимирович родился 20.02.1972 в городе Чугуеве Харьковской области. В 1979 году пошел в первый класс Чугуевской общеобразовательной школы № 7. Окончил школу в 1987 году, в том же году, пошел учиться в Чугуевское СПТУ №19 по специальности газоэлектросварщик. С 1990 по 1992 год был призван в Вооруженные Силы СССР и проходил срочную службу в Московском военном округе в городе Тула, в 106 - ой гвардейской воздушно-десантной дивизии. В 1993 году был зачислен в 6-ую дивизию Национальной гвардии Украины. С 1993 года учился в Военном университете Национальной Гвардии Украины города Харькова. После окончания университета, проходил службу на разных должностях от командира учебного взвода до заместителя командира батальона по воспитательной работе. Имея на тот момент звание капитана, ему выпала честь в 2004 году проходить службу в республике Ирак с миротворческой миссией. Где он исполнял свой воинский долг в течении 8 месяцев.

До отправки в Ирак был сформирован отдельный 61 батальон на базе 92 отдельной механизированной бригады, в городе Чугуев, где на протяжении 3-х месяцев проводилось боевое обучение батальона. За это время в батальон были призваны на добровольной основе военнослужащие по контракту со всех областей Украины. Батальон насчитывал 366 человек. 14 февраля 2004 года батальон приступил к своим обязанностям в республике Ирак.

Там как мой отец занимал должность психолога батальона, ему пришлось выполнять обязанности заместителя командира батальона по воспитательной работе. Основные усилия были направлены на социально-психологическую адаптацию военнослужащих контрактной службы, а именно адаптацию военнослужащих и взаимоотношений с командирами, адаптацию взаимоотношений в воинском коллективе, приспособление к физическим и психологическим нагрузкам. Поэтому, так как военнослужащие были призваны с разных областей Украины и были разные возрастные категории он проводил опрос и тестирование для того чтобы солдаты и сержанты были готовы выполнять боевые задания.

Хотелось бы привести пример: в один из дней, приблизительно в 12:20, по рассказам отца, в городе Аль-Хай во время патрулирования рядовой Митин В.О. получил огнестрельное ранение левого предплечья. Командир взвода взял себя в руки и начал отдавать приказы и команды военнослужащим. Все военнослужащие по команде командира взвода, действовали четко и уверенно и приняли бой. Растерянности и паники среди личного состава не было.

Хотелось бы рассказать еще об одном случае. Когда начался вооруженный мятеж в городе Аль - Кут, все военнослужащие действовали слаженно и приняли бой с армией Махди. Но больше всего его удивило то, что во время мятежа, с ними несли службу Иракские полицейские, которые были с ними плечом к плечу, но когда начался бой, 90% этих полицейских переметнулись на сторону мятежников и открыли по ним огонь на поражение. Это их очень всех повергло в шок. Также был случай, когда им пришлось подобрать рабочих-иракцев, работающих на базе «Дельта», и усадить на свои БТРы, так как их транспорт сломался. После того, как они заехали на базу, саперы им сообщили, что дорога была заминирована и если бы мы не подобрали иракцев, то их бы подорвали. Конечно, есть вопрос, почему перед базой дорогу не проверили наши саперы, что так и осталось не ясно.

Много можно всего рассказывать и описывать потому, что в батальоне все военнослужащие мужественные и достойные люди, которые выполняли свой долг в боевой обстановке и в сложных климатических условиях когда в тени по Цельсию + 50. Поэтому много военнослужащих, награжденных орденами и медалями, знаками отличиями Министерства обороны Украины, польскими медалями, грамотами от Министра обороны Украины и Премьер министра Украины. Ко всему этому мой отец собирал материал, где солдаты и офицеры описывали свои ощущения, мысли, свое поведение в экстремальных ситуациях. Я приложу некоторые из них к этому рассказу.

1. «Мы были на КПП, я слышал, как взрываются снаряды, стреляют в городе. Потом поступила команда на выезд, и я начал нервничать. Мы подъезжали к элеватору, у меня дрожали руки. По нам стреляли, и мы начали отстреливаться. Когда нам удалось уничтожить несколько боевиков, я успокоился, появилась какая-то уверенность. После боя была масса эмоций. Чувствую себя нормально, готов снова идти в бой».

2.«Перед боем чувствовал себя спокойно, как на общем патрулировании. Во время боя думал о жене и матери, за себя не переживал. В людей стрелял не задумываясь, видел, как они падают. После боя был доволен, что остался жив и все мои друзья живы. Второй раз идти в бой не хотелось было немножко страшно».



Я думаю, сегодня каждый может стать миротворцем. Для этого не обязательно иметь оружие. Можно решать конфликты переговорами, помогать гуманитарной помощью, просветительской деятельностью. В этом смысле мы, учащиеся, можем уже много сделать: надо учиться быть толерантным, уважать другие народы, права человека, хорошо учиться, надо получить такое образование, которое позволит учить, лечить, строить и помогать людям, попавшим в беду. Надо уметь разбираться в политике, чтобы иметь свое собственное мнение и принимать самостоятельные решения.

«Харківянин – розвідник»

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   18

Схожі:

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconХарківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconХарківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconУкраїна івано-франківська обласна державна адміністрація департамент освіти, науки, сім’Ї, молоді та спорту

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconУкраїна чернігівська обласна державна адміністрація департамент економічного розвитку
Департамент економічного розвитку облдержадміністрації повідомляє про конкурс талантів видавництва
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconДепартамент науки І освіти Харківської обласної державної адміністрації комунальний заклад «Харківська обласна станція юних туристів»
Комунальний заклад «Харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconДепартамент науки І освіти харківської обласної державної адміністрації
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconЧернігівська обласна державна адміністрація



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка