Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти



Сторінка4/18
Дата конвертації18.04.2017
Розмір3.67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

ДОКИ МИ ПАМ`ЯТАЄМО – МИ ЖИВЕМО

Вихованці гуртка «Географи-краєзнавці» КЗ «Харківська обласна станція юних туристів»

Харківської обласної ради, учні Солоніцівського колегіуму

Дергачівської районної ради Харківської області

Керівники: Бережна Наталія Вікторівна, заступник директора з виховної роботи;

Денчик Світлана Олексіївна, заступник завуча

15 лютого 1989 року почався вихід радянських військ з території Афганістану. Операцією керував останній командуючий обмеженим контингентом – генерал – лейтенант Борис Громов. Радянські війська знаходились на території даної країни з 25 грудня 1979 року і діяли на стороні влади Демократичної Республіки Афганістан.

Рівно 25 років відділяє нас від того пам’ятного дня, коли останній радянській солдат покинув землю Афганістану, де 9 років та 51 день виконували інтернаціональний обов’язок прості радянські хлопці. Ця війна в далекій від України країні торкнулася багатьох наших співвітчизників, їх сімей, близьких, друзів та товаришів.

Майже в кожному населеному пункті є навчальні заклади, де навчалися хлопці, що виконали свій військовий обов’язок не лише в афганській війні, а й інших гарячих точок планети. Їх імена увіковічені на обелісках та пам’ятниках. І в нашому Солоницівському колегіумі також навчалися хлопці, котрі виконали свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані, це: Ведеріс Микола, Кулик Володимир та Сколченков Олександр. Пам'ять про них завжди житиме в наших серцях.

ВЕДЕРІС МИКОЛА ІВАНОВИЧ

Народився в смт. Солоницівка в 1962 році. Навчався в Солоницівській середній школі. Потім закінчив курси водіїв. Працював слюсарем на Курязькому заводі силікатних виробів. Був гарним товаришем, зразковим сином, старанним працівником. Восени 1980 року був призваний до лав Радянської Армії. Старший стрілець, наводчик БТР. Загинув 13.12.1982 року на території Афганістану. Нагороджений орденом Червоної Зірки. Похований у смт.Солоницівці.

КУЛИК ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ

Снайпер військової частини. Народився в смт. Солоницівка в 1964 р. Навчався в Солоницівській середній школі, потім в ПТУ № 4м. Харкова. Працював на заводі «Комунар». Був спортсменом, скромним, життєрадісним, чуйним хлопцем. Любив музику, грав на гітарі. У 1982 році був призваний до лав Радянської Армії. Військову присягу прийняв 7.11.1982 р. Був старанним, дисциплінованим солдатом. Загинув 11.06.1983р. в Афганістані при виконанні бойового завдання. Нагороджений орденом Червоної Зірки від 15.11.1983р. посмертно.

СКОЛЧЕНКОВ ОЛЕКСАНДР КУЗЬМИЧ

Народився в смт. Солоницівка в 1962 році. Навчався в Солоницівській середній школі, потім в ПТУ № 10 м. Харкова. Був гарним товаришем, чесним, скромним, любив музику, вірші. Весною 1980 року був призваний до лав Радянської Армії. Загинув у Афганістані. Нагороджений орденом Червоної Зірки, має значок «За бойові відзнаки».

Крім зазначених вище часників афганський бойових дій, що навчалися у нашому колегіумі, учасниками даного дійства були також і інші жителі смт Солоницівка: Бігма Олександр Петрович, Герасименко Вадим Володимирович, Здорик Іван Іванович, Земенко Віктор Миколайович, Лісний Василь Миколайович, Мусаров Віталій Віталійович, Плотніков Георгій Петрович, Пелих Олександр Михайлович, Підкругляк Сергій Олександрович, Кузьменко Віктор Вікторович, Саєнко Сергій Миколайович, Кріпак Павло Олександрович, Манаков Артур Віталійович, Суслов Олександр Георгійович, Дудоров Сергій Іванович.

Говорять, час лікує рани, але без минулого немає теперішнього, та не може бути майбутнього. Адже доки ми пам’ятаємо – ми живемо. Пам'ять про ті часи увіковічена не лише в обелісках а й пам’ятниках, та вона житиме в наших серцях та щорічних зустрічах, які проходять у Солоницівському колегіумі щороку у лютому. На зустрічі та лінійки присвячені воїнам-інтеранціоналістам запрошуються учасники бойових дій, які розповідають ті гіркі спогади про їх перебування на війні. Учасники заходів згадують тих, хто загинув на тій війні, віддають дань поваги живим та сім’ям воїнів-інтернаціоналістів. В нашому селищі по вулиці Пушкіна перед будинком №14 знаходиться пам’ятник воїнам-інтенаціоналістам.

П’ямять про тих, хто пройшов дорогами війни, і хто не повернувся до рідного дому, для кого совість, честь, вітчизна, обов’язок були головними в житті нехай залишиться наших серцях часточкою гордості за них.
СПОГОДИ ПРО ВІЙНУ
Вінніков Денис, Чаус Антон, члени молодшої групи ради Музею Хліба,

учні 6 –А класу Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №108

Харківської міської ради Харківської області

Керівник: Тимофєєва С.М., вчитель української мови та літератури


На уроках історії ми багато разів чули про різні війни. Але сторінки підручника не можуть передати ті емоції, той страх, що довелось пережити кожному з учасників бойових дій. Якою б не була війна, вона неодмінно несе в собі кров, сльози, страждання та біль утрати...

З моменту виводу військ з Афганістану пройшло вже 25 років. Але фраза "час лікує" тут майже недоречна... Люди, які пройшли крізь те пекло, іноді приходять до нас у школу і розповідають про ті страшні події. Саме те, як вони розповідають, торкає за душу. Пам'ятають все, від великих подій до найдрібніших деталей, так закарбувалось все у пам'яті. Уроки, що проходять у формі зустрічі з Героями війни в Афганістані - це справжній скарб. Всі настільки уважно слухають, що можна почути навіть свій подих...

Мій батько також пройшов крізь ту страшну війну... Дуже рідко він може розповісти щось про ті події, бо навіть через стільки років, старі рани (фізичні, моральні та психологічні) дають про себе знати. З величезним болем на душі він може поділитись деталями тих часів, коли він був солдатом.. Згадуючи Афганістан, тато завжди каже, що то найтяжчий та найжахливіший період в його житті. Важкий рюкзак, який був постійним супутником у боях, і зараз про себе нагадує сильним болем у спині.

Перші два роки після повернення додому батько не міг нормально спати. Коли тільки закривав очі, в уяві відразу поставали ті безмежні пустелі та кров'ю политі гори.. Кожен вечір в Афганістані ніс з собою страх... Багато солдатів не прокидались, бо підступні душмани прокрадались в табір під покровом ночі і забирали життя... Важко повірити, що це було насправді.

Це був черговий день, здавалось нескінченого походу на територію Афганістану. Все здавалося таким , як багато тижнів підряд: голубе небо, сині гори, зелена трава…. Але раптом почувся крик переляканого на смерть рядового: «Засада! Ми в облозі!»Ці слова були, як постріл у серце. Всі солдати схопились за свої АК-47 і почали дивитись навкруги, нікого начебто не було. Але через лічені секунди прозвучав голос, віддавши наказ на місцевому діалекті, і почалася кривава перестрілка. Душмани, які відчували себе господарями ситуації, сміливо стріляли в радянських солдатів. Проте останні не здавалися без бою, вони стріляли без передиху, мужньо і міцно трималися разом. І от батько побачив, що поранено бойового товариша. І він, ризикуючи власним життям, під кулями, кожна з яких несла в собі смерть, побіг рятувати товариша. Мабуть, саме тут у пригоді став досвід, набутий за роки служби в армії. Тато таки зміг допомогти пораненому бійцеві. Перестрілка скінчилася, і солдати рушили далі…

На шляху до завітної цілі було ще багато небезпечних ситуацій: таємних розвідок, перестрілок, ночей в холодних окопах, але завдяки силі духу та залізній витримці солдати йшли вперед, залишаючи за собою звільненні від душманів аули.

Війна тривала 10 років і не завершилась перемогою тієї чи іншої сторони. СРСР уклав мирну угоду з владою Афганістану, згідно з якою повинен був негайно відізвати свої армії… (Записав Вінніков Денис зі спогадів свого батька.)

Саме в ці роки здорових, молодих парубків відправляли брати участь у воєнних діях, до Афганістану. Серед них опинився і мій дядько – Ткаченко Віктор Іванович. Ніхто з тих хлопців не знав, що чекає там на них, за межею, де закінчується спокійне повсякденне життя й починається боротьба за виживання у нелюдських умовах… Багато з тих, хто був відправлений туди, більш ніколи не повернулися додому, не побачили своїх близьких та рідних, не повернулися в те життя, в якому ми живемо зараз… Але ці хлопці, які так виривалися із рук смерті, були вже зовсім не ті, що до перебування в Афганістані… Тепер це були дорослі чоловіки, які не дивлячись на юний вік, дивилися на все, як мудрі старці. Ті, хто не знає, як воно – жити кожний день, як останній, бачити, як поряд із тобою помирають, відчувати небезпеку на кожному кроці, навряд чи зможуть у повній мірі зрозуміти людей, які відчули весь страх війни на собі…

У наш час багато парубків стали забувати про справжні цінності, моральні й духовні… Їм потрібні гроші, автомобілі, розкішне життя, квартира окрема від сім’ї… Але ж деякі в такому ж віці молили Господа, щоб повернутися додому, обійняти своїх батьків, поцілувати маму й сказати: «Я повернувся…». (Записав Чаус Антон.)

Афганська війна. Одна з найжорстокіших, найкровопролитніших воєн. Туди потрапляло багато людей, а поверталися лічені. Нам пощастило, наші рідні, будучи рядовими солдатами Радянської Армії, подолали великі відстані, пройшли через багато випробувань задля свободи та захисту мирного населення Афганістану та повернулися

Кожна розповідь про Афганістан, кожна розмова з тим, хто там побував, ще більше доводить, що те місце - справжнє пекло... Ті, хто бачив всі ті страхи на власні очі, вже, мабуть, ніколи не забудуть цього і намагатиметься все робити для того, щоб цього ніколи не повторилося , щоб ніколи не гинули люди від куль.

ПРОСТАЯ МУЖСКАЯ РАБОТА
Власова Анастасия, Деменский Ярослав, Миронов Максим, ученики 9-Б класса

Люботинской общеобразовательной школы І-ІІІ ступеней №4

Люботинского городского совета Харьковской области

Руководитель: Трипольская О.А., учитель русского языка и литературы


Данная работа рассказывает о генерале армии, ветеране афганской войны Дядюк Леониде Алексеевиче.

Рассматривая фотографии в школьном музее, мы увидели фото немолодого мужчины в генеральской форме. Нас заинтересовала судьба этого человека. Ведь он наш земляк, окончивший нашу школу. Мы решили встретиться с бывшим воином-интернационалистом, нашим земляком Дядюк Леонидом Алексеевичем. Оказывается, в настоящее время он генерал-атаман Казачьих войск Украины.



Дядюк Леонид Алексеевич родился 29 августа 1933 года в городе Люботине, Харьковской области, в семье рабочих. После окончания школы поступил в Бакинское военное общевойсковое горное училище, которое окончил с отличием в 1954 году. В армии прослужил 35 лет от лейтенанта до генерала. В Афганистане служил в должности заместителя ЧВС – начальника политотдела 40-й армии. Дважды был тяжело ранен, инвалид войны.

О себе наш герой вначале рассказывал очень скупо. Было видно, что ему тяжело вспоминать те далекие непростые годы: «Легко сейчас рассуждать историкам, политикам и различным средствам массовой информации по этому вопросу. Угроза безопасности нашей южной границы вынудила наше государство оказать помощь Афганистану».



А что касается людей военных (в первую очередь офицеров), то говорить по этому поводу совершенно не было смысла. Мы четко себе давали отчет в том, что профессия офицера — Родину защищать, а также ее интересы за рубежом. Во всяком случае, скажу совершенно без апофеоза, я воспринял приказ без страха и колебаний, с гордостью. Мне доверена такая миссия: ехать на войну. Хотя я прекрасно осознавал то, что здесь оставляю свою любимую семью, дорогих родственников и друзей.

В местах, где располагались части дивизии, населения не было (в связи с крайне тяжелыми условиями жизни). Шинданд называли долиной смерчей и долиной смерти.

23 июня 1981 года вылетел для подготовки и проведения боевой операции против большого скопления душманов в районе Файзабада.

По данным войсковой разведки в этом районе сконцентрировалось около 2 тысяч душманов, вооруженных современным оружием и боевой техникой.

Прилетели в Файзабад уже под вечер. Встретил нас командир армейского отдельного мотострелкового полка подполковник Арутюнян Артуш. Сразу же начали обсуждать план подготовки и проведения боевой операции. В операции участвовали два мотострелковых батальона, батарея ПТУРс и 3 вертолета огневой поддержки. Операция длилась два дня. Ночью 2 мсб нарвался на засаду. В неожиданном и очень жестоком бою нашими воинами было уничтожено около 150-ти душманов, взято в плен 52 душмана. Группировка душманов была разбита, многие ночью разбежались кто куда. Преследование не осуществлялось, т. к. такой вид боевых действий в существующих условиях был нереальный. Вот так я получил боевое крещение.

«Душманы» постоянно держали нас в напряжении. Дорогу между базой и аэродромом минировали каждую ночь. Я хотел было устроить охоту на минеров, но нам запретили, чтобы не вспугнуть и не рассекретить наши планы.

И вот наступил день «Х». Партиями по пятьдесят человек с вещами и оружием разместили в шесть МИ-6 и перебросили на авиабазу Баграм, что в 15 км от Кабула. Мы знали и понимали, как будет тяжело солдатам бегать по горам со всей выкладкой и амуницией. На каждого килограммов по сорок, а то и больше. А ещё и воевать надо будет! Ночевали прямо на земле под открытым небом рядом со взлетно-посадочной полосой. Нам объяснили, что наше подразделение идет с первой волной десанта сразу же вслед за артподготовкой. Задача – перекрыть единственную дорогу, тянущуюся по ущелью, и захватить господствующие высоты в нашем секторе. От Джебаль-ус-Сираджа, где находится вход в ущелье, будут наступать мотострелки 108-й дивизии.

Бой удался: «душманы» были уничтожены, но и мы понесли ощутимые потери в личном составе. А ведь это не только офицеры, это ещё и солдаты, вчерашние школьники.

Таких операций было множество. Но одно дело планировать, другое дело выполнять приказы, по возможности сохранив личный состав.

Самое тяжелое воспоминание – осмотр места падения вертолет. Обгорелые, искореженные останки машины. Но это не главное… В куче пепла какие-то лохмотья, угадывается сфера летного шлема. От людей не осталось и следа. Братская могила на одиннадцать человек. Один из таких перелетов стал и для меня настоящей бедой, но я выжил после тяжелого ранения. Да, мне повезло. Значит моя жизнь еще была нужна…

И так каждый день этой долгой войны!


ФОМИЧ ПОГИБ В АФГАНТСТАНЕ
Гавриш Никита, ученик 8-Б класса, Алфёров Богдан, ученик 6 класса

Русско-ЛозовскогоУВК общеобразовательной школы І-ІІІ ступеней

воспитанник кружка «Юные музееведы» Дергачевского ДДЮТ

Дергачёвского районного сонета Харьковской оюласти

Руководитель: Гавриш Оксана Ивановна, руководитель кружка
Необъявленная война в Афганистане оставила много следов и рубцов в душах односельчан. 21 Руссколозовчанин прошел горнило этой необъявленно войны. А судьба Фомина Сергея оказалась трагической. Он пал смертью храбрых, выполнив свой воинский долг до конца. Память о нем живет в сердцах родителей, товарищей, учащихся школы. Каким он был, этот скромный русский парень? Вглядываясь в его фотографию времен службы в ДРА, в это открытое, приветливое и в то же время волевое лицо, ощущаешь в нем духовную силу, веру и уверенность в себе, несмотря на юные годы.

Сергей пошел в 1 класс Русско-Лозовской средней школы в 1972 году. По словам учителей он был как большинство учеников своего поколения. Принимал участие в жизни класса и школы. И уже в старших классах, изучая автодело, проявил повышенный интерес к технике. Закончив в 1982 году Русско-Лозовскую среднюю школу, вместе с аттестатом о среднем образовании получил и удостоверение водителя. После школы работал на Харьковском заводе «Электроприбор». В апреле 1983 года был призван в ряды Вооруженных Сил СССР. Пройдя обучение азам военного дела в учебной части, был направлен для дальнейшего прохождения службы в ДРА. Сослуживцы Сергея –вспоминают, что его боевая машина пехоты (БМП) всегда была в боевой готовности и никогда не подводила. Сергей относился к боевой машине как к живому существу, лелея её. И она отвечала ему взаимностью. Участвуя в 27 рейдах по тылам душманов, машина ни одного раза не подвела. Сергей умело использовал возможности БМП – поддерживал отделение огнем, защищал своих товарищей броней. Их экипаж из 3-х человек – называли «счастливчиками». Порой из самых сложных боевых ситуаций экипаж выходил неповрежденным.

Солдаты уважали Сергей за доброту, его называли уважительно Фомич.Но 9 февраля 1985 года БМП Сергея при выполнении боевой задачи подорвалась на мине и жизнь 20-летнего молодого парня Сергея Фомина трагически оборвалась. Как писал о нем командир части: «Сергей был честным, храбрым, дисциплинированным воином, верным воинской присяге. Он показал яркий пример беззаветной преданности своему народу, Родине.»

Друзья говорили о Сергее правдиво, ничего не придумывая, не приукрашая. Говорили правду. А правда состояла в том, что и в армии, и до армии Сергей был обычным молодым человеком. Ничто не выделяло его из среды своих сверстников. Он был одним из своего поколения. Таким как большинство молодых людей - прямой, добрый, искренний парень. Таким он и остался в памяти друзей.

В письмах к родителям Сергей писал: «Служба идет хорошо. Дорогие папа и мама, дела идут отлично. Мама, береги себя, не волнуйся, у меня отличные друзья. Осталось до встречи чуть-чуть. Крепко, крепко целую». Сергей писал часто, но встречи так и не произошло.

Фронтовики говорят, что смерть выбирает лучших. Может быть и так?! Да только в Афганистане, где пал смертью храбрых Сергей Фомин, были действительно лучшие из того поколения, которое принято называть мирным.Сергей выделялся из среды сверстников абсолютной честностью и прямотой. Он никогда не оправдывался, если был в чем-то виноват. Он был жизнерадостным, общительным. Его любили, верили в его справедливость и доброту. Срок службы подходил к концу. В армии Сергей узнал многое – он узнал новый уровень ответственности, узнал цену боевому братству.

За мужество и отвагу, проявленные при выполнении воинского долга, ефрейтор, механик-водитель БМП, Фомин Сергей Иванович награжден посмертно орденом Красной Звезды, Грамотой Верховного Совета СССР.

В музее боевой славы был торжественно открыт уголок, посвященный бессмертному подвигу Фомина Сергея Ивановича и вручением семье Сергея – Ивану Родионовичу и Лидии Григорьевне медали «От благодарного афганского народа»

Вечная память тебе, Сергей, ты будешь вечно жить в нашей памяти и в наших сердцах.
Біль Афгану навіки в душах «шураві» не замовкає
Гайкевич Євгеній, Мурашко Віталій, Тишковець Христина

учні Ульянівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Богодухівської районної ради,

КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради

Керівники: Деревянко І.М. – учитель історії Ульянівської ЗОШ І-ІІІ ступенів,

Астапова Т.М. – керівник гуртків КЗ «Харківська обласна станція юних туристів»
В Україні нині проживає близько 250 тисяч воїнів-інтернаціоналістів. З них майже 160 тисяч – афганці. Найбільш масштабною і трагічною з локальних воєн була саме війна в Афганістані (25 грудня 1979 року – 15 лютого 1989 року). У цей період кожної доби гинув один і отримували поранення два вихідці з України. Близько 160 тисяч призваних з України, а всього більш, ніж 600 тисяч радянських воїнів пройшло через афганське пекло.

Проблеми війни в Афганістані не знайшли і понині достатнього висвітлення. Афганська війна була несправедливою, але вона не була загарбницькою. Обмежений контингент радянських військ (ОКРВ) у Афганістані не був окупаційною владою, особливо, якщо врахувати обсяги наданої економічної допомоги і проведених робіт щодо розвитку соціальної інфраструктури країни.

За даними Богодухівського військкомату через горнило радянсько-афганської війни пройшли 222 мешканці нашого району, в тому числі з сіл Ульянівської сільської ради – 11 юнаків. На різних етапах війни наші земляки брали участь у бойових діях, охороняли цивільні та військові об’єкти, забезпечували супровід колон з гуманітарними вантажами, перешкоджали спробам доставкам зброї та наркотиків.

В роки тієї війни наші земляки показали справжні зразки героїзму, відмінного виконання військового обов’язку. За мужність і відвагу 41 уродженець Богодухівщини нагороджений орденами і медалями (ордени «Червоної Зірки», медалі «За відвагу» і «За бойові заслуги»). Всі воїни-афганці з Ульянівки мають нагороди від вдячного афганського народу, «Захисник Вітчизни», безліч грамот і подяк.

Занадто дорогу ціну заплатив СРСР за участь в афганській війні. За офіційними даними у боях загинуло 2378 українців, 60 вважаються зниклими безвісти, або такими що потрапили в полон, поранення отримали 8 тисяч українців, з них 4687 стали інвалідами. Не обійшла гіркота втрат і наш край. Троє синів Богодухівщини – Сахно Віталій Дмитрович, Трохимчук Володимир Миколайович і Зміївський Василь Васильович загинули на тій війні. Уродженець села Воскресенівка Ульянівської сільської ради Шевченко Павло Михайлович помер від тяжкого поранення у 1990 році уже вдома. Пам'ять про них увічнена у назвах вулиць м. Богодухова, сіл Воскресенівка та Матвіївка. До сьогоднішнього дня не дожили богодухівські афганці М. Трепілець, В. Сітало, О. Гук…

У 2006 році у сквері біля Богодухівського ЦДЮТ відкрито пам’ятник воїнам-афганцям, який створив відомий харківський скульптор, народний художник України Сейфаддін Гурбанов, а у 2007 році засновано музей воїнів-інтернаціоналістів. Учні нашої школи неодноразово відвідували цей музей і завжди щиро дякували керівнику Богодухівської районної громадської організації ветеранів локальних війн «Єдність», підполковнику у відставці Літошку Віктору Петровичу за змістовні екскурсії.

Ульянівці проходили службу у ДРА у всі періоди війни, що умовно розділяються на чотири етапи:

- грудень 1979 р. – лютий 1980 р.: введення радянських військ до Афганістану, розміщення їх по гарнізонах, організація охорони пунктів дислокації й різних об'єктів;

- березень 1980 р. – квітень 1985 р.: активні бойові дії, спільно з афганськими з'єднаннями й частинами. Робота з реорганізації й зміцнення збройних сил ДРА;

- травень 1985 р. – грудень 1986 р.: перехід від активних бойових дій переважно до підтримки дій афганських військ радянською авіацією, артилерією й саперними підрозділами. Підрозділи спецпризначення вели боротьбу із припинення доставки зброї й боєприпасів з-за кордону. Відбувся вивід 6 радянських полків на Батьківщину;

- січень 1987 р. – лютий 1989 р.: участь радянських військ у проведенні афганським керівництвом політики національного примирення. Продовження підтримки бойової діяльності афганських військ. Підготовка радянських військ до повернення на Батьківщину й здійснення повного їхнього виводу.

…Зі спогадів жителя села Ульянівка Якуніна Івана Анатолійовича: «В Афганістан ми прибули 28 грудня 1982 року. Спочатку наш окремий стрілецький полк дислокувався в Кабулі, потім його перевели у Джелалабад, а далі – в провінцію Лагнан. Саме тут, впродовж 9 місяців, ми забезпечували проходи колон на ділянці дороги Кабул – Джелалабад. ».

Учасником бойових дій є мешканець нашого села Мартимянов Сергій Вікторович, який проходив службу в 1984 році у Тахорській провінції ДРА в складі десантно-штурмової групи. Підрозділ вів бої з бандитським угрупуванням Башира: «Одного разу нашим завданням було блокування банди душманів (або моджахедів – так радянська армія і афганська влада називали членів радикальних ісламських збройних формувань) в кишлаках Чандарабатаж та Сангалисакам. Гранатометними пострілами душмани поранили декількох наших солдатів, але не зважаючи на відчайдушний опір противника, переважну більшість душманів було знищено і захоплено в полон».

У 1986 році за участь у бойових діях у провінції Герат медаллю «За відвагу» був нагороджений Смик Василь Миколайович.

Нагороду «За бойові заслуги» має і Світличний Василь Іванович.

На заключному етапі війни в Афганістані з червня 1988 по 15 лютого 1989 там проходив військову службу Плужник Сергій Григорович. До обов’язків їхнього військового підрозділу входило супровід колон, охорона стратегічного моста.

В країнах колишнього Радянського Союзу віддають данину поваги тим, хто повернувся з пекла і тим, пам’ять про кого живе у серцях. Цьогоріч дата визначна - двадцять п’ять років, як закінчилася афганська війна. Згадуючи давно минулі події і відзначаючи День учасників бойових дій на території інших країн ветерани тієї війни прямо чи опосередковано, зі зброєю в руках чи без неї, постійно виконували специфічні важливі завдання, від яких залежало швидше розв’язання збройних конфліктів і уникнення людських жертв. І що б сьогодні не говорилося про минулі збройні конфлікти і військові дії на території інших країн, як би не переосмислювалися ті події, участь і роль у них обмеженого контингенту радянських військ завжди буде оцінюватися і характеризуватися за найвищою шкалою професіоналізму і ефективності…



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconХарківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconХарківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconУкраїна івано-франківська обласна державна адміністрація департамент освіти, науки, сім’Ї, молоді та спорту

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconУкраїна чернігівська обласна державна адміністрація департамент економічного розвитку
Департамент економічного розвитку облдержадміністрації повідомляє про конкурс талантів видавництва
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconДепартамент науки І освіти Харківської обласної державної адміністрації комунальний заклад «Харківська обласна станція юних туристів»
Комунальний заклад «Харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconДепартамент науки І освіти харківської обласної державної адміністрації
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconЧернігівська обласна державна адміністрація



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка